АСОЦІАТИВНО-ОБРАЗНЕ ПОЛЕ НАЗВ СПОРІДНЕНОСТІ В МОВІ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ : Ассоциативно-образное ПОЛЕ НАЗВАНИЙ родства в языке поэзии ХХ ВЕКА

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено джерела і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію роботи й кількість публікацій, у яких висвітлено основні положення дисертаційного дослідження.

 У першому розділі “Асоціативно-образна модифікація лексики та її польова структура” узагальнено теоретичні й практичні набутки щодо вивчення явища асоціативності з погляду філософії, фізіології, психолінгвістики, мовознавства (структурної семантики, стилістики поетичної мови), розглянуто семантичну структуру й функції НС у системі назв осіб, визначено передумови структурної модифікації  АОП на базі лексико-семантичного поля.

 Обґрунтовано, що слово як одиниця семантичної системи здатне входити у різні лексико-структурні утворення (тематичні групи, лексико-семантичні групи, лексико-семантичні поля, асоціативно-образні поля, де воно репрезентує свої об’єктивні парадигматичні та синтагматичні властивості, вироблені в процесі його історичного розвитку як комунікативного знака (А.Бурячок, А.Зеленько, Г.Ібсен, Ю.Караулов, Н.Клименко, М.Кочерган, Л.Лисиченко,  Л.Новиков, Ж.Соколовська, М.Трубецькой, А.Уфімцева, Д.Шмельов, Г.Яворська та ін.).

Система назв осіб становить один із найбільших шарів лексики української мови. НС утворюють окрему групу, елементи якої закономірно пов’язані один з одним і перебувають у певних відношеннях. Ця група лексики була об’єктом лінгвістичного аналізу: 1) синхронно-діахронного (А.Бурячок, Л.Лисиченко, В.Німчук, В.Передрієнко, В.Русанівський, О.Семеног); 2) контрастивного (П.Антонюк, Л.Лисиченко); 3) семантичного (А.Бурячок, О.Тараненко, В.Левицький та ін.). У науковій літературі лексико-семантичне поле НС розглядається як системне угрупування лексичних одиниць, що формується на багатоступеневих семантичних відношеннях, в основі яких – привативна опозиція. У роботі обґрунтовано потребу визначення центра цього поля: назви батько, мати, син, дочка становлять основу нуклеарної сім’ї та формують перший ступінь повної спорідненості по прямій лінії, через який здійснюється безпосередній зв’язок з іншими НС усіх ліній і ступенів спорідненості.

Залежно від функціонально-стильових умов корелюється активність лексико-семантичного змісту тієї чи іншої НС. Зокрема, у фольклорі, поетичній творчості відбувається поетизація, актуалізація експресивно-характерологічних, образотворчих функцій НС, що зумовлює розширення відповідного лексико-семантичного поля за рахунок конотативних нашарувань, утворення асоціативно-образного ореолу того чи іншого слова у певних функціонально-стилістичних умовах, антропоморфних, суб’єктивованих синтагматичних зв’язках. Тотожність денотативних властивостей мовних знаків, спільна традиція загальномовного та поетичного вживання НС мотивують входження цих лексичних одиниць в АОП.

АОП – це конструкт, змодельований на основі різних типів мовних асоціацій, притаманних певній лексичній одиниці, тобто актуалізованих у свідомості читача зв’язків між лексичними елементами тексту та співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості.

У розділі подано найвідоміші класифікації мовних (словесних, вербальних) асоціацій, запропонованих у роботах Арістотеля, Ф. де Соссюра, Ш.Баллі, Дж.Міллера, Р.Якобсона, Л.Сахарного, Г.Щура, Е.Азнаурової, А.Залевської, М.Кочергана, Н.Бутенко, В.Телії, М.Шевченко та ін., серед яких найзагальнішими є розмежування за суміжністю, подібністю та контрастом, за культурно-історичною належністю, за парадигматичними, синтагматичними та тематичними відношеннями між словами, поділ їх на випадкові та постійні, індивідуальні та загальні тощо.

Окрему увагу приділено визначенню типів та природи поетичних асоціацій в українській лінгвістиці, зокрема у працях О.Потебні, І.Франка, З.Франко, А.Лагутіної, А.Коваль, С.Єрмоленко, Л.Пустовіт, Л.Ставицької та ін. Вихідним є положення про “роль змислів у поетичній творчості” (І.Франко), що формують конкретно-чуттєві (зорові, слухові, смакові, запахові тощо) образи. Останні розглядаються як втілення результатів складних художньо-асоціативних процесів розширення семантикислова, нашарування на первинний зміст вторинного експресивного, який визначає характер образності.

Серед поетичних асоціацій вирізнено поетичні стереотипи (соціально, культурно та національно марковані), для яких необхідними є умови повторюваності, частотної відтворюваності, фіксованої сполучуваності та однакового сприйняття усіма членами спільноти.

АОП охоплює зв’язки між словом-стимулом (асоціативом) та асоціатом, що утворюють такі асоціативні лінії: 1) семантичні, в яких стимул і реакція пов’язані певним типом семантичних відношень; 2) граматико-словотворчі, або асоціативно-дериваційні, суть яких – у зміні граматичних ознак слова-стимула та його дериваційних відношень; 3) синтагматичні, у яких стимул і асоціат утворюють природні сполучення слів у межах певного контексту.

АОП становить складну взаємопроникну систему мікрополів, побудованих з урахуванням парадигматичних і синтагматичних зв’язків слів.

І хоча парадигматика як зв’язок елементів за їх власним змістом протиставляється синтагматиці як зв’язку мовних елементів у функціональному лінійному ряді, визначення структури того чи іншого АОП у поетичній мові можливе тільки за умови врахування і парадигматичних, і синтагматичних зв’язків його елементів. У структурі АОП виокремлюються асоціативно-образні ряди, що охоплюють слова з різним значенням, кожне з яких як елемент семантичної структури тексту є вагомим.

У роботі запропоновано визначення АОП: АОП – це складна системна єдність, яка має рухливу ядерно-периферійну структуру, характеризується умовною необмежністю складників і є носієм контекстуально-ситуативної, емоційно-експресивної семантики поетизмів, що утворюють розгалужені асоціативні лінії (мікрополя, АОР) у межах структури поля. АОР дефінується як ланцюжок послідовно розташованих у структурі тексту домінантних лексем, що виражають принципово важливий для розуміння образу зміст, на основі якого виникає асоціативне значення.

Другий розділ “Структурно-семантичні та синтаксичні моделі в АОП НС” присвячено розгляду формальних асоціативно-семантичних відношень назв спорідненості з репрезентантами інших ЛСП поетичної мови.

Як зауважив В.Русанівський, “історія слова включає в себе більше значень, ніж ті, що воно їх має в кожний конкретний період”      (Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 225). Семантична й асоціативна реалізація окремого слова можлива тільки в його сполучуваності з іншими самостійними словами в межах певної синтагми. Поетична сполучуваність відображає інтенсивні семантичні трансформації загальномовного словника, експлікує внутрішній образно-інформативний потенціал лексеми, “семантичну аномальність”, орієнтовану на естетичну функцію мови, що є вторинною по щодо номінативної. Образний зміст поетичного словосполучення залежить від спільних семантичних концептуальних компонентів певного номінативно-видільного ряду, утворюваного завдяки здатності слів притягуватися, нанизуватися в процесі пізнання реальності, зближення асоціативних образів. О.Потебня висловлював переконання, що асоціативність є одним з визначальних чинників утворення рядів уявлень, коли писав: “Асоціативність полягає в тому, що різнорідні сприйняття … не знищують взаємно свою самостійність…, а залишаючись самі собою, зливаються в одне ціле” (Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – С. 46).

Отже, цілісний аналіз НС, адекватний опис цієї лексико-семантичної групи має враховувати системні асоціативні зв’язки цих лексичних номінацій..

 У роботі відзначено наявність лексико-семантичних та граматичних чинників вираження прямого чи  переносного значень НС. Так, пряме значення НС реалізується у сполучуваності із присвійними займенниками в однині, іменниками, що позначають інші НС, побутові реалії, частини тіла, представників певної професії, соціальної групи, а також власними назвами тощо. Як формальний ідентифікатор семантики слова-НС визначено тип спілкування: якщо в монологах НС вживаються в різних значеннях, то в діалогах переважає пряме. Граматичним показником значення НС у мові поезії ХХ ст. є форми числа: множина, як правило, – периферійного (матері довгокосі, блакитноокі дочки і сини, брати розтерзані), а однина – основного (похмурий батько, дорогий онук, сонна дочка). Так само на пряме значення найчастіше вказують пестливі й зменшувально-пестливі  форми НС ( братик, матусенька, сестричка, татусь).

Дистрибутивно-структурні моделі НС у звертанні представлено як центральні, первинні. Уживання НС у цій ролі зумовлене потребами загальномовної комунікації, у поетичному ж контексті на апелятивну функцію нашаровується естетична.

У досліджуваних текстах переважають звертання, виражені дво- та тричленними моделями сполук “N + Adj”, “N + власна назва”; “N + займенниковий прикметник + Adj” (має 7 модифікацій), а також субстантивованим словом та градаційні. Наприклад: “Милий сину! Коли цю землю хвилинну покину, –  // Мій недоспів візьми і, як пісню, його понеси!” (М.Рильський); “Ой вийдіть, дядьку Іваночку, за ворота // У кирзових своїх армійських чоботях” (Л.Горлач); “Бачиш, сонце звелося над полем, … // Щоб синам дати звістку, хлоп’ятам твоїм смаглочолим, // Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива [мати]!” (А.Малишко) тощо.

У роботі відзначено особливу функцію займенникових прикметників (іменників), що утворюють з НС у звертанні не лише акцентну, а й смислову єдність, оскільки в ритмічній будові аналізованої групи (словосполучення у ролі звертання) є енклітиками або проклітиками, пор.: “О сестро моя маленька, // ти самотньому бесідник, // підупалому спочинок, // прагнущому вода” (В.Стус); “О моя ти старенька, сивесенька мати, // Там склепились повіки й схолонуло тіло” (І.Савич). Семантичний потенціал займенникових слів у аналізованій дистрибутивній позиції визначається тим, що: а) займенникові прикметники підтримують і підсилюють сему ‘спорідненість’; б) займенниковий іменник ти підкреслює інтимізоване узагальнено-предметне значення адресата спілкування.

НС у компаративних структурах представлено як асоціативні синтагматичні зв’язки, що виявляють зовнішню і внутрішню подібність між певними реаліями, явищами. Відзначено, що у поезії ХХ ст. НС є як суб’єктом (здебільшого мати, батько), так і об’єктом (переважно сестра, брат) порівняння. Виокремлено 10 лексико-тематичних груп слів, що представляють об’єктну частину порівняння. Серед них переважають назви рослин, тварин, явищ природи, як-от: батько, наче сонях; діти, як пташата; мати, як сонце тощо.

Дистрибуцію НС у підрядних словосполученнях характеризують:       а) семантичні структури субстантивно-ад’єктивних синтаксем як засоби створення зовнішніх та внутрішньопсихологічних асоціацій, конкретно-чуттєвих образів за участі атрибутів 11 семантичних груп, зокрема: “Мій батько посивілий копав під груші ями” (В.Березінський); “Стоять щасливі молоді батьки” (М.Луків);  б) семантичні структури субстантивно-прономінальних словосполучень типу мій (моя) + батько, брат, син, дід, дядько, бабуся, мати, сестричка; всі + сини, дядьки; чиясь + мати, бабуся і под.; в) семантична структура субстантивно-субстантивних словосполучень на зразок: “Із отакого білого каменю викладений – як криниця – погляд матері” (В.Голобородько); “Матері інтервентів, нині вашими болями // Набрякає кожна травинка, що у крові росте рудій” (В.Коротич). Серед названих моделей з НС за формальними ознаками виокремлено прості (двокомпонентні) та ускладнені (трикомпонентні) словосполучення. Ці сполуки здатні до модифікацій у словосполучення зі значенням особової посесивності (гребінець матері – материн гребінець).

Дистрибуція НС у сурядних словосполученнях представлена моделями двох типів: а) із високим ступенем семантичної зв’язаності, як-от батько і мати, брати і сестри, дід і баба: “У цій землі поховані лежать // Мої діди і прадіди тривожні, // Отут і співу, і життя мета, // Отут кінчає пісню подорожній” (Л.Дмитерко); б) із низьким ступенем зв’язаності лексем-НС, напр.: дочка і син, внук і син, батько і син, дружина і мати тощо.

До перших належать насамперед копулятивні словосполучення, що мають потенції до трансформації в загальномовні прикладкові структури (батько і мати – батько-мати). Завдяки своїй  семантичній цілісності вони сприймаються як одне поняття. До моделей з низьким ступенем семантичної зв’язаності, що передбачають вільне варіювання залежного компонента, належить більшість порівнянь, атрибутивних та генітивних сполук. Серед останніх є такі, що створюють нове значення або лексико-семантичний варіант (на зразок нові отці, син народу), яке не завжди відбиває  сучасна лексикографічна практика.

“Поетичність” предикативних синтаксем з НС типу батько був ковалем, дід був тесля визначено умовно за текстовою, функціонально-стильовою належністю до віршованої мови. Крім того, вони мають найнижчу частотність серед аналізованих типів асоціативних синтагм.

У третьому розділі “Функціонально-стилістичні комбінації асоціативних ліній НС в АОП” розглянуто три типи асоціативних ліній АОП НС: мікрополя, контекстуальні асоціації та АОР.

Мікрополя – це наскрізні асоціативно-образні лінії, утворені за допомогою тропеїчних синтагм, фігур (епітета, метафоричного епітета; генітивної, дієслівної метафори; компаративного звороту, прикладки, слова-символу), де лексеми групуються як елементи тих чи інших концептосфер. Такі функціонально-стилістичні комбінації НС є наскрізними асоціативними лініями, що мають спільну домінанту – слово-поняття.

У роботі виокремлено 5 мікрополів – “Природа”, “Батьківщина”, “Дружба”, “Діяч”, “Портрет”, де виявляються зв’язки асоціативної подібності та асоціативного контрасту. Шосте мікрополе – асоціативна суміжність НС та абстрактів.

Так, мікрополе “Природа” створене асоціативно-образними синтагмами “НС + назви рослин (тварин, пір року, стихій), астроніми, просторові назви”, тобто за участі слів-поетизмів, позначених традицією вживання, напр.: “Де цвіт зорі // Збирають ранки у приполи // І наші сиві матері // Заждались нас, немов тополі” (М.Стельмах); “Кожна мати – це немов зоря, // По якій рівняй і крок, і думу” (М.Подолян); “Порадь мені, Черемоше, // Порадь мені, брате, // Куди мені тої долі // У світі шукати?” (Б.Лепкий); “І в кожній шибі – ніби дві жарини – журливі очі вставлено. Це ти, // О пресвятая моя зигзице-мати!” (В.Стус).

З назвами мати, брат, сестра, дочка пов’язана варіантність індивідуально-авторських асоціацій, які імплікують семи ‘близький’, ‘споріднений’, ‘рідний’, ‘тотожний’ у конструкціях типу: “Ти стоїш, мов серед сестер рідних, // Серед яблунь в завтрашнім саду” (І.Вирган); “Кукала мені зозуля, // Клекотав мій брат-лелека” (Д.Павличко).

Поєднання названих поетизмів з НС спричиняється до кристалізації численних конкретно-чуттєвих асоціацій: зорових із семами ‘вік’ (“Й самотня груша, мов бабуся, // Тремтить над шляхом віковим” (М.Стельмах), ‘колір’ (“Ось і літо з ромашками-сестрами, // Ось і ти з золотими очами” (С.Лиходід); слухових, зорово-звукових (“Хвиля лодкою шелеще, // Як колискою матуся” (Б.Лепкий); внутрішньопсихологічних (“Милується осінь щаслива, як мати – // Нові і нові подарунки несе” (П.Воронько); етнотериторіальних (“Він [народ] серце чисте, чесне мав, // Любив степи свої, як брата” (Д.Фальківський).

В аналізованому мікрополі простежується символізація НС мати, яка виникає завдяки сполучуваності зі словами-символами (верба, смерека, тополя, вишня, яблуня, мальви; птиця, голубка, зигзиця, чайка) з етнонаціональним компонентом у компаративних та прикладкових, генітивних тропеїчних синтагмах, у фігурах розгортання, як-от: “Вечір був. І цвіли під вікнами мальви. // Попід руки держала отих матерів рідня” (Л.Костенко).

Стереотипізується в мові поезії ХХ ст. асоціативне зближення домінантного слова-поняття аналізованого мікрополя  природа  з НС мати, зокрема образне порівняння природа, як мати. Асоціативні зв’язки, які поєднують в одній моделі ці семантично віддалені назви, актуалізують залежно від контексту різні  вторинні семи, напр.: “Нас вабить до себе природа, // Як мати своїх нерозумних дітей” (Г.Чупринка) – ‘об’єкт поклоніння’; “Природа ніби мати дбала, // Від холоду їх захищала…” (М.Рильський) – ‘захист’.

Мікрополе “Батьківщина” створюють зіставні стереотипні асоціати земля-мати – син землі; мати-Батьківщина – син (дочка) Батьківщини, України, сини (дочка) народу, з яких перша позиція є інваріантною.

Вихідний асоціат земля-мати – стереотипна прикладкова структура, що має семантичний відповідник “рідна земля”. Цей асоціат у поетичних текстах входить у ряд атрибутивних сполук на зразок: “Помрем і матері-землі ласкавій // складем тягар життя” (Б.-І.Антонич); “Клаптик щедрості брав я у тебе – // у незмірно багатої мами-землі” (В.Симоненко). Він активно функціонує як звертання-поетизм із певними структурними трансформаціями земля-мати – земля (моя, наша, рідна, люба; радянська) мати (неня), напр.: “Багата будь ти, земле, наша нене! // Люблю твоє поритеє чоло” (П.Тичина).

Другий компонент зіставного стереотипного асоціата “земля-мати – син землі” семантично декодується як “син рідної землі”, тобто “патріот”. Отже, внутрішня сема зіставного асоціата  - ‘відданість’, ‘належність’.

Узагальненій семантиці прикладки “мати-земля” протиставлений локальний зміст сполуки мати-Батьківщина, в якій суспільно-політична номінація має варіантні відповідники – власні назви Вітчизна, Україна, Греція тощо. Для поезії 40 – 80-х рр. ХХ ст. характерне: 1) антропоморфізоване сприймання країни проживання (“І гнівний люд зведе на плаху німця-ката, //  Щоб Україна – наша мати – // Не плакала” (А.Малишко); 2) перетворення стереотипних асоціатів на ідеологеми, чому сприяють: а) функції піднесено-урочистих епітетних означень (“Священну землю матері Вкраїни // Залив слізьми і кров’ю людожер” (М.Бажан);           б) сполучуваність з присвійними займенниками (на зразок Вітчизна (Україна) наша мати); в) функціонування у складі риторичних фігур мови (“Благослови ж їм, Україно-мати, // Найти дорогу в сонячні роки!”( П.Карманський).

Інваріантна метафора син землі (рідше донька землі) трансформується у варіанти: а) з локальним етнонаціональним компонентом (України, Росії, Білорусії, Болгарії тощо). Такі метафори є вторинними номінаціями назв національностей (сини Чехії – чехи), пор.: “Які провалля та руїни, // Які колючі бур’яни! // І в них Болгарії сини” (П.Воронько);

б) з узагальненою номінацією народ (“І от ялини, що стоять на варті // Священних урн, де сховано останки // Синів народу, вірних до кінця!” (М.Рильський);

в) з назвами діячів культури та науки (сини Грузії – сини Нізамі й Руставелі), у тому числі імплікованими та дистанційованими як результат співвідношення “заголовок – текст” (“Донько Польщі і донько моєї Вкраїни, // Про тебе колись складали б пісні кобзарі” (“Пам’яті Ванди”) (Л.Забашта);

г) з назвами-ідеологемами суспільно-політичних об'єднань, виразників політичних поглядів (“Слава крилам соколиним, // Краю рідного орлам – // Комсомолу України, // Вірним партії синам” (П.Усенко).

Стрижневими в асоціативно-образних структурах мікрополя “Дружба” є НС брат, сестра, родина, сім’я. Спільними компонентами значення, що дають можливість об’єднати їх у це мікрополе, є семи ‘близький’, ‘спільний’ (пор. СУМ: брат (2) “Близька, своя людина; однодумець, друг” [І, 227]; сестра (2): “Жінка, яку єднають з ким-небудь спільні інтереси, прагнення, спільне становище” [ІХ, 150]). Це значення реалізується саме в прикладкових та компаративних тропеїчних синтагмах.

Так, сема ‘дружба’ об’єднує зіставні стереотипні асоціати ідеологічного змісту брати-народи – брати + назва національності, як-от: “До бою звелась богатирська дружина // Радянських народів-братів” (М.Бажан); “А з нами йдуть брати-башкири і грузини, // Кремлівська сяє їм зоря…” (М.Рильський).

Мовний образ дружби між народами створюється прикладковими та компаративними моделями з НС сестра та генітивною метафорою сім’я (родина) народів (республік): “Земля Шевченкова й моя // З туркменською, немов сестриця” (О.Ющенко); “Рідна земле, у красі і силі, // У своєму щасті зацвітай. // …Ти стоїш за друга і за брата, // За республік вольную сім’ю” (А.Малишко). Зазначені моделі у мові поезії 30 – 70-х рр. ХХ ст. кваліфікуємо як ідеологічні стереотипи.

Мікрополе “Діяч” структуровано відповідно до функціонально-стилістичних комбінацій НС брат, син, мати, батько. Його склад – 7 типів асоціативних прикладкових моделей, де означуване виражене: 1) назвами осіб за професією та родом діяльності (“Що ж ти замовк, археологу-брате?” (М.Братан); 2) назвами військових професій (“І всі споминають // за повним столом // Пілотів, танкістів, // братів-моряків // І юних радистів – // хоробрих синів” (П.Усенко); 3) назвами із синонімічного ряду трудівник (орач, трудівник, трудар) (“Радісний дощик всю землю змочив. // Вийшли у поле брати-орачі” (М.Шпак); 4) назвами із синонімічного ряду боєць (визволитель, воїн, вояк, козак, партизан, солдат) (“То на чисті води, то на ясні зорі // Батьківщина просить воїнів-синів” (М.Стельмах); 5) назвою властивості особи як виконавця певних дій, як-от: страждальниця, привітниця, всепрощальниця (“Народ чекав, що скаже мати – // Велика страдниця, вдова” (Д.Павличко); 6) назвами із синонімічного ряду герой, звитяжець; 7) назвами осіб за творчою діяльністю.

У мікрополі “Портрет” об’єднано три типи асоціативно-образних структур: зовнішніх зорових, внутрішніх психологічних та звукових асоціацій.

Так, зорові зовнішні асоціації пов’язані із сполуками, де номінатив – назва певної портретної деталі: чоло, груди, долоні, мозолі, очі тощо. Найбільш активно поети продукують образ матері-працівниці, метонімічно виокремлюючи характерні портретні деталі, як-от: “Цілуйте руки, руки нені” (О.Ющук); “Чи що було у світі вам миліш, // Ніж матері порепані долоні” (Л.Забашта).

Внутрішній психологічний портрет матері створюється в генітивних метафорах, у яких метонімічно виокремлюється та чи інша ознака. В одних випадках – це абстракти узагальненої семантики: щедрість, святість, ніжність (матері, матерів), які кваліфіковано як асоціативно-образні константи, або ті, що вказують на умовно перманентний стан особи (безсоння, скорбота, тривога тощо), напр.: “Тривога матері й чуття – бездонні, // Що душу всю іскриці віддає…” (О.Ющук); “Скорбота матері, і сльози немовляти, // І задуми безпомічно-крилаті // Шукають – не знаходять берегів” (В.Симоненко).

Звуковий асоціативний зв’язок з образом матері встановлюється завдяки номінативам ЛТГ голос, окрик, стогін, схлип, крик, спів, сміх: “Там розпачний стогін мами // б’є по серцю, наче серп” (А.Бортняк); “Бо у тій пісні, задушевній, ніжній, // Мені чується голос матері, // І ще голос тієї, котру люблю” (Д.Кононенко).

З абстрактами НС утворюють своєрідні зв’язки, конотовані філософським змістом перших. Основними компонентами асоціативно-образної суміжності є абстракти доля – недоля, вольність – неволя, радощі – болі; поняття із сфери естетики (краса, муза, свобода), філософії (пам’ять, час) і под.: “Ми ж виходили в ніч на закурену стежку широку, // І сестра наша, доля, вела од зорі до зорі” (А.Малишко); “Поляки, руські, і євреї, // І українці – тяжко всім! Сини неволі однієї – Одної волі треба їм!” (М.Рильський); “Поволі позіха бабуся Пам’ять” (А.Дністровий).

Типовим для мови поезії ХХ ст. є порівняння з матір’ю реалій, позначених абстрактами життя, ніжність, любов, перемога, геніальність тощо. Асоціативний зв’язок цих слів-понять з номінацією мати у поетичних контекстах з’ясовується ситуативно (“Життя, неначе мати край воріт” (Д.Кононенко) або контекстуально (“І любов така велична, // Що й кінця не знати. // Як життя вона одвічна, // І свята, як мати”(П.Воронько).

Наведені шість наскрізних асоціативних ліній – мікрополів – відображають модифікацію поетичного слововживання НС: від стилізованого народнопісенного асоціювання до соціалізації мовообразу НС. Отже, стилістичні функції НС пов’язані з експресією ліризму, пісенності та публіцистизму, книжності.

Виокремлення в досліджуваному АОП лінії контекстуальна асоціативність НС пов’язане з усвідомленням того, що асоціативність у контексті – це не лише відображення дистантних чи контактних відношень, взаємозалежностей між мовними одиницями, між асоціатом і асоціативом, а й відношення до ситуації. Контекстуальну асоціативність розуміємо як узагальнення текстових асоціацій, які в сукупності утворюють певний тематичний, логіко-семантичний комплекс.

У мові поезії ХХ ст. простежується поєднання в межах одного мікроконтексту різних НС. Найчастіше контекстуально засоційовані такі лексеми: мати – син, батько – син, батько – мати, брат – сестра, мати – дитина,  жінка – діти, брат – син. Цей асоціативний зв’язок зумовлений тематично. НС здебільшого поєднані з асоціатами, що мають буттєву основу. Відповідно до цього виділяємо 10 т е м а т и ч н и х  к л а с і в  а с о ц і а т і в: внутрішньопсихологічні (самотність, любов, надія, ніжність та ін.); морально-етичні (доброта, підтримка, турботливість та ін.), динамічні (розставання, пам’ять, зустріч та ін.), загальнокультурні (родовід, пісня, цінності та ін.), суспільно-політичні (ідеологічні) (єдність, патріотизм, Україна, народ); темпоральні (майбутнє, дитинство, старість та ін.), етнокультурні (вишиванка, казка та ін.), фізичні (сила, втома та ін.), зовнішні (краса, усмішка та ін.), міфічні (безсмертя, слава): “Хай сняться вашим снам // Червоні сни калини, // Щасливиться ночам з дитини до дитини” (М.Вінграновський) – асоціація зі щастям; “Отак летіти б вік у вік нам в ясне майбутнє – швидко-швидко. // До правнуків, до невідомих, що звідають космічні далі” (В.Швець) – асоціація з майбутнім.

Контекстуальна асоціативність як узагальнення текстових асоціацій реалізується в синтагматично і смислово наголошених частинах мінімального контексту-речення, серед яких виокремлено різні за активністю с т р у к т у р- н і  т и п и  а с о ц і а т і в:

а) виражені одним словом (дієслівно-предикативний, атрибутивний, з’ясувальний номінатив, родо-видової суміжності стимулу й асоціата, предметно-поняттєвої суміжності стимула й асоціата, асоціат дорівнює асоціативу, нумеральний): “За селом на вечірній дорозі // У промінні осіннього сонця // Я зустрів своїх тата й маму” (М.Вінграновський) – дієслівно-предикативний, асоціація із зустріччю; “Щедрість – це коли діти, // В битву йдучи, цілують // Матері владну руку, // Моляться тільки їй” (М.Чернявський) – з’ясувальний номінатив, асоціація з щедрістю;

б) у формі словесного ряду (лексико-тематичний, ампліфікаційний, лексичний повтор): “Минуть роки. І я гукну домашніх – синів, дочок, внучат, увесь мій рід зніматися на тлі старої башти” (В.Гужва) – ампліфікаційний, асоціація з родиною; “Дорожи своїм іменем, сину, // славним родом своїм дорожи” (О.Довгий) – лексичний повтор, асоціація з моральними цінностями;

в) у формі словосполучення (з метафоричним словосполученням, стилізований, символічний, розмовні й книжні фразеологізми, ситуативні фразеологізми): “І привезли у цинковій труні // В село “афганця” тіло поховати, // І плакали надривно батько й мати, // І гнулись верби, тихі і сумні” (І.Савич) – символічний, асоціація з горем; “А сестра, як вийшла за ворота, // Всі луги й лужечки зацвіли” (А.Малишко) – стилізований, асоціація з красою.

Третя лінія АОП НС – асоціативно-образні ряди, які репрезентуються як певні типи образів, лексичну структуру яких визначають послідовно розташовані у структурі тексту домінантні слова (слово-поняття – слово-образ – слово-поняття). “Безкінечність” можливих АОР НС виявлено на тлі обмеженої кількості їх  с т р у к т у р н о-г р а м а т и ч н и х  т и п і в:

1)      номінативно-генітивний: “Наші діти – майбутнього квіти” (А.Бортняк) – АОР “діти – квіти – майбутнє”;

2)       дефінітивний: “А та хустина – то сестра і мати” (Д.Павличко) – АОР “хустина – сестра, мати”;

3)      предикативний: “Дніпро! Дніпро! Ти покохав, як матір, Україну, // Ти рідним братом її став” (О.Олесь) – АОР “Дніпро – брат – Україна”;

4)       паралелізований: “Зійшло до мене Сонечко! // Вернулась люба донечка!” (П. Воронько) – АОР “сонечко – донечка”;

5)      вокативний: “Ти, Вкраїно, багата, // Наша страдниця, мати, // Чом ти нині, небого, // Невесела, убога!” (М.Шпак) – АОР “Вкраїна – страдниця, мати, небога”.

У складі АОР НС можуть бути і домінантою АОР, і домінантою тексту.

Підготований Додаток А “Словник сполучуваності та асоціативно-образного вживання назв спорідненості у мові поезії ХХ століття” повністю відображає описані в тексті дисертації лексико-семантичні, синтагматичні зв’язки НС, їх контекстуальну асоціативність, АОР, унаочнює частотність вживання тих чи інших НС у мові поезії.

У висновках підсумовано результати проведеного дослідження:

1. Модель АОП – це сформована на основі поетичних текстів ієрархічна структура, що характеризується необмеженістю складових елементів й визначається структурно-стилістичним навантаженням лексем у тексті. Структура АОП детермінована парадигматичними, синтагматичними й тематичними текстовими зв’язками. Склад ядра АОП залежить від складу відповідного ЛСП.  АОП – образно-асоціативні лінії, накладені на структуру ЛСП. Відповідно АОП є ширшою категорією.

2. Структуру поетичного АОП визначають три складові лінії: 1) наскрізна асоціативність, репрезентована ієрархією мікрополів із стрижневими словами; 2) АОР як сукупність вагомих образних лексем, що поєднуються наскрізним асоціативним зв’язком; 3) контекстуальна асоціативність – узагальнення текстових асоціацій, образних моделей, які в сукупності створюють певний тематичний, логіко-семантичний комплекс.

3. Висока частотність, поетична символізація значення, сполучуваність з поетичною лексикою та асоціативно-оцінні властивості НС, наявність певних традицій вживання у поетичній мові створюють підстави для їх означення як слів-поетизмів.

4. НС розкривають власні асоціативні потенції за рахунок необмеженої поетичної сполучуваності з лексемами будь-яких семантичних полів, а саме: назвами рослин, тварин, явищ природи, пір року, стихій, астронімами, просторовими, суспільно-політичними, абстрактним назвами, назвами осіб тощо. На перетині НС з одиницями цих систем утворюються мікрополя “Природа”, “Батьківщина”, “Дружба”, “Діяч”, “Портрет”. Синтагматичні зв’язки зумовлюють також формування нового значення як у НС, так і в лексемах, з якими вони сполучаються.

5. Аналізований матеріал засвідчив високу активність НС у мові поезії, серед яких найуживанішими в різні періоди є лексеми мати (1482), син (691), батько (306), брат (284), дитина (209), сестра (192), дочка (184), дід (129), сім’я (92). Найчастіше поетичне слововживання НС пов’язане з народнопісенною традицією, що виявляється у сполучуваності із загальновизнаними поетизмами – назвами рослин, тварин, птахів, явищ природи, астронімів –  і зумовлює символізацію значень досліджуваних назв.

6. У поезії НС виконують функцію асоціативного посередника між словами, що належать до різних семантичних груп. Головна функція НС – вказати на їх взаємопідпорядкованість, тотожність, асоціативну подібність, суміжність.

7. Мова поезії 30 – 70-х рр. ХХ ст. помітно тяжіє до ідеологічних стереотипів, у яких НС сполучаються з суспільно-політичними назвами. Такі художні стереотипи мають історичний характер: їх конотація в різні періоди розвитку літературної мови змінюється з позитивної (20 – 80-і рр.) на негативну (90-і рр.). Динаміка процесів метафоризації НС пов’язана з мовно-естетичною орієнтацією поезії (символізм, реалізм, постмодернізм), з жанровою специфікою поетичного тексту (інтимна, громадянська лірика), зі зміною екстралінгвальних чинників (революційні події, війна, екологічні катастрофи, державотворення тощо). Відповідно змінюються лексичні складники тропеїчних синтагм, їх експресивне наповнення.

8. Поряд із традиційними  народнопоетичними та ідеологізованими стереотипними моделями, які усталилися в свідомості мовців, тобто є контекстуально передбачуваними, спрогнозованими, у мові поезії активно вживаються оказіональні утворення з НС.

9. Ядерні лексеми як складники асоціативно-образних моделей виявляють кілька типів структурно-семантичних трансформацій. До первинних асоціативно зв’язаних компаративних структур зараховуємо такі, як матір, як земля; сини, як дуби; прикладкові конструкції на зразок мати-земля, дубки-сини і под. кваліфікуємо як трансформації перших. Простежуються також трансформації за моделями сонце, як мати – мати, як сонце; дуб, як дід – дід,  як дуб. У цілому ж аналіз поетичних моделей, компонентами яких є НС, виявив переважне їх уживання в ролі компонента асоціативного зближення різних семантичних груп. Це відбувається за рахунок актуалізації внутрішніх сем НС ‘близькість’, ‘спорідненість’, ‘тотожність’, ‘наступність’, ‘вік’.