ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ : ЮРИДИЧЕСКАЯ ТЕРМИНОЛОГИЯ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА: ИСТОРИЯ СТАНОВЛЕНИЯ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ

Краткое содержание

У вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, а також сформульовано мету і завдання; аргументовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, названо методи роботи, а також схарактеризовано стан досліджень у галузі юридичної термінології.

У першому розділі – „Історія становлення національної юридичної термінології” – висвітлено історію формування української субмови права та національної термінологічної думки. На тлі екстралінгвальних подій визначено внесок наукових кіл, товариств, термінологічних комісій, окремих дослідників у розвиток юридичного термінознавства та обґрунтування наукових засад термінотворення. Аналіз лексикографічних видань із галузі права дозволив визначити особливості становлення понять „юридичний термін”, „юридична термінологія” та „юридична терміносистема” в історичному аспекті, представити еволюцію лексикографічних тенденцій та систематизувати теоретичні засади фахової лексикографії української мови. У контексті окресленої проблематики термінологія субмови права розглядається як спеціалізована система вищого порядку.

У дисертації розроблено загальну періодизацію розвитку юридичного термінознавства в Україні, що складається з п’яти етапів. З цією метою розрізнено час виникнення юридичної термінології та початок її свідомого творення як особливої функціональної підсистеми національної мови. З’ясовано, що вперше правничі терміни з’явилися ще в „Руській Правді”, а згодом і в галицько-волинських грамотах. Початком процесу формування юридичної терміносистеми національної мови є перша спроба систематизації термінології, яка припала в Україні на середину ХІХ століття (з появою „Juridisch-politische Terminologie für die slavischen Sprachen Osterreichs. Von der Commission für slavische juridisch-politische Terminologie. Deutsch-ruthenische Separat-Ausgabe”). Аналогічні процеси відбувалися в інших слов’янських мовах, зокрема польській, де ще у старопольський період відбувається системне формування юридичної термінології (Ян Цервус з Тухолі „Farrago actionum civilium Juris Maydeburgensis”, Бартломєй Ґроіцький „Rejestr do Porządku i do Artykułów prawa majdeburskiego i cesarskiego” та ін.).

У дослідницькому контексті історії становлення української юридичної терміносистеми зосереджено увагу на лексичних впливах у сфері правничої термінології. Так, велика частина староукраїнізмів увійшла до старопольської завдяки перекладу першої редакції Віслицького статуту із „руської” мови (сер. XV ст.) та з Литовськими статутами, писаними цією ж мовою. Зворотний процес спостерігаємо після Люблінської унії 1569 р., коли внаслідок об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею складено Третій Литовський статут, що в систематизованому і значно оновленому кримінальному й цивільному праві засвоїв багато польських юридичних термінопонять.

Другий етап періодизації охоплює другу половину XIX – початок XX ст.
– з моменту створення у Львові Наукового товариства імені Т.Шевченка до утворення Інституту української наукової мови (ІУНМ). Дослідники НТШ виступали за формування власної української термінології на основі німецької термінологічної моделі, оскільки саме німецька правнича термінологія панувала на території Австрії, а пізніше і Австро-Угорщини, до складу якої входила Галичина з центром у Львові. Така модель була притаманна і польському термінотворенню на західногаліційських землях.

Третій етап (1923 – 1933), який називають „золотою добою українського мовознавства”, характеризується потужним розвитком галузевої лексикографії, тенденцією до впорядкування української правничої термінології. Діяльність ІУНМ, осередків у Харкові та Києві, НТШ у Львові спрямована на досягнення однорідності в межах термінології національної мови, а також на уніфікацію критеріїв та принципів, що застосовуються в термінотворенні та лексикографії. ІУНМ переважно спирається на літературну мову Центральної та Східної України, а представники НТШ – на регіональний та запропонований термінознавцями Наддніпрянської України матеріали.

Наступний етап (після 1933 р.) позначений впливом російської мови на національну термінологію, уніфікацією моделей термінотворення східнослов’янських мов. У лексикографічній практиці спостерігається глобальна тенденція гармонізації юридичної термінології з російськими термінотворчими моделями, що починає довготривалу добу русифікації української юридичної термінології, як і мови в цілому.

Для сучасного періоду розвитку термінотворення (з 90-х рр.) є характерною інтенсивна наукова робота у сфері національної юридичної лексикографії, пошук оптимальних моделей термінотворення з увагою до українського ресурсу терміносистем. Демократизація суспільства і процесу наукового пошуку спричинила до появи численних праць, що розробляють зіставні аспекти сформованої терміносистеми української мови з терміносистемами інших мов, у тому числі неспоріднених. Модернізація виробництва, суспільно-політичних та економічних відносин сприяє розвитку можливостей національної терміносистеми в добу інтенсивних суспільних змін. Прикладне термінознавство ставить більш суворі вимоги до терміна, аж до необхідності узгодження його зі світовою юридичною суперсистемою. На практиці це означає інтенсивну роботу спеціально визначених установ, які координують термінознавчі дослідження (Держстандарт України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, відділ термінології та ономастики Інституту української мови НАНУ, Інститут держави і права НАНУ ім. В. Корецького та ін.), спрямовані на нормалізацію та гармонізацію юридичної термінології з міжнародними стандартами, передусім стандартами Міжнародної організації стандартів (ISO).

Отже, українська юридична термінологія сформувалася як система у процесі тривалого історичного розвитку. На особливості становлення і функціонування субмови права вплинули інтра- та екстралінгвальні чинники, що зумовили як загальні, так і специфічні закони розвитку термінології національної мови: структурно-системні параметри, еволюційні закономірності зміни мовних форм, функціональні характеристики мовних одиниць та їх комунікативний потенціал, інтерференційні процеси у сфері субмови права, особливості мовних контактів із спорідненими і неспорідненими мовами тощо.

До специфічних і водночас надзвичайно важливих обставин для розвитку української юридичної термінології відносимо тривалий історичний період взаємодії української і польської мов, які паралельно забезпечували правові системи Польсько-Литовської держави, зокрема в галузі публічного права, а отже, формували фонд спільних юридичних термінопонять. В інші історичні періоди українська юридична терміносистема зазнавала впливів інших мов – польська і російська мови здебільшого були мовами-посередниками для адаптації в українській юридичній субмові термінопонять системи європейського права, що спирається на римську традицію. Лінгвістична інтерпретація процесів, системно-структурних відношень і тенденцій розвитку української юридичної термінології визначається в дисертації як необхідна і важлива складова частина наукового опрацювання державотворчих процесів і їх результатів, відбитих у субмові права.

Другий розділ – „Активні процеси в термінотворенні та функціонуванні сучасної субмови права” – присвячено термінотворчим технікам і принципам відношень у термінології. Структурно розділ складається з трьох частин.

Перша частина другого розділу є описом основних лексико-семантичних процесів у сучасній юридичній термінології. Розглядаються такі термінотворчі техніки: неосемантизація, неологізація, поповнення термінолексикону запозиченнями та інтернаціоналізмами. У термінотворенні неосемантизація є домінантною технікою, оскільки вона передбачає набуття лексемою нових семантичних значень через глибоке і тривале переосмислення нового вжитку семи слова. Серед неосемантизмів виділено дві підгрупи: а) неосемантизми, що виникли внаслідок використання в межах даного термінологічного лексикону нового значення термінів інших систем, водночас зберігаючи первинну семантичну прозорість (транстермінологізація): еталон, фонограма та ін.; б) неосемантизми, що виникли як результат переносного вживання слів загальнонаціональної мови (термінологізація і семантична деривація): злиття, прaвила та ін.

У групі неологізмів розглянуто три основні класи нових термінологічних одиниць: а) одиниці, побудовані виключно на питомій основі: суд, свідок та ін.; б) одиниці, створені на питомій основі, але з використанням іншомовних терміноелементів: екс-голова, cубпідряд; в) одиниці, створені виключно на базі терміноелементів іншомовного походження: контрабандист, сублізінг та ін.

Принциповою різницею між запозиченнями та інтернаціоналізмами є кількість мов, у яких зустрічаємо даний термін: інтернаціоналізм – це особливий тип запозичення, що існує паралельно в щонайменше трьох неспоріднених мовах. У цій частині проаналізовано шляхи запозичень, зокрема лексичних; виявлено, що нові терміноодиниці входили до української мови з латинської та грецької мов, пізніше – переважно з німецької та французької, безпосередньо або опосередковано (часто за посередництвом польської). Запозиченими через мову-посередника з першоджерела виявлено такі терміноодиниці: абсолютизм – absolutyzm (франц. absolutisme від лат. absolutus), вердикт (англ., франц. verdict від лат. veredictum), диктат (нім. Dictat від лат. dicto), контрабанда (італ. contrabando від лат. contra та італ. bandо) та ін. У наш час юридичні терміни здебільшого запозичуються з англійської мови.

У другій частині розділу розглянуто типи дериваційних моделей. Зосереджено увагу на словотвірних значеннях терміноелементів, визначенні їхніх структурних типів юридичних термінів – слова, словосполучення, абревіатури, та використанні дериватів у практиці укладання фахових словників.

Серед моделей термінотворення виділено і проаналізовано афіксальне словотворення (пре- та суфіксальні деривати), осново- і словоскладання, а також абревіацію. Названі дериваційні моделі передбачають використання як внутрішніх ресурсів мови, так і запозичення інтернаціональних морфем.

Найпоширенішими словотвірними префіксами в юридичній терміносистемі української мови є: від-, пре-, при-, пере-, ви-, до-, за-, на-, об-, роз- тощо. Встановлено, що префікси в аналізованій терміносистемі утворюються найчастіше на основі: а) прийменників: без-, в-, від-; б) часток, переважно не-; в) інших префіксів: недо-, обез-; г) префіксоїдів: віце-, екс-, теле-,
авто-, екс- та ін. За характером функцій і семантикою всі префікси поділяються в юридичній терміносистемі на три типи: 1) найдавніші іменні пра- – з функцією віднесеності до певного історичного періоду; 2) спільні для іменників та прикметників: не-, недо-, без-, між- – з функцією кореляцій семантичних відношень (опозиції, співмірності, неповноти та ін.); 3) спільні для іменників і дієслів: до-, за-, на-, пре-, пере-, од-  – з функцією конотативних уточнень семантичного обсягу терміна.

Серед найпоширеніших суфіксів у сфері творення юридичних термінів можна виділити: а) іменниковий суфікс -ник зі значенням особи чоловічого роду і жіночий відповідник -ниц-я (пор. з пол. -nik-/-nic-a); б) іменниковий суфікс -тв-о зі збірним значенням (пор. з пол. -tw-o); в) віддієслівно-іменникові суфікси -анн-я (-янн-я), -енн-я, -інн-я (-їнн-я) зі значенням дії, стану, процесу (пор. з пол. -an-ie (-jan-ie), -en-ie (-jen-ie); г) іменниковий суфікс -тель зі значенням особи (пор. з пол. -ciel); ґ) іменниковий суфікс -ість із абстрактним значенням (пор. з пол. -ość); д) суфікс -ин-а зі значенням одиничності; е) дієслівні суфікси -ота-ти, -оті-ти, -ну-ти зі значенням дії (пор. з пол. -ną-ć).

Аналіз матеріалу свідчить, що особливістю юридичного термінотворення є закріплення за афіксами сталих термінологічних значень: анти- у значенні протилежності поняттю, вираженому коренем; віце- в назвах осіб, що мають високі посади у значенні „другий”; ре- – повторюваність; суб- – підпорядкованість.

Розглянуто основні моделі словоскладання та основоскладання, що зустрічаються в українському юридичному термінотворенні. Проаналізовано продуктивність безафіксальних та афіксальних способів слово- та основоскладання. Серед складних термінів типовими є двоосновні, такі як: злочин, очевидець та ін. Серед складених юридичних термінів за морфологічною будовою виділено такі структурні типи: 1. Субстантивні (іменник у головній ролі), що поділяються на: а) іменник + іменник: слухання справи; б) іменник + прикметник: бюджетна дотація; в) іменник + числівник: четверта влада; г) іменник + прийменник: угода про працю. 2. Ад’єктивні (прикметник або прийменник у головній ролі), серед яких виділяємо: а) прикметник + іменник: небезпечні наслідки; б) прикметник + прийменник: відповідальний за шкоду. 3. Дієслівні (головний компонент складеної дериваційної моделі – дієслово): а) дієслово + іменник: внести проект; б) дієслово + прийменник: взяти в кредит. Характерним для нормативних актів є формування багатослівних термінологічних словосполучень, що складаються з трьох і більше слів, напр., злочин проти громадського порядку, відповідність конституційній нормі та ін. 

Виявлено, що і нормативні акти, і юридична фахова література насичені ініціальними абревіатурами та усічено-словесними утвореннями типу: ВР, КК, ЦПК, Держстандарт, Київміськрада та ін.

У третій частині розділу розглянуто системні відношення в юридичній субмові, а саме: полісемію, синонімію, омонімію, антонімію та паронімію, з увагою до численних мовних репрезентацій відповідних системних відношень. З огляду на активні процеси міжмовної інтерференції зосереджено увагу на проблемах у процесі перекладу юридичних текстів з / на близькоспоріднені мови. Розглянуто ситуацію, коли відповідником є слово, що морфологічно збігається зі словом першоджерела, але перекладна лексема не має значення-аналога або є точним відповідником тільки в деяких значеннях багатозначного слова.

Проаналізовані активні процеси та особливості функціонування української субмови права дозволяють зробити висновки про те, що техніками національного термінотворення є: неосемантизація, неологізація, поповнення термінологічного лексикону запозиченнями та інтернаціоналізмами. У термінотворенні домінують продуктивні словотворчі моделі: афіксальне словотворення, осново- та словоскладання, а також абревіація. Системні відношення української юридичної термінології виявлені полісемічними, синонімічними, омонімічними, антонімічними та паронімічними групами термінопонять, які відбивають загальні закономірності розвитку лексичного складу мови.

Встановлено, що нівеляція семантичних розбіжностей між термінами сприяє інтернаціоналізації юридичних термінолексиконів національної і світових мов, що визначається як тенденція в комунікативному просторі сучасного наукового співтовариства.

У третьому розділі – „Засади укладання сучасного словника юридичної термінології філологічного типу” – викладено основи теорії і практики укладання перекладного словника юридичної термінології, що спирається на українську терміносистему права.

Подано класифікацію та характеристику типів фахових термінологічних словників з особливою увагою до теорії та практики укладання двомовних галузевих термінологічних словників. На матеріалі словників правничої мови, велика частка яких – українсько-російські, російсько-українські, висвітлено позитиви та недоліки сучасної української юридичної лексикографії. У розробленні словника юридичної термінології обґрунтовано такі наукові засади організації термінографічної діяльності: вмотивоване обмеження словникового запасу, систематизація дібраного матеріалу, міжмовна гармонізація термінології з урахуванням необхідності закріплення актуального стану професійних знань.

У рамках першої засади – свідомого обмеження обсягу галузевого словника – сформульовано критерії: а)  визначення типу словника та кола майбутніх користувачів; б) вибору джерельної бази спеціальної лексики; в) добору термінів для картотеки словника; г) зіставлення та оформлення реєстру. Умотивовано залучення до реєстру: власне юридичних термінів; термінів із суміжних галузей науки, скорельованих із правовою тематикою; загальновживаних термінів, що отримали спеціальне юридичне значення; фразеологічних зворотів термінологічного типу.

Другою засадою – систематизації дібраного матеріалу – передбачено: а) лексикографічне впорядкування та опрацювання матеріалу з урахуванням системних відношень в юридичній термінології, що має на меті відображення всіх лексико-семантичних і словотвірних зв’язків між термінами; б) структурування композиції словника (вибір складу і розміщення основних і допоміжних частин словника, визначення послідовності одиниць опису, наповнення та оформлення словникових статей).

Метою третьої засади – міжмовної гармонізації термінології – визначено узгодження національного термінологічного лексикону з сумісною іномовною термінологічною системою.

Запропонована модель словника фахової термінології дозволяє об’єднати нові ідеї лексикографів-теоретиків як щодо основних засад лексикографічної роботи, так і щодо специфіки опрацювання матеріалу, а також способів передачі семантичного обсягу терміна. На особливу увагу заслуговує обґрунтування філологічних аспектів опрацювання субмови права, що визначає специфіку побудови окремої словникової статті. Методики, розроблені лексикографами, поєднуються в такому разі з власними спостереженнями і рекомендаціями дисертанта, набутими під час роботи над моделлю словника, відповідною лексичною картотекою українських та співвідносних із ними польських юридичних термінів.

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1.                 Національна терміносистема співвіднесена з правовою системою України та визначається як субмова, що відтворює активні процеси та тенденції до створення правової системи європейського простору.

2.                 Юридичні терміни української мови функціонують у сформованій системі, що має тривалий період розвитку і різні джерела становлення. Основа терміносистеми – питома лексика в її історичному розвитку від спільнослов’янських витоків. Водночас національна субмова права зазнала безпосередніх і опосередкованих впливів, зумовлених екстралінгвальними й інтралінгвальними чинниками, – передусім домінантою римської системи права, що виявилося в активізації запозичень лексики та словотвірних елементів із латинської і грецької мов.

Національна субмова права абсорбувала термінопоняття європейської правової традиції з її дефініціями та лексичними відповідниками, що засвоювалися при безпосередніх контактах або за участі мов-посередників: у різні історичні періоди найбільше польської і російської мов. Щодо польської мови, її особлива роль у відтворенні фундаментальних правових понять засобами української мови визначена характером міжмовних стосунків у Польсько-Литовській державі, коли ці базові юридичні поняття формувалися. З уваги на подальші історико-політичні події правові системи України і Польщі розійшлися, що виявилося і в розходженні смислового навантаження мовних ресурсів.

3.                 Термінологічні дослідження в українському мовознавстві окреслили коло ідей і принципів творення національних терміносистем, зокрема юридичної, систематизували лексикографічний досвід і вплинули на системну роботу в галузі словникової справи. Історія мовознавчої думки в названій сфері пов’язується з різними концептами, які системно формувалися в Харківському і Київському наукових центрах (національна терміносистема права є субмовою, що реалізує власний дериваційний потенціал і водночас корелюється з актуальними термінотворчими процесами в розвинених європейських мовах) та Львівському центрі наукової термінології (українська юридична терміносистема має послідовно відтворювати власні дериваційні можливості, з акцентованою увагою до термінологічних новотворів на основі загальновживаної лексики).

Особливості термінологічної діяльності після 1933 року зумовлені домінантою лексикографічних моделей східнослов’янських мов та інтенсифікацією лексикографічних розробок, що відбивали наукові ідеї термінологів свого часу: створюються перекладні словники юридичної термінології, в яких російська модель термінотворення передається як взірцева. Українське юридичне термінотворення цього періоду має прикладний характер.

Нові ідеї в термінознавстві виникають в останній третині ХХ ст. Дослідники (О.С. Мельничук, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко, Г.П. Півторак, В.В. Акуленко, Л.С. Паламарчук, Л.О. Симоненко, Л.І. Шевченко та ін.) формулюють комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна – місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.

4.                 Юридична терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Активні процеси в національному юридичному термінотворенні виявлені в тенденціях лексико-семантичного збагачення термінологічного лексикону, що є наслідком неосемантизації, неологізації, оптимізації запозичень та інтернаціоналізації.

Функціонально-типологічне дослідження дозволило з’ясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису юридичних термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення (продуктивність іншомовних формантів: анти-, дис-, інтер-, -ант-, -ат-, -ист-/-іст-, -аж-, -альн-, -ивн- та ін.),  осново- та словоскладання, а також абревіації.

Аналіз системних відношень в українській субмові права дозволяє зробити висновок про типологію парадигвальних відношень у полісемії, синонімії, омонімії, антонімії та паронімії.

Наукова ретроспекція в формування системних характеристик національного юридичного термінотворення вимагає екстралінгвального контексту, який мотивує об’єктивний опис системи. Щодо аналізованої проблеми таким контекстом є час формування особливостей української субмови права та її співвіднесеності з мовними терміносистемами інших слов’янських народів, найперше польського, що продуктивно контактували і часто функціонували у спільному комунікативному ареалі.

5.                 Вербалізація національної правової системи в її відповідності терміносистемам інших мов та забезпечення її присутності в європейському комунікативному просторі вимагає створення дво- і багатомовних словників юридичної термінології філологічного типу. Юридична термінологія, як й інші фахові терміносистеми, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови. Відтак ці закони й окремі мовні явища не завжди повністю збігаються у слов’янських мовах. Творення юридичних термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку різні мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.

Переклад юридичних термінів вимагає від термінографа зіставлення не тільки відмінних мовних, але, передусім, узгоджуваних правових систем. Елементи різномовних юридичних терміносистем потребують комплексного лінгвістико-правового аналізу, при цьому у процесі перекладу екстралінгвальні характеристики юридичних термінів повинні виступати первинними щодо лінгвістичних: у випадку юридичної термінології право має примат над мовою.

У процесі міжмовної гармонізації словникових терміноодиниць головним завданням стає добір до окремих елементів юридичної терміносистеми вхідної мови еквівалентних елементів юридичної терміносистеми вихідної мови. З уваги на явище семантичної неспіввідносності понять і термінів у різних мовах точніше говорити про їх адаптування до іншої правової системи. Еквівалентність юридичних термінів аргументуємо як рівноважність правових наслідків, а не завжди як рівноправність у значенні.

6.                  Модель перекладного словника юридичної термінології реалізує лінгвістичними засобами сучасні потреби міждержавного спілкування у правовій сфері. Термінографічна робота включає вирішення лінгвістично сформульованих завдань, які формалізують основні критерії організації лексичного матеріалу: обмеження словникового запасу (критерії визначення тематичного обсягу словника, вибору джерел фахової лексики, добору терміна, зіставлення та оформлення реєстру), систематизації дібраного матеріалу (принципи лексикографічного впорядкування термінології, структурування композиції словника), міжмовної гармонізації термінології.

Запропонована модель двомовного перекладного словника включає критерії граматичної (рід, число, відмінок, складні випадки вживання), стилістичної (віднесеність до функціональної сфери) характеристики слова та семантичного обсягу слова (парадигвальна характеристика лексеми).

З метою вирішення питання словотвірної та синонімічної варіантності лексикографічне опрацювання матеріалу спирається на аналіз актуальних тенденцій розвитку термінологічної лексики: 

·                   регулярності функціонування словотвірних моделей;

·                   спеціалізації термінологічних формантів;

·                     усунення запозичень, що не відповідають національним словотвірним моделям або мають усталені власномовні еквіваленти.

7.                 Тенденції розвитку юридичного лексикону української мови виразно відбивають термінотворчі процеси високорозвинених світових мов, де актуалізація національного мовного ресурсу узгоджується з міжнаціональним термінологічним прототипом. Це свідчить про інтернаціоналізацію юридичної термінології на шляху до створення світової юридичної суперсистеми, що пов’язано з явищем кореляції юридичних понять у правових системах європейського ареалу. Виразною є тенденція до зближення семантичної неоднозначності термінів, тому можна говорити про інтернаціоналізацію юридичних лексиконів національних мов.

Разом зі світовими інтеграційними процесами надалі оптимізуватиметься національна нормалізаційна та стандартизаційна діяльність, а також лексикографічні розробки. Цей процес можна визначити як тенденцію, що зумовлює характер розвитку сучасних мов, особливо з огляду на потреби наукової комунікації світового співтовариства. Майбутнє термінологічної лексикографії в такій диспозиції полягає в міжнародній співпраці лінгвістів і юристів, що спирається на спільне використання нових наукових ідей, досвіду і можливостей сучасних інформаційних технологій.