СКЛАДНІ НОМІНАТИВНІ ОДИНИЦІ В СТРУКТУРІ ЗАЙМЕННИКОВО-СПІВВІДНОСНИХ ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюється мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет та методи його дослідження, подаються дані про апробацію роботи.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження складних номінативних одиниць у структурі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень" містить огляд  літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено вихідні теоретичні положення дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

В описі ототожнювальних речень із корелятом те існують різнотлумачення. Це стосується поглядів на їхню сутність як синтаксичних конструкцій, а також їх зв’язки з іншими реченнями в системі складнопідрядних конструкцій, що зумовлює необхідність багатоаспектного дослідження цих речень, у тому числі з боку утворення в їх структурі складних номінантів.                   

Огляд проблемних питань, пов’язаних зі згаданими синтаксичними конструкціями, засвідчує, що для досягнення визначеної в роботі мети необхідно здійснити комплексний аналіз номінативних блоків у їх структурі, а саме формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного рівнів їх будови. Такий диференційований підхід до аналізу складних номінативних одиниць відповідає сучасним поглядам на речення, що їх містять, як багатоаспектну одиницю й передбачає використання в дослідженні понять і термінів відповідно до особливостей кожного з рівнів організації.

Завдання формально-синтаксичного аналізу - з’ясувати роль корелята те у формуванні номінативних блоків ототожнювальних речень, окреслити коло інших займенникових слів, що можуть функціонувати в його позиції, а також визначити їхню значеннєву диференціацію. Крім того, аналіз формальної будови розглядуваних блоків дозволяє виявити роль підрядної частини в їх складі, у тому числі тоді, коли вона зазнає ускладнення як структура реченнєва. Механізм номінації, здійснюваної досліджуваними блоками, аналізується в роботі за допомогою формули складних найменувань, запровадженої В.М. Нікітевичем: N=КC+СC, де N – номінативна одиниця, СС – її семантичний складник і КС – класифікаційний складник. Передбачається, що компонентний склад номінативних блоків відповідає цій формулі.

Семантико-синтаксичний аналіз дозволяє визначити особливості номінативної функції блоків „те+підрядна частина” в складі ототожнювальних речень, тобто з’ясувати питання про характер здійснюваної ними номінації, що передбачає дослідження предикатних лексем підрядної частини та їх поширювачів. Предметом аналізу є також особливості механізму номінації за допомогою цих блоків. Йдеться про своєрідну взаємодію в їх структурі процесів номінації й предикації.

Одним із завдань дослідження є опис номінативних блоків у складі речень асиметричної будови – зміст яких не відповідає їх формальній структурі. Належить виявити специфічність номінативної функції й з’ясувати особливості вживання речень, що їх містять. Такий аспект аналізу дозволяє простежити складну взаємодію граматики й лексики, адже головним чинником у виникненні таких номінантів є своєрідне лексико-семантичне наповнення предикативних частин ототожнювальних речень.

Важливий аспект аналізу становить функціонування номінативних блоків. Його мета -  виявити, які потреби мовця вони можуть задовольняти як складні номінанти, а також встановити стильову приналежність синтаксичних конструкцій, що їх містять.

У другому розділі дисертації “Особливості будови та номінативної функції блоків “те+підрядна частина” розглядаються особливості досліджуваних складних номінантів, пов’язані з використанням для їх утворення реченнєвих структур, описуються формально-синтаксичні й лексико-семантичні риси їх будови, з'ясовується залежність характеру їх номінативної функції від типу предикатів і предикатної лексики в складі підрядних частин, які репрезентують ці предикати, розглядаються блоки з ускладненнями підрядної частини.

Аналіз довів, що в основі номінативного блоку як синтаксичної конструкції лежить механізм ототожнення (тотожність співвідносного слова те і сполучного слова що), який є засобом поєднання підрядної і головної частин у структурі займенниково-співвідносного речення. Таким чином, механізм побудови складнопідрядного речення використовується в мові також як механізм побудови складної номінативної одиниці – номінативного блоку “те, що…”, а одиниця предикативна (підрядна частина), функціонуючи в складі блоку, слугує для потреб номінації. Відповідно до згадуваної формули        В.М. Нікітевича співвідносне слово те, що здійснює вказівку на предмет як граматичну ознаку іменників, вважається класифікаційним складником блоку. Підрядна частина є семантичним складником, оскільки її зміст компенсує синсемантичність співвідносного слова. Внаслідок цього номінативний блок набуває співвіднесеності з явищем позамовної дійсності, що й забезпечує його функціонування як складної назви.         

Номінація за допомогою номінативного блоку “те + підрядна частина” в складі ототожнювальних речень є предметною, непропозитивною, коли він позначає елемент простої ситуації дійсності, або ж пропозитивною, коли іменується певний стан речей як елемент складної ситуації дійсності. Непрямий, описовий характер номінації, здійснюваної  блоками (те, що відбулося вчора в університеті), відрізняє їх від інших складних номінантів на позначення ситуацій дійсності, наприклад, неповних номіналізацій у складі вміщувальних речень (те, що студенти зустрічалися з письменником), які називають ситуацію прямо.

Предметний або пропозитивний характер номінації блоків із корелятом те формується залежно від семантичного типу предиката в складі їх підрядної частини. Якщо це модальний, логічний або фазисний предикат, блок зі скріпою “те=що” є номінантом події, ситуації, наприклад: [Мирослава і Данило посміхнулись,] вірячи й не вірячи в те, що сталось  (М. Стельмах); Прокопович критично оцінював всілякі забобони, чудеса, марновірства, все те, що було генетично зумовлено предковічними віруваннями (М. Жулинський); Мене завжди більше цікавить не те, що робиться, а те, чим воно кінчиться (В. Підмогильний). Якщо ж предикатна лексема називає фізичну дію, має значення місцезнаходження або переміщення в просторі, блок виступає засобом предметної номінації: Василь обережно торкається того, що лежить у нього на колінах; Ті там за бараками дістають дулю з вітром і живуть, спасибі тому, що привезли з собою (З творів У. Самчука); [В обидва кінці дорога захаращена, залізна ріка спинилася до крайнеба,] те, що тільки-но летіло, двигтіло, мчалось і стугоніло, зараз стоїть нерухомо, розпікається на сонці, [виповнивши повітря духом гарячої гуми, лаку, бензину ] (О. Гончар).

Серед блоків «те+підрядна частина» є такі, що можуть виступати назвами істот. Функціонування їх у такій ролі забезпечує певне лексичне наповнення підрядної частини: 1) наявність у її складі предикатної лексеми «називатися» у поєднанні з власною назвою – іменем особи, наприклад: [Все, що було колись – гори, люди в кожухах,] навіть те, що звалося Кіті Йонашівна, все то було не тут, не на цій землі (У. Самчук); 2) наявність предикатних лексем на позначення фізичної дії у поєднанні з інструментальними поширювачами - назвами знарядь праці, як-от: [Дівчата, підлітки, діди, молодиці,] - все, що могло орудувати лопатою, рискалем, келепом, від світанку до смеркання було при роботі (У. Самчук); 3) наявність предикатів на позначення життєдіяльності людей, у тому числі лексем “жити”, „живий”, „життя”, „людський”: [Потім перед ним у яскравих фарбах з’являвся барак] і все, що там стогнало й катувалось (В. Підмогильний); Іде, біжить – усе, що є живого. Жене корів, кульгає до узбіч (Л. Костенко); І їх вбивали безпощадно, з глупим і безцільним завзяттям, з охотою винищити все, що виявляло прояви життя, що мало подобу людську (Б. Лепкий).

Номінативні блоки з корелятом те за певних умов набувають значення місця, наприклад: Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають (Т. Шевченко). У цьому разі вони вживаються як аналоги локальних лексем (те, де заховають = могила). За згадуваною формулою В.М. Нікітевича, корелят те є класифікаційним складником блоку, який надає йому предметного значення, а підрядна частина, що містить сполучне слово де, – семантичним складником, який забезпечує значення локатива, пор.: “те, де заховають” – “місце, де заховають”.

Блоки в складі ототожнювальних речень із корелятом те можуть слугувати як для ідентифікації, так і для характеризації об’єктів позамовної дійсності. У блоках, що ідентифікують позначуваний об’єкт, у функції опорного слова, крім вказівного займенника те, можуть уживатися його більш змістовні еквіваленти: займенник зі значенням близької вказівки це, займенник узагальненого значення все, неозначені займенники щось, дещо, що-небудь, будь-що, а також порядкові числівники перше, друге, третє, наприклад: [Небезпека, безперечно, велика,] але за це, що праворуч, турбуватися нічого (М. Хвильовий); Все, що тут написано, ви мусите самі розповісти, не затаюючи нічого (І. Багряний); Це було щось, що торкнулося не матеріального тіла, а ковзнуло по їхніх аурах; Там потрібна буде твоя метикуватість і дещо, про що тобі повідомлять після підписання контракту (В. Савченко); Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь, що не сам бачив, [ а чув, то спершу скаже: - Коли старі люди брешуть, то й я з ними] (Т. Шевченко); Перше, що подумала, - як звідси буде тікати (Ю. Яновський). Показово, що блоки з опорними словами -займенниками щось, дещо, що-небудь, будь-що втрачають конкретну референтну співвіднесеність і відсилають до кола подій, до певної множинності, тоді як блоки з порядковими числівниками навпаки набувають конкретної референтої співвіднесеності, обмежують коло референтів.

У позиції опорного слова блоків, які здійснюють функцію характеризації, виступають займенник означального значення таке або лексеми оцінної семантики на зразок хороше, приємне, дороге, веселе, страшне: Ах, скільки є на світі такого, за чим можна пошкодувати (О. Гончар); Всі вони хочуть забрати найдорожче, що має, і вже рушили супроти неї (В. Шевчук).

Розглядувані блоки допускають поєднання функцій ідентифікації та характеризації. Спостерігається це тоді, коли щось і таке вжито поряд: А ще мені було цікаво: що ж доценти п’ють – каву, чай, а чи щось таке, що в ніс шпигає? (П. Загребельний). Закономірним для блоків цього типу є також уживання в їх підрядній частині  предикатних лексем (прикметників або дієприкметників), що мають оцінне значення, та предикатних лексем якісної семантики, оформлених як дієслова на зразок шпигати, гірчити, колоти(ся) та ін.: Все, що є найсвятіше, в мені називається Нансен (Л. Костенко); Ти ще, юначе, надто молодий, щоб вирішати на землі те, що є присуджене на небі (У. Самчук); Щось є в цьому салаті, що гірчить (Розмовне мовлення).

Блоки „те+підрядна частина” можуть виступати як засіб компаративної номінації, як-от:  Пригадали старі ковальські серпи, які то вони були добрі, зовсім не те, що тепер ота фабрична тендита (У. Самчук), пор.: “не такі, як тепер ота фабрична тендита”. Блоки в таких реченнях містять порівняння, відсилаючи до певного прикладу чи зразка. Роль ідентифікатора в структурі розглядуваних номінативних блоків виконує співвідносне слово те в обов’язковому супроводі заперечної частки не, тоді як характеризація об’єкта здійснюється за допомогою підрядної частини - через заперечення тієї ознаки, яка в ній описується. Уживання компаративних номінантів супроводжується генералізацією судження: автор розраховує на здатність адресата мовлення зробити конкретний висновок із загального положення. Крім того, реченням цього типу властива преференційність.  Значення надання переваги формується через оцінку мовцем об’єкта як “не того”, а точніше – “не такого”, пор.: - Що то літечко! - Старий підійшов до сипанки, вийняв звідти диню, черкнув по ній ножем – і медвяні пахощі одразу забили пахощі борошна. – Це не те, що зимова цибулина (М. Стельмах) та “літня диня не така, як зимова цибулина, краща за неї”.

 Обсяг змісту номінативного блоку з корелятом те збільшується за рахунок ускладнень підрядної частини. Як структура предикативна вона може містити однорідні члени речення, вставні слова, звертання, порівняння, уточнення, відокремлені члени речення, виражені дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами, наприклад: По один бік своїх сподівань вона бачила те, що бачить кожна селянка, закохана в землю (М. Стельмах). Зміст підрядної частини номінативного блоку може розгортатись у додатковій предикативній структурі, яка підпорядковується їй, утворюючи конструкцію з послідовною підрядністю: Робиться, Максиме Петровичу, те, що неминуче буває, коли одна велика сила несподівано нападає на іншу (М. Стельмах). Таким чином, наявність у складі досліджуваних номінантів реченнєвої структури – підрядного речення - суттєво збагачує їх, різноманітить їхню номінативну функцію і забезпечує їх широке вживання поряд із простими найменуваннями.

У розділі описано роль контексту у визначенні референтної співвіднесеності блоків «те+підрядна частина»: в ньому може міститися пряма назва того, що складний номінант позначає описово. Така назва буває необхідною в ряді випадків: 1) якщо блоки містять предикатні лексеми оцінної семантики, наприклад: За дверима стояла незвична тиша, але він легко вчув у ній те, що віднині мало стати єдино близьким, дорогим, рідним, незамінним: всемогутнє струменіння людської думки (П. Загребельний); 2) якщо в складі підрядної частини вжито предикатні лексеми з найзагальнішим значенням здійснення, реалізації, створення на зразок статися, трапитися, робити(ся), відбуватися і под.: Учора о двадцять другій годині вечора на журналістку Нового каналу двома невідомими було здійснено напад, у результаті якого відібрано журналістське посвідчення та еквівалент 100 доларів США. Міліція відпрацьовує декілька версій того, що сталося (Розмовне мовлення).

Роль контексту, необхідого для розуміння висловлень із номінативними блоками виконує діалог. Так, блоки, що містять в підрядній частині предикати на позначення сприйняття за допомогою органів чуттів (те, що чуєш; те, що бачиш) не здійснюють номінації об’єкта, а виступають як засіб експресивного синтаксису: Л у к а ш - Що ти говориш? К и л и н а - Те, що чуєш (Леся Українка). У такий спосіб мовець демонструє своє небажання відповідати співрозмовнику, показує негативне ставлення до нього.

Семантичний аналіз засвідчив, що номінативні блоки в складі ототожнювальних речень із корелятом те можна вважати універсальним засобом мовної номінації з огляду на широту їхніх можливостей щодо іменування, оскільки за їх допомогою в мові позначаються певні стани речей у позамовній дійсності, не-істоти й істоти,  навіть місце.

Третій розділ “Трансформація номінативних блоків у складі асиметричних ототожнювальних речень із корелятом те” присвячено функціонуванню блоків у межах речень, будова яких асиметрична їх змісту. У ньому описується взаємозв’язок між асиметрією речень та трансформацією або руйнуванням блоків “те+підрядна частина” в їх складі; здійснюється аналіз конструкцій, у структурі яких номінативна функція блоків видозмінена.

У складі асиметричних ототожнювальних конструкцій спостерігається або трансформація номінативних блоків “те+підрядна частина”, або їх руйнування через спрощення або ускладнення пропозитивної семантики речень, які їх містять. Номінативна функція блоку видозмінюється, коли підрядна частина у його складі не виражає пропозитивного змісту, а відображає один з етапів діяльності мовця, що передують побудові будь-якого висловлення і формують його семантичне тло: 1) таксономічний (етап ідентифікації): Андрій відчув те, що було сумом за минулим (В. Савченко);    2) етап іменування: Жоден завод не може жити без того, що називається реконструкцією й модернізацією (П. Загребельний); 3) етап встановлення факту буття, існування: [Пригадалися казки, оповідання, і тітка, і старенька няня,] і все, що було, минуло, неначе огнем спалахнуло (Б. Лепкий). Отже, зміст, що в симетричних реченнях утворює пресупозицію висловлення, у названих блоках поданий у розгорнутому, експлікованому вигляді. Така особливість їх будови допомагає мовцеві винести обране ним найменування в комунікативний фокус, що задовольняє його мовленнєві потреби. Крім того, він має змогу відобразити у висловленні додаткові значення, збагатити ϊх семантику. Так, у реченнях, що експлікують етап таксономіϊ, в позиціϊ корелята яких уживаються його аналоги - слова одне, єдине, останнє, виражається значення обмеженості, виключності, наприклад: Одно, що його тримало при житті, це те,[ що край цей не став украϊнський, а тому рано чи пізно знов може стати мадярським] (Ю. Яновський), пор.: “його тримало при житті тільки те, [що край цей не став украϊнський, а тому рано чи пізно знов може стати мадярським]; Єдине, що непокоїло жінку – це ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі (В. Шевчук), пор.: “непокоїла жінку тільки ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі”; Останнє, що встигли повідомити заручники по мобільному зв’язку, - це їх точна кількість (Розмовне мовлення), пор.: “заручники встигли повідомити по мобільному зв’язку тільки  їх точну кількість”.

За умови вживання в підрядній частині предикатних лексем зі значенням іменування (зватися, називатися, мати назву тощо) мовець може відобразити діяльність, пов’язану з добором необхідних назв, і тим вказати на їх нестандартність, незвичність або неорганічність для свого слововжитку, як-от: Жоден завод не може жити без того, що називається реконструкцією й модернізацією (П. Загребельний). 

Своєрідною є номінативна функція блоків в ототожнювальних реченнях інклюзивної семантики: вони слугують для  позначення процесів руйнації, як-от: [Він вилаявся] і підняв з підлоги те, що недавно було стільцем (В. Савченко), або становлення, наприклад: Досить сумно і забур’янено виглядає зараз картина того, що буде у 2004 році новою станцією нашого метро (З газети). Блоки цього типу представляють етап таксономії об’єкта, перенесений в минуле або майбутнє, оскільки на момент мовлення підстав, щоб іменувати об’єкт належним чином, не існує. Аналіз встановив, що функція дієслова “бути” в реченнях з інклюзивними відношеннями не є виключно зв’язковою: вона синтезує в собі семантику буття і таксономії. Облігаторними компонентами семантики блоків у складі таких речень є темпоральні поширювачі предиката, виражені лексемами на зразок давно/скоро, вчора/завтра, хвилину тому/за хвилину, колись і под. Сполучаючись із лексемою “бути”, вони сприяють вираженню значення попередньо-го/подальшого існування об’єкта як такого, що раніше належав або в майбутньому належатиме певному класу реалій дійсності.

Видозміна номінативної функції блоків “те+підрядна частина” відбувається в тих ототожнювальних реченнях, предикативні частини яких позначають ту саму ситуацію дійсності в різному модусному обрамленні, як-от: Максим оповів те, що можна було оповісти (В. Радич). Пропозитивний зміст речень цього типу дорівнює одній пропозиції – головної частини, а підрядна тільки вносить у зміст речення особливе модальне значення, через що руйнується механізм використання її змісту для іменування. Аналіз виявив, що в багатьох випадках позиція предикатної лексеми блоку при модальному слові може бути незаміщеною, адже зміст, що дублює головну частину, є надлишковим, наприклад: І робив я те, що міг  (У. Самчук), пор.: “робив я те, що міг робити”. Блоки, що функціонують у складі таких речень, виявляють тенденцію до формування додаткових значень у їх межах, таких, як значення оцінки, тотальності, обмеження, винятковості тощо. Значення оцінки, наприклад, формується номінативними блоками у реченнях на зразок [Крім напруги керма, тут скидаєш всі інші напруги,] - для нервів це якраз те, що треба (О. Гончар); значення тотальності, необмеженості формують блоки у реченнях типу На яхті може бути все, що завгодно, [але я маю великий сумнів, щоб там була хоч би поганенька скрипка] (В. Собко). Семантичні особливості таких речень пояснюють ϊх здатність фразеологізуватися: Роби, що хочеш (Розмовне мовлення).

Номінативна функція блоку “те+підрядна частина” зазнає суттєвих змін  у реченнях із дублюванням лексичного наповнення синтаксичних позицій головної частини в  підрядній, наприклад: Маємо те, що маємо (Розмовне мовлення). Предикатна лексема, що міститься в підрядній частині такого ототожнювального речення, повторюючи предикатну лексему частини головної, семантично знецінюється й не може сприяти повноцінній номінації реалії позамовної дійсності. Однак така специфічна організація ототожнювальних речень дозволяє надати висловленню тонких семантичних відтінків, як-от: 1) експлікувати семантику даності, невідворотності, коли дійсність сприймається: а) як небажана, наприклад, така, що має негативні наслідки для людини: Сталося те, що сталося (пор.: на жаль, сталося те, що сталося);  б) як бажана, наприклад, така, що встановлює справедливість: Попри все, є те, що є,- сьогодні ж мав одбутися суд, який учинить сотник на пораду отамана, козаків та жителів Попової Гори: судитимуть моїх здирців (В. Шевчук); в) як така, що є вірною, справедливою, адекватною дійсності: Він же знає, що те, що він говорить, що він робить, - все це єсть те, що єсть   (М. Хвильовий); 2) схарактеризувати стан речей, повідомивши про існування нереалізованих, невикористаних можливостей або обмеженість реалізованого: Але зроблено те, що зроблено. Бюджет на цей рік вже затверджений            (І. Курас).

Речення, що містять блоки згаданого змісту, можуть реалізовувати різноманітні мовленнєві дії, наприклад: 1) прагнення переконати слухача, що базується на впевненості в достовірності стверджуваного: Я знаю те, що знаю (Леся Українка); 2) осуд: Він не платить зайвого – у нього заробляєш те, що заробляєш (Розмовне мовлення); 3) заклик: Треба робити те, що треба. [Воювати за Україну] (Б. Лепкий); 4) попередження, застереження: Я сказав те, що сказав; Я маю на увазі те, що я маю на увазі (Розмовне мовлення), пор.: "не шукай іншого змісту в моϊх словах; 5) докір: Маєш те, що маєш (Розмовне мовлення); 6) настійну вимогу: Роби [те], що робиш (Розмовне мовлення).

Помітну групу серед речень із повторюваною предикатною лексемою становлять конструкції на зразок Що є, то є; Що так, то так; Що правда, то правда. Сфера функціонування таких висловлень - діалогічне мовлення. Мовець використовує їх у ситуаціях, коли повністю поділяє й схвалює думку співрозмовника, наприклад: [-Відіб’ємо ж німця?] – Що відіб’ємо, то відіб’ємо (М. Стельмах), пор.: “безсумнівно, відіб’ємо”. У ролі предикатних лексем таких речень уживаються оцінні предикати, які позитивно характеризують висловлення з точки зору істинності (“так”, “правда”, “правильно”, “вірно” тощо). Їх повтор в обох предикативних частинах ототожнювального речення використовується  мовцем як засіб експресивного синтаксису й забезпечує їх широке функціонування в контекстах схвалення.

Протилежну функцію виконують речення, у яких повторювану предикатну лексему вжито з негацією. В одних випадках мовець використовує їх для заперечення істинності фактів, у тому числі й тих, що їх наводить співрозмовник, як-от: Чого не було, того не було (П. Загребельний); в інших випадках вдається до їх використання, коли не володіє інформацією, наприклад: [- Куди ж він подався?] – От чого не знаю, того не знаю              (М. Стельмах). У цьому разі висловлення має вигляд такої мовної дії, як відмова.

Ототожнювальні речення з дублюванням предикатної лексеми набувають все більшого поширення як у розмовному мовленні, так і в публіцистичному та художньому стилях, що дає підстави твердити про перехід конструкцій цього типу в розряд мовних штампів та кліше.

Руйнування синтаксичної або семантичної структури блоків корелює з формуванням у межах асиметричних ототожнювальних речень додаткових, логічних, змістів. У реченнях цього типу замість відношень ототожнення ви-ражаються інші значення, ті, які звичайно знаходять відображення у межах детермінантних  складних речень. Це передусім значення зумовленості, а саме  умови, наприклад: Що з воза впало, те пропало (Народна творчість) і допусту: Що не заробить, усе проп’є (К. Гордієнко). Аналіз виявив, що допустові відношення формуються також у реченнях, що містять номінативні блоки „те, чого нема”, на зразок Вередуля-вереда, дай того, чого нема (Народна творчість), пор.: «…хоча чогось нема, вередуля його вимагає дати». Ті ж закономірності спостерігаються в реченнях із порівнянням: Двічі проводити парламентські вибори – це те саме, що двічі справляти весілля: непотрібні подвійні витрати  (З газети), пор.: „Двічі проводити парламентські вибори, як двічі справляти весілля”, а також у реченнях із зіставленням: Нехай [вона] вірить у людей, вірить у те, в що він сам уже не може повірити (Ю. Мушкетик) і протиставленням: [Я роззирнувся навколо] – все те, що кілька днів тому було мені повабне, видалося тепер буденним і сірим (В. Шевчук).

Отже, номінативні блоки приваблюють мовця як виразний і водночас економний засіб відображення своєрідних явищ позамовної дійсності. Видозміна їх номінативної функції корелює з вираженням  особливих змістів, специфічних відтінків семантики, що супроводжується трансформацією цих блоків або навіть втратою ними структурної цілісності.

У четвертому розділі “Умови вживання та пріоритетні сфери функціонування номінативних блоків “те+підрядна частина” описано чинники, які зумовлюють вибір мовця на користь цих складних номінантів, та особливості висловлень з ними, що зумовлюють їх своєрідне використання в мовленні.

Мовець послуговується номінативним блоком «те+підрядна частина» за умови відсутності потрібного йому найменування серед засобів лексичної системи. Так буває тоді, коли він не може таксономічно визначитися з описуваними реаліями дійсності, відчуває утруднення в їх класифікації. Йдеться про реалії, що повною мірою не відповідають ознакам певних класів, а лише скидаються на них, наприклад: З ним діялося щось дивне – те, що він побачив, не можна було назвати сном (В. Савченко).

Мовець робить вибір на користь номінативного блоку „те = що...„ також тоді, коли позначуване ним явище є незвичним, незнайомим, не вивченим наукою й знаходиться поза компетенцією людини, як-от: [Ми в цьому житті нічого не можемо і не важимо.] Може тільки  те, що отам, нагорі (Розмовне мовлення).

Автор номінації послуговується блоками з корелятом те та його аналогами для позначення не звіданих, не усвідомлених і не кваліфікованих раніше явищ, наприклад: Я щось почав розуміти в тому, що відбувається навколо. Щось таке, що тільки неясно почував, проте здогадуватися не смів, але що непокоїло мене весь час (В. Шевчук). Те саме стосується відображуваних мовцем душевних станів, у тому числі явищ його власної психічної сфери: Люди моєї крові мають у душі щось таке, що не перестає їх палити навіть тоді, коли ледве вже дихають (В. Шевчук). Крім того, мовець вживає розглядувані номінативні блоки в разі, якщо наявні в мові  лексеми, на його погляд, неадекватні позначуваним ними явищам: Слово «цех» не зовсім точно відтворювало те, що під ним ховалося (П. Загребельний).

Номінативні блоки на зразок „те, що відбувається, „те, що сталося”, „те, що трапляється” слугують для розгортання тексту, виявляючи подібність до дейктичних засобів мови. Оскільки в українській мові, на відміну від російської, не існує однослівних лексем на позначення подій типу „происходящее”, „происшедшее”, то наведені блоки слугують єдино можливими для цього засобами. Цим пояснюється їх використання в таких реченнях, як [Оленині слова вразили її,] але соромно було їй натякнути на те, що сталося з нею (З. Тулуб), пор. з російською: „намекнуть на случившееся”; [22 травня у селищі Бабаї загорівся житловий будинок по вулиці Леніна. Полум’я не встигло охопити всю будівлю, оскільки пожежники прибули на місце події уже через 10 хвилин. Сусіди потерпілих вважають, що пожежу зумовили пошкодження лінії електропередач.] Дійсні причини того, що сталося, належить встановити під час розслідування (Розмовне мовлення), пор. з російською: «причины происшедшего».

Розглядувані блоки використовуються мовцями також за наявності в мові їх аналогів - однолексемних номінантів – з огляду на більші порівняно з ними виражальні можливості. Як було описано, номінативні блоки „те+підряжна частина” можуть здійснювати номінацію реалій дійсності, не тотожних собі, як-от: Оце, що від мене лишилось, То, власне, уже не я (Л. Костенко); Ще кілька сиділо, позгинавшись над тим, що колись, мабуть, буде обчислювальною машиною (П. Загребельний). Для таких реалій в мові наявні однослівні прямі назви, однак використання номінативних блоків дозволяє схарактеризувати їх з боку руйнації/становлення.

Номінативні блоки, що мають у мові однолексемні відповідники, уживаються також:

 а) для попередньої характеризації позначуваних реалій дійсності: І встиг зробити те, на що не мав дотепер часу, - нагулявся вволю (Р. Іваничук); Тут я не можу дати Батьківщині те, що могла б в інших умовах – дві-три напористі, міцні і захоплюючі книжки (З. Тулуб);

 б) з метою узагальненого позначення - кола явищ або реалій дійсності, наприклад: Вернувшись до хати, Володько ще довго собі міркує над тим усім, що діється на рідній землі в цей час (У. Самчук); Відтоді Чінгісом було встановлено назавжди, щоб їли вони все, що можна жувати й ковтати, а від звірів щоб не лишали нічого (П. Загребельний); [...коханка, недавня перукарка, зробивши поважний ривок у кар’єрі, покинула працю і розважалася,] їздячи по міських крамницях та вимагаючи того, що притримують під прилавками для потрібних людей (І. Дрозд);

в) як евфемістичні назви у висловленнях типу: [- Що ви говорите? – з жахом промовила жінка і сама відчувала, що вона зовсім не жахається, що вона таки зайде до каюти Топченка і] що там трапиться те, чого так боявся ревнивий Валентин, коли відпускав її з ревізором до виноградників (М. Хвильовий); Потім Вадим вирив саперною лопаткою яму і закопав те, що зосталося після кремації (В. Савченко); На тих кістках ще мало нарости те, що наростає в дівчат (П. Загребельний); у тому числі з метою уникнення слова “смерть”, як-от: Старий перехрестився та й почав думати і про житейське, і про те, що вже зазирало йому в притомлені очі, кликало в останню дорогу (М. Стельмах);

г) як номінанти, що порівняно з лексемами, здатні містити значну за обсягом інформацію за рахунок підрядної частини, тим більше, якщо вона є ускладненою, наприклад: Словом, він щасливий, як ніколи, бо все те, про що він цілу зиму щодня “мріяв” з Василем, лежачи на своїй канапі, все це ось досягнуто (У. Самчук);

д) на позначення нових для українського життя реалій з назвами іноземного походження, недостатньо засвоєними в суспільстві; іменуючи ці реалії, мовець спирається на їх функції, наприклад: У нас є [те], чим замальовують? (коректор); речення, що містять такі описові назви, найбільш поширені в усному мовленні.    

Пріоритетними сферами функціонування номінативних блоків у складі ототожнювальних речень із корелятом те слід вважати мову художніх творів, публіцистику та усне мовлення. Аналіз виявив також факти самостійного функціонування цих складних номінантів поза межами займенниково-співвідносних ототожнювальних речень. Звичайним для використання номінативних блоків “те+підрядна частина“ стало їх використання в словникових статтях: екзотика. Усе те, що є характерним для природи, побуту, культури віддалених, маловідомих країн і що здається дивним і незвичним для жителів інших країн (Короткий тлумачний словник української мови, 1978); підпора. Те, що підтримує щось, не даючи впасти; (Тлумачний словник-мінімум української мови, 1999); окапини. Те, що стікає з свічки (Новий тлумачний словник української мови. В 4-х томах, 2000). Крім того, намітилася тенденція до самостійного використання розглядуваних номінативних блоків у розмовному мовленні, наприклад: те, що лікар прописав – у значенні “те, що треба, що найкраще підходить у даному разі”, та як рекламних слоганів: Те, що вам завжди допомагало, тільки ще краще. [Лазолван]; [Nivea]. Те, що потрібно чоловікові; [Rama Vitaliti.] Те, що треба; [Вімм-Білль-Данн.] Те, чого бажаєш.

У висновках представлено основні результати дослідження.

1. Механізм ототожнення (тотожність співвідносного слова те і сполучного слова що), який є засобом поєднання підрядної і головної частин у структурі займенниково-співвідносного речення, використовується  в мові також як механізм побудови складної номінативної одиниці – блоку “те, що…”. Номінативні блоки “те+підрядна частина“, що функціонують у складі зазначених речень, побудовані за формулою N=КC+СC, де N – номінативна одиниця, СС – її семантичний складник і КС – класифікаційний складник. При цьому корелят те виконує роль класифікаційного складника номінативної одиниці: як анафоричне слово, він містить вказівку на предмет, тобто формує значення того типу, що й загальнокатегоріальне значення іменника як частини мови. Підрядна частина є семантичним складником номінативного блоку. Зміст підрядного речення компенсує синсемантичність співвідносного слова, внаслідок чого номінативний блок набуває референтної співвіднесеності, тобто співвіднесеності з реалією позамовної дійсності.

2. У складі номінативних блоків сполучному слову що відповідає співвідносне слово те (як класифікаційний складник номінативної одиниці). У ролі класифікаційного складника блоку разом із корелятом те чи без нього можуть вживатися займенник зі значенням близької вказівки це, займенник узагальненого значення все, неозначені займенники щось, дещо, що-небудь, будь-що, інше, заперечний займенник ніщо, означальний займенник таке, означено-кількісний числівник одно (одне) та порядкові числівники перше, друге, третє, а також прикметникові лексеми оцінного значення на зразок хороше, приємне, дороге, веселе, страшне.

3. Специфіка розглянутих блоків як одиниць малого синтаксису полягає в тому, що реченнєвий компонент (підрядна частина), підпорядкований у їх структурі кореляту те, слугує для номінативних потреб, тоді як первинним для номінативних, непредикативних, одиниць є їх використання в побудові предикативних конструкцій - речень. Отже, аналіз блоків дозволяє глибше осмислити таке своєрідне мовне явище, як використання предикативної структури в інтересах номінації.

4. Використання в складі номінативного блоку „те+підрядна частина” реченнєвої структури суттєво поширює його виражальні можливості. Підрядна частина не обмежена в поширенні її граматичної основи другорядними членами, вона може також ускладнюватися однорідними членами речення, вставними словами, порівнянням, уточненням, звертанням, відокремленими членами речення, вираженими дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами, вставними реченнями. Змістові можливості блоку збільшуються за рахунок того, що підрядна частина в його складі може, в свою чергу, підпорядковувати собі іншу підрядну частину, внаслідок чого висловлення становить конструкцію з послідовною підрядністю: те, що треба зробити Україні, щоб її прийняли до Євросоюзу.

5. Призначення номінативного блоку полягає в забезпеченні референтної співвіднесеності позначуваних мовцем реалій об’єктивної дійсності. Це можуть бути як учасники ситуації (не-істоти), так і самі ситуації (стани речей, події). Аналіз підтвердив недоцільність протиставлення корелята те як те з конкретно-предметним значенням (в номінативних блоках ототожнювальних речень) і те з абстрактним значенням (у складі вміщувальних речень). Доведено, що корелят те в складі номінативних блоків може набувати як конкретно-предметного значення (те, що лежить на столі), так і абстрактного (те, що відбулося 1991 року) – так само, як і корелят те в структурі вміщувальних речень(те, що Радянський Союз розпався).

6. Значущим для характеру номінації блоків (предметної або пропозитивної) є лексичне наповнення підрядної частини в їх складі, передусім позицій предикатних лексем та їх поширювачів. Так, зокрема, з’ясовано: якщо в підрядній частині в ролі предикатної лексеми функціонують предикати фізичної дії, місцезнаходження або переміщення в просторі, блок є найменуванням предмета, якщо ж модусні, фазисні чи логічні предикати, блок називає ситуацію, подію. Виявлено також, що блок «те+підрядна частина» з предметним значенням може слугувати не тільки назвою неживих об’єктів (не-істот), а й найменуваннями істот і навіть простору, місця, що пов’язане зі своєрідним лексико-семантичним оформленням передусім підрядної частини.

7. Номінативні блоки з корелятом те та його аналогами  можуть слугувати не тільки для ідентифікації реалій позамовної дійсності (щось, що возило б мене між Торонтом і Оквілом), а й для їх характеризації за умови вживання разом із корелятом або без нього лексем оцінної семантики ([щось] приємне, що могло б їй сподобатись), займенника таке (таке, що тобі брови посмалить). Характеризують реалії дійсності оцінні предикати в підрядній частині - те, що найдорожче в нашому житті. У своєрідний спосіб характеризують позначуваний об’єкт блоки, у яких скріпа “те=що” функціонує із запереченням (не те, що в казці): вони здійснюють компаративну номінацію.

8. Значні виражальні можливості номінативних блоків і їх багатофункціональність забезпечують їм широке вживання в мовленні. У роботі виявлено чинники, які впливають на вибір мовця на користь блоків „те+підрядна частина” порівняно з однолексемними найменуваннями. Встановлено, що мовець вдається до складних номінантів цього типу, коли в мові відсутній відповідний лексичний засіб або коли він наявний, однак не задовольняє мовця з певних причин. Так, порівняно зі своїми лексичними аналогами, блоки характеризуються здатністю до узагальнення, більшою інформативністю, здатністю називати нестандартні явища дійсності, передаючи тонкі змістові відтінки й виражаючи своєрідні значення. Показано, що саме цим забезпечується статус речень із номінативними блоками як мовленнєвих дій: переконання, докору, застороги, осуду, схвалення, настійної вимоги.

 9. Встановлено пріоритетні сфери функціонування ототожнювальних речень, що містять номінативні блоки з корелятом те. Ними визнано мову художніх творів, розмовне мовлення та публіцистику. Менш вживаними є такі речення в науковому та офіційно-діловому стилях.

10. Визначено перспективи дослідження, основною серед яких є вивчення питання про самостійне функціонування номінативних блоків „те+підрядна частина”, тобто поза межами ототожнювальних речень, оскільки аналіз виявив тенденцію до зростання частотності використання таких блоків у розмовному мовленні та рекламі.

Основні положення й висновки роботи викладені в 3 публікаціях у наукових фахових виданнях України:

1. Нітенко О.В. До питання про функціональні компоненти складної номінативної одиниці // Лінгвістичні дослідження. – 2001. – Випуск 7. – С. 110-114.

2. Нітенко О.В. Семантична специфіка номінативних блоків у реченнях з інклюзивними відношеннями // Лінгвістичні дослідження. – 2002. – Випуск 8. – С. 123-126.

3. Нітенко О.В. Номінативні одиниці в структурі складного речення: ідентифікація і характеризація //Культура народов Причерноморья. – 2002. - № 32. – С. 212-214.