МЕТАФОРА І СИМВОЛ У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОСТИЛІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
МЕТАФОРА І СИМВОЛ У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОСТИЛІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ
Альтернативное Название: МЕТАФОРА И СИМВОЛ поэтического Идиостиля Тодосе Осьмачки
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

         У вступі обґрунтовано вибір теми, з’ясовано ступінь її наукової розробки, показано актуальність, наукову новизну і практичне значення роботи, визначено її мету, завдання, методи аналізу та структуру, вказано на апробацію результатів дослідження.  


         У першому розділі «Метафора та символ як репрезентанти характеристики ідіостилю» визначаються стрижневі  поняття дисертації: ідіостиль, ідіолект, поетична модель світу, метафора та символ.                                             


         Поняття “ідіостиль” логічно є ширшим за поняття “ідіолект” і тлумачиться як сукупність усіх мовних виражальних засобів автора. Під ідіолектом розуміємо найважливішу складову індивідуального стилю.


         Усебічне вивчення авторських ідіостилів – актуальне завдання сучасної лінгвістики – не можливе без урахування поетичного контексту відповідного літературного напрямку. Одним із адекватних прийомів ідіостильового аналізу є, на нашу думку, встановлення системи домінант, зумовленої особливостями ПМС. Ми дотримуємося тези Л.Головачової про необхідність розрізнення термінів “картина світу” (КС) та “модель світу” (МС). Відповідно, КС – звичайне  сприйняття навколишнього світу сучасною людиною і відбиття цього сприйняття у мові, а МС – “система концептів-символів, яка може тлумачитись як наслідок творчого, поетичного осмислення цих знань про світ і про людину як центр цього світу”. Очевидним є той факт, що за часом виникнення КС передує МС.     


            Теоретичною   основою   вивчення   метафор   та   символів у нашому


дослідженні стали роботи С.Аверінцева,  Н.Арутюнової, Л.Авксентьєва та М.Філона, Н.Басилая, М.Бахтіна, М.Блека, Н.Варич, В.Виноградова, О.Веселовського, В.Вовк, Г.Дими, В.Дятчук та Л.Пустовіт, С.Єрмоленко, В.Колесова, В.Кононенка, М.Костомарова, Дж.Лаккофа і М.Джонсона, Ю.Лотмана, А.Лосєва, Е.Маккормака, М.Маковського, Дж.Міллера, А.Мойсієнка, Г.Поспєлова, О.Потебні, М.Рубцова, К.Свасьяна, О.Шульської, Ф.Уїлрайта тощо. За робоче ми обрали визначення метафори, запропоноване В.Дятчук  та Л.Пустовіт: “Метафора, становлячи єдність, нерозривність загального і конкретного в лексичному значенні слів, охоплених процесом перенесення  ознак,  є результатом активної пізнавальної діяльності людини. З одного боку, у метафорі  узагальнюються  певні  ознаки,  що  переносяться з одного предмета на інший. З другого боку, метафора – приховане, внутрішнє  порівняння, яке відрізняється конкретно чуттєвим змістом”. Слідом за М.Бахтіним, під художнім вербальним символом розуміємо  трансформований образ, що зберігає зв'язок із позначуваними реаліями та опосередковано через смислові сплетіння співвідноситься з ідеєю космічного й людського універсуму.


        Специфічна трисферна побудова ПМС досліджуваного автора зумовила розподіл уживаних образів на такі, що відповідають “астральній” моделі світу, “земній” моделі світу та сфері почуттів.


У другому розділі «Метафори і символи на позначення «астральної» моделі світу» досліджується сприйняття та образне авторське бачення астральної сфери. Особливості Осьмаччиної поетичної картини світу полягають у майже язичницькому оживленні природних явищ. Цьому складнику ПМС відповідають  метафори на позначення астральної моделі світу. Серед них численну групу становлять метафори із компонентом зірка, які в авторських текстах утворюють образні паралелі: «зірки – піщинки; крихти»,  «зірки – бджола; мошка», «зірки – цвяхи»  та  «зірки  – іскри».   Можливі також перенесення за схемами «зірки – рідина; знаряддя праці; золота пашня; квітки; божі сліди». Наприклад, підставою для метафоричного перенесення у схемі “зірка – знаряддя праці”, крім зорових асоціацій, є традиційне для давніх українців міфічне ототожнення “неба” і “поля”: “Борона  упала  на  ліси дубові, зубком  учепилась  в  небосхил   над  морем, та  й висить на небі на північ зубками, розгойдана люто сніжними вітрами. Буйними вітрами зубки розпеклися, і в небі зірками жала зайнялися. Знов із-за Дону блискавка зірвалась – кинула дружину на залізні жала! На зубках вогненних мій муж розп’ятий <…>Не покинь закляту, розп’яту країну..”. Образна паралель “зірка – зубки борони” не належить до типових моделей, уживаних символістами, а отже, є індивідуально-авторською. Спостерігаємо також глобалізацію символу: образ зірок трансформується в  один із  центральних символів християнства – хрест. У поезії Т.Осьмачки цей імпліцитний символічний образ зовнішньо не виражений, але легко реконструюється із контексту і прочитується не тільки як хрест, а й розпяття. Розп’яття,  на нашу думку, конотує біль, страждання, смерть. Актуалізацію саме цих сем спостерігаємо в авторській реалізації нетрансформованого християнського символу. Слід зазначити також, що для поета є характерним уживання словообразу хрест із конотаціями, притаманними розп’яттю. Т.Осьмачка трансформує традиційний християнський образ Христа. Пожертва власного життя заради спасіння (всього людства – у Христа; рідної країни – у воїна) – це те, що об’єднує площину віри з площиною реального минулого України  у  свідомості поета. В образі Христа, на нашу думку, поет актуалізує три семи: “страждання”, “жертва”, “спасіння”. Саме їх як провідні використовує Т.Осьмачка при створенні образу розіп’ятої України, який належить до поетичного дискурсу 20-х років.


         Образну паралель “зірки – цвяхи”, типову для ПМ символістів, використовує і Т.Осьмачка: “...коли і небо висить у космічній кручі вже на останніх змучених зірках”


        Уживає  автор  і  образ  зоряного  вінка  –  символу   обраності  поета.


 У контексті: “Я глянув над  себе  в  безодню,  аж  лапами сонце тримає орел і крила у сутність безводну небесних просторів прогінно продер. Його ж голова там держала вінок із зірок,  ще й зів’ялу траву. І випав орлиний без звуку вінок на високу вербу, й те диво небесне сузірне взяла вона в руки малі й мені на чоло непокірне поклала в німому жалі” – зорі є символом таланту, долі поета, його обраності. Спостерігаємо часткове накладання семантичних полів лексем “зірка” і “квітка” ( образна паралель “зірка – квітка” є типовою для ПМ символістів).  Поява образу пов’язана із трансформацією, що виникає внаслідок актуалізації зорових асоціацій: форма зірки  нагадує поетові пелюстки квітки. Використання вінків в обрядах, пов’язаних із ворожінням, віщуванням майбутнього, долі, є характерним для давніх східних слов’ян. Вінок із зірок – символ-гібрид, де виразно відчувається слов’янське коріння магічного  купальського  вінка  та існуючих уже на рівні фразеології “лаврів” і який є виразником авторського сприйняття долі-фатуму поета.


         У більшості поетичних текстів   лексема зірка  зберігає ядерну семему. На зміні ж семантичних акцентів у структурі лексеми побудовано яскравий образ зірок – безсмертних  витворів мистецтва, ідеалів, духовних орієнтирів.


         Конструюючи власний образ зірки, Т.Осьмачка спирається на архаїчні міфологічні погляди предків, звертається до традиційних образних паралелей, скориставшись досвідом митців-попередників, активно вживає схеми перенесення, популярні серед представників символістської течії.


         Для «ранніх збірок» поета – «Круча», «Скитські вогні» – метафори з астронімом зірка є продуктивними,  пізніше  Т.Осьмачка майже не створює «зоряних» метафор. Ця трансформація, очевидно, зумовлена змінами у його поетичній моделі світу.


З образом зірка текстуально контактують метафори із компонентом ніч. Вони не є численними, не отримують статусу домінанти і не зазнають суттєвих трансформацій упродовж поетичної творчості Т.Осьмачки.


Метафори із солярним компонентом, безперечно, належать до домінант ідіостилю автора. Т.Осьмачка вдається до використання таких образних паралелей, в яких сонце порівнюється з рослиною, квіткою, птахом, серцем, хлібом, дзвоном, колесом, печаткою, діжею, плавильнею, правдою. Наприклад, інтерпретацію архетипної моделі перенесення  “сонце – колесо” спостерігаємо у  контексті: “Із цуциком милим у житі ганяли і сонце в долині, мов колесо, гнали. А батько косили у гонах під шляхом: об сонячні жили косою бряжчали…”


 Як багатогранну особистість із яскраво індивідуальною асоціативністю характеризують Т.Осьмачку створені ним образи проміння. Зокрема, автор уживає такі моделі перенесення: «проміння - розтоплене скло; роса; велетенські підкови; дроти із сонця; жили; жала» тощо. Наприклад, образ сонячні жили  побудований на таких  асоціаціях:  лінії  кровоносних  судин  у свідомості поета співвідносяться за формою із сонячними променями. Підставою для метафоричного перенесення може бути й аналогія за функцією: судини – провідник   крові, проміння – провідник сонячного тепла.  


 Створюючи солярні образи, поет частіше користується звичайними для символістів образними паралелями, тоді як поетичний образ проміння виникає на основі авторських асоціацій.


У цілому метафори і символи із компонентом сонце не зазнають авторських структурних і семантичних змін у ПМ Тодося Осьмачки.


Нечисленною групою в ідіостилі Т.Осьмачки  є метафори і символи з компонентами місяць і небо. Успадкованим від архаїчного міфологічного мислення  є перенесення земних реалій до небесної сфери: автор використовує такі образні паралелі, як місяць – серп, місяць – золота  діжа (бінарма вінця місяця), зустрічаємо також і зооморфні зображення місяця (бінарма роги місяця). Метафоричне перенесення  місяць – очі – характерний  прийом для поетики багатьох  символістів. Для образного змалювання неба автор використовує такі художні паралелі: небоводна  стихія (бінарма небесний плес, небесний океан), неботверда  речовина та небоспоруда  (деталізований варіант паралелі світспоруда).


Для усіх періодів творчості поета характерним є утвердження зв’язку між астральним і ментальним рівнями людини (паралель небо – душа ).  Інколи перенесення набуває зворотного напрямку: “душа (серце) –> небо”: “…а з мойого неба зорі випадали у жіноче лоно, наче у безодні степових озер!”.


У лексемах небо і місяць, як правило, актуальною залишається ядерна семема. Образи місяця і неба не становлять домінанти ідіостилю Т.Осьмачки, не зазнають суттєвих змін у процесі розвитку його ПМ.


 


         Утворюючи образи-метафори та образи-символи, що співвідносяться з астральною моделлю світу, автор найчастіше використовує архетипно марковану естетику народнопоетичної образності та досвід митців-попередників, майже ніколи не виходячи за межі популярних серед інших символістів образних паралелей.


           У третьому розділі «Метафори і символи на позначення «земної» моделі світу» розглядаються метафори і символи, які співвідносяться з концептом природа. Серед метафор і символів, що образно відбивають земну модель світу, побудовану Т.Осьмачкою, зустрічаються структури з компонентами земля, Україна, степ, поле; вічність, історія, день; весна, осінь, зима; сніг, вітер, буран, буря, хмара; вовк, лев; сова, ворон, голубка, орел, зозуля; дуб, калина, акація, квітка та ін.


          Скориставшись загальносимволістською образною паралеллю «світ – споруда», автор створює власну модель –   «Україна – дім ». Яскравим прикладом індивідуальних образних паралелей, ужитих поетом для зображення  землі (та варіанту – України ), є паралель Україна ґуральня: “Україна варить пиво на Дніпрі <...> З африканської пустелі видно у димах примару світову коло Києва в степу – ґуральню! На вратах горить ліхтар <...> розпускає світ кривавий <...> Бич тарахка на Вкраїні <...> Люду силу незліченну гонять чорним степом виробляти пиво”. Вислів “варити пиво”  належить до типових прикладів фольклорної символіки. У Т.Осьмачки  це словосполучення має, крім загальноприйнятого, ще й індивідуально-авторський смисл, зумовлений специфікою авторського бачення долі України –  “країни  горя – ЕСЕСЕР”.


Серед узагальнених символічних паралелей, що використовувалися поетами-символістами, є  модель “світ – храм”. Спорідненими її варіантами  є “Україна – церква”, “Україна – храм”.


На нашу думку, слід говорити про загальну паралель  “світ – споруда” чи “Україна – будівля”, з можливими індивідуальними конкретизаціями. За зразком цієї паралелі Т.Осьмачка створює образи “Земля – обійстя”, “Україна – дім”. Бінарма стіни України побудована на асоціативному зближенні за функціями “стіни” і “межі” (кордону), їх здатності відділяти. Бінарми лоно землі та брама землі побудовані з урахуванням уявлень про нижній, підземний світ. Спостерігаємо синтез архаїчного архетипу матері-землі і  образної  паралелі  “світ – споруда”.  У  поета  ця паралель трансформується у “світ – спільна оселя”.


Типовим для ідіостилю Т.Осьмачки є вживання традиційного українського символу степ як однієї з ціннісно маркованих назв простору України, при цьому степ виступає як один із компонентів символічної антитези степ – місто.


У   творчості    Т.Осьмачки    знайшов   свій   розвиток   властивий для


української поезії символ Україна-мати – діти. Автор будує семантично місткі образні паралелі: Мати (Богородиця) – Україна, Син – страдник, жертва (Христос) – поет.


         Слід також зауважити, що Богородичний мотив в образі землі характерний для раннього періоду творчості. В образах, створених пізніше, провідним є архетип матері-землі.


Показовими щодо трансформацій в емоційному навантаженні поетичної символіки  є  цей  образ  у  висловах  моя земля  та країна горя ЕСЕСЕР, які у межах художнього світу Т.Осьмачки прочитуються як носії протилежних конотацій.


Свідченням індивідуально-авторського розвитку традиційного образу матері-землі є символ пуповини: “ І я до Бога не ішов, а линув, не почуваючи тремтіння ніг, та перервати рідну пуповину, що в’яже до землі, не зміг <...> і гей, в Баварії за пуповину земля мене шарпнула ось тепер!”. У першому випадку пуповина символізує прив’язаність духу до матеріального, земного світу, його реалій і проблем. У другому – образ дещо модифікується. Пуповина стає символом духовного зв’язку з Батьківщиною, пам’яті тощо. Провідною асоціацією при створенні образу стає призначення пуповини – поєднувати, забезпечувати живлення.


Часові метафори – складові земної моделі світу – не  отримують суттєвих змін семантики  і не належать до домінант його ідіостилю.


Метафори і символи з компонентом «пори року» в ідіостилі Т.Осьмачки не є ексклюзивним, основне їх джерело – універсальний  для багатьох міфологічних систем антропоморфізм. У  цілому  їх  семантика “обертається” у межах усталеної парадигми символічних і метафоричних значень, наприклад: весна – молодість, осінь – старість, зима – смерть людини.


Не позначені суттєвими структурними і семантичними модифікаціями образи явищ та станів природи (вітер, буран, буря, хмара, тиша). Типовим художнім прийомом, яким користується автор, є уособлення і персоніфікація.


Характерним для ідіостилю Т.Осьмачки є використання символічних фаунонімів і орнітонімів із традиційним символічним значенням. Часто автор вдається до використання народнопоетичних символів вовк і ворон як частини  паралелізму. Орнітоніми голубка, орел, зозуля  уживаються і як  засоби фольклорної стилізації, і як окремі авторські образи.


           На семантичне наповнення образів-дендронімів та образів-флоризмів (верба, калина, дуб, ромен-зілля, акація, дзвіночок, роза  та родова назва квітка у символічному значенні) впливає орієнтація письменника на реалізацію архетипних значень і прагнення поета до їх індивідуально-авторської   інтерпретації.  Показовим    щодо   останньої  є  символ  акація


 в контексті: “На зрубаній акації я ледь не плачу, бо в даль зелену зве блакить <...> Давно на пальці бачу кров і почуваю на  душі  пекуче  горе,  що,   може, й  мрію проколов <...> Десь понесла комусь любов, акацію мені покинувши колючу, і на руці від неї кров...”. Образ  “зрубаного, зів’ялого” дерева узято автором із фольклорних текстів, причому негативні значення, такі, як смерть, сум, страждання, трансформуються у символ втрати. Виразно відчувається створення автором  паралелі “фізичний світ (зрубане дерево, вколота рука) – духовно-емоційний стан (розчарування, поразка духу – проколота мрія)”.


Більшість ужитих у цьому розділі метафор та символів мають фольклорне джерело. Той факт, що архетип матері-землі займає одне з центральних місць у системі морально-етичних цінностей поета, а, відповідно, і ПМС, зумовив виникнення рельєфної образної парадигми з центральним образом земля, в якій співіснують і традиційні для української ПМ персоніфіковані образи матері-землі, матері-України, і виразні авторські символи (Україна –  ґуральня) та популярні в межах естетики символізму образні паралелі ( Україна – дім, Україна – Богородиця).


          У четвертому розділі «Метафори і символи на позначення ментальної сфери» аналізуються поетичні образи людей, метафори і символи  на  позначення  духовної  сфери  та  почуттів.  Образи  душі  і  серця є визначальними  для  розуміння  особливостей української духовності. У Т.Осьмачки  вони є ідіостильовими домінантами. Характерним прийомом поетичного образотворення є наділення серця “комунікативними здібностями”. В авторській ПМС “мовчання” серця символізує духовну глухість, байдужість, утрату чуйності.


         Серед традиційних символістських  образних паралелей автор обирає такі, як  «душа – квітка», «душа – птах»,  схему «душа (серце) + назви закритого і відкритого простору» (вікна душі, куток душі, сердечні пустелі, поріг серця) та ін. 


        Характерною рисою естетики Осьмаччиних образів душі і серця є  тенденція до матеріалізації, опредмечення духовних субстанцій. Типовий  прийом образотворення у поета – символічне  ураження серця (гак в одвірку душ-кісток,  серце на ножі):І перший гак [святий – Н.Л.], холодний наче сніг стримить в одвірку ваших душ-кісток. Це – князь наш Ярослав, що дочок чисто всіх роздав царкам Європи за жінок”. Так, гак холодний наче сніг стає індивідуальним авторським символом і позначає епізод історичного минулого, що, на думку автора, повинен співвідноситися у пам’яті народу з ганьбою і вічним соромом.            


           За образом душі закріплюється здатність на духовному рівні сприймати нематеріальні субстанції: інформацію, почуття, унаслідок чого виникають  бінарми  душа питається, душа  живиться.  Відповідно,  душа і серце можуть бути “адресатами” почуттів, емоцій, іншої важливої інформації: “  Таємні речі  у душу словом неясним шепоче...”.


          На ранньому етапі творчості Т.Осьмачки метафори із компонентом душа і серце не  зазнають суттєвих семантичних та структурних змін, тоді як в образах пізнішого періоду відчутним є поширення на семантику образу душа функцій мозку (душа пам’ятa), взаємодія образів душі з парадигмою «водний простір». Образи серця в цей період  набувають емблемності, іноді – зниженого  звучання (кон’юнктивіт серця) .


Утворюючи метафори з компонентом думка,  автор користується такими символістськими образними паралелями: «думка – птах», «думка – комаха», «думка – плазун». Зустрічаються метафори, в основі яких лежить  перенесення «думка – водний  простір», а також персоніфіковані образи думки.


Для образів туги, жалю, самоти, мрії, надії та забуття характерним є персоніфікація та опредмечення ( туга стінами стояла, ліхтар туги). Крім того, Т.Осьмачка часто асоціює тепло, вогнище з бурхливим виявом почуттів (кострище жалю, виглядає самота, забуття вставало, забуття іржі та ін. ).


Створюючи художній образ слова, Т.Осьмачка  наслідує Т.Шевченка, тому типовими є паралелі  «сльози – слова», «слова – правда». Продуктивною моделлю образотворення є також персоніфікація слова. Серед індивідуальних авторських паралелей можемо назвати «слово – одкровення», «слово – натхнення», «слово – поет, його ego – особистість».


Метафори  і  символи  із  компонентами  думка  (дума),  туга,  жаль, самота,  забуття,   мрія,  надія, слово  не  належать  до  домінант  ідіостилю Т.Осьмачки  і не  зазнають  суттєвих  семантичних і структурних змін в авторській ПМС.  


 Образи сучасників, створені Т.Осьмачкою, помітно відрізняються індивідуальністю, характеризують поета як неординарну особистість.  Автор уживає такі образні паралелі: «народ – рілля», «люди – кістяки», «селяни – ґрунт», «чекісти – вовки». Наприклад, образ чекістів поет будує за допомогою заперечного паралелізму: “... Ви чуєте, із лугу не вовки вночі підходять до комори близько, але ідуть чекісти по кістках <...> для свічок лойових собі на грисько...”. Лексема “чекісти” синтезує усі негативні  традиційні асоціації, викликані поняттям «вовк».


          При створенні метафоричних образів життя, не пов’язаних із лексико-семантичною групою «пори року», автор часто користується загальновідомими символістськими паралелями або їх варіантами: «життя – дорога», «життя – книга» (деталізований варіант моделі «буття – книга»), «життя – чорна  драма» (деталізація моделі «життя – театр»). Такі метафори переважно вживаються у поезіях збірки «Китиці часу» (твори 1943 – 1948 рр.). Очевидно, це зумовлено тим, що поет як сформована творча особистість починає глибоко і зріло цікавитися проблемами світобудови і світопризначення.


Ментальна сфера є центральною у ПМС Т.Осьмачки і пов’язується з іншими частинами останньої через складну систему взаємовпливів. Метафори і символи на її позначення  відбивають сприйняття світу та життєве кредо поета, тому помітно вирізняються індивідуальністю, вони водночас є авторською інтерпретацією специфічних українських етноментальних характеристик і безпосередньою рефлексією на довкілля, реальні життєві події.


          У висновках узагальнюються основні результати, отримані в процесі дослідження.


          І. Поетичний ідіостиль Т.Осьмачки, виявляючи  глибоко органічне поєднання  національного  світосприйняття  й  індивідуального  осмислення


 і переживання буття, становить собою особливу єдність, в якій взаємодіють традиції і новаторство, архетипне і сучасне, усталені та індивідуальні авторські образи. Це безпосередньо позначається на функціонально-семантичних особливостях символу і метафори – важливих  конституентах    художнього світу митця.


           Образи, вживані в межах усієї творчості поета або в окремий її період, становлять ідіостильову домінанту. Ці образи належать до концептуальних складників системи образів народної культури, її вербальної символіки і в ПМ


митця знаходять своє оригінальне осмислення, зокрема за рахунок побудови індивідуальних символічних паралелей.


          2. Серед метафор на позначення «астральної» моделі світу найчисленніші групи утворюють конструкції з компонентами зірка та сонце, парадигма семантики яких об’єднує й усталені (загальномовні, загальнопоетичні,  фольклорні),  і  нові, контекстуальні складники. Метафори і символи із названими компонентами, повязані з різними мотивами творчості поета, відображають особливості поетики символізму у її розвитку. Більшість  «зоряних» метафор концентрується у ПМ ранніх збірок поета. Метафори з солярним компонентом також належать до домінант ідіостилю поета, хоча вони й не зазнають суттєвих структурно-семантичних трансформацій. У віршах різних років зустрічається персоніфікований образ ночі. Для «ранньої» творчості характерне вживання генітивних бінарм, зумовлених існуванням загальної символістської образної паралелі «світ – споруда » (наприклад, арки ночі) та моделлю «небо – одяг», а для пізніше написаних поезій типовими є  перенесення – «ніч - жорстоке, нужденне життя»; «ніч – забуття».


         3. Концептуальними для поетичної мови Т.Осьмачки є символи, що “обертаються”  навколо архетипного образу матері-землі.  У ПМС Т.Осьмачки  символіко-метафоричний  образ  землі  співвідноситься  з  метафорами  і  символами на позначення простору (типові компоненти місто і степ) та часу.


Образ  степ   як  складова  земної  моделі  світу   активно  функціонує  у ранній творчості, а в  пізніх збірках  узагалі зникає. Це, очевидно, спричинено  змінами у житті поета, які  вплинули на його  внутрішній світ: віддаленість від джерела духовного живлення – України – змушувала   Т.Осьмачку до певної інтравертності, зосередженості на власній емоційній сфері.


Т.Осьмачка творить персоніфіковані образи часу. Серед метафор, що містять назви часових відтинків, найчастіше зустрічаються конструкції з лексемами «вік», «літа», «час», «вічність». Типовою конструкцією  є взаємодія образу з лексемами «сніг», «холод», «зима» (прийом, характерний для ПМ символістів) та реалізація такої моделі перенесення, як «час – водний  простір». У поодиноких випадках образи часу взаємодіють із комплексом «рослинний світ».


Часові  метафори  та  метафори  й  символи  зі  складовою “пори року” у ПМ Т.Осьмачки не є винятковими, вони в основному існують у межах загальномовної семантико-стилістичної парадигми. Характерні паралелі, що застосовуються при творенні образу весни,  –   «весна – початок  чого-небудь, молодість, світле почуття». Відповідно, у лексемі «весна» актуалізуються семи переносного значення. Зустрічаються також персоніфіковані образи весни та осені. У метафоричному образі «осінь» актуальності набуває переносне значення –  «час наближення старості, згасання почуттів, життя» або провідною залишається ядерна семема.


При створенні образів вітру, бурі, бурану, тиші типовим прийомом, яким користується автор, є персоніфікація. Фольклорні фауноніми та орнітоніми, як правило, вживаються автором  у традиційному значенні.


Переважна частина вжитих Т.Осьмачкою метафор і символів, до складу яких входять назви дендронімів та флоризмів, створена із використанням традиційних українських фольклорних образів. Індивідуально-авторські      символи відрізняються свіжістю асоціацій і характеризують поета як неординарну особистість, а стаючи надбанням ідіостилю, збагачують і словниковий склад сучасної мови в цілому.


Образні вислови на позначення земної моделі світу – найбільша  група


поетично трансформованої лексики. Серед численних метафор і символів, що відбивають земну модель світу, центральне місце займає ідіостильова домінанта – образи  з компонентом земля, які зазнають суттєвих семантичних змін у процесі розвитку ПМ.


4. Метафори і символи із компонентами думка, туга, жаль, самота,


мрія, надія, слово не належать до домінант ідіостилю поета. Серед образних конструкцій  зустрічаються і виразно індивідуальні образі вислови, і типові вислови з використанням загальносимволістських образних паралелей.


  Характерною  рисою символічних образів душа і серце – домінант   


ідіостилю Т.Осьмачки – є  те, що, на відміну від аналогічних прикладів у ПМ інших символістів, ці образи не зазнають деестетизації (за винятком символу «кон’юнктивіт серця»). Сприйняття душі і серця як духовних центрів особистості залишається незмінним для поета упродовж усього життя.


          Поетичний ідіостиль Т.Осьмачки становить собою унікальне поєднання витоків національного світосприйняття та символістських модерних пошуків. Образні паралелі, розроблені поетами-символістами, у тому числі й Т.Осьмачкою,  були творчо розвинуті наступниками, зокрема – шістдесятниками, а на сучасному етапі увійшли до скарбниці української поетичної мови. 


 


 








Головачева Л. К вопросу о прагматике загадки // Из работ московского семиотического круга. – М., 1997. -С. 396




Дятчук  В., Пустовіт Л. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1983. - С.136




Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – С.  361




Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10-30-х рр. ХХ ст. – К.: Правда Ярославичів, 2000. –


С. 109



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины