ЛІНГВОСТИЛІСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛІНГВОСТИЛІСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ
Альтернативное Название: Лингвостилистики УКРАИНСКОЙ ПОЭЗИИ ДЛЯ ДЕТЕЙ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

        У „Вступі” обгрунтовано  вибір теми дослідження,  його актуальність для лінгвостилістики  сучасної української літературної мови, визначено мету, завдання, наукову новизну,  теоретичне і практичне значення роботи, простежено зв’язок теми дослідження з проблематикою установи, в якій  воно виконане, з’ясовано рівень апробації результатів, особистий внесок здобувача, вказано джерела фактичного матеріалу.


Перший розділ „Теоретичні засади дослідження лінгвостилістики української поезії для дітей” складається з двох підрозділів, які присвячено історії питання й теоретичним основам дослідження мови української поезії для дітей. У результаті здійсненого аналізу наукових розвідок подано загальну картину студіювання мови української поезії для дітей в україністиці. Зазначено, що комплексного опису мови поетичних творів, призначених для дитячого читання, навіть з огляду на відомі дослідження в цій галузі, досі, на жаль, немає. Ряд цінних розвідок з питань лінгвостилістики дитячої літератури розпорошені в найрізноманітніших виданнях.


         Мова української поезії для  дітей як мистецтво - це мова, організована шляхом відбору, вибору, поєднання таких  естетично-мовних засобів, як ритмомелодика, художня метафора, художній епітет, загальний підбір поетичної лексики і фразеології. Все  це  несе, крім номінативного, поняттєвого  начал, ще й естетичне начало.


          Дитяча поезія особливо цінна тим, що у ній відбилася вироблена віками      народна традиція виховання, передана через оригінальні художні образи. Перед творцями дитячої поезії завжди стояло і стоїть складне завдання: зберегти кращі традиції фольклору, зокрема й мовностилістичні, розвинути їх, доповнити надбаннями сучасності.  Вірші  для  дітей  не  запозичені  з  фольклорних  джерел,  але використання естетики народних творів створює враження органічного зв’язку з ними. Широкий діапазон тематики в поєднанні з різноманітністю форм, з уважним ставленням до оригінального образного вираження думки роблять поетичний доробок дитячих поетів ідейно і художньо значущим. Загалом у творах для дітей переважають концепти з позитивними емоційно-смисловими  відтінками значення. Загальна домінантна стильова тенденція поезій для дітей, виявна на різних мовних рівнях (передусім лексичному), життєстверджуюче-оптимістична.   Істотно,  що  позитивні  концепти  характеризують дійсний, сучасний ліричному суб’єктові стан речей та його мрії, прагнення. Життєстверджуюче-оптимістичній тенденції поезій для дітей відповідають цілі комплекси чуттєвих образів та асоціацій: а) зорових (оптично-кольористичних): „Маленька дівчинка на ліжку / В рожевих снах щасливо спить./ Блакитний промінь впав на ніжку...”(Олександр Олесь); б) слухових (акустично-музичних): „Вітрець шепоче в галузках, / В ярку потік мугиче”(Марійка Підгірянка); в) дотикових: „Вже сонце устало давно / І трави купає в теплі.../ І мама цілує мене.../ Я дихання чую міцне”(В.Бичко); г) запахових: „Пахне сонечком він красним / І промінням теплим, ясним. / Пахне полем, колосками”(М.Познанська).


Другий розділ „Лексико-стилістичні ресурси української поезії для дітей” містить шість підрозділів. У них розглядаються лексичне багатство української поезії для дітей, семантична особливість лексики в художньому мовленні, основні тематичні групи лексики, визначається поетична природа словесних образів  творів  дитячої літератури, зумовлена типом дитячого мислення, з’ясовуються  теоретичні питання, які стосуються визначення і функціональних особливостей мовностилістичних засобів, зокрема епітета, метафори, порівняння,  антонімів, синонімічних  пар.


Розгляд  лексичних особливостей української поезії для дітей  дозволяє  виділити в її словнику кілька функціонально найактивніших слів і лексико-семантичних груп,  а саме: мати; дитячі  слова; назви дитини, її  характеристики, побажання;  назви рослинного і тваринного світу; назви природних  явищ,  навколишнього життя; назви на позначення одягу; слова, пов’язані  зі сном, із дитячим садочком; слова, пов’язані з образом батьківщини, з мовою, зокрема з рідною мовою; слова на позначення речей,  пов’язаних  зі  школою; слова, пов’язані з харчуванням дитини. Надзвичайно різноманітною, барвистою є зменшувально-пестлива лексика української поезії для дітей. Велика частотність  вживання  зменшувально-пестливих слів  підтверджує  адресованість цих творів: квітоньки, дівоньки, голубочка, весняночка, серденько, зимонька-снігуронька, паняночка (Л.Глібов), черешеньки, дівчаточко, хлоп΄яточко, рученята (Леся  Українка), ручки, кулачки, оченята, щічки, носики (Г.Бойко), килимок, котенятко, носик, озерце, зайчатко, ділечко (Олена Пчілка), конвалійка, калинонька, синенькі очка, личенько, ягідочки (Марійка Підгірянка).


Враховуючи потреби й смаки своїх читачів-слухачів, українські дитячі поети наповнили свої твори  різноманітними  звуконаслідуваннями й звуковідтвореннями: „Кіть - кіть, об камінь хрусь, / Щоб  відтіль – пурх по квіткам” (Л.Глібов), „Козеня біжить : ме-ме. / Де то Юрчик,  де?.. / За  ним песик- гав-гав-гав!  / Ловить за кожушок” (Марійка Підгірянка).  Звуковідтворення  функціонують у поезії для дітей як слова, наділені певним значенням, більш  близьким і зрозумілим  дитині.


         Виділяються лексико-семантичні групи дієслів на позначення дій та процесів, пов΄язаних із  діяльністю дитини, різними етапами її фізичного розвитку, спостереження над природою, казковими уявленнями („Вийшов з міста, в яр спустився,/ Полем швидко перебіг, / Став, постояв, вийшов з гаю, / Йде, неначе печеніг”(Олександр Олесь).


         Привертає увагу висока  частотність  зменшувально-пестливих та  синонімічних   дієслівних форм. Поширеність цих форм у мові  дитячої поезії є  підтвердженням того, що вони несуть значне змістове навантаження, допомагають  дитині збагнути світ, відчути його.


          Синонімічність мовних засобів є  однією  з  ознак  поетичності  мови  української  поезії  для  дітей. Талановита  індивідуальна  праця  Л. Глібова,  П.Грабовського, Олександра Олеся, Лесі Українки, М.Рильського,  Н.Забіли,  П.Воронька,  Г.Бойка,  Д.Павличка  та  інших  дитячих  поетів  сприяють  безперервному  збагаченню  синоніміки  української  мови.  Синоніми  виступають  як  неодмінний  засіб  творення  системи  образів  в  українській  поезії  для  дітей („Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять, / Затишок хочуть собі відшукать”; „А сам аж виє-завиває.../ Крутиться, вертиться дзигою”(Олександр Олесь). Трапляються  такі  контексти,  в  яких  скупчується  цілий  ряд  синонімів,  що  стають  художньою  опорою  при  змалюванні  тих  чи  інших  явищ,  подій.  Створюються  ампліфікаційні  центри, що допомагають  поглибити  зміст  думки,  більш  виразно  й емоційно  передати  поняття.  Ампліфікаційні  фігури  будуються  так,  що  якась  дія (найчастіше),  стан  чи  якість  змальовуються  градаційно.  Коли  в  цих  фігурах  використовуються  контекстуальні  синоніми,  то  обов’язково  поруч  з  ними  стоїть  сталий  член  відповідного  гнізда: “Навмивалися,  накупалися, / Нагойдалися,  нагулялися,  / Закричали,  знялись  і  полинули, /  Тільки  пір’я  на  спогад  покинули”;  “Розсипались,  розплелися, / Водиченьки  напилися. / Вмиваються,  купаються, / Як човники, гойдаються. / Хлюпочуться, полощуться,  / Виспівують  свою  вроду” (Олександр Олесь).


     Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми – для пом’якшення враження від сказаного, посилення реакції дитини на почуте («Поросяткам у корито їжі свіжої налито./ Нечепури лізуть прямо у корито із ногами»; «Товстоногі пузанки-карапузики! Клишоногі повзунки-боягузики!”(Г.Бойко)  - та перифрази – як засіб, що несе в собі певну оцінку і допомагає яскравості, виразності зображення („Київ, Київ, наше місто золоте! / Рідне, ясноглаве, молодий наш день, / Горде місто слави, сонця і пісень!”(В.Сосюра).


     У  системі  виразових  засобів  мови  української  поезії  для  дітей досить  важливу  роль відіграють антоніми:  „Цей  чистенький  -  то    Жмурко,  / А   брудненький  -  то    Хмурко”  (Марійка Підгірянка),Починати  й  не  кінчати – вже  Андрійку  не  з  руки” (Г.Бойко), які виражаються: іменниками:  „Вже  кого  полоскочу  -  не  до  сміху,  до  плачу(П.Воронько), прикметниками:  „Його  мале  й  велике  знає” (Л.Глібов), займенниками:  „В  того  був  червоний  ніс,  а  у  цього  -  синій” (Н.Забіла), дієсловами:  „Ті  літають  духом  в  небі,  ці  плазують  по  землі” (Олександр Олесь). Широке  застосування  знайшли  в  українській  поезії  для  дітей  бінарні  антонімічні  пари:Заплакав  рік  Старенький…/  Сміється  Молоденький (Л.Глібов),  „Одна  летить,   друга  спиня, „Рано  вдосвіта  вставав  він  і  опівночі  лягав;  „Хай  віджиле  умиражити  юному  пора!”(Олександр Олесь).


     В українській поезії для дітей антоніми виражають: якісну протилежність („Чи ловиться, не ловиться, чи мимо проплива, / Як-то у казці мовиться, велика і мала”(В.Бичко), протилежність часових і координаційних понять („Чи то настане нічка темна, / Чи то веселий день шумить”(Л.Глібов), протилежність понять взаємозв’язаних і взаємозумовлених („В будні й днями вихідними, / В літню спеку і в мороз”(Н.Забіла), протилежну спрямованість дії („А усі боги родились і вмирали на землі; А у місті плач і стогін: ані вийти, ні ввійти”(Олександр Олесь).   Стилістична роль антонімів полягає в забезпеченні контрастної характеристики образів, предметів, явищ, речей. Стилістична  виразність антонімів  в  українській  поезії  для  дітей  забезпечує  краще  сприйняття  дитиною-читачем  навколишнього  світу.


     Для  втілення  єдності  світу,  поєднання  людини  і  природи потрібна найбільш  коротка,  максимально  концентрована  форма, що дуже  важливо  для  особливого  дитячого  світобачення  і  світосприймання.  Метафоричні  образи  є  відображенням  образів  світу,  різноманітних  об’єктів  і  сфер  простору,  вони  передають  динаміку,  рух  сил  природи.  Через  ці  форми  автори  виражають  своє  світобачення,  яке  виявляється  перш  за  все  у  відображенні  сфери  зовнішнього  світу,  передаючи  його  своєму  читачеві  (дитині):  „І  ранок  рум’яний  росою  вмивався”;  „Трусне  мороз  зимою”;  „Гуляло  море  на  просторі  і  місяць  весело  світив”  (Л.Глібов). Наближення  до  зримого  відтворення  образів,  живописання  словом – характерна  риса  образно-метафоричної  системи  української  поезії  для  дітей.  Адже  діти  люблять  малюнок,  ілюстративне  зображення  у  книзі  ніколи  не  залишається  поза  увагою  маленького  читача,  саме  тому  уявне  звукове  малювання  приваблює  дитину,  вона  звертається  до  цікавого  і  несподіваного  майже  півсвідомо,  інтуїтивно. Олюднення  неживих  об’єктів  ( переважно  явищ  природи,  рослин) -  різновид  метафоризації,  що  активно  використовується  в  українській  поезії  для  дітей  як  засіб  передачі  почуттів, дитячого (через авторське)  бачення  навколишнього  світу,  як  один  із  шляхів  змалювання  стану,  настрою  оповідача.  Персоніфікація  допомагає  увиразнити  зображуване,  наприклад:  „Хвиля   човен  сердито  вхопила” (Олена Пчілка).  Естетичний  ефект  метафори  побудований  на  певній  загадковості  предмета,  про  який  ідеться.  Метафора – це  перехід  інтуїтивного  осяяння  у  сферу  раціональних  понять.  І  чим  далі  містяться  один  від  іншого  протиставні  розряди  об’єктів,  тим  яскравіша  метафора,  яка  прагне  зосередитися  в  образній  оболонці. Широке  вживання  метафор  у  жанрі  загадки.  Дитячі  письменники  вдало  послуговуються  нею  („Довга-довга  і  страшенна, / Мов  гадюка  здоровенна. / Голова  десь  за  горами,  / Ноги  вперлись  між  лісами “ (дорога); “Десь  у  гаю  родилася,  у  хаті  опинилася./ Була  німа  і  нежива – тепер  говорить  і  співа“ (скрипка) (Л.Глібов); “ Висить  в  селі  і  в  місті, / Збирає  різні  вісті. / Щодня  її  гінці  спішать  у  всі  кінці” (поштова  скринька); “У  воді  я  висихаю, / У  вогні  я  розмокаю “ (віск) (Г.Бойко).    Метафора  змальовує  предмет  так,  щоб  дитина  впізнала  його  не  відразу,  а  поступово.  Тим  самим  метафора  ніби  оновлює  предмет,  показує  його  в  незвичному  вигляді.


     Українські  дитячі письменники  чи  не  найактивніше послуговуються  образами епітетного типу. У словнику досліджуваної поезії численну групу поетичних   номінацій складають  епітети кольору. Більшість образів, створених за допомогою  традиційних  колористичних  епітетів, мають  значення, близькі до  властивих їм у  фольклорних творах. Серед активно вживаних у поетичній мові дитячих  письменників  номінацій - слова білий, синій, зелений, червоний, голубий, сірийсрібний, золотий. Спостереження над частотністю  використання колористичних епітетів у поетичних  текстах  для  дітей  показує, що вона найвища у  традиційних для української поетики епітетів білий, зелений, золотий, срібний.  В  українській  поезії  для  дітей зливається зміст із відчуттям. Поетична мова стає засобом і предметом, матеріалом пізнання дійсності, вона має змогу будувати образний, іноді вигаданий, уявний світ, пережитий читачем (чи слухачем) – дитиною. Поетична мова поезії  для  дітей  орієнтована на поетичну уяву краси. Саме тому найпродуктивнішими у ній є епітети білий, зелений, золотий, срібний.  Ці колористичні епітети є виразниками символічних кольорів казковості, дитячої уяви.  Діапазон значень, представлених у поетичній мові  поезії  для  дітей лексемою срібний, не виходить за межі казковості, чистоти. Номінації з епітетом золотий – це традиційні вирази з семантичним зміщенням за кольором золота: сонце золоте, золоте крило, золота осінь. Але, окрім цього, поетичний епітет золотий у поезіях для  дітей  має метафоричне значення позитивної емоційної оцінки, вартісності.


     Коло явищ, означуваних епітетом зелений, залишається близьким до народнопісенного. Це здебільшого реалії рослинного світу, але у семантиці епітета зелений нерідко актуалізуються емоційно-експресивні компоненти “безтурботний”, “щасливий”, ”молодий“. Епітет червоний у поезіях  для  дітей  вживається для зображення кольору сонця, світла, достиглості.     Сірий, сизий вживаються переважно як прямі  назви кольору, для  вираження значень “давній”, “старий”, “дорогий”,  на опис явищ природи, як  порівняння. Поетична традиція зумовила  використання у поетичній мові поезії  для  дітей  синьої  гами кольорів, точніше, активне вживання лексем синій, голубий, блакитний. Досить часто у  поезії  для  дітей синонімічні прикметники  блакитний і голубий вживаються без  стилістичного  розрізнення семантики („Летіти змога на голубі  шпилі”;  „Люблю в криничці  блакитну глиб” (Марійка Підгірянка). Для назв епітетів синій, блакитний, голубий  характерна  позитивна,  піднесено-ніжна поетична оцінна семантика.


     Функціонування колористичних епітетів в українській поезії для дітей досліджувалося за допомогою статистичного методу; зроблено спробу виявити специфіку використання цієї лексичної групи в текстах різних авторів, що пишуть для дітей.  Великі реєстри колористичних епітетів властиві творам  Марійки Підгірянки,  Д.Павличка, дещо менші – творам  Л.Глібова, Н.Забіли, П.Воронька.


     Неабияким  образотворчим потенціалом  в українській поезії для дітей характеризуються порівняння („Притулилася хатинка, мов маленькая дитинка”(Леся Українка); „Наче вулик, наша школа, вся вона гуде, як рій”(Д.Павличко). Використовуються переважно усталені компаративні  народнорозмовні структури, об΄єкти яких є зрозумілими малому читачеві (назви тварин, птахів, явищ природи, рослин та ін.). Разом із тим автори активно трансформують узвичаєні мікроконтексти з метою розширення, уточнення, унаочнення характеристики зображуваних персонажів, їх дій, вчинків, явищ, подій тощо. Аналіз  порівняльних  конструкцій  в  українській    поезії  для  дітей  показав,  що  в  них  переважає  локалізація  зображуваного  у  рамках  дитячого  світобачення  та  зовнішня  схожість  порівнюваних  об’єктів.


     Третій розділ „Традиції у мовотворчості українських дитячих поетів” присвячено дослідженню функцій, семантико-стилістичних  та структурних особливостей мовних засобів стилізації української поезії для дітей. Розглядаються  лексичні засоби  стилізації під мовлення дітей та під фольклорне мовлення, зокрема семантико-стилістичні особливості  фразеологічних  одиниць, художня роль власних найменувань у поезії для дітей.  Визначаються конкретні причини звернення письменників до виражально-зображальних  засобів народної дитячої поезії та  власне мовленнєвої  діяльності дітей.


     Поезії для дітей досить часто нагадують дитині-читачеві (слухачеві) народнопісенні твори. Це не є стихійне наслідування, сліпа імітація фольклору, адже у кращих зразках поезії  для дітей немає ознак  автоматизму повторюваних формальних елементів, автори усвідомлюють об’єкт свого наслідування, але опановують сукупність саме тих відповідних мовних засобів, які допоможуть глибше проникнути в дитячий світ, донести слово до кращого його сприйняття.


     Дитячі  поети,  звертаючись  до  фольклорних  джерел,  свої  твори   призначають  різним  адресатам (насамперед  враховуючи  вікові  особливості  дітей,  їх  смаки,  уподобання). Стилізація  під  народну  колискову пісню помітна  у  творчості  багатьох  українських  дитячих  письменників (“Люлі,  люлі”  Олени  Пчілки, „Колискова” Марійки  Підгірянки, Г.Бойка, “Ходить  сон  коло  хати” П.Воронька, “Хоче  спати” А.М’ястківського та ін.). Колискові  народні  пісні  і  колисанки  майстрів  дитячої  поезії  мають  чимало  спільних мовних  рис.  Як  і  народна,  авторська  колискова,  викликана  до  життя  реальними  потребами  дитячого  віку,  стала  художньо  оформленим  зверненням  дорослого  до  дитини,  якій уже  в  ранньому  віці  притаманне  відчуття  інтонаційної,  ритмічної  організації  звуків. Специфічною  рисою  авторських  колисанок,  як  і  народних,  є  наявність  характерних  заспівів,  приспівів,  що  являють  собою  ритмічне  повторення  певних  слів  чи  звуків,  своєрідних  “дитячих”  звертань.  Найпоширенішими   є  різноманітні  варіації  слів “люлі”, “баю”, зменшувально-пестливі  слова. Використовуються образи,  які  символізують  “дитяче”,  добре,   світле:  Сон,  Дрімота,  Гулі.   Нерідко  авторським  колисковим (і  це  теж  наближує  їх  до  народних)  властива  форма  монологу,  що  посилює  враження  щирості  і  безпосередності. 


     Дуже  близько  до  колискових  пісень  щодо  загального  призначення,  яке  полягає  у  сприянні  розвитку  дитини,  стоять  забавлянки  для  дітей.  Спостерігаємо  в  цих  жанрах  спільність  окремих  сторін  художньо-образної  системи (часте  використання  діалогу, різноманітні  поєднання  звукосполучень  “чук – чуки”,  “гой – да”,  “ту- ру”,  “ладки – ладусі”  та  ін.,  що  надають  пісенькам  чіткого,  енергійного  ритму,  часто  відтворюють  рух;  значну  навантаженість  дієслівними  формами,  насиченість  алітераціями,  асонансами;  своєрідну будову – ланцюжок  питань  та  відповідей  до  них,  витриманих  у  межах  одного  логічного  ряду; вони є  незначними   за  обсягом   творами, які пристосовуються  до  можливостей  дитячого  сприймання; вони  є  одним  із  чинників,  що  впливають  на  хід  мовного  розвитку  дитини,  враховуючи  потреби  й  смаки  маленьких  читачів). 


     Підрозділ „Мовні традиції уснопоетичного слова в українській поезії для дітей” засвідчує, що розвиток  системи  мовно-художніх  засобів  української  поезії  для  дітей  значною  мірою  завдячує  засвоєнню  й  творчій  обробці  фольклорних багатств,  зокрема  мови  української  народної  пісні (колискової,  жартівливої,  заклички,  забавлянки,  обрядової  та  ін.),  гри,  скоромовки,  казки. Кращим  зразкам  української  поезії  для  дітей  притаманний  мелодійний,  наспівний  ритм,  за  яким  відчувається  вплив  народної  пісні.  Про  цю  природну  близькість  стверджують  автори  віршів  для  дітей  вже  емоційно  наснаженими  назвами  цілого  ряду  поетичних  творів, використанням  традиційних  символів,  що  сприяють  розкриттю  ліричних  образів,  змалюванню  соціально-побутових  картин  шляхом  асоціативного  зіставлення  із  явищами  природи, створенням  оригінальних  епітетних  сполук,  які  часто  годі  відрізнити  від  народних, освоєнням   тавтологічних  структур,  поширених  в  усній  народній  творчості,   використанням   віршованої  форми  народних  пісень  та  їх  ритмомелодики (зачини, повтори,  що  несуть  у  собі  основне   смислове  чи  емоційне  навантаження тощо). 


     Із  арсеналу  фольклорного  мовлення  черпають  українські  поети,  що  пишуть  для  дітей,  лексику  із  суфіксами  суб’єктивної  оцінки,  які   викликають  відповідні  емоції  у  дитини - читача,  є  виразниками  ставлення  автора  до  зображуваних  подій  і  явищ (зменшувально-пестливі суфікси,   пейоративні  суфікси); вживаються нестягнені  форми,  які  характерні  для  народнопісенної  мови  українських  дум,  балад.  Такі  форми  являють  собою  один  із  способів  вираження  урочистості, ліричності і емоціональної  піднесеності. Українська  поезія  для  дітей  послуговується  запитальними  конструкціями,  досить  поширеними  в  українському  фольклорі.  Як  правило,  такі  конструкції  містять  запитання   риторичного  характеру.      Синтаксичний  рівень  організації  кращих  зразків  української  поезії  для  дітей  підпорядкований  не  тільки  прагматичній  функції,  але  й,  насамперед,    лінгвальному  розвиткові  дитини-читача (слухача).  Серед  синтаксичних  особливостей  поезій  для  дітей  молодшого  віку, як і в народнопісенних творах,   привертає  увагу  перевага  простих  речень,  а  також  односкладних  структур,  представлених  означено-особовими,  інфінітивними  та  номінативними  типами.  У  поезіях  для старших дітей  звертаємо  увагу  на  ускладнення  синтаксичної  організації  текстів.


     У підрозділі „Фразеологія української поезії для дітей” робиться спроба визначити причини частого використання дитячими письменниками  скарбів  народної  фразеології.  Вони послуговуються  стійкими  виразами,  які  вже  пройшли  “апробацію”  у  мові  народу  і  знайшли  цілковите  схвалення.    Хронологічні  межі  фразеологізмів,  які  використовує  українська  дитяча  поезія,  надзвичайно  широкі:  від  виразів,  які   прийшли  із   давньоруської  мови   („І  на  кінець: «Іду  на  ви», - / Пробекав  баранець” (Г.Бойко),  до  тих,  які  виникли  порівняно  недавно („Сашко  думки  виводить  на  орбіту (Н.Забіла).   


     Українська  поезія  для  дітей,  використовуючи  фразеологізми,  виражає  емоційне  відношення  до  зображуваного.  Присутність  у  творах,  призначених  для  дитячого  читання,  фразеологічних  одиниць  робить  їх  більш  виразними,  живими,  надає  їм  національного  колориту. Національна  своєрідність  фразеологізмів  в  українській  поезії  для  дітей  простежується  на  семантичному  рівні.  У  фразеологічних  одиницях  відображаються  особливості  психології,  способи  мислення,  специфічні  умови  розвитку  і  духовного  життя  дітей.  Носіями  народної  педагогіки  на  Україні  завжди  були  старші  люди,  наділені  природною  мудрістю,  добротою,  людяністю,  працьовиті  та  винятково  чесні  і  порядні.  Саме  тому  вони  можуть  давати  оцінку  поведінки  чи  вчинку  дитини,  пораду,  виносити  своєрідний  вердикт,  запитувати:  „Чи  вас  у  школі  вчать,  / Як  місце  дати  старшому,  / Як  старших  поважать?”;  „Чому  це  ти  тиняєшся/ Долоні  потираєш?”(Г.Бойко).


     В  українській  поезії  для  дітей  помітне  місце  посідають: а) прислів’я („А  треба  пам’ятать:  / Хто  вище  злізе – дужче  пада” (Л.Глібов),  Хто  має  очі,  /  Той   в  терновий  кущ  не   вскоче”   (Олександр Олесь),   Як   вовка   боїшся – у   ліс   не   ходи (Г.Бойко);


б)  афоризми (Кожен  платить  у  житті  за  свою  скупоту (Д.Павличко), „І  не  журись:  тверда  наука –  / Ума  твердого  запорука (П.Воронько);  в)  сентенції ( „Ти  завчи  такі  слова: /Невезіння від невміння / Та  від поспіху бува!” (Г.Бойко); г) парадокси  (Не  ведмідь  же  я,  малята,  / Щоб  до  рота  пальці  брати”;  „Уміння  без  терпіння –  / Наче  казка  без  кінця” (Г.Бойко).


     Фразеологізми,  що  їх  використовують  дитячі  письменники, як правило,  завжди  доречні,  вони  подають  народні  неписані  моральні  настанови і, безперечно, виконують  експресивну  функцію.  Особливо  продуктивні  фразеологізми  на  означення  і  змалювання  осіб  з  негативними  рисами  і  вчинками („Носа  вгору  не  дери!”; „Стала  Олечка  на  всіх  звисока  дивиться(Г.Бойко), „Та,  коли  з’явився  звір,  враз  пиха  зухвала  / Спала  з  короля,  і  він  дав  швиденько  драла;   „Чоловічок  зміркував можна  поживиться;  Копійчиною  радів,  як  душею  дідько (Д.Павличко).


     Народна  фразеологія  є  невичерпним  джерелом  створення  різних  гумористичних  ефектів  у  поезії  для  дітей.  Особливо  розмовна (просторічна)  фразеологія  є  вдячним  матеріалом  гумористичного  зображення  багатьох  сцен,  подій,  характеристики  персонажів,  їх  мовлення,  зовнішнього  вигляду:  „В  мами,  в  тата  запитай  і  на  вуса  намотай!”;  „Ремонтую  цілий  день,  ну  а  він анітелень  (Г.Бойко). Джерела  гумору  української  поезії  для  дітей – у  меткому  народному  слові.  Багата  й  колоритна  фразеологія  у  творах,  пов’язаних  із  жартом,  гумором,  нерідко  з  іронією:  „Ви  маленькі,  а  вже  свині”;  „Могли  б  барани  вбити  вовка  рогами/ Коли  б  барани  не  були  баранами”;  „А  малятам  смішно  стало: / Гава  гаву  упіймала!” (Г.Бойко).


     В  українській  поезії  для  дітей  усталені  вислови  виконують важливі композиційні  функції. Звертаємо увагу на:


     а) узагальнюючий  характер  фразеологізмів, який сприяє  використанню їх в  якості  заголовків,  коли  вони  передають  той  світ,  у  якому  живуть  герої,  окреслюють  його  межі  чи  дають  характеристику  самому  герою (“Всьому  свій  час”  Марії  Познанської;  “З  хворої  голови”,  “Сила  звички”,  “Вовчі  сльози” Петра  Ребра  та  ін.);


     б)вживання  фразеологізмів,  які  є  надзвичайно  “ощадливими”, у  ролі кінцівки  („І  ти  ніколи  не  хвались,  / Коли  не  можеш – не  берись”; „І  сміються  всі  з  тих  пір, / Що  для  Гриця  й  муха – звір”  (П.Воронько);


     в) афористичність  прикінцевих  рядків  творів  для  дітей („Тому  я  маленька,  / Що  звуся  Оленка, - / Оленки  маленькі  усі”;  „У  праці  пісня  родиться – /Це  правильні  слова” (В.Бичко). Позиції,  коли  фразеологізм  виконує  роль  кінцівки або коли афористичними  стають  прикінцеві  рядки  твору,  набувають  особливої  ваги  в  українській  поезії  для  дітей,  адже  саме  на  кінець  твору  завжди  акцентовано  найбільшу  увагу  дитини.


    Простежуємо групи  фразеологізмиів із  різними опорними  словами, як-от: язик („А  язик – ой  леле! – лопотить  та  меле!”, „Хто  хвалитись  полюбляє,  в  кого  звичка  є  така, - / Хай  ці  вірші  прочитає  і  прикусить  язика!” (Г.Бойко);  ґава  („Що  ж  ви ґaв  ловили,  / Зупинить  не  вміли” (Олена Пчілка), „Не  ловила  б  ґав,  Маринко,  / І  була  б  тобі  хатинка” (Н.Забіла); сміх („Розбіглися два півники курчатам всім на  сміх” (В.Бичко); діло („Усяке  діло  майстра  слуха” (Л.Глібов); ніс (Крутить  носом  і  сопе,  / Віри  він  тобі  не  йме” (Олена Пчілка),  „Отакий  у  мене  ніс/ Через  нього  все  навкіс” (Г.Бойко).  У вживанні фразеологізмів особливо яскраво проявляється національна специфіка української поетичної мови для дітей, яка склалась у своєрідності асоціацій, уявлень, сприймань, що відображають значною мірою особливості психології, історії, умов життя української дитини.


     У підрозділі „Художньо-естетична роль власних найменувань”з’ясовуємо, що найменування  осіб  у  творах  для  дітей  є  надзвичайно  важливим  засобом  типізації  образу,  відображення  своєрідної  характеристики  героя, вони викликають  інтерес  ще  й  тому,  що  їм  властивий  український  національний  колорит.  Особливості  жанру    дитячої  поезії  зумовили  вживання  однослівних   власних  назв,  серед  яких  переважає  більшість  імен дітей. Автори  не  приховують  своєї  симпатії,  з  ледь  вловимою  гумористичною   ноткою  змальовуючи  своїх  героїв,  поміщаючи  їх  у  такі  ситуації,  в  яких  повніше  розкриваються  характери,  індивідуальні  риси  персонажів.  Гарна дитина може  розраховувати на  лагідне звертання  до себе.


     Характерною  особливістю  української  поезії  для  дітей  є  те,  що  в  ній  не  вживаються  імена  міфічних  героїв,  назв  зірок,  складних  географічних  найменувань  та  ін.,  незрозумілих  дітям,  яким  призначаються  твори. Вагомим  є  пізнавальний  елемент.  Художніми  засобами  дитячі  автори  відкривають  перед  уявою  читачів  велетенський  навколишній  світ,  подають  цікаві  для  дитини  відомості:  „А   Ясько  готує  томагавки  і  бурмоче,  чистячи  гвинтовки, /  Що,   мовляв,  бізон  -  не  для  забавки” (М.Рильський),  „Вітер,  вітер  пустотливий / Залетів  до  нас  у  сад, / Оббиває  груші,  сливи, /  Трусить  яблуні  підряд.  / І   хустиночку  в  Марусі  / На  голівці  розв’язав” (М.Познанська).


     Імена,  що  вживаються  у  поетичних  творах  для  дітей,  існують  нерідко  без  якогось  спеціального  підбору  і  зумовлюються  поширеністю  серед  українського  населення.  А  про  життя  і   пригоди   своїх  персонажів  дитячі  письменники  розповідають  у  такий  спосіб,  що  й  читачі  відчувають  себе  причетними  до  зображуваного,  вони  немовби  знайомі  з  героями,  які  мають  такі  зрозумілі   та  звичні  кожній  людині   імена. Це  мовби  просте  віддзеркалення  народного  життя.


     Зустрічаємо  у  поезіях  для  дітей  такі  особові  назви,  які  втілюють  у  собі  позитивні  чи  негативні  риси  людини.  Наприклад,  порівняємо  ім’я  однієї  й  тієї  ж  дитини  -  дівчинки  з  “Казки  про  Катю”  письменниці  Марії  Пригари: „Не  велика,  не  мала, / Катря – дівчинка  жила…/  Та  чомусь  ота  Катруся  не  така  була,  як  всі…/  Ще  й  в  руці  червона  квітка  -  віддалік  Катрусю  видко…/ Тут  бабуся  кличе  з  хати: / - Годі,  Катре,  святкувати!.. / Відмовляє  їй  Катруся: /  -   Ой,  бабусю,  я  боюся!.. / - Чом  ти  дмешся,  Катерино? /  Чом  не  дивишся  на  нас?”. Автори  вживають  пестливі,  зменшувальні  форми  власного  імені,  коли  з  симпатією  розповідають  про  своїх  героїв,  наділяють  їх  рисами,  що  здавна  шанувалися  в  народі  (працелюбність,  доброта,  щиросердність).  Повна  чи  навіть  згрубіла  форма  власного  імені,  навпаки,  уособлює  в  собі  негативні  риси  (ледарство,  лінь,  жадібність).


Власні імена в поезії для дітей служать естетичним та експресивним засобом при створенні образів, при відтворенні вражень і емоцій з одного боку. Діти,  як  правило,  не  люблять  безликості,  отже,  саме  найменування  допомагає  їм  швидше  зорієнтуватися  у  даній  ситуації,  виявити  свої  симпатії  чи  прислухатися  до  оцінки  автора.  Усі  найменування  осіб  справді  близькі  і  зрозумілі  дітям,  є  популярними  серед  них,  адже  і  самі  твори  призначаються  і  мають  безпосереднім  адресатом  дитину.


     У четвертому розділі „Засоби експресивності мови української поезії для дітей” розглядаються елементи мови  поетичних творів дитячої літератури  з погляду їх здатності  виражати й викликати  різного роду емоції, оцінки та асоціації. Почуттєво  мотивована  експресивність  пов’язується  з  багатьма  явищами  українського  словотвору. У  дериваційній  системі  української  поезії  для  дітей  є  велика  кількість  спеціальних  афіксів,  з  допомогою  яких  можна  експресивно  передавати  найтонші  відтінки  почуттів,  переживань  і  оцінок.  Найчастіше  у  поезіях  для  дітей  використовуються   суфікси пестливості і зменшеності, як-от: -к-, -ик-, -ок-, -чик-,  -очк-, -очок-,  -чк-,  -ечк-,  -ц-, -ець-,  -оньк-, - еньк-,  -ат-,  -инк-,  -есеньк-  та  ін. („Поблискують черешеньки в листі зелененькім, / Черешеньки ваблять очі діточкам маленьким”(Леся Українка), На  зелений  моріжок / Вже  біленький  впав  сніжок”(Марійка Підгірянка), „Тріпочуть сльозинки на віях, / Тремтять рученята в дитини”(А.Камінчук).  Можна  говорити  про  багатство  і  різноманітність  словотворчих  демінутивних  засобів  у  поезіях  для  дітей.  Вживання  зменшено-пестливих   форм   слів  у авторських творах свідчить  про  їх адресованість, справжнє призначення  таких віршів, добре  чуття  мови,  розуміння  душі  дитини,  обізнаність   дитячих  письменників  з фольклорними  джерелами.


     У підрозділі „Акцентована    вокалізація    в     системі       експресивних засобів  української  поезії  для  дітей» з усіх  компонентів   евфонічності мови    зупиняємося на  текстуальній  акцентованій     вокалізації,     яка, за нашими спостереженнями, є досить поширеною в творах для дітей і   створює  особливу  емоціональну  атмосферу,  передає  експресію  відповідних  почуттів („Та шкода було вмовляти! / Хоч казала щиро мати,/ Наш метелик не вважав, / Теї ради не приймав”(Олена Пчілка)акцентована вокалізація на а; “У  вагоні  лис  і  зайчик, /   Бегемотик,  слоник,  котик, / Песик,  вовчик, / Чорний  кротик” (А.Камінчук) – акцентована вокалізація на о„Заглядає ніч у вічі - / В чорнім небі світить свічі, / Розливає супокій... / Спи, синочку рідний мій!” (М.Рильський) – акцентована вокалізація на і„Куди ідуть краєм шляху тополі? / Куди несуть свої думки і болі? / До мужніх друзів, до міцних дубів... / Зрубали яблуню стару в саду, / Її дочку я бачу молоду”(Д.Павличко)акцентована вокалізація на у.


     Частки серед морфологічних засобів виявлення експресивності розглядаємо у підрозділі „Емоційно-експресивні частки та їх функції в поезії для дітей”. Частки вказують на характер логічного зв’язку між поняттями, надають додаткових відтінків значенню окремих слів (“Ні зір, ні сонця, ні весни / Без краю рідного немає”, “Не спиняй думок крилатих, / Хай летять в світи” (Олександр Олесь); „Лиш райдуга у небі не вихваля синів - / Такі вони у неї, що не потрібно слів: / Аж сім найяскравіших, аж сім найвеселіших, / Аж сім найкрасивіших на світі кольорів!”(Т.Коломієць); „ – Чому це ти подряпаний? - / Юрко Тимка пита. / Тимко йому відказує: / Та я ж купав кота! / - А я от не подряпаний, хоч теж купав свого... / Еге, ти ж не викручував і не сушив його!”(Г.Бойко).


     Серед синтаксичних засобів емотивної  експресії у поезії для дітей виділяємо художньо виразні односкладні і неповні синтаксичні утворення (“Виліз Трусик. Озирнувсь. / Став на задні: щось послухав…/ Шийку лапкою почухав / І доріжкою метнувсь. / Став. Назад і вправо – зирк! / Тиша..  Вискочив на гірку. /  Аж – сорока! Круть – і в нірку! / Сів. Сидить. Анічичирк “ (Олександр Олесь), які, взаємодіючи з простими двоскладовими конструкціями, збагачують стилістичні можливості поезії для дітей, творять стилістично позначені контексти. Якщо текст трансформувати, розгорнувши неповноту деяких речень, зникне своєрідне забарвлення, зруйнується характер висловлення.   


Цілий ряд емоційно-експресивних властивостей української поезії для дітей знаходить своє відображення і в стилістичних фігурах, витворених структурою речення. Поезія для дітей багата на повтори, основна функція яких полягає в художньому увиразненні поетичної мови, посиленні  її експресивно-зображальних властивостей (“Юрчик кицю прикликає / І наказує-навчає: / - Кицю-мицю, добре слухай, / Що не твоє, то не рухай: / Ні квачів, ні помазків, / Ані Юркових м’ячів, / Ані дядькових шнурочків, / Ані тітчиних клубочків… / Не розкидуй олівців, / Не розкидуй папірців, / Не вистрибуй з кута в кут, / Бо в роботу піде прут!” (Марійка Підгірянка); „Лийся, лийся над травою, / Молодою, / Запашною, / Лийся, лийся / Густо-густо / На розложисту капусту. / Лийся, лийся, наче з бочки, / На зелені огірочки, / На петрушку, / На чорнушку, / На квасолю, бараболю і на мак, / На пастернак, / На коноплі і на льон, / На козелець, на  пасльон… / Лийся, дощику, кругом, / А найбільше над вівсом, / Над вівсом, / Над ячменями, / Над житами, пшеницями” (М.Стельмах). Досить оригінальні стилістичні фігури творять особливі види повтору – полісиндетон („У бобра добра багато: / І надворі, / І в оборі, і в коморі, і у хаті”(М.Стельмах); „Слава витязю навіки, / Славен він навік! / Що на поміч став, / Що народ спасав, / Що тих діток-малоліток змієві не дав!”(Марійка Підгірянка) та асиндетон („Зима-лихоманка морозцем дмухнула - / А пташка-коханка про мене забула” (Л.Глібов); „Зайчику-стрибайчику, /  Не неси зітхань” (П.Воронько). Повтори в поезії для дітей – це окраса поетичного слова, досконалий засіб передачі найтонших нюансів мислення.


     У стилі  української поезії для дітей реалізуються різні стилістичні колорити. Переважно  властивий  стилістичний  колорит  інтимності-ласкавості (пестливості),  адже  зміст творів для дитячого читання найчастіше  забарвлений  почуттями сердечності, симпатії, довіри, інтимної  лагідності  та  ін. Але багато поетичних творів для дітей мають жартівливий характер. Події й ситуації в них показують життя з комічного боку. Саме в таких текстах виявляється стилістичний колорит гумору, який може подаватися як в цілому творі, так і в окремій його частині („Гей,  тікайте – буде  горе, / Всі  тікайте  хоч  куди! / Пір’я  дибки,  вип’яв  груди, /  Дзьоб,  як гострий  топірець…/ Стережіться – бійка  буде! / Ой,  сердитий… горобець!” (А.М’ястківський); „ А  от  мені  косичок  не  треба. /  Я – хлопчак. /  А  що  я  теж  красивий – /  То  це  помітно  й  так!” (А.Костецький).


     Стилістичний колорит урочистості виявляється у поезії для дітей, коли автор ставить за мету збудження високих почуттів і настроїв у дитини-читача (слухача) щодо пам’ятних подій, національних героїв, патріотичних вчинків, якихось справді важливих фактів. Поезії для дітей, витримані в стилістичному колориті урочистості, переважно мають складні синтаксичні конструкції, однорідні члени, що сприяє створенню урочистої інтонації і ритму; у них наявні звертання-оклики чи окличні конструкції, які повторюються з нарощуваною інтонацією („Всі його ми батьком звемо, / Так від роду і до роду: / Кожний вірш свій і поему / Він присвячував народу” (М.Рильський); „Там сплять твої ровесники-орлята: / Тепер уже були б із них орли! / Схилися ж над могилами солдатів, / Що у боях за тебе полягли!” (М.Познанська).


 


У „Висновках узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:


     1. Особливості поезії  для  дітей  зумовлені  її  специфічними  завданнями, спрямовуючою  метою,  своєрідною  формою  мислення її  адресата. Художньо-словесні образи української поезії для дітей становлять певну систему, семантико-естетична єдність якої забезпечується специфікою дитячого світобачення. Найважливіші  стильові  риси  поетичної  мови  для  дітей  такі:


 а) образність:  за  допомогою  слів  поет  малює образи,  картини,  використовуючи  художньо-образну конкретизацію,  передає зорові, звукові, дотикові враження; слова підбираються  предметні; іменники конкретизуються означеннями; дієслова – обставинами; використовуються  порівняння, епітети, метафори;


б) емоційність і експресивність, які досягаються насамперед характером зображення персонажів і картин, оскільки у поезіях виражається відношення автора до зображуваного, виявляється любов до дітей. Це відбивається у відповідному доборі барв, у використанні емоційно-оцінних слів і виразів, застосовується своєрідний, відповідний колорит  висловлювання, використовуються емоційно забарвлені епітети, порівняння, метафори, незвичайний, експресивний порядок слів, звертання, повторення слів та інші засоби вираження почуттів і бажань, яскраво проявляється особистісно-оцінний характер мовлення.


2. Розмаїття стилістичних засобів  авторської поезії для дітей підтверджує  усталену думку в науці про народність  витоків цієї поезії. Мовні образи у кращих зразках є здебільшого фольклорними в своїй основі чи підказаними  своєрідним дитячим світобаченням. Вони зазнають майстерної авторської обробки і стають неповторними, індивідуальними,  але разом з тим справді класичними.


     3. Мова української поезії для дітей характеризується особливими,  естетично мотивованими  виражально-зображальними засобами. Ці засоби дають можливість емоційно захоплювати читача (слухача), зворушувати його, переконувати, естетично наснажувати.


     4. Враховуючи потреби й смаки своїх читачів, українські дитячі поети вживають різноманітні звуконаслідування. Відзначається висока частотність зменшувально-пестливих та синонімічних дієслівних форм, які несуть значне змістове навантаження, допомагають дитині повніше збагнути світ, глибше відчути його. Аналіз словесних засобів вираження у мові творів для дітей показує співвіднесеність мовної специфіки текстів із ходом мовленнєвого розвитку дитини, пізнанням нею світу.


     5. Синонімічність  мовних елементів є однією з ознак поетичності  мови української поезії для дітей. Наявність синонімів  мотивується намаганням митців слова  урізноманітнити мову, уникнути повторів та свідчить про вміння дитячих письменників користуватися скарбами мови, володіти словом.


     6. У  системі  виразових засобів мови поетичних творів для дітей важливу роль відіграють антоніми, зокрема ті, яскрава стилістична виразність яких забезпечує краще сприйняття дитиною навколишнього світу.


      7. Підсумовуючи спостереження над метафоричними структурами в поезії для дітей, відзначаємо: а) метафоричні  структури  найповніше  відображають  механізм  оновлення  лексичної  семантики  слова, що сприяє  наданню  поетичному  текстові  для  дітей  динамічного  характеру,  варіативності  його  сприйняття  адресатом; б) метафора  несе  в  собі  пізнавальні   можливості  і  функціонує   як  засіб  передачі нової  інформації,  як  засіб  комунікації; метафора полегшує  пізнання  дитиною  навколишнього  світу; в) у  поезії  для  дітей  виявлено  дієслівні  метафори   (найпродуктивніший   тип),  прикметникові  та  іменникові  метафори.


             8. Мова поезії для дітей використовує слова, які надають їй особливого – зримого забарвлення. Це переважно прикметники колірної ознаки. Збагачення групи колірних прикметників викликане потребами дитини у позначенні тих чи інших понять. Поезія для дітей демонструє широке використання назв кольорів. Найпродуктивнішими в ній є прикметники-означення білий, зелений, золотий, срібний, традиційні  для української поетики.


                9. Неабияким образотворчим потенціалом в українській поезії для дітей характеризуються порівняння. Використовуються переважно усталені компаративні народнорозмовні структури, об’єкти яких зрозумілі читачеві.


10. Естетично-образна  система  художньої  мови  поезії  для  дітей  значною мірою визначається  використанням  народнопоетичних  джерел. Назви  тварин,  рослин, явищ   природи,   постійні  епітети,  суфіксальні  словоформи,  порівняння,  повтори,  характерні  синтаксичні  структури  є  засобами  ритміко-інтонаційної  стилізації,  побудови  народнопоетичної оповідності, створення  характерної почуттєвості.


     11. У  процесі поглибленого лінгвостилістичного аналізу поетичних творів для дітей доцільно зважати на естраперсональний характер експресивних засобів мови. Адже експресивність у творах, призначених для дитячого читання, створюється з метою справити враження на юних читачів (слухачів). Висока емоційність української поезії для дітей виявила себе у майстерному використанні художньо-зображувальних та експресивних властивостей словотворчих засобів народнопоетичної мови (зокрема суфіксів пестливості й зменшеності, які є своєрідним засобом збагачення, поглибленого  відображення тонких емоційних  відтінків мовлення).


12. Різні  звуки  та  їх  різні  сполучення у поезії для дітей мають  неоднакову  силу  виразності. Дитячий  поет надає  звукам  всієї  можливої  для  них  виразності,  активно  використовує  експресивні  можливості  фонематичного  звучання  слова.


     13. Дитячі поети досить вдало використовують емоційно-експресивні частки, які роблять  поетичну мову  виразнішою, натхненнішою. За допомогою часток підсумовують висловлене, підсилюють ефект присутності,  загострюють  увагу читача на описі, прагнуть дохідливіше висловити свої почуття, долучають їх до внутрішнього жесту.


     14. Синтаксичний рівень організації текстів дитячої поезії підпорядкований рівневі лінгвального розвитку дитини. Серед синтаксичних особливостей творів для дітей привертає увагу перш за все перевага простих речень. Автори виявляють велику майстерність щодо використання односкладних структур, представлених означено-особовими, номінативними, інфінітивними, безособовими конструкціями, які надають контексту експресивного тону. Цілий ряд емоційно-експресивних властивостей української  поезії для дітей знаходить своє відображення в стилістичних фігурах, витворених структурою речення.


     15. У мові поезії для дітей реалізуються різні стилістичні колорити і тональності стилю: інтимності-ласкавості (пестливості), урочистості, гумору.


      Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:


     1. Творческие  работы в курсе детской литературы как средство полноценного интегрированного  восприятия книги // Матеріали ІІ  Всеукраїнської науково-практичної конференції „Науково-методичні проблеми викладання психолого-педагогічних дисциплін”. – Мелітополь, 1997. – С. 163-164.


     2. Акцентована вокалізація в системі експресивних засобів дитячого фольклору (на матеріалі колискових пісень) // Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників: Збірник наукових праць. – Вип. 2: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / Редкол.: Л.Я.Дергаль (відп. ред.) та ін. – Київ-Мелітополь: Твім інтер, 2001. – С. 79-85.


     3. Семантична характеристика колористичних епітетів у поетичній мові Марійки Підгірянки // Нова  філологія. – 2002. - № 1(12). – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С. 114-119.


     4. Лексико-семантичне групування словесних засобів вираження у мові української поезії для дітей // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. – Вип. 14 / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. – К.: Твім інтер, 2002. – С. 534-541.


     5. Особливості стилістичного функціонування порівнянь в українській поезії для дітей // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта’2003”. – Т.13: Філологія / За заг. ред. Ю.О.Шепеля. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 34-35.


 6. Художня роль особових найменувань в українській поезії для дітей // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки / Гол. ред.: В.В.Савін. – Запоріжжя: ЗДУ, 2004. – С. 5-10.


     7. Мовностилістичний аспект поетики  Олександра  Олеся (на  прикладі  творів  для  дітей) // Вісник  ЗОВУД. – Вип. 2 / Редкол.: В.А.Чабаненко (відп. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2004. – С. 91-100.


     8. Естетичний ефект метафори в українській поезії для дітей // Матеріали  І  міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції „Нові виміри сучасного світу”. – Т.І. – Мелітополь, 2005. – С. 38-39.


     9. Емоційно-експресивні частки та їх функції (на матеріалі творів Т.Г.Шевченка для дітей) // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць. – Вип. 7. – К.: КНУ, 2005. – С. 113-116.


     10. Стилістичні колорити української поезії  для дітей // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки / Гол. ред.: В.В.Савін. – Запоріжжя: ЗДУ, 2005. – С. 5-9.


                                         

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины