СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, розкрито наукову новизну, проаналізовано теоретичне значення й практичну цінність роботи, визначено мету й завдання, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, окреслено методи аналізу, сформульовано основні положення.

У першому розділі “Теоретичні основи вивчення детермінанта в сучасній українській мові” викладено теоретичні засади досліджуваної проблеми, обґрунтовано необхідність виділення приреченнєвих поширювачів, простежено еволюцію поглядів щодо детермінантів як структурних компонентів речення, встановлено статус детермінанта в системі інших одиниць, виокремлено диференційні ознаки детермінантних членів, проаналізовано засоби їх вираження.

У лінгвістичних дослідженнях останніх десятиліть можна відзначити посилений інтерес до розгляду детермінантних членів у структурі речення. Вперше думку про існування приреченнєвих поширювачів висловив Ф.Буслаєв, який виділив серед другорядних членів відносно незалежні форми, що не перебувають у явному синтаксичному зв’язку зі словами, до яких приєднуються. У працях В.Малащенка форми, що не керуються дієсловом, не зумовлюються його семантикою, отримали назву “вільно приєднані”. Н.Шведова закріплює за цими конструкціями назву детермінанти, в результаті чого було запропоноване поняття детермінантні члени речення. Сучасна теорія щодо статусу детермінантів (або детермінантних членів) розвинулася на основі поглядів І.Вихованця, який розглядає другорядні члени речення не тільки з формально-граматичного боку, а й семантичного та комунікативного.

Детермінантний член речення або детермінант – це самостійний семантико-синтаксичний поширювач речення чи його предикативного ядра, що має неприслівний характер і входить до складу речення на основі зв’язку вільного приєднання. Наявність детермінанта у структурі речення зумовлюється певними особливостями семантико-синтаксичної будови речення, його комунікативними завданнями, функціональною спрямованістю реченнєвої синтаксичної конструкції.  Вилучення детермінантного члена із речення не порушує структури висловлення, не руйнує семантики речення, оскільки детермінант не є структурно обов’язковим компонентом. Чинник “опущення” детермінанта із структури речення без впливу на семантику є доказом на користь виділення детермінанта. Тобто із семантико-синтаксичного погляду детермінанти можуть вільно вилучатися із структури висловлення чи вводитися до неї залежно від комунікативної настанови речення. Саме в цьому полягає головна відмінність детермінантів від прислівних поширювачів – конструктивно зумовлених елементів, які включені в речення за законами валентності.

Дослідники синтаксису підкреслюють, що детермінанти не вимагаються категоріальними властивостями окремого слова, а виступають як особлива синтаксична категорія реченнєвого рівня, являють собою поширювачі цілого речення (І.Вихованець, Т.Жданкіна, А.Загнітко, А.Каминіна, О.Крилова, В.Малащенко, Л.Руденко, Н.Шведова та ін.). Загально визнаними є такі чинники: 1) своєрідна віддаленість детермінанта від іншої частини висловлення; 2) слабкий підрядний зв'язок, що засвідчує їх автономність. Ми дотримуємося думки, що зв'язок детермінанта з предикативним центром чи реченням загалом усуває можливість поєднання його на основі підрядного прислівного синтаксичного зв’язку з окремим компонентом речення чи словосполученням загалом.

Досліджуючи проблеми, пов’язані з обставинною детермінацією, до основних категоріальних граматичних ознак детермінантів можна зарахувати такі:

1)            детермінант – категорія реченнєвого рівня, що характеризується зв’язком вільного приєднання;

2)            зв'язок детермінанта з предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим: семантична валентність дієслова не впливає на семантику детермінанта;

3)            речення з детермінантами є поліпредикативними: детермінант може бути трансформований у предикативну одиницю відповідного значення (найчастіше простежується формально-синтаксична й семантико-синтаксична співвідносність простих ускладнених речень детермінантного типу зі складнопідрядними реченнями);

4)            детермінантні члени речення притаманні реченням з різними граматичними структурами;

5)            при нейтральному порядку компонентів детермінанти з різним значенням  перебувають, як правило, на початку речення;

6)            з метою комплексної характеристики речення детермінантні члени речення можуть поєднуватися в групи (однорідні детермінанти та різнорідні);

7)            жоден з детермінантів не є більш центральним або більш обов’язковим, ніж інший детермінант.

Такі ознаки є аргументом на користь виділення детермінантних членів – самостійних поширювачів предикативного ядра чи цілого речення.

Протиставляючи за основними диференційними ознаками детермінантні члени речення другорядним і головним, не можна виносити перші за межі речення, оскільки вони є його структурним елементом.

Речення з прийменниково-відмінковими детермінантами визнаються носіями більше, ніж одної предикації. Вторинні предикативні синтаксеми з детермінантною функцією утворюються внаслідок згортання видозмін підрядних частин складнопідрядного речення. Можливість такої трансформації вказує на наявність супровідної імплікованої предикації, тобто поліпредикативності, що містить додаткове повідомлення до основної предикативності. Причиною появи додаткової предикації є периферійність (самостійність) позиції детермінантних членів. Додаткова предикація містить у собі деякі показники граматичного плану (синтаксичний час та модальність), що дозволяє визнати за нею певну самостійність. Граматичними засобами оформлення додаткової предикації у складі детермінантного речення вважають певні дієслівні властивості девербативів, що входять до складу детермінанта.

У другому розділі “Детермінанти в структурно-семантичному аспекті” розглянуто та проаналізовано семантичні типи детермінантних членів речення, їх граматичні ознаки, подано опис морфолого-синтаксичних варіантів детермінантних структур, репрезентованих лексико-граматичними моделями, з-поміж яких виділяються системні й несистемні засоби вираження тієї чи іншої детермінантної семантики.

У лінгвістиці панує погляд на детермінанти як компоненти, що не входять до структурного мінімуму речення. Детермінантам притаманний слабкий підрядний зв'язок із предикативним центром речення, що засвідчує їх синтаксичну автономність.

Останнім часом помітною є спроба об’єднати певні різновиди детермінантних членів речення на основі спільності їх сем. Останнє дозволяє розмежовувати з-поміж детермінантів такі типи:

1)            фонові детермінанти, які виконують атрибутивну функцію щодо всього висловлення і є своєрідними експозиціями до нього;

2)            детермінанти зумовленості, що називають ситуацію, подію, яка перебуває у відношенні зумовленості з основною подією;

3)            детермінанти з характеризувальним значенням, що містять різноманітні відтінки якісної характеристики основної події.

Ці різновиди детермінантних членів речення в свою чергу поділяються на вужчі семантичні сегменти, а саме:

1)            фонові детермінанти об’єднують локальні та темпоральні детермінанти;

2)            детермінанти зумовленості поділяються на детермінанти причини, мети, допусту та умови;

3)            детермінанти з характеризувальним значенням поділяються на детермінанти з означальною характеристикою, детермінанти зі значенням уточнення / обмеження та детермінанти сукупності / роздільності.

Найбільший ступінь продуктивності мають детермінантні члени речення з фоновою характеристикою. Вони об’єднують локальні й темпоральні детермінанти. На рівні простого речення детермінанти локальної семантики можуть мати конкретизовану або неконкретизовану репрезентацію. Так, приреченнєві поширювачі першого типу можуть вказувати на конкретне місце  реалізації процесуальної ознаки в просторі, напр.: Серед вулиці стояв віз, наладнований всячиною (М.Коцюбинський). Також до першого типу належать детермінантні члени речення, що вказують на: 1) конкретний напрям: З норд-весту йшов шаленої сили шторм (М.Трублаїні); 2) шлях руху: По селу піднявся гамір (Улас Самчук); Лісовою дорогою котився автобус (В.Земляк). Детермінантні поширювачі локальної семантики, що мають неконкретизовану репрезентацію, передають загальну вказівку на місце вияву дії: Де-не-де вже й весілля справляли (В.Кучер); Довкола все цвіло й пишалося ніжним теплим духом дозрілої весни (В.Кучер). До цього ж типу належать детермінанти, що передають загальний напрям: Звідти вони почали своє мандрування (М.Стельмах).

Наступною диференційною семою, яка допомагає з’ясувати лінгвістичну природу локативності, є відношення реальної події до орієнтира. Щодо цієї ознаки, то детермінантні члени поділяються на поширювачі, що вказують на місцезнаходження об’єкта, напрямок руху та шлях руху. Кожен із зазначених типів локальних детермінантів поділяється на вужчі семантичні сегменти. Так, наприклад, приреченнєві конструкції, які виражають місцезнаходження локального об’єкта, поділяються на такі підгрупи: 1) місцезнаходження за межами об’єкта: За сто кілометрів від табору знаходилось “вороже” гніздо (О.Довженко); За річкою шуміли плавні (М.Коцюбинський); 2) місцезнаходження на поверхні об’єкта: На підлозі лежала кипа непрочитаних газет (Д.Косарик); На столі весело підсвистував величезний самовар (І.Цюпа); 3) місцезнаходження в просторі вище об’єкта: Над липою несподівано звилася галка (Є.Гуцало); 4) місцезнаходження в просторі нижче від об’єкта: Попід стінкою скрадався з рушницею в руках козак у гімназичному кашкеті (П.Панч); Під стелею висить вінок (Б.Заверуха); 5) місцезнаходження попереду об’єкта: Перед хатою стоїть старий гіллястий ясень (С.Васильченко); 6) місцезнаходження в межах об’єкта: У кімнаті було ясно (Улас Самчук); У хаті в неї чисто та весело (Улас Самчук,); 7) місцезнаходження в центральній частині простору, оточеного чи не оточеного об’єктом: В центрі села стояла церква (А.Головко); Посеред зали стояв величезний стіл (Панас Мирний); 8) місцезнаходження в просторі позаду об’єкта: Позаду Тихоновича стояло маленьке руде хлопченя (О.Довженко); За нашою слободою росте жито з лободою (Нар. творчість.); 9) місцезнаходження в просторі з бокової сторони об’єкта: Ліворуч півнеба охопили нерухомі заграви (А.Головко); Ось по ліву руку розіслалася багата садами Бельбекська долина (В.Кучер); 10) місцезнаходження в просторі, оточеному об’єктом: Між реями щогли, у надбудовах капітанського містка чулось уривчасте і грізне вищання (М.Трублаїні); Між городами була протоптана маленька, ледве помітна стежина (П.Панч) тощо.

До приреченнєвих поширювачів з фоновою характеристикою зараховують також темпоральні детермінанти. У сучасній українській літературній мові часові відношення залежно від семантики поділяються на декілька груп, що вказують на 1) означену одночасність: За всю дорогу він жодним словом не перекинувся з шофером (Д.Косарик); Протягом тижня він не виходив з хати (В.Земляк); 2) неозначену одночасність: В давнину, кажуть, болото тяглось далеко, підкрадалось під самі Талалаї (В.Земляк); 3) часову попередність: До осені тут треба зробити поле (Д.Косарик); До війни ми заклопотані бути п’ятирічкою (В.Кучер); 4) часову наступність: Після великої зими вернувся і дід Максим (П.Панч); По жнивах одразу почалися оранка, сівба озимого, покінчення будівель (Улас Самчук); 5) часову межу початку дії: Ще з ночі почав він свою роботу (А.Коваль); З полудня виїхали на шлях біля Шумська (Улас Самчук); 6) часову межу завершення дії: До пізньої ночі кипіла на греблі робота (А.Головко); До самого вечора усі жителі села розчищали стежки й дороги (Є.Гуцало); 7) часовий момент реалізації дії: По суботах вони збиралися  у хаті старого Матвія (П.Панч); Цього літа моряки запросили Краснюка в Севастополь (П.Панч); Ночами він їздить на білому коні й змагається з нечистою силою (А.Коваль) тощо.

Поширеними в сучасній українській мові також є детермінанти зумовленості. Здебільшого вони називають ситуацію, подію, яка взаємодіє з рештою висловлення, відповідно зумовлюючи й повний семантичний зміст усієї іншої частини висловлення. Традиційно серед явищ цього типу виділяють детермінанти чотирьох різновидів: детермінанти причини, мети, умови та допусту. Кожен із зазначених різновидів має свої диференційні ознаки. Так, наприклад, до семантичної структури детермінантів причини входять наступні значення: 1) значення внутрішньої причини дії: З п’яних очей він уявляв себе графом (М.Коцюбинський); Од хвилювання в нього захрипав голос (П.Панч); 2) значення зовнішньої причини дії: Заради землі зчинили бучу на всю Знам’янку (П.Панч); Од роботи тьотя Фрося зашарілася, помолоділа (В.Земляк); 3) значення підстави, приводу, основи, вмотивування реалізації дії: З ініціативи райцентру на майдані почали будівлю нової школи (А.Головко); Після розриву із Зоєю Максим ходив злий та похмурий (Д.Косарик); 4) перешкоду здійсненню якоїсь події: Через таких дурних у нас уже немало запроторили в Берестя (П.Панч); Через непогоду молоді залишилися на ночівлю у Якова (М.Трублаїні); 5) сприяння здійсненню якоїсь події: На згадку про свою мрію настрій його глибоко і нагально падає (Улас Самчук); На вимогу Павла Заброди негайно повідомили про нього радянське посольство в Анкарі (В.Кучер); 6) вираження підстави винагородження, справедливої помсти: За  запальність та горлатість молодь називала його фанатом (О.Гончар) тощо.

Менш продуктивною є група детермінантних членів речення з характеризувальною семантикою. Вона так само, як і попередні, містить у собі певні диференційні ознаки. Так, група приреченнєвих поширювачів з означальною характеристикою членується на вужчі семантичні сегменти, що характеризують: 1) внутрішній чи зовнішній стан суб’єкта: Неспокійно і моторошно стало Володькові на душі (М.Стельмах); Радо вийшов за Фросею на зелене подвір’я старий Шайба (М.Стельмах); Втомлено озирався Старий Тарас (В.Земляк); І страшно іноді тут буває (Улас Самчук); 2) інтелектуальну сферу суб’єкта: Допитливо заглянула мати у Марійчині очі (Б.Заверуха); Здивовано висунули голови, накриті пухнастими картузами (О.Іваненко); 3) власне кольорові прикмети: Червоно хитнувся туман у його очах (О.Гончар); Червоно зблиснуло в скісних проміннях сонця лезо (Ю.Мушкетик); 4) ступінь виявлення ознаки: Тихо кахикнув і закурив Оксанин батько (В.Кучер); Владно, голосно він віддавав розпорядження (В.Кучер).

Вибір морфолого-синтаксичних типів для вираження синтаксичних функцій має не випадковий характер, а залежить від багатьох чинників (лексичного паралелізму, дистрибутивних можливостей частин мови, їх категоріальних та лексичних значень, а також від мовленнєвої настанови мовця).

Відомо, що синтаксична функція обставини є основною в першу чергу для прислівника. Прислівник, однак, не можна вважати єдиним засобом вираження детермінантів. Аналізований матеріал засвідчує, що у функції детермінантних членів речення активно виживаються й інші частини мови.

Вживання у функції детермінантів прийменниково-відмінкових конструкцій пояснюється в більшості випадків відсутністю спільнокореневих прислівників з тим самим лексичним наповненням. Посилення ролі прийменникових конструкцій пов’язано також з процесом поступової полісемантизації іменників.

Прийменниково-відмінкові конструкції являють собою складні лексико-синтаксичні одиниці, утворені при взаємодії двох компонентів. Прийменник у таких конструкціях розвиває, посилює, уточнює значення відмінкової форми.

У ролі стрижневого компонента прийменниково-відмінкових форм виступають іменники як конкретні, так і абстрактні. Просторові, часові, причинові, умовні, допустові, цільові, характеризувальні, уточнення / обмеження, сукупності / роздільності відношення формуються іменниками різних тематичних груп, напр.: з + N5: З радістю підкорилася Зоя своїй долі (В.Земляк); за + N4: За правду Корній боровся до кінця своїх днів (О.Довженко); близько + N2: Близько півночі хтось постукав у двері (М.Коцюбинський); поряд з + N5: Поряд з водієм йшов, загадково всміхаючись, Михайлик (М.Стельмах); на + N4: На проводи Івана прийшло майже все село (О.Довженко).

Виразниками детермінантних відношень є також прислівники. У сучасній українській мові активно вживаються в цій функції субстантивні прислівники (улітку, восени, збоку), а також займенникові (тут, там, інколи) та ад’єктивні (пізно, тихо, спокійно). Продуктивні в цій функції також складні прислівники (праворуч, ліворуч, щонеділі). Прислівники як морфологізовані засоби вираження синтаксичної функції активно вживаються для вираження локальних та темпоральних детермінантів, а також детермінантів з означальною характеристикою, напр.: І зараз усі сосни мов купаються у мареві (Є.Гуцало, с.128); Удалині снували озброєні солдати (О.Довженко, с.109); Назло своєму батькові Василь не пішов на зустріч (В.Земляк, с.61); Зовні Володька виглядав стурбованим (О.Довженко, с.194).

Периферійними засобами вираження детермінантних членів речення виступають відмінкові форми імені, дієприслівники та дієприслівникові звороти, напр.: N5: Долиною повилась річечка (М.Коцюбинський, с.268);
N5: Ранком зимовим діброва мовчала, наче заснула (С.Васильченко, с.84); Прийшовши додому, Тетяна Василівна поставила фіалки в кришталеву вазочку (М.Стельмах, с.102); Поснідавши, Василь вийшов із хати (Д.Косарик, с.67).

У третьому розділі “Явище синкретизму у сфері детермінантних членів речення” систематизовано та проаналізовано синкретичні детермінантні конструкції з урахуванням виокремлення домінанти як основного значення, на яке не впливають умови функціонування домінантної синтаксеми, зокрема увагу приділено обставинно-предикативним та полісинкретичним детермінантним членам.

Причиною появи та існування синкретичних членів речення є необхідність вираження синкретичної семантики, яка багатша, ніж семантика типових членів речення.

Зауважимо, що детермінантні члени речення мають найбільший ступінь тяжіння до синкретизму порівняно з іншими членами речення. Це явище пояснюється в лінгвістиці такими чинниками:

1)            відсутністю формальної залежності детермінантних членів речення від будь-якої словоформи у складі речення;

2)            лексичною наповненістю детермінантної синтаксеми;

3)            ступенем поширеності детермінантного члена речення.

Питання про обставинно-предикативні детермінанти ставиться з урахуванням виділення їх в особливу підгрупу дифузних детермінантів як поширювачів, у яких поєднуються значення предиката й обставинного компонента (О.Каминіна; В.Малащенко). Однак сам термін “предикативно-обставинний детермінант” вимагає конкретизації та уточнення. Обставинні детермінантні члени речення знаходять своє вираження (крім прислівникових) у дієприслівникових та прийменниково-відмінкових словоформах. Синкретизм притаманний дієприслівниковим формам, оскільки вони є носіями додаткової предикації. Виражаючи у складі речення додаткову дію, вони таким чином беруть участь у позначенні вторинної ситуації, яка може виступати як фон чи зумовленість. За дієприслівниковими словоформами в детермінантній функції доцільним буде закріпити термін “предикативно-обставинний детермінант”. Відмінкова форма іменника, незалежно від його лексико-граматичного розряду, разом з обставинним прийменником виступає обставинним поширювачем цілого речення. Але якщо у складі детермінанта присутній девербатив чи ад’єктив, то цей детермінант є потенційно предикативним і в реченні може виражати додаткову предикацію. На позначення таких компонентів структури речення ми вживаємо поняття “обставинно-предикативні детермінанти”.

Семантика обставинно-предикативних детермінантів під впливом їх лексичного наповнення та семантики може ускладнюватися додатковими обставинними значеннями. У результаті формуються полісинкретичні самостійні поширювачі речення, що зумовлює необхідність виділення семантичної домінанти як основного значення полісинкретичної детермінантної синтаксеми.

Детермінантні члени речення зі значенням фонової характеристики репрезентовані в мові як однозначні, так і неоднозначні (обставинно-предикативні та полісинкретичні) самостійні поширювачі всього речення. Виділення семантичної домінанти в синкретичних фонових детермінантах пов’язане з лексичним наповненням детермінантної синтаксеми та з типом прийменника. Для темпоральних детермінантів важливим є урахування співвідношення видо-часового й модального планів детермінантної та недетермінантної частин висловлення.

Своєрідність вираження додаткової предикації у складі речень з детермінантами фонової характеристики полягає в їх співвіднесеності з фрагментом об’єктивної дійсності. Цим фрагментом є місце або час  дії, позначеної в недетермінантній частині висловлення. Наявність фонової орієнтації будь-якого висловлення, актуалізованого в реченнях з фоновими детермінантами, дозволяє найбільш адекватно встановити віднесеність змісту до дійсності.

Ускладнення семантики обставинно-предикативних детермінантів з фоновою характеристикою додатковими обставинними значеннями  несе за собою зміни їх статусу в складі речення. Полісинкретичні фонові детермінанти ускладнюють не лише його формальну, але й семантичну структуру: На вулиці йому стало холодно (А.Головко) ® Коли він був на вулиці, йому стало холодно; Перед сніданком ще п’ять хвилин непорушного лежання (В.Земляк) ® До того, як піти снідати, він (вона) ще п’ять хвилин непорушно лежав (ла).

Поширені детермінантні члени речення виражають синкретичне значення дистрибутивно. Локальне значення зумовлюється типом прийменника та просторовою семантикою іменника, який керує цим прийменником. Значення причини в таких конструкціях - це результат взаємодії семантики залежних компонентів детермінанта із семантикою недетермінантної частини висловлення: 

На фоні / осипаного зірками / неба птах  виглядав якимсь казковим   (С.Васильченко); Після сварки з батьком / Володька не хотів повертатися додому (М.Коцюбинський).

Ускладнення семантики фонових детермінантів залежить від ряду  чинників як внутрішнього, так і зовнішнього порядку: лексичного наповнення детермінантної синтаксеми; ступеня та характеру її поширеності; впливу семантики недетермінантної частини висловлення, контексту.

Детермінанти зі значенням зумовленості репрезентовані в мові як неоднозначні кваліфікатори семантичної структури висловлення.

Ускладнення семантики детермінантів зумовленості має дві форми: перша пов’язана з вираженням додаткової предикації у складі висловлення: Від доброго весняного повітря (тому що повітря було добрим та весняним) хилило до сну (А.Головко); друга – з формуванням полісинкретичних обставинних поширювачів загалом: Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (М.Стельмах) → умови: Якщо була така погода, то треба було ще подумати про купівлю → причини: Треба було ще подумати про купівлю, тому що надворі така погода → часу: Коли така погода, то треба подумати про купівлю.

Ускладнення семантики детермінантів зумовленості значенням додаткової предикативної ознаки залежить від лексичного наповнення детермінантної синтаксеми; ступеня її поширеності; типу прийменника. Детермінанти зумовленості виражають додаткову предикативну ознаку, яка

1)            належить до суб’єкта основної ситуації, формуючи при цьому моносуб’єктну та поліпредикативну конструкцію, або

2)            належить до суб’єкта додаткової ситуації, формуючи полісуб’єктну та поліпредикативну конструкцію.

Детермінанти зумовленості ускладнюють не тільки формальну, але й семантичну структуру висловлення, переводячи її до розряду ускладнених речень.

Модальні плани детермінантної й недетермінантної частин висловлення в конструкції з детермінантами зумовленості, крім конструкцій з детермінантами умови, мають самостійний характер.

Функція прийменника в реченнях з детермінантами зумовленості максимально наближується до функції сполучника у складнопідрядному реченні з певною підрядною частиною.

Полісинкретичні детермінанти зумовленості реалізують як міжгрупові зв’язки, що призводить до зміни їх семантичного статусу в складі висловлення, так і внутрішньогрупові, які не впливають на їх статус.

Детермінанти з характеризувальним значенням, у порівнянні з розглянутими детермінантами, найменше підпадають синкретизму, оскільки домінантним засобом їх вираження виступають прислівники. Проте існують конструкції, в яких детермінанти з характеризувальним значенням мають семантико-синтаксичну бінарність: Ніжно (з ніжністю) схилилась Олена над своєю дитиною (Д.Косарик).

У четвертому розділі “Комунікативні вияви детермінантних членів речення” встановлено закономірності вияву теми й реми детермінантними конструкціями в актуальному членуванні речення.

По-різному вчені розв’язують питання щодо позиції детермінантів у реченні. Більшість з них вважає, що обов’язковою для детермінантних конструкцій є позиція в абсолютному початку речення. Саме це сприяє кваліфікації цих компонентів як детермінантних членів: Біля берега // не залишилось ні одного човна (Д.Косарик); Потім / наша артилерія // відкрила прицільний вогонь по німецьких батареях (В.Кучер).

У тих випадках, коли мовець як вихідний пункт свого повідомлення обирає особу й обставини, в яких виступає як носій ознаки чи витворювач дії, детермінантні члени вживаються в реченні у функції теми.

Виступаючи самостійним компонентом актуального членування, детермінантний член речення найчастіше репрезентує тему або входить до складу комплексної теми. Це сильна позиція для детермінанта, при якій найбільш наочно виявляється  його відчленованість від дієслова, самостійність. Детермінант-тема  може бути як одиничним: У морі // не було зеніток (В.Кучер); Навкруги (локальний детермінант) / пустка (підмет) //, німа, без радощів, холодна (М.Коцюбинський), так і розгорнутим за допомогою різних поширювачів: 1) означальних: Але вже у вестибюлі міської думи (локальний детермінант + означальний поширювач), // випадково з розмов курців дізнавсь про арешт Кузнєцова (А.Головко); По дну вибалка (локальний детермінант + означальний поширювач) / поміж камінням (другий локальний детермінант) // справді біг струмок (Гр.Тютюнник); 2) суб’єктних та об’єктних: Мені назустріч (суб’єкт + локальний детермінант) // поспішав Андрій Лобода (О.Гончар); Назустріч їм (локальний детермінант + об’єкт) // їде Євгенів сусід Гордійович (В.Земляк); 3) однорідних: Ліворуч (перший локальний детермінант) / та праворуч (другий локальний детермінант) // лежать заливні луки, уквітчані білою ромашкою (Є.Гуцало); І в лісах (перший локальний детермінант) /, і в садках (другий локальний детермінант) // почав швидко танути сніг (А.Коваль); 4) детермінантних поширювачів, що містять різні семи: Літом (перший темпоральний детермінант) /, під час жнив (другий темпоральний детермінант зі значенням уточнення) /, Мотря (підмет) // й хвилинки не відпочине (Панас Мирний); Другої днини (перший темпоральний детермінант) /, десь о восьмій (другий темпоральний детермінант зі значенням уточнення) /, Соломія (підмет) // пішла услід за їх гарбою (М.Коцюбинський).

Місцерозташування на початку речення є найбільш характерною позицією для детермінантних членів. Однак із наведених у дослідженні прикладів видно, що під впливом правил словорозташування (які визначаються актуальним членуванням речення) детермінанти можуть займати і постпозицію в реченні: Він закоханий в неї // з дитинства (Ю.Збанацький); Недоплетений явір висів // у кутку /, на жердці
(Гр. Тютюнник).

Характерною ознакою детермінантних членів речення є дистантне розташування їх щодо предиката.

Коли детермінантний член речення стоїть у постпозиції, він виступає в ролі самостійної реми. Це слабка позиція детермінанта, оскільки, розташовуючись у кінці речення, після дієслова, він тяжіє до придієслівного компонента. Особливістю актуального членування речення з детермінантом-ремою є “даність“ дієслова-присудка, завдяки якій він належить темі й у такий спосіб відривається в комунікативному плані від керованої форми імені.

ВИСНОВКИ

Дослідження детермінантних членів у структурі простого речення сучасної української мови як ускладнюючих та поширюючих його компонентів показало, що вони мають ряд специфічних семантичних та граматичних ознак. Детермінантний член як другорядний характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра загалом. На відміну від прислівних другорядних членів у формально-синтаксичному плані позиція детермінантів є більш периферійною, факультативною. Наявність обставинних комунікативних поширювачів зі значенням місця, часу, причини, мети, умови, допусту, якісної характеристики основної події значно розширює семантико-інформативні межі висловлення, забезпечує його точність та повноту.

Детермінантні члени речення характеризуються рядом ознак, що визначають їх лінгвістичний статус у семантико-синтаксичній структурі речення. До них належать: несистемний характер зв’язку з дієсловом, зв'язок вільного приєднання до предикативної основи, переважно препозиція в реченні, можливість вираження додаткової предикації, приєднання детермінантів до різних граматичних структур.

Головною ознакою, яка дозволяє відмежувати детермінант від прислівного поширювача, є його самостійне входження до складу речення, а не до складу дієслівно-іменного словосполучення, у силу тієї самостійної ролі, яку він виконує в комунікативно-синтаксичній організації речення. Поява таких слів зумовлена необхідністю висловити те, породжене дійсністю, що не передається дієсловом і не передбачається семантикою.

Аналіз семантичного змісту та граматичних засобів вираження детермінантних членів у простому речення сучасної української мови дозволяє зробити такі висновки:

1.          Серед традиційно визначених другорядних членів активно функціонують детермінантні члени як відносно самостійні синтаксичні форми, що поширюють ціле речення.

2.          Детермінантні члени не виокремлюються з традиційно визначених другорядних членів; у дисертаційному дослідженні підкреслено положення щодо особливого вживання останніх, коли детермінант  замість орієнтації на слово, стає орієнтованим на речення.

3.          У формально-граматичному плані детермінантні члени мають такі ознаки: детермінант – категорія реченнєвого рівня, що характеризується зв’язком вільного приєднання; на конструктивному рівні детермінант виступає факультативним поширювачем, який може бути “опущений” без порушення формальної будови речення, оскільки він ніколи не заповнює обов’язкову валентність дієслова-предиката; детермінантна конструкція синтаксично “тяжіє” до предикативного ядра, пояснює все висловлення й належить до речення загалом; детермінантні члени речення становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об’єднаних головних та прислівних поширювачів;  детермінантні члени притаманні реченням з різними граматичними структурами (найчастіше це двоскладні речення); при нейтральному порядку компонентів детермінанти з різним значенням знаходяться, як правило, у препозиції;  з метою комплексної характеристики речення детермінантні члени можуть поєднуватися у групи (однорідні детермінанти та різнорідні); жоден з детермінантів не є більш центральним або більш обов’язковим, ніж інший.

4.          Детермінантні конструкції характеризуються також рядом диференційних семантичних ознак: зв'язок детермінанта з предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим: семантична валентність дієслова не впливає на семантику детермінанта; речення з детермінантами є поліпредикативними: детермінант може бути трансформований у предикативну одиницю відповідного значення (найчастіше простежується формально-синтаксична й семантико-синтаксична співвідносність простих ускладнених речень детермінантного типу зі складнопідрядними реченнями).

5.          Аналіз семантичної структури детермінантних членів дозволив вирізнити за спільністю домінантних сем класифікацію, у якій репрезентовані найбільш продуктивні та вживані семантичні типи детермінантів:

а) фонові детермінанти, що виступають атрибутом щодо всього висловлення, об’єднуючи локальні та темпоральні детермінанти;

б) детермінанти зумовленості, що називають ситуацію, подію, залежну від основної події. Цей різновид містить у собі детермінанти причини, мети, умови та допусту;

в) детермінанти з характеризувальним значенням містять у собі різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Цей тип детермінантів поділяється на вужчі семантичні сегменти: детермінанти з означальною характеристикою, детермінанти зі значенням уточнення / обмеження, детермінанти сукупності / роздільності.

6.          Засоби вираження самостійного поширювача, що виконує у реченні функцію обставини, вирізняються деякою різноманітністю (прийменниково-відмінкові форми, безприйменникові відмінкові форми, прислівники, одиничні дієприслівники, дієприслівникові звороти);  найбільш поширеною в цій ролі виступає прийменниково-відмінкова форма імені, що репрезентує багаточисленні детермінантні значення: вона є продуктивною для всіх семантичних типів детермінантних членів; прислівники у функції детермінантів  за частотністю є менш вживаними, але й вони досить поширені в сучасній українській мові щодо вираження фонової семантики та власне характеризувальної.

7.          Детермінантні члени мають найбільший ступінь тяжіння до синкретизму порівняно з іншими членами речення. Це явище пояснюється в лінгвістиці такими чинниками: відсутністю формальної залежності детермінанта від будь-якої словоформи у складі речення; лексичним наповненням детермінантної синтаксеми; ступенем поширеності детермінантного члена речення.

8.          Детермінантні конструкції репрезентовані в мові як однозначні, так і неоднозначні (обставинно-предикативні та полісинкретичні) самостійні поширювачі цілого речення. Виділення семантичної домінанти в синкретичних  детермінантах пов’язано з лексичним наповненням детермінантної синтаксеми. Для темпоральних детермінантів важливим є урахування співвідношення видо-часового і модального планів детермінантної та недетермінантної частин висловлення. Сполучувальні потенції полісинкретичних детермінантів реалізуються в їх міжгрупових та внутрішньогрупових зв’язках. Ускладнення семантики детермінантів зумовленості має дві форми: перша пов’язана з вираженням додаткової предикації у складі висловлення; друга – з формуванням полісинкретичних обставинних поширювачів загалом. Детермінанти з характеризувальним значенням, у порівнянні з іншими типами приреченнєвих поширювачів, найменше підлягають синкретизму, оскільки домінантним засобом їх вираження виступають прислівники.

9.          Ускладнення семантики детермінантних членів залежить від ряду чинників як внутрішнього, так і зовнішнього порядку: лексичного наповнення детермінантної синтаксеми; ступеня та характеру їх поширеності; впливу семантики недетермінантної частини висловлення, контексту.

10.      Детермінантний член речення виступає самостійним компонентом актуального членування і найчастіше репрезентує тему, розташовуючись в абсолютному початку речення. Перебуваючи в препозиції в реченні з прямим порядком слів, приреченнєві конструкції передують підмету незалежно від його морфологічного вираження. Детермінант, що знаходиться в постпозиції, виступає в ролі самостійної реми. Особливістю актуального членування з детермінантом-ремою є “даність” дієслова-присудка, завдяки якій він належить темі й тим самим відривається в комунікативному плані від керованої форми імені.