КОНЦЕПТ ЄВРОПА В УКРАЇНСЬКІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ: КОГНІТИВНО-ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ : КОНЦЕПТ ЕВРОПА В УКРАИНСКОЙ публицистике: КОГНИТИВНО-лингвистические аспекты

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертації, розкрито зв’язок з науковими програмами й темами дослідження, визначено мету та завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, вказано на методи та джерельну базу, подано наукову новизну й практичне значення роботи.

У першому розділі “Концепт Європа як об’єкт когнітивно-лінг­вістичного аналізу”, що складається з двох підрозділів, обґрунтовано теоретико-мето­дологічні засади дослідження поняття концепту, розкрито його еволюцію в українському науковому дискурсі. Вивченням концептів науковці активно займаються від кінця ХХ ст., сформувався навіть окремий напрям у науці – когнітивна лінгвістика, об’єктом якого є концепт. Однак поки що немає єдиного тлумачення поняття концепту. Над розв’язанням цієї проблеми працює багато українських і зарубіжних дослідників: А. Веж­биць­ка, Ю. Степанов, О. Кубря­кова, Й. Стернін, В. Телія, В. Маслова, В. Карасик, С. Нікітіна, Т. Радзієвська, О. Нежевська, Н. Слухай, В. Іващенко. Науковці досліджують різнопланові за сферою функціонування концепти (наприклад, обов’язок – Т. Булигіна, О. Шме­льов, дорога – Ю. Кольцова, прощення та вибачення, пам’ять – О. Кубрякова, доля – Л. Чернейко, В. Долинський, Петербург, дума, думка  – Т. Космеда, сумління, совість, шлях – Т. Радзієвська, добро – Н. Іваненко, водний об’єкт, червоний – С. Мартинек тощо).

На когнітивній карті світу концепт Європа посідає одне з чільних місць, є важливою одиницею універсуму, оскільки існує в різних площинах інфор­маційного простору, зокрема в геополітичному та культурному дискурсах як лінгвокультурна універсалія, міфологема, ідеологема. Він належить до таких ціннісно навантажених значеннєвих утворень, які становлять концептуальну модель національної картини світу.

Концепт Європа – багатокомпонентний, він складається із сукупності різноманітних елементів – концептів-мінімумів, що моделюють концепт-максимум. Структуротворчі елементи концепту: культура, політика, еконо­міка, релігія, право та інші є своєрідним каркасом, який стягає численні значення в цілісне дискретне утворення – концептосферу.

Передусім концепт Європа означує географічну реалію, яка так чи інакше визначає її історичну долю. Географічне коріння уявлень про Європу сягає міфології, що водночас творить міфологічну концепцію самої Європи. Тлумачення Європи як міфу не зводиться, проте, до власне легенди, а відображає європейський феномен, бачення Європи-міфу як моделі й стратегії. Концепт Європа як ідеологема – це насамперед європейська ідея, об’єднувальні зусилля європейської спільноти, що в конкретні історичні періоди набувала ваги символізму. Європа в просторово-часовому локусі лише ілюструвала зміни в ієрархії концептів-мінімумів, що наповнювали новим змістом і збагачували концепт-ядро.

Концепт Європа найглибше розгортається як культурема. Саме куль­турний чинник, серед географічного, економічного, політичного, сталий та визначальний. У руслі культуреми розв’язується питання про три джерела Європи – як передумови єдності її культури, європейські цінності (вади), позитивні складники духовної Європи, уявлення про Європу як унікальну культурну ідентичність, особливу цивілізаційну спільноту. Концепт Європа конкретизують складники, тотожні з матеріальною оболонкою головного концепту: європейська ідентичність, європейський універсалізм, європо­центризм, європейська свідомість, європейськість, європейська інтеграція.

Особливе бачення концепту, його оцінку інтерпретацій засвідчує український публіцистичний дискурс. Лексема Європа вперше актуалізу­валася в контексті української національної ідеї та самовизначення української культури в творчості П. Куліша, який дав поштовх до творення концепції Європи серед української інтелігенції середини XIX сторіччя і відновив бачення України в європейському контексті.

Європейську тему в багатьох ракурсах розглядав І. Нечуй-Левицький. Особливо гостро в його трактатах прозвучала проблема Європи як культурного типу та її зіставлення з Україною. Письменник зосередив увагу й на ролі преси, яка також має бути європейською. Михайло Драгоманов заклав та обґрунтував основи історичного європеїзму, актуалізував розу­міння суті національного і європейського, поставив на одні терези українство та європейство.

У публіцистичних текстах І. Франка концепт Європа найбільше розгор­тається як культурема. Письменник осягнув реалію Європи ширше, ніж його попередники, він розвинув поняття європейський тип, європейськість, розширив зв’язки української культури з європейською.

Зміст концепту Європа поглибили в своїх творах Ю. Липа – показав Європу як психологічну, політичну цілісність; Б. Крупницький – як геопо­літичне поняття; У. Самчук та І. Багряний – як міф і загадку, а В. Янів ґрунтовно проаналізував основи психологічного європеїзму.

 У літературній дискусії 1925–1928 років Європа зросла до символу, ідейного орієнтиру. В дискусії концепт було актуалізовано, а його зміст розширено до таких понять: енергія Європи, дух Європи, європейські традиції, європейська школа, європейська людина, європеїзація.

У радянський період головні поля концепту Європа набули ідеоло­гічного окреслення. У публіцистичних текстах Європу визнавали як культу­рему, але й вона була вражена ідеологією, оскільки найбільшим надбанням європейської культури вбачали тоді вчення марксизму-ленінізму. По-справжньому Європу відчували й культивували письменники, публіцисти і перекладачі-шіст­десятники, водночас ідеалізуючи її.

Концепт Європа від середини ХІХ сторіччя до початку незалежності України творився в контрастному полі (Європа – Азія, Схід – Захід, два типи цивілізації, дві політичні системи), а також у зіставному – Європа – Україна, європейське – національне, європейство – українство. Найчастіше аксіомою було те, що Україна – це частина Європи, її культури. Процес творення концепту Європа актуалізував такі поняття, як європейство, європейськість, європеїзатор, європейська одність, європейська цивілізація та інші.

Осмислення еволюції концепту Європа впродовж зазначеного періоду важливе для виокремлення та розуміння нових структуротворчих елементів концепту в наш час.

У другому розділі  “Функціонально-творче поле концепту Європа в сучасному публіцистичному дискурсі”, який складається з двох підроз­ділів, розглянуто активізацію концепту Європа в українському дискурсі (наукових дискусіях, публіцистичних текстах), що зумовлено змінами геополітичного та геокультурного довкілля Європи, історичними подіями в історії України. Ми опирались на дослідження теоретиків журналісти­кознавства В. Здоровеги, О. Зернецької, В. Іванова, С. Квіта, І. Крупського, О. Кузнецової, В. Лизанчука, Й. Лося, А. Мамалиги, М. Нечиталюка, Т. Петріва, О. Пономарева, Б. Потя­тиника, М. Присяжного, В. Різуна, М. Ро­ма­нюка, К. Серажим, О. Сербен­ської, О. Чекмишева, В. Шкляра, Н. Шу­ма­ро­вої, Л. Шевченко, М. Яци­мірської та інших.

Досліджено, що концепт Європа у 1992–2003 роках розвивався в напрямах, які тезово можна сформулювати так:

·         Європа в контексті незалежної України (пункти дотику і роз­біжності, взаєморецепція, геополітичні концепції, проблеми контакту та ін.).

·         Нова Європа, майбутня Європа, сучасна Європа (характеристика, вартості).

·         Європа – мета/макроідея (європейський вибір, європейський шлях, європейська перспектива).

·         Нова Європа в контексті нової України (концепція, моделі).

·         Європа в контексті європейської інтеграції/європейської стратегії України.

У цей період концепт Європа поглибив свій попередній зміст і набув нового осмислення як ідеологема, що визначає майбутнє України. Дискусії науковців і публіцистів навколо Європи увиразнили та поглибили концепт Європа, висвітливши передусім його політичний вимір. Сучасне осмислення концепту Європа в українській публіцистиці засвідчило його насамперед як ідеологему – конструктивну ідею, мету, концепцію, модель. Таке бачення Європи збігається з тлумаченням її і в європейському дискурсі.

Закцентовано увагу на тому, що концепт Європа активно творився не лише в науково-теоретичному плані, а й паралельно (в деяких напрямах, до прикладу, європейська інтеграція, активніше) у пресі незалежної України.

Особливо потужним “концептоносієм” лексеми Європа є преса. Виокремлено три періоди актуалізації європейської тематики в пресі: 1991–1995, 1995–1998, 1998–2003 роки. Ця періодизація ґрунтована на головних історичних подіях, пов’язаних з організаційними засадами європейського вибору України.

У кожному періоді для розвитку концепту Європа домінували такі тематичні лінії: декларативна (Україна – це Європа), настановна (Європа – це спільний дім), стратегічна (Європа, ЄС – мета України). Розгортання їх у пресі мало свою специфіку й зумовлювало характер та змістову структуру журналістських матеріалів.

Українські газети (“Молодь України”, “Літературна Україна”, “День”, “Дзеркало тижня”) від початку незалежності розгортали європейську тема­тику в різних напрямах: політичному, економічному, культурному. На активність розпрацювання тематики в газетах впливав початок виходу видання. Якщо “Літературна Україна” й “Молодь України” лише додали європейську тематику до своїх головних тем і відповідно до історичних подій пов’язували її з відносинами Україна – Європа, то “Дзеркало тижня” (поч. виходу 1994) і “День” (1996) відразу розгорнули цю тематику як пріоритетну. І сьогодні ці газети найширше висвітлюють інтеграційні процеси, охоплюють всі сфери їх вияву: економічну, політичну, соціальну, правову, культурну тощо. Преса не тільки виконувала інформаційно-просвітницьку функцію, а й стала місцем дискусій, проблемних виступів, громадських форумів, що істотно розширило концептосферу лексеми Європа в українському контексті. Її завдання – розвивати концепт Європа як метаідею для України і, отже, інтегруватися в європейсько-світовий інфор­маційний простір.

У третьому розділі “Концепт Європа як мовна репрезентація менталь­них уявлень про світ”, що складається з двох підрозділів, досліджено місце лексеми Європа в системі української мови, з’ясовано обсяг її дериваційно-семантичного поля, семантичні групи похідних слів, активні словотворчі процеси, ґрунтовані на уживанні компонента євро-. За даними різних словників простежено початки вживання цього слова та його фіксацію в сучасній українській мові.

До ХVІІІ ст. на означення Європи як континенту, поняття географічного, користувались безпосередньо назвами народів Європи (греки, морава, венеційці, як, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім”, чехи, угорці, ляхи, прусси, як у “Літописі Руському”). Європа – топонімічне поняття, яке передусім зафіксоване в енциклопедичних словниках. В українських лінгвістичних словниках лексема Європа зафіксована щойно у ХІХ ст., хоча перші згадки про неї в цих словниках відсилають до кінця ХVI ст. У ХІХ ст. лексема Європа та її похідні, зокрема, лексема європейський, активно проникають у науково-публіцистичні твори П. Куліша, М. Драгоманова, І. Нечуя-Левицького,
І. Франка та ін. Лексему Європа (європеєць, європейський) фіксує Б. Грінченко у Словнику української мови з відповідним тому часові тлумаченням та ілюстраціями, які не втратили актуальності. Відтоді ж лексема не потрапляє до реєстру тлумачних словників, а є об’єктом тільки орфографічних. Водночас в українській лексикографічній практиці ще немає відображення “негеогра­фічного” потенціалу Європи, що істотно розширило б її культурологічну цінність.

Останніми роками (1991–2003) лексема Європа розширила своє лексико-семантичне поле, збагатила семантико-асоціативний та словотвірний склад. Особливо поширені в засобах масової комунікації новотвори з префіксоїдом євро-, різноманітні за тематичними групами. Наприклад: суспільно-політична лексика – євроінтеграція, єврокомісія, євроделегати, євроконституція, євродепутати, єврокорпус, єврокандидати, єврозакон, європапери, євро­чиновники, євроклуб; серед них є лексеми з елементом оцінності – євроскеп­тики, євроциніки, євронадії, євробалаканина та ін.; група слів на позначення економічних явищ та реалій – євроекономіка, єврокредит, євровалюта, євробон, євроринок; спортивна лексика – євроліга, євротурнір, єврокубок, єврочемпіонат, єврофутбол та ін.; побутова – єврофото, єврочистка, євровікна, євродвері, єврошифер, єврогардини та ін.

Вважаємо, що в засобах масової комунікації варто уникати надмірного і невмотивованого уживання слів з євро-, критично й виважено підходити до творення нових конструкцій. Лексема Європа є одним із активних складників великої кількості лексичних інновацій – абревіатур. Абревіаційні утворення належать до тих інновацій, які відображають динаміку суспільно-політичного та економічного життя, входження України до європейських структур чи прагнення увійти до них; ЄАН – Європейська асоціація нумерації, ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄЕС – Європейське економічне співтовариство, ЄС – Європейський Союз, ЄАД – Європейське агентство довкілля, ЄМП – Європейський молодіжний парламент, ЄАТ – Європейська асоціація тенісу та ін. Щодо способів творення абревіатур, то спостерігаємо як найчастотніші такі типи: ініціально-буквені – (ЄС, ЄБРР), звукові – (ЄАВТ), буквено-звукові (ЄЕЗ, ЄЕС) й рідше, так звані уламкові: Євростат (Європейське статистичне управління).

            Зазначено, що Європа належить до слів, семантика яких є сполукою денотативного та конотативного компонентів. Конотативний потенціал Європи опирається на широке асоціативне та інтерпретативне поле, до того ж ґрунтується на власному позитивному оцінному потенціалі.

Метафоризація концепту Європа відбувається на основі первісних уявлень про Європу, загальнокультурного міфологічного пласту, а також українського національного світогляду. Мовний дискурс засвідчив розлогі метафоричні надбудови, багатий аксіологічний ряд, що виражає різні типи оцінок. Дії Європи як політичного суб’єкта творять у пресі несподівані емоційні тлумачення, її називають то ніжно старенька бабуся, то зневажливо – проститутка, урочисто – королева планети. Свій асоціативно-семантичний ареал Європа утворює саме через уособлення. Вона – роздратована, анемічна, байдужа, молода, стара, сильна, добра, горда. Активно розвинений і дієслівний метафоричний ряд образу: вона – заздрить, трусить гаманцем, обурюється, йде правильним шляхом, бавиться новою валютою та ін. Європа як складник публічного дискурсу має когнітивне значення, є засобом і свідченням національної інтерпретації світу, а також об’єктом ментальної географії. Якщо узагальнити метафоричні образи Європи-континенту, то одержимо такі архетипи: людина, дім, дух, мрія. Прикме­тою нашого часу є актуалізація архетипу Європи-дому. Європа завжди була “реальним домом, у якому виховувалась наша уява”, а після зняття “залізної завіси” – це відкритий дім, до якого всі прагнуть увійти. Тому вибудовується ширший тематичний ряд навколо цього ключового слова метафоричного компонента: зала, поріг, задвірки, ключ, шпаринка. У часі Європа минулого – це старий музей, до якого цікаво їздити, а Європа майбутнього – це новий супермаркет. Сьогодні великий пласт дієслівної метафорики декларує європейський вибір України, бажання ідентифікувати її з Європою: горнемося до Європи, хочемо до Європи, пнемося до Європи.

 Зіставність оцінних параметрів концептів Європа та Україна засвідчила не тільки відмінність їхнього конотативного поля, а й їхній взаємозв’язок і взаємовплив. Європа є важливим притягальним концептом для українського соціуму. Конкретний історичний час є тим творчим чинником, який і надалі моделює концепт Європа в українському контексті.

            Метафоричні образи є основою до творення численних перифраз (Євро-
па – бездонна скриня храму, омріяний сад).

У Висновках узагальнено результати дисертації, зокрема встановлено, що:

– на когнітивній карті світу концепт Європа посідає одне з чільних місць, є важливою одиницею універсуму, оскільки існує в різних площинах інфор­ма­ційного простору, в геополітичному та культурному дискурсах. Концепт Європа – містка абстрактна категорія, що тривалий час вибудовувала свою багатовимірну концептосферу. Проекція на український простір відображає її і як ціннісно навантажене загальнокультурне утворення, і як особливий націо­нально специфічний фрагмент картини світу;

– концепт Європа, окрім географічного, має такі чинники: політичний, економічний, культурний, релігійний. Він найяскравіше розкрився в траєкторії руху, спричинився до фазового переходу від географії до політичної географії та визначає конкретний історичний час. Географічне уявлення про Європу сягає міфології, що творить міфологічну концепцію конти­ненту як культурної й іделогічної моделі та стратегії;

– концепт Європа най­ширше розгортається як культурема. Саме культурний чинник серед геогра­фічного, економічного, політичного сталий та динамічно визначальний. У руслі культуреми розв’язуються питання про три джерела Європи як передумови єдності її культури, європейські цінності (вади), позитивні складники духовної Європи, уявлення про Європу як унікально культурну ідентичність, особливу цивілі­заційну спільноту. Як ідеологема концепт Європа – це насамперед європейська ідея, об’єднувальні зусилля європейської спільноти, в конкретні історичні періоди вона набувала ваги символізму;

– концепт Європа складається із сукупності різноманітних елементів – концептів-мінімумів, що моделюють концепт-максимум (політика, економіка, культура). Просторово-часовий локус лише підтверджує зміни в ієрархії концептів-мінімумів, що наповнювали новим змістом і збагачували концепт-ядро. Процес творення концепту Європа актуалізував такі поняття, як європейство, європейськість, європеїзатор, європейська одність, європейська цивілізація та інші й відповідно розширив концептосферу. Конкретизують його і складники, тотожні з матеріальною оболонкою головного концепту: європейська ідентичність, європейський універсалізм, європоцент­ризм, європейська свідомість, євро­пейська інтеграція;

– концепт Європа активізувався всередині ХІХ сторіччя. Українська інтелігенція відновила бачення України в європейському контексті, розвинула європейську тему в багатьох аспектах: як геополітичне, психологічне та політичне поняття,  а також як цілісний особливий культурний тип. У контексті української національної ідеї та самовизначення української культури концепт Європа найпотужніше виявився як культурема. І хоча радянський період звузив функціонування концепту в українській публіцистиці, однак культурний чинник  не втратив актуальності;

– суспільно-політична ситуація в Європі та в Україні після 1989 року сприяла розвиткові нових структуротворчих елементів концепту. У 1992–
2003 роках концепт Європа поглибив свій попередній зміст і набув нового осмислення як ідеологема, що визначає майбутнє України. На початку незалежності тему Європи обговорювали як проблему контакту взагалі, культурної ідентичності, взаєморецепції. Згодом окреслилось нове бачення Європи як Європи сучасної, майбутньої, нової, з відповідним переосмисленням їх найважливіших вартостей. І як результат у контексті незалежної України Європа набула характеру концептуальної макроідеї, що означає європейський вибір, європейський шлях, європейську перспективу;

– найактивнішим полем творення концепту Європа в наш час є преса. Вивчення особливостей висвітлення європейської тематики в українській пресі дало змогу виокремити три основні періоди відповідно до хронології двосторонніх відносин: Україна – ЄС. Кожний із цих періодів відображає конкретні тематичні ліній, а саме: декларативну, настановну, стратегічну. Сучасна стратегічна лінія пов’язується з європейською інтеграцією України. Преса розгортає такі проблемні блоки: 1) процеси і шляхи інтеграції;
2) важливість та користь європейської інтеграції для України; 3) використання досвіду країн Центрально-Східної Європи, які вже увійшли до ЄС. Тому завдання української преси, окрім інформаційної функції, збільшити вагу навчально-просвітницької та комунікативної функцій в діалозі України з Європою. Навчально-просвітницьку функцію можна здійснювати через інтерв’ю з політиками – моральними авторитетами, інтерв’ю з людьми, які навчаються, працюють, стажуються у країнах ЄС, матеріали про ЄС та його конкретні стандарти, з одного боку, і репрезентацію України в Європі, з іншого;

– філологічна кодифікація лексеми Європа в українській мові від початку ХХ сторіччя і досі відображає постійне збільшення її лексико-семантичного поля. Динаміка слів з опорною лексемою Європа, зокрема в газетно-публіцистичному дискурсі, засвідчує збагачення поняттєвої основи і самого ядра. Це розширює концептосферу Європи в усіх напрямах функціонування її концептів-мінімумів – політика, економіка, культура. Лексема Європа – потужна словотвірна одиниця для великої кількості лексичних інновацій. Євроназивання охоплює суспільно-політичну, економічну та побутову сфери. Це спостерігаємо на прикладі новотворів з префіксоїдом євро- та абревіатур, які відображають динаміку суспільно-політичного та економічного життя;

– первісні уявлення про Європу як міфологему дають матеріал для метафоричних надбудов. Метафоричний образ Європи є засобом і свідченням національної інтерпретації світу, а також об’єктом ментальної географії. У публіцистичному дискурсі найпродуктивнішими архетипами є Європа-дух, Європа-мрія, Європа-дорога. Її аксіологічний потенціал здебільшого позитив­ний, однак у порівнянні з оцінним параметром концепту Україна  просте­жується їхній органічний взаємозв’язок;

– вивчення концепту Європа в діахронному та синхронному аспектах показало його невичерпну актуальність і перспективність. У діахронному полі варто було б дослідити концепт Європа в газетних та журнальних виданнях різних періодів ХХ сторіччя, які виходили в Україні й за кордоном. У синхронному плані перспективними аспектами подальшого дослідження має бути вивчення концепту Європа в усіх сучасних засобах масової комунікації. Публіцистичний дискурс є репрезентантом різних груп населення. Особливу увагу варто звернути і на соціолінгвістичні дослідження концепту Європа, передусім у молодіжному середовищі, яке найбільше зорієнтоване на Європу. Потребує глибшого наукового розв’язання і проблема мовної кодифікації  лексем Європа, євро­пейський.