ЗНАЧЕННЯ ПРЕФЕРЕНЦІЙНОСТІ ТА СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : ЗНАЧЕНИЕ ПРЕФЕРЕНЦИЙНОСТИ И СПОСОБЫ ЕГО ВЫРАЖЕНИЯ В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюється мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет та методи його дослідження, подаються дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Значення преференційності в сучасних дослідженнях із семантики і синтаксису” містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Значення преференційності не ставало спеціальним предметом мовознавчих досліджень. Проте огляд наукових праць засвідчив, що конструкції з цим значенням аналізувалися у зв’язку з іншими, пов’язаними із ними, питаннями. Так, преференційне значення привернуло увагу дослідників унаслідок активного розвитку аксіології в середині ХХ ст., зокрема вивчення типів оцінок  (роботи Н.Д. Арутюнової, О.М. Вольф, Т.А. Космеди, Е. Сепіра). Поділ оцінки на абсолютну і порівняльну дав змогу з’ясувати, що на базі саме порівняльної оцінки сформувався особливий тип синтаксичних конструкцій – речення зі значенням преференційності.

Як об’єкт синтаксичних досліджень преференційні конструкції пройшли в історії науки шлях від їх використання в теоретичних розвідках як ілюстративного матеріалу до аналізу в складі того чи іншого структурного типу речень, зокрема при розв’язанні питання про поділ складних речень на складносурядні й складнопідрядні (В.А. Богородицький, Ф.І. Буслаєв, Н.І. Греч, О. Огоновський, О.М. Пєшковський, О.О. Потебня, С. Смаль-Стоцький та Ф. Гартнер). Із середини ХХ ст. преференційні конструкції згадуються в класифікаційних описах складнопідрядного речення, а саме в описах складнопідрядних речень із підрядними способу дії порівняльними (Л.А. Булаховський, Н.С. Валгіна, О.Є. Вержбицький, А.П. Грищенко, Б.М. Кулик, І.К. Кучеренко). Щоправда, уже в той час у працях Н.А. Широкової було звернено увагу на один із різновидів порівняльно-протиставних речень, у якому протиставлення дається в плані оцінки співвідносних явищ – із вказівкою переважного або більш вірогідного з них. Цю особливість змісту було названо значенням віддання переваги. Цікавість до змістових відношень у складному реченні, характерна для 70-х р.р. ХХ ст., зумовила появу нової класифікації, згідно з якою складнопідрядні речення зі сполучником ніж (чим, як) склали окремий розряд нерозчленованих речень, а саме – прикомпаративних (В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська, І.Н. Кручиніна, В.Г. Мараховська, Т.Н. Мревлішвілі, Н.С. Поспєлов, І.І. Слинько, Л.П. Столярова). Саме в межах цього типу складних речень було виділено конструкції зі значенням преференційності, проте докладного аналізу самого значення й ознак, релевантних для його вираження, у зазначених описах не містилося, що й спонукало звернутися до цих питань у межах дисертаційного дослідження.

Преференційність учені відносять до понять прагматики. Тому одним із важливих засобів всебічного вивчення преференційних висловлень є прагматичний аналіз. У контексті прагматичних досліджень значення преференційності було осмислено як операціональне значення, що підкреслює його прагматичну спрямованість. Тому висловлення зі значенням преференційності визначалися передусім як ціннісні судження, головне призначення яких не повідомляти про факти, а впливати на адресата. Було встановлено також, що прагматична ситуація, у якій використовуються преференційні висловлення, характеризується такими рисами: 1) наявністю альтернатив; 2) віднесеністю до плану свідомих (цілеспрямованих) людських дій; 3) нерівноцінністю; 4) практичною несумісністю (диз’юнктивністю); 5) зверненістю до майбутнього; 6) залежністю їх здійснення від волі людини; 7) необхідністю вибору однієї з них і відхилення іншої; 8) обґрунтуванням вибору шляхом ціннісного порівняння альтернатив, тобто зіставленням позитивних і негативних рис кожної альтернативи; 9) прийняттям рішення або порадою.

Отже, у мовознавчих працях спостерігається зацікавлення окремими проблемами, пов’язаними із дослідженням семантики преференційності, однак докладний аналіз конструкцій із цим значенням у цих працях відсутній.

У другому розділі дисертації “Преференційне значення в семантичній структурі синтаксичних конструкцій української мови” розглядається семантична природа преференційного значення. Визначено семантичну сутність преференційності й простежується роль змістових чинників у формуванні цього значення; здійснюється аналіз семантичної структури преференційних висловлень, досліджуються можливості її ускладнення; висвітлюється роль контексту й конситуації у функціонуванні висловлень як преференційних.

Як довів аналіз, особливість формування значення преференційності визначається своєрідними змістовими ознаками висловлення, а саме: а) альтернативністю змісту; б) зіставленням альтернатив, стосовно яких здійснюється вибір; в) репрезентацією мотиваційного компонента, який відбиває пошук мовцем підстав для порівняльної оцінки; г) вираженням самої порівняльної оцінки, яка зумовлює вибір; ґ) відображенням ситуації вибору; д) можливістю повідомлення про втілення здійсненого вибору в життя.

Альтернативність як релевантна ознака змісту преференційних висловлень виявляється в репрезентації двох взаємовиключних ситуацій із метою вибору однієї з них, наприклад: Лучче бути хвостом живої собаки, чим головою дохлого лева (Прислів’я та приказки). Мінімум альтернативи полягає в ствердженні/запереченні того самого стану речей, наприклад: Іноді людині ліпше не бачити, не чути, не знати. [Тоді можеш зосередитися на собі самій, спитати себе: що я можу знати? Що повинна робити? На що сподіватися?] (П. Загребельний). Типовим для висловлень із модальністю ствердження/заперечення є те, що друга пропозиція опускається як надлишкова, пор.: Іноді людині ліпше не бачити, не чути, не знати, ніж бачити, чути, знати.

Притаманна преференційному висловленню модальність здійснення передбачає можливість створення в ньому обох об’єктивно-модальних планів – реального й ірреального, а отже, й різну співвіднесеність його змісту з дійсністю. Аналіз засвідчив, що пропозиції в структурі преференційних висловлень співвіднесені з дійсністю таким чином, що принаймні одна з них є ірреальною.

Альтернативність змісту преференційного висловлення передбачає зіставлення пропозицій у їх семантичній структурі, що відображає невідповідність, розрізнення представлених альтернатив. В окремих випадках зіставлення виходить назовні, будучи вираженим за допомогою сполучника а, наприклад: - А щоб вона (удова – П.Т.) не діждала! Я вже лучче озьму Хвенну, ось що за Терешком Бульбахом, коли овдовіє, а її не хочу (Г. Квітка-Основ’яненко).

Зіставляючи альтернативні ситуації, мовець ураховує підстави, які мотивують вибір однієї з них, наприклад:  Лучче б ти, сякий-такий сину, дурнем ріс би дома, [ніхто б і не знав, що ти єси дурень; а тепер усяк бачить, що ти вернувся більшим дурнем, чим був...] (Г. Квітка-Основ’яненко). Такими підставами для мовця можуть бути власний досвід, фонові знання, етичні оцінки, передбачення можливих наслідків, реалістичність (можливість) здійснення бажаного, життєва позиція, світогляд та ін.

За спостереженнями над мовним матеріалом, мотивація може бути представленою у висловленні безпосередньо, наприклад: Михайло. Легше мені і краще мені наймитом жить у своїй стороні, аніж тут, у цій пустині, мать землю на вічність (І. Карпенко-Карий), а також у попередньому або, як у наведенному раніше прикладі, наступному контексті. Мотиваційний компонент виводиться також зі змісту в цілому, наприклад: [Агамемнон. Я образив Тебе, царівно? Кассандра. Ти спізнився, царю, – Було про се питати в Іліоні. Тепер для сих розмов немає місця На цілім світі.] Краще нам мовчати (Леся Українка); Перевагу віддано смерті (назва художнього фільму) або випливає зі спільного фонду знань мовця й адресата мовлення, наприклад: Краще погано їхати, ніж хороше йти (Номис).

Наявність підстав для вибору визначає своєрідність порівняльної оцінки, яка формує преференційне значення. Показником такої порівняльної оцінки є вживання у висловленні компаратива краще (ліпше), що вводить зміст, на користь якого треба здійснити вибір. Компаратив гірше є неможливим для преференційних конструкцій, оскільки він уводить зміст, якого слід уникнути: метою автора преференційного висловлення є встановити, як краще вчинити, а не як вчинити гірше. Разом із тим суб’єкт преференції може обирати ситуацію, яка відома своїми негативними наслідками і через це закріплена в суспільній свідомості як небажана, те, чого треба уникати, навіть заборонене, наприклад: Маруся. Краще умерти, ніж не мати просвітку й плутатись між тим горем та мукою (М. Старицький); Микита. Забути? Ні, скоріш перестане серце битись у грудях, очі мої не зглянуть на світ сонця, ніж я забуду, що я був і що я тепер! (М. Кропивницький). У таких висловленнях із двох зол мовець обирає менше, тобто загальновідоме як погане є для суб’єкта преференції менш поганим порівняно з тим, що є особисто для нього абсолютно неприйнятним.

Альтернативні ситуації можуть порівнюватися й оцінюватися не тільки з точки зору того, що краще, але й з інших позицій, наприклад, із позиції більшої ймовірності однієї альтернативи порівняно з іншою. Це такі висловлення з компаративом скоріше (швидше): У колгоспі, самі розумієте, швидше негра побачиш, ніж гроші. [Аби якось прожити, Сінгапур з матір’ю годували худобу] (Б. Мельничук). У цих конструкціях підкреслюється неможливість однієї ситуації, на тлі якої інша сприймається як імовірна незалежно від того, наскільки вона ймовірна насправді.

Обов’язковим у формуванні значення преференційності є етап вибору. Зв’язок із вибором надає висловленню операціональності (дієвості), що становить найважливішу ознаку преференційного значення. Операціональність програмує дію, тому преференційне висловлення є відображенням не тільки вибору з можливих альтернатив, але й прийняття рішення з метою втілити його в життя. Така інформація, як правило, міститься в контексті преференційного висловлення: [...Так робили з тією дівчиною, що про неї я тобі розповідаю. А ще перед тим вони сказали їй: або будеш нам доносити на таких, як ти тут, в тюрмі, або не вийдеш живою звідціль. І те молоде хрупке дівча, що, здається, до коліна переламав би його надвоє, вибрало смерть. Мусила вона подумати собі:] краще зогнити у криміналі, ніж зрадити товариша (І. Вільде).

Показово, що вибір завжди є суб’єктивним, оскільки спирається на оцінку не абстрактно-логічну, а особистісну – таку, що зумовлена бажаннями і світоглядом самого автора преференційного висловлення. Отже, формування преференційного значення базується на такому важливому змістовому модальному компоненті, як бажаність, оптатив. Саме бажаність як потреба, відповідність бажанням, інтересам мовця або слухача стає для суб’єкта преференції основою для його вибору.

У висловленнях із преференційним значенням може експлікуватися наступний етап – утілення здійсненого вибору в життя, що становить їх своєрідну смислову ознаку. Ідеться про репрезентацію наслідків вибору мовця (або іншої особи), наприклад: Султани, надаючи перевагу величі, сказати б, таємничій, не стали користуватися великими дверима, [якими входили до Софії всі візантійські імператори... У східній стіні Софії навпроти брами Великого палацу Фатіх звелів пробити вхід для султанів...] (П. Загребельний).

Дослідження семантики преференційних висловлень засвідчило, що суб’єктом, який здійснює вибір, віддаючи перевагу одній із альтернатив, звичайно є мовець, наприклад: [Він (Грицько – П.Т.) нарвав вишень повен бриль і хотів їсти. Але потім роздумавсь:] “Піду я краще до річки [– там сяду над кручею та й їстиму, і їстиму, і дивитимусь – так гарно дивитися, як вода біжить. А потім скупаюся...]” (Б. Грінченко). У цьому разі мовець є водночас суб’єктом преференції. Разом із тим здійснювати вибір і віддавати перевагу певній альтернативі, тобто бути суб’єктом преференції, може й не-мовець – співрозмовник або третя особа, наприклад: Вийшовши з хати, де б то йти до гурту та, взявши дівчину, туди б і собі танцювати; ні, пішов собі, сердека, стороною від людей... (Г. Квітка-Основ’яненко).

Оскільки можливим для преференційних висловлень є імпліцитне представлення в їх структурі одного з альтернативних станів речей, друга предикативна частина складної конструкції може репрезентувати окремі складники преференційного значення, наприклад, мотивацію вибору, зокрема на підставі усвідомлення небажаного наслідку альтернативи, яка відкидається, як у висловленні: Ліпш би не знатися, неже зараз і розстрятися (Номис), пор.: Ліпше би не знатися, ніж [знатися, але] зараз і розлучитися. Наявність імпліцитної пропозиції зумовлює асиметрію змісту і формально-синтаксичної будови таких висловлень. Асиметрія преференційних конструкцій буває також наслідком імпліцитного представлення мотиваційного компонента, наприклад: [Олеся.] Краще не знати нічого, ніж мало знати (М. Кропивницький), пор.: Треба знати все або нічого, а знати мало – це погано, тому краще не знати нічого. 

Таким чином, формування у висловленні преференційного значення передбачає відображення в його структурі (або в контексті, що містить це висловлення) здійснюваних суб’єктом мовлення операцій, необхідних для досягнення комунікативної мети.

У третьому розділі дисертації “Мовні засоби формування преференційного значення в синтаксичних конструкціях” аналізуються можливості та умови вираження преференційного значення в структурі різних за типом синтаксичних конструкцій української мови, зокрема в структурі простих і складних речень (прикомпаративних, зіставних, альтернативної мотивації та градаційних); досліджуються різні за будовою преференційні контексти – частини тексту, що забезпечують сприймання висловлень як префереційних. Окремо розглядаються мовні механізми репрезентації в преференційних конструкціях альтернативного пропозитивного змісту.

Найбільш адекватною формою втілення значення преференційності в українській мові є складне речення. Уживання в структурі преференційних конструкцій сполучника ніж (чим, як) разом із компаративами краще, скоріше визначає їх належність до складнопідрядних речень прикомпаративного типу, а саме до одного з їх семантичних різновидів. Незважаючи на складність преференційного значення, висловлення, що його формують, можуть утілюватися й у простому реченні, що  пов’язано із можливістю нереченнєвого представлення пропозицій у його структурі, а також з імпліцитним вираженням однієї з них.

Як довів аналіз, значення преференційності виражається в структурі прикомпаративних речень завдяки особливостям організації різних їх рівнів. Осмисленню цього сприяло вивчення формальних і формально-семантичних ознак, які визначають особливість структурної схеми преференційних конструкцій як  семантичного різновиду прикомпаративних речень. Найголовнішими з таких ознак визнано: 1) дистантність розташування компаративів краще, скоріше і сполучника ніж та його аналогів, яка вказує на те, що компаратив утрачає роль опорного слова й набуває значення першого елемента сполучникової єдності краще... ніж (чим, як); 2) граматикалізація компаратива; 3) втрата компаративом синтаксичної ролі члена речення; 4) гнучкість структури, яка припускає не тільки постпозицію, але й препозицію підрядної частини, наприклад: ...Ой чим іти за нелюба, Лучче лягти в яму (Г. Квітка-Основ’яненко), що не властиве реченням власне прикомпаративним. Граматикалізація компаратива і втрата ним синтаксичної функції впливає на зміни в комунікативній організації преференційних конструкцій порівняно з власне прикомпаративними реченнями – їм притаманне специфічне актуальне членування. Оскільки в предикативних частинах преференційного висловлення компаратив відіграє роль сполучного засобу, логічний наголос падає на предикатну лексему – рему, що йде за темою, наприклад: Никодим. То краще вбить себе, ніж цілий вік так жить... (І. Карпенко-Карий).

Важливу роль в організації прикомпаративних речень як преференційних висловлень відіграють власне семантичні ознаки. Так, експлікація вибору та його можливого втілення в життя відбувається завдяки вживанню лексеми воліти або звороту віддавати перевагу, наприклад: [Тоді лише збагнув (Сулейман – П.Т.), що для нього Хасекі.] Волів би втратити імперію, все на світі, ніж свою загадкову Хуррем Хасекі. [Досі не знав, чи любить вона його, чи любила, згоден був на все, лиш би вона була коло нього] (П. Загребельний);

-         [Тобі не подобається працювати в нашій лікарні?]

-         Я надав би перевагу лікарні, у якій гонитва за грошима не здійснюється коштом хворих (Із розмовного мовлення).

Особливість преференційних висловлень як семантичного різновиду прикомпаративних конструкцій становить можливість вираження в його предикативних частинах однотипного змісту, що пояснюється структурною подібністю репрезентованих ними пропозицій. Така закономірність побудови пропозитивного змісту позначається на лексико-семантичному наповненні цих частин: саме лексика конкретизує загальну семантику цих речень як преференційних, унаслідок чого вони співвідносяться з різноманітними ситуаціями дійсності, відображаючи їх у своєрідний спосіб. Відповідно до особливостей преференційного значення, основною рисою якого є зіставлення й порівняльна оцінка альтернатив, для аналізованих конструкцій характерне контрастування, у тому числі антонімія тезаурусно співвіднесених предикатних та іменних лексем, наприклад: Лучше даровати, ніж брати (Номис); Лучче на Родині кістьми полягти, ніж на чужині слави натяти (Номис).

Формуванню преференційного значення в структурі прикомпаративного речення слугують морфологічні засоби представлення альтернативного пропозитивного змісту, передусім уживання в предикативних частинах різних за граматичним значенням дієслівних форм, а саме: 1) дієслів у формі інфінітива: Краще битися орлом, ніж жити зайцем (Прислів’я та приказки), які надають преференційному висловленню значення ірреальності; 2) дієслів дійсного способу майбутнього часу, які відповідають комунікативній меті мовця повідомити про прийняте рішення, незалежно від того, має він намір його реалізувати  чи ні, наприклад: [Еней:] ...Так лучче в сажівці втоплюся І лучче очкурком вдавлюся, Ніж Турнові я покорюсь (І. Котляревський); 3) дієслів дійсного способу минулого часу для конструкцій із лексемами скоріше (швидше): Глянувши Пимону в очі, він швидше відчув, аніж зрозумів страшний намір і зблід (А. Шиян), оскільки в таких конструкціях формується значення ймовірності; 4) дієслів дійсного способу теперішнього та минулого часу для конструкцій із лексемою воліти та зворотом віддавати перевагу: За малим винятком, одружені діти (притому у всіх суспільних верствах) воліють жити окремо. [Такий закон життя.] (І. Вільде); [Яскрава краса і, як наслідок, підвищена привабливість для хлопців, заважала дівчатам зосередитися на навчанні.] Серце Ніни Павлівни віддавало перевагу скромним дітям... (Є. Кононенко), де повідомляється про вибір мовця або про прийняте ним рішення – в минулому або щойно під час розмови; 5) дієслів у формі наказового способу: [Неофіт-раб. Знаєш, не зважуся я жінки навертати на нову віру.] Хай вже ліпше плаче по чистих шатах та по панській хаті, ніж має плакати по чистоті душі своєї й тіла (Леся Українка), що пов’язнано з віднесеністю преференційного значення до модальності здійснення і формуванням у структурі висловлень спонукального значення; 6) дієслів у формі умовного способу: Краще б мені, сину, в домовині лежати, ніж таку чутку чути! [– ледве вимовила Мотря крізь сльози..] (Панас Мирний), поширеність яких у преференційних конструкціях можна пояснити близькістю преференційного значення до семантики оптатива (виражаючи дію ірреальну, бажану, що може бути здійсненою за певних обставин, дієслова умовного способу в контексті імперативної ситуації природно сприймаються як переважні). Пропозиції предикативних частин преференційної конструкції можуть також репрезентуватися іменниками віддієслівного походження, наприклад: [Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки?] Краще смерть, ніж така потеря! (І. Карпенко-Карий). Уживання таких форм відповідає ірреальному модально-часовому оформленню преференційних висловлень і надає їх змісту узагальненості.

Значення преференційності виражається не тільки в структурі прикомпаративних конструкцій, а також в інших за типом реченнях, а саме:  1) складносурядних зіставних, наприклад: [Палажка (З сльозами обніма Василя). Не кидай, не кидай  мене!] Краще порсни мене по горлу ножем, та не пускай на сміх та на глум людський (М. Старицький); 2) складнопідрядних зіставного типу, наприклад: Гапка. А ти, дівко, замість того, щоб принаджувати парубка, краще б пішла до обори та пригляділа за коровою, [чого-то вона там так реве!] (М. Кропивницький); 3) реченнях альтернативної мотивації, наприклад: Мовчали б, батьку, а то тільки просторікуєте розумно! (Є. Гуцало); 4) реченнях зі значенням градації: Ти не знала панів, чи ще лучче – паничів (Г. Квітка-Основ’яненко); Андрійко був у мене повновидий, ясноокий, кучерявий; веселий був хлопчик, жвавий. Було за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучче розважить (Марко Вовчок). Репрезентація преференційного значення в таких безпосередньо не призначених для цього типах речень зумовлена їх семантичною своєрідністю, що наближає їх до преференційних конструкцій зі сполучниковою єдністю краще... ніж (чим, як). Ідеться про наявність у структурі цих речень умов для формування аналізованого значення, а саме таких ознак змісту, як альтернативність, зіставлюваність, відображення вибору, вираження порівняльної оцінки.

Розумінню висловлень як преференційних сприяє контекст або, в усному мовленні, конситуація, які відображають специфічні ознаки мовленнєвих ситуацій, що ці висловлення породжують. Так, у ряді випадків саме контекст (конситуація), виявляючи більші, порівняно з реченням, можливості у відображенні складних станів речей позамовної дійсності, допомагає визначити альтернативи, із яких суб’єкт преференції має вибирати, виявити мотивацію віддання переваги певній із них, відобразити ситуацію вибору, а також повідомити про втілення цього вибору в життя. Такий спосіб репрезентації ситуації віддання переваги дає підстави для виокремлення особливої текстової конструкції, яку в роботі названо преференційним контекстом. Преференційний контекст може являти собою послідовність різних за будовою речень, зміст яких забезпечує формування преференційного значення, наприклад: Перший комендант: Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови. Малахій: Подзвоніть і перекажіть йому – іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника (М. Куліш). Речення, об’єднані преференційним контекстом, можуть функціонувати також як предикативні частини складного ускладненого речення, наприклад: То така баба, що, як перейде вам дорогу – краще вертайтесь, бо все одно нещастя буде... (Остап  Вишня). 

Таким чином, преференційні висловлення виявляють складну семантико-синтаксичну організацію й реалізуються в численних різновидах – відповідно до характеру тих різноманітних мовленнєвих ситуацій, у яких вони породжуються. У творенні аналізованих висловлень беруть участь мовні засоби різної природи – як лексичні, так і граматичні, які підпорядковані досягненню мовцем комунікативної мети в кожній конкретній ситуації мовленнєвого спілкування.

У четвертому розділі “Преференційні висловлення як мовленнєві дії” здійснено прагматичний аналіз висловлень із преференційним значенням. Простежується роль прагматичних чинників у формуванні преференційних висловлень, передусім роль ознак мовленнєвих ситуацій, за яких вони будуються, визначаються критерії віднесення цих висловлень до різних іллокутивних типів.

Преференційні висловлення є одним із виразних засобів комунікації. Це пояснюється тим, що властиве таким реченням значення преференційності є результатом своєрідної мовленнєвої операції, яка й реалізує намір мовця, визначений його комунікативною метою. Сутність такої операції полягає в здійснюваному мовцем виборі, підставою для якого є певний позитивний, з його погляду, результат. Отже, преференційні висловлення демонструють прагматичну зумовленість їх змісту, що дозволяє розглядати їх як специфічні мовленнєві дії.

Особливістю преференційних висловлень є те, що вони становлять комунікативний акт, характер якого визначають три складники: 1) мовець; 2) слухач, адресат мовлення (обидва можуть бути як суб’єктом преференції, так і семантичним суб’єктом – діячем); 3) ситуація вибору, яка враховує стосунки між мовцем і слухачем, що й зумовлює комунікативний намір мовця і напрямок преференції.

Преференційні висловлення тісно пов’язані з процесом комунікації і найчастіше використовуються в діалогічному мовленні, оскільки вони відображають ситуацію спілкування й орієнтовані на учасників спілкування.

Відповідно до характеру іллокуції (комунікативного наміру) преференційні висловлення можна об’єднати в такі групи:

1. Репрезентативи: 1) інформування, констатація: На море не всі йдуть, а тільки відважні... Коли натрапляють на турецькі галери, вважають зовсім за ліпше згинути, ніж безсоромно тікати або піддатися... (П. Загребельний); 2) тестування: Маркіза. І останнє питання, мосьє де Кортезе: коли ви спиняєтесь під час прогулянки в зоологічному саду, ви волієте дивитись на левів, чи на крокодилів, чи на мавп? Будь ласка... Кортез. На мавп, моя пані. На мавп – шимпанзе, горил... [і коли я дивлюсь на вас, мадам...] (Ю. Косач); 3) міркування: Проня. Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенсіоні приймала свого любезного (М. Старицький); Далеко видніється ціле місто, таке невеличке, що скоріше б можна було назвать його великим селом (В. Винниченко); 4)  аргументація: У Зоні не знати, коли на який гумор натрапиш, а я люблю спокій у хаті. Краще вже не зачіпати біди (І. Вільде); 5) висловлення сентенцій: Лучче буть гарною наймичкою, ніж ледачою хазяйкою (Номис); 6)  виправдання: Степан. Не задля соболів, не для казни Подався на Москву небіжчик батько! Чужим панам служити в ріднім краю Він не хотів, волів вже на чужині Служити рідній вірі, помагати Хоч здалека пригнобленим братам, Єднаючи для них цареву ласку (Леся Українка); 7) заперечення: Настя.  Роби як хочеш... Тілько щоб потім не прохав прощенія у Віталія... Жаль тобі буде, що ти його обидив, і попросиш прощенія! Хома. Я?! Прощенія?.. Та скоріше у млині на камені пшениця вроде, ніж це станеться (І. Карпенко-Карий); 8) відмова: І сказала їм пальма: “Брати, Що се вас закортіло? Царювати й порядки робить – Се моє хіба діло?.. ...Хай царює хто хоче у вас, Я на троні не сяду, Я волю всім давать свою тінь, І поживу, й розраду” (І. Франко).

Іллокутивна мета преференційних висловлень-репрезентативів, або констативів, полягає в повідомленні про певний вибір самого мовця або іншої особи. Адже якнайповніше характер людини розкривається в його власному виборі і вчинках, а не в описі або характеристиці інших людей.

2. Директиви. Особливості преференційної семантики, зокрема спорідненість із семантикою оптатива, зумовлюють уживання висловлень зі значенням преференційності з метою спонукати слухача задовольнити потреби й бажання мовця, тобто як директивів. На відміну від репрезентативів, преференційні висловлення-директиви передбачають певний вплив мовця на слухача (адресата) з метою досягти виконання необхідної або невиконання зайвої, шкідливої, з погляду мовця, дії. Директиви функціонують як: 1) прохання: Мати почала його вговоряти й прохати: “Не женися ти, мій соколе, на тій Марусі! Не бери, мій сину, наймичку! Візьми ти краще багату жінку!” (Марко Вовчок); 2) порада: Бухта (підійшов до мічмана, витягнувся). Дозвольте доложить – цигарки кидають на палубу, ніхто драїть не хоче. Команди не слухають. Кобза. Чудак старий! Ти ще хочеш жити? Так краще мовчи (О. Корнійчук); 3) настійна вимога: Малахій: ...Я делегат! Кум: Брешеш! Ти з дому втік! Малахій: Я всеукраїнський делегат, куме! Кум: Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я – ніколи в світі! Отож ходім краще додому, кажу (М. Куліш); 4) заклик: Раптом зброя заблищала, І гукнуло військо хором: “Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором!” (Леся Українка); 5) спокуса: Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла! Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила! Проня. Ах, ето ужасно жорстоко... Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокопівно, про любов би лучче самим романа завесть (М. Старицький); 6) побажання: [...чоловік... представився: “Борис із Москви-матушкі... а ви, как мнє кажется, мілие хохли із нєзалежной України. Угадал?” “Не зовсім, – спокійно відказав Анатолій.] – Ми все-таки українці і воліли б, аби ви так визначали нашу національність, якщо вже вирішили з нами познайомитись” (Р. Іваничук); 7) пропозиція: Чекайте, мої дорогі, замість стільки галасу із-за паршивої газети, то чи не краще... закласти своє видавництво? (І. Вільде).

3. Експресиви. Комунікативною метою преференційних висловлень-експресивів є вираження ставлення мовця до певного стану речей. Такі висловлення переважно виражають негативну реакцію мовця на дії, поведінку слухача або на свої власні дії, поведінку, а також відображають усвідомлення того, що бажана ситуація є нездійсненою або нездійсненною. До експресивів належать: 1) докір: “Вдова священика”, – обличчя Зоні стягнулося в злу гримасу. – А чи мама знає, що вдова священика – то найгірша фірма в торгово-фінансовому світі? Хай мама запам’ятає собі раз назавжди, що “вдова священика” має таке саме реноме, як картяр чи п’яниця. “Вдова священика” – ну і знала мама, що сказати! Краще вже була б мама представилася як “теща Безбородька” (І. Вільде); 2) жалкування: - І хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, ніж багачку з порожньою скринею (І. Нечуй-Левицький); 3) жаління: Соломія.  ...Як я вдень приходила до неї (Василини – П.Т.), то вона була пов’язана шовковою хусткою і в цім намисті... То – подарунок. Пан прислав в обід перед тим, як тебе привели, а оце вона пішла у двір, я сама бачила. Софрон. ...Краще б гора кам’яна упала на мою голову і видавила із неї разом увесь мозок – легше б мені було, ніж тепер! (І. Карпенко-Карий); 4) осуд: Малахій (до баби-прочанки): Об чім ви, гражданко, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли. Баба: Чи не знають, є тепер дорога до Єрусалиму, – спиталась. Малахій (до дідка й галіфе): А ви?.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового Мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, – до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, – зневажливо, прикро, – і кому, питаю? Женщині, селянці! (М. Куліш).

4. Комісиви (присягання). Змістом висловлень-комісивів є прийняття мовцем зобов’язань стосовно своїх дій у майбутньому. Ці дії можуть відповідати як інтересам самого мовця, так і інтересам слухача. Преференційні висловлення з метою обіцяти що-небудь мають певні особливості: мовець повідомляє слухача, що для нього ймовірнішим є віддання  переваги абсолютно неприйнятній ситуації, ніж нехтування своїми зобов’язаннями, тобто слова мовця про те, що ймовірнішим є неможливе, висловлюються з метою присягтися, наприклад: Кассандра. ...Тепер я бачу: Менелай бере Тебе за руку... Гелена. Геть від мене, люта! Неправда то! неправда! І ніколи Того не буде! Краще розіб’юся, Упавши з вежі на каміння гостре! (Леся Українка).

Отже, преференційні висловлення демонструють прагматичну зумовленість їх змісту, що дозволяє розглядати їх як специфічні мовленнєві дії. За типом іллокуції (комунікативного наміру і напрямку преференції), пов’язаної з особливостями мовленнєвої ситуації, передусім  характером стосунків між мовцем і слухачем, преференційні висловлення об’єднуються в окремі групи (репрезентативи, директиви, експресиви, комісиви).

У висновках представлено основні результати дослідження.

1.     Преференційність визначено в роботі як змістове відношення, що формується на основі значення операціональної порівняльної оцінки, надаючи висловленню виразної іллокутивної сили. Доведено, що формування у висловленні преференційного значення можливе за таких ознак: а) альтернативність змісту; б) наявність зіставного відношення між альтернативами, стосовно яких здійснюється вибір; в) репрезентація мотиваційного компонента, який відбиває пошук мовцем підстав для порівняльної оцінки; г) вираження порівняльної оцінки, яка зумовлює вибір; ґ) відображення ситуації вибору; д) можливість повідомлення про втілення здійсненого вибору в життя.

2.     З’ясовано, що в семантичній структурі преференційного висловлення представлені суб’єкт мовлення (він здійснює вибір або повідомляє про нього) і  семантичний суб’єкт (учасник відображуваних подій). Суб’єктом преференції, тобто автором преференційного висловлення, може бути як мовець, так і семантичний суб’єкт.

3.     Аналіз довів, що важливим для розуміння преференційного значення є його зв’язок із модальністю здійснення, який зумовлює формування окремих суб’єктивно-модальних значень, передусім значення бажаності, що закладене в самому виборі й становить основу преференційності.

4.     Встановлено, що для преференційних висловлень можливим є імпліцитне представлення в їх структурі одного з альтернативних станів речей або мотиваційного компонента. Наявність імпліцитної пропозиції зумовлює асиметрію змісту і формально-синтаксичної будови таких висловлень.

5.     Показано, що найбільш адекватною формою втілення значення преференційності є складне речення, оскільки його поліпредикативна структура більшою мірою відповідає поліпропозитивному змісту преференційних висловлень. Конструкціям зі значенням преференційності притаманні своєрідні мовні ознаки, що є чинниками організації окремих його рівнів – формального, формально-семантичного і власне семантичного.

6.     У роботі з’ясовано, що вживання в структурі преференційних конструкцій сполучника ніж (чим, як) разом із компаративами краще, скоріше визначає належність цих речень до складнопідрядних прикомпаративних як до одного з їх семантичних різновидів, якому притаманні такі специфічні ознаки, як: 1) дистантність розташування компаратива краще і сполучника ніж та його аналогів, яка вказує на те, що він утрачає роль опорного слова і набуває значення першого елемента сполучникової єдності краще... ніж (чим, як); 2) граматикалізація компаратива; 3) втрата компаративом синтаксичної ролі члена речення; 4) гнучкість структури, яка допускає не тільки постпозицію, але й препозицію підрядної частини. Зазначено, що лексико-семантичними чинниками формування і вираження преференційного значення є наявність у головній частині висловлень лексеми воліти або звороту віддавати перевагу.

7.     Для прикомпаративних конструкцій зі значенням преференційності характерна однотипність змісту предикативних частин, що позначається на їх лексико-семантичному наповненні, а саме антонімії тезаурусно співвіднесених предикатних та іменних лексем.

8.     Граматичними чинниками формування преференційного значення в прикомпаративних реченнях, передусім специфічного представлення альтернативного змісту, є вживання тих морфологічних форм дієслова, що відповідають своєрідній семантиці цих конструкцій.

9.     Значення преференційності виражається не тільки в структурі прикомпаративних конструкцій, а також в інших за типом реченнях, а саме  зіставних, реченнях альтернативної мотивації та градаційних. Важливу роль у вираженні преференційного значення відіграють також преференційні контексти, які забезпечуюють семантичну достатність висловлення завдяки більшим, порівняно з реченням, можливостям експлікації ситуації вибору та його мотивації, етапу втілення здійсненого вибору в життя.

10.      Прагматичний аналіз преференційних висловлень засвідчив, що вони становлять один із виразних засобів мовної комунікації. Відповідно до характеру іллокуції преференційні висловлення функціонують як репрезентативи (інформування, констатація, міркування, аргументація, висловлення сентенцій, виправдання, заперечення, відмова), директиви (прохання, висловлення бажання, порада, пропозиція, настійна вимога, заклик, спокуса), експресиви (докір, жалкування, жаління, осуд) та комісиви (присягання).

11.      Дослідження відкриває перспективу всебічного аналізу інших змістових відношень у структурі простих і складних конструкцій із позицій функціонального синтаксису сучасної української мови.