Формування і розвиток господарських судів в Україні (історико-правовий аспект) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Судово-правова реформа, яка здійснюється в Україні починаючи з 1992 року, вирішила доволі багато назрілих питань функціонування судової системи. Хоча з початку здійснення судово-правової реформи зроблено чимало, але для завершення цього процесу потрібно докласти ще багато зусиль.

Ідеологія судової реформи має бути насамперед ув’язаною із загальним контекстом суспільного реформування, а запровадження  новаторських підходів повинно враховувати методологічну єдність, системність, історичну та наукову обґрунтованість змін, організаційну та структурну упорядкованість органів правосуддя замість ситуативного скасування або заміни її окремих елементів.

Соціальні та економічні перетворення, які відбувалися  в процесі розвитку української держави, поглиблення економічних реформ, потребували подальшого удосконалення системи судоустрою, зокрема, системи господарських судів.

Господарські суди України пройшли тривалий шлях розвитку від комерційних судів Російської імперії, до складу якої входили і українські землі, до повноцінних судових органів.

         Щоб більш глибоко зрозуміти місце і роль господарського суду як правового інституту, який покликаний вирішувати господарські спори, необхідно дослідити історичні форми його існування, роль і місце в системі державних (судових) органів та етапи його реформування.

У працях, присвячених проблемам становлення і розвитку судової влади в Україні, недостатньо дослідженими є питання створення та функціонування органів господарської юрисдикції, історичні передумови їх виникнення. Дослідниками, як правило, вивчались окремі періоди розвитку господарських судів, без цілісного глибокого історико-правового аналізу перетворень у цій системі.

Актуальність будь-якого історико-правового дослідження визначається місцем досліджуваного явища в історичному процесі і рівнем розробленості теми. Створення комерційних судів, зокрема Одеського комерційного суду, а згодом органів державного арбітражу, які в подальшому були перетворені в арбітражні, господарські суди, є надзвичайно важливими етапами в історії  розвитку органів господарської юрисдикції України. Важливими також є соціально-економічні передумови,  в результаті яких проходили організаційно-правові зміни в системі вказаних органів.

У період з 1922 по 1930 роки, тобто у післяреволюційний період, склались особливі соціально-економічні відносини, які стали передумовою для створення і розвитку органів господарської юрисдикції - системи арбітражних  комісій. Процес діяльності арбітражних комісій у період з 1922 по 1930 роки  є надзвичайно цікавим у тому плані, що саме в цей період вказані органи діяли як спеціальні суди і мали виключно судові функції.

Починаючи з 1931 року арбітраж починає набувати статусу особливого, принципово нового органу по захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів, шляхом розширення повноважень та можливостей впливу на економіку країни. У цей період удосконалюються форми його діяльності, структура, законодавчо упорядковується процедура розгляду спорів.

У зв’язку з невідповідністю повноважень органів державного арбітражу поставленим перед ними завданням у період  1960-1990 років інтенсивно обговорюється питання зміни їх організаційно-правової форми. У цей період робляться спроби удосконалити  організаційну структуру та діяльність органів державного та відомчого арбітражу, з метою їх пристосування до нових економічних умов  та підвищення впливу на економіку країни.

Зміни в організаційній структурі та залежність від органів виконавчої влади не змогли забезпечити неупереджене та ефективне правосуддя в умовах зародження ринкової економіки. Саме тому 4 червня 1991 року Верховною Радою Української СРСР було прийнято Закон „Про арбітражний суд”, внаслідок чого відбулось перетворення  арбітражу в незалежний судовий орган для здійснення правосуддя в господарських відносинах.

         Необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності господарських судів зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації судової гілки влади в цілому та функціонуванням системи господарських судів України зокрема, а з іншого — теоретичними проблемами, пов’язаними з методологічним забезпеченням подальшого проведення судово-правової реформи.

            Аналіз ступеня наукової розробки правових і організаційних засад становлення і діяльності господарських судів в Україні дає змогу визначити  сталу тенденцію до піднесення дослідницького інтересу до цієї проблеми. Однак, поза увагою дослідників залишаються питання історичного та методологічного аналізу діяльності таких органів, трансформації їх в ринкових умовах у повноцінні  органи судової влади, їх роль у регулюванні економічних відносин, процесі здійснення судово-правової реформи з метою вироблення прийнятної для України моделі функціонування судової системи. Саме це й зумовило вибір дисертантом даної теми дослідження.

         Автор виходив також з того, що вивчення історії розвитку та правової природи інституту господарського судочинства в Україні може бути використано при розробці державної концепції розбудови національної судової системи.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави та права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № 06БФ042-01: „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”; номер державної реєстрації – 0106U006631.