ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКУМЕНТІВ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ В ТЕЛЕЖУРНАЛІСТИЦІ : ЭФФЕКТИВНОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭЛЕКТРОННЫХ ДОКУМЕНТОВ СЕТИ ИНТЕРНЕТ В тележурналистике

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано об’єкт, предмет, мету і завдання, визначено ступінь наукової розробки проблеми в сучасному журналістикознавстві. Розкрито наукову новизну одержаних результатів і можливості їх теоретичного та практичного використання.

У першому розділі – “Еволюція дослідження електронних документів Інтернету як джерела професійної інформації в тележурналістиці” – окреслено основні етапи розвитку наукової думки щодо нашої теми і внесок українських та зарубіжних дослідників у її вивчення. Визначено методологію дослідження, схарактеризовано його джерельну та експериментальну базу. Проведено термінологічний аналіз поняття “електронний документ”.

У першому підрозділі – “Сучасний стан теоретичної розробки теми. Історіографія” – проаналізовано стан наукового вивчення ЕД Інтернету як джерела професійної інформації в тележурналістиці, який характеризується: а) відсутністю узагальнюючих досліджень з теми у журналістикознавчому аспекті; б) вузькою галузевістю досліджень, об’єктом яких є ЕД; в) відсутністю наукових праць, які б систематизували змістовне наповнення мережі з погляду потреб журналістики; г) слабкою теоретичною розробленістю низки користувацьких проблем, які заважають ефективному використанню ЕД Інтернету на ТБ.

Для повноти розкриття теми ми схарактеризували: наукові пошуки вчених, праці яких дотичні до теми дослідження; роботи, де висвітлено широке коло журналістикознавчих проблем, пов’язаних із використанням ресурсів Інтернету; розвідки, що мають опосередковане відношення до досліджуваної теми, але в сукупності корисні для складання уявлення про особливості створення, функціонування та специфіку використання ЕД в різних сферах діяльності.

Зокрема, роботи О. Мелещенка лягли в основу розробки багатьох питань нашого дослідження, оскільки висвітлюють широкий спектр журналістикознавчих проблем (використання Інтернет-технологій на ТБ, комп’ютерна освіта для журналістів, проблеми українського Інтернету, функціонування е-ЗМІ, питання свободи мас-медіа в Інтернеті, становлення Інтернет-журналістики тощо), утім як і праця О. Калмикова та Л. Коханової “Інтернет-журналістика”, в якій аналізується широке коло питань, пов’язаних з використанням новітніх технологій в сучасній журналістиці. Дослідження Т. Чілачави за проблематикою якнайближче стосується нашої теми, проте, автор лише констатує проблеми слабкої комп’ютерної підготовки журналістів та існування в Інтернеті недостовірної інформації, не пропонуючи конкретних шляхів їх розв’язання, що для нашої роботи, навпаки, становить “ядро” наукового пошуку.

Інші ж праці лише аспектно близькі, але зокрема роботи Л. Афанасьєвої, М. Колесникової, Т. Кукарникової, С. Нікандрова, Т. Ярошенко та ін., які досліджують окремі тематичні категорії Інтернет-ресурсів з позицій близької їм сфери науки, стали корисними для продовження формально-змістовного вивчення Інтернет-ресурсів з журналістикознавчих позицій. Типологічний аналіз ЕД Інтернету та їх профільного різновиду – е-ЗМІ в нашій роботі базується на працях О. Акопова, І. Давидова, Я. Засурського, В. Колодкіна, Ю. Костигової, Д. Ланде, М. Лукіної, в яких з різною глибиною розроблені типології е-ЗМІ. Розвідки учених і практиків журналістики С. Батманової, Н. Вакурової, О. Карташової, Є. Малишева, А. Носика, В. Словіковської та ін., які здебільшого аналізують концепції та зміст окремих медійних Інтернет-проектів, стали підґрунтям для визначення профільних різновидів ЕД для сфери тележурналістики.

У висвітленні питань якісної оцінки інформації з ЕД Інтернету ми спиралися на публікації С. Анісімова, І. Голованя, М. Литвинович, Н. Сляднєвої, К. Ушакова, Н. Федорової, Дж. Шера та ін., в яких, однак, лише поставлено проблему, але не запропоновано механізму її вирішення. При розробці алгоритму перевірки джерел нами використано досвід бібліотечної галузі, в якій критерії оцінки мережевої інформації ґрунтуються на вимогах до якості традиційних джерел.

Підґрунтям для вивчення проблеми журналістської Інтернет-освіти стали праці Я. Засурського, В. Здоровеги, В. Іванова, С. Ісаченко, Е. Кінга, І. Михайлина, М. Павликової, Р. Реддіка, Е. Скотта, хоча в більшості з них питання висвітлюється в аспекті загальної значимості підготовки кадрів в умовах комп’ютеризації та окреслення нової спеціалізації, як Web-журналістика.

У другому підрозділі – “Методологія та основні етапи дослідження” – деталізовано методи збирання, обробки й аналізу даних, процедуру дослідження. Малодослідженість дисертаційної теми зумовила використання комплексу загальнонаукових та спеціальних методів, організацію дослідження в кілька етапів: теоретичного аналізу, дослідних розвідок (вивчення специфіки використання ЕД Інтернету в телевізійній практиці, проведення комплексу соціологічних досліджень), практичного втілення результатів (розробка прикладних систем і алгоритмів, впровадження освітніх методик).

Джерельною базою дослідження стала мережа Інтернет, експериментальною – регіональні телеканали і служби новин м. Харкова, де методом соціологічного опитування вивчалися інформаційні потреби та користувацькі проблеми тележурналістів. Ситуація з Інтернет-освітою досліджувалася на базі ХНУ ім. В.Н. Каразіна, ХДАК та інших учбових закладів України, Росії, Білорусі.

У третьому підрозділі – “Термінологічний аналіз поняття “електронний документ” – здійснено ґрунтовний аналіз ЕД мережі Інтернет як явища і нової дефініції, вивчено процес формування понятійного апарату стосовно ЕД.

Виникнення нового явища “ЕД мережі Інтернет” можна вважати феноменом інформаційного розвитку суспільства завдяки властивостям інтерактивності, динамічності, гіпертекстуальності. За нашою теорією, ЕД є “вмістилищем” мережевої інформації та структурною одиницею динамічних ІР Інтернету. Процес розширення сфер використання ЕД вимагає нормативного оформлення, однак сьогодні існують розбіжності ще на етапі пошуку назви для нового явища, тому множина термінів (електронні, машиночитані або онлайнові документи, електронні, Web-, Інтернет- або мережеві ресурси/видання) вживається як синоніми, а їх тлумачення має галузевий відтінок. Дефініція “ЕД” має найширшу інтерпретацію, адже застосовується для визначення документів і на компакт-дисках, і в Інтернеті. Аналіз показав, що всі тлумачення поняття ЕД, закріплені у стандартах, словниках і правових документах, можна розділити на п’ять напрямів – технологічний, користувацький, організаційно-правовий, бібліографічний і змішаний.

Для систематизації існуючих дефініцій і їх тлумачень нами проведено порівняльну характеристику термінів-синонімів ЕД, що використовуються в журналістиці, встановлено їх підпорядкованість: ЕД Інтернету = Web-публікація (якщо це закінчений твір, оприлюднений в мережі) = електронне видання (якщо це лише один ЕД) = інформаційний ресурс (в однині та у значенні “вид інформаційної продукції”), інформаційні ресурси = сукупність ЕД, представлених в Інтернеті. Запропоновано власне тлумачення деяких термінів у користувацькому аспекті, зокрема “ЕД мережі Інтернет” як самостійного об’єкта в Інтернеті, що являє собою закінчений, опублікований в мережі твір (текст, зображення, фонограму або їх синтез, базу даних, програму тощо), має автора (містить його ім’я, реквізити тощо), передбачає однозначну ідентифікацію й забезпечує можливість навігації та багаторазового використання необмеженою кількістю користувачів.

У другому розділі – “Електронні документи мережі Інтернет як джерело професійної інформації для тележурналістів: користувацький підхід” – схарактеризовано роль та специфіку використання мережі Інтернет у професійній діяльності тележурналістів; проведено типологічний аналіз ІР Інтернету за формальними ознаками; визначено та проаналізовано за формально-змістовним принципом профільні для тележурналістів різновиди ЕД; сформульовано узагальнюючу теоретичну модель ЕД як структурної одиниці інформаційних ресурсів мережі Інтернет і джерела професійної інформації в тележурналістиці.

У першому підрозділі – “Роль електронних документів Інтернету в професійній діяльності журналістів та специфічні аспекти їх використання в тележурналістиці” – вивчено досвід роботи регіональних телекомпаній з електронними джерелами інформації, з’ясовано, що сьогодні більшість журналістів використовують Інтернет у щоденній практиці як поліфункціональне знаряддя праці. Можливість доступу журналістської спільноти до широкого кола джерел стала інформаційним проривом, оскільки скоротила просторово-часові витрати на збирання інформації, отримання коментарів; розширила джерельну базу для моніторингу новин, підготовки розгорнутої аналітики. Необхідність використання Інтернет-технологій сприяла й певній структурній реорганізації редакцій (напр., створенню відділів підтримки Інтернет-версій), появі нових посад (напр., адміністраторів Web-сайтів), удосконаленню журналістських методів роботи з інформацією (принципів пошуку, доступу до необхідних джерел, обміну відеоматеріалами). Проте, ми стверджуємо, що попри всі трансформації, відбулися лише зміни засобів і технологій, удосконалення професійних інструментів.

З’ясовано, що специфіка використання Інтернет-ресурсів на ТБ полягає в необхідності ілюстрації повідомлення, використання відеоряду, що формує специфічні користувацькі потреби: Інтернет використовується тележурналістами як швидкісний телекомунікаційний канал для: прямих включень, обміну відеоматеріалами, телемостів, онлайнових конференцій, мовлення в Інтернеті, спілкування з телеглядачами, інтерв’ю на відстані; як допоміжне метаджерело: відеоданих (ексклюзивних зйомок, фрагментів спортивних матчів, “no comments”, які телеканал не в змозі зняти власними силами), ілюстративного матеріалу (фоторепортажів, слайдів, анімації); статичних зображень сторінок Інтернет-видань для ілюстрації в телеефірі оглядів електронної преси.

Показано, що тележурналісти-новинкарі та телепубліцисти мають відмінний характер інформаційних потреб: першим потрібен весь спектр мультимедіа, оперативність, найширше зображальне охоплення подій, “гарячий” ексклюзив; для інших важливішою є глибина й аналітичність джерел, широта охоплення теми, ілюстративні матеріали й досить рідко – власне живе відео, розміщене в Інтернеті.

Технології Інтернету вплинули й на візуальне оформлення телевізійного продукту: використання елементів гіпертексту, багатовимірності, кліповості, рухливих рядків, банерів, принципу “вікон”. Відтак, широке використання Інтернету в професійній діяльності відбивається на якості телепродукту, універсалізує творчий процес, а разом із тим, вимагає від журналістів уміння професійно працювати з Інтернет-ресурсами.

У другому підрозділі – “Електронний документ як структурна одиниця інформаційних ресурсів міжнародної мережі Інтернет: теоретична модель” – проведено комплексний аналіз фізичної та змістово-функціональної сутності, особливостей створення та опублікування ЕД Інтернету, схарактеризовано проблеми їх функціонування. Оскільки в роботі акцент ставиться на визначенні серед ресурсів мережі профільних для тележурналістів категорій ЕД, необхідним є формування узагальненого уявлення про ЕД Інтернету як нове явище в СМК.

ЕД мережі Інтернет успадкував ознаки традиційного документа й набув оригінальних властивостей (серед визначальних у журналістиці: миттєвість доступу, інтерактивність, мультимедійність, гіпертекстуальність). За формальною ознакою: фізична сутність ЕД стає уявлюваною, але потенційно існуючою, “носій” ЕД втрачає матеріальну індивідуальність, але фізично фіксується на знеособленому носії (вінчестері віддаленого комп’ютера-сервера). Змістовно: ЕД – нестабільна субстанція (мінливість залежить від функцій документа), рухлива у часі й просторі (зміна адреси, дизайну, концепції). За функціонально-цільовим призначенням: ЕД успадкували функції традиційних, розширили й посилили їх (закріплення та передавання інформації в часі та просторі – тепер у глобальному масштабі; спроможність вміщувати безмежні й поновлювані обсяги даних).

Технологічні особливості створення ЕД в Інтернеті полягають у нелінійній структуризації даних та гіперпов’язаності інформації: через “лінки” документ багаторазово розгортається. Цим зумовлена й специфіка організації даних в Інтернеті (конкретика, лаконічність, використання стилю перевернутої піраміди, помірна кількість посилань) та візуального сприйняття інформації (стрибкоподібне читання, вихід за межі сторінки до іншого текстуального простору). Організаційні особливості полягають у спрощенні виробничого процесу, зниженні собівартості продукції, скороченні технологічного ланцюжка, миттєвості опублікування інформації, нерегламентованому авторстві.

Нами встановлено, що через спрощення технології електронного видаву відбувся перерозподіл ролей та взаємопоглинання функцій у системі відносин “виробник – розповсюджувач – споживач інформації”, значну категорію створювачів ІР мережі склали звичайні “користувачі в ролі видавців”; але “спрощення” не означає нівелювання професіоналізму, адже поважні професійні Web-видання, як правило, створюються колективами спеціалізованих Web-редакцій.

Серед проблем функціонування ЕД в мережі основною є вдосконалення пошукових механізмів. З’ясовано, що розв’язання проблеми полягає в розробці механізмів структурування мережевої інформації, одним із яких є запровадження стандартного набору ідентифікуючих ознак ЕД на основі метаданих. З аналізу концепцій витікає, що найпоширенішим нині є Дублінський формат метаданих з 15-ма полями-ідентифікаторами, визнаний багатьма країнами. Роботу зі створення тематичних БД Інтернет-ресурсів на базі DС-формату в Україні лише розпочато.

У третьому підрозділі – “Аналіз Інтернету на наявність профільних для тележурналістів інформаційних ресурсів” – проведено формально-змістовний аналіз розмаїття ІР Інтернету, визначено серед них профільні для тележурналістів різновиди ЕД, розкрито шляхи їх ситуативного застосування в тележурналістиці.

Через недосконалість пошукових механізмів тележурналісти змушені відшукувати необхідну інформацію шляхом аналітичної розвідки, вручну відфільтровувати дані й профільні джерела. У цій ситуації вчасним є комплексне дослідження контента мережі, тим більше, що в українському журналістикознавстві такий аналіз донині не відбувся. Існуючий досвід типологізації ІР не охоплює всього їх типо-видового розмаїття, а стосується лише окремих категорій ЕД (журналів, книг, ЗМІ, радіостанцій, Інтернет-порталів). З огляду на це, нами запропоновано власну типологію: за засновником/автором (професійні та авторські ресурси) та способом організації інформації.

Професійні ресурси організуються в Інтернеті у формі візиток, промоакцій, електронних магазинів, інформаційних сайтів, корпоративних представництв, порталів, систем управління підприємством; мають статус “офіційних”, створюються колективом спеціалізованої Web-редакції. Проте, нами виявлено існування значної кількості презентаційних проектів, зазвичай змістовно порожніх. Авторські ресурси, створювані пересічними користувачами – від персональних Web-сторінок до літературних зібрань – бувають: презентаційні, комунікаційні, інтерактивні, інформаційно-розважальні, тематичні, літературні та публіцистичні; мають статус “неофіційних”; вадами є часто низька літературна якість текстів, використання жаргонізмів. У той же час розвиток блогів вважається передумовою якісних системних змін у концепції Інтернет-журналістики.

Доведено, що з формальних позицій, найменш інформативними, а отже, мало корисними для журналістів ТБ є сайти-візитки, презентаційні, інтерактивні, комунікаційні, а також літературні сайти; найбільш інформативними – Інтернет-портали та інформаційні сайти, якими представлені: е-ЗМІ, органи влади, провідні ВЗО, громадські організації, бібліотеки періодики, онлайнові енциклопедії та інформаційні центри, що складають категорію профільних ЕД.

Зі змістовної характеристики випливає, що за допомогою профільних ЕД телевізійники вирішують ряд професійних завдань: 1) пошук новин (переважно в сеґменті ЗМІ), 2) пошук довідкової інформації (перевірка імен, фактів, пошук людей, уточнення адрес), 3) підготовка аналітики, 4) відстеження діяльності та рішень органів державної влади, 5) викриття вигадок. Інформативно потужною та змістовно вичерпною категорією профільних ЕД, які оптимально поєднують оперативну новинарну та зображальну інформацію, є електронні ЗМІ.

У третьому розділі – “Електронні ЗМІ мережі Інтернет як різновид профільних документів для журналістів телебачення” – здійснено комплексну типологію сеґмента е-ЗМІ в Інтернеті, розкрито змістовне наповнення кожного окремого різновиду ресурсів, вивчено принципи відображення електронних мас-медіа в пошукових системах Інтернету, схарактеризовано основні етапи їх становлення та термінологічні проблеми щодо поняття “ЗМІ в Інтернеті”.

У першому підрозділі – “Становлення електронних мас-медіа: сутність, термінологічний аспект” – розкрито властивості та функції е-ЗМІ як нового медійного утворення в Інтернеті, найширшого за змістом тематичного сеґмента мережі; схарактеризовано труднощі формування понятійного апарату; розкрито переваги від використання е-ЗМІ для сфери тележурналістики.

Інтернет-медіа української та російської частин мережі пройшли кілька етапів розвитку (аматорський; інтеграції в мережу традиційної журналістики; різкого зростання інтересу аудиторії до е-ЗМІ; появи професійних Інтернет-проектів; стагнації), завдяки чому сформувався новий потужний сеґмент ЗМІ – продукт журналістської праці. Відтак, з розвитком мас-медіа в Інтернеті формується й новий клас журналістів – суто мережевих репортерів та оглядачів.

Разом із тим, визначення поняття “ЗМІ в Інтернеті” донині не уніфіковано, як не впорядковано й значну синонімічність терміна; не визначено юридичний статус та правові аспекти існування е-ЗМІ. За дискусійності питання нами запропоновано власне тлумачення терміну “е-ЗМІ мережі Інтернет”: Web-проект (Web-видання, формально представлене інформаційним сайтом), що позиціонує себе як ЗМІ, надає користувачам поновлювані з фіксованою періодичністю тематичні інформаційні матеріали (текстові, аудіо-, відео матеріали тощо), користується певною популярністю й авторитетом (має свою постійну аудиторію).

Цінність е-ЗМІ як джерела професійної інформації полягає в їх мультимедійності, гіпертекстуальності, оперативності, необмеженому географічному охопленні, миттєвій доступності, інтерактивності, можливості використання архівів і множини додаткових джерел. Інтернет сприяє трансформації мас-медіа в потужний інструмент впливу на глобальну аудиторію, відкриває можливості поширення будь-якої інформації у всесвітньому масштабі.

У другому підрозділі – “Типологія електронних ЗМІ Інтернету (на основі аналізу українського та російського сеґментів мережі)” – показано, що сьогодні нові мас-медіа переживають період типологічного становлення; запропоновано власний підхід до типології е-ЗМІ як профільної категорії.

За відсутності сталих типологій, категорію е-ЗМІ ми аналізуємо подібно до їх традиційних аналогів, поділяючи на: періодичні видання, інформаційні агенції та стрічки новин, Інтернет-радіостанції, сайти телекомпаній. Виділяємо нехарактерний для традиційного середовища тип – Інтернет-портали з функцією ЗМІ, що максимально концентрують новини (напр., “Український портал”, “Елвісті”). Доведено, що найбільш інформативні з них: онлайнові газети (як-от “Кореспондент”, “Українська правда”), інформагенції (онлайнові й традиційні стрічки, інтегратори новин: “ForUm”, “Status Quo”, “Українські новини”). З позиції забезпечення зображальною інформацією – світові інформагенції та телекомпанії (“Reuters”, “BBC News”, “EuroNews”, CNN, “AlJazeera”).

Для рейтингових е-ЗМІ характерне: дотримання лаконічного мережевого формату, наявність широкого архіву та додаткових сервісів, актуальність тематики, персоніфіковане авторство, висока оперативність. Наголошено, що ресурси категорії е-ЗМІ тому найбільш професійно змістовні, що створюються журналістами, які розуміються на принципах вичерпного подання інформації.

У третьому підрозділі – “Відображення електронних ЗМІ в пошукових системах Інтернету” – проаналізовано принципи систематизації ЗМІ в пошукових системах Інтернету, адже ефективність роботи тележурналіста в мережі значною мірою залежить від досконалості пошукових механізмів.

Порівняльна характеристика трьох українських (Мeta-Ukraine, Avanport, UAPortal) та трьох російських (Aport, Yandex, Rambler) інформаційно-пошукових систем (ІПС) проводилися за такими критеріями: 1) наявність окремого розділу / посилання на ЗМІ; 2) інформаційне наповнення розділу; 3) широта охоплення посиланнями сформованого в глобальній мережі сеґмента ЗМІ; 4) зручність ІПС для користувача, який звертається до ресурсів категорії ЗМІ.

Серед характерних недоліків у структурі та змісті розділів ЗМІ є: нелогічність групування інформації, перехресні посилання та невиправдані дублювання. Існуючі ІПС потребують удосконалення з позицій коректної індексації, логічного впорядкування інформації в розділах тематичного каталогу. Отже, складність пошуку інформації через неструктурованість ресурсів Інтернету й низьку релевантність пошукових відповідей залишається головною проблемою використання ЕД мережі Інтернет у професійній діяльності тележурналістів.

У четвертому розділі – “Проект ефективного використання електронних документів Інтернету в професійній діяльності журналістів телебачення” – соціологічними методами вивчено професійні інформаційні потреби тележурналістів та рівень їх інформаційної компетентності, визначено проблеми, які виникають у журналістів під час взаємодії з Інтернетом, та залежність цих проблем від рівня комп’ютерної грамотності; розроблено шляхи підвищення ефективності використання ЕД Інтернету в тележурналістиці.

Нами виведено інтегральні критерії, за якими має оцінюватись ефективність використання Інтернет-ресурсів у роботі журналістів телебачення, зокрема: володіння комп’ютером, основними професійними програмами та Інтернет-навігаторами; знання принципів функціонування Інтернету; уміння знайти найкоротший шлях до необхідної інформації, оцінити та перевірити її достовірність, визначити авторитетність джерела; знання механізмів появи в Інтернеті фальшивих даних та вміння їх відрізняти; володіння методами аналітичного узагальнення повідомлень з Інтернет-видань.

У першому підрозділі – “Проблеми використання електронних документів Інтернету в журналістській практиці: соціологічне дослідження (на базі телевізійних агенцій новин м. Харкова)” – експериментально оцінено рівень інформаційної компетентності сучасних тележурналістів, який поки залишається низьким. Основні користувацькі проблеми тележурналістів ми типологізуємо на суб’єктивні (низька комп’ютерна грамотність, невміння ефективно працювати з ресурсами Інтернету: у 25% опитаних) та об’єктивні (неможливість однозначної ідентифікації першоджерела (у 64%) та оцінки якості інформації з ЕД Інтернету (для 82% респондентів). Опитування підтвердило, що необхідність щоденного використання ЕД Інтернету тележурналісти оцінюють як високу, ресурси Інтернету (у 100% це е-ЗМІ) є важливим джерелом мультимедійної інформації.

З’ясовано, що причини виникнення суб’єктивних труднощів зумовлені неможливістю оволодіти навичками роботи в Інтернеті під час навчання у ВЗО (у 70% – через відсутність відповідних дисциплін чи існування лише теоретичних курсів); об’єктивні зумовлені тим, що досі не вироблені критерії якісної перевірки джерел Інтернету, що ускладнює їх використання в журналістській практиці. Найбільші труднощі тележурналісти відчувають на етапі пошуку та селекції в Інтернеті потрібних даних, а також під час моніторингу Інтернет-видань та добору публікацій. Відтак, проблема користувацької некомпетентності ускладнюється недосконалістю пошукових механізмів як головної “хвороби” Інтернету.

У другому підрозділі – “Вимоги до рівня інформаційної компетентності сучасних тележурналістів” – обґрунтовано важливість володіння Інтернетом як невід’ємного компоненту журналістського професіоналізму; здійснено порівняльний аналіз стану Інтернет-освіти у провідних ВЗО України, Росії, Білорусі; сформульовані педагогічні умови, які необхідно створити для підготовки комп’ютерно грамотних фахівців зі спеціальності “Журналістика”; запропоновано допоміжні методики для журналістів-практиків.

Низький рівень комп’ютерної культури сучасних журналістів зумовлений освітніми проблемами: слабкою комп’ютеризацією навчального процесу, обмеженістю доступу до Інтернету в більшості українських ВЗО. Удосконалення змісту журналістської освіти в напрямку Інтернет-лікнепу можна цілком успішно реалізувати під час нинішніх трансформацій у системі вищої освіти України. Нами запропоновано системний підхід, який передбачає розробку та поетапне запровадження до навчального плану комплексу методично забезпечених Інтернет-дисциплін: вони мають будуватися за принципом – від азів комп’ютерної грамотності до особливостей використання ресурсів Інтернету на ТБ.

Для журналістів-практиків запропоновано використання методики відбору й зосередження в одному джерелі низки профільних для конкретної редакції Інтернет-ресурсів, що істотно скорочує пошукові операції (цей принцип широко використовується в бібліотечній галузі при створенні спеціалізованих ЕК і БД). На цій основі нами розроблено концепцію комп’ютерного анотованого путівника по електронних ЗМІ для працівників служб новин, що є втіленням методики пошуку потрібного в роботі телевізійної структури документа. Під час нашого експерименту тележурналісти зазначили, що це має бути механізм для полегшення орієнтації у новинарній картині дня та пошуку зображальних матеріалів.

У третьому підрозділі – “Вимоги до електронних документів Інтернету як сучасного джерела професійної інформації для тележурналістів” – сформульовано основні вимоги тележурналістів до інформації з ЕД Інтернету, обґрунтовано необхідність розв’язання проблеми існування в мережі недостовірної інформації, що унеможливлює ефективне використання ЕД Інтернету; як практичний варіант вирішення проблеми запропоновано методику диференціації та оцінки якості інформації з ЕД мережі Інтернет. Встановлено, що однією з причин існування недостовірної інформації є сама природа Інтернету та невизначеність на законодавчому рівні правового статусу е-ЗМІ та їх журналістів.

Ми визначили основні ознаки сумнівного джерела (за атрибутами Web-видання), серед яких найкритичніші: відсутність вихідних даних, контактів, гіперпосилань до першоджерел, анонімність авторів та “неофіційність” джерела. “Ядро ключових критеріїв якості” інформації з Інтернету мають складати: достовірність, ексклюзивність, авторитетність, актуальність, інформативність та оперативність джерела. На основі визначеного “ядра” нами розроблено алгоритм для всебічного аналізу джерела за комплексом критеріїв.

У висновках окреслено результати проведених досліджень, сформульовано основні тези дисертації. ЕД Інтернету дедалі більше використовуються в журналістській практиці, а для журналістів ТБ стали одним з важливих джерел професійної інформації, оскільки містять весь спектр мультимедійних даних.

1. “Електронний документ мережі Інтернет” є новим явищем у СМК і суттєво змінює уявлення про інформацію, форми її подання і методи використання. Нова дефініція потребує якнайшвидшої уніфікації; основними термінологічними проблемами є синонімічність навіть у межах однієї галузі, розбіжність у тлумаченнях, розрізнена діяльність з уніфікації терміносистеми. Розв’язанню термінологічних проблем сприятимуть: загальнонаукове вивчення ІР Інтернету, ініціювання термінологічних дискусій та стимулювання практичних кроків на шляху до створення стандартів на різновиди ЕД Інтернету. Україна перебуває на початковій стадії розробки відповідних стандартів.

2. Формування теоретичної моделі виявило, що ЕД Інтернету – це мінлива субстанція з уявлюваною фізичною сутністю, фіксована на знеособленому носії, яка успадковує й посилює функції традиційних документів, набуває оригінальних властивостей (миттєвої доступності, інтерактивності, динамічності, мультимедійності, гіпертекстуальності), що докорінно впливає на організацію інформації в Інтернеті та особливості її сприйняття. Завдяки спрощенню технології е-видаву створювачами ЕД стали як суб’єкти традиційної системи інформаційних відносин, так і “користувачі в ролі видавців”; виробництво масової інформації перестало бути виключним правом професійних журналістів.

3. З появою ЕД мережі Інтернет у тележурналістів з’явилося джерело зображальної інформації, альтернативне відзнятому на місці події відео, а також потужний інструмент для отримання оперативної новинарної інформації, сконцентрованої в одному місці, широкого кола довідкових джерел (БД, списків, довідників, енциклопедій тощо).

4. Телевізійники-новинкарі звертаються до мережі значно частіше за своїх колег публіцистів, максимально використовуючи мультимедійний потенціал Інтернету (як допоміжного метаджерела відео- та ілюстративних даних) і технологічні можливості мережі (як швидкісного телекомунікаційного каналу для передачі й отримання даних, інтерактиву). Однак поява нового джерела інформації зумовила лише технологічні та методичні зміни, сприяла передусім удосконаленню професійних інструментів, а не кардинальним змінам ролі та соціальних функцій журналістської професії.

5. Формально-змістовний аналіз ІР Інтернету на наявність профільних для тележурналістів допоміг відокремити серед них найбільш інформативні: за формою це ресурси, організовані як Інтернет-портали та інформаційні сайти; за змістом – категорія е-ЗМІ в Інтернеті (в яких оптимально поєднується зображальна й текстова новинарна інформація), а також офіційні сайти органів влади, громадських організацій, бібліотеки періодики, онлайнові енциклопедії та інформаційні центри. Звернення до профільних ЕД Інтернету допомагає телевізійникам: зорієнтуватися в новинарному потоці, знайти довідкову інформацію, підготувати аналітичний матеріал, ознайомитись з офіційними повідомленнями, перевірити сумнівні дані тощо.

6. Вивчення електронних ЗМІ Інтернету як профільної категорії ЕД, їх типо-видової та змістовної характеристик показало, що е-ЗМІ цінні для тележурналістів оперативністю, необмеженим географічним охопленням, цілодобовою доступністю, інтерактивністю, можливістю пошуку в архівах. За відсутності сталих типологій нами запропоновано типологічний підхід, за яким ЗМІ в Інтернеті розрізняються подібно до їх традиційних аналогів: періодичні видання, інформагенції, Інтернет-портали, Інтернет-радіостанції, сайти телекомпаній.   З погляду найглибшої інформативності (а також оперативності, авторитетності) найбільш корисними в роботі тележурналістів є: онлайнові газети, інформагенції (стрічки та інтегратори новин), а також сайти світових інформагенцій та телекомпаній, які задовольняють потреби у зображальній інформації.

7. Вирішення проблем недосконалості пошукових механізмів, низької релевантності пошукових відповідей залежить від скорішого розв’язання питання впорядкування ЕД Інтернету, розробки механізму структурування мережевої інформації (нелогічність упорядкування даних підтвердив аналіз відображення е-ЗМІ у базах даних провідних ІПС). Одним з рішень є запровадження стандартного набору ідентифікуючих ознак ЕД на основі метаданих.

8. Зважаючи на низький рівень інформаційної компетентності сучасних тележурналістів, неволодіння принципами роботи з ресурсами Інтернету, невміння знайти найкоротший шлях до необхідної інформації, оцінити та перевірити її достовірність, бачимо доцільним вирішення проблем одночасно у двох площинах:

а) для тележурналістів-практиків нами розроблено допоміжні методики: алгоритмічну схему, що пропонує поступовий механізм для всебічного аналізу ЕД Інтернету на актуальність, ексклюзивність, авторитетність і достовірність  і дозволяє оцінити джерело за трьома аспектами: доступом, якістю, простотою використання; концепцію комп’ютерного путівника по е-ЗМІ Інтернету для служб новин як експрес-методику з Інтернет-лікнепу та механізм пошуку потрібного в роботі телевізійної структури документа (методики проходять апробацію в службах новин м. Харкова);

б) для підготовки тележурналістів рекомендовано впровадження у відповідних ВЗО України системи поетапної Інтернет-освіти, побудованої за модульним принципом та забезпеченої низкою спеціальних програм і методик, яка може вкладатися в один універсальний або ряд спецкурсів (прикладом часткової реалізації є впровадження в навчальний процес ХДАК комплексного спецкурсу “Електронні ЗМІ в Інтернеті” для студентів-тележурналістів).

9. З розвитком Інтернет-технологій та збільшенням розмаїття мультимедійних джерел інформації роль журналістів як професійних навігаторів у глобальній комп’ютерній мережі зростатиме. І від уміння ефективно використовувати потенціал Інтернету значною мірою залежатиме, наскільки фахівець відповідає сучасним вимогам професії. А відтак, журналістові необхідно ще під час навчання отримати високий рівень інформаційної компетентності, досконало оволодіти принципами пошуку, диференціації, аналізу та оцінки якості інформації з різноманітних джерел і в тому числі мережі Інтернет, що забезпечить йому широкі можливості для творчої самореалізації.