Авторське право і суміжні права в засобах масової інформації України та Польщі

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Авторське право і суміжні права в засобах масової інформації України та Польщі
Альтернативное Название: Авторское право и смежные права в средствах массовой информации Украины и Польши
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність і новизну, зв’язок роботи з плановою науковою темою, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт та предмет аналізу, описано методи дослідження, подано нормативну та емпіричну джерельні бази, вказано практичну цінність одержаних результатів.


У першому розділі “Регулювання авторського права і суміжних прав в українській мас-медійній галузі” досліджено розвиток авторського права і суміжних прав в Україні, зроблено загальний огляд Закону України “Про авторське право і суміжні права” у редакції від 11.07.2001 р., розглянуто засади охорони та захисту авторського права в українському законодавстві та регулювання відносин в цій сфері інформаційним законодавством України, приділено увагу діяльності Українського агентства з авторських і суміжних прав. Також досліджено практичні аспекти правомірного використання об’єктів авторського права і суміжних прав у вітчизняних засобах масової інформації і проаналізовано конкретні ситуації вирішення спірних питань у судах.


В Україні протягом досить тривалого часу відносини у сфері авторського права визначалися російськими нормативно-правовими актами. На сьогодні першочерговим завданням законодавців у цьому розумінні є створення національної системи охорони інтелектуальної власності в цілому з її орієнтацією на ринкову економіку та відповідністю всім міжнародним стандартам.


Верховна Рада прийняла Закон України “Про авторське право і суміжні права” у редакції від 11.07.2001 р., в якому зроблено акцент на публіцистичності творів, що підлягають охороні.


Авторське право проголошено у двох статтях (ст. 41 і ст. 54) Конституції України. Воно охороняється також четвертою книгою Цивільного кодексу (статті 418 – 470), однією з переваг якого є розміщення цієї книги відразу після третьої, яка обумовлює юридичний бік права власності та інших речових прав, що лише підсилює товарно-матеріальну роль інформації в умовах існування сучасного інформаційного суспільства.


Удосконалено ст. 176 чинного Кримінального кодексу на предмет збільшення штрафних санкцій за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, навіть до ув’язнення. Проте навряд чи цією нормою можна захистити права журналістів, оскільки розмір заподіяння матеріальної шкоди визначається як великий та особливо великий, а також необґрунтовано пом’якшено відповідальність службових осіб за таке порушення внаслідок використання ними свого становища щодо підлеглої особи.


В умовах функціонування українського інформаційного простору у дотриманні авторських прав велику роль відіграють нормативно-правові акти в інформаційній галузі, яких існує понад 20.


Крім того, Кодекс етики українського журналіста зараховує авторське право до категорії етичних норм: так, плагіат суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його колегами і оцінюється ними як ганебний вчинок.


Провідною організацією колективного управління майновими правами авторів є Українське агентство з авторських і суміжних прав, що, зокрема, здійснює моніторинг телерадіопростору щодо дотримання цих прав користувачами творів. В цілому поки що існує відносно невелика кількість таких організацій.


Принципово новим регулюванням інформаційної діяльності стала ст. 13 тематичного закону, згідно з якою, крім журналіста, співавтором інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, і опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою цієї особи. Останнє твердження видається логічним лише з огляду на затвердження респондентом примірника інтерв’ю перед його опублікуванням з метою уникнення фактологічних помилок, що могли виникнути при розшифруванні матеріалу, проте це не конкретизовано в законі.


Натомість за законом винагорода за використання твору повинна належати журналісту і респонденту порівну. Але існують деякі аспекти інтерв’ювання, що не завжди дають змогу дотримуватися цієї норми: інтервю може замовити сам респондент або видання, воно може бути використане лише як вихідний матеріал тощо. Проте нині не існує навіть законодавчого визначення терміна “інтерв’ю”.


Немає також визначення “програми/передачі телерадіоорганізації/організації мовлення”. Водночас розклади телерадіопередач визнані об’єктами, що не охороняються авторським правом, хоча очевидно, що терміни “програми телерадіопередач” та “розклади телерадіопередач” вживаються як синоніми.


Існує два підходи до трактування належності майнових авторських прав у журналістиці: виключне право видавця газети чи журналу на використання видання в цілому і право журналіста чи автора твору, який зберігає права на свої твори незалежно від видання (ст. 19 Закону “Про авторське право і суміжні права”). Тобто не є порушенням ситуація, коли журналіст опубліковує власний матеріал на шпальтах декількох видань, але ця норма діє тільки в разі, коли він не перебуває в трудових відносинах з власником видання, оскільки ст. 16 закону про авторське право закріплює виключне майнове право на службовий твір саме за роботодавцем.


Хоча закон передбачає укладання договорів на використання матеріалів у пресі в усній формі, будь-яке відчуження на користь ЗМІ авторських прав на твір, який може бути неодноразово використаний або є композиційно складним, варто оформити письмовим договором. При цьому переваги підписання таких договорів – не тільки на боці авторів, адже видавець може обумовити таким чином монополію на використання твору, передбачити продаж отриманих прав, уможливити опублікування за межами держави і навіть покласти відповідальність на автора в разі виникнення непорозумінь.


Значно складніше врегулювати авторсько-правові відносини з позаштатними авторами, оскільки останнім іноді надзвичайно складно оцінити можливості потенційного використання їхнього матеріалу в майбутньому.


Досить актуальною є проблема плагіату, оскільки згідно з законом кожна щонайменша зміна твору може вважатися новим об’єктом правової охорони. Вважаємо за доцільне обумовлювати захист творчої праці автора не тільки поняттям форми твору, а й критеріями художньої образності. Недосконалість вітчизняного законодавства у контексті забезпечення правомірного використання творів призводить до того, що головним фільтром під час написання матеріалів є ступінь моральності кожного автора, що послуговується у своїй роботі здобутками попередників. Часто можна зустріти вислови типу “крадіжка чужих ідей”, “привласнення чужих ідей” тощо, які свідчать про те, що саме ідеї, а не слова, в які їх втілено, є мірою авторства, проте згідно зі ст. 8 тематичного закону авторське право не поширюється на ідеї.


Щоб запобігти звинуваченням у привласненні плодів чужої творчості, слід оволодіти нормами посилання на джерела, які використовуються. Це ще й вигідно для самого автора матеріалу, адже, крім поваги до своїх попередників, що розробляли тему до нього, він уникає перекручення оригінального тексту і неналежного його трактування шляхом вкраплення у свій твір окремих уривків чужого твору без загального контексту.


Усвідомлення співвітчизниками вартості продуктів своєї інтелектуальної та творчої діяльності спричинило появу низки позовів, спрямованих на захист і відновлення порушених прав авторів. Щодо ЗМІ судові спори виникають, зокрема, через невизначеність або необумовленість у договорі конкретної відповідальної особи, різні підходи до трактування термінів, відсутність посилань на джерело інформації. На телебаченні чимало спорів спричинені незаконною трансляцією програм однієї організації мовлення іншою. Дедалі частіше телерадіомовні організації порушують майнові права композиторів та режисерів. Трапляються випадки, коли й самі державні структури в межах своїх повноважень є ініціаторами позовів.


Другий розділ “Міжнародне регулювання авторського права і суміжних прав у контексті українського законодавства” присвячено огляду діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності, міжнародних документів у сфері авторського права та суміжних прав, участі України в міжнародних договорах у цій галузі. Окремо, з точки зору функціонування журналістики, детально проаналізовано міжнародні договори в галузі авторського права і суміжних прав, ратифіковані Україною, а також інші угоди, до яких приєдналася Україна. Значну увагу приділено проблемам та перспективам охорони авторського права у вітчизняному Інтернет-контенті.


Законодавчі системи світових держав, у тому числі України, створюються задля ефективного забезпечення: з одного боку, надійного захисту авторських і суміжних прав, з іншого – якомога ширшого доступу зацікавлених осіб до надбань літератури та мистецтва.


У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського права і чотири – щодо суміжних прав. Неохопленою системою вітчизняного законодавства залишилися  Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 р. та FRT 1989 р., але це – справа часу. Про успіхи України на шляху до євро інтеграції свідчать оцінки її законодавчої бази з регулювання інтелектуальної власності в цілому провідними організаціями світу в цій галузі.


В межах СНД Україна приєдналася до двох угод щодо інтелектуальної власності – Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав та Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Крім того, наша держава приєдналася до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також затверджено Угоду про співробітництво між Кабінетом Міністрів України і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ). Україна є також підписантом численних двосторонніх договорів, серед яких – Угода між урядом України і урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти, що набрала чинності в 1999 р.


Відсутність поширення в українському тематичному законі охорони авторським правом на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені та проілюстровані у творі, не суперечить Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка залишає деякий простір для врегулювання окремих питань системами національних законодавств, проте створює правові колізії на ґрунті практичного втілення цього положення в мас-медійній галузі.


Розбіжності у тлумаченні термінів. Згідно з Бернською конвенцією до творів, випущених у світ, не належать сповіщення по кабелях і передача в ефір. Поняття “випуск твору в світ” містилося лише в старій редакції Закону “Про авторське право і суміжні права”, а в новій йому за змістом відповідає визначення “опублікування твору, фонограми, відеограми”, де немає жодних застережень з приводу передачі творів в ефір чи по кабелях, а лише зазначено, що опублікування твору повинно здійснюватися таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором. Під випуск твору в світ підпадає також поняття “оприлюднення (розкриття публіці) твору” в українському законі, де зазначено, що таке оприлюднення може здійснюватися шляхом публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. У свою чергу, поняття “публічний показ” та “публічне виконання” цілком виключають передачу в ефір чи по кабелях, у той час як термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” передбачає саме такий спосіб оприлюднення творів.


Стаття 2 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає “сповіщення для загального відома” як передачу виконання або звуків чи зображень, записаних на фонограму, для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення. Натомість термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” у тематичному законі України передбачає саме передачу вищезгаданих творів в ефір.


Проблема захисту авторського права в Інтернеті виникла передусім через  екстериторіальність останнього, коли доступ до мережі з будь-якої країни світу не залежить від виконання урядом цієї країни правил міжнародних договорів. Нині як на національному, так і на міжнародному рівнях авторське право на мережеві твори визначається опосередковано – через право автора розповсюджувати свої твори в такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до них у будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором.


Втім, законодавство України є непристосованим до реалій новітнього інформаційного суспільства, оскільки прив’язує інформацію до конкретних матеріальних носіїв, вартість яких постійно зменшується. При охороні авторського права в Інтернеті доцільно змістити акценти від “примірника” до “звернення”, тобто частоти використання твору. Тим більше, що Вищий господарський суд України визнав розміщення творів у мережі їх відтворенням у контексті ст. 1 закону про авторське право, – отже, розміщення творів в Інтернеті належить до майнових прав автора. У зв’язку з цим очевидно, що оцифрування газетного номера є новою об’єктивною формою існування твору, а тому власнику ЗМІ слід обумовити таке використання матеріалу з журналістом в кожному окремому випадку і, відповідно, сплатити гонорар.


Специфіка Інтернету, полягає в тому, що, незважаючи на наміри користувача, копіювання вмісту веб-сайту в оперативну пам’ять його комп’ютера починається вже з моменту завантаження сторінки. На території держав – членів Європейського Союзу, в тому числі в Польщі, проблему невіднесення створення таких тимчасових копій до категорії дій, пов’язаних із відтворенням творів уже вирішено, в Україні – ще ні.


Використання в Інтернеті гіперпосилань безпосередньо на певний матеріал без посилання на ім’я автора або без зазначення сайту, на якому цей матеріал розміщено, також спричиняє порушення авторського права.


У третьому розділі “Дотримання та захист авторського права і суміжних прав у європейському законодавстві: з польського досвіду” розглянуто історичний розвиток авторського права і суміжних прав у Республіці Польща, регулювання цієї галузі польським законодавством відповідно до міжнародних угод та адаптація останнього до норм Європейського Союзу, зіставлено українські та польські тематичні положення та проаналізовано законодавчі межі їх правомірного використання у ЗМІ обох держав, подано випадки судового захисту об’єктів авторського права і суміжних прав у діяльності польських мас-медіа, а також досліджено аспекти досвіду Польщі щодо регулювання та практичного функціонування Інтернету.


Досить раннє порівняно з іншими державами трактування польським законодавцем немайнового авторського права як особистого блага, що не відчужується і не втрачається, свого часу спричинило резонанс у світі, оскільки на той час саме в Польщі був найвищий рівень охорони цих прав. Нині Польща є активним учасником різноманітних міжнародних угод у сфері авторського права і суміжних прав не тільки на загальному міжнародному рівні, а й у межах взаємодії з Євросоюзом. Саме активна співпраця ним щодо законодавчої регламентації на теренах Польщі відповідних норм, які функціонують у межах ЄС, стала однією з передумов вступу республіки до Європейського Союзу 1 травня 2004 р.


На відміну від українського закону, польський не зараховує до об’єктів авторських прав “виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори”, а такий рядок, як “інші твори”, взагалі відсутній, що дає підстави робити висновок про вичерпність переліку об’єктів, які підлягають охороні авторським правом.


Ніде в польському законі не йдеться про те, що договори на створення матеріалів у періодичних виданнях можуть укладатися усно, як це передбачено відповідним законом України, – навпаки, зазначено, що угода про передачу майнових авторських прав є дійсною лише в письмовому вигляді.


Закон Польщі “Про авторське право і суміжні права” передбачає, що, крім виключного права на використання видання в цілому, продюсеру чи видавцю належить право на заголовок. А Закон “Про право преси” унеможливлює появу різних видань з однаковими титулами, що кореспондує з положенням Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Натомість у вітчизняному законі про авторське право є лише припис про те, що частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі оригінальна назва, розглядається як твір і охороняється відповідно до закону. Отже, акцент робиться передусім на оригінальності назви, і зовсім не обов’язково це має бути назва періодичного видання.


Листи чи інша кореспонденція, надіслана до редакції належать до особистих благ у розумінні статей 23 і 24 Цивільного кодексу Республіки Польща, а отже суб’єктом, який вирішує, чи розповсюджувати таку інформацію, є виключно адресат.


До негативів регулювання службових авторсько-правових відносин відповідно до польського закону можна віднести ст. 14, згідно з якою науковій установі надається першість в опублікуванні твору наукового працівника. Ця норма порушує особисте право науковця як автора самому вирішувати про місце опублікування твору.


Щодо вільного розповсюдження творів, то польський нормативно-правовий акт містить декілька корисних застережень порівняно з українським законом:  розповсюдження виголошених промов не дає повноважень на опублікування зібрання промов однієї особи; подібне розповсюдження з інформаційною метою дозволяється як в оригіналі, так і в перекладі.


Відповідно до тематичного закону Польщі в обсязі, обґрунтованому поясненням, критичним аналізом чи повчанням, дозволяється наводити не тільки уривки розповсюджених творів, а й невеликі твори повністю. При цьому за таке опублікування в підручниках, хрестоматіях та антологіях автору належить право на винагороду. В законі ж України йдеться лише про цитати (короткі уривки) в рамках вільного використання і нічого не зазначено про виплату винагороди за такого використання. Проте в польському варіанті законодавець не проводить чіткої межі між першим і другим випадками використання, і виходить так, що автори можуть бути ущемленими  в  дотриманні  своїх майнових прав, адже і пояснення, і критичний аналіз, і повчання, які, здавалося б, не вимагають виплати авторської винагороди, можуть і повинні бути основоположними критеріями написання тих же підручників..


Закон Польщі містить ще один розділ, відсутній в українському законі про авторське право, але досить цінний для правомірного функціонування засобів масової інформації, згідно з яким розповсюдження відеотвору вимагає дозволу представленої на ньому особи, якщо тільки вона не отримала за це плату і якщо вона не є загальновідомою особою, що виконує свої політичні, суспільні та професійні функції.


Польським законом, на відміну від українського, передбачені права на перші видання, а також на наукові й критичні видання. Видавців у даному випадку віднесено до суб’єктів не авторського права (як при опублікуванні періодичних видань, енциклопедій, збірників, інших складених творів), а саме суміжних прав, що свідчить про вторинність використання продукції, створеної раніше.


Надзвичайно актуальним є питання щодо оригінальності твору, тобто розрізнення ситуацій, коли він виникає цілком самостійно в результаті творчої діяльності автора-журналіста; коли щось дало поштовх до написання матеріалу (як конкретні факти, так і думки, ідеї, образи, почерпнуті з інших творів); коли твір є повністю залежним від існування іншого твору, несамостійним, а отже, обробкою (якщо авторське право дотримується) чи плагіатом (якщо таке право не дотримується). Польський закон у цьому плані проголошує, що обробками не вважаються твори, які виникли в результаті інспірації чужим твором. Проте міру такої “інспірації” законодавець не конкретизував, що може призвести до ситуації, коли виявлені плагіатори уникатимуть будь-якої відповідальності за свої неправомірні дії, називаючи твори, що виникли в результаті порушення немайнового авторського права їхніх власників, “інспірованими”.


 


ВИСНОВКИ

В результаті всебічного вивчення ситуації, що склалася з дотриманням авторських прав у мас-медійній галузі, досліджено функціонування авторського права і суміжних прав в українських та польських засобах масової інформації на законодавчому (національному та міжнародному) і практичному рівнях. Особливо це важливо за сучасного стану захисту та дотримання авторських прав в Україні, оскільки державна політика щодо інтелектуальної власності є порівняно новою, недосконалою, але вже максимально наближеною до ринкової економіки і пристосованою, там де це можливо, до принципів міжнародного регулювання правовідносин між авторами та користувачами їхніх творів. Саме для визначення головних тенденцій європейського права у контексті пристосування до нього вітчизняних норм на ґрунті прийнятності чи неприйнятності використання окремих положень в українській масовоінформаційній сфері взято за приклад досвід Польщі – сусідньої держави, у законодавстві якої регламентація використання об’єктів інтелектуальної власності взагалі і авторського права зокрема стала одним з основних чинників нинішнього членства республіки в Європейському Союзі.


1. На даному етапі свого розвитку Україна докладає неабияких зусиль для вдосконалення законодавства у сфері авторського права і суміжних прав. Особливо це стосується мас-медійної галузі, оскільки в ній представлено весь спектр інтелектуального доробку літературного, публіцистичного, наукового характеру тощо. Засоби масової інформації, крім того, що самі активно розповсюджують плоди інтелектуальної діяльності людства, є основними репрезентантами і головними виразниками загальних тенденцій щодо використання авторських творів, а також формують ставлення громадськості до такого використання.


Конкретизації потребує положення Закону України “Про авторське право і суміжні права” щодо рівномірного розподілу гонорару між інтерв’юером та респондентом, оскільки законодавець не визначив механізмів забезпечення таких виплат. Залишення цієї норми в теперішньому вигляді може призвести до негативних наслідків функціонування журналістики: зменшення гонорарів, неможливість робити вуличні опитування, судові позови до ЗМІ тощо.


Авторське право є одним із базових для забезпечення ефективної охорони результатів творчої діяльності учасників комунікативного процесу на загальнодержавному рівні в умовах функціонування сучасного інформаційного суспільства, про що свідчить проголошення авторського права в Конституції України, оновлення Кримінального кодексу з метою збільшення покарання за порушення в цій сфері, а також передбачений ст. 430 Цивільного кодексу акцент на майнових правах автора, які належать творцеві та замовнику спільно.


Масовоінформаційний аспект тлумачення законодавчих меж авторсько-правової охорони ускладнює відсутність законодавчого визначення “програми/передачі телерадіоорганізації/організації мовлення”, що створює  плутанину при вирішенні деяких питань діяльності та правової захищеності телебачення і радіомовлення. Крім того, внаслідок порівняння термінів “аудіовізуальний твір”, “відеограма” та “фонограма” виникають запитання щодо того, чи можна вважати передачі організацій мовлення відеограмами та фонограмами, чи можна самі телерадіоорганізації вважати виробниками даних об’єктів інтелектуальної власності, і наскільки при цьому розширяться чи звузяться права телерадіомовних організацій.


2. Досягнення Україною значних позитивних результатів у прагненні до законодавчого вдосконалення відносин у галузі авторського права і суміжних прав на шляху до євроінтеграції засвідчило виключення її в 2005 р. зі “Списку-301”.


У підході до деяких прав, визначених у міжнародних документах, наша держава пішла значно далі, ніж задекларовано на міжнародному рівні. Це стосується передусім терміну посмертної охорони майнових авторських прав і визначення досить широкого переліку творів, які можна використовувати в пресі, на радіо і телебаченні з інформаційною метою. Проте видається неоднозначним і суперечливим тлумачення таких понять, як “твори, випущені у світ”, “сповіщення для загального відома” тощо у розумінні Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Договору Всесвітньої організації про виконання і фонограми, в українському тематичному законі.


До того ж, ні в Законі України “Про авторське право і суміжні права”, ні в інших нормативно-правових актах в інформацій сфері не визначено такі важливі поняття, як “передача в ефір” і “ретрансляція” у контексті положень ст. 3 Римської конвенції, а також “ефірне мовлення” у розумінні вищезгаданого Договору ВОІВ про виконання і фонограми. Тож за Конституцією України ці терміни мають офіційно тлумачитися відповідно до міжнародних угод.


3. Розглянуто законодавче закріплення поняття “творчість” та її місце в діяльності журналістів. Визначено особливості укладання авторських договорів між працівниками та власниками ЗМІ: журналіст, що не перебуває в трудових відносинах з власником видання як з роботодавцем, а укладає з ним авторський договір про використання матеріалу, не порушує права видавця, якщо опубліковує власний матеріал на шпальтах іншого видання.


Задля уникнення численних випадків плагіату доцільно конкретизувати визначення “об’єктивної форми твору”, доповнивши його поняттям художньої образності, і встановити критерії, за якими можна було б вважати таку форму новою, адже за законом кожна щонайменша зміна твору може вважатися новим об’єктом правової охорони, і цим дуже легко скористатися. Нині головним критерієм правомірності авторства є ступінь моральності кожного журналіста-автора, що послуговується у своїй роботі здобутками попередників.


До того ж, з метою зробити діяльність мас-медійної галузі ефективнішою працівникам редакцій вкрай важливо оволодіти нормами правильного цитування та посилання на використовувані джерела, адже таким чином журналіст може не лише убезпечити себе від звинувачень у привласненні плодів чужої творчості, а й виявити свою обізнаність у певній темі. Втім, аналіз судових спорів довів, що існують випадки, коли посилання на конкретне джерело звільняє газету від відповідальності за опублікований матеріал.


Знайдено правові рамки уникнення відповідальності в разі невиплати респонденту гонорару за опубліковане інтерв’ю. Видається можливим у цьому випадку застосовувати ч. 1 ст. 13 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, яка забороняє співавторам твору, що становить нерозривне ціле (а інтерв’ю є саме таким твором) без достатніх підстав відмовляти в його опублікуванні чи іншому використанні. Претензії щодо винагороди за інтерв’ю респондент повинен висувати не до журналіста, а до роботодавця в судовому порядку, оскільки ст. 16 цього ж закону передбачено, що всі майнові права на службові твори, зазначені в договорі, належать роботодавцю, тобто редакції ЗМІ, а розмір і порядок виплати винагороди встановлюється у цьому договорі.


Основна маса порушень суміжних прав пов’язана зі здійсненням незаконної ретрансляції програм мовлення, а також із бездоговірним і безоплатним використанням об’єктів авторських прав інших фізичних та юридичних осіб. Загалом на прикладі розгляду судових спорів доведено, що дотримання авторського права і суміжних прав у ЗМІ на належному рівні допоможе власникам видань та авторам уникнути додаткових витрат, пов’язаних із відновленням порушених прав і відшкодуванням моральної шкоди.


4. У Законі України “Про авторське право і суміжні права” при поданні дефініції “відтворення” наголошено на цифровій та іншій формах, які зчитує комп’ютер, що є важливим здобутком регулювання розміщення матеріалів в Інтернеті. Про наближення вітчизняного законодавства до нових інформаційних технологій свідчать також статті 454 і 455 нового Цивільного кодексу України, які до переліку дій, пов’язаних з використанням виконань, відеограм та фонограм, зараховують забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до таких творів з місця та в час, обрані нею. Такі самі норми встановлено міжнародними договорами, до яких приєдналася Україна, а також тематичним вітчизняним законом, проте вони дозволяють лише опосередковано ідентифікувати мережу як таку, не регламентуючи при цьому особливостей її функціонування.


На сьогодні в Україні не існує цілеспрямованої законодавчої бази з регулювання вітчизняної Інтернет-журналістики. Були спроби регламентувати обовязкову реєстрацію веб-сайтів, що належать органам державної влади, безвідносно до інших самостійних наповнювачів мережі, проте й така спроба зазнала поразки. Разом з тим існує судове рішення, яке визнає розміщення творів в Інтернеті їх відтворенням у розумінні Закону “Про авторське право і суміжні права”.


Через безкоштовний у більшості своїй вміст вітчизняних онлайн-видань та Інтернет-версій друкованих видань поки що видається можливим дотримання концепції копілефту, яка передбачає існування в мережі лише немайнових прав автора. Проте найліпшим чинником у цьому розумінні є саморегуляція журналістами та іншими користувачами власної поведінки в мережі, яка не повинна виходити за межі загальноприйнятих етичних норм.


Серед інших механізмів захисту авторського права в Інтернеті слід відзначити такі: подання файлів із творами на збереження до веб-депозитарія, використання відповідного програмного забезпечення – так званих детекторів плагіату, авторський моніторинг мережі тощо. Загалом же


5. Порівняно з Польщею Україна ратифікувала на одну міжнародну угоду в галузі авторського права і суміжних прав більше, але сусідня країна взяла на себе зобов’язання щодо виконання численних директив Євросоюзу, зокрема Директиви ЄС про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві, відповідно до якої право на відтворення не поширюється на дії, які є необхідною частиною технологічного процесу і не мають жодного самостійного економічного значення. Крім того, статус Інтернету визначено Законом Республіки Польща “Про право преси” шляхом віднесення мережі до останньої, що дає змогу застосовувати до Інтернету правові норми, аналогічні до паперових чи електронних видань.


Відсутність у Законі Польщі “Про авторське право і суміжні права” широкого переліку дефініцій порівняно з українським аналогом, спонукає при вирішенні деяких спірних питань, пов’язаних з діяльністю ЗМІ, весь час звертатися до інших нормативно-правових актів держави.


Видається невдалою правова регламентація так званих аудіотворів, у зв’язку з чим виникають труднощі щодо меж їх авторсько-правового регулювання порівняно з фонограмами як на етапі ідентифікації таких творів, так і при їх безпосередньому використанні, наприклад, у діяльності організацій радіомовлення.


Щодо трактування випадків вільного використання творів, то в законі Польщі також є розбіжності з Бернською конвенцією, оскільки в ній йдеться про “статті з поточних економічних, політичних та релігійних питань”, а в польському варіанті міститься словосполучення “поточні статті”, що вносить непорозуміння стосовно визначення часових рамок відтворення матеріалів у пресі.


Головні переваги польського закону полягають у відсутності в ньому норми про співавторство на інтерв’ю і закріпленні того, що угода про передачу майнових авторських прав є дійсною лише в письмовому вигляді. Українському законодавцю також слід врахувати два позитивні аспекти щодо використання службових творів згідно з польським законом: протягом двох років від моменту прийняття твору роботодавець повинен розпочати його відтворення або повернути майнові права автору; протягом шести місяців роботодавець повинен повідомити автора про прийняття чи неприйняття твору – інакше вважається, що матеріал було прийнято без застережень. Ці норми захищають працівників мас-медіа та інших дописувачів у частині результативності їхніх творчих зусиль.


Недоліками обох нормативно-правових актів є те, що вони передбачають авторсько-правову захищеність форми твору, а не його змісту. Тож так само, як в Україні, питання професійного виконання польськими журналістами своїх обовязків знаходиться в етичній площині.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины