ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ СХІДНОЇ УКРАЇНИ : Типология СОВРЕМЕННОЙ ПРЕССЫ ВОСТОЧНОЙ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У вступі сформульовано основну наукову проблему дослідження, обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, а також методологічну основу дисертації, розкрито її наукову новизну, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів розвідки.

У першому розділі „Типологія друкованих ЗМІ України в умовах формування комунікативної системи незалежної держави” розкрито ступінь наукового опрацювання теми, проаналізовано науково-методологічні підходи до вивчення типології сучасної української преси, визначено теоретичні засади нового напрямку журналістикознавчої науки – медіа типології.

У підрозділі 1.1. „Методологічні передумови типологічного аналізу національної газетно-журнальної періодики ” йдеться про дійсні в сучасній комунікативістиці та журналістикознавстві наукові підходи до типологічних досліджень у сфері масової комунікації. Одні з них зосереджуються на типологічному аналізі різних груп та видів періодики, програм радіо чи телебачення. Інші намагаються комплексно вивчати типологію усієї сукупності засобів масової комунікації, їх особливості та характер взаємодії з глобальними комунікаціями. Саме такий підхід покладено в основу нового напрямку журналістикознавчої науки, яку англійський дослідник Д.Мак Куейл, а слідом за ним і деякі російські вчені (М.В. Шкондін, А.М.Тепляшина) визначають як „медіатипологію”.

 Дослідники типології преси сходяться на тому, що тип видання – це певний узагальнений образ, який так чи інакше виявляє свої ознаки у цілій групі реально існуючих засобів масової комунікації. Ось чому необхідно враховувати два моменти, без яких важко уявити собі як модель окремого видання, так і типологію преси в цілому: типотвірні фактори (політичний стан, ідеологія суспільства, стан економіки, техніки, технології тощо) і типотвірні елементи (мета видання, характеристика засновників та видавців, журналістські кадри, аудиторія предметно- змістовна структура і т. ін.).

З огляду на вказані фактори українські медіа являють собою сьогодні унікальну комбінацію, симбіоз великої кількості різних за характером явищ та процесів. Це поєднання статизму (державних чи близьких до них ЗМІ), неприхованого комерційного чи корпоративного інтересу (приватні ЗМІ), дисонанс політичного плюралізму в межах держави та майже монохромності в багатьох областях, наявність елементарної та жовтої преси. Все це свідчить, що процес формування національної медіасистеми триває, залишаючи можливості для її типологічного розширення та доповнення.

У підрозділі 1.2. „Типологічні особливості преси України та їх осмислення вітчизняним та зарубіжним журналістикознавством” зазначається, що одним з наслідків розпаду тоталітарної імперії та виникнення незалежних держав у сфері медіа стала заміна колишньої вертикально-ієрархічної структури газетно- журнального ринку, горизонтальними його конфігураціями з акцентом на регіональну пресу. Ця тенденція збіглася з глобальною особливістю розвитку сучасної преси взагалі, яка теж полягає в концепції „близькості до читача”. Таким чином саме регіональна преса якнайкраще об’єднала в собі подвійний ринок товарів і змісту інформації, бо саме завдяки місцевим медіа рекламодавці отримали доступ до цільових аудиторій.

Ситуація на ринку регіональних видань України має суттєві розбіжності із світовими тенденціями. Вони пов’язані із значними відмінностями між регіонами, що не може не впливати на характер та налаштованість ЗМІ.

Дослідники, визначаючи основні типи преси в регіонах, говорять про їх різницю за часом заснування: до сьогодні продовжують виходити газети та журнали, засновані за радянського часу (20 - 30-ті рр.), ті, що виникли у перші часи перебудови, та видання, які з’явилися після набуття Україною незалежності.

У східних областях переважна більшість газет належить до першого типу, разом із тим нові газети, що почуваються економічно більш незалежно, відчувають як владний тиск на місцях, так і жорстку конкуренцію з боку загальнонаціональних та транснаціональних видань. Ось чому, в регіонах починають домінувати ті медіа, що розраховані на невибагливого читача та позбавлені яскраво вираженої громадянської позиції.

Разом з тим вчені вказують і на ті позитивні моменти, що вже дають себе взнаки навіть на рівні регіональної преси. Це прагнення до розширення аудиторії, яка у нових умовах стає основним економічним стимулом. Звідси – орієнтація не на окремі соціальні прошарки, а на найширшу аудиторію, яка не обмежена ні соціальним статусом, ні політичними поглядами, що робить видання найбільш привабливим для рекламодавців.

Виходячи з типотвірних факторів, які характерні саме для східних областей, мусимо констатувати, що жодна із запропонованих науковцями України чи зарубіжжя класифікацій не може бути використана для характеристики регіональної преси. Тому в роботі запропонована власна робоча концепція, за якою виділено дві групи видань – газети і журнали та ті їх типи, що найбільш виразно домінують на регіональному рівні. Серед газет це: громадсько-політична преса (разом із партійними виданнями), ділова преса й рекламні та рекламно-інформаційні видання. Серед журналів – видання для чоловіків і жінок, рекреативні журнали та релігійна преса.

У другому розділі „Типологічні характеристики газетної періодики східних областей” на прикладі щоденних газет аналізуються основні тенденції структурних трансформацій, характерні для регіональної преси після набуття Україною незалежності.

У підрозділі 2.1. „Громадсько-політична преса та її особливості” зазначається, що формування медіа в умовах незалежності домінують дві майже протилежні тенденції: політизація преси в умовах плюралізму та її комерціалізація. При цьому найбільш суттєвої трансформації зазнали колишні партійні газети всіх рівнів. Проте нинішні обласні газети („Донбасс”, „Луганские ведомости”, „Харківські губернські вісті”, „Харьковские ведомости” тощо) залишились не лише виразниками політики влади, але й органами відповідних обласних рад чи адміністрацій.

Аналіз газет промислових чи районних центрів та колишніх багатотиражок, які перейшли у власність олігархів та бізнесових структур разом із заводами, комбінатами, шахтами, часом розраховані на абсолютно маргінального читача, а в моменти важливих суспільних подій (вибори, референдуми тощо) розповсюджуються безкоштовно, демонструючи свою повну свободу і від обов’язків перед суспільством, і від відповідальності перед читачами.

Не випадково четверта частина матеріалів в обласних газетах припадає на висвітлення офіційних кроків влади, а половина – присвячена життю обласного центру, який вочевидь живе за іншими законами, ніж сільська глибинка Харківщини чи депресивне селище в Донецькій або Луганській областях.

На цьому тлі виділяються колишні вечірні газети, які насправді є міськими. „Вечірній Харків” (видається двома мовами), „Вечерний Луганск”, „Вечерний Краматорск”, „Вечерний Мариуполь” та інші дистанціювались від влади, що дозволило їм не лише зберегти, а й примножити свого читача. Мінімально торкаючись громадсько-політичної тематики, вони зосереджені на соціальних проблемах, що хвилюють усіх мешканців міст, – житлово-комунальна сфера, транспорт, освітлення вулиць, стан доріг тощо. Ця суто побутова, „приземлена” тематика близька читачеві, а звернення до стану суспільної моралі, проблем сімейного життя, виховання молоді лише доповнює звичне коло інтересів сьогоднішнього пересічного мешканця міста. В умовах характерної для України (особливо для її східних регіонів) дезинтегрованності політичного життя, такі ЗМІ виявляються максимально адаптованими до запитів міської вулиці, і ця залежність від аудиторії зникне ще не скоро.

До особливого підвиду громадсько-політичних видань належать партійні газети, яких на Сході зареєстровано більше п’яти десятків. У цілковитій відповідності до особливостей промислового регіону, що переживає не найкращі часи, переважають газети лівих партій, в яких знаходить розраду „протестний” електорат. Видання правих та правоцентристських партій представлені менше, хоча навіть КУН видає у Донецьку газету „Бандерівець”. Інші газети міняються у зв’язку із змінами політичних сил в регіоні. Так, майже припинилась видавницька діяльність СДПУ(о), натомість все більше газет (і не лише в Донецькій області) засновує Партія регіонів.

У підрозділі 2.2. „Типологія ділових видань” аналізується тип ЗМІ, поява якого пов’язана з кардинальними змінами в політичному та економічному житті України після набуття незалежності. Його завдання – забезпечувати бізнес-комунікацію, тобто інформаційні потреби ділової спільноти, а також громадського дискурсу у сфері суспільного виробництва та управління. Ось чому ділова (економічна) преса є однією з найважливіших складових того інформаційного середовища, в якому обговорюються та ухвалюються відповідальні рішення у сфері економіки, бізнесу, політики.

На відміну від транснаціональних та загальнонаціональних газет, читачами яких є „капітани” бізнесу, регіональні видання розраховані на фахівців „середньої” ланки, тобто тих, хто не ухвалює рішення, а лише причетний до їх розробки та підготовки. Вони користуються інформацією у режимі жорстокого ліміту часу, тому зацікавлені лише у тих виданнях, які здатні надати їм утилітарні та практично важливі відомості. Ось чому серед регіональних видань переважають спеціалізовані (харківське видання „Налоги и бухгалтерский учет ” популярне не лише в східних, а й у центральних та південних областях) або такі, що засновані та видаються податковими фінансовими та іншими органами. Саме вони здатні оприлюднити найсвіжішу інформацію та дати їй відповідне тлумачення.

Ділові видання Сходу пов’язані також з тими галузями промисловості, що домінує в регіоні („Промышленный Донбасс”, „Регионы и экономика – Деловой вестник Донбасса” тощо). У цій монотемності криються переваги, що дозволяють діловим регіональним газетам витримувати конкуренцію загальнонаціональних, бо прив’язаність до регіональних проблем дозволяє висвітлювати їх з необхідною споживачеві глибиною та у бажаному напрямку.

Важливим різновидом ділової преси стали корпоративні газети. Їх завданням стає інформування працівників фірм чи корпорацій та їх клієнтів про проблеми розвитку, важливі події в житті та діяльності бізнес-структур тощо.

Таким чином, ділова преса регіону орієнтується на роль „інформаційного супермаркету” та активно лобіює інтереси місцевого бізнесу. Вони не завжди і не у всьому збігаються з економічними інтересами України в цілому, тож вони тяжіють до певної тенденційності. Аудиторія такої преси – соціально активна, ділова, заможна – потребує об’єктивної та неупередженої інформації, що відкриває перед регіональними діловими ЗМІ непогані перспективи.

У підрозділі 2.3. „Рекламна та рекламно-інформаційна преса” доводиться, що подібного роду ЗМІ суттєво відрізняються від ділових медіа. Останні інформують, аналізують, узагальнюють форми діяльності та функціонування бізнесу, тоді як рекламна преса знайомить споживача лише з кінцевим продуктом та його якостями. Об’єднує ж два типи видань лише те, що їх поява є наслідком утвердження ринкових відносин та змін у державному устрої України.

Більшість цих газет – універсальні платні видання, що публікують рекламні пропозиції та оголошення у зручному для читача сегментованому вигляді. Останнім часом більшість рекламних газет спеціалізуються одному різновиді товару. Так, наприклад, лише в Донецькій області рекламує автомобілі та запчастини для них близько п’ятдесяти видань.

Засновниками більшості таких видань є фірми, що продають рекламовану продукцію. Подібна тенденція вже набула широкого характеру на Заході, де об’єднання медіаіндустрії та фірм, зайнятих виробництвом, назвали „кластеризацією”. Вона дозволяє об’єднати виробничі процеси та інформацію про них, що спрощує шлях до потенційного читача, який розглядається виключно як споживач реклами.

Набули розповсюдження у східних областях безкоштовні рекламні газети („Донецк и дончане”, „Луганск и луганчане”, „Харьков на ладонях” та ін.), безкоштовною є й рекламна газета „Метро” у Харківському метрополітені. Такі газети отримують непогані прибутки від рекламодавців. Проте вийти на рівень західних стандартів цим загалом успішним медійним проектом заважає проблема розповсюдження, яка є вузьким місцем української преси взагалі.

У третьому розділі „Основні типи журналів сходу України” основна увага зосереджена на найбільш поширених типах видань, що утвердили себе не лише у східному регіоні, а й успішно конкурують із загальнонаціональними і транснаціональними часописами.

У підрозділі 3.1. „Видання для жінок та чоловіків” розглянуто сегмент преси, який усе активніше розвивається як у глобальному масштабі, так і в Україні. Розвиток таких журналів на регіональному рівні має свої особливості, пов’язані з психологічними та соціальними аспектами, що визначають специфіку їх сприйняття. Вони залежать від маргінальності значного прошарку населення, яке знаходиться на межі двох культур та способів життя – сільського та міського, бо активна індустріалізація та урбанізація регіону в другій половині XX століття спричинила домінування міських жителів „у першому поколінні”. Подвійність культурного і духовного життя цієї аудиторії визначає особливості регіональних часописів для жінок порівняно із загальноприйнятими типами. Так серед жіночих видань („Инга - экспресс”, „Марианна”, „Панна”, „Эротические забавы”,”Эротик”) частина, з одного боку, тяжіє до еротики, а з іншого, – в них з’являється значний прошарок матеріалів, пов’язаних з ворожками, „провидицями” чи ворожінням за допомогою карт.

На регіональному рівні успіх видання для жінок чи чоловіків багато в чому залежить від точності визначення цільової аудиторії, особливостей її сприйняття. За приклад доволі успішного проекту можна навести донецький чоловічий журнал „Ка.Ба.Ре. плюс”, який поєднує рекламну та еротичну спрямованість. Точне знання національної регіональної специфіки робить часопис для донецьких ділків, можновладців чи політиків набагато цікавішим, ніж „Плейбой”.

Говорячи про регіональні жіночі часописи, зазначимо, що частина з них („Роксолана”, „Ярославна”, „Краматорчанка”, „Моряна”) висуває та обговорює актуальні для жінок проблеми, віддзеркалює та формує образ сучасної української жінки. Вони все частіше звертаються до постаті жінки як носія моралі та духовних цінностей, супротивника війни і громадських конфліктів, гаранта стабільності в державі та суспільстві, самостійної творчої особистості, яка бере активну участь у професіональній, діловій, політичній діяльності.

Останнім часом регіональні жіночі журнали все частіше звертаються до проблеми сім’ї та її зміцнення. Показова метаморфоза донецьких часописів „Женские тайны” і „Тайны женщины”. Зосереджені після заснування на тому, як жінці зберегти красу та принадність, вони надалі змінюють акцент на те, що ефектні сукні чи вміло підібраний макіяж не заважають жінці бути люблячою дружиною, дбайливою матір’ю, справжньою господинею.

У підрозділі 3.2. „Рекреативні журнали та їх різновиди” йдеться про один із найбільш розповсюджених сьогодні тип журналу – розважальний. Його визначають виключно емоційні мотиви звернення до читача та спілкування з ним. Звідси „полегшена” інформація, скандальні новини, корисні поради на всі випадки життя тощо. Разом із тим рекреативну функцію (тобто таку, яка дає можливість відпружитись, перепочити, відновити запас душевної енергії) виконують, наприклад, літературно-художні часописи чи науково-популярні видання, хоча вони звертаються не лише до „емоціо”, а й до „раціо”.

Серед найбільш розповсюджених розважальних тижневиків на Сході (як, певно, і в Україні в цілому) є так звані „тележури”. Їх видавці не просто друкують програми всіх каналів, які можна переглянути у певному регіоні, але й дозволяють читачам зазирнути „по той бік екрана”. Звідси чітка орієнтація на події наступного тижня, інтеграція з ТБ, бо на „журнальний лад” перекладаються найбільш видовищні моменти телевізійного тижня та задовольняється інтерес читача до подій на „телевізійній кухні”.

До масових розважальних журналів тяжіє невелика група ілюстрованих тижневиків («Отдохни», «12 баллов», «Веселый балаган», «X-клуб», «Хохма», «Еще не вечер», «Иванов и Рабинович» тощо). Основний зміст цих видань – повідомити читача про сенсації, „полегшити” інформацію (у тому числі соціально значущу), перевівши її у розряд популярної, а стиль – фамільярний та провокаційний у спілкуванні з аудиторією.

Характерною особливістю таких журналів є поєднання „місцевого колориту” з широкими запозиченнями з Інтернету. Саме тут шукають і знаходять сенсації та скандальні відомості з життя знаменитостей, бо таких на місцевому рівні ще замало та й на повідомлення подробиць їх життя в регіоні, як правило, накладене „табу”.

Поряд із цими часописами в регіоні збереглись старі і виникла ціла низка нових літературних та літературно-мистецьких журналів. Але коло їх читачів занадто вузьке, тому вони можуть виходити або за підтримки спонсорів, або власним коштом авторів, хоча й виконують високу місію, збагачуючи духовно своїх читачів.

У підрозділі 3.3.”Релігійна преса регіону та її особливості” розглядаються особливості формування системи релігійної преси в регіоні. При тому, що лише в Донецькій області виходить більше 20 таких видань і вони широко представлені в інших східних областях, таку пресу поки що не можна назвати масовою. Окрім християнської періодики, яку видають деякі єпархії, монастирі, визначні храми, випускають газети численні місіонерські організації, єврейські общини, послідовники буддизму та кришнаїти, у Донецьку мають свою газету мусульмани України.

Ще однією особливістю релігійної преси, зокрема православної, є видання так званих братств. Такі ЗМІ започатковуються приватними особами, релігійними братствами або (більш модерний варіант) різноманітними товариствами з обмеженою відповідальністю, виходять за благословення церковних ієрархів. Представники духівництва є й серед постійних авторів, проте розповсюджуються такі видання не тільки в церквах, а й у роздрібній торгівлі, оскільки, прищеплюючи читачам християнські цінності або засади гуманістичної етики, вони офіційно не належать церкві, хоч і керуються її верхівкою.

Найбільшу групу релігійних медіа складають видання православної церкви (у східних областях це виключно журнали Української православної церкви Московського патріархату). Серед них переважають єпархіальні видання, що охоплюють вірних на території всієї області. Тижневики братств („Благовест”, „Верую”, „Живой родник”, „Серпанок”) більші від єпархіальних видань за обсягом, часто видаються у кольорі, мають спеціальні вкладки для дітей та молоді. На відміну від офіційних церковних видань вони вільніші у виборі тем і формах спілкування з читачами. Частина цих журналів розрахована на сімейну аудиторію.

Розмаїття релігійної преси в потужному регіоні свідчить, що традиційне протиставлення на наших теренах двох конфесій – православ’я та католицтва– насправді звужує реальний спектр громад та релігійних устремлінь наших співгромадян. Період посттоталітарної руїни та спраги за духовними ідеалами, секуляризація та агресивне „місіонерство” змушують нас шукати спільну християнську сутність на інших шляхах. Разом із тим важко сказати, чи має досліджена на прикладі регіональної релігійної преси поліконфесійність сучасних українців позитивні наслідки для колись монолітно православної країни. Проаналізована преса засвідчила наявність двох полюсів сучасного соціально-церковного дискурсу: право на релігійну свободу та право на власну духовну ідентичність.

Висновки

Руйнування тоталітарної радянської імперії та виникнення на її теренах незалежних держав мало серйозні наслідки для розвитку засобів масової комунікації. Головний із них – руйнація радянської медіапіраміди. Натомість виявилось, що в незалежній Україні раніше, ніж загальнонаціональний інформаційний ринок, сформувались ізольовані один від одного регіональні ринки ЗМК. Преса Східної України являє собою один із таких найбільш виразних та показових інформаційних ринків.

Трансформацію системи української преси спричинила не лише суттєва різниця економічного розвитку різних регіонів країни, а й те, що місцеві видання, звільнившись від опіки центру, стали, реальними конкурентами загальнонаціональних видань, оскільки їх інформація й реклама виявились адекватними інтересам та запитам місцевої аудиторії. Таким чином, за рахунок регіоналізації виникнення сотень різноманітних видань відбулося не скорочення національного інформаційного ринку, а, як об’єктивно засвідчує наведений у додатку реєстр видань трьох областей Східної України, його розширення.

Зазначені тенденції, які повною мірою виявляються у пресі Східної України, є найважливішими ознаками національного інформаційного ринку. Разом із тим низька купівельна спроможність населення та його незначна (порівняно зі столицею чи західними регіонами) громадянська активність призводять до зменшення кількості читачів суспільно значущої преси. Звідси не просто зменшення її питомої ваги в загальному обсязі того, що читає населення регіону (до 20-30 видань на 1 тисячу читачів), а й той факт, що 80% приватних видань у цій сфері є збитковими. Звідси перетворення більшої частини друкованих ЗМІ в областях Сходу на супровід реалізації інших видів бізнес-інтересу.

До серйозного аналітичного рівня прагне ділова преса регіону, хоча вона поки що поступається столичним виданням, проте намагається відповідати не лише запитам місцевих політичних чи економічних еліт (віддзеркалюючи одночасно їх сучасний стан), а й потребам більш широкої аудиторії, яка охоплює представників середнього класу, що активно формується в регіоні.

Через схожі процеси пройшла не лише преса країн Західної Європи, а й країн Східної та Центральної Європи. Як засвідчив їх досвід, оптимальним шляхом розвитку регіональної друкованої преси є виникнення своєрідного симбіозу якісних та масових видань – “квалоїдів” (від словосполучення qulity та tabloid). Саме цим шляхом просуваються найбільш успішні газети Харкова, Донецька, Луганська, Маріуполя.

Подальшим кроком стане утвердження в друкованій пресі інтегрованого прийому “інфотейменту”, що вже знайомий українському споживачеві інформації завдяки телебаченню. Поєднання інформації та розважально-полегшеного способу її оприлюднення дозволяє весь спектр соціально значущої інформації зробити популярним.

Новим кроком у розвитку, який стимулюється незадовільним ставленням рекламного ринку до традиційної преси, стала поява безкоштовних газет. Безкоштовні для читача, вони відразу були прийняті рекламодавцями як можливість поглибити та розширити рекламно-інформаційну сферу.

Залучення до типологічного аналізу фактора засновників та видавців рекламної та рекламно-інформаційної преси дозволило на матеріалі регіональних видань дійти такого висновку: серед них домінують фірми, що торгують на ринку певними товарами (автомобілями, комп’ютерами, побутовою електронікою, аудіовізуальною технікою) або надають певні послуги (будівництво і продаж житла, офісів, торговельних площ, прецевлаштування, туризм тощо). Такого роду об’єднання, що названі “кластерами” (від англійського cluster – скупчення, гроно), дозволяють поєднати основне виробництво чи види товарів, які продаються, з інформаційно-комунікаційною індустрією.

Виявлені закономірності розвитку регіональної преси Східної України засвідчили якщо не хибність, то й не абсолютну достовірність тези про те, що регіональний інформаційний ринок існує лише для газет, натомість журнальна періодика має, як правило, загальнонаціональний характер. Аналіз виявив, що в областях Східної України представлений типологічний спектр часописів, хоч не всі вони розвиваються однаково успішно. Наприклад, попри наявність у регіоні видань для дітей та юнацтва їх кількість та якість не дозволяє говорити про цілком сформований тип, що має свої родові характеристики та адаптовані до регіональної специфіки особливості. Натомість часописи для жінок і чоловіків, незважаючи на жорстку конкуренцію з транснаціональними виданнями такого типу, що виходять російською мовою у сусідній Росії, а потім розповсюджуються на теренах СНД, та загальнонаціональними медіа утворили цікаву низку журналів, в яких поєднуються матеріали з Інтернету та публікації на місцеві теми.

Аналіз преси, що виконує рекреативну функцію, дозволяє твердити, що поряд із значним загалом розважальних часописів, які викликають сталий інтерес у молодіжної аудиторії, залишився значний шар періодики, що на місцевому рівні продовжує традиції “товстих” літературних журналів, піднімає мистецькі, культурологічні, соціокультурні проблеми.

Виокремлення та аналіз релігійних видань регіону в типологічному спектрі преси свідчить, з одного боку, що вони поки недостатньо сильно впливають на духовне життя Східної України, а з іншого, – віддзеркалюють той могутній потяг до релігійної духовності, що характеризує період незалежності країни. Додамо до цього активність, підкріплену досвідом і значними фінансами “місіонерських ” організацій (в основному США), щоб зрозуміти: звернення до релігійної преси дозволяє осягнути складність і неоднозначність “релігійного плюралізму” в Україні та відчути основні напрямки міжконфесійної боротьби.

Таким чином, регіональна преса Східної України не має типологічної повноти та закінченості, що характерні для загальнонаціональної медіа системи. Типи, що виразно представлені в регіоні, можна диференціювати не лише за їх цільовим призначенням, а й за характером їх участі у здійсненні функції політики, економіки, бізнесу, підтримці тих чи інших ідеологічних, політичних, релігійних та інших рухів і течій, участі у просвітницькій, соціокультурній, духовній діяльності, реалізації рекреативної функції.

Як засвідчив аналіз різних типів преси Східної України, для реалізації вказаних функцій та завдань необхідна суттєва перебудова частини медійних структур та вдосконалення тих, що виникли у незалежній Україні. Цей непростий процес уже започатковано, і він приносить перші результати.