СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОРТРЕТИСТИКА: жанрова диференціація і поетика

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОРТРЕТИСТИКА: жанрова диференціація і поетика
Альтернативное Название: СОВРЕМЕННАЯ УКРАИНСКАЯ портретистика: жанровая дифференциация и поэтика
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі пояснюється вибір теми, її актуальність і наукова необхідність, зв'язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де виконувалася дисертація. Тут ставиться основна мета дослідження і необхідні для її виконання завдання, визначається предмет і об'єкт наукової розвідки, вказуються методи дослідження, обґрунтовується його теоретична і практична доцільність, загальнонаукове значення одержаних результатів і запропонованих висновків, відзначається особистий внесок здобувача та апробація результатів наукового дослідження на конференціях та при викладанні практичних дисциплін.


У першому розділі „Портрет як жанр" наголошується на тому, що фактично до останнього часу не було досліджень, присвяченихкомплексному вивченню жанру портрета, і дана робота є першою спробою обгрутнування самостійності, функціональної самодостатності та поетикової самобутності жанру. У підрозділі 1.1. „Історіографія жанру портрета" дається історико-порівняльний аналіз наукових праць, присвячених жанру портрета. На підставі аналізу виділено: 1) прямі дослідження жанру (в яких жанр портрета розглядається як текстове утворення), 2) дотичні до проблеми дослідження (в яких жанр портрета розглядається на тлі різних форм мистецтва). Ті дослідження, що розглядають портрет як текстове утворення диференційовано на видові дослідження, що зосереджені на вивченні одного портретного різновиду і на ті, що присвячені вивченню поетики портретування. Наголошено на важливості для теорії портретування наукових досліджень В. Шкляра1, який першим зафіксував функціональні зміни жанру політичного портрета.


Історіографія портрета є ілюстрацією безсистемного, непослідовного, уривчастого дослідження жанру, що обумовлено причинами об'єктивного характеру: складною методологічною природою жанру; еволюцією публіцистики в цілому, тощо. Але не можна виключати й суб'єктивні причини непослідовності вивчення жанру, як то: довільний підхід науковців у виборі предмету дослідження (за відсутності загальної концепції жанру, роботи, присвячені вивченню окремих прийомів портретування, не могли прислужитися формулюванню концепту жанру); складання науковцями неоднорідних класифікацій, які вносили неясність в розуміння не тільки типології, але й самої структури жанру. Всі ці перепони стояли на заваді до появи цілісної теорії жанру портрета.


Підрозділ 1.2. „Генезис та еволюція жанру" містить історичний огляд першоджерел публіцистичного портретування та аналіз перших зразків публіцистичного портрета, їх структурних та функціональних особливостей. Проведений аналіз генезису та еволюції жанру портрета дозволив виявити його аутентичні характеристики та історичні тенденції. Публіцистичне портретування у всіх його напрямках (політичному, літературному, історичному, соціальному) відбувалося паралельно із дотриманням основних завдань — зображення персонажу з метою виявлення його духовної сутності і створення цілісного образу. Виявлення еволюції персонажу публіцистичного портрета як основної смислової категорії жанру і об'єкту зображення стало підтвердженням того, що самеоб'єкт зображення є основним жанроутворюючим фактором, який обумовлює його концептуальні засади і структуру кожного окремого типу, а іноді повністю змінює концепт жанру. Зникнення прорадянського портретного нарису, героєм якого була пересічна людина, обумовлено зникненням суспільної зацікавленості до персонажів такого типу.


У підрозділі вказано на суперечності в називанні всіх портретів нарисами за традицією радянського журналістикознавства. Доведено, що не всі сучасні портрети є нарисовими за об'єктом зображення, методами творення та поетиковими особливостями. І сам нарисовий метод у сучасній публіцистиці значним чином змінився. Зазначено, що у паралельному існуванні з аналітичним методом модифікований нарисовий метод є свідченням методологічної поліфонії жанру, який за своєю природою неодмінно зберігає структурну єдність і первинність завдань.


У підрозділі 1.3. „Портрет — самостійний публіцистичний жанр" досліджується полемічна проблема функціональної незалежності, методологічної і поетикової самобутності публіцистичного портрета. На підставі екстраполяції портретних досліджень в образотворчому мистецтві на публіцистичне портретування доводиться, що публіцистичний портрет має ті ж підстави до виокремлення у самодостатнє текстове утворення, що й живописний та фотопортрети. Коріння портрета як жанру є спільним для всіх видів мистецтва. Усі роди портретів (образотворчий, фотографічний, публіцистичний) покликані відтворювати людину у найхарактерніших її проявах, розкриваючи неповторність кожної зображуваної індивідуальності. Засоби, які обирає портретист: фарбу, глину, плівку чи слово — не змінюють основи портретування, основне завдання якого, зобразити, відтворити і пізнати людину. На основі різних форм творчості виділено: живописний портрет, фотопортрет, телевізійний портрет, словесний портрет. За ступенем естетичності портрети умовно диференційовано на: 1) службово-ділові: мало естетичні чи неестетичні та 2) естетичні, з високим ступенем художньо-зображального начала. За обсягом варто визначити: портрети-тексти (жанри) та портрети-образи (загальне зображення персонажа в художній і художньо-документальній літературі та в кіно). Запропоновано розрізняти в портретах-образах зовнішній портрет (зображення зовнішності людини); внутрішній портрет (зображення характеру, психологічного типу). У підрозділі виділено декілька передумов самостійності жанру: філософсько-естетична передумова (виокремлення портрета як самостійної категорії в межах інших видів мистецтва); генезисна передумова (формування жанру в історії вітчизняної публіцистики); текстологічна передумова (визначення концепту жанру„об'єкт-мета").


Другий розділ дисертації „Класифікація публіцистичних портретів" містить диференціацію портретних різновидів на тлі широкого емпіричного матеріалу. Запропоновано класифікацію публіцистичних портретів, яка є, фактично, першою повною класифікацією, що характеризується однорідністю і емпіричною обгрунтованістю. Незважаючи на доцільні методологічні підходи, запропоновані в інших класифікаціях (Д. Антоняна, М. Кіма, В. Шкляра), ці наукові праці не охоплювали всіх типів портретів, і потреба у повній диференціації жанру та класифікації залишалася актуальною. Концепт „об'єкт - мета" став засадним у створені єдиної класифікації. Керуючись концептом „об'єкт-мета", було виділено портрети: літературний (об'єкт зображення — письменник), політичний (об'єкт зображення — політик), історичний (об'єкт зображення — історично значуща особа), мистецький (інша назва — „творчий"; об'єкт зображення — представник творчої професії, професійний (інша назва — „соціальний"; об'єкт зображення — представник нетворчої професії). Вказано на гіпотетичне існування соціологічного портрета (інша назва — портретний нарис, об'єкт його зображення — представник соціального класу) та автопортрету. Емпіричний матеріал свідчить, що соціальний портрет та автопортрет сьогодні неактуальні і зустрічаються у засобах масової інформації рідко.


Подалі ця загальна класифікація деталізувалася шляхом диференціації підходів у вивченні і зображенні персонажу; змістового тла (літературно-критичний, літературно-біографічний, критико-біографічний портрети); функцій, що виконують портрети у ЗМІ (політичний портрет, портрет політика, міжнародний політичний портрет). Зафіксовано, що методологічний критерій поділяє портрети на аналітичні та нарисові; критерій актуалізації диференціює публіцистичні портрети на: меморіальні і немеморіальні.


У підрозділі 2.1. „Літературний портрет" подано повну диференціацію цього портретного різновиду, в основі якої декілька напрямків пошуку духовної домінанти письменника: суто творчий напрямок (за думкою К. Юнгом); суто біографічний (за Д. Жуковим); творчо-біографічний. Відповідно до цих концептуальних підходів літературні портрети поділяються на: літературно-критичний, літературно-біографічний та критико-біографічний. Підрозділ містить дефініцію кожного різновиду, текстологічний аналіз окремих зразків-ілюстрацій та виокремлені композиційно-змістові елементи, характерні і повторювані у представленій емпірично типологічній системі різновиду, а також функціональну характеристику кожного портретного типу. Зазначено позитивні і негативні тенденції сучасного портретування. Виділено окремо критико-біографічний портрет-есе як особливий суб'єктивно-авторський портретний вид та представлено декілька своєрідних методів творення образу в літературних портретах, авторами яких є письменники, зокрема: метод перевтілення, метод превалювання, метод відтворення (термінологія є авторською, розробленою на підставі досліджених зразків).


Підрозділ 2.2. „Політичний портрет" містить дефініцію жанру та детальну його диференціацію на основі специфічних функціональних характеристик та особливої ролі, пов'язаної із впливом на громадську думку. Відповідно до функціональних особливостей жанру виділено: 1) замовні політичні портрети, що виступають як відкрита чи прихована політична реклама; 2) незамовні політичні портрети, що виступають у якості авторського незалежного дослідження політичної постаті на тлі політичної ситуації. Зазначено, що об'єктами політичного портретування виступають як вітчизняні політики, так і політичні лідери інших держав, що зумовило поділ політичних портретів на власне політичні портрети (персонажами яких є вітчизняні політики) та міжнародні політичні портрети (персонажами яких є іноземні політичні лідери). На підставі емпіричного матеріалу і типології В. Шкляра за способом відображення особистості виокремлено: політичний портрет (в ньому політик розглядається як представник політичної сили, ідеології, зі своїм бізнес-ресурсом, бізнес-інтересом) та портрет політика (політик зображується як особистість у контексті загальнолюдських цінностей, поглядів, особистого життя, уподобань).


Окремо в підрозділі проаналізовано політичні портрети-книги та збірники політичних портретів, їх політико-соціальну вагу, ступінь можливого впливу на громадську думку, текстову, публіцистичну вартість і неупередженість. Виділено композиційно-змістові елементи кожного різновиду.


У підрозділі 2.3. „Історичний портрет" міститься дефініція історичного портрета, визначено його роль у сучасних ЗМІ і місце в системі портретних різновидів. Проведено порівняльний аналіз історичних портретів за змістовою якістю персонажів на підставі чого виділено: аналітичний історичний портрет та нарисовий історичний портрет. У підрозділі розглянутосвоєрідні функції, які виконує історичний портрет у ЗМІ, наведені характерні композиційно-змістові елементи різновиду. Проаналізовано тексти-ілюстрації історичних портретів з метою виділення типових прийомів зображення персонажів, зафіксовано тенденції сучасного історичного портретування.


Підрозділ 2.4. „Мистецький портрет" складається з дефініції різновиду, аналізу тенденцій, виявлених у мистецькому портреті з екстраполяцією їх на різні типи видань, у яких цей жанр найбільш представлений. Підрозділ містить виділені функції жанру та характеристику його місця і ролі в сучасній портретистиці і публіцистиці, містить також детальний текстологічний аналіз окремих текстів-ілюстрацій. Залежно від переваги творчого чи біографічного тла, на якому твориться образ творчої особистості, виділено: суто біографічний мистецький портрет та творчо-біографічний мистецький портрет. Умовно розрізнено: 1) класичні мистецькі портрети (персонажами яких є представники класичної культури), 2) популярні мистецькі портрети (персонажами яких є представники масової поп-культури). У розділі представлено композиційно-змістові елементи суто біографічних і творчо-біографічних мистецьких портретів.


У підрозділі 2.5. „Професійний портрет" подано дефініцію цього портретного різновиду, визначено його роль у системі портретних видів, проаналізовано його кількісну і якісну репрезентативність в сучасних ЗМІ. Виділено найтиповіших персонажів професійних портретів і типи ЗМІ, які найчастіше послуговуються цим жанром. Також виокремлено композиційно-змістові елементи жанру на підставі проаналізованих текстів-ілюстрацій.


Підрозділ 2.6. „Соціальний і соціологічний портрети, автопортрет" ґрунтується переважно на теоретичних засадах, вироблених попередніми дослідниками, зокрема, М. Стюфляєвою та В. Шклярем, і мало підкріплений емпіричним матеріалом. Доцільність виокремлення соціального, соціологічного портретів та автопортрету є, скоріш, теоретико-історична, аніж теоретико-практична, оскільки ці різновиди мало представлені у ЗМІ. Водночас, їх не можна ігнорувати і виключати із загальної класифікації, оскільки час від часу публіцисти до них звертаються, і цілком ймовірно, що ці портретні форми ще повернуться до широкої публіцистики.


Третій розділ „Поетика публіцистичного портрета" присвячено дослідженню особливої еклектичної природи публіцистичного портрета, методам, прийомам і засобам творення портретного образу. Усі науково-теоретичні розбіжності і протиріччяспричинені феноменальною природою публіцистичного портрета: схильністю до взаємопроникнення з іншими жанрами, його здатністю поєднувати різні методи зображення, комбінувати художні засоби відтворення об'єкту з аналітичним способом його пізнання, пограничним існуванням на межі критики, літератури, публіцистики і науки. Еклектичність, імпровізаційність, інтелектуальна розкутість — характеристики поетики жанру, яка є надзвичайно гнучкою у виборі засобів зображення, задля достовірного і повного відтворення об'єкту і створення пластичного образу.


У підрозділі 3.1. „Гранична природа публіцистичного портрета" проведено порівняльний аналіз портрета і біографії у якості жанрів і методів. Це дозволило виявити особливості використання біографічного матеріалу як змістового тла, сенсоутворюючої категорії, яка містить естетичний заряд, драматичну напругу і може бути сюжетним каркасом чи рушійною композиційною силою в окремих портретах. Доведено граничну сутність двох взаємопов'язаних, споріднених, але не тотожних жанрів, портрета і біографії, вказано на можливість існування в якості методів і самодостатніх жанрів та на здатність взаємопроникнення з іншими жанрами. Проведено паралельний аналіз методів, які можуть бути самодостатніми жанрами, але в портреті виконують допоміжну функцію (нарисовий, аналітичний, метод-інтерв’ю).


Підрозділ 3.2. „Способи і засоби відображення характеру в портреті" містить аналіз основних текстуальних і контекстуальних прийомів і засобів відтворення характеру героя в публіцистичному портреті. Зазначено, що домінуючим завданням кожного портретиста, незважаючи на інформативну стислість та жорстку адресацію публіцистики, залишається розкриття характеру героя (особливо, коли портретист обирає нарисовий метод творення образу). Усупереч побоюванням науковців Е.Журбіної, Г.Колосова, М.Стюфляєвої, які ще за радянських часів писали про відхід портретистів від творення характеру героя в портреті, найкращі зразки сучасного жанру свідчать про тяжіння до інтерпретації характеру, що дозволяє найбільше проникнення у духовну сутність людини.


У підрозділі 3.3. „Образ автора в публіцистичному портреті" зосереджено увагу на дослідженні авторського образу як особливого структурного елемента портретних текстів. Виявлено, що автор є другим персонажем у публіцистичному портреті, який безпосередньо чи опосередковано вступає у взаємодію із зображуваним героєм, впливає на „звучання" його образу та випромінює на нього світло власної харизми. Оскільки поетика портрета характеризується імпровізаційністю, еклектичністю та структурною розкутістю, в тексті, як правило, паралельно з образом героя твориться образ автора, контекстуально чи текстуально. У публіцистичному портреті автор може займати різні позиції стосовно свого героя, вільно обирати способи пізнання, оповіді, характеризування, інтерпретації, але при цьому шляхи, прийоми і засоби, якими портретист створює образ героя, є змістовим пластом його власного образу в тексті. На жаль, сучасні ЗМІ переповнені портретами, в яких втілено провінційні, егоцентричні, поверхові авторські образи, що характеризують портретистику і публіцистику в цілому не з найкращого естетико-інтелектуального рівня.


Підрозділ 3.4. „Текстотворчі особливості публіцистичного портрета" присвячено вивченню дотекстового і текстового етапів творення публіцистичного портрета. Сформульовано основні вимоги до роботи з біографічними фактами, вироблено рекомендації щодо пошуку наскрізної ідеї портретного тексту. У частині підрозділу, що стосується безпосереднього текстотворення, досліджено основні мовні засоби творення образу, зокрема епітет як один із найбільш розповсюджених мовних засобів, вживаних в газетних портретах задля характеризування героя.


Останній розділ наукової роботи разом із теоретичними висновками і загальним підсумком проведеного дослідження містить практичні результати. Практичним наслідком цієї наукової роботи є розроблені схеми портретів на основі виявлених типових композиційно-змістових блоків. Ці схеми, безумовно, не є статичними і догматичними, вони можуть служити тільки каркасом, повідомленням про структуру і основні змістові позиції жанру, макетом для навчання, але не шаблоном для практичного використання і механічного наповнення.


У „Висновках" узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.


Для висунення гіпотези незалежності публіцистичного портрета було декілька вагомих передумов. Раціонально-матеріалістична передумова: функціонування в пресі окремих текстових утворень з позначкою „портрет", „літературний портрет", „політичний портрет", „штрихи до портрета", „ювілейний портрет" (і постійна кількісна градація їх), які виходили за традиційні положення про портретний нарис (який вже було виокремлено в теорії журналістикознавства) і, відповідно, потребували іншої назвиі теоретичного перегляду. Філософсько-естетична передумова — виокремлення портрета як самостійної категорії в межах інших видів мистецтв (в образотворчому мистецтві та у фотографії). Словесні засоби мають не менше можливостей зображення людини, аніж названі види мистецтва, що також служить на користь гіпотези незалежності словесного/публіцистичного портрета. Генезисна передумова — портрет як цілісне текстове утворення формувався протягом всієї історії вітчизняної публіцистики та в контексті світового становлення і розвитку інтелектуально-естетичної думки, сьогодні має цілком сформовану типологічну систему. Текстологічна передумова — портрет є одним із тих жанрів, яких однозначно визначає і виокремлює з-поміж інших жанрів об'єкт зображення і такий жанроутворюючий тандем як „об'єкт - мета" (об'єкт — людина, мета — зображення людини задля її духовного пізнання), змістова якість якого обумовлює методи, підходи, прийоми і засоби творення кожного тексту.


            1. Наслідком дослідження емпіричного матеріалу став виділений загальний концепт жанру — „об'єкт-мета".


Об'єкт зображення (тобто персонаж) обумовлює такі концептуальні засади тексту: змістове тло (літературна творчість — у літературно-критичному портреті; політична діяльність — у власне політичному портреті; біографічні відомості — у портреті політика, літературно-біографічному портреті, тощо); способи вивчення персонажу (критико-текстологічний спосіб — літературно-критичний портрет; дослідницько-пошуковий спосіб — історичний портрет; соціологічний спосіб — професійний портрет і т.д.); методи творення (аналітичний метод — політичний, літературно-критичний, критико-біографічний портрети; нарисовий — портрет політика, історичний, професійний портрети); функціональні особливості (просвітницька функція — міжнародний політичний портрет, мистецький портрет, інформаційно-розважальна функція — мистецький, професійний портрети, рекламна функція — політичний портрет).


У ході дослідження було виявлено теоретичні передумови домінування портрета над будь-якими методами, що лежать в основі жанру на підставі первинної, аутентичної, історичної мети (завдання) — зображувати, відтворювати, пізнавати людину. Виділення завдання, як кореня самого процесу портретування, дозволило об'єднати розрізнені, на перший погляд, прояви портретування в єдину типологічну систему. А об'єкт зображення став критерієм диференціації жанру.


2. Виходячи з концепту жанру, було сформульовано загальне визначення публіцистичного портрета, спільне для всіх його типів. Під публіцистичним портретом ми розуміємо цілісний текст, у якому відтворено конкретну людину, її зовнішність, риси характеру, діяльність, події життя з метою створення цілісного її образу, достовірного та впізнаного.


3. Виділено концепт і сформульовано загальне визначення портрета дали змогу долучити до єдиної класифікації ті портретні різновиди, які тривалий час були осторонь, зокрема, всю гілку літературних портретів, історичний та творчий (мистецький) портрети. Загальна диференціація жанру портрета відбувалася на основі загальної системи принципів: на підставі якості персонажу - об'єкту (як творчого, суспільно вагомого, носія ідей, тощо); на підставі диференціації методів відтворення персонажу в тексті; на підставі функціональних особливостей; на підставі екстраполяції загально публіцистичних вимог до кожного різновиду портретів.


В науковій роботі побіжно було сказано про портрети, що належать різним типам ЗМІ, різняться технічно й функціонально, становлячи окрему класифікацію (за типом ЗМІ: телепортрети, радіопортрети, друковані портрети), але детально ця класифікація повинна розроблятися в межах різних видів ЗМІ.


4. Стійкий концепт портрета дав змогу довести методологічну еклектичність жанру, що сприймалася іншими дослідниками як „підлеглість" його іншим жанрам. Задля досягнення основної мети (завдання) — зображення і створення рухливого, пластичного образу, використовуються біографічний, нарисовий, есеїстичний методи та метод інтерв'ю (одноосібно чи в комбінації).


Тривалий час суттєвою перешкодою до виокремлення портрета в самостійний жанр була його належність до нарисової групи. Шляхом зіставлення і порівняння жанротворчих особливостей нарису і портрета було виявлено наступне: 1) радянський нарис як цілісний текст, персонажем якого є пересічна людина, в сучасних ЗМІ не представлений; 2) персонажами сучасних портретів є переважно загальновідомі особистості творчих професій (літератори, митці) і суспільно значущі особи (політики, відомі історичні фігури); 3) деякі портретні різновиди (політичний, літературно-критичний портрети) характеризуються аналітичним методом творення; 4) нарисовий метод зображення персонажу застосовується у тих випадках, коли портретист зосереджується на відтворенні характеру героя, не аналізуючи його творчість і способи втілення в ній особистості.


5. У ході дослідження поетики жанру було виявлено високий ступінь структурної обумовленості (тобто наявності стійких композиційно-змістових блоків у кожному портретному різновиді), але, водночас, і структурної розкутості жанру. Публіцистичний портрет є імпровізаційним жанром, що робить його відкритим для росту, новаторства і залучення індивідуально-авторських стилів.


Еклектика і діалектика жанру, обумовлені концептом „об'єкт- мета зображення", проявляються у пограничному співвідношенні різних засад, як то: критичного, наукового, публіцистичного, соціологічного, літературного, мемуарного; у суміжності поетичного вираження героя і автора в межах одного тексту; у способах неодмінного контекстуально-аналітичного пізнання об'єкту і поетичного його втілення в тексті і т.д.


6. У межах даної наукової праці було розроблено типові портретні схеми на основі повторюваних в емпіричному матеріалі композиційно-змістових структур. Певна річ, вони є тільки навчально-ознайомчим знаряддям, а не шаблоном для механічного використання. Публіцистичний портрет є жанром імпровізаційно-поетичним, в якому неприпустимі механічні підходи зображення, адже йдеться про відтворення духовної сутності людини і про створення історичної пам'яті людства в іменах, яка, в кінцевому результаті, є наслідком публіцистичного портретування. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины