| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір наукової теми, її актуальність, визначено зв’язок із науковою програмою Інституту журналістики, окреслено мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, названо використані наукові методи й принципи, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів і запропонованих висновків, подано відомості про особистий внесок здобувача, основні публікації, а також апробацію результатів наукової праці.
Перший розділ Наукові передумови дослідження проблеми мовного моделювання гендерних образів молоді в сучасних мас-медіа” складається з двох підрозділів і має методологічний характер. У ньому здійснено історіографічний огляд досліджень з обраної тематики. Проаналізовано внесок дослідників в осмислення гендерних проблем сучасного суспільства. З’ясовано, що вивчення комунікативних аспектів формування гендерних спільностей можливе лише за умови урахування їх соціальної взаємодії й гармонізації відносин між ними.
Використовуючи здобутки світової науки та досліджуючи специфічні національні особливості, українська гендерологія сьогодні створює власне дослідне поле, базу для свого подальшого успішного розвитку. На нових, демократичних, засадах розглядаються підходи до ролі чоловіка та жінки в соціумі, а також особливості актуалізації й утвердження нових цивілізованих суспільних відносин. Осягнення цих змін через аналіз журналістських текстів дає можливість концептуально представити гендерні образи молодого покоління, які активно моделюються на сторінках преси. У своїй праці “Маси” (Київ, 2003) В. В. Різун слушно зазначає, що основне завдання ЗМІ – створювати позитивні масові настрої та формувати суспільний фон, який дозволить кожному громадянинові зреалізувати своє “Я”.
Усвідомлюючи вагомий внесок засобів масової інформації в формування масової свідомості, чимало дослідників журналістської творчості зверталися до вивчення мас-медіа щодо їх впливу на молодь. Особливо актуальним у контексті досліджуваної проблематики є науковий доробок В. В. Лизанчука, в якому, зокрема, детально аналізуються соціально-психологічні чинники впливу ЗМІ на молодь. Всебічним охопленням проблематики молодіжної журналістики відзначаються наукові праці М. С. Тимошика, в яких розглядаються аспекти функціонування, управління, організації діяльності друкованих видань та їх вплив на підростаюче покоління. К. С. Серажим досліджує питання політичної свідомості молоді, вагомості її соціальної позиції і впливу в загальному суспільно-політичному дискурсі.
Матеріали друкованих мас-медіа надають значні можливості для вивчення молодіжної проблематики у вербально-комунікативній площині. В основу нашого дослідження покладено розгляд змістової та експресивної структури гендерних мовних номінативів, які є носіями концептуальної семантики, супровідних емоційно-експресивних характеристик динамічної системи стереотипів, – що в сукупності формують когнітивно-соціальну основу гендерних публіцистичних образів.
Дослідження мовностилістичних особливостей творення гендерних образів молоді спирається на ґрунтовні теоретичні праці, в яких розглядаються питання функціональної і практичної стилістики публіцистичних текстів, аспекти соціопсихолінгвістичного, комунікативно-прагматичного, концептуально-змістового вивчення мовленнєвих явищ ЗМІ (А. П. Коваль, Г. Я. Солганик, В. Г. Костомаров, О. Д. Пономарів, В. В. Різун, О. А. Сербенська, А. І. Мамалига, Н. Ф. Непийвода, Н. П. Шумарова, К. С. Серажим, М. Д. Феллер, М. Г. Яцимірська, А. О. Капелюшний, Л. Ю. Шевченко, М. У. Каранська, О. М. Пазяк, Я. В. Прихода, О. А. Стишов та ін.).
У підрозділі 1.1. “Стан і розвиток вивчення категорій гендерної проблематики” досліджуються основні аспекти змістової різниці між поняттями “стать” і “гендер”. У дослідницьких роботах поняття “гендер” здебільшого аналізується як соціальна категорія, що зумовлює реалізацію життєвих перспектив і прагнень особистості (чоловіка і жінки) та значною мірою визначає її місце в суспільному житті.
У процесі наукового вивчення окресленої проблематики застосовуються як загальнонаукові принципи аналізу гендерних параметрів мови, так і власне лінгвістичні підходи, які зводяться до таких положень: гендер виявляється в мові і є плаваючим параметром, тобто чинником різної інтенсивності; культурно-символічний характер гендера зумовлює появу гендерної метафори; дослідженню власне гендерного аспекту мовних елементів має передувати їх аналіз як системних мовних одиниць. Мовностилістичний аналіз журналістських текстів є дуже важливим з погляду пізнання глибинної суті гендерних процесів, виявлення реальних можливостей формування у молодого покоління гендерної толерантності, чуйності – необхідної основи сучасного громадянського суспільства.
У зв’язку зі змінами в суспільній ідеології, передусім зникненням старих стереотипів і появою оновлених і, власне, нових поглядів, відбувається злам у свідомості сучасників. Особливо активно соціалізується молоде покоління, яке є каталізатором усього нового і швидко піддається модерним впливам і віянням. В останні роки молодь бере активну участь у житті суспільства, і не лише в його еволюційних змінах, а й у революційних процесах. Тому ця суспільна верства може дати значний евристичний матеріал для дослідника на синхронічному й діахронічному рівнях і можливість спрогнозувати процеси, що спостерігатимуться у майбутньому. Саме журналістика є тим лакмусовим папірцем, який сигналізує про відмирання старого й про появу нового як в свідомості конкретної людини, так і суспільства в цілому.
У підрозділі 1.2. “Основні засади дослідження гендерних образів сучасної молоді” наголошено, що, незважаючи на перспективність та актуальність досліджуваної проблематики, у журналістикознавстві й лінгвістиці ґрунтовно не вивчалося вербальне представлення гендерних образів сучасної молоді в засобах масової інформації. Це було зумовлено й тим, що суспільні науки тривалий час не розглядали молодь як самостійну з соціального погляду демографічну групу. Тому дослідження будь-якого аспекту життєдіяльності молодого покоління, передусім вимагає конкретизації самого поняття “молодь”. Таке спрямування відзначає праці В. Т. Лісовського, І. С. Кона, О. М. Балакіревої, М. М. Корнєва та ін. Можна погодитися з твердженням І. С. Кона, що молодь – це соціально-демографічна група, яка виокремлюється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища і соціально-психологічних властивостей. Саме в молодому віці відбувається формування системи ціннісних орієнтирів, оволодіння категоріально-поняттєвим мисленням, накопичується певний соціальний досвід, необхідний для становлення особистості. В юності людина засвоює і властиві своєму суспільству гендерні цінності та гендерні рольові орієнтації.
У більшості існуючих наукових студій гендерну проблематику розглядають у певному соціальному колі дорослих, зрілих особистостей, з урахуванням їх поглядів на життя та стосунки між статями. Специфіка гендерних відносин у молодіжному середовищі має, звичайно, дещо своєрідний характер, бо в ньому процес соціалізації тільки починається, разом з тим спостерігається помітна еволюція суспільних поглядів на призначення чоловіка та жінки, злам традиційних і зародження нових гендерних ідеологій. Трансформуються, загалом, і характеристики образу сучасника, його уподобання, смаки, моральні та інші ціннісні орієнтири, уявлення про рольові позиції в суспільстві.
Дослідники вказують на потребу предметного напрацювання показників та індикаторів, котрі в своїй сукупності дали б змогу відтворити портрет молодої людини нинішньої доби. Тобто в колі нашої проблематики це означає дослідити і проаналізувати вербально-когнітивні засоби творення гендерних образів молодих сучасників, що моделюються на шпальтах друкованих мас-медіа. Завдяки мовному описові можна реалістично змалювати не лише портрет молодої особистості, але й окреслити певні суспільні ролі та гендерні пріоритети конкретної молодіжної групи, врешті-решт проаналізувати прийоми різноаспектних засобів творення публіцистичних образів сучасної молоді, що набувають виразного концептуально-соціального значення.
Гендерний образ є важливим складовим компонентом образу людини в публіцистиці, він утілює суспільні уявлення про молодь у гендерному дискурсі. Вивчення мовних аспектів гендерних образів, які сьогодні створюються засобами масової інформації, має стати, на нашу думку, одним із важливих напрямків журналістикознавства. Мовне відображення характеристик певної соціальної категорії в суспільному контексті є передумовою творення відповідних соціальних образів у свідомості сучасників.
Другий розділ “Мовностилістичні засоби концептуальної реалізації гендерних понять у формуванні молодіжних образів мас-медіа”, який складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню мовностилістичних особливостей творення гендерних концептів-образів молоді, їх комунікативного значення і соціальної суті.
Для формування структури гендерних публіцистичних образів мають важливе значення концепти – мовні одиниці, що належать до певних концептуальних класів і є мовними засобами інтелектуально-чуттєвого відображення картини світу, знання й досвіду людини в її свідомості. Функціонування концептів у текстах, починаючи від заголовних комплексів, формує певні уявлення про їх змістове наповнення. Це стосується як основних гендерних концептів “чоловік” / “жінка”, “хлопець” / “дівчина”, так і синонімічно похідних їх відповідників.
У підрозділі 2.1. “Когнітивно-емотивні особливості заголовків до матеріалів на гендерну тематику” вивчається характер і значення заголовків журналістських матеріалів з погляду реалізації семантичного наповнення гендерних концептів. Досліджується семантико-емотивна вагомість заголовних (заголовкових) комплексів у публікаціях на гендерну тематику як комунікативно-векторних складників сучасного гендерного дискурсу.
Аналіз заголовків зі структурно-змістового погляду дозволив виявити їхні типологічні семантичні особливості. За характером змістового подання інформації заголовки поділяються на проблемні, спонукально-наказові, інформаційно-описові, рекламно-інтригуючі. У ході дослідження було виявлено широкий діапазон власне проблемних заголовків, з-поміж яких виділяються проблемно-констатуючі (“Підліток і сексуальна революція”, “Чоловік і кулінарія”, “Жінка і політика”), проблемно-спрямувальні (“Хлопець і дівчина: як завоювати її прихильність”, “Чоловік і жінка: відмінності в характерах”), проблемно-ситуативні (“Ромео і Джульєтти в законі”, “Дівчата в армії”, “Наречена з дитиною”), проблемно-визначальні (“Чи варто неформалці ставати принцесою?”, “Скільки коштують дівочі сльози?”, “Хто стане українською супермоделлю?”). Для цієї групи заголовків характерним є використання основних гендерних концептуальних компонентів як важливих тематичних векторів, властивою є також актуалізація соціальної проблематики, що стосується життєдіяльності й сфер суспільної самореалізації представників обох статей.
Спонукально-наказові заголовні конструкції пропонується аналізувати з огляду на форми їх модально-емоційного вираження, поділяючи на заголовки-заклики (“Пожалійте бізнесменів!”; “Геть патріархат!”), заголовки-звертання (“Усміхнись, сонечко!”, “Не йдіть, дівчатка, у “хвеміністки”!”, “Не кусай яблуко, Адамчик!”), заголовки-бажання (“Я хочу, щоб він був джентльменом!”, “Хочу бути лялькою Барбі!”).
У структурі інформаційно-описових заголовних комплексів набувають типологічних ознак назви журналістських матеріалів, в яких є або констатація якогось явища, або передається подієвий зміст. Це знаходить своє відображення в інформаційно-констатуючих заголовках (“У моді – недоступна жінка”, “Чоловіки повнішають”, “У реклами – жіноче обличчя”) та в інформаційно-подієвих (“Звільнено українських заручниць секс-індустрії”, “Про рівність чоловіків і жінок говорили на засіданні Київського прес-клубу”).
У системі рекламно-інтригуючих заголовків виокремлюються оказіональні, що відрізняються своєрідним непередбачуваним, інколи навіть парадоксальним характером (“Продається нерухомість – канапа із чоловіком”, “Королева краси виявилася королем”, “Міжнародний чоловічий день”), а також експресивно-трансформовані, створені на основі відомих висловів та фразеологізмів, перебудованих журналістами з метою підсилення виразності висловлювання (“П’ять секунд задоволення – і двадцять три роки головного болю”, “Скільки чоловіка не годуй – все одно піде на риболовлю”, “Шерше ля фам у студентській мерії”).
Завдяки заголовкам формуються виразні сучасні орієнтири щодо створення молодіжних гендерних образів. Заголовні комплекси стають своєрідними семантичними векторами, які спрямовують осмислення гендерних лексем як у конкретному текстовому використанні, так і в їх узагальненому соціальному осмисленні. Якщо в заголовках журналісти намагаються стисло і влучно передати певні змістові характеристики, то в текстах є можливість повніше розкрити соціальний зміст вербальних характеристик, що сприяють виявленню типових цілеспрямованих рис соціальних образів.
Формування гендерних образів молоді в текстах друкованих ЗМІ має підґрунтям виразне семантико-стилістичне спрямування мовних засобів, розгляду яких на матеріалі гендерного концептуального класу присвячено підрозділ 2.2. “Функціонування гендерних концептів і розвиток концептуального гендерного класу”.
У дослідженні було виділено групи гендерних найменувань, які вживаються на позначення соціального статусу людини з погляду різних показників її суспільної ідентифікації, зокрема – вікової, родинно-інтимних стосунків між статями, професійної реалізації, за характером роду занять та уподобань тощо.
У сфері вікової ідентифікації спостерігаються певні закономірності змалювання представників різних поколінь. Так, у медіатекстах на позначення молодих осіб до 30 років характерним є використання означень, у тому числі поширених, з компонентами-числівниками, які чітко називають вік людини (“18-річна дівчина”, “струнка блондинка років 25-ти”, “молодик 20-ти років”, “юнаки років вісімнадцяти”). У той же час в означеннях, що описують представників старшого покоління, окреслення вікових меж нівелюється і переважно застосовуються евфемізовані конструкції (“зріла жінка”, “бізнесмен солідного віку”). Палітра стилістично-забарвлених найменувань за віковими ознаками створюється також словотвірним варіюванням гендерних лексем (“чолов’яга”, “парубча”, “дівуля”, “молодичка”, “молодик”, “хлопчак” “юначка”, “хлопчисько” тощо). Розгортання концептуального гендерного класу семантично споріднених лексем відбувається за рахунок використання прикладок (“батько-тінейджер”, “жінка-дитина”), слів іншомовного походження (“герл”, “міс”, “вундеркінд”), жаргонно-сленгових номінативів (“пацан”, “чувіха”, “шмаркач”). Синонімічна палітра лексем, що представляють на сторінках преси образ дівчини, порівняно з лексичним полем концепту “хлопець”, є ширшою та багатшою на різні оціночні варіанти.
Категорію родинно-інтимних взаємовідносин передусім визначають традиційні лексеми, що протягом віків функціонують у мові як назви певних статусних ролей чоловіка і жінки, розкриваючи сутнісні характеристики з погляду їх соціально виокремленого, і в той же час тісно взаємопов’язаного, призначення. Ці найменування мають відповідний парний характер (“дружина – чоловік”, “наречена – наречений”, “молодий – молода”, “сестра – брат”). Сучасному журналістському дискурсові притаманне активне залучення мовних засобів, які характеризують родинні стосунки і, крім того, в текст уводяться фразеологічні вислови, що закріплюють існування в суспільстві сталих уявлень про співвіднесені призначення чоловіка та жінки, в тім числі в родинному колі. Зокрема, утверджується думка про те, що жінка поряд з чоловіком є “другою половиною”, “слабкою статтю”, чоловік же характеризується через конотації сили: “сильне плече”, “кам’яна стіна” тощо.
Аналіз номінативів, пов’язаних із професійною сферою реалізації молоді, виявляє певні, з цього погляду, напрямки формування гендерного концептуального класу в мас-медіа. Більшість назв жіночих професій традиційно передаються іменниками чоловічого роду, хоча для української мови є характерним і вживання відповідників жіночого роду. У сучасних журналістських текстах, як не прикро, жіночий рід на позначення професійної діяльності представниць прекрасної статі переважно трапляється у випадках, коли йдеться про так звані “жіночі професії”: “офіціантка” “няня”, “акторка”, “прибиральниця” та ін. Проте варто зауважити, що останнім часом на сторінках преси все ж таки спостерігаються позитивні зрушення у цьому відношенні. Зокрема це стає помітним, наприклад, у публікаціях на спортивну тематику: “знаменита українська бігунка”, “шахістка”. Також дещо нівелюють стереотипні упередження намагання журналістів представляти жіночі професії через введення в текст словосполучень з прикладкою: “дівчата-барабанщиці”, “жінки-новостійниці” (не зовсім вдала назва ведучих інформаційних програм).
Характерною ознакою журналістських матеріалів молодіжного спрямування можна вважати появу в текстах нових специфічних лексем іншомовного походження, так званих “інтернет-термінів”, які найчастіше стосуються сфери уподобань та роду занять молоді. Зокрема, під впливом інтернет-середовища, що набуває ознак окремої культуросфери, в мовному узусі закріплюються лексеми, пов’язані з віртуальним світом міжособистісних стосунків чоловіка та жінки, які замінюють звичні номінативи “хлопець” / “дівчина”, наприклад, такими: “геймерша”, “полонянка віртуалу”, “геймер”, “комп’ютерні казанови” тощо.
Для створення конкретизованих, а потім на їх основі й узагальнених, гендерних характеристик активно використовуються різноманітні засоби оцінності, які фокусують увагу на вираженні особливостей: а) зовнішнього вигляду, зовнішності представників обох статей; б) їх інтелектуального потенціалу та його виявлення; в) внутрішньо-духовної, ціннісної сутності. Відносно новим взірцем жіночої вроди сьогодні вважається таке поєднання: високий зріст, струнка постава, довгі ноги (“дівчина приємної зовнішності, висока, довгонога”; “молоденька довгонога красуня”). Актуальними залишаються контекстуально різноманітні прийоми зображення красивих, виразних, глибоких жіночих очей: “мила чорноока дівчина”, “гарна струнка блондинка з великими очима і милою усмішкою” тощо. Краса жіночого обличчя змальовується за допомогою означень: “миловидна”, “симпатична”, “чарівна”, “витончена”, “воістину жіночна”. В оцінках привабливості чоловіка традиційно звертається увага на відповідність його зовнішніх характеристик існуючим еталонам чоловічої краси, зокрема пов’язаних із силою і мускульною міццю. Увазі до зовнішності чоловіка завдячують такі узгоджені й неузгоджені означення як: “симпатичний хлопець”; “симпатичний молодик”; “вельми симпатичний юнак”, “гарний, засмаглий юнак”; “привабливий молодий чоловік”; “симпатяга” та ін.
У характеристиках інтелектуального потенціалу представників різних статей помітним стає тенденція до вирівнювання характеру мовних оцінних суджень. Звичайно, за чоловіками залишається право називатися “досвідченими зубрами” і збагачувати когнітивно-семантичну палітру означень подібного спрямування (“досвідчений і розумний чоловік”, “освічені юнаки”). Проте й “розумних” жінок у журналістських оцінках значно побільшало: “розумниця”; “зацікавлені й дуже настирливі дівчата”; “розумна, вихована, чарівна”; “розумна і гарна дівчина”. Помітною також є тенденція до зближення означень, що наголошують на поєднанні краси і розуму як жінки, так і чоловіка. У журналістських текстах вони наводяться як поняття, що логічно передбачають одне одного і є взаємопов’язаними: “освічена, вродлива молода жінка”; “розумні й гарні молоді люди”, “колюча і дико симпатична розумниця”. Таким чином, відбувається зміна уявлень про те, що красива жінка не може бути розумною, а розумна – красивою, як вважалось ще донедавна.
У зображенні внутрішньо-духовної, ціннісної сутності дівчини чітко окреслюються кілька напрямків. Комплекс означень, які властиві жіночій статі, представлений такими ключовими характеристиками, як ніжність та лагідність, скромність, сентиментальність, духовність, темпераментність, порядність. Негативні оцінки представниць жіночої статі пов’язані з антиморальною поведінкою і часто мають сексуальний підтекст: “розбещена, легковажна, доступна дівчина”, “розпусна юна особа”. Серед справжніх чоловічих чеснот виділяються такі, як відповідальність, турботливість, сила духу, життєрадісність та оптимізм, щедрість і недріб’язковість. Негативні характеристики чоловіків, зокрема молодих, як правило пов’язуються з втратою ними духовності та нівелюванням ціннісних норм поведінки, антиморальною і навіть кримінальною поведінкою, розбещеністю: “відчайдушний паскудник”; “безвідповідальний шмаркач”; “круті хлопці”, які поповнюють тюремний контингент”. Варто зауважити, що в цілому негативні риси в представленні образів молодих хлопців та дівчат подаються здебільшого в текстах соціально-критичного тематичного спрямування.
Третій розділ “Мовні стереотипи і формування гендерних образів молоді в мас-медіа”, що складається з трьох підрозділів, присвячено виявленню й аналізу представлених у друкованих мас-медіа стереотипних засобів, вивченню на основі соціальної типізації їх трансформації та оновлення. Дослідження засвідчує важливу роль мовних стереотипів, які є засобами програмування поведінки людини в суспільстві, явищем своєрідного пристосування словесних образів до позамовних реалій. З огляду на сутність і час функціонування в мові, гендерні стереотипи поділяються на: традиційні стереотипи, що мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення про характер і призначення чоловіка та жінки в соціумі; актуалізовані стереотипні образи, синхронізовані в сучасний дискурс з урахуванням їх оновлених семантичних характеристик; нові мовні утворення стереотипного характеру, які з’явилися відносно недавно під впливом суспільного розвитку у відповідності до сучасних реалій життя та нової ціннісної предметності.
У підрозділі 3.1. “Особливості вияву гендерних традиційних стереотипів” аналізуються традиційні гендерні стереотипи, з’ясовуються передумови їх виникнення (берегиня, годувальник, Адам і Єва, сильна стать, слабка стать, протилежна стать). В українському суспільстві споконвіку утверджувалися повага до жінки та верховенство жіночого божественного начала. Через призму стереотипно підпорядкованих висловів сприймається сьогодні образ “берегині”, який характеризує призначення жінки в родинній сфері, а також образ “годувальника” – якщо йдеться про чоловіка. Образ “берегині” в соціально-публіцистичному значенні з’являється та актуалізується в перші роки незалежності, коли під впливом ідеї “національного відродження” та пошуку “української ідентичності” він з розряду архаїчного діалектизму (берегиня – “берегова русалка”) переходить до активного мовного словника в іншому, видозміненому, осмисленні: жінки – “берегині домашнього вогнища”, “берегині сімейного затишку”, “охоронниці дому”, і т.д. Цей образ через вербально-асоціативну внутрішню форму виражає суспільні уявлення щодо найважливішого призначення представниць жіночої статі – вийти заміж, бути гарною господинею, підтримувати та оберігати родинну життєдіяльність. У журналістських текстах традиційна роль чоловіка в родинній сфері пов’язується, як правило, зі стереотипним образом “годувальника”, який перебирає на себе максимум функцій: “він годувальник, мисливець, воїн”.
Гендерна пара, втілена в образах “Адама” і “Єви” засвідчує традиційну модель особистісно-сакральних відносин між чоловіком та жінкою, вплив на літературно-публіцистичну інтерпретацію яких, насамперед, справило їх біблійне походження.
Щодо інших сформованих словосполучень, які характеризують представників чоловічої й жіночої статі і належать до категорії традиційних стереотипів, слід зазначити, що в них яскраво виявлена взаємна структурна опозиційність, побудова характеристик на протиставленні відповідних якостей: чи то фізичних (“сильна половина” – “слабка стать”), чи то зовнішньо-атрибутивних (“прекрасна половина людства”), чи то просто розрізнювальних (“протилежна стать”). Зокрема, в пресі нової доби простежуються два протилежні погляди на поняття “слабка стать”. Перший – традиційний, коли підтримується давно сформований стереотип жінки – пасивної і слабкої: “із дитинства дівчинку орієнтують на те, що вона “слабка стать”. Другий – феміністський – представляє нові уявлення, спрямовані на визнання, попри слабші фізичні можливості жінки, рис її соціальної впевненості, сили, самодостатності. Таке розуміння підкріплюється означеннями: “сильна, ділова і впевнена у собі”; “наполеглива, агресивна, зухвала”.
У підрозділі 3.2. “Роль актуалізованих стереотипних засобів у творенні гендерних образів молоді” визначено роль актуалізованих гендерних стереотипів у процесі виявлення співзвучних нашому часові, поширених характеристик для творення образу молодого покоління на сторінках мас-медіа (партнер / партнерка, самиця (самка) / самець, принц / попелюшка, красуня / красень та ін.). Хоч вони і характеризуються тривалою історією функціонування в словнику мовців, але зараз набувають помітної активності, збагачуються новими, властивими сучасній епосі і культурі, змістовими нюансами. Наприклад, сьогодні в мас-медіа актуалізується образ чоловіка-принца з оновленими семантичними характеристиками, коли казковою мрією молодих жінок визнаються не представники владних династій (справжні принци), а привабливі своїми фінансовими можливостями іноземці, як такі, що підходять під параметри героїв сучасних love-story. У мові друкованих ЗМІ актуалізувалося навіть висловлювання “закордонний принц”. Відповідно дівчат – журналісти називають “попелюшками”: “дівчина має бути спочатку дуже бідною Попелюшкою, а потім, із появою принца на білому “мерседесі”, шалено багатою”. Таким чином, у мові мас-медіа виникають передумови розширення гендерного семантичного поля завдяки актуалізації мовних стереотипів сучасного спрямування, які набувають в молодіжному соціумі оновленого змісту.
У підрозділі 3.3. “Формування нових гендерних стереотипів у мові мас-медіа” розглядаються та аналізуються сучасні когнітивно-семантичні утворення, що сприяють розкриттю гендерних образів під впливом нової предметності, й поступово стереотипізуються в мові (Барбі, супермен, секс-символ, секс-бомба, метросексуал, топ-модель, супергерой тощо). Наприклад, поняття “красуня” розвивається і доповнюється яскравими і влучними новітніми характеристиками, які: а) ідеалізують жіночу красу, порівнюючи її з казково-ляльковими, штучно створеними стандартами (образ “Барбі”); б) акцентують увагу на сексуальній привабливості дівчини (“секс-символ”, “секс-бомба”); в) вибудовують ієрархію жіночої привабливості, представлену сучасними рейтингами краси (“модель”, “топ-модель”, “супер-модель”). Якщо сучасні молоді дівчата мають собі за ідеал “лялькові еталони” і прагнуть їх обов’язково досягти, то порівняння юнаків із “супергероями” або “суперменами” мають дещо іронічний характер.
Метафоричні образи-символи нового часу, які репрезентують сучасне сприйняття категорій краси й сексуальності, часто вибудовуються за допомогою таких компонентів як: “модель” (“супермодель”, “топ-модель”) та “секс” (“секс-символ”, “секс-рабиня”, “метросексуал”). Зокрема, частими в журналістських матеріалах є вживання промовистих стереотипних ярликів “секс-бомба” та “секс-символ”. Формується думка про те, що мати сексуальний імідж не просто модно, а й необхідно, особливо в шоу-бізнесі. Цю тенденцію можна означити як певний сучасний соціокультурний феномен, впливу якого піддались навіть чоловіки. Щоправда, у журналістських текстах зазначені характеристики закріпилися в різному мовному вираженні: для жінок – “секс-бомба”, а для чоловіків – “секс-символ” (хоча цю номінативу вживають і на позначення жінок).
Варто зазначити, що засоби масової інформації завжди першими реагують на будь-які зміни у суспільних процесах. Відтворюючи тенденції, що спостерігаються в стосунках між статями, журналісти, разом з тим, створюють підґрунтя для подальшого їх розвитку на демократичних засадах.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. До останнього часу окреслена проблематика була маловивченою в галузі і журналістикознавства, і лінгвістики. Хоча гендерні проблеми частково висвітлювалися в працях сучасних учених, не було проведено системного аналізу самих гендерних концептів та актуалізаторів їх семантичної інформативності. У поле зору не потрапляли засоби публіцистичних текстів, що концентрують увагу на виявленні компонентного складу та семантичних особливостях мовних одиниць концептуального гендерного класу. З’ясовано, що у зв’язку з розвитком у сучасних умовах міжособистісних поведінкових стереотипів, треба по-новому підходити до проблеми їх осмислення як у молодіжному середовищі, так і серед людей різних вікових категорій. З цього погляду в дисертації комплексно і різноаспектно досліджено вербально-когнітивні та емотивні елементи гендерної репрезентації, розглянуто семантико-поняттєві моделі вживаних гендерних стереотипів.
2. У системі засобів актуалізації гендерних понять основним є вживання відповідних концептів, які виступають посередниками між мовною картиною світу і екстралінгвальною дійсністю. Сутність поняття “концепт” є цілісним, але водночас багатоплановим: концепти співвідносні з одиницями свідомості, що відображають знання і досвід людини; є семантичними утвореннями, що володіють певною лінгвокультурною специфікою, а також характеризують носіїв мови тощо. У мас-медійних текстах, поряд із основними гендерними концептами “чоловік”, “жінка”, “хлопець”, “дівчина”, помітним стає актуалізація синонімічних мовних засобів, експресивно забарвленого семантичного поля гендерного концептуального класу.
Важливу роль в осмисленні сучасних гендерних образів молоді відіграють також мовні стереотипи, які концентрують у собі змістові уявлення про соціально значущі характеристики образів чоловіка та жінки. Вони активно функціонують у журналістському дискурсі, відтворюючи стереотипні уявлення щодо рольових позицій статей у суспільстві. Ці сталі висловлювання пов’язані з культурними канонами, сферами самореалізації чоловіка й жінки та їх поведінковими моделями. Семантичне спрямування добору, трансформації, оновлення мовних засобів у друкованих виданнях відповідає суспільним інтенціям щодо налагодження гендерної гармонії, створення атмосфери гендерної чуйності в міжособистісних стосунках. Не можна не зазначити важливого внеску журналістів у розвиток нових цивілізаційних підходів до формування соціального буття, саме завдяки використанню концептуальних та стереотипних засобів відображення гендерних понять.
3. Дослідження засвідчило семантико-емотивну вагомість заголовків до матеріалів на гендерну тематику як комунікативно-векторних складників сучасного гендерного дискурсу. Аналіз зі структурно-змістового погляду виявив типологічні характеристики, які дають змогу з’ясувати особливості побудови і комунікативного вживання заголовних комплексів. Розглянуто такі типи заголовків: проблемні, спонукально-наказові, інформаційно-описові, рекламно-інтригуючі заголовки, які в свою чергу, мають семантичні підпорядковані підвиди і структури. У ці змістові конструкції закладаються гендерні компоненти, що не лише в певному контекстуальному функціонуванні орієнтують щодо тематики матеріалу, але й сприяють виокремленню певної проблеми і навіть шляхів її розв’язання. Є всі підстави стверджувати, що в наш час журналісти впроваджують яскраві змістові і структурні зразки заголовних формул.
4. У ході аналізу було з’ясовано, що важливим напрямком розвитку структури і змісту гендерних концептів є їх мовна актуалізація та конкретизація в певних контекстних ситуаціях, що відтворює багатоманітність гендерних найменувань у різних соціальних аспектах. Виокремлено відповідні групи, які репрезентують різні соціально-ментальні гендерні типи. Це стосується сфер: а) вікової ідентифікації; б) родинно-сімейних стосунків; в) сфери особистісно-інтимних взаємин та ін.
Саме через конкретизацію значеннєвих гендерних концептів окреслюються ті чи інші функції, риси представників обох статей, розкриваються соціально важливі для них характерологічні аспекти. Дослідження гендерних концептів засвідчило їхню багатопланову семантико-експресивну реалізацію в мові мас-медіа, у відповідності з сучасним станом суспільної комунікації. Наприклад, під впливом інтернет-лексики закріплюються характерологічні найменування, пов’язані з віртуальним світом міжособистісних стосунків. У цілому з’ясовано, що збагачення компонентного складу гендерного концептуального класу новими сучасними номінативами є особливо притаманним молодіжному середовищу.
Вагомість гендерних характеристик, їхня частотність стає дуже помітною в мові друкованих мас-медіа, їм належить безсумнівна ключова позиція серед інших лексичних засобів. По суті, спостерігається активний розвиток мовностилістичних засобів, які виступають компонентами творення гендерних образів. У цьому відношенні журналісти виявляють чимало творчих можливостей, розкривають свою майстерність. Усі ці засоби набувають концептуально-характерологічного значення в плані функціонування і закріплення системних ознак. Вони формують певну нову концептуальну систему, багату за кількістю складників і за комунікативно-концептуальним розгортанням, яке є принципово важливим для формування категорій гендерної свідомості, чуйності і, врешті-решт, для формування уявлень про гендерно-конкретизовані образи молодих сучасників.
5. Зародження нової гендерної свідомості в молодіжному соціумі значною мірою набуває вияву через різноманітні оцінні засоби, образно-метафоричну символіку. Досліджуваний матеріал дав змогу виділити групи слів і висловів з оцінним значенням, що створюють як основні семантико-експресивні характеристики, так і додаткові нашарування, які посилюють виразність формування уявлень про гендерні образи молоді: 1) за зовнішніми ознаками (“мила чорноока дівчина”, “довгонога красуня”, “гарна струнка блондинка з великими очима і милою усмішкою”, “блакитноокий хлопець”, “гарний, засмаглий юнак”, “привабливий, добряче накачаний молодик”); 2) за внутрішніми, духовними, інтелектуальними характеристиками (“жінка – істота складна, нестандартна, суперечлива, загадкова і незрозуміла”, “молодий та ґрунтовно компетентний”, “увічливий, цікавий співрозмовник”, “доглянуті, урбанізовані, інтелектуальні чоловіки”, “розумна, вихована”, “колюча і дико симпатична розумниця”); 3) за ознаками сексуальної привабливості (“темпераментна завойовниця”, “фатальні чоловіки, “серійні розбивателі жіночих сердець”, “легковажний і чарівний джиґун, для якого на першому плані почуттєві задоволення, а жінка – насамперед еротичний стимулятор”); 4) за уподобаннями, хобі (“розбещені та пропащі мешканці віртуального світу” та ін.).
Оцінні засоби активно використовуються для створення узагальнених і конкретизованих гендерних характеристик, зокрема таких, що формують певні аспекти вираження зовнішнього плану репрезентації представників обох статей і внутрішньо-духовного світу важливого для збереження і розвитку суспільних ціннісних орієнтирів. Це не виключає того, що в мовленні виринають і негативно-оцінні найменування, які засвідчують об’єктивність, реалістичність журналістського викладу (“агресивна самка”; “чоловік – самець плюс гроші”; “заручниці секс-індустрії”; “сіра мишка” тощо).
6. Дослідження підтверджує важливу роль мовних стереотипів, які визначають характеристики поведінки людини в суспільстві, формують своєрідні архетипи в пристосуванні словесних образів до позамовних реалій. Виявлено три типи гендерних стереотипів: 1) традиційні; 2) актуалізовані; 3) нові. Ці одиниці в мовленні збагачуються додатковими оцінно-семантичними компонентами, що з’являються при використанні різноманітних супровідних мовних засобів, які конкретизують і експресивно забарвлюють значення основних, часто ключових, гендерних компонентів. Гендерні стереотипи активно функціонують у мовленні, зокрема в текстах мас-медіа, і є підґрунтям для поступових змін у поглядах на призначення чоловіка та жінки в суспільстві. Вони сприяють певній сучасній переорієнтації гендерних характеристик, коли, наприклад, на зміну уявленням про обов’язкову жіночу домашню, господарську турботливість приходить багато різних інших зацікавлень: у сфері освітній і професійній, щодо підвищення її соціального статусу та ін. Ця тенденція особливо помітно виявляється в молодіжному соціумі. Відбувається вирівнювання гендерних соціальних ситуацій і позицій, які потребують однаково уважного ставлення до них у суспільстві. Взаємодія традиційних, актуалізованих і нових гендерних стереотипів створює ту позитивну атмосферу, завдяки якій, у злагоді змісту та експресії мовних засобів, формуються почуття взаємоповаги, взаєморозуміння між двома началами всього сущого на Землі – чоловіком і жінкою.
|
