СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІРОНІЇ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ



Название:
СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІРОНІЇ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ
Альтернативное Название: СПОСОБЫ РЕАЛИЗАЦИИ ИРОНИИ В структуре предложения
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ви­значено об’єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв’язок теми дослідження з науковою проб­лематикою установи, в якій виконана робота, з’ясовано особистий внесок здобувача та рівень апробації результатів.


Перший розділ – Іронія як вияв комічного: теоретичні аспекти дослідження” – висвітлює іронію як спосіб відображення дійсності, як світоглядну та лінгвістичну категорію. Звернено увагу на явище іронії з погляду філософії та естетики, літературознавства та культурології, соціології та стилістики, семантики, прагматики та синтаксису.


Узагальнено погляди на іронію, висловлені українськими й зарубіжними дослідниками; виділено такі диференційні ознаки цієї  лінгвістичної категорії: 1) основним виявом реалізації іронії є оцінний смисл, який залежить від авторського сприйняття і визначає мету та завдання при створенні  іронічного контексту; 2) слово, слово­сполучення або речення, які мають позитивну конотацію, вживаються з протилежним значенням, тобто з негативною характеристикою; 3) на рівні вербальної семантики енантіосемічне переосмислення відображається як у денотативному, так і в конотативному значенні мовної одиниці; 4) в іронічному висловленні наявний емоційно-оцінний компонент, наділений суб’єктивною модальністю: виражає особистий погляд мовця, не залежний від об’єктивного змісту мовлення, причому суб’єктивна оцінка іронізатора є імпліцитною.


Іронія має відповідні способи вираження на різних мовних рівнях. На лексичному рівні вона досягається за рахунок енантіосемічних перетворень (розвитку в слові значення, проти­лежного до узуального). На словотвірному рівні іронія створюється афіксами з суб’єктивно-модальним значенням. На граматичному рівні  іронічний ефект забезпечують антифразисні висловлення – різні за будовою реченнєві структури.


Засоби вираження іронії умовно можна розділити на два типи:


1) елементарні засоби реалізації іронічної модальності, марковані так званими “іронічними мовленнєвими сигналами” (типовими засобами, які зазвичай використовуються для вираження іронії), до яких належить використання енантіосемічних перетворень, контекстуальних антонімів, антифразису (на рівні лексеми, комунікеми), лексико-синтаксичного алогізму (на рівні простого та складного речення, а також дискурсивного висловлення). Наприклад, антифразисні відношення між частинами складного речення яскраво засвідчують полярність семантики, як-от: Гарна погода: один день блисне, а сім днів кисне (Нар. тв); Добре нас годують: черпак юшки, дві галушки, та й ті розплилися (Нар. тв.); 2) рідковживані засоби створення іронії, прийоми структурування іронічного висловлення без “мовленнєвих сигналів”. Їх здебільшого використовують на дискурсивному рівні номінації і вважають складними формами створення іронічного контексту. До них належать лексико-синтаксичні алогізми (як на рівні складного речення, так і на рівні тексту), парцеляція, сегментація, змішування стилів, використання алюзій та інші способи, орієнтовані на асоціативний рівень сприйняття, як-от: – Ну як ви там, Едуарде Кайтановичу? – Спасибі, уже сиджу! – Сидітимете пізніше! Зараз ви поки що катаєтеся! – уточнив строго Ковбик (О. Чорногуз).                                                                                                                                                                        


Одним із найважливіших експліцитно-імпліцитних компонентів антифразисного висловлення з погляду теорії мовленнєвих актів є суб’єкт-іронізатор – особа (частина соціуму чи соціум загалом), з позицій якого здійснюється процес іронізування. Реалізуючись у мовленнєвих актах, він репрезентується різними способами, що сприяє формуванню певних типів оцінки, індивідуалізації та інтенсифікації аксіологічних мовленнєвих актів, часто є основою для трансформації кваліфіка­тивних значень, розкриття змісту всього тексту.


Сутність прагматичного аспекту в дослідженні іронії сконцентровано на вивченні людських чинників комунікації: світобачення людини, її ставлення до співрозмовника, тональності і атмосфери комунікації, що впливають на перебіг спілкування. Іронію у прагмалінгвістичному аспекті розглядаємо як форму емоційно-оцінної суб’єктивної реакції на певну ситуацію мовлення. Суб’єктивний чинник іронії прогнозує присутність у семантиці аксіологічного найменування різноманітних коно­тацій, що актуалізуються у відповідних контекстах. Саме контекст сприяє активізації імпліцитних сем, інколи трансформуючи і модифікуючи їх у якісно нові семантичні відтінки.


Особливу увагу приділено розгляду іронії як синтаксичної категорії, обґрунтовано доцільність введення поняття антифразисного висловлення, вказано на співвідносність іронії з категорією об’єктивної та суб’єктивної модальності речення, з’ясовано суть іронічної модальності як одного з виявів суб’єктивної модальності.


Іронічна модальність – це вияв імпліцитної суб’єктивної модальності, яка виражає авторську аксіологічну позицію, протилежну до узуального значення речення-висловлення.


Основним принципом створення авторської іронічної модаль­ності виступає значеннєва невідповідність, що є наслідком асиметричного використання мовної одиниці. Носієм іронічної модальності в мовленні є антифразисне висловлення, за допомогою якого реалізується задум мовця досягнути іронічного ефекту, результативно вплинувши при цьому на співрозмовника.


Іронічне (антифразисне) висловлення – це наділена особливою авторською субєктивною модальністю мовна одиниця, яка на рівні простого чи складного речення побудована на антифразисних відношеннях і передає імпліцитно виражену авторську (переважно негативну) оцінку предмета мовлення.


Другий розділ –Семантичні перетворення у структурі іронічного висловлення” – містить три підрозділи, в яких схарактери­зовано явища енантіосемії та антифразису, а також проаналізовано комунікативну структуру антифразисних висловлень. Енантіо­семічність є різновидом контекстуально зумовленого значення, що виникає у процесі розвитку внутрішньої антонімії у семантиці певної мовної одиниці. Явище антифразису є наслідком вживання мовної одиниці у значенні, протилежному до звичного, зумовлене контекстуально та інтонацією. При антифразисному слововживанні пряма понятійна співвіднесеність затемнюється, а натомість з’являється значення, протилежне до того, що позначене словом.


Висловлення, побудовані за схемою простого речення, в яких відбулися енантіосемічні перетворення, часто використовуються для вираження іронічного ефекту. Крім того, вони імпліцитно виражають оцінне ставлення мовця до повідомлюваного. Імпліцитність досягається за рахунок енантіосемічних перетворень: позитивне за формою буквального вираження висловлення водночас є негативним за змістом.


Семантичні перетворення, що зумовлюють виникнення іронії, виявляються на різних мовних рівнях, як при власне семантичних змінах, так і при змінах емоційно-оцінної конотації. Їх можна простежити в оцінних двоскладних і односкладних реченнях, у яких внаслідок антифразисного слововживання відбулася зміна  емоційно-оцінної конотації. Напр.: – Ну, та й геніально ж він про мене ... бреше! Хай йому кат! (С.Яричевський). Поза контекстом лексема геніально виражає позитивну оцінку, однак у наведеному висловленні вона поєднується з предикатом бреше, що виражає негативне явище. За рахунок такого поєднання досягається очікуваний іронічний ефект.


Оцінні речення з іронічним значенням фокусують різнорівневі засоби свого вияву у тексті, що й дає підставу говорити про їх стилетворчий статус. Напр.: – А вже що Секлета, Нимидора чи Варка роботящі були – й розказувати годі! Узялася б котра пошити кожуха, але ж вовна збіса перешкоджає! (Є.Гуцало).


Яскраво виражає іронію у структурі речення явище лексико-синтаксичного алогізму. Підсумовуючи спостереження за умовами його виникнення, варто відзначити, що лексико-синтаксичний алогізм утворюється на основі логічної несполучуваності різноманітних членів речення (як предикативного центру, так і поширювачів). Саме така несполучуваність створює іронічний контекст. Порівняймо: Зловили куцого за хвіст (Нар. тв.); Горобецьвелика птиця! (Нар. тв.); Йому в роботі руки заважають (Нар. тв.); Аж скриня тріщить з наготи (Нар. тв.).


Антифразисні відношення в іронічних висловленнях можуть виникати: 1) між підметом і присудком: “Манія справедливості”, – звісно, ґандж неабиякий, та все ж, коли довелось вибрати оператора для роботи найскладнішої, вибір знову припав на Сергія (О.Гончар); 2) між  підметом і присудком та означальним поширювачем: А в нашім модер­нім суспільстві злодійство – це невід’ємна частина життя (Г.Черінь); 3) між  підметом та присудком, об’єктним та означальним поширювачами: Із усіх носіїв докторських звань найбільше виросла в ціні ковбаса (“Перець”); 4) між  підметом та означальним поширювачем: Циганський піт напав (Нар. тв.); 5) між присудком та обставинним поширювачем мети: Пішов собакам сіно косить (Нар. тв.); 9) між присудком та об’єктними поширювачами: Ганяється за комаром з сокирою (Нар. тв.); Вхопив шилом патоки (Нар. тв.); 10) між двома об’єктними поширювачами [Гострохвостий:] Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидіти на посагу (І.Нечуй-Левицький)  та ін.


Аналіз багатьох реченнєвих структур, що виражають іронію, виявив їх тенденцію до двочленної побудови. Такі висловлення складаються переважно з позитивної та негативної частин. У позитивній частині міститься експліцитно виражений компонент антифразисного висловлення – позитивема. Частина антифразисного висловлення, побудована на синтаксичному алогізмі до позитивеми, визначається як негативема. Особливість негативеми полягає у тому, що вона виникає внаслідок енантіосемічного переосмислення. Пор.: Вона (Мартоха. – Ю.П.) своєю ласкою хотіла проткнути Хому, наче вужа вилами (Є.Гуцало); Гарний, як пес базарний (Нар. тв.); Розуміється, як баран на звіздах (Нар. тв.); .


Іронічна експресія (особливий спосіб вираження авторської оцінки) проявляється сильніше в такому тексті, де яскравіше підкреслено протиставлення емоційно-оцінних поглядів автора. Це засвідчують приклади риторичних конструкцій (питальних та окличних речень), вжитих для створення іронічного ефекту. Імпліцитно виражена іронічна оцінка, що їм притаманна, творить широкий діапазон прагматичних смислів у тексті. Напр.: Скільки жебрацьких торб можна пошити з одного грошового мішка?! (“Перець”); Чи вважається паркан засобом масової інформації? (“Перець”); Яка чистота стосунків між шефом та “відданим” йому до останнього хабара підлеглим! (“Перець”).


Інтонація є надзвичайно важливим засобом створення антифразисних висловлень. Трапляються випадки, коли у висловленнях, побудованих за схемою простого речення, іронія може бути формально не вираженою, а виявлятися лише у специфічній іронічній інтонації, яка легко сприймається співрозмовником.


У складних за будовою реченнях іронічна інтонація зливається з нейтрально-розповідною, яка безпосередньо не виражає змісту підтексту. Тоді необхідно звертатися до семантико-синтаксичного аналізу мовних одиниць – виразників іронічного значення.


Важливу роль у реалізації іронії на письмі відіграють також лапки. Вони дуже часто використовуються в художньому мовленні для передачі авторського ставлення до предмета чи персонажа, про який ідеться.  Деякі дослідники, як, наприклад, А.Щербина, вважають, що “іронічні лапки” в художніх текстах зайві, адже вони, за висловом дослідника, “здатні убити іронію”. Однак, на наш погляд, використання лапок в окремих випадках тільки підсилює іронічність висловлення, не розмиваючи його загального сприйняття. “Іронічні лапки” наділені особливою смисловою місткістю, адже вони можуть виражати і пояснення, і натяк, і загравання, і двозначність, і добродушно-іронічне та презирливо-засуджуюче ставлення мовця до повідомлюваного, наприклад: На “європейському” рівні обслуговують відвідувачів кафе “Троянада”. Тепер буфетниця Зіна, коли і хамить комусь, додає: “Се-ер!” (“Перець”).


У третьому розділі – Іронічні висловлення – прості ускладнені речення” – схарактеризовано типи синтаксичних конструкцій, в яких іронія створюється за допомогою компонента-ускладнювача, що накладає антифразисний характер на зміст основного повідомлення. До таких ускладнювачів належать сурядні ряди словоформ, напівпредикативні та пояснювально-уточнювальні конструкції, парентези.


Алогічні відношення, що складають основу для створення іронії у структурі сурядних рядів словоформ, реалізують іронічний контекст у всьому висловленні. Суть алогізму проявляється у несумісності поєднуваних понять, несподіваності використання їх в одному контексті. Напр.: Вовки бувають сірі, білі і тіньові (“Перець”).


Ускладнення речення напівпредикативними (дієприкмет­никовими, дієприслівниковими, ад’єктивними, субстантивними) зворотами є надзвичайно поширеним явищем в українській мові, що використовується для вираження іронії. У таких конструкціях в емоційно-експресивній формі виявляються оцінки мовця-автора, його погляди на різні явища, напр.: Риболовля заспокоює нерви, розтьопані підвищенням цін в магазині “Океан” (“Перець”). Антифразисність утворюється за рахунок алогічних відношень між пояснюваним та пояснювальним компонентами. Наприклад: Такий, бачся, співолюбний удався нарід, що хлібом його не годуй, і взагалі нічим, крім байочок про бездефіцитний бюджет, не годуй – а дай тільки послухати що-небудь лірично-задушевне (О.Забужко).


Особливо виразно простежується антифразисність висловлень, ускладнених пояснювально-уточнювальними зворотами. Іронія у таких синтаксичних конструкціях досягається через створення протиріччя між компонентом базової частини та уточнювальним компонентом. В антифразисних висловленнях – простих ускладнених реченнях, побудованих на лексико-синтаксичному алогізмі, поясню­вально-уточнювальний компонент, нейтралізує семантику того члена речення, який він уточнює, як-от: Після цього матуся Карапет зробила коротенький екскурс, сторінок на десять машинопису через один інтервал, у свою молодість (О.Чорногуз).


Внутрішня суперечливість, яка притаманна парентетичним конструкціям з іронічним значенням, проявляється, з одного боку, у структурній незалежності компонентів, послаблених чи формально не виражених синтаксичних зв’язках, а з іншого боку, – у семантичному, смисловому та логічному зв’язку з базовою частиною речення, що зумовлює їх ситуативну маркованість. Відсутність формально виражених синтаксичних зв’язків посилює увагу до змісту всього висловлення, до виявлення логічних і асоціативних зв’язків між частинами такої конструкції, що у випадку іронії використовується для експлікації самого процесу набуття формою змістової значущості.


Використання суб’єктивно-модальних форм для вираження іронії досить часто спостерігається у художньому мовленні. Важливою для створенні іронії вставними конструкціями є втрата останніми свого первинного призначення і розвиток у них енантіосемічних значень, протилежних до буквального. Наприклад, вставне слово, що у типовому контексті має значення звичайності, неминучості якогось явища, в іронічному висловленні означає однозначну неможливість для того, щоб це явище відбулося. Пор.: Депутат бізнесом може й не займатися, звичайно, якщо зможе (“Перець”).  


Особливість вживання вставлених конструкцій для створення іронії полягає у тому, що в одному контексті (в одній синтаксичній одиниці) передано різні за змістом факти, виявляється основне (текстове) і підтекстне значення висловленого. Інколи вставлена конструкція підсилює іронічний ефект, який досягається використанням певних мовних засобів в основній частині речення. Вставлена одиниця при цьому може виконувати іронічну конкретизувальну або ж пояснювальну функції. Напр.: А тракторів? Та ще й які! Навіть “Кіровець –703” є, і два “Т-150” (обидва поламані, щоправда, але завод обіцяє гарантійно полагодити), а дрібніших – без ліку (П.Загребельний). Двоплановість зображення досягається тим, що формально незначна, вторинна в синтаксичному плані конструкція, яка містить таку ж вторинну інформацію, перетворюється на комунікативний, експресивно-модальний центр висловлення, створюючи невідповідність між традиційно і ситуативно значущим, притаманну механізму реалізації іронії.


Надзвичайно поширеним явищем є використання суб’єктивно-модальних часток для реалізації іронії. Найчастіше для цього використовуються  видільні частки. Особливістю ускладнення реченнєвої структури такими частками є їх препозиція відносно члена речення, який вони ускладнюють, створюючи відповідний іронічний ефект. Для логічного виділення, підсилення значення підмета чи поширювача об’єктного типу з метою зосередження іронії саме на ньому найчастіше вживається частка навіть, напр..: Як бачите, до грабіжників зацікавлення виявляє навіть міліція (О.Чорногуз).


Четвертий розділ – Способи реалізації іронії у структурі складних речень та дискурсивних антифразисних висловлень” –  подає інформацію про основні вияви іронії на рівні різних типів складного речення та дискурсивних висловлень.


У процесі дослідження зазначених синтаксичних одиниць встановлено, що найпоширенішим способом вираження іронії у них є лексико-синтаксичний алогізм, який виникає на основі антифразисних відношень між предикативними частинами складного речення. Саме в іронічних висловленнях, побудованих на лексико-синтаксичному алогізмі, яскраво простежується передумова створення іронічного ефекту – результат невиправданого очікування, коли одна частина речення налаштовує, наприклад, на позитивне сприйняття, а інша предикативна частина реалізує зовсім протилежне значення. Таке висловлення стає смислово і комунікативно значущим, виконуючи роль елемента, який містить додаткову інформацію модального змісту.


Механізм створення іронії у складносурядних реченнях полягає у тому, що зміст першої сурядної частини протиставляється змісту другої за рахунок антифразисного слововживання, а також шляхом поєднування непоєднуваних понять в одному контексті, наприклад: Химка – хазяйка, тільки лопати не має (Нар. тв.); У можновладця нарешті заговорила совість, але незрозумілою йому мовою (“Перець”).


Чи не найчастіше антифразисні відношення встановлюються між головною та підрядною (підрядними) частинами складно­го речення. Це зумовлюється тим, що складно­підрядне речення має здатність конкретно зіставити дві чи більше непоєднуваних ознаки, визначити дії співвідносно до часовості, способовості, зумовленості (мети, умови, причини, допустовості) і под.


Антифразисні відношення здебільшого виникають: 1) у складно­підрядних реченнях нерозчленованої структури з прислівним передбачуваним зв’язком: а) з підрядними з’ясувальними: Аж на небі чути, як мурашки кашляють (Нар. тв.); б) з підрядними при­субстан­тивними:  Ви одружились. Нарешті ви дочекались цього омріяного дня, коли у вашій кімнаті є істота, на якій ви можете зганяти свою злість (О.Чорногуз);  2) складнопідрядні речення нерозчленованої структури з корелятивним зв’язком: а) ототожнювальні: Виживає не той, хто сильніший, а той, хто слизькіший (“Перець”); б) фразеологічні (якісно-кількісні): Така благодать, що й світу Божого не видать (Нар. тв.); Стільки зробив, як комар надзижчав (Нар. тв.); 3) складнопідрядні речення  розчленованої структури з детермінант­ним непередбачуваним зв’язком: а) часові: Привів коня кувати, коли кузня згоріла (Нар. тв.); б) зі значенням умови: Лови вітер корзиною, якщо решето в тебе мале (Нар. тв.); Про вас ніколи не забудуть, якщо ви – боржник (“Перець”); в) зі значенням мети: Товчи воду в ступі, щоб збити масло (Нар. тв.); Ми і гори перевернем, аби з печі не злізати (“Перець”);  Дехто готовий піти з нами на край світу, щоб зіштовхнути нас звідти (“Перець”); г) зі значенням причини: У ліс не по рибу, бо саме раків захотілося (Нар. тв.); д) з підрядними порівняльними: У руках гроші тримає, як ятір воду (Нар. тв.).


Іронія у зазначених висловленнях виникає внаслідок несподіваності поєднання головної та підрядної частин. Саме в підрядній частині найчастіше міститься імпліцитно виражена оцінка (у реченнях з підрядними мети, наприклад, експліцитно виражається протилежна мета до тієї, про яку формально повідомляється). У складнопідрядних реченнях з підрядними причини іронія створюється через алогічне приєднування підрядної частини, яка виражає надуману причину (не справжню причину, а певне іронічне припущення) того, про що йдеться у головній.


Іронічний ефект в антифразисних висловленнях – складних безсполучникових реченнях досягається зіставленням незіставлю­ваних понять, які викликають іронічну усмішку. Найчастіше це складні безсполучникові речення закритої нетипізованої структури з відношеннями пояснювально-коментувального характеру. Напр.: Рік поганий: кури не дояться (Нар. тв.); Добра каша: крупина за крупиною ганяється з дрючиною (Нар. тв.).


У підрозділі – “Парцеляція та сегментація як форми вираження іронії у дискурсивних висловленнях” – подано характеристику дискурсивних антифразисних висловлень, утворених на основі приєднувального зв’язку (у парцельованих конструкціях приєднується парцелят, у сегментованих – сегмент, маркований іронічним значенням). Аналіз фактичного матеріалу свідчить, що іронічний ефект у дискурсивних висловленнях найчастіше виникає внаслідок парцеляції, як-от: Йдемо до Європи. Але через Африку (“Перець”); На нашу зарплату жити можна. Але мінімальний термін (“Перець”).


Підрозділ – “Ситуативна, асоціативна та алюзійна іронія у структурі надфразної єдності” – висвітлює питання про функціону­вання основних виявів іронії на рівні тексту. У ситуативній іронії контраст між ситуацією і прямим значенням слова, словосполучення чи речення породжує протилежне значення. Реалізується цей вияв іронії в мікро- та в макроконтекстах, які мають переважно двочленну структуру: зображення ситуації (частиною речення, одним-двома реченнями) і коментування, оцінка її автором (від слова до кількох речень). Як-от: – Творчість незмірима! І в ліберали, і в клерикали, і в радикали, і в антисеміти, і в філосеміти, і в москвофіли, і ще в інші “іти” й “філи” злітають його твори. Тілько “ітів” і “філи” помістити в одній голові – се ж геніальність! (С.Яричевський).


Значно складніша за способом та умовами реалізації і вагоміша за місцем у системі художнього твору асоціативна іронія. Реалізація переносних значень під час асоціативного іронізування відбувається поступово, нові значення виникають градуально, що вимагає ширшого контексту, тому асоціативна іронія реалізується рідше у макроконтекстах, а здебільшого у мегаконтекстах.


Алюзійною іронією вважаємо загальновідоме цитування з метою зіронізувати. Термін “алюзія” вживаємо на позначення системи уявлень з приводу певного предмета, явища чи дії, які історично чи суспільно відомі та мають мовне відображення. Найчастіше у створенні алюзійної іронії використовуються біблійні, міфологічні та класичні літературні твори, як-от: ...Так що зі змістом звернення Білла Клінтона до українського народу, каюсь, незнайома – за винятком переказуваного, з його подачі, з уст в уста: “Борітеся – поборете”. (Високого гостя явно не попередили, що цитату взято з поеми “Кавказ”, – відповідно, й нині доречніше вона прозвучала б у зверненні до того ж народу чеченського: українці-бо, “од глибокої тюрми до високого престола”, давно, здається, облишили з будь-чим боротися – крім, хіба, картопляного жучка на городах...) (О.Забужко). Через використання алюзій одні тексти можуть передавати свої риси іншим, створюючи при цьому нові смисли.


У висновках подано теоретичні узагальнення щодо способів реалізації іронії у структурі речення.


1. Іронічне (антифразисне) висловлення – це мовна одиниця з авторською суб’єктивною модальністю, побудована на енантіосемічному переосмисленні компонентів та алогічному лексико-синтаксичному відношенні  між компонентами структури на рівні простого чи складного речення, а також між парцельованими чи сегментованими частинами дискурсивних висловлень. Таке висловлення передає імпліцитно виражену, в основному негативну, оцінку автора щодо предмета мовлення, емоційно-експресивно виражає суть того, з приводу чого висловлюється іронія.


2. Іронічному висловленню характерна особлива, імпліцитно виражена оцінна модальність, продиктована інтенцією суб’єкта-іронізатора, яка містить аксіологічну позицію, протилежну за значенням до узуального змісту висловлення.


3. Особливістю антифразисного висловлення є те, що воно має двочленну структуру: складається з позитивної та негативної частин, які сполучаються на основі лексико-синтаксичного алогізму та антифразисних відношень. У позитивній частині обов’язково наявний експліцитно виражений компонент структури антифразисного висловлення позитивем. Друга частина антифразисного висловлення,    побудована на синтаксичному алогізмі, є негативемою. Семантика негативеми ґрунтується на енантіосемічному переосмисленні. Буквально виражений зміст негативеми (поза контекстом іронічного висловлення) є негативним в аксіологічному плані.


4. Лексико-синтаксичний алогізм виникає на основі зіткнення (семантичної невідповідності) частин антифразисного висловлення, внаслідок чого створюється іронічний ефект. Таке зіткнення можливе між значеннями поширювачів означального, об’єктного та обставинного типу чи предикативного центру простого речення, між відокремленою (напівпредикативною) чи пояснювально-уточнюваль­ною частиною простого ускладненого речення, між частинами складного речення, між парцельованим чи сегментованим компонентами дискурсивного висловлення. 


5. За структурою іронічні висловлення поділяються на такі типи: прості двоскладні речення (дієслівні й іменні); односкладні номінативні речення; прості ускладнені речення;  складні речення з диференційованим зв’язком (складносурядні, складнопідрядні) та з недиференційованим зв’язком (безсполучникові); парцельовані та сегментовані конструкції дискурсивного висловлення. Кожен тип реченнєвих структур, побудованих на лексико-синтаксичному алогізмі, має певну специфіку в реалізації антифразисного характеру значення.


6. У простих реченнях іронічний ефект здійснюється через протиставлення компонентів реченнєвої структури. Позитивемами, як і негативемами, можуть виступати усі члени речення. Антифразисні відношення створюються: між підметом і присудком; між  підметом і присудком та означальним поширювачем; між  підметом, присудком, об’єктним та означальним поширювачами; між присудком та об’єктним поширювачем; між двома різними поширювачами тощо.


7. У простому ускладненому реченні іронічний ефект забезпечує лексико-синтаксичний алогізм: між членами сурядних рядів словоформ; між напівпредикативною конструкцією і основною (базовою) частиною речення; між компонентом-позитивемою та пояснювально-уточнюваль­ним зворотом (негативемою); між суб’єктивно-модальною формою і основною частиною речення, між вставленим компонентом і базовою частиною речення.


8. У складному реченні іронічний ефект виникає внаслідок протиставлення змісту предикативних одиниць, що входять до його складу. Іронія у складносурядному реченні виникає через поєднання сурядних частин, які за змістом практично не поєднуються, тобто виражають алогізм. У складносурядних реченнях з другою предикативною одиницею зі значенням коментування, уточнення іронічний ефект створюється шляхом іронічного маркування цих значень (у контексті вони позначають негативему).


9. Позитивемою у складнопідрядному реченні зазвичай виступає головна частина. Подекуди роль позитивеми виконує лише опорне слово, яке знаходиться у ній, відносно підрядної присубстантивної (означальної) чи з’ясувальної частини. Антифразисні відношення найчастіше виникають у складнопідрядних реченнях розчленованої структури з детермінантним непередбачуваним зв’язком (з підрядними зумовленості та порівняльними), а також у побудовах з займенниково-співвідносним зв’язком. Найтиповішими серед них є речення ототожнювальні та фразеологічні (якісно-кількісні).


10. Лексико-синтаксичний алогізм у реченнях з недиференційова­ним зв’язком найчастіше виникає на основі невідповідності позитивного і негативного змісту предикативних частин у реченнях типізованої структури з анафоричним елементом; з незаміщеною синтаксичною позицією, а також у реченнях нетипізованої структури з пояснювальними, зіставно-протиставними та коментувальними відношеннями.


11. Сегментація та парцеляція – найбільш яскраві репрезентанти створення іронічного контексту на рівні дискурсивних висловлень. Іронія у парцельованих та сегментованих конструкціях виникає як наслідок антифразисних відношень між головною частиною висловлення та парцелятом або сегментом.


12. У надфразних єдностях актуалізуються ситуативна, асоціативна та алюзійна типи іронії, які характеризуються своєрідним добором мовних засобів вираження іронічного значення. Вони можуть виявлятися на рівні кількох речень (ситуативна, алюзійна), а також на рівні мегаконтексту (асоціативна).


В основі створення іронічних конотацій лежать власне семантичні, антифразисні трансформації мовних засобів у контекстуальних умовах, а також створення “концепту невідповідності” між позитивною і негативною частиною синтаксичної одиниці – іронічного висловлення.


 








Щербина А.А. Заметки о природе и технике иронии // Вопросы русской литературы. - Вып. 1 (16). - Львов, 1971. – С.44.


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины