РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Альтернативное Название: РОЛЬ СРЕДСТВ МАССОВОЙ ИНФОРМАЦИИ В ОБЕСПЕЧЕНИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРАВ И СВОБОД ГРАЖДАН В демократическом обществе
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У „Вступі” подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, об’єкт і предмет дослідження, основна мета і завдання для її досягнення, наукова новизна й практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та публікації, зазначено джерельну базу. 


У першому розділі дисертації – „Громадянське суспільство та правова держава як складові демократії” – здійснюється огляд наукових праць, наводяться основні наукові дослідження за даною темою. Узагальнення сучасних наукових поглядів на проблему взаємодії громадянського суспільства та правової держави створило основу для подальшого дослідження, зокрема місця і ролі засобів масової інформації у цій взаємодії, а також можливості за допомогою медіа покращити ситуацію у сфері забезпечення прав людини.


У роботі прослідковується генеза громадянського суспільства, починаючи з часів античних полісів, які аналізує Арістотель, закінчуючи сьогоденням. Аби підійти до сучасного потрактування понять громадянського суспільства, правової держави, демократії як такої, а також зрозуміти роль комунікації у процесах суспільного та політичного життя, автор вдається до історичного аналізу.


Насамперед звертається увага на потрактування понять „свобода”, „свобода слова”, „справедливість”, „рівність” тощо в античні часи та у модерну епоху, що є важливим для розуміння процесу утвердження демократичних цінностей, серед яких і – забезпечення політичних прав та свобод, зокрема свободи слова.


У роботі у першому розділі найбільше уваги приділяється працям Д. Роулза та його теорії справедливості, Д. Кіна та його теорії модерного громадянського суспільства, Ф. Гайека та його аналізу співвідношення свободи, закону та соціальної справедливості, а також праці вітчизняних дослідників громадянського суспільства Я. та І. Паськів та дослідника конституціоналізму Ю.Тодики. І зарубіжні, і вітчизняні дослідники сходяться на думці, що свобода слови, думки, вираження поглядів та забезпечення права вибору демократичних інститутів можлива лише в плюралістичному середовищі за наявності публічної сфери, які у свою чергу можливі за умов нормальної взаємодії громадянського суспільства та правової держави.


У другому розділі дисертації – „Проблема розвитку ЗМІ: політологічний аспект” – розглядається дві проблеми: проблема політичних прав та свобод у сучасній політологічній думці та проблема ролі й місця ЗМІ України у взаємовідносинах між громадянським суспільством та правовою державою.


У роботі автор доводить, що громадянське суспільство та правова держава не можуть існувати автономно без взаємодії одне з одним. Така взаємодія можлива лише в рамках інформаційного простору. Медіа, які є одним із засобів передачі інформації, можуть і повинні грати важливу роль у процесі комунікації між громадянським суспільством та правовою державою. Окрім того сьогодні ЗМІ також можуть служити не лише для маніпуляції масами, але й навпаки – бути допоміжним важелем у захисті прав людей, як особистих, так і політичних.


Автор розглядає питання політичних прав та свобод, до яких належить і свобода слова, та доводить, опираючись на праці зарубіжних дослідників Д. Локка, Ж. Руссо, Е. Канта, Ю. Габермаса, Д. Раза, Д. Мілля, К. Дойча, Е. Тоффлера, вітчизняних В. Шкляра, А. Чічановського, В.Лизанчука та інших, що між забезпеченням  прав людини та рівнем свободи ЗМІ, яка є компонентом свободи вираження, існує пряма залежність. У дослідженні також звертається увага на те, що свобода слова відіграє вирішальну роль у формуванні політичної думки, а отже, і політичної свідомості громадян. У той же час рівень свободи слова залежить від рівня розвитку самого суспільства.


У дисертації розглядається три теорії свободи слова за Е. Барендтом. Перша теорія під назвою “аргумент Мілля на основі істини”, у якій основний акцент робиться на відкритих дискусіях та їх важливості для зясування істини. Друга теорія розглядає свободу слова як складову права кожного на розвиток і самореалізацію. І третя теорія – “Аргумент на основі участі громадян в демократії”, в якій вирішальну роль у формуванні політичної думки на політичні питання відводиться свободі слова. Свої висновки автор будує, відштовхуючись саме від цієї, третьої, теорії свободи слова.


Щодо України, то увага найперше звертається на відсутність єдиного сприйняття поняття “свобода слова” у суспільстві, а також на низькій політичній та правовій культурі населення, що, звичайно, впливає також на ставлення до мас-медіа та до того, на скільки населення є готовим піддаватися впливу та маніпуляціям з боку ЗМІ. Автор приходить до висновку, що українське суспільство поки що має недостатній високий правовий та політичний рівень, який би дозволив не просто визнати принцип свободи слова чи інших свобод, а й усвідомити, що означають ці свободи, яку відповідальність вони накладають.


Автор розглядає роль ЗМІ у суспільних процесах через призму комунікативної теорії Дойча та Габермаса, за якою комунікація є основою зв’язності суспільств, культур та навіть особистостей. ЗМІ, які є одним із комунікативних засобів суспільства, повинні сприяти розвитку почуття спільності у суспільстві. Фактично у цьому випадку мас-медіа повинні виконувати одну із своїх безпосередніх функцій – функцію соціалізації особистості.


У дисертації чітко розрізняється критична та маніпулятивна журналістика та розглядається їхній вплив на формування громадської думки. Велика роль відводиться проблемі дискурсу у ЗМІ як засобу подолання суспільних конфліктів.


Автор приходить до висновку, що ЗМІ виконують декілька суспільних ролей, а саме вони творять єдину спільноту, забезпечують публічність або відкритість у цій спільноті, формують громадську думку цієї спільноти, соціалізують особистість цієї спільноти та здійснюють соціальний контроль за дотриманням прав та свобод у спільноті.


У третьому розділі – “Політична журналістика в системі забезпечення політичних прав та свобод громадян в демократичному суспільстві” – розглядається політична журналістика як така, її взаємозв’язки із суміжними науками, розвиток політичної журналістики в новітній період історії України (1990-2002 рр.), ефективність взаємодії преси і влади в контексті політичних реалій сьогодення, ризики, що виникають у процесі цієї взаємодії.


У дисертації розглядається поняття політичної комунікації та політичної журналістики. Автор доводить, що здійснення, передача, політичної комунікації у сучасному світі практично не можлива без участі засобів масової інформації. Політична журналістика в роботі трактується як суспільна діяльність по збору, обробці та поширенню актуальної політичної інформації через пресу, радіо, телебачення тощо.


Автор у роботі, відштовхуючись від концепції Бурдьє, розглядає взаємодію політичного та журналістського полів на українських прикладах, починаючи з виникнення самвидавівських видань, і закінчуючи сучасними ЗМІ.


У дисертації здійснено періодизацію розвитку українських ЗМІ у період з 1990 по 2002 роки. Так, перший період, 1990-1994 рр., характеризується найбільшою свободою преси, появою нових, непартійних видань. Другий період, 1994-1999 рр., - початок “кланізації” українських ЗМІ, втрата значної частини свободи, використання медіа у виборчих кампаніях з метою маніпуляції громадською думкою. Третій період починається з 1999 року після президентських виборів і характеризується повною підконтрольністю ЗМІ владі та провладними фінансово-політичним групам, появою цензури.


Політична журналістика розглядається також у контексті розвитку ідей інформаційного суспільства. Найперше увага звертається на ризики, які виникають із розширенням публічної сфери, що відбувається унаслідок процесу глобалізації.


Одним із найсерйозніших ризиків автор виділяє загрозу “руйнації соціуму”, яка полягає не в знищенні живої сили, а в підриві цілей, поглядів, світогляду населення, що здійснюється шляхом дезинформації, маніпуляції громадською думкою тощо. Автор приходить до висновку, що руйнація соціуму для України є серйозною небезпекою, що підтверджується низкою соціологічних досліджень, за якими руйнування системи цінностей, духовного і фізичного здоров’я особистості, суспільства є другою загрозою після обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації. Другою є загроза політичного нагляду. В Україні, як і у світі, існує небезпека поліцейського і політичного спостереження, існують обмеження в доступі до інформації. І третя загроза полягає у нових можливостях для маніпуляції громадською думкою, особливо це яскраво проявилося в контексті боротьби з тероризмом (а тероризм науковці називають стратегією комунікації), а також під час самого терористичного акту 11 вересня 2001 року.


Отже, враховуючи те, що медіа отримують усе більшу владу в суспільстві і стають важливим фактором політичної боротьби, політична журналістика відіграє чи не головну роль у забезпеченні публічності. Вона може бути як ідеологічним інструментом, так і допоміжним важелем у забезпеченні політичних прав та свобод громадян.


 


висновки


У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення


наукової задачі, що полягає у дослідженні ролі засобів масової інформації у забезпеченні прав та свобод громадян, а отже, у процесі демократизації суспільства.


Комплекс методів, що був використаний для вирішення поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, які відображені у наступних положеннях:


1) Роль ЗМІ у забезпеченні політичних прав і свобод громадян у демократичному суспільстві не можна розглядати поза контекстом громадянського суспільства та правової держави. Якраз стан громадянського суспільства і правової держави визначає рівень розвитку мас-медіа, рівень їхньої незалежності, а отже, й рівень свободи слова у суспільстві.


2) Розвиток громадянського суспільства в Україні є дуже складним процесом, часто перерваним, як і процес державотворення чи націєтворення. Усі ці три складові переплетені в українській історії і являють собою складну конфігурацію взаємостосунків, що часто піддаються зовнішнім впливам і можуть набувати непередбачуваних форм. Сьогодні перешкоджають розвитку громадянського суспільства в Україні стереотипи, які залишилися з радянських часів, громадська пасивність населення, мовно-культурна різнорідність населення та відсутність справжніх економічних реформ. В українському суспільстві комунікативний фактор, який мав би сприяти формуванню почуття єдності і разом з тим самостійності, практично не працює.


3) Правова держава, окрім громадянського суспільства – це ще одна складова демократії. Основними ознаками правової держави є зв’язність правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави. Незважаючи на те, що була прийнята Конституція України, яка є обов’язковою ознакою правової держави, а також низка кодексів  та законів, які визначають ринкову економіку, право власності на землю тощо, Україну поки що не можна назвати правовою державою, де існує верховенство права і забезпечуються всі права та свободи громадян.


4) Політичні права та свободи входять до традиційного каталогу прав і свобод, як і особисті. Проте вони випливають із того стану індивіда, який він займає у конкретному суспільстві і залежать від того, чи є він його членом. Свобода слова є політичною свободою. Свобода засобів масової інформації є компонентом свободи вираження поглядів та свободи інформації. Політична інформація завжди користується більшим рівнем захисту, оскільки вона має суспільний інтерес. Незважаючи на те, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію про права людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, незважаючи на те, що українська Конституція гарантує свободу вираження думки, свободу слова та інформації, проблемою залишається реалізація задекларованих свобод.


5) Рівень свободи слова залежить від рівня розвитку самого суспільства, а доступ до засобів висловлювання, які фактично є засобами вираження свободи слова, залежить від розподілу цих засобів серед членів суспільства.


6) Право на свободу вираження перебуває у взаємній залежності від особливих обовязків та відповідальності, яка, за Гаєком, є „усвідомленням закону”.


7) В українському суспільстві поки що не існує єдиного сприйняття поняття „свободи слова”. Більше того, українське суспільство поки що має недостатньо високий правовий та політичний рівень, який би дозволив йому не просто визнати принцип свободи слова чи то інших свобод, а усвідомити, що означають ці свободи, яку відповідальність вони накладають. Українські громадяни практично не мають знань про право на вільний розвиток особистості, що передбачає право вільно збирати, зберігати, використовувати і розповсюджувати інформацію усно чи письмово; право спростовувати неправдиву інформацію про себе і вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди; право отримувати інформацію про себе в органах державної влади.


В Україні поки що існують грубі порушення політичних прав та свобод громадян. Парламентом у 2003 році визнано офіційно наявність цензури в засобах масової інформації.


8) У процесі трансформацій, які відбуваються у світі та в українському суспільстві у зв’язку з переходом до інформаційної цивілізації, триває пошук нової ніші для засобів масової інформації. Не можна зводити роль ЗМІ лише до інформування. Інформування – це лише одна із функцій ЗМІ. Сучасна філософська думка прийшла до висновку, що комунікація є основою творення будь-якої спільноти, у тому числі й держави. Саме журналістика зв’язує суспільство в єдине громадянське ціле шляхом налагодження комунікації між громадянським суспільством та правовою державою. Чим організованіше суспільство, тим більше зростає потреба в комунікації, а отже, й засобах масової інформації.


9) Засоби масової інформації є засобами, які уможливлюють реалізацію основоположного права особи на свободу слова, тобто на отримання та поширення інформації, права, яке є необхідною складовою демократії. Проте завжди існує небезпека використання ЗМІ в інших цілях – маніпуляції громадською думкою, що призводить до виникнення псевдогромадської думки, що можна було спостерігати в Україні під час проведення так званого всеукраїнського референдуму у 2000 році.


10) Засоби масової інформації мають відігравати значну роль у подоланні суспільних конфліктів, у досягненні суспільного консенсусу чи злагоди через проведення дискурсів. У той же час в Україні ЗМІ часто, відстоюючи інтереси свого власника, лише поглиблюють такі конфлікти. Оскільки дискурс може бути повноцінним лише за умов наявності відкритості, як громадянської, так і політичної.


11) ЗМІ також сприяють соціалізації особистості, зокрема допомагають входженню в життя суспільства, а за певних умов створюють ту „критичну масу громадян” або громадськість, яка є основою громадянського суспільства.


12) Мас-медіа як комунікаторам між громадянським суспільством та правовою державою, як інструментам забезпечення демократії належать наступні основні ролі:


- творення єдиної спільноти;


- забезпечення публічності, або відкритості у цій спільноті;


- формування громадської думки цієї спільноти;


- соціалізація особистості у спільноті;


- соціальний контроль за дотриманням прав у спільноті.


13) З розвитком нових інформаційних технологій та із зародженням нової системи ціннісних орієнтацій у суспільствах журналістика переживає період трансформації. Сьогодні не має єдиного погляду на роль і місце ЗМІ у суспільстві. Проте практика показує, що з одного боку, медіа отримують усе більшу владу в суспільстві і стають важливим фактором політичної боротьби, а з іншого – вони самі все більше потрапляють під вплив та контроль як політики, так і економіки.


Мас-медіа виступають засобами масової комунікації. Якщо виходити з того, що в теорії комунікації особливе місце відводиться політичній комунікації, то відповідно і політична журналістика відіграє чи не головну роль у забезпеченні публічності, яка є особливістю політичної комунікації.


14) Політична журналістика трактується і як суспільна діяльність по збору, обробці та поширенню актуальної політичної інформації через пресу, радіо, телебачення тощо, і як найважливіша форма політичного життя, для якої характерний філософський спосіб осягнення сутності явищ.


15) Політичне та журналістське поля перебувають у постійному взаємовпливі. На певних етапах життя суспільства журналістика фактично зливається з політичною практикою і стає її невідємною частино (особливо в період виборів, або проведення референдумів).


16) Журналістика має міждисциплінарний характер, оскільки вона оперує таким загальнонауковим поняттям як інформація, та діє у полі комунікації, яка є предметом дослідження теорії комунікації, що також вважається міждисциплінарною наукою, бо являє собою багатогранне і складне явище. Зокрема журналістика перебуває у постійнову взаємозв’язку з такими дисциплінами як філософія, психологія, соціологія, політологія, лінгвістика, культурологія. Вона також певною мірою дотична і до технічних наук.


17) Характер політичної журналістики в суспільстві, її здатність бути допоміжним важелем для реалізації політичних прав та свобод чи навпаки – перетворення її в ідеологічний інструмент, визначається наявністю (чи відсутністю) у цьому суспільстві саме свободи слова. Відкритість преси, зокрема політичної, не може бути забезпечена за наявності непрозорості у прийнятті політичних рішень, наявності тінізованої політики та непрозорих відносин того чи іншого засобу масової інформації зі своїм власником.


18) Розвиток українських ЗМІ з 1991 по 2002 рік не був поступальним. Навпаки - з кожним роком незалежності українські медіа повинні були поступатися частиною своєї свободи. Цей проміжок умовно можна поділити на три періоди:


- перший, 1991-1994 роки (хоча очевидно його початок не можна обмежувати 1991 роком, треба вести мову і про період початку самвидавівської преси, зокрема „Українського вісника” В’ячеслава Чорновола), характеризується найбільшою свободою преси, появою нових потужних видань, деякі з яких виходять і по сьогодні;


- другий, 1994-1999 роки, - початок „кланізації” українських ЗМІ, як наслідок, втрата значної частини свободи, активне використання медіа у виборчих кампаніях та під час референдуму з метою маніпуляції громадською думкою;


- третій період розпочався після президентських виборів 1999 року з другим приходом Леоніда Кучми до влади і триває до сьогоднішнього дня. Він характеризується повною підконтрольністю засобів масової інформації владі та підконтрольних їй фінансово-політичних груп, придушенням опозиційної преси, появою цензури, незважаючи на те, що стаття 15 Конституції забороняє будь-яку цензуру.


Отже, в період з 1991 року по 2002 відбувся регрес у забезпеченні свободи слова в Україні. Остаточне перетворення засобів масової інформації (як провладних, так і опозиційних) на засоби масової пропаганди відбулося під час парламентських виборів 2002 року.


19) Поява або відновлення цензури в Україні на початку ХХІ століття є об’єктивним фактором, зумовленим низкою подій новітньої історії, пов’язаних насамперед з діяльністю влади, слабкістю громадянського суспільства, відсутністю верховенства права, економічною нестабільністю, відсутністю середнього класу, який, як правило, є головним споживачем якісної преси та якісного телебачення, а також наявності тіньової сфери політики та економіки. Це, відповідно, призводить до порушення свободи слова, права на поширення та отримання інформації, права вираження своїх поглядів, що тягне за собою порушення інших політичних прав та свобод, зокрема свободи вибору під час голосування. Ситуація на медіа-ринку в Україні може змінитися на краще лише після проведення глибокої реформи всієї системи влади, а також за умов усвідомлення суспільством необхідності наявності усіх політичних свобод та їх забезпечення.


20) Зміна акцентів у питаннях взаємодії преси та влади пов’язана із виникненням нової форми цивілізації – інформаційної, а також - із процесами глобалізації. Тому і вирішення проблем, які існують сьогодні у сфері медіа, та їхніх (медіа) взаємостосунків зі своїми урядами, потребують розуміння тих самих процесів, які відбуваються в глобалізованому світі.


21) Новий світовий устрій породжує нові загрози, які втілюються у життя за допомогою мас-медіа:


- перша загроза – загроза „руйнації соціуму”, що передбачає знищення усталених звичаїв і традицій, усіх зв’язків, які склалися до того у суспільстві між конкретними людьми. Значну роль у цих процесах відіграють ЗМІ. Застосування ними новітніх технологій дозволяє суттєво впливати на суспільну свідомість населення, що часто призводить до деструктивних суспільних процесів, породжує атмосферу страху та непевності;


- друга загроза – загроза політичного нагляду, яка призводить до обмеження „права знати”, або іншими словами права на інформацію. Обмеження доступу до інформації, або цензура, також породжує невизначеність;


- третя загроза – загроза нових можливостей маніпуляції громадською думкою. Вона створює можливості як для маніпуляцій в межах окремої країни в часи політичної активності, зокрема в період виборів, так і для маніпуляцій у світовому масштабі (зокрема ефективним засобом маніпуляції свідомістю є „страх тероризму”, що в контексті подій 11 вересня 2001 року, а також тих подій, які відбувалися після трагедії, набуває особливої актуальності).


Отже, новий світ потребує переосмислення ролі інформації та засобів, якими вона збирається, передається, поширюється.


22) Сьогоднішній світ має напружений, гостроконфліктний характер. Роль засобів масової інформації у цьому світі є дуалістичною. З одного боку вони беруть активну участь у творенні міфів сучасності, впливаючи або маніпулюючи громадською свідомістю, з іншого боку, вони можуть зіграти консолідуючу роль у питаннях подолання конфліктів та вирішення глобальних світових проблем.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины