Семантико-синтаксична структура речень з релятивними дієсловами

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Семантико-синтаксична структура речень з релятивними дієсловами
Альтернативное Название: Семантико-синтаксическая структура предложений с релятивными глаголами
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі розкрито стан наукової проблеми  у сучасному мовознавстві, обґрунтовано  актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову  новизну  роботи,  окреслено теоретичне  і практичне значення  одержаних  результатів та форми їх апробації.


У першому розділі  "Релятивні дієслова у системі дієслівної лексики сучасної української літературної мови” розглядається проблема  семантичної  класифікації дієслівних предикатів у лінгвістичній літературі; з’ясовується статус


релятивності як універсальної семантичної категорії; обґрунтовуються принципи виділення ЛСГ релятивних предикатів у складі дієслівної лексики сучасної української мови та визначається її склад; описуються валентнісно-інтенційні характеристики цих предикатів.


Протягом останніх  десятиліть ХХ століття  активізувалися системні дослідження місця та  функцій мови у процесі пізнання  людиною навколишнього світу  і  свого  місця  у цьому світі, зумовлені стійкою тенденцією до антропоцен-


 


тризації в усіх галузях науки. Провідними  стали не дослідження формальної структури синтаксичних одиниць, а аналіз взаємовідношення семантичної і синтаксичної організації.


Огляд лінгвістичної літератури з аналізованої проблеми показав, що сучасний  синтаксис  характеризується  значною розбіжністю  у поглядах  на структуру дієслівного предиката, відсутністю єдиної загальноприйнятої класифікації предикатів, що свідчить  про складність семантико-синтаксичної природи досліджуваного об’єкта. Отже,  для виділення певної ЛСГ дієслівних предикатів передусім необхідно обґрунтувати класифікаційні межі цієї семантичної категорії, чітко  відокремити її від близьких за семантичними  показниками інших категорій.


Клас дієслів, що називають  і кваліфікують  різноманітні відношення, дуже об’ємний, надзвичайно розгалужений і складний у семантичному  плані. Існуючі класифікації цих дієслів  ґрунтуються  на різних критеріях, які  важко звести до спільного показника. Автори досліджень  виділяють у дієсловах на позначення семантики релятивності цілу низку  диференційних ознак, відмінних як за  обсягом, так і за  співвіднесеністю між собою.


У дисертаційному дослідженні  словниковий  матеріал  виокремлюється та класифікується  на логіко-семантичних засадах. Аналіз дієслівної лексики здійснювався на матеріалі конкретних  синтаксичних конструкцій, бо ознаки семантичного класу виявляються насамперед у складі конкретних речень. При цьому  ЛСГ можна визначити як групу слів, об’єднаних спільною семантичною ознакою, яка реалізується як ізольоване виявлення в окремо взятій лексичній одиниці.


Семантику релятивності можна визначити як " …стосунок, причетність до кого-, чого-небудь; зв’язок з кимось, чимось”.


У семній структурі дієслів відношення виявлений такий набір сем: 1) категоріально-граматична сема "відношення", яка сигналізує про те, що ці дієслова належать до широкого об’єднання одиниць, які протиставляються дієсловам інших лексико-граматичних груп; 2) лексико-граматична сема "перехідності", яка виконує синтагматичну функцію, бо експлікується в об’єктній позиції при розкритті дієслова у реченні;  3) категоріально-лексична сема  „різно- 


манітно  виявляти  відношення" – базова сема, яка виконує функцію ідентифікації у ЛСГ; 4) усі диференційні семи власне-лексичного характеру конкретизують такі поняття, як "якість відношення", "спрямованість відношення", „функції учасників відношення” та ін.; ці семи уточнюють категоріально-граматичну сему, вони є парадигматичними у семній структурі дієслів відношення і виконують диференційну функцію при розмежуванні дієслів з цим типовим значенням.


Для ідентифікації релятивних предикатів необхідно розкрити істотні ознаки,  що  відрізняють  їх  від інших семантичних типів. Серед основних харак-


 


 


 теристик, які сприяють розподілу дієслівних предикатів на різні класи, більшість лінгвістів виділяє такі, як наявність/відсутність часової прив’язаності; статичність/динамічність; орієнтованість на суб’єкт/об’єкт; тип суб’єкта; фазовість; контрольованість, перспективність.


Результати дослідження дозволили сформулювати такі класифікаційні ознаки, які дають підстави заперечити належність дієслівних релятивних предикатів до предикатів стану і виділити їх в окремий клас.


1. На відміну від дієслів стану, денотат яких безпосередньо розміщений на часовій осі і має місце в будь-якій точці співвідносного з ним часового відрізка, денотати релятивних дієслів абстраговані від реальної вісі часу. Релятивні предикати істинні протягом певного періоду часу, і в той же час є істинними для будь-якого моменту, що перебуває в межах цього часу. Разом з тим, ці предикати не заповнюють цей час повністю, не “займають” його, не виключають можливості заповнити його будь-якою діяльністю, тобто вони абстраговані від процесів, які паралельно із ними протікають у часі.


Відсутність конкретної часової локалізованості виявляється у тому, що висловлення з такими предикатами не можуть бути відповіддю на питання типу Що він зараз робить? Що з ним відбувається?, а також не можуть функціонувати у реченнях із зворотами Він був зайнятим тим, що..., Він тільки те й робив, що...


2.       Відповідно до особливостей часової локалізованості, релятивні предикати мають здатність сполучуватися з дуративними, а не квантитативними обставинами часу типу постійно, цілими тижнями, день і ніч, роками тощо.


Пор.: Тривалий час А зневажав В, але А годинами (місяцями, день і ніч) зневажав В.


У той же час релятивні предикати не мають так званого узуального значення, тобто не описують конкретні явища, звичні для певного носія відповідної ознаки, що періодично з ним повторюються. Тому речення з такими дієсловами не можуть містити „фреквентативні” прислівники типу іноді, завжди, як правило, і конструкції з такими поширювачами будуть аномальними: А увесь час кохає В; А інколи ненавидить  обман.  Неможливість  темпорального  („фрек-


вентативного”) прочитання прислівників такого типу у сполученні з релятивними дієсловами відрізняє їх не лише від дієслів стану, а і від інших дієслів із динамічною ознакою.


Щоправда, цілком логічними можуть бути висловлювання типу Я завжди тебе любив, а зараз – ще  сильніше. Проте такі випадки Т. Булигіна пояснює тим, що прислівники завжди містять два суттєво різних значення – фреквентативне (яке позначає не тривалість, а використовується для характеристики самої дії, процесу, стану і/або його суб’єкта) та нефреквентативне (яке акцентує на означуваному часі). Напр.: Він любив їх, як добрих товаришів, а тепер, мабуть,


 


 


ще більше, відколи дізнався, що були призначені для нього (Кобилянська).


3.  Релятивні предикати не можуть означати ні однократних ситуацій, ні серію повторюваних окремих випадків, також не описують вони і конкретні події чи процеси, в яких бере участь субєкт. У широкому розумінні релятивні дієслова дають субєкту певну загальну характеристику, наближаючись у цьому до дієслів стану, проте, на відміну від них, не можуть бути охарактеризовані як статичні. Так, релятивні дієслова вільно сполучаються з висловлюваннями типу все сильніше і сильніше, все більше, чим далі, тим дужче, що свідчить про розвиток відношення,  його динамічність.


Напр.: І що ретельніше він уникав її, то більше й непримиренніше ревнував (Домонтович). Чим  далiтим бiльше дратував сотника цей чоловiчина - несила вже було дивитися на нього спокiйно (Шевчук).


4. Тривалий час у лінгвістичній науці релятивні дієслова зараховувалися до дієслів на позначення стану саме тому, що субєкт, характерний для цих предикатів, розглядався як пасивний. Але результати аналізу підверджують, що суб’єкт при таких предикатах не характеризується пасивністю. На відміну від суб’єкта стану, у якого протікання стану цілком підтримується зовнішньою щодо нього (суб’єкта) силою, суб’єкт при релятивних предикатах – основний, він грає визначальну роль у становленні та протіканні відношення  в часі, хоча сам по собі і не є творцем, породжувачем відношення (як дії).


Напр.: Вiн  заздрив  своєму єдиноземцю, ненавидiв його, шкодив, як тiльки мiг (Загребельний). I все ж в душi вiн глибоко пишається своїми предками, мужнiми людьми (Гончар).


Відповідно, субєкт при релятивних дієсловах може бути визначений як непасивний, хоча й не агентивний або невласне агентивний.


5. Релятивні предикати передбачають обов’язкову наявність щонайменше двох учасників ситуації відношення (суб’єкта та об’єкта), при цьому дієслова синтаксично позначені перехідністю. Вона визначається  семантичним  наповнен-


ням суб’єкта та об’єкта, причому об’єкт відношення, як правило, займає позицію прямого додатка.  Напр.: Як батька, вона такого чоловіка шанувала й чтила (Н.-Левицький). Правду сказати, він усіх їх нишком якось вибачливо зневажав (Підмогильний).


6. Істотною особливістю, якою релятивні предикати відрізняються від предикатів інших ЛСГ, є їх нефазовий характер, який  виявляється у неможливості утворювати від них похідні з темпоральними префіксами по-, про- (зі значенням „зменшувально-обмежувальним” і значенням „поширення дії


на який-небудь проміжок часу”). Так, абсолютно аномальними та алогічними будуть вислови типу поненавидіти когось, поцуратися чогось, проподобатися комусь. У той же час, дієслова, утворені від релятивних за допомогою темпоральних  префіксів  по-,  про-  (типу  полюбити,  покохати,  пожаліти),  не


 


 представляють створення нового етапу дії або переходу в новий стан, а  означають те саме, що і непохідні релятивні дієслова” (любити, кохати, жаліти). Пор.: Ця дівчина колись покохала вищу істоту, сина фабриканта (Винниченко). Все життя вона кохала тебе! (Гончар).


7. Релятивні дієслова, як правило, мають значення недоконаного виду. Це можна пояснити, зокрема, їхньою семантикою: відношення характеризується внутрішньою необмеженістю, воно не призводить до жодної події. Напр.: Меншої дочки генеральша недолюблювала (Мирний).


Для виділення ЛСГ релятивних предикатів дієслівна лексика сучасної української мови  була проаналізована з позицій визначених критеріїв. Загальне значення релятивних предикатів організується семою „відношення”, що позначає „стосунок, причетність до кого-, чого-небудь; зв’язок з кимось, чимось”. Група виділених одиниць досить чисельна (понад 300 одиниць) і неоднорідна за семантикою: одні з них позначають абстрактні відношення, інші – відношення між предметами, ще  інші – стосунки між людьми тощо.  Значний об’єм і широкий діапазон охоплюваної семантики поставили питання детальнішої класифікації релятивних дієслів. У роботі основним принципом такої класифікації було обрано якісну характеристику учасників ситуації. Відповідно до відношень об’єктивної, що встановлюються між різними реаліями, можна виділити такі семантичні підгрупи, які, у свою чергу, можуть класифікуватися детальніше залежно від характеру відношень (емоційні, раціональні), їх емоційної конотації (позитивні, негативні, нейтральні), логічної координації (превалювання, еквівалентні) тощо:     


І. Дієслова, що позначають міжособистісні стосунки:


1) дієслова позитивного ставлення – благоговіти, боготворити, божествити,  дорожити, ідеалізувати, кохати, любити;


2) дієслова зовнішнього вияву позитивної оцінки - благоволити, вибачати, возвеличувати, догоджати, дякувати, леліяти, пестувати, потурати;


3) дієслова негативного ставлення – байдужіти, гордувати, гребувати, дратувати, заздрити, зневажати, недовіряти, ненавидіти;


4) дієслова зовнішнього вияву негативної оцінки – визвірятися, висміювати, ганити, ганьбити, глумитися, докоряти, іронізувати;


5) дієслова зовнішнього вияву нейтральної оцінки – визнавати, вирязняти, відрізняти, зважати, наслідувати, посилатися, сприймати;


6) дієслова схильності до контакту – вабити, загравати, закохувати, залицятися, зачудовувати, знаджувати, манити, піддобрюватися;


7) дієслова відмови від контакту – бойкотувати, відваблювати, віднажувати, відрікатися, відхрещуватися, ігнорувати, нехтувати;


8) дієслова узгоджених дій – брататися, взаємодіяти, дружити, контактувати, приятелювати, родичатися, товаришувати.


 


 


  


ІІ. Дієслова, що позначають відношення між людиною і предметом:


1) дієслова, що позначають посесивні відношення -  берегти, використовувати, володіти, зберігати, належати, присвоювати;


2) дієслова, що позначають емоційні відношення – бентежити, гидувати, жаліти, ідентифікувати, розважати, сподіватися, терпіти.


ІІІ. Дієслова, що позначають міжпредметні відношення:


1)           дієслова зі значенням еквівалентних відношень – взаємозалежати, гармонізувати, диференціюватися, дорівнювати, координуватися, корелюватися;


2)           дієслова зі значенням відношень подібності – асоціюватися, імітувати, копіювати, нагадувати, ототожнюватися, порівнюватися, співвідноситися;


3)           дієслова зі значенням детермінантних відношень (зумовленості) – активізовувати, визначати, викликати, впливати, детермінувати, зумовлювати, мотивувати;


4)           дієслова зі значенням відношень превалювання – відставати, домінувати, коритися, лідирувати, переважати, превалювати.


Згідно з вербоцентричною теорією дієслівні предикати відіграють головну роль у процесі формування структури речення. Найважливішими при цьому виступають валентнісні та інтенційні характеристики, бо ними програмується макет майбутнього речення як з кількісного, так і з якісного погляду.


Предикатно-аргументні відношення встановлюються між дієсловом і непредикатними знаками на основі валентнісного зв’язку, який означає семантичну і синтаксичну підпорядкованість аргументних компонентів дієслівній лексемі. Для правильного визначення формули семантичної валентності дієслова


необхідно чітко розмежувати обов’язкові і факультативні актанти. Як правило, обов’язковий поширювач – це член речення, який прогнозується лексико-семантичною валентністю предиката або загальним значенням висловлення і надає реченню значеннєвої та граматичної завершеності. Він не може бути вилученим із речення, бо його вживання викликано семантико-синтаксичними, а не контекстними умовами. Факультативному поширювачу відводиться периферійна у плані структурно-значеннєвої завершеності роль. Він вносить додаткову інформацію, що є суттєвою з погляду комунікативного значення, але не категоріальною. Елімінація компонента такого типу не впливає на формування семантичного  та граматичного мінімуму речення. У синтаксичних структурах також спостерігаються і такі актанти, які вільно входять до структури речення та виходять з неї, не порушуючи ні семантичної основи речення, ні його формальне вираження.


Отже, у дисертації за основу прийнята точка зору,  згідно якої валентність


 


 


 дієслова виражається переважно у його суб’єктно-об’єктних  характеристиках.


Обставинні  поширювачі характеризуються як  компоненти вільного входження до структури речення (за винятком тих, які є необхідними для повної реалізації семантики предиката).


Також варто зазначити, що певними властивостями сполучуваності наділені не поодинокі слова (дієслова), а групи, класи слів, до того ж класи, що об’єднують семантично споріднені дієслова.. Отже, можна сказати, що функціонально-семантичні класи предикатів в основному збігаються за своїм складом з відповідними ЛСГ, хоча поєднувальні властивості дієслівних предикатів відрізняються у межах однієї ЛСГ.


Оскільки елементами ситуації відношення є: 1) учасники ситуації (щонайменше два); 2) характер відношення;  3) причина відношення, то в українській мові релятивні дієслова вимагають не більше трьох залежних поширювачів – це максимальний вияв валентності релятивних предикатів.


Дієслівні предикати зі значенням релятивності у складі семантико-синтаксичних відношень пов’язуються із активним (непасивним) суб’єктом (особою) – діячем, від якого виходить відношення, об’єктом – істотою чи неістотою, якої стосується відношення, а також із причиною виникнення відношення.


Аналіз значної кількості різноманітних синтаксичних моделей, що бралися з текстів художнього стилю сучасної української літературної мови,  показав, що дієслівні предикати релятивної семантики не можуть бути одновалентними, тобто програмувати своєю семантикою наявність лише одного актанта, який у реченні виконує роль суб’єкта. При нульовій репрезентації другого обов’язкового  компонента – об’єкта – відбувається переміщення релятивних дієслів до інших лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів, тому що вони починають позначати стан або поведінку суб’єкта як результат встановлених відношень.


Усі релятивні предикати мають обовязкову мінімальну двовалентну структуру. Це означає, що релятивна ситуація передбачає наявність щонайменше двох учасників, між якими встановлюються певні відношення. Така ситуація  реалізується у комплексі "суб’єкт + предикат + об’єкт " як єдине структурне і семантичне ціле. При відсутності будь-якого з цих поширювачів семантика дієслова сприймається як не повністю реалізована.


У складі виділеної ЛСГ дієслів були виявлені двовалентні дієслова: байдужіти, благоволити, благоговіти, боготворити (божествити), бойкотувати, брататися, взаємодіяти, визвірятися, визнавати, виправдовувати, відрікатися, відхрещуватися, влюбляти, ворогувати, ганьбити, глузувати, глумитися, гордувати та ін.


Напр.: Роксолана збайдужіла до всього, навіть до власних дітей  (Загребельний). Діти не тільки любили його, а благоговіли перед ним (Канівець).


 Я хліба не цураюсь І з добрими людьми братаюсь (Котляревський). Семантико-синтаксична будова релятивних предикатних виразів може ускладнюватися. Таке ускладнення відбувається за умови відкриття додаткової факультативної валентності на позначення причини виникнення ставлення чи стосунків між суб’єктом і обєктом. Входячи і виходячи із складу синтаксичних структур, факультативний поширювач істотно не впливає на сприймання семантики дієслівного предиката. При такому додатковому поширенні зберігається основна семантика дієслова, вона лише конкретизується, набирає нових відтінків, тому дієслова, які передбачають це додаткове поширення, можуть бути кваліфіковані  як дво-тривалентні.


У складі виділеної ЛСГ такими дієсловами є: винуватити, висміювати, відмовляти, возвеличувати, ганити, довіряти докоряти, дорікати, дякувати, зневажати,  любити, напосідатися, наслідувати, недолюблювати, ненавидіти, поважати, погоджуватися, посилатися, присікуватися, прискіпуватися, прощати, цінувати, шанувати та ін. Напр.:


 











двовалентна реалізація


І от тепер люди винуватять мене, кажуть: Не держиться закону божого, звичаю людського  (Мирний).


 


Корвин був збентежений. Він докоряв дівчині (Домонтович).


 


Він не буде жалувати, що візьме її за жінку, він мені вічно дякуватиме  (Кобилянська).


 


Вони зневажають її? Що ж, це їй вiдомо (Гончар).


 


 



тривалентна реалізація


І вона винуватила їх за все: за свої муки й сльози, за своє дитинство безрадісне, безлюбовне (Грінченко).


 


З тої причини вона докоряла мужеві, а потім і сварила (Мартович).


 


Пан йому дякував за добрі порядки (Н.-Левицький).


 


 


Почував, що вони не зважають на нього, навіть зневажають за його благенький френч, рудий картуз і вицвілі штани (Підмогильний).




Семантико-синтаксична структура речення з релятивними предикатами  може ускладнюватися також за умови відкриття додаткової факультативної валентності на позначення інструмента – предмета або ознаки (властивості), за допомогою яких встановлюються  відношення, або другого обєкта. У складі виділеної ЛСГ дієсловами, які передбчають таке поширення, є: вабити, відваблювати, віднаджувати, вражати, гнівити, докоряти, докучати, допікати, досаджати, дошкуляти, дратувати, завдячувати, збуджувати, імпонувати, манити, набридати, ображати, очаровувати, подобатися, приголомшувати, принаджувати, радувати, тішити, чудувати. Напр.:


 










двовалентна реалізація


Розгнівала я свою дорогу давню подругу! (Н.-Левицький).


 


До того ще й діти їй допікали, хапокнишкою лаяли (Свидницький).


 

Цей практик починав її справді тішити (Підмогильний).


 



тривалентна реалізація


Може, тебе будлі-чим прогнівав мій батько? (Н.-Левицький).


 


З нас усі багато сміялись, допікали міщанськими дотепами (Васильч.)


 

Не раз тішив він батька і вчителів незвичайним поспіхом у науці


(Н.-Левицький).



 


Як уже зазначалося, така валентність для релятивних предикатів є факультативною, тобто її відкриття і заповнення істотно не впливає на семантику дієслівного предиката, а лише конкретизує її. Лише для окремих лексем типу удостоювати, завдавати, ставитися цей показник є обовязковим. Тому ці дієслова можна кваліфікувати як тривалентні. Напр.:


Генерал-губернатор удостоїв такою милістю інспектора (Шевчук). Чи людина, чи тварина – маєш те цінувати, і дякуй Богові, що тебе удостоїв він часткою себе, своєї любови…(Покальчук). Така думка завдавала йому великого жалю (Мартович). Взагалі він до успіху свого поставився дуже неприхильно (Підмогильний).


Для всебічного розгляду особливостей функціонування релятивних дієслів у синтаксичних структурах їх було проаналізовано і з позицій теорії інтенції, причому виявлялися як субстанціальні, так і  несубстанціальні  характеристики.


Зовні теорія інтенції дієслівної дії має багато спільного з теорією валентності, хоча при детальному аналізові вони виявляють багато відмінного у формах кваліфікації і опису однакових лінгвістичних фактів.


Основою валентнісної кваліфікації є поділ дієслів на групи за числом необхідних аргументів, але, здійснюючи кількісну кваліфікацію, ця теорія нічого не говорить про їх якість, тобто про семантичну функцію. Теорія інтенції, навпаки, основним критерієм кваліфікації дієслів ставить конкретизацію їх семантичних поширювачів, разом з тим вона не зважає на кількість аргументів, розглядаючи лише загальну програмованість об’єктів семантикою дієслова. Отже, інтенція і валентність є співвідносними поняттями, що характеризують дієслово на конструктивному синтаксичному рівні і на рівні семантики. Саме це і зумовлює необхідність розгляду питання сполучуваності дієслівних лексем як з погляду теорії валентності, так і теорії інтенції дієслівної дії.


 


Специфіка дослідження властивостей сполучуваності у теорії інтенції полягає у визначенні орієнтованості дієслівної дії на вихідну  субстанцію і субстанцію мети, а також в установленні  найнеобхідніших обставинних характеристик. За наявністю/відсутністю цих субстанцій у реченні  і визначається так звана "інтенційна цінність" дієслів, причому  орієнтованість на вихідну субстанцію визначається як "інтенція зліва" / ←V /, а на субстанцію мети – "інтенція справа" / V → /.


Для того, щоб вичерпно описати інтенційні характеристики дієслів, необхідно визначити їх інтенційну цінність, тобто описати за наявністю/відсутністю інтенції "зліва" і "справа", а також визначити найбільш релевантні несубстанціальні характеристики дієслів.


Речення з релятивними дієсловами репрезентують ситуацію координації, предметних, емоційних, поведінкових, інтелектуальних  відношень як мінімум двох об’єктів. Тому у складі даної ЛСГ не може бути дієслів, що мають лише одну обов’язкову інтенцію "зліва" (/←V/). Проте слід відзначити, що у більшості дієслівних лексем, які позначають узгоджені дії (брататися, взаємодіяти, ворогувати, дружити, знатися, зріднюватися, конкурувати, контактувати, конфліктувати, миритися,, приятелювати, родичатися, сваритися),  схема /←V→/ може трансформуватися у схему /←V/, бо іноді семантика цих дієслів зазнає зміни, конденсуючи "суб’єкт і об’єкт " в одну формально репрезентовану позицію.    Напр.: Ось де вони побратались! (Гончар). А ви все ворогуєте, як бачу (Українка). На маршi вони здружилися (Гончар).


Усі інші дієслівні предикати як потенційні носії ситуації відношення вимагають обов’язкової наявності таких необхідних семантичних компонентів, як суб’єкт і об’єкт. Ознакою суб’єктності та об’єктності відзначені усі лексеми, тобто усі вони мають інтенцію “зліва” та “справа” (/←V→ /). Напр.: Вони всi троє добре знали його,  захоплювались  ним, любили (Гончар). Я не люблю твого попа (Винниченко).


Для повної реалізації семантики дієслова у синтаксичній конструкції не менш важливими виступають несубстанціальні характеристики. Ці характеристи-


ки програмуються семантикою дієслова, трому їх вичерпний опис вимагає глибокого усвідомлення дієслівних значень. У процесі опису несубстанціальних характеристик вважається за потрібне виділити найсуттєвішу, тобто ту, яка обов’язкова для повного сприйняття семантики конкретної дієслівної лексеми.


У реченнєвих конструкціях дієслова релятивної семантики вільно поєднуються з різними конкретизаторами (інтенсивності, часу, місця, якості та ін.). Однак характерною особливістю для багатьох дієслів мовлення є наявність у їх семній структурі диференційних сем часу, причини, інтенсивності, способу дії, місця. Опис несубстанціальних характеристик здійснювався у межах кожної підгрупи з урахуванням частотності їх вживання і релевантності у структурі речення.


 


Структурна організація і семантична наповнюваність речення утворюють діалектичну єдність: іншими словами синтаксична конструкція набуде статусу речення тоді, коли вона відповідатиме існуючим у мові законам синтаксичної і семантичної валентності. Отже, для структури речення однаково важливим є формально-граматична будова, яка пов’язується з граматичним мінімумом, і семантична наповнюваність, що базується на смислових відношеннях між його конституентами.


Поставивши  метою дослідження комплексний опис синтаксичної та семантичної структури певної групи простих речень, насамперед необхідно виділити базові схеми, які формують дану групу. Це питання тісно пов’язане з поняттям про мінімальний структурний тип речення (структурний мінімум), який і є виразником  базової схеми. У роботі мінімальний структурний тип розуміється як така семантико-синтаксична одиниця, компоненти якої зумовлюються валентнісно-інтенційними влстивостями дієслівного предиката і за зразком якої утворюються мінімальні, але достатні у структурному й інформативному відношенні речення конкретної мови.


Оскільки головними елементами ситуації відношення є: 1) суб’єкт, який виявляє відношення; 2) об’єкт, якого стосується відношення; 3) характер відношення; 4) причина виникнення відношення; 5) інструмент (ознака, властивість), за допомогою якого формується відношення, то у структурі відповідних речень мають бути позиції, які представляють ці елементи. Обов’язковими є дієслово-предикат, позиція суб’єкта і позиція об’єкта. Позиції причини та інструмента можуть бути відсутніми взагалі або бути наявними як разом, так і поодинці.


Залежно від кількості і якості компонентів речення з погляду на валентнісно-інтенційні характеристики, було виділено чотири  мінімальні (базові) структурні типи речень з релятивними предикатами:


1) [S+O] – Vf Praedrel . Ця схема характерна для предикатів із семантикою узгоджених дій, де позиції суб’єкта і об’єкта конденсуються в одну формально репрезентовану позицію. Напр.: Ось де вони побратались! (Гончар). А ви все ворогуєте, як бачу (Українка) .


2) SVf PraedrelObj . Найпоширеніша схема, у якій розчленовано представлені позиції предиката, суб’єкта і об’єкта. Напр.: Ще я не діждалася, щоб ти, запанівши, гордував матір’ю – мужичкою?! (Коцюбинський). Ти також не гребувала іншими! (Матіос).


3) SVf PraedrelObj1Obj2. Чотирикомпонентна схема, у якій семантикою предиката програмуються позиції суб’єкта і двох об’єктів. Залежно від семантичної функції другого об’єкта ця схема має два варіанти: SVf PraedrelObj1Obj2 (I)  -  об’єкт  має  значення  інструмента  дії.  Напр.:  Він  довгі  літа


 


 


докучав панові різними процесами (Франко). І цим він її ображав і кривдив (Підмогильний). Особливістю другого варіанта SVf Praedrel  – Obj1(А)  –  Objє наявність адресатного об’єкта. Напр.: І тільки краватка завдала йому клопоту, не бажаючи пов'язуватись, але він з геніальною прозірливістю добрав-таки потрібної комбінації (Підмогильний). Така думка завдавала йому великого жалю (Мартович). 


4) SVf PraedrelObjAdv. Чотирикомпонентна схема, яку складають предикат, суб’єкт, об’єкт і значимий адвербіальний поширювач. Напр.: Все життя вона кохала тебе (Гончар). Ех, ненавидів він за це батька й тепер його ненавидить (Мартович).


        Різноманітна  морфолого-синтаксична реалізація структурних схем зумовлюється можливістю різного відмінкового вираження компонентів. Виділені при цьому структурні  моделі можуть мати кілька типів смислових різновидів, що зумовлюються семантикою предиката, типом його валентнісної реалізації, лексичними  особливостями складників.


Виділивши вищеназвані основні типи мінімальних структур, синтаксичні компоненти яких програмуються валентністю дієслівних предикатів, варто зазначити, що факультативна реалізація валентності породжує ще цілу низку складніщих схем, які  розглядаються як варіанти базових.


Абстрактна структура речення функціонує як засіб комунікації тільки тоді, коли отримує конкретне морфолого-синтаксичне втілення. Так, на конкретному рівні семантико-синтаксичного моделювання речення визначаються морфолого-синтаксичні реалізації основних мінімальних структурних типів, тобто структурні моделі речення. В оформленні компонентів мінімальних реченнєвих структур беруть участь різні морфологічні категорії, одні з яких є синтаксично релевантні, тобто впливають на встановлення й розрізнення моделей, а інші лише призводять до внутрішньомодельних змін, не порушуючи єдності моделей. До таких найзначиміших категорій в українській мові належить категорія відмінка іменника, що з-поміж інших іменникових категорій безпосередньо бере участь у побудові структури речення. Кількість і семантична природа відмінків зумовлюється поєднувальними можливостями дієслова, бо як синтаксично орієнтована граматична категорія, відмінок перебуває з дієсловом у валентнісному зв’язку.


У виборі відмінкових форм конституентів речення існують певні закономірності: так, відповідно до диференційних ознак називний відмінок як прямий оформлює лівовалентний компонент, тобто підмет. Непрямі відмінки оформлюють правовалентні компоненти: об’єктні та обставинні поширювачі. У зв’язку з використанням різних прийменниково-відмінкових варіантів формуються різні модифікації структурних моделей. Отже, іменникові і дієслівні категорії  організують  синтаксичні  зв’язки  слів і словоформ у реченні і визнача-


 


 


ють типи їх структурних моделей.


У другому розділі „Структурно-семантичні типи речень з релятивними дієсловами” розглядаються  морфолого-синтаксична реалізація і варіанти  виділених мінімальних базових структур речення.


Двокомпонентна структурна схема  [S+О] – Vf Praedrel  формується у сучасній  українській мові на основі дієслів із семантикою узгоджених дій. Реалізацією цієї структури на морфолого-синтаксичному рівні є одна структурна модель  N1Vf. Варіантів структурної моделі не існує, бо позиція підмета передбачає лише одну форму N1 і не сполучається  з прийменниковими  модифікаціями.


Речення структурної схеми  SVf Praedrel  – Obj формують:


1) двовалентні предикати. Напр.: Адже він тобою дорожить(Гончар).


2) дво-тривалентні предикати у двовалентній  реалізації. Напр.: Він заздрив своєму єдиноземцю, ненавидів його, шкодив, як тільки міг (Загребельний).


Трикомпонентна структурна схема  S – Vf Praedrel – Obj відзначається високим ступенем продуктивності в українській мові. Утворені  за цією структурною схемою речення  можуть представляти різні семантичні структури. Спільним для цих валентнісних різновидів предикатів є те, що вони програмують своєю семантикою обов’язкове заповнення у семантичній структурі речення позицій суб’єкта і об’єкта, яким на формально-граматичному рівні відповідають підмет і додаток.


Морфолого-синтаксичне втілення цієї схеми різне, бо об’єктна позиція додатка  реалізується у формах непрямих відмінків, утворюючи при цьому ряд прийменниково-відмінкових варіантів, а саме :


1) N1VfN2: Уже в крайнім випадку відрікається Славко йгосподарки (Мартович).  Прийменниково-відмінкові варіанти N1Vf – до, з/із/зі/зо, для, від/од , коло/біля N2.


2) N1VfN3: Солдатам подобався неквапливий професор (Загребельний). Прийменниково-відмінкові варіанти схеми відсутні.


3) N1VfN4: Добра донька дуже кохала свого батька (Коцюбинський). Прийменниково-відмінкові варіанти N1Vf на, за, про, в/у  N4..


4) N1VfN5: Людина завжди цікавиться іншою людиною тільки для самої себе (Підмогильний). Прийменниково-відмінкові варіанти N1Vf – за, над, перед, з/зі/із N5.


Діапазон семантичних різновидів охоплює від чотирьох ( N1VfN2) до дванадцяти ( NVf  – N4 ) значень.


Речення схеми S – Vf PraedrelObj1 - Obj2 формують:


1) дво-тривалентні  предикати у тривалентній реалізації. Напр.: Не раз тішив він батька і вчителів незвичайним поспіхом у науці (Н.-Левицький).


2)  тривалентні  предикати.  Напр.:  Генерал-губернатор  удостоїв  такою


 


 


милістю інспектора (Шевчук).


Чотирикомпонентні схеми в аналізованому матеріалі представлені значно рідше. Схема SVf PraedrelObj1Obj2 (I) має дві основні моделі, які, у свою чергу, передбачають варіативну морфолого-синтаксичну реалізацію. Дієслівний предикат програмує заповнення у семантичній структурі речення позицій суб’єкта і двох об’єктів, перший з яких репрезентує особу, з якою встановлюється відношення, а другий виступає у ролі інструмента – предмета чи ознаки (властивості), який іменують „інструментальним додатком”. Інструментальний додаток  завжди реалізується у формі безприйменникового орудного відмінка, а перший об’єкт має варіативні форми морфологічної реалізації:


1)      N1Vf – N3 – N5 : Особа Франка особливо імпонувала мені своєю високою інтелігентністю і залізною енергією (Самійленко).


2)      N1Vf – N4 – N5 : Звичайно, бурхлива вдача, та ще ота влюбливість, якою ти й досі мене докоряєш (Гончар).


Прийменниково-відмінкові варіанти схеми відсутні, діапазон семантичних різновидів охоплює три (N1Vf – N3 – N5) та чотири (N1Vf – N4 – N5) значення.


Схема SVf Praedrel  – Obj1(А)  –  Objмає одну модель свого представлення   N1VfN3N2: І тільки краватка завдала йому клопоту, не бажаючи пов'язуватись, але він з геніальною прозірливістю добрав-таки потрібної комбінації (Підмогильний). Ця модель не передбачає варіативних морфолого-синтаксичних реалізацій.


Чотирикомпонентна схема SVf Praedrel ObjAdv формується предикатами, що прогнозують поширення структури речення суб’єктом, об’єктом


та обставинним детермінантом, який є релевантним для повної реалізації семантики предиката. Найчастіше такими адвербіалами виступають:


1)    обставини причини -  SVf PraedrelObj Adv caus :  Так ніби ти любиш


його лише завдяки його поступливості (Гончар).  


2)    обставини способу дії - SVf PraedrelObj Adv man : Правду сказати, він усіх їх нишком якось вибачливо зневажав (Підмогильний).


3) обставинний поширювач – „якісний конкретизатор ставлення” -                         SVf PraedrelObj Adv qual: І ніхто того не скаже, що я колись погано поставився до тебе (Стельмах).


                                     


Висновки


 


Семантична категорія релятивності знаходить своє вираження у системі дієслівних значень. Ця категорія  має  ряд класифікаційних ознак, що дозволяють з достатньою точністю  відмежувати її від інших категорій. Науково обґрунтоване виділення відношення у системі дієслівних значень базується на логіко-семантичній  основі.  Разом  з  тим,  типологія  дієслівних значень має свої


 


 


особливості у тому, що повинна враховувати також синтагматичні і парадигматичні зв’язки  дієслів. Осмислення  наявності/відсутності визначальних сем обов’язково повинно  підкріплюватися перевіркою сполучувальних властивостей дієслова.


Основним показником  належності  дієслова до лексико-семантичної групи релятивності є наявність у його значенні  базової архісеми "відношення". За наявністю цієї семи  на основі вироблених класифікаційних ознак було виділено і з належною переконливістю відмежовано від близьких за семантикою ЛСГ  групу релятивних дієслів. Разом з тим, розмаїтість дієслівних  значень у  межах уже виділеної ЛСГ  зумовлює необхідність зведення їх до детальніших смислових підгруп. Ця операція здійснюється на другому етапі ідентифікації  дієслівних значень із застосуванням  сем вищих рівнів ототожнення, таких, як  "якість відношення", „спрямованість відношення”, „якість учасників відношення”, „функції учасників”, „характер відношення”. Відношення  між смисловими  підгрупами являють  собою ієрархічно  організовану систему, що формує усю ЛСГ релятивності.


Аналіз конструктивних можливостей предикатів у структурі речення здійснювався шляхом визначення їх валентнісних та інтенційних характеристик. У процесі розгляду цього питання було обгрунтовано поняття структурної схеми речення, виявлено типи реалізацій цих схем та встановлено варіанти їх структурно-морфологічного втілення.


Формування структурних типів речень з релятивними предикатами  зумовлюється такими факторами: а) валентнісними особливостями предикатів; б) субстанціальними і несубстанціальними характеристиками предикатів; в) типом варіантної актуалізованості валентності предиката (для предикатів, що мають варіантну реалізацію валентності).


Валентнісні особливості предикатів, що полягають у спроможності програмування кількості і якості конституентів речення, є основою формування мінімального структурного типу речення.


Несубстанціальні  характеристики виступають  релевантними  при заповненні структури речення  адвербіалами, які можуть  бути як суттєвими для реалізації семантики предиката, так і несуттєвими, тобто є одиницями вільного входження.


Валентнісна реалізація певної частини предикатів у реальному синтаксичному оточенні може мати два варіанти. Одним із можливих способів розв’язанням  цієї проблеми є створення класифікації, яка передбачає групи дієслів з варіативною валентністю:  двовалентні, дво-тривалентні, тривалентні. Тип варіативної реалізації валентності визначає  кількість складників речення.            Структурний мінімум речення становлять  компоненти облігаторні з погляду комунікації. В основі виділення структурних типів речення з дієслівними


 


 


 предикатами відношення лежать  їх валентнісно-інтенційні характеристики. Ознакою суб’єктності і об’єктності позначені усі речення з релятивними предикатами. Різноманітна  морфолого-синтаксична реалізація структурних схем зумовлюється можливістю різного відмінкового вираження компонентів. Виділені при цьому структурні  моделі можуть мати від 4 до 12 типів смислових різновидів, що зумовлюються семантикою предиката, типом його валентнісної реалізації, лексичними  особливостями складників.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины