Метафора в українському політичному дискурсі (за матеріалами сучасної періодики)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, визна­че­но мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясо­вано теоре­тичне і практичне значення дисертації, наукову новизну, окреслено ме­тоди дослі­дження.

У першому розділі „Феномен метафори як об’єкт наукового до­слі­дження” з’ясовано зміст поняття „метафора”, виокремлено його вузьке і ши­ро­ке значення. У ширшому розумінні метафора є синонімом тропа, у вуж­чо­му – одним із тропів, умотивованим суто подібністю чи аналогією. Ме­та­фо­рою в політичному дискурсі мас-медіа вважаємо будь-який вислів, у якому на етапі створення було поєднано думки про два різні об’єкти (А. Річардс), незалежно від сучасного рівня актуалізації зв’язків із словом-сиг­ніфікатом. Такий підхід було враховано під час збирання матеріалу. Проана­лізовано основні теорії метафори (субституційну, порівняльну, де­віа­ційну, інтер­акціо­ністську, когнітивну, комунікативну, теорію словесних опозицій).

Особливості комунікативного навантаження друкованих ме­діа­текстів зумовлюють актуальність аналізу метафорики з погляду праг­ма­ти­ки (ког­ніти­вістики та комунікативістики). Докладно розглянуто когнітивну теорію мета­фори (А. Баранов, Ю. Валькман, Р. Гаскелл, М. Джонсон, О. Зенкін, Дж. Ла­кофф, Е. Маккормак, Д. Поспєлов та ін.), яка вказує на здатність метафори до нової категоризації понять (Н. Гудмен), і водночас трактує ТВ як „культурний процес, за посеред­ництвом якого змінюється сама мова” (Е. Маккормак). Когнітивна тео­рія метафори дає змогу розглядати ТВ як за­сіб відображення і фор­му­вання мовної картини світу. Застосування ког­ні­тив­ної теорії для аналізу політичного мовлення має свою традицію (А. Баранов, Ю. Караулов, Е. Мак­кормак, П. Серіо, Г. Яворська). З комуні­ка­тив­ного погляду розглянуто тракту­вання метафори як мовної помилки (Н. Ару­тюнова, Т. Гоббс, Т. Добжинська, Дж. Остін, Дж. Серль, К. Тар­бейн). Основна небезпека метафоричної кому­нікації в політичному дис­кур­сі мас-медіа полягає в здатності метафори пере­творюватися на міф.

Проаналізовано основні способи типологізації метафорики. За сфе­рою ви­ко­ристання виокремлюють художню, наукову, суспільно-по­лі­тичну (політичну) метафору, деякі дослідники (Б. Тошович) називають жаргонну і публіцистичну. Така класифікація містить логічну по­милку. Немає підстав виокремлювати суспільно-політичну та публіцистичну метафору на основі одного класи­фікаційного критерію, оскільки публіцистична і суспільно-по­лі­тична сфери певним чином перехрещуються: політична тематика висвіт­люється в публіцистичних творах, водночас політичний виступ може на­ле­жати до інших сфер, зокрема до усного публічного мовлення. Політичною метафорою вважаємо тип ТВ, який використовують на позначення реалій суспільно-політичного життя. Політичну метафору в друкованих мас-медіа варто розглядати як один із підтипів публіцистичної метафори.

Науковці наголошують на параметрі образності як на важливій ха­рак­теристиці кожної метафори (В. Телія). У зміст поняття образності час­то вкла­дають значення образності художньої. З такого погляду знач­на частина транспонованих висловів, які в політичному мовленні трак­туємо як мета­фо­ри, із розряду метафор випадає. У зв’язку з цим виникає необхідність визна­чи­ти функціональні параметри метафори саме для політичного дискурсу дру­кованих мас-медіа; основними у цьому типі дискурсу вважаємо но­мі­на­тив­ну, емотивну та підкреслено актуа­лізовану оцінну модальність мета­фо­ри. Образність яскраво виявляється лише у справді нетривіальних, ори­гі­наль­них авторських висловах.

У дисертації розглянуто поділ метафор на власне метафори і мовні ме­та­фори (Н. Арутюнова, В. Вовк), за іншою термінологією – динамічні та ста­тич­ні (Б. Тошович). Вважаємо, що терміни „мовна ме­тафора” і „статична ме­та­фора” не тотожні, оскільки в мовній метафорі переважно втрачено зв’я­зок зі словом-оболонкою, а в частині статичних цей зв’язок актуалізований; са­ме тип статичної метафори поширений у газетно-журнальному по­лі­тич­ному мов­ленні. В дисертації аналізуємо вислови обох типів, зауважуючи, що ди­на­міч­ні метафори дають змогу створити уявлення про особливості авторського сти­лю суб’єкта політичного виступу в мас-медіа; разом із статичними ме­та­фо­рами вони становлять науковий інтерес з когнітивного погляду, оскільки фік­сують зміни в мовній картині світу, характерній для пев­ного політичного сус­пільства. Увагу зосереджено на класифікації за се­ман­тичним принципом, яка дозволяє виявити зміст окремих фрагментів мов­ної картини світу, про­сте­жи­ти динаміку зміни семантичних ва­лент­нос­тей окремих лексичних одиниць, з’я­су­вати, які саме сфери людської діяль­нос­ті найчастіше актуалізуються в ана­лізованому політичному со­ціумі. Для до­клад­ної семантичної класифікації ме­тафорики використовуємо поділ ме­тафор на базові (ключові) і пере­да­валь­ні (похідні) (Е. Маккормак, Н. Арутюнова). Класифікація за критерієм части­но­мовної належності сиг­ні­фі­ката (Б.Тошович) дає підстави говорити про стійкість  метафо­рич­них характеристик та оцінок.

У другому розділі „Політична метафора як засіб нової ка­те­го­ри­за­ції дійсності” проаналізовано роль метафори в новій категоризації суспіль­но-політичних реалій, зіставлено поняття “мовна картина світу” (МКС) і “кон­цеп­туальна картина світу” (ККС). Метафора може стати засобом за­ко­рі­нення у свідомість реципієнтів готових уявлень, не завжди адекватних дійс­ності. Це твердження особливо актуальне для сфери масової ко­му­ні­ка­ції, де мова сприймається як відображення реальності, однак неможливо перевірити адекватність дійсності і мови. В інформаційному просторі мо­жуть існувати вербальні витвори, які не вимагають демонстрації зв’язку з реаль­ністю (такого зв’язку може й не бути), що дає широкі можливості для PR-технологій, зокрема в політичній рекламі. Прикладом використання семантичного рівня мови є рекламна кампанія парламентських виборів 2002 ро­ку: у слогані блоку „Жінки за майбутнє” – „Помагаємо людям” ви­раз­ни­ми були слова з позитивними семами значення „майбутнє” і „по­магаємо”; рекламу блоку „Нова генерація” побудували на вербальній грі: із лі­тер, які складають назву партії, утворюються слова з позитивним значенням „ген, ера, нація”, що повинні вказувати на зв’язок минулого з майбутнім, на пам’ять про минуле і продуктивний (ген) потенціал.

З’ясовано суть поняття категоризації як одного з ключових для ро­зу­мін­ня динаміки змін у МКС. Проаналізовано два аспекти мета­фо­ричної кате­го­ризації в політичному мовленні мас-медіа. Перший пов’я­заний із необ­хід­ніс­тю вербальної категоризації нових понять, його на­слід­ком є кон­цеп­туальна метафора. Політичні медіатексти стають сфе­рою метафоричної де­ри­ва­ції най­менувань. З-поміж концептуальних мета­фор можемо назвати ті, що по­значають сталі суспільно-політичні реалії (гілки влади, податковий прес, архітектура безпеки, хвиля страйків; сюди ж можна віднести слово­спо­лучення із сигніфікатами мета­форичного компонента механізм та ва­жіль: механізм розрахунків, меха­нізм реформ, важелі впливу), а також ті, що виокремлюють подію чи яви­ще суспільно-політичного життя, вказуючи на їхню диференційну ознаку, назва якої є метафоричним компонентом дво­член­ного слово­сполучення (буферна зона, галопуюча інфляція, живі гроші, про­зорі кордони, тверда валюта, тіньова економіка та ін.). Кон­цеп­туаль­ні ме­тафори в суспільно-політичній сфері можуть набувати значення тер­мінів. Дру­гий аспект – нова категоризація реальності, пов’язана із вто­рин­ною но­мі­на­цією фрагментів дійсності. Це явище охоплює весь спектр політичних реалій.

Виокремлено 16 семантичних типів метафори: 1. Антропоморфна (359 од.): П’ятирічна дитина нині не доглянута. Конституція має захи­ща­ти нас. Але і вона потребує нашого захисту. 2. Побутова (188 од.): По­лі­тич­ні кулінари радять варити круту коаліційну кашу з трьох-чотирьох най­більш помітних політиків на повільному вогні, безперервно по­мішуючи, щоб політики, бува, не прийшли до згоди. 3. Метафора війни (177 од.): Ця подія – виведення головних політичних сил на бойові позиції. 4. Спортивна (172 од.): Марафон „Крісло Президента” набирає темп. 5. Мистецька (128 од.): Мороз – лише за­програ­мована дійова особа у заготовленому сценарії. 6. Метафора будови (94 од.): Минуло 6 років (з часу прийняття Конституції – Х. Д.), а ми... має­мо тільки фун­дамент, над яким ще немає даху, тобто багатьох го­лов­них, осново­положних законів. 7. Транспортна (94 од.): Чи стане новообрана Вер­ховна Рада шлагбаумом на шляху до зміцнення президентської дик­та­ту­ри. 8. Метафора гри (90 од.): Спікер прозоро натякнув Президентові, що гра­ти­ме на його боці у формуванні парламентської більшості. 9. Метео­ро­ло­гіч­на (76 од.): Претендентів прорвало. Незабаром проростуть кандидати. 10. Бо­танічна і землеробська (65 од.): Силові структури поділили сфери впли­ву і тепер збирають рясні фінансові врожаї. 11. Метафора механізму (64 од.): Інститут розвитку міста пообіцяв увімкнути інші механізми лобіювання цього питання. 12. Зоо­морфна (62 од.): 15 кандидатів соловейком облетіли країну, спі­ваючи собі осанни та кусаючи конкурентів. 13. Метафора освіти і нау­ки (59 од.): В умовах атомізованого… парламенту Президент має мо­но­полію. 14. Кри­мінальна (35 од.): Депутати з’ясовували стосунки, причому конк­рет­но і „по понятіям”. 15. Географічна (32 од.): Відомі в Україні партії… у ціло­му належать до болота. 16. Релігійна (12 од.): У 1996 році він (Б. Бой­ко. – Х. Д.) „ощасливив” область своїм другим пришестям у ранзі голови обласної державної адміністрації. Докладно проаналізовано най­про­дук­тив­ні­ші типи метафори. Обрання слова для метафоричного перенесення не мож­на вважати випадковим, тому аналіз семантичних полів груп метафор, об’єднаних належ­ністю сигніфіката вислову до певної сфери жит­тє­діяль­нос­ті, дає підстави для висновку про основні тенденції інтерпретації політичної дійсності в сучасній періодиці, виявляє моделі реальності, які ЗМК певним чи­ном нав’язують реципієнтам. Зіставлення результатів дисертації з виснов­ками дослідниці російськомовного газетно-політичного дискурсу в Україні І. Філатенко засвідчує відмінності в інтерпретаційних моделях політичної реальності укра­їно­мовних і російськомовних видань: І. Філатенко підкреслює „актуаль­ність агресивного, антагоністичного в репрезентації вітчизняного по­лі­тичного простору”, про що не можемо говорити на підставі аналізу україно­мов­них текстів; дослідниця не виявила метафоричної моделі „політична реалія – організм”, найпродуктивнішої в україномовному газетно-журналь­ному полі­тичному дискурсі України.

Здатність до гіпотетичного осягнення дійсності дозволяє говорити про унікальність метафори на рівні політичного дискурсу, в якому існують цілі метафоричні системи (ключова метафора політична шахівниця, похідні – пішаки та королі, вести гру, розігрувати дебюти і партії, переставляти фігури). Метафора дозволяє певним чином передбачити розвиток полі­тич­них подій, наштовхнути читача на потрібну думку; такий спосіб „доопра­цю­вання” інформації є особливо ефективним, бо читач доходить висновку са­мостійно. Цю функцію варто враховувати журналістам, оскільки експлі­ка­ція метафори може відбуватися як відповідно до задумів автора, так і всу­пе­реч їм. Наведено приклади невиправданого ігнорування ролі метафори в гі­по­тетичному осягненні дійсності.

Третій розділ „Комунікативний аспект функціонування мета­фори в політичному дискурсі” присвячений аналізові ролі метафори в комуніка­тивних стратегіях учасників політичного дискурсу мас-медіа. Окреслено суть поняття “політичний дискурс” (П. Серіо, К. Серажим). З’ясовано, що газетно-журнальні політичні тексти в межах певного часопростору по­в’я­за­ні між собою; це зумовлено тематикою публікацій. Політичну метафору, що повторюється в тотожному чи видозміненому варіанті, розглядаємо як цитату, один із маркерів такого зв’язку.

Підхід до тексту виступу у сфері політики саме як до елемента дис­кур­су передбачає існування не лише комунікатора, а й реципієнта, а також наяв­ність у першого прагнення вплинути на іншого за допомогою мовлен­нє­вих засобів. Текст у такому разі можна розглядати як привід для внут­ріш­ньо­го, мисленнєвого діалогу реципієнта з комунікатором, тобто маємо спра­ву не з елементарною схемою: комунікатор ® текст ® реципієнт, а зі схемою трохи складнішою: комунікатор ® текст ® мовленнєвий вплив ® реципієнт ® інтерпретація тексту. Реципієнт, вступаючи в комунікацію, погоджується мисленнєво опрацю­ва­ти текст, під час цього виникає дискурс. Визначальним тут є те, які знання і стра­тегії застосовують журналіст і читач; головна увага в до­слі­дженні дис­курсу зосереджується на тому, якого ефекту досягає політичний виступ у мас-медіа і як його сприймає реципієнт. Метафора є елементом медіатексту, який ставить перед читачем інтерпретаційне завдання.

ТВ у журналістському тексті використовують для передавання двох ви­дів інформації – предметно-логічної (власне інформування) та прагма­тич­ної (емоційний уплив). Аналіз різноманітних контекстів використання ме­та­фо­ри свідчить про те, що вона відіграє роль як конструктивного, так і де­струк­тивного компонента дискурсу. Подано результати експерименту, які дають підстави розглядати метафоричний вислів як такий, що передає біль­ше інформації порівняно з буквальним і водночас акцентує на най­сут­тє­ві­ших, з погляду суб’єкта мовлення, ознаках реалії. Виявлено шляхи семан­тич­них замін в окремих контекс­тах (Комуністи – це мішок із запасними го­ло­сами, який розв’язують, коли потрібно), доведено, що правильно дібрана ме­та­фора допомагає комунікаторові передати, реципієнтові – зрозуміти повідомлення.

Враховано контактовстановлювальну роль метафори, за якої ТВ на етапі створення стимулює журналіста до того, щоб брати до уваги чинник читача, а від останнього вимагає активної участі в опрацюванні інформації; це сприяє зближенню учасників дискурсу. Такого ефекту досягають різними способами: вводять у текст пояснення слів, ужитих метафорично (Уже кільком українським партіям доводиться співати „ламенто” – арію скорботного характеру за свій упокій); іронічно маркують політичну реа­лію, що може відповідати настроям більшості адре­са­тів мовлення (Облас­ним „драконам” відрубали по одній голові); активізують мислення читача через асоціативний потенціал добре відомої лексеми (Ні – напіврозпаду здобутків у енергетиці). Останній вислів для українського читача несе код, закладений у конотаціях слова „напіврозпад”: „Чорно­биль­ська аварія”, „небезпечний атом”, „глобальна катастрофа”.

Акцентуаційна роль метафори найяскравіше виявляється в текстах, де цей мовний засіб виконує насамперед предикативну, а також емоційно-по­силювальну функцію, додатково вказуючи на ознаку політичної реалії, яку вже названо в тексті (Найважливіший і крас­но­мов­ний приклад полі­ти­за­ції еко­номічних проблем – затяжна кадриль навколо бюджету). Впливо­генний по­тенціал метафори в політичному дискурсі мас-медіа досліджено в конт­екс­ті аналізу емоційно-оцінного навантаження метафоричних ком­по­нен­тів. Під­ра­ховано співвідношення метафоричних висловів із позитивною та не­га­тив­ною оцінністю в межах окре­мих семантичних типів. Позитивне оцін­не на­ван­та­ження мають мета­фори із сигніфікатами – номінаціями з таких сфер: лю­ди­на – 42 % (152 од.), будівництво – 39 % (37 од.), рослинний світ, зем­ле­робст­во – 26 % (17 од.), географія – 21,5 % (7 од.), релігія – 16 % (2 од.), нежива при­рода, погода – 9 % (7 од.), побут – 10 % (20 од.), транспорт – 10 % (10 од.), спорт – 5 % (9 од.), війна – 4,5 % (8 од.), мистецтво – 2 % (3 од.), механізм – 1,5 % (1 од.), освіта, наука – 1,5 % (1 од.), гра – 1 % (1 од.). Жодної метафори з позитивною оцінністю не виявлено в межах се­мантичних типів, побудо­ва­них на транспозиціях зі сфер тваринного і кри­мінального світу. Негативне оцін­не навантаження мають метафори із сигніфікатами з таких сфер: кримі­наль­ний світ – 97 % (34 од.), релігія – 75 % (9 од.), тваринний світ – 56 % (35 од.), побут – 52 % (99 од.), освіта, наука – 47 % (28 од.), мистецтво – 32 % (21 од.), людина – 31 % (114 од.), рослинний світ, землеробство – 23 % (15 од.), транспорт – 19 % (18 од.), нежива природа, погода – 19 % (15 од.), гра – 18 % (17 од.), будівництво – 21 % (20 од.), географія – 15,5% (5 од.), механізм – 8 % (5 од.), війна – 6,2 % (11 од.). 

Унаслідок аналізу медіатекстів доходимо висновку, що ви­ник­нен­ня ТВ переважно пов’язане з необхідністю висловити негативну оцінку. Кри­тич­но оцінивши роль метафори як засобу акцентуації, можемо ствер­джу­ва­ти, що ЗМІ свідомо привертають увагу насамперед до негативних явищ і про­цесів у політичному житті. Визначено, що в метафорі будови зако­но­мір­ним є пере­ва­жан­ня пози­тивної оцінки над негативною; в антропоморфній метафорі нега­тив­ні оцінки здебільшого припадають на семантичний підтип медичної метафори та на переносне використання назв соціальних ролей людини, на­то­мість те, що сто­сується людини як біологічного організму, переважно по­зи­тив­не; за­ко­но­мірним є майже стовідсотковий негативізм кримінальної метафори. Ана­ліз співвідношення позитивної та негатив­ної оцінності в межах інших се­ман­тичних типів дає підстави пере­глянути загальноприйняті уявлення про основ­ні конотації лексем, що стосуються окремих сфер життєдіяльності: не­га­ти­візм метафори, пов’язаної з релігією, ставить під сумніви моральні засади всьо­го суспільства. Негативної оцінності надають політичним реаліям вжиті в пе­ре­носному значенні слова „німб”, „друге пришестя”, „пропові­дувати”, „чис­тилище”. Метафора війни в політичному дискурсі останніх років переважно не вносить сем агресії, а надає медіатекстові іронічного забарвлення.

Аналізуючи метафору як деструктивний елемент дискурсу,  го­во­римо про її здатність „розмивати” поняття, приховуючи зміст за багатослів’ям; це стосується насамперед ТВ із сигніфікатами „фронт”, „баталії”, „війна”, „бо­ротьба” (просування по фронту соціально-економічних перетворень). На­леж­ність метафоричних сигніфікатів до сфер вузького використання дає підстави стверджувати, що адекватне задумові журналіста трактування таких висловів не завжди можливе (Її (парламентської більшості. – Х. Д.) мішень на прізвище Ющенко визнає, що грає в шахи,  в той час, коли проти нього грають у „чапаєва”; Не стаючи в „першу позицію”, Ющенко приймав вказівки).

Проаналізувавши метафоричне наповнення концепту „Україна”, ми дійш­ли висновку, що нашу державу найчастіше трактують як людину – бід­ну, кволу, соціально незахищену, проте здатну за певних умов до самос­тій­них дій. Усвідомлення органічної потреби в притулку, захисті зумовлює про­дуктивність трактування України як дому, споруди; метафори будови вка­зують на стерео­типізоване уявлення про незахищеність держави. На­то­мість непродуктивними є військова та механістична моделі, що свідчить про неагресивність як одну з рис українського менталітету. Виявлені в текс­тах мас-медіа метафори відображають нестабільність сучасної української політичної та економічної ситуації.

Аналіз концепту „вибори” засвідчує перевагу моделей марафон ® вибори, перегони ® вибори, гра ® вибори, війна ® вибори; текст із такими метафоричними компонентами здебільшого набуває іронічного звучання. Це стимулює формування стереотипізованих уявлень про вибори як про розвагу, створює уявний бар’єр „учасник – глядач” на позначення канди­да­та і виборця; така метафорична інтерпретація може відволікати електорат від суті політичної боротьби, хоч сучасні українські реалії, як свідчить досвід, стають іншими.

Тісно пов’язана зі стереотипізацією і специфічна соціальна функ­ція мета­фори у формуванні системи суспільних вартостей. Введення в по­лі­тич­ний контекст номінацій з інших сфер може зумовити піднесене, уро­чисте звучання, що підкреслює важливість політичної події, особи, яви­ща. Навпа­ки, іронічне забарвлення вислову з метафоричним компонентом най­час­тіше знецінює політичну подію чи постать.

У четвертому розділі „Метафора в індивідуальній мовотвор­чос­ті журналіста” досліджено чинник індивідуальної креативності у ство­рен­ні медіатекстів із ТВ; як окремі різновиди розглянуто індивідуально-авторські та колективні метафори, виявлено тенденції в обранні морфологічного варіанта сигніфіката.

Метафоричні вислови проаналізовано і класифіковано за кри­терієм час­тотності вживання. Мета такої класифікації – виявити кіль­кісне спів­від­но­шення індивідуальних метафор, створених безпо­се­редньо авторами га­зет­них текстів, і колективних, які не є результатами індивідуального акту ме­та­фори­зації, а переходять із тексту в текст як готові конструкції; це дає підстави говорити про ефективність упливу й рівень засвоєння деяких метафоричних моделей політичної реальності.

Колективні, статичні метафори поділено на дві групи – власне ста­тич­ні, нейтральні в емоційно-оцінному плані (валютний коридор, круглий стіл, оксамитова революція, транспортний коридор, холодна війна, ме­та­фо­ри з актуалізованими сигніфікатами атмосфера, важіль, інструмент, клі­мат, крок, маневр, механізм, плід, рухатися, старт, стратегія, хвиля), та статичні рецентні, які переходять із тексту в текст з тим самим емоційно-оцін­ним забарвленням (реанімувати економіку, шлюбні ігри політичних пар­тій). Група рецентних метафор більша за обсягом порівняно з власне ста­тичними, в ній локалізовано одну з особливостей політичної метафорики – здатність до беззастережного сприйняття і наступного послідовного відтворення емоційно та оцінно маркованих елементів. З часом рецентні ме­тафори можуть пере­творитися на власне статичні або стати журна­ліст­ськи­ми штампами.

Динамічну, індивідуальну метафору потрактовано як вияв мовної осо­бистості журналіста, як свідчення його професійної майстерності, креа­тив­ності, творчого володіння словом. Така метафора насамперед є склад­ним се­ман­тичним утворенням, вона відображає якісну характеристику жур­на­ліст­ських текстів, високий рівень структурно-мовної складності ви­слов­лю­вання.

Стійкість характеристик і оцінок політичних реалій залежить від за­со­бів морфологічного вираження сигніфіката метафори. В ана­лі­зо­ваних текс­тах виявлено метафори таких морфологічних типів: іменникова – 319 од., прик­мет­никова – 43 од., дієслівна – 293 од., прислівникова – 38 од. Інші метафори по­будовані на транспозиції ширших синтаксичних конструкцій (слово­сполучень, речень), тому їх не віднесено до жодного зі семантичних типів.

Іменникова метафора надає політичній реалії найбільш стійкої харак­те­рис­тики-оцінки. Проаналізовано способи реалізації мета­фо­рич­но­го зна­чен­ня імен­ника: у сполученні з прикметником, який ужито в прямому зна­чен­ні (ви­бор­чий пиріг, електоральний параліч); через уведення в текст де­но­та­та і сиг­ні­фіката (гроші – це кров економіки; кумівство і корупція стали епі­демією; „розтин”, тобто голосування, покаже; винна невістка, тобто уряд).

Невисока частотність прикметникової метафори пов’язана з тим, що прикмет­ник у ролі залежного члена словосполучення може залишатися поза ува­гою читача. Зіставлення семної структури близьких за значенням імен­ни­кової (хвороба економіки) і прикметникової (хвора економіка) метафор вияв­ляє, що прикметникова метафора помітно знижує динамізм висловлю­ван­ня. Ре­зуль­та­ти експерименту засвідчують відмінність між іменниковою та прикмет­ни­ко­вою метафорами також на рівні експресивного наванта­жен­ня, яке сильніше ви­являєть­ся в тексті з метафорою-іменником (Україна – буферна держава між Румунією і Росією і Україна не буде „буфером” між НАТО та іншими бло­ка­ми). Метафоричне значення прикметника переважно реалізується в сполученні з іменником, ужитим у буквальному значенні (безколірні центристи).

Семантика дієслівної метафори якнайповніше відповідає особливостям політичного дискурсу мас-медіа: дієслово позначає дію і процес, динамічні ознаки, пов’язані зі змінами властивостей; саме такою динамічною та змін­ною є сучасна політична реальність (Рух та НДП обвінчалися, економіка шку­тильгає, путч забуксував, акція „заглохне”, роздерти Україну референ­ду­ма­ми, імплементацію закли­ни­ло). Проаналізовано способи реалізації мета­фо­рич­ного значення дієслова (у простому двочленному чи в складному слово­спо­лученні; в межах предикативного центру двоскладного речення, де підмет ви­ражений словом у прямому значенні; в простому реченні; в межах ширших синтак­сичних конструкцій, де метафоричне значення дієслова зумовлює ме­та­форичне значення словосполучення або речення).

У „Висновках” узагальнено результати роботи, зокрема з’я­со­ва­но, що:

– Метафора – один із найважливіших компонентів політичного дискурсу друкованих мас-медіа, тісно пов’язаний із його стилістичною та комунікативною спрямованістю.

– Комунікативна роль метафори неоднозначна. Конструктивними є інфор­маційна, акцентуаційна, контактовстановлювальна функції і функція впли­ву. Здатність метафори приховувати зміст повідомлення, кате­го­рич­ність метафоричних оцінок, а також недостатній для деко­дування інфор­ма­ції обсяг знань реципієнта можна вважати чинниками, які ускладнюють чи­та­чеві створення дискурсу.

– Метафора продуктивна в процесах категоризації. В політичних медіатекстах найчастіше відображені наслідки вторинної категоризації; первинна категоризація через метафоричну вербалізацію нового поняття – явище менш частотне, її результатом є концептуальна метафора. З цього погляду роль метафори в політичному дискурсі наближається до ролі в науковому тексті.

– Виокремлено 16 семантичних типів метафори; вислови в межах кожного типу становлять систему, яка виявляє ключові метафори і похідні, що вже створені чи можуть бути створені потенційно. Простежено стійкі антропо­центричні тенденції, а також іронічні конотації у значній частині метафоричних компонентів політичних медіатекстів. Укладений на підставі опрацьованих медіатекстів довідник „Метафора в сучасному українському політичному дискурсі” засвідчує єдність лексико-семантичних процесів у мові періодики різних регіонів України.

– Роль ТВ в політичному дискурсі друкованих мас-медіа сфокусована на параметрі оцінності. Політичну метафору, образність якої підпорядкована завданню передати емоційно-оцінне ставлення суб’єкта мовлення до метафорично інтерпретованої політичної реалії, вважаємо за окремий тип. Виявлено, що найчастотнішою в аналі­зованому типі дискурсу є емоційно й оцінно забарвлена колективна метафора. Значна кількість ТВ, між якими пере­важають метафори зі сигніфікатами-іменниками, тяжіє до незаперечності характеристики політичної реалії. Cтворення метафори здебільшого викли­ка­не потре­бою висловити негативну оцінку, передати негативні емоції.

– Метафора є важливим виявом мовної особистості журналіста. Свід­чен­ням мовної майстерності є індивідуальні метафори як результат са­мостій­ного творчого зіставлення номінацій з різних сфер; колективні метафори дають змогу авторові пов’язати свій текст із написаними раніше журналістськими творами, пристосувати вербальне наповнення матеріалу до конкретної ситуації мовлення. Активне використання окремих мета­фо­рич­них моделей супроводжується виникненням журна­лістських штампів, однак воно є закономірним, оскільки відображає зміни в мовній картині сві­ту, фіксує появу нових значень слів. Пов­то­рюваність метафор може призвес­ти до створення стереотипізованих уявлень читачів про реалії політичного життя.

Успішна метафорична комунікація через канали друкованих ЗМІ можлива за умови, що журналісти у своїй мовотворчості врахо­ву­ва­ти­муть всі аспекти функціонування метафоричних компонентів медіатекстів.