| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, наголошено на науковій новизні, зазначено об’єкт і методику дослідження, схарактеризовано джерельну базу, описано теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Структуру першого розділу “Місце сленгових форм комунікації в мовному побуті міста” утворюють два параграфи. У першому параграфі “Вивчення мови міста: історична динаміка та сучасний етап досліджень” подано короткі відомості з досліджень мови міста.
Вивчення розмовної мови міста, яке привернуло увагу вітчизняних дослідників ще на початку ХХ ст., відбувалося в декілька етапів. Перший етап охоплює 20-ті роки і характеризується спробами реєстрації та опису окремих жаргонів (В.М. Жирмунський, С.О. Копорський, Б.О. Ларін, Д.С. Лихачов, М.М. Петерсон, А.М. Селіщев, В.А. Тонков, Б.А. Успенський, М.М. Фрідман, Ю.В. Шевельов та ін.). Під час другого етапу – 60-ті роки – вивчається розмовна літературна мова міста (Л.А. Булаховський, В.В. Виноградов, Л.К. Граудіна, В.О. Іцкович, Л.П. Катлінська, Ф.П. Філін, Л.В. Щерба та ін.). Для третього етапу – 70-80-ті роки – характерне вивчення живого розмовного мовлення в межах просторіччя. Четвертий етап – з 90-тих років до наших днів – характеризується розширенням структурних компонентів, зокрема вивченням жаргонного аспекту як соціального диференціатора мови міста (Г.А. Боброва, М.О. Грачов, Н.О. Імедадзе, Г.А. Кривозубова, О.Г. Марочкін, Л.Т. Масенко, В.М. Мокієнко, Т.Г. Нікітіна, С.І. Ожегов, М.П. Одинцова, Б.І. Осипов,
С.В. Пиркало, О.Ю. Позднякова, О.Б. Сиротиніна, Л.О. Ставицька, Б.Я. Шарифуллін, Н.Ю. Шведова, А.А. Юнаковська та ін.).
З кінця 90-тих років у мовознавстві відбулися зміни не лише щодо об'єкта досліджень, але й щодо параметрів дослідження. Якщо раніше вчені в основному акцентували увагу на теоретичних питаннях та розглядали розмовне мовлення відповідно до літературної мови, то зараз увагу приділяють широкомасштабним описам “реального” побуту мови міста. Такий підхід, суть якого полягає в тому, щоб на основі теоретичної бази представити систематичну методологію для вивчення соціальних діалектів міських варіантів мови, дає можливість широко проаналізувати те чи інше мовне явище як у межах окремої групи, так і в межах міста.
У другому параграфі “Соціальні діалекти національної мови” подано коротку характеристику базових компонентів національної мови, таких як кримінальне арго, жаргон, сленг; проаналізовано термінологічну окресленість “сленгу” в діахронії; проведено понятійне розмежування між “сленгом”, “арго”, “жаргоном”, “просторіччям” і “суржиком”.
У роботі ми послуговуємося визначенням сленгу як відкритої системи ненормативних стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, які виконують експресивну, оцінну та евфемістичну функції. Часто в науковій літературі ототожнюють поняття “сленг” і “жаргон”. Ми виокремили риси, спільні й відмінні для обох явищ. Риси спільні: використання сленгу та жаргону на позначення нелітературного мовлення, тобто не обмеженого літературними нормами; перехід у сленг жаргонних лексем свідчить про наявність спільних одиниць в обох системах; за допомогою сленгової та жаргонної лексики передається ставлення мовця до предмета чи до адресата, що вказує на їх емоційно-експресивний характер; сленгові та жаргонні одиниці містять у собі часто оцінну характеристику, отже, їм властива оцінна функція; сленгізми та жаргонізми непрямо називають певний предмет чи явище, отже, виконують евфемістичну функцію.
Риси, відмінні для сленгу та жаргону: cленг як соціально зумовлене мовне явище утворюється й функціонує на основі жаргонних одиниць
декількох мовних груп чи угруповань, що вказує на його характеристику як загального й відкритого мовного явища; cленгові одиниці є не настільки функціонально обмеженими порівняно з жаргонними, які побутують у межах певної групи чи групового утворення.
Зазначаємо, що поняття “жаргон” є тотожне поняттю “сленг” за умови “негерметичності” певної соціальної спільноти, тобто йдеться про використання мовних форм поза межами окремої групи. Поняття “жаргон” не є тотожне поняттю “сленг”, якщо історично вказує на обмеженість групи його носіїв, а також на вузькість семантичного поля.
Об’єктом аналізу в роботі стала й та лексика, яка уже перейшла зі сленгу в просторічний (просторозмовний) лексикон або перебуває на межі цих двох страт. З огляду на те, що в Україні відсутні словники просторічної (просторозмовної) мови, таку демаркаційну лінію провести досить важко. Та лексика, яка включена в “Словник української мови” в 11 тт. з ремарками розм., вульг., фам. та ін., не була об’ктом аналізу в роботі, за винятком тих випадків, коли значення відповідних лексем зазнають певних соціосемантичних трансформацій.
Беручи до уваги широку інтеґрацію жаргонної лексики в розмовно-побутове мовлення в наш час, пропонуємо використовувати термін “жаргонізована розмовна мова” з огляду на модифікацію основи просторічної (просторозмовної) лексики (з діалектизмів на жаргонізми) і зміну сфери використання розмовного мовлення.
Об’єктом аналізу в роботі став незначний відсоток суржику та обсценної лексики. Остання зафіксована існуючими словниками як жаргонна.
Другий розділ “Групи сленг-лексики м. Тернополя” складається з п’яти параграфів. У першому параграфі “Лексико-семантична група як одиниця парадигматичного опису сленгізмів” визначено основну ознаку лексематичної системності мови – здатність до класифікації її одиниць, подано підходи науковців до цього аспекту лінгвістики (Л.Л. Васильєв, А.М. Кузнєцов, М.М. Покровський, І.П. Сусов, Ф.П. Філін та ін.). У результаті аналізу матеріалу виділено такі групи сленгу м. Тернополя: “Назви людини”, “Назви
частин людського тіла”, “Назви предметів та явищ”, “Назви дій”, “Назви оцінок”. Кожна з цих груп поділяється на декілька структурних компонентів. Так, група “Назва людини” вміщує такі лексико-семантичні групи (ЛСГ): “Назви людини за статтю”, “Назви людини за візуальними ознаками”, “Назви людини за інтелектуальними здібностями” та ін. Подальший аналіз здійснено в межах окремої ЛСГ.
Важливим етапом нашої роботи є виявлення специфіки сленгу жителів м. Тернополя порівняно з лексемами, зафіксованими в словниках української та російської мов. Лексеми, що не містяться в жодному із глосаріїв, ми фіксували як такі, що вживаються в мовленні жителів м. Тернополя і становлять тернопільський сленг. Проведене порівняння дало змогу не лише виявити та зафіксувати нові лексеми, відзначити зміну, розширення чи звуження значення, але й показало реальну мовну картину функціонування української мови, відобразило вплив російської мови, зафіксувало спільний сленговий масив для різних міст.
Як приклад, розглянемо ЛСГ “Назви людини за інтелектуальними здібностями”: зубрілка, заучка (зафіксовані в словниках), мудрак, мудрагелик, вумний – “розумна людина”; відморожений, лох, даун, туман, тормоз, чайник, мороз, тупорилий (зафіксовані в словниках), плуг, турок, тупак, штахнутий, заорений, пес, тейбл, банік, додік, обезбашений, вальтанутий, шизанутий, тронутий, дуб-дерево, чайник, шаріков, качаловська, мантелепа, дурепа, ручнік, догон, фонарь, немичащий, вівця, лопушенція, слон фуфляний – “нерозумна людина”. Такий підхід до розгляду матеріалу використано при формуванні інших груп сленгу м. Тернополя.
Другий параграф має назву “Групи лексики на базі синонімії та антонімії”. На рівні сленгового мовлення явище синонімії характеризується особливою активністю. Так, наприклад, якщо до слова “чоловік” у “Словнику синонімів української мови” Л.М. Полюги наведено чотири варіанти (та й ті з позначкою розм.): мужчина, чолов’яга, дядько, мужик, то сленг-ряди з цим же значенням нараховують більше 30 компонентів: мужик, мужчінка, мен, чувак, пацан, паца, пацик, ціп, тіп, фуцан, штемп, штріх, фраєр, фацет, штуцер,
дяфік, чмо, поц, бик, лось, лось сохатий, редиска, дермантин, пєтух гамбурзький, жмурік, козел, мудак, муділа, чморік, піжон. Звичайно ж, вважати всі ці слова абсолютними синонімами не можна, бо конотативний компонент у них виявлений різною мірою.
Нами виявлено 148 синонімічних рядів. Кількість одиниць, які входять до тих чи інших синонімічних рядів, складають 3/4 від кількості аналізованих лексем. Найбільші синонімічні ряди (від 10 одиниць) утворюють сленгізми на позначення: “актів мовлення” (60); “нерозумного чоловіка, хлопця” (55); “йти” (46); “нерозумної жінки, дівчини” (39); “позитивної оцінки” (27); зневажл., “чоловіка, хлопця” (19); “байдужого ставлення” (18); “погрози” (17); “голови” (17); “чоловіка, хлопця, який не відповідає нормам суспільства” (17); “жінки, дівчини, яка не відповідає нормам суспільства” (17); “автомобіля “ВАЗ” (17); “негативної оцінки” (16); “чоловіка” (15); “взуття” (15); “друга, товариша” (14); “повії” (13); “тікати” (13); “міліціонера” (12); “грошей” (12); “ударити” (12); “рота” (11); “того, хто викликає повагу” (11); “померти” (11); “відпочивати” (10); “сміятися” (10); “здивування, роздратування” (10); “ніг” (10); “бити” (10); “безвихідної ситуації” (10) та ін.
Велику частину сленгових синонімів утворюють абсолютні синоніми: “нерозумний чоловік, хлопець” (47); “нерозумна жінка, дівчина” (31); “говорити нісенітницю”, “говорити неправду”, “обманювати” (26) та ін.
Частину синонімічних рядів (21 позицію) утворюють одиниці, які є фонетичними чи словотвірними варіантами сленгізму: “мама” – мамулька / мамульгенція; “мама” – ма / мася; “дитина” – кіндереня / кіндеренятко та ін.
Дослідження синонімічних рядів сленгового вокабуляру дало змогу виявити найбільш поціновані реалії та поняття, тобто реконструювати картину світу в тернопільському сленгу. Порівнюючи результати із аналогічними показниками в молодіжному сленгу, робимо висновок, що картина світу молоді є ширшою й охоплює ті реалії (фізіологія, хвороби людини; соціальні характеристики людини – сексуальні меншини, наркомани; вітальні цінності буття – спати, їсти та ін.), на яких рідко акцентують чи взагалі не акцентують увагу інші вікові прошарки.
Антонімія в тернопільському сленгу представлена 25 парами. Найвиразніше антонімічні відношення виявляються в ЛСГ “Назви оцінок”: файно – голімо; супер, класно – кранти, завал тощо.
Третій параграф “Сленгова урбанонімія” містить опис неофіційних назв міських об’єктів. Проаналізувавши термінологічний апарат наукових студій, виведено приблизну схему урбанонімів м. Тернополя, яку, на нашу думку, можна застосувати до аналізу неофіційної урбанонімії будь-якого міста. Урбаноніми вміщують: хороніми – назви районів, кварталів, парків (масив “Cонячний” – БАМ; масив “Новий світ” – Новік); годоніми – назви лінійних об’єктів міста, зокрема проспектів, вулиць, ліній, проїздів, провулків, бульварів, набережних (“Проспект Володимира Великого” – Проспект); ергоніми – назви спілок, фірм, підприємств, організацій, гуртків, закладів, товариств, установ, корпорацій (“Тернопільська академія народного господарства, навпроти якої стояв танк” – Протитанкова академія, Танкістська академія); агороніми – назви міських площ, ринків (“ринок, де торгують гуманітарною допомогою” – Ґумпом, Секонд-енд, Ґума, Нижній Ґранд, Шматекс, Півник); еклезіоніми – назви костьолів, церков, місць поклоніння (“Катедральний собор” – Катедра, Костьол); некроніми – назви кладовищ (“цвинтар, розміщений по вул. Микулинецькій” – Старий); гідроніми – назви водних об’єктів (“тернопільське озеро” – болото, калабаня); ороніми – назви рельєфних об’єктів земної поверхні (“гора в с. Кутківці” – Галіґура); дрімоніми – назви лісу, бору, гаю, лісових угідь (“парк ім. Т.Г. Шевченка, розташований у центральній частині міста” – Центровий).
У четвертому параграфі “Джерела поповнення жаргонізованої розмовної мови та механізм переходу одиниць у сленг” з’ясовано джерела тернопільського сленгу та, наскільки можливо, реанімовано попередню мовну страту, тобто той мовний субстрат, який став основою джерела сленгу. У результаті проведеної роботи конкретизовано поняття “джерело сленгізму” – той шар лексики, з якого позалітературний елемент розповсюджується й стає відомим різним (за
віковими та соціальними прошарками) жителям міста; представлено 11 джерел поповнення тернопільського міського сленгу (загальний сленг; кримінальний жаргон; українська літературна мова; українська розмовна мова; жаргонний субстрат; запозичення з інших літературних мов; запозичення позалітературних елементів з інших мов; діалектна лексика; мова реклами; імена та прізвища людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин; анекдоти).
|
