ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її зв’язок із науковими планами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, описано методи дослідження, вказано джерела фактичного матеріалу, подано відомості про апробацію результатів і визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі „Лінгвальна природа релятивних дієслів” з’ясовано мовну природу релятивних дієслів, умотивовано доцільність виділення релятивних дієслів як окремої лексико-граматичної групи в системі дієслівної лексики, встановлено критерії визначення релятивних дієслів, здійснено структуралізацію релятивних дієслів за специфікою прогнозування ними обов’язкових придієслівних компонентів.

Незважаючи на деяку неоднозначність тлумачення природи релятивних дієслів у науковій літературі, використання розгалуженої і не завжди послідовної системи термінів, релятивні дієслова входять у граматику як такі мовні одиниці, семантико-синтаксична природа яких реалізується лише через поєднання їх із залежними словами. Вихідним критерієм виокремлення групи дієслів релятивної семантики є обов’язкова сполучуваність, визначена характером лексико-семантичного значення та умовами функціонування дієслівної лексеми.

Обов’язкову сполучуваність розглядаємо як визначальну ознаку релятивних дієслів, що виявляється в залежних словоформах, яких вони вимагають: святкувати перемогу, руйнувати фортецю, долати випробування, обговорювати справи, зимувати у степах, воювати з турками, перешкоджати розвиткові, заселяти будинок, покривати стіл скатертиною, обирати Вишневецького гетьманом, визнавати конкурсантку найкращою та ін.

У лексичній семантиці релятивного дієслова, немов у „згорнутому” вигляді, міститься макет формально-граматичної структури речення з обов’язковими придієслівними компонентами. Передбачувані семантикою релятивного дієслова обов’язкові придієслівні компоненти зумовлюють значеннєву та граматичну завершеність речення, оскільки їхнє вживання викликане семантико-синтаксичними умовами: Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю, як найвищими проявами народної моралі (І.Вихованець); Козаки привозили із степів коштовні звірині хутра (А.Кащенко); Осінь визолотить ліси, вичорнить поля (Ю.Збанацький); Святкує літо мить свою п’янку (Л.Костенко); А в голові меншає самовпевненості (М.Стельмах).

Діагностуючою ознакою релятивного дієслова є його нездатність служити мовним репрезентантом окремого фрагменту позамовної дійсності, а звідси – неспроможність автономно реалізувати значення. Інтегральним параметром релятивних дієслів виступає обов’язкова сполучуваність, яку об’єктивують семантичні єдності, репрезентовані підрядними словосполученнями, утвореними релятивними дієсловами й обов’язково залежними від них словами на основі сильних прислівних зв’язків.

Першоосновою для виділення дієслів релятивної семантики слугувало їхнє лексикографічне представлення у „Словнику української мови”. Незважаючи на те, що у словнику немає спеціальної ремарки для позначення релятивних дієслів, загалом у ньому об’єктивно відтворена і певним чином зафіксована лінгвальна природа цього явища. При відсутності чітких підтверджень у „Словнику української мови” ми послуговувалися іншими об’єктивними характеристиками: сполучуваністю таких лексем у словосполученнях і реченнях, що піддавались перевірці прийомами елімінації, трансформаційного аналізу.

Усім релятивним дієсловам властива семантична несамодостатність, однак відмінності у способі її компенсації у структурі словосполучення і речення уможливлюють диференціацію релятивних дієслів на окремі підгрупи. Виділяється центральна зона – власне-релятивні дієслова з семантико-граматичною передбачуваністю обов’язково залежних слів і високим ступенем обов’язкової сполучуваності (вивчати граматику), напівпериферійна зона – власне-релятивні дієслова з семантичною передбачуваністю обов’язково залежних слів і середнім ступенем обов’язкової сполучуваності (опинятися за селом, під лісом, поряд, тобто десь). Периферійний ярус утворюють дієслова відносно релятивної семантики з низьким ступенем обов’язкової сполучуваності (вишивати рушник і дівчина вишиває), що становлять перехідний тип між релятивними та абсолютивними лексемами.

 У другому розділі „Семантичні параметри релятивних дієслів” розкрито семантичну специфіку релятивних дієслів, подано систему лексико-семантичних груп цих дієслів.

Головна семантична ознака релятивних дієслів полягає у їхній нездатності власним фонемним складом виражати закінчений зміст, називати поняття, співвіднесені з реаліями позамовної дійсності. Семантичної завершеності значення, співвідносного з відповідним денотатом, релятивні дієслова набувають у обов’язковій сполучуваності з залежними словами відповідної семантики.

Смислова несамодостатність релятивних дієслів значно послаблює їхні номінативні спроможності, тому на семантичному рівні такі дієслова потребують експлікації певних сем у обов’язково залежних словах, що називають поняття, на які скерована дія. Кількість і форма обов’язково залежних слів детермінуються особливостями семантики дієслівної лексеми, залежать від розгортання змістового потенціалу, закладеного у її семантичній структурі.

Релятивні дієслова зумовлюють появу залежних слів, які співвідносяться з різними явищами, предметами реальної дійсності, охопленої сферою  відповідної  дії чи стану. При цьому дієслово виявляє передбачуваність можливих зв’язків із залежними від нього повнозначними словами: оздоблювати (що?) – виріб, симпатизувати (кому?) – акторові, захоплюватися (чим?) – колекціонуванням, належати (кому?) – спортсмену,  уникати (чого?) – розбіжностей, призначити (кого? ким?) – Петренка директором, підкидати (що? куди?) – дрова у вогонь, надавати (чому? чого?) – поясненню аргументованості та ін.

Релятивні дієслова вимагають залежних слів із відповідними семантичними ознаками і не сполучаються з іншими словами, що мають несумісні з дієслівними семантичні ознаки. На основі обов’язкової сполучуваності не можуть бути об’єднані два слова, що позначають поняття, які взаємовиключають одне одного: *мити повість, *накреслити вічність, *мурувати книгу, *клеїти розум, *гострити годинник, *маринувати шафу та ін. У семантичній структурі релятивного дієслова наявні семи, які обов’язково експліцитно позначаються, і саме вони зумовлюють обов’язкову сполучуваність дієслова із залежними словами як компенсаторами незавершеної дієслівної семантики: Несеш у брунатному тілі зливу щедротного сонця, гіркавість зеленої вільхи, солодкість медових сотів (І.Калинець); І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі (Л.Костенко); Хто в байці шукає легкого хліба - хай залишить це поле: воно йому не вродить колосків (М.Годованець).

До релятивних дієслів належать передусім дієслова, семантична природа яких зумовлює появу залежних слів об’єктного значення у певній відмінковій формі: Дикий виноград обснував гострі шпичаки, розвісив лапате листя і навіть попускав синюваті грона... (В.Стус); Кореспонденти прагнуть інтерв’ю (Л.Костенко); Він говорив із виглядом людини, яка володіє таємницею (П.Загребельний). Релятивні ознаки дієслів виявляються також у необхідності залежних слів обставинної семантики, з-поміж яких обов’язковими є лише ті, що виражають локальні, часові, якісні ознаки дії при дієсловах певних груп: І тоді весь світ уміститься в твоїй зачарованій душі (Ю.Збанацький); Так триває вічно, бо в народженні та смерті - запорука вічності (О.Гончар); Щось учинив неправильно, коли так старанно й повно виконав заклинання, але воно не подіяло (В.Шевчук).

Лексико-граматична група релятивних дієслів досить розгалужена і складна у семантичному плані. Віднесення релятивного дієслова до тієї чи іншої лексико-семантичної групи у нашому дослідженні проводимо за основним денотативним значенням дієслівної лексеми.

За семантичними ознаками виділено 16 лексико-семантичних груп релятивних дієслів: фізичного впливу на об’єкт (бити, палити), психоемоційного впливу на об’єкт (поважати, ревнувати), інтелектуальної діяльності (пізнавати, розуміти), переміщення (виймати, притуляти), розташування (поміщати, опинятися), буття (перебувати, зимувати), мовлення (шепотіти, сповіщати), спонукання (дозволяти, просити), руху (під’їжджати, прямувати), забезпечення (фінансувати, наповнювати), давання (давати, дарувати), взаємної дії (дружити, взаємодіяти), сприяння (симпатизувати, співчувати), чуттєвого сприймання (відчувати, слухати), перетворення (перетворювати, змінювати), поведінки (чинити, ставитися).

  Кожна лексико-семантична група релятивних дієслів має специфіку щодо лексичного наповнення, особливостей семантичної структури та участі у формуванні реченнєвої структури. Найбільш чисельними є релятивні дієслова лексико-семантичних груп фізичного впливу на об’єкт, психоемоційного впливу на об’єкт, інтелектуальної діяльності, переміщення, розташування.

Конкретизація значення релятивних дієслів нашаруваннями додаткових семантичних характеристик спричиняє семантичні розгалуження, а отже, й варіантність релятивних дієслів у межах лексико-семантичних груп. На основі здійсненого семантичного аналізу релятивних дієслів, що враховує їхню розгалужену семну структуру, виділено: а) 14 підгруп у лексико-семантичній групі релятивних дієслів спонукання: дозвіл (дозволяти); заборона (забороняти); наказ (наказувати); примус (примушувати); доручення (доручати); заклик (закликати); порада (радити); повчання (вчити); прохання (просити); переконання (переконувати); пропозиція (пропонувати); давання (давати); сприяння / несприяння (допомагати); бажання (бажати); б) 6 підгруп у лексико-семантичній групі релятивних дієслів переміщення об’єкта у просторі: приєднання (прикладати); відокремлення (відмежовувати); вилучення (відбирати); переміщення з поверхні (здирати); переміщення об’єкта адресатові (відвозити); сприяння переміщенню об’єкта (хитати); в) 4 підгрупи у лексико-семантичній групі релятивних дієслів мовлення: власне-мовлення (проспівати); обмін інформацією (шепотіти); повідомлення (сповіщати); називання (величати); г) 4 підгрупи у лексико-семантичній групі релятивних дієслів взаємної дії: мовленнєва взаємодія (полемізувати); взаємний стосунок (знайомити); з’єднання (об’єднувати); порівняння (зіставляти); ґ) 4 підгрупи у лексико-семантичній групі релятивних дієслів фізичного впливу на об’єкт: ступінь інтенсивності впливу (наварити); покриття (посипати); поділ об’єкта на частини (ділити); вплив на поверхню об’єкта (плескати). Інші 11 лексико-семантичних груп релятивних дієслів мають вужчу семантичну конкретизацію і менший спектр розподілу на підгрупи (рис.1).

У третьому розділі „Функціональна специфіка релятивних дієслів у формально-граматичній структурі речення” описано функціональну своєрідність релятивних дієслів у формально-граматичній структурі речення, виявлено обов’язкові компоненти при релятивних дієсловах та встановлено їхню специфіку, проаналізовано особливості ієрархії приєднання дієсловом релятивної семантики двох обов’язкових придієслівних компонентів.

Урахування специфічної ознаки релятивних дієслів – прогнозування обов’язкових придієслівних компонентів – дозволило досліджувати функції релятивних дієслів у семантичних єдностях. Доцільність такого підходу підтверджує те, що, незалежно від синтаксичної ролі релятивних дієслів у формально-граматичній структурі речення, вони зберігають властивості, зумовлені семантикою дієслівної лексеми, – здатність прогнозувати залежні позиції для обов’язкових придієслівних компонентів у формально-граматичній структурі речення: Життя прожити – потоптати сум, єством своїм прославити Людину! (А.М’ястківський); Щастя має властивість, силу і могуття скорочувати й знищувати не тільки відстані, а й час (П.Загребельний); Слова не ртуть: мало великим себе уявляти, треба великим буть (В.Симоненко); Турбота про завтрашній день спонукала парламент проаналізувати ситуацію у вищій школі (З журналу).

Утворений на основі обов’язкової сполучуваності змістовий комплекс двох і більше компонентів, серед яких опорним є релятивне дієслово і один або два обов’язкові придієслівні компоненти, поєднання яких є результатом взаємодії семантичних ознак цих складників і відображає взаємозв’язок певних реалій позамовної дійсності, називаємо семантичною єдністю. У семантичних єдностях завершено реалізуються дієслівні значення за допомогою обов’язково залежних від релятивних дієслів підпорядкованих слів.