СОВРЕМЕННЫЕ ЛЕКСИЧЕСКИЕ ЗАИМСТВОВАНИЯ: ПРАГМАТИКА, СЕМАНТИКА, СОЦИОЛИНГВИСТИКА : СУЧАСНІ лексичні запозичення: ПРАГМАТИКА, СЕМАНТИКА, СОЦИОЛИНГВИСТИКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, головні завдання, джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, а також викладено загальну програму дослідження.

У першому розділі “Історіографія запозичень і напрямків їхнього вивчення” досліджуються особливості впровадження запозиченої лексики.  

За всіх часів у різному обсязі, з різним ступенем виявлення запозичення стимулювалися наступними загальними причинами: потребою в найменуванні нових реалій життя; практичною необхідністю розрізняти близькі слова, які мають власний набір семантичних ознак і конотативних характеристик; потребами науки, що йде шляхом спеціалізації  знань або їхньої глобалізації; впливом закону економії мовних зусиль – перевагою однослівного чужого найменування над російським словосполученням; модою – пануванням у визначеному середовищі у визначений час тих чи інших смаків, що виявляються не тільки в зовнішніх формах побуту, але і через ціннісні пріоритети – у ментальних ознаках; потребою у формуванні ідеологічного фундаменту, здатного об’єднати соціум і у визначеній мері маніпулювати їм; комунікативною актуальністю – як для всього суспільства, так і для окремих його шарів; евфемізацією – зм’якшенням вираження за рахунок малознайомого мовного матеріалу; потребами публіцистики й художньої літератури, покликаними відбивати стан суспільної свідомості впливати на нього.

“Провідниками” запозичень у різні епохи і періоди могли бути різні соціальні групи: учені, політики, дипломати, письменники, журналісти. У ХХ столітті ініціатором, а нерідко і тлумачем запозичень стають засоби масової інформації – газети, журнали, радіо, телебачення, у ХХI столітті до них приєднується таке могутнє інформаційне джерело запозичень, як Інтернет.

Кожна з названих вище причин по-своєму впливає на процес освоєння нових слів, на час, необхідний для їхньої адаптації до системи мови-реципієнта, на ступінь і способи перетворення в цій системі.

Найбільший наплив іншомовних запозичень відчувається, як правило, у періоди бурхливих соціальних, культурних і науково-технічних перетворень. Такими були татаро-монгольська навала, період християнізації Русі, час Петровських перетворень, багатий революціями початок ХХ століття. Подібний же революційний період почався в Росії та Україні у 80-х роках минулого століття і триває донині. Російська літературна мова, особливо в останнє десятиліття (починаючи з 1991-го року – року офіційного розпаду Радянського Союзу), відчуває небувалий наплив нових слів.

Особливість останнього періоду полягає в тому, що посилюється вплив англійської мови вже не безпосередньо з Великої Британії, а зі Сполучених Штатів Америки, які поступово стали лідером в економіці, політиці, науці. Американський варіант став провідним.

Від періоду до періоду формувалися і зміцнювалися закономірності взаємодії запозичень із системою мови, у якій вони починали нове життя. Дослідники діахронічної лексикології фіксують взаємодію ланок системи із запозиченим словом протягом тривалого часу. Учені, що цікавляться проблемами синхронічної лексикології, спостерігають за одночасним існуванням різних за походженням слів.

На різних етапах розвитку мови, її змін, характер і інтенсивність взаємодій можуть бути різними, але завжди залишається вірною теза: “...даже в самой “отдельности”, “особности” слова заключено характерное движущее противоречие” (Сорокін Ю.С.). Звідси постійно діюча тенденція до розширення семантичних меж запозиченого слова, до формування словотворчих зв’язків і гнізд, до утворення нових фразеологічних зв’язків, характеристик. Усе це шляхи відходу нового слова з невизначеності семантичних відносин із системою мови, що його прийняла.

Спостереження за впровадженням запозичень у мовну картину світу свідчать про те, що цей процес, який відбувається зараз, не можна зупинити, а  можна тільки враховувати універсалії функціонування сучасних запозичень для проведення культурологічної і нормалізаторської політики.

Формальні, функціональні і ситуативні інтерпретації запозичень зійшлися в дискурсі поля прагмалінгвістичного дослідження.

У другому розділі “Прагматика дискурсу як комунікативної події” розглянуто досвід мовного освоєння мінливого світу, що оточує людину у нових умовах життя, який значною мірою пов’язаний із запозиченнями. У дискурсі когнітивні та прагматичні фактори тісно взаємодіють, денотативне та конотативне знання про запозичення поєднуються. Дискурсивне освоєння запозичень свідчить про рухливість комунікативно-прагматичної норми, що знаходиться під впливом факторів, що організують мовну діяльність: хто? кому? про що? де? навіщо?             

У розділі уточнується зміст терміну дискурс та позиції в розумінні дискурсу, що мають відношення до когнітивної лінгвістики, лінгвопрагматики і соціолінгвістики.      

Ми розуміємо дискурс як “сложное коммуникативное явление, включающее кроме текста, еще и экстралингвистические факторы (знания о мире, мнения, установки, цели адресанта), необходимые для понимания текста” (Петров В.В., Караулов Ю.Н).

У підрозділі 2.1. “Когнітивна динаміка дискурсу з актуалізованим запозиченням” пояснюється,що освоєння запозиченої лексики пов’язане з появою специфічних комунікативних моделей, що свідчать про різні етапи адаптації нового слова. Способи адаптації виявляються в ментальних структурах дискурсу як події мови. У дискурсі виявляються різні аспекти комунікацій і в різній формі виявляються інтерсуб’єктні відносини.

Запозичене слово в публіцистиці, у різних видах і жанрах ЗМІ виявляється засобом інформування й інструментом впливу. Завдяки запозиченню реальність може одержати особливий шифр (код), ціннісну і соціальну орієнтованість, особливу оцінку.

Актуалізоване запозичення є носієм напряму думок особистості, й свідомості. У дискурсі когнітивні установки адресанта, його інтенція повинні бути вербалізовані таким чином, щоб прямо чи опосередково впливати на адресата – як безпосереднього співрозмовника в реальному (чи змодельованому) діалозі, так і гіпотетичного (узагальненого) читача (слухача). І в тому, і в іншому випадку інтенція як планований вплив знаходить мовне відображення в дискурсі.

Процедурні правила представлення нового запозичення можуть бути виявлені й описані в різних видах когнітивних трансакцій, тобто угод між суб’єктами мови про денотативну семантику запозичення і його конотативних характеристик. Ці угоди можуть бути безконфліктними за наявності загального фонду, джерела знань, адекватної оцінки дискурсивної ситуації – усього того, що іменується пресупозицієй. Але можуть бути і більш складними, що виявляється у динаміки дискурсу у вигляді питань, уточнень і т.д.

Кожен учасник комунікації (у тому числі і гіпотетичний) має власний набір знань, але для повноцінної інформації і результативного спілкування необхідно, щоб між відправником і одержувачем сформувалася деяка угода і вербально виражені знання одного були зрозумілі і прийняті іншим.

Знання учасників комунікації про запозичення, яке виявилося предметом актуальної уваги в дискурсі, ми називаємо когнітивною множиною (КМ). Цей термін лежить в основі концепції когнітивної моделі дискурсу, описаної О. Йокояма. Деякі ознаки цієї моделі виявляють себе в дискурсах з актуалізованим запозиченням. Однак ці дискурси настільки специфічні, що мова може йти не про екстраполяцію названої моделі, а лише про деяку спільність ідеології в розумінні когнітивних процесів, що впливають на формування семантики запозичень.

Пункт 2.2.1. “Дублетні запозичення” присвячений аналізу дублетних запозичень (семплировать, драйв, кастинг), які експлікуються через метамовний коментар у різних типах дискурсів. Найбільша кількість таких запозичень спостерігається у текстах молодіжних видань, що може бути пояснено західною орієнтованістю особи, яка свідомо звільняє себе у мовному плані і яка не лякається експериментів зі словом.

“Екстремальні запозичення” (пункт 2.2.2.), які входять у сучасний дискурс, підкреслюють авторське я, сприяють варіативній передачі актуальних сутностей сучасного суспільства. “Если вы за полгода справитесь с этой головоломной задачей, вас ждет великое будущее и за вашу голову будут сражаться headhunter’ы всех крупнейших корпораций» (з газети).

У такій сфері, як спорт, нові слова й терміни з’являються практично постійно: банджи-джампинг (стрибки на гумці зі спеціальих підйомників або висотних будинків), скайсерфинг (трюки в небі), инлайн скейтинг (професійне катання на роликах), кайттрекинг (буксирування за повітряним змієм), бодисерфинг (буксирування спортсмена, зануреного у воду), мунвокинг (дуже високі стрибки за допомогою повітряного змія), бодидрагинг (ковзання на п’ятках по піску), кайтинг (вміння правильно запускати повітряного змія). Використання цих запозичень виправдане, бо вони, з одного боку, називають нові спортивні явища, яким немає однослівного найменування в російській мові, а з другого – уводять руську спортивну термінологію в міжнародну систему.

У мовній грі (пункт 2.2.3. “Сучасні запозичення в культурному просторі мовної гри”) запозичення виступають в якості “лакмусового паперу” і дуже швидко реагують на створену мовну ситуацію, отже, “чекають” зворотнього зв’язку, реакції на повідомлення. “Но я так и не смог объяснить им (людям), почему слово из трех букв, употребленное с предлогом “ни” и “до”, в корне меняет свой смысл (Р. Виктюк). Не плачьте, маэстро! Будет и на нашем стрите селебрейшн!” (з газети).

Ціла низка модулів експансії запозичень у дискурсі на початкових етапах їх засвоєння суспільством подається в прозі В. Пелевіна “Покоління П” (підрозділ 2.3. “Шляхи соціального закріплення запозичених слів нового часу (на матеріалі твору В. Пелевіна “Покоління  П”). Цей факт, очевидний у тексті, може бути пояснений як можливістю самого художнього наративу з його свободою оцінок і трансформацій, так і специфікою індивідуального стилю атора. В. Пелевін синтезує художнє та публіцистичне, точніше для нього немає кордонів між тим та іншим. Ця установка дозволяє інтерпретувати ознаки дискурсивних ситуацій, які організовані запозиченнями розширено, пов’язуючи їх з процесами, які мають місце у мові. “Работа была free lance – Татарский переводил это выражение как «свободный копейщик», имея в виду прежде всего свою оплату” (В. Пелевін “Покоління П”).

У сучасному дискурсі здійснюється зв’язок між мовою та позамовною реальністю, з одного боку, та пошук взаєморозуміння між учасниками комунікації – з іншого.

У третьому розділі “Запозичення і соціум” розглядається процес мислення людини та способи освоєння мінливого світу в контексті вживання запозичень (підрозділ 3.1. “Шляхи впровадження сучасних запозичень у лексичну систему мови”). Спрощено це можна зобразити таким чином: