Міжнародний відділ новин на телебаченні: організаційний, жанрово-творчий і технологічний потенціал

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Міжнародний відділ новин на телебаченні: організаційний, жанрово-творчий і технологічний потенціал
Альтернативное Название: Международный отдел новостей на телевидении: организационный, жанрово-творческий и технологический потенциал
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, новизну, практичне значення, визначено мету і завдання дослідження, методи вивчення предмету, викладено історіографію проблеми.


Визначено ключові для цього дослідження концепти: "громадська думка", "журналістика", "засоби масової інформації (ЗМІ)", "засоби масової комунікації (ЗМК)", "інтерпретація журналістики", "комунікація", "медіа", "мас-медіа", "масова комунікація", "масове суспільство", "масова свідомість", "політична свідомість", "інформаційне суспільство", "національний інформаційний простір", "нові засоби масової комунікації", "новина", "політична культура", "політична комунікація", "публічна політика", "сенсація", "функції журналістики в контексті політичного аналізу".


Перший розділ "Інформаційна політика держави: стан і стратегія розвитку" розглядає формування нового уявлення про інформацію як про головний фактор могутності держави. У вартісній шкалі соціальних цінностей національний інформаційний простір виходить на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян.


У першому підрозділі "ЗМІ в системі інформаційних відносин в українському суспільстві" аналізуються такі головні складові сучасних ЗМІ: а) глобалізація інформаційних систем та розвиток українського суспільства; б) інформаційні технології як чинник суспільних перетворень; в) соціокультурні чинники розвитку інформаційної сфери в Україні.


Інформаційна сфера має системоутворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин. Утворився глобальний інформаційний простір, який змушує світову спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та адаптуватися в інформаційному середовищі.


Усвідомлення світовим співтовариством міжнародної інформаційної безпеки як глобальної проблеми закладено в резолюції 54-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН "Досягнення у сфері інформатизації в контексті міжнародної безпеки", а також у Хартії про Глобальне Інформаційне Співтовариство на саміті Великої сімки на Окінаві. У цьому документі зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.


Незважаючи на те, що проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні, право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних угод, а Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, нашій країні сьогодні важко претендувати на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашого суспільства головне не відстати, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність.


За роки незалежності України так і не було збалансовано інтереси особистості, суспільства і держави. Інтереси особистості в інформаційній сфері забезпечуються конституційними правами людини і громадянина на доступ до інформації лише за умови лояльності до влади. Опозиційна діяльність дозволена без перешкод періодиці з невеликим накладами та поодиноким радіо і телеканалам. Багатомільйонна аудиторія загальнонаціональних електронних каналів не в змозі знайомитися з альтернативними поглядами. Незаборонена законом діяльність далеко не завжди здійснюється в інтересах фізичного, духовного та інтелектуального розвитку особи. Не вирішено проблеми захисту інформації персонального характеру та захисту від інформації, що завдає шкоди особистості.


Інтереси суспільства в інформаційній сфері за роки незалежності страждали через повільні демократичні процеси в країні, про що свідчить слабкість українського громадянського суспільства.


Інтереси держави в інформаційній сфері дотримувались лише у рамках підтримання конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності України.


Нині конфігурація світового інформаційного простору така, що до 80% інформаційного потенціалу сконцентровано у розвинених країнах Заходу. За матеріалами досліджень ЮНЕСКО, понад 60% інформаційних ресурсів світу сконцентровано у США. Цей факт і визначає те, що більшість повідомлень у світових ЗМІ стосується саме західних країн. Але, якщо є певна нерівномірність у висвітленні подій, які відбуваються у сучасному світі, то мають існувати регіони, життя в яких майже або зовсім не представлено у ЗМІ.


Введемо поняття "інформаційної резервації". Під ним розуміємо території, інформація про які не з'являється у провідних світових ЗМІ взагалі або має переважно негативний характер. Це, безумовно, не є результатом змови. Для того, щоб подія викликала увагу ЗМІ, вона має бути цікавою для основних користувачів. Вони переважно живуть у Північній Америці, Західній Європі, Японії. Нефахівця країни з периферії можуть зацікавити тільки у випадку чогось унікального: або потужного скандалу, маси жертв, шаленої корупції тощо.


Відомо, що людина сприймає світ через призму власного досвіду, певних стереотипів. Тому поступово в інформаційному світі з'являються зони, пофарбовані у виключно чорні або сірі кольори. Зміна забарвлення, якщо вона взагалі можлива, потребує надзвичайно великих зусиль як з боку суспільства, так і держави.


Вади державної інформаційної політики, особливо у сфері друкованих та електронних ЗМІ, негативно впливають на формування громадянського суспільства в Україні, його національно-державної ідентичності, уявлень про нашу країну в світі. Хоча зазначені питання та відповідні доручення Уряду стали предметом окремої тематичної доповіді Президента України до Верховної Ради у 2001 р., є потреба знову загострити на них увагу.


Другий підрозділ першого розділу "Національний інформаційний простір: функція планетарної співдружності й обізнаності" обстоює тезу про новітнє наповнення системи функцій журналістики в час глобалізації функцією планетарної співдружності й обізнаності, яка перебуває в тісному зв’язку з проблемами формування національного інформаційного простору.


Справа в тому, що чинне законодавство не визначає правовий статус інформаційного простору України як важливу ознаку й передумову формування інформаційного суспільства, входження України у світове інформаційне співтовариство, один із головних чинників збереження інформаційного суверенітету, зміцнення державності та гарантій національної безпеки України.


Ст.4 проекту Закону України "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України" не враховує основні елементи національного інформаційного простору та його функціонального навантаження. А віднесення до національного інформаційного простору лише середовища, на яке розповсюджується юрисдикція України, є своєрідною перепоною для інтегрування у світовий інформаційний простір, де діють норми міжнародного права, відповідно до яких мають захищатися національні інтереси України.


Поділяючи філософсько-узагальнене визначення "національного інформаційного простору", що його запропонували А. Чічановський та В. Шкляр (структурність і протяжність інформаційного зв'язку суспільства: матеріально-технологічні можливості збору, поширення, зберігання інформації на території країни і за її межами всіма засобами масової інформації і зв'язку на підставі чинного законодавства), автор наголошує на відсутності концепції інформаційної політики України. Внаслідок цього інформаційне поле нашої країни формувалося і розвивалося стихійно, фрагментарно, незалежно від проголошених демократичних цінностей та норм гуманізації суспільних відносин.


З іншого боку, з політичної точки зору в сучасному світі інформаційний простір не може бути суто національним, оскільки поява та розповсюдження новітніх засобів комунікації та поширення інформації стирають міждержавні та міжцивілізаційні кордони. У реаліях України присутня ще одна специфічна риса, що не дозволяє говорити про окремий національний інформаційний простір – це її поліетнічний характер. Помилково забувати про цей чинник у розбудові українського інформаційного простору, який повинен враховувати потреби всіх своїх суб'єктів та об'єктів й узгоджувати їх з державною політикою.


Нарешті, культурно-освітні проблеми, що певним чином виступають надбудовою проблем свідомості та самосвідомості. Низьку інформаційну культуру українського суспільства в цілому не здолати збільшенням кількості різноманітних ЗМІ, імпортної комп'ютерної техніки, розвитком комунікацій. Нині ця сфера поряд з іншими перебуває у кризі, що також обумовлюється багато в чому економічною кризою. Серед наслідків можна відмітити низку ключових моментів: падіння загального рівня освіти логічно відображається в змінах у духовних потребах людини, розмиває її інтелектуальну та культурну спрямованість, певною мірою спотворює сам процес формування людини та громадянина.


Виходячи із сказаного вище, розглянемо з позиції сучасності систему функцій журналістики.


У радянському журналістикознавстві функції журналістики спрощувались і зводились до трьох: пропагандистської, агітаторської та організаторської. У світовому журналістикознавстві питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Вальтер Гагеман у праці “Газета як організм” описав пять функцій преси:


1. Інформувати.


2. Впливати на публіку.


3. Рекламувати товари.


4. Розважати читача.


5. Повчати його.


Автори відомого дослідження “Чотири теорії преси” (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Пітерсен та Вілбур Шрамм вважають, що у сучасному світі преса виконує шість функцій:


1. Служить політичній системі, забезпечуючи її інформацією.


2. Обговорює громадські справи.


3. Просвіщає публіку, аби зробити її здатною до самоуправління.


4. Захищає права особи перед урядом.


5. Служить економічній системі, зєднуючи покупця і продавця товарів за допомогою реклами, забезпечує розваги читачів.


6. Підтримує свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів.


У новітній українській теорії журналістики ця науково-практична проблема жваво обговорюється. Нам імпонує точка зору В. Шкляра, який розрізняє функції:


1) інформаційно-пізнавальну;


2) ціннісно-орієнтаційну;


3) соціально-організаторську;


4) комунікативно-естетичну;


5) функцію психологічної регуляції.


На базі другої і третьої функцій із цього переліку спробуємо обгрунтувати нову функцію – планетарної співдружності та обізнаності. У демократичній державі ця функція є складовою інформаційної політики. Процес координації та кооперації систем ЗМІ і зв'язку став визначальною тенденцією в розташуванні ідеологічних пріоритетів світової спільноти. Найбільш виразно це виявляється в критичних планетарних ситуаціях – як соціально-політичних, воєнних, так і в природних  катаклізмах. Сьогодні змінилися форми і методи боротьби за встановлення нового міжнародного інформаційно-комунікаційного порядку (НМІКП).


Підтвердження тези про утвердження в практиці ЗМІ цієї функції знаходимо в сучасних тенденціях розвитку міжнародної журналістики. Вступ людства в ХХІ століття ознаменувався новим глобальним конфліктом – воєнно-терористичним 11 вересня 2001 року. Людство вступило в період жорстокого протистояння цивілізованих держав проти терористичних режимів. Зіткнулися дві протилежні за своїми цінностями системи: демократична, західна, ліберальна і тоталітарна, східна, неліберальна. Світовий інформаційний простір як суспільно-комунікаційний сектор починає виконувати функцію планетарної співдружності, впровадження певних політичних задач. Головне з цих завдань – переконати громадськість (або її лідерів) у правильності воєнного втручання в життя недемократичних держав і в необхідності зміни там правлячих режимів. По суті, це масована міжнародна пропагандистська кампанія, яка вже увійшла в історію як “антитерористична”. ЇЇ складові мотивації такі.


1. Поширюється заклик до еліт різних держав взяти участь в інформаційній війні проти тероризму.


2. Організована постійна масована інформація, присвячена міжнародній антитерористичній кампанії. Створюються нові теле і радіостанції, найвизначніші щоденні газети присвячують цій темі кілька шпальт у кожному номері.


3. Тема боротьби з терором подається у глобальному масштабі.


Аудиторія переконується у наступному:


а) тероризм оповив своїм павутинням весь світ і слід об'єднатися у боротьбі з ним;


б)  Захід іде на Схід з рятувальною гуманітарною місією;


в) воєнно-політична акція буде довгостроковою і розгалуженою географічно.


4. При висвітленні питань міжнародної політики в ЗМІ функція планетарної співдружності домінує над інформаційною. Новини значною мірою поступаються авторським матеріалам.


Другий розділ дисертаційного дослідження "Міжнародний відділ новин як ланка редакційної організації" присвячений аналізу популярності міжнародних новинних програм, яка забезпечується багатьма факторами. У першому підрозділі другого розділу "Структура інформаційного телемовлення: організаційні принципи і фактори ефективності" доводиться, що ЗМІ, особливо електронні, – ефективний засіб впливу на емоції людини, здатний переконувати реципієнта найкращим чином. Зокрема, на телебаченні питання підвищення ефективності виступу тісно пов'язане з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього й технічного персоналу.


Світова практика свідчить про певну однотипність структурованості і організаційно-творчих принципів діяльності відділів новин, зокрема міжнародних. Такою ж однотипною є і сама інфраструктура телеканалів. Несуттєвою, але все ж вагомою різницею, є найменування посад і функціональних обов'язків співробітників кількістю штатних тележурналістів – від 5 до 1500. У середньому ж повноцінним вважається штат одного телеканалу у відділі новин від 30 до 80-100. У міжнародному відділі – від 5 до 30.


В Україні існують такі види подачі міжнародної інформації:


1) класичний репортаж з місця події за кордоном;


2) пряме включення з місця події за кордоном;


3) повідомлення інформації з місця події за кордоном телефоном  –  "хрипушка ";


4) репортаж з України про візит офіційного гостя або делегації з-за кордону;


5) сюжет, зроблений на основі інформації закордонних інформагентств;


6) короткий огляд подій на основі інформації закордонних інформагентств – "калейдоскоп";


7) усне повідомлення зі студії прямого ефіру ведучим новин (з відео або без).


Незважаючи на таку кількість різних видів подачі міжнародної інформації, українські оглядачі закордонних подій усе ж дивляться на світ очима журналістів світових інформаційних агентств. В Україні лише один телевізійний канал має кореспондентські пункти за кордоном – “Інтер”. Його журналісти працюють у Москві та Вашингтоні. Два кореспондентські пункти не можна назвати розгалуженою мережею, але це, безумовно, перевага каналу “Інтер”, бо з цих країн надходять ексклюзивні репортажі. Інші ж телеканали не можуть собі цього дозволити і мають лише так званих "стрінгерів" – журналістів, яким платять гонорар окремо за кожний сюжет, що був в ефірі. Створення нетрадиційних закордонних корпунктів (місцевий журналіст і техніка, орендована у місцевої телекомпанії) фінансово набагато вигідніше за власні корпункти, тому і поширено в сучасному українському телепросторі. Інше питання мовне. Не в усіх країнах, навіть ближнього зарубіжжя, знають українську. Тому більшість "стрінгерів" із Росії, Польщі та країн Прибалтійського регіону. Ці держави стратегічно важливі для України, і інформація про розвиток зовнішніх відносин цікавить телеглядачів.


Більшість телеканалів України передплачує одне з найпотужніших у світі інформагентств – Reuters. Тому не дивно, що часто відео ВВС та, наприклад, ICTV ідентичне. Загалом, одна з проблем міжнародної журналістики – "однакова картинка". Відеоряд міжнародних сюжетів в Україні часто відрізняється лише порядком розташування планів.


Варто згадати цікаву практику каналу ICTV, на якому виходили "Факти. Гарячі новини" – нове явище на українському ТБ. Це хвилинні випуски новин, які виходили рівно на початку кожної години, були чимось на зразок хед-лайнів на СNN. У “Гарячих новинах” була найсвіжіша інформація. Якщо сталося щось надважливе – хед-лайн тривав дві хвилини. “Гарячі новини” стали справжнім скелетом каналу, який пронизував усі програми – свіжі новини переривали фільми і програми. Не можна було лише переривати дитячий денний блок мультфільмів. Така зручна новинна сітка дозволяла “помаранчевому” каналу давати раніше за всіх цікаві події. Журналісти "з коліс" давали українську інформацію, щогодини оновлювалася і зарубіжна частина.


У другому підрозділі другого розділу "Технологічні особливості роботи міжнародного відділу новин" розглядаються проблеми взаємодії масової свідомості і журналістики як технологічного ланцюжка. При цьому в царині міжнародної журналістики має місце як формальна комунікація, так і неформальна – як елемент / складова масової свідомості. Ця ситуація пов'язана з більш загальною проблемою достовірності / недостовірності інформації, що обертається у сфері формальної комунікації. Сьогодні на різних каналах ТБ (українських, російських, всесвітніх) можна почути “попередні”, “приблизні” відомості, без зазначення точних формальних джерел або посилання на них (тут іноді спрацьовує “ефект відлуння”), а то й відверті припущення, які породжують неформальну комунікацію.


Принципу достовірності, як нормі для джерел масової інформації, суперечить розповсюджена тенденція передавати неперевірені або свідомо фальсифіковані факти з метою соціально-політичного зиску або ж дискредитації певного суб'єкта. У зв'язку з цим і виникають риторичні стратегії, мета яких – у затемненні істинності висловлювання, в створенні модусу невизначеності, який дозволяє уникнути чіткого визначення в тексті того, хто, коли і де став джерелом переданої інформації. Зауважимо, що українські телеканали не мають звички вказувати на джерела отримання міжнародної інформації, коментуючи її, не відходять від наданого коментаря, чим стандартизують її по всіх каналах.


 Існує основний закон чуток, запропонований у 1947 році піонерами дослідження цього явища Олпортом і Потсменом. На їхню думку, інтенсивність (потужність) чутки перебуває у безпосередній залежності від важливості і невизначеності події, які лежать в її основі: R=IxA, де Rrumor (чутка), І – importance (важливість), А – ambiguity (двоякість). Автори підкреслювали, що лише за наявності обох компонентів можна запустити або закрити чутку.


Якщо характеристики важливості інформації, які містяться у чутці, у кожному випадку індивідуальні і навряд чи можуть бути повністю описані, тоді характер двоякості і є тим рушієм, який запускає механізм ретрансляції інформації.


Сутність двоякості полягає в наступному:


– отримана інформація настільки привертає увагу отримувача, що він не може її ігнорувати;


– отримувач інформації не має можливості звернутися за поясненням, допомогою, порадою до іншого учасника комунікаційного процесу, який би допоміг виробити самому отримувачу лінію поведінки відносно отриманої інформації;


– потрапивши в ситуацію когнітивного дисонансу, отримувач прагне максимально ретранслювати одержану інформацію по каналах неформальної комунікації, в розрахунку на те, що десь в комунікативному просторі вона зустрінеться з авторитарним (за Арістотелем – “аргументація до авторитету, престижу”) отримувачем, котрий передасть зворотно, за тими ж неформальними каналами, таку оцінку інформації, яка дозволяє виробити отримувачу власну лінію поведінки.


У цьому сенсі підкреслимо, що достовірність / вірогідність міжнародної інформації може бути об'єктивно вмотивована тільки каналами офіційної комунікації, тобто за допомогою ЗМІ.


Тележурналістам доводиться враховувати при плануванні роботи зміну їхньої аудиторії протягом доби. Ось чому телевізійні менеджери регулярно складають цикл програм, так званий dayparts, який диференціює їх відповідно до домінування тієї чи іншої аудиторії перед екраном телевізора.


У процесі планування враховуються різні аспекти передачі: їх призначення (функція), тема, основний виражальний засіб (інформ-програма, ток-шоу тощо), форма передачі та її адреса (на яку аудиторію вона разрахована). Класифікація програм / передач – неодмінна умова процесу телебачення. Розрізняють планування за днями тижня – так зване горизонтальне і планування відповідно до основних фаз життєвого ритму аудиторії протягом доби – вертикальне.


При горизонтальному плануванні програми передач вони поділяються на буденні (з понеділка по п'ятницю), святкові і вихідні (субота, неділя). У святкові та вихідні дні, коли аудиторія має більше вільного часу, об'єм програм збільшується. Змінюється і їхній характер, зокрема, збільшується обсяг розважальних передач, менше уваги приділяється виробничо-економічній тематиці. Проте насиченість програмного дня міжнародними новинами / коментарями залишається більш-менш стабільною.


При вертикальному плануванні всередині доби виділяються такі основні періоди: ранній ранковий час (6:00 – 9:00), ранковий час (9:00 – 12:00), обідній час (12:00 – 15:00), післяобідній час (15:00 – 18:00), ранній вечірній час (18:00 –21:00), пізній вечірній час (21:00 – 24:00), пізній час (24:00 – 3-4:00).


Регулярно могутні інформаційні агентства постачають своїм абонентам різноманітні матеріали, часто ексклюзивного характеру. За таких умов, на нашу думку, єдине, що дійсно в силах українських журналістів, – це знайти і точно посилатися на достовірні факти. Йдеться про те, що виходить у телеефірі, подобається далеко не всім. Найбільш поширеними є звинувачення в ідеологічному викривленні подій. Фактично ж політична орієнтація журналістів, виходячи з даних соціолого-психологічних досліджень, в цілому збігається з орієнтацією своєї аудиторії.


На новинних каналах почала використовуватись телевізійна техніка нового покоління – однокамерні і двокамерні малогабаритні пересувні телевізійні радіорелейні станції (МПТРС). Ультракоротка хвильова радіостанція (УКХ) або стільниковий зв’язок забезпечують комунікацію між автомобілем, який перебуває на місці події, і апаратно-студійним комплексом (АСК).


Необхідність у зменшенні кількості “мертвих зон” і розширення зон прийому під час передачі сигналу з будь-якої частини населеного пункту призводить до побудови мережі приймально-ретрансляційних апаратних (ПРА). Комплекс технічних засобів, до якого входять МПТРС, ПРА та АСК, називають системою електронного збирання новин (Electronic News GatheringENG).


Збільшення мобільності, еволюція репортажу на виїзді, розташування камери на автомобілі призводять до того, що вмикаються не лише зір та слух, але й тактильні відчуття. Для максимального наближення до місця народження інформації необхідні доопрацювання екрана, зміна формату, об’ємність звуку і зображення, тобто можливість використання голографічних методів. Доопрацьовується не лише приймач, але й передавач. Таким чином, оминаючи рецептори органів відчуття, інформація діє безпосередньо на зони кори головного мозку, які відповідають за органи відчуттів. Цим досягають ілюзії повної присутності індивіда на місці події.


Завдяки тому, що з’являються нові технології, телевізійні творці зможуть дозволити собі створити програму, яка максимально враховує інтереси своєї аудиторії. Так, наприкінці 1999 року, в Останкіно почала працювати унікальна студія. У студії № 11 розміром у тисячу квадратних метрів, створили складний технічний комплекс, який протягом 2000 року здійснював свою роботу.


З його допомогою НТВ (замовник) створює як камерні програми, постановка яких вимагає лише кількох людей, так і програми розважального характеру, ток-шоу, публіцистичні й аналітичні програми з великою кількістю учасників.


Головні фактори / можливості в технологічному ланцюжку Інтернет – ТБ – аудиторія – людина:


1. Свобода вибору часу одержання інформації.


2. Різноманітність джерел отримання інформації.


3. Різноманітність способів отримання інформації.


4. Можливість вибору потрібної інформації.


5. Активність вибору.


6. Ефект присутності.


Однак телевізійний дизайн новинних програм оформлюється однотипно, що, на нашу думку, засвідчує про перші ознаки серйозної хвороби вітчизняного ТБ.


У третьому розділі дисертаційного дослідження "Міжнародна новинна інформація: сутність та інтерпретація" підкреслюється, що найважливішою стороною вивчення телеповідомлень стала розробка їхніх типологічних характеристик. Чітко усвідомлюючи особливості того типу, до якого можна віднести певне повідомлення, телекомунікатор отримує можливість реалізувати задум з найменшими втратами. Якщо звернутися до критеріїв, за якими телепрограми найчастіше за все диференціюються, варто виділити наступні: функцію; форму; тему; адресу; джерело; міру телевізійної обробки матеріалу.


Ці критерії об'єднує модель телекомунікацій, коли кожному її компоненту (комунікатор, повідомлення, канал, комунікант) відповідає своя диференційована ознака. Таким чином, вузловими визначальними виявляються функціональний, змістовний, формальний і адресний аспекти типології телепрограм. Теоретичне питання типології телепрограм дозволяє перевести в практичну площину об'єднання телепередач, не за жанрами і місцем виробництва чи придбання, а за спрямованістю, соціальними функціями, мірою впливу на аудиторію. До них належить, на наше глибоке переконання, міжнародна журналістика, яка вбирає в себе і інформаційність, і публіцистичність, і оформлюється у міжнародних телепрограмах / блоках.


У першому підрозділі третього розділу "Новинний інформаційний потік: принципи селекції і спрямування" відзначається, що за останні півтора десятиліття у світі виникла складна система міжнародних зв'язків, в основі якої лежить вільний потік інформації. Влада над інформацією, над потужними і різноманітними засобами її передачі стала об’єктом суспільних, політичних та економічних інтересів не тільки на рівні однієї держави, але і в масштабі всього світу. Розповсюдження, обмін інформацією здійснюється багатьма каналами. І міжнародному телебаченню належить особливе місце в цьому багатосторонньому процесі.


У цьому зв'язку доцільно говорити про основні цілі-принципи інформаційної діяльності:


1. Забезпечення об'єктивною інформацією.


2. Розважання.


3. Переконання.


4. Об'єднання, планетарна співдружність й обізнаність.


5. Освіта.


Ще про один критерій інформаційної діяльності журналістики – типи звязку, які вони використовують.


Кожна людина у сучасному суспільстві є носієм інтерперсонального звязку, при якому всередині людини розвиваються думки та ідеї. Інтерперсональний зв’язок передує висловлюванню чи дії. Він створює передумови для міжабонентського зв’язку між двома людьми.


Засоби масової інформації дозволяють перетворювати міжабонентський зв’язок на організаційний всередині великої групи людей. Проте максимальна міра реалізації тієї чи іншої ідеї можлива лише тоді, коли організаційний зв’язок трансформується через ЗМІ у масовий зв’язок, коли група отримує можливість популяризувати свої переконання багатомільйонній аудиторії читачів, слухачів, глядачів. Таким чином, масовий зв’язок можна сформулювати як процес використання засобів масової інформації для надсилання повідомлень великій аудиторії з метою інформування, зацікавлення, переконання.


Незручність масового зв’язку полягає у тому, що він не має термінового зворотного зв’язку, хоча зараз активно розвиваються форми інтерактивної журналістики.


Ефективність інформаційної діяльності залежить від урахування характеристик масового глядача:


1. Масова аудиторія невидима, але вимірна.


2. Масова аудиторія різноманітна.


3. Масова аудиторія отримує повідомлення анонімно.


Наголосимо, що висловлені нами цілі-принципи – складова частина авторської концепції. Свої думки з цього ж приводу висловив і проф. В. Різун, які не дуже відрізняються від наших і які ми цілком поділяємо.


У всьому світі аудиторія віддає перевагу тим ЗМІ, чиї теми і підходи найбільше відповідають її інтересам і принципам. Ця перевага, яка в науці називається виборчим вибором, робиться свідомо. Подібне явище вибірковості виявляється у тому, що аудиторія підсвідомо відчуває зміст ЗМІ. І основними елементами індивідуальної вибірковості аудиторією ЗМІ є:


1. Вибір як навмисна дія.


2. Вибіркове сприйняття.


3. Вибіркове збереження.


В окремих випадках аудиторія значною мірою контролює вплив ЗМІ.


Усі мотивації аудиторії можуть бути розділені на основні категорії: а) задоволення потреби в інформації; б) задоволення потреби в розвагах: в) бажання розваг; г) спрощення громадських взаємовідносин – прагнення до спільності інтересів. Остання категорія – зайвий аргумент висунутої нами концептуальної думки про функцію планетарної співдружності та обізнаності.


Через ЗМІ здійснюється передача культурних цінностей, інтелектуальний обмін між сучасними спільнотами, ЗМІ розповсюджують моральні цінності та ідеї.


Більшість подій, про які повідомляють мас-медіа, мають у крайньому випадку один із загальних елементів новин: близкість, відомість, своєчасність, актуальність, значущість, драматизм. Дослідник В. Шкляр висуває такі журналістські стандарти до інформації взагалі, і новин зокрема: своєчасність, точність, об'єктивність, коректність, аргументованість, цілісність.


Новини як ідеологічний дискурс. Медіа визначає межі можливих відхилень у поглядах і у такий спосіб задає умови інституційна еліта, яка визначає загальний зміст питань, окреслює принципи сприйняття реальності дискусії. Наприклад, дискусії з приводу участі у бойових діях під час війни у В'єтнамі точилися між "яструбами" (прихильниками агресивних дій) та "голубами" (противниками таких дій). Хоча щодо витрат і здобутків, спричинених інтервенцією, між ними не було згоди, обидва табори поділяли думку, що комунізм - це незаперечне зло, а мотиви американців завжди шляхетні. Тому засади більшості політичних дискусій і питання для обговорення визначаються відповідно до переконань елітних груп – "головних розпорядників". Мас-медіа виступають у ролі "вторинних розпорядників", переказуючи погляди представників еліти "популярною" мовою.


Інформаційні цінності можна розглядати як ідеологічні коди, а концепцію об’єктивності – як ідеологічну практику. Цінності новин є відображенням нерівності, вони наголошують на домінуючих цінностях та інститутах і на небезпеках, що їм загрожують, переважно приділяють увагу діям та заявам впливових лідерів і зазвичай замовчують інформацію, що стосується менш авторитетних груп та поглядів У такий спосіб цінність новин можна розглядати як засіб встановлення режиму гегемонії та складову частину ідеологічного коду.


Так само багато уваги прихильники критичного підходу приділяють концепції об'єктивності. Об'єктивність, як її практикують у новинних медіа, передбачає стандартизовані схеми добору новин і форми їхньої подачі. До таких форм належить дотримання політично нейтрального тону, балансу (висвітлення питання з ''обох боків"), використання надійних джерел інформації. Проте така практика сама собою відбиває певні ідеологічні чи професійні потреби новинних організацій. Отже, вплив ідеології на зміст новин є беззастережним і водночас зміст новин складається у такий спосіб, щоб підтримати ідеологію.


Другий підрозділ третього розділу "Жанрово-творчий потенціал міжнародної новинної журналістики" наголошує, що тележурналістика стала у цивілізованому світі незамінним напрямком пізнання людиною світу. Але важливе не саме собою пізнання, а переконування, вплив на свідомість і поведінку людини для активації її суспільної позиції. Функція тележурналістики триєдина: це виявлення громадської думки; вираження її; активне її формування системою телевізійних програм і тележанрів.


Можливості сучасної тележурналістики значно поглиблюють і урізноманітнюють виражально-зображальні засоби, дають змогу оперативно реагувати і доносити з екрана розмаїття суспільного життя. Мозаїчне панно спостережень за дійсністю – думок, вражень, відчуттів – із безсистемного калейдоскопу фактів талантом тележурналіста перетворюється на композиційно чіткий, ритмічно виправданий, гармонійно завершений матеріал свідомо обраного жанру, означеного принципами правдивості, об’єктивності.


Одним з базових за предметом є жанр телевізійної замітки (а не сюжету чи інформації), що містить ясне відтворення факту.


Жанр телевізійного репортажу має на меті об’єднаними засобами зображення і слова розповісти про певну подію яскраво, переконливо, щоб глядач, який не був присутній на її місці, отримав наочне уявлення про неї, зрозумів і правильно осмислив. Саме виходячи із своєрідності телерепортажу, у практиці утвердилися такі його різновиди: подієвий (коментований), організований (проблемний), провокований, репортаж-трансляція.


Жанр телеінформації, що має форму розмови журналіста з авторитетною особою на актуальні, суспільно-політичні, господарчі, культурно-мистецькі теми, називається телеінтервю. Це, по суті, діалог, або ж полілог між компетентними людьми, спеціалістами у певній галузі, або короткі монологи кількох учасників колективної бесіди в питанні, що становить громадський інтерес. Одним із ефективних шляхів до максимальної правдивості інтерв’ю є професійне використання певного його різновиду: протокольного, інформаційного, інтерв’ю – портрета, інтерв’ю – дискусії, інтерв’ю – факту, інтерв’ю – монолога, інтерв’ю – діалога, інтерв’ю – погляду, прес-конференції, телемосту, полемічного інтерв’ю.


Ерудованість і компетентність телекоментара дають йому можливість пояснити аудиторії процеси, що відбуваються, домагатися певних змін у свідомому ставленні до оточуючого.


Споріднений з ним і жанр телеогляду – інформаційного чи тематичного. Його структура – словесно-логічна, що вимагає численних фактів, відтворених телевізійними засобами.


Міжнародний теледайджест базується на триєдиному правилі: аналіз, проблема, діскусія. Це надзвичайний інформаційний огляд, кожен блок якого має свою серцевину і архітектоніку. Зважаючи на широкий розвиток інтерактивного телебачення і сам дайджест, його блоки можуть бути поділені умовно на дві частини: авторська та аудиторна.


Серед основних стандартів інформаційних програм виділяється stand-up, який для завоювання популярності використовує такі готові "маски": 1) "паркетний стендап"; 2) "воєнний стендап"; 3) "вуличний стендап"; 4) "ігровий стендап"; 5) "ідеальний стендап".


Телевізійне середовище обумовлює професійну успішність в активній творчий конкуренції, поєднуючи в особистості тележурналіста якості, властиві мистецькій інтелігенції, з якостями адміністраторів, керівників і представників інших професій, які вимагають об’єктивності, врівноваженості, здатних брати на себе відповідальність та ініціативу.


У Висновках відзначається, що міжнародні події останніх років змушують переглянути і таке досить нейтральне поняття в теорії мас-медіа і комунікацій, як інтернаціоналізація ЗМІ. Якщо раніше це поняття тлумачили виключно в економічній сфері, то сьогодні ця проблема заявляє вже про себе насамперед у політичній площині, а також у площині виконання мас-медіа своїх функцій у питаннях всебічного і неупередженого інформування громадян, творення вільного демократичного форуму для обговорення суспільних проблем.


Засоби масової інформації відіграють істотну роль у розвитку інформаційного суспільства і визнані важливим інструментом вираження свободи слова та плюралізму інформації.


До проблеми інформаційної безпеки в умовах перехідного суспільства слід віднести захист свого інформаційного поля – пріоритет і завдання кожної повноцінної держави. Новітні технології, руйнуючи комунікаційні кордони, поступово перетворюють і без того крихке поняття національного інформаційного простору на умовність. Концентрація, глобалізація засобів масової інформації все ж набуває чітких рис на національному рівні. На цьому і слід вибудовувати інформаційну політику України.


Ефективність творчості тележурналіста складається з трьох ефектів: гуманітарного – результату впливу журналістських матеріалів на моральні установки особистості, на її культуризацію і соціалізацію, на орієнтири її суспільної поведінки; суспільного – результату впливу тексту / сюжету через посередництво цільової аудиторії на громадську думку і свідомість, на політику держави, на економічний, соціальний, культурний розвиток нації, на діяльність всіх структур соціуму; аудиторного – результату впливу текстів / сюжетів на реципієнтів, від реакції яких залежить впливовість, престиж і популярність телеканалу.


Хронометражні результати проведеного автором дослідження засвідчили такий рейтинг міжнародних новинних блоків в інформаційних програмах українських телеканалів: УТ-1 – 5,8%, „1+1” – 4,5%, Інтер – 4,3%, СТБ – 3,8%,    ICTV3%, Новий канал – 2,6%.


Відійшли часи безоглядної критики концепції “вільного потоку інформації”. Більш сталими стали уявлення і потенціал міжнародного обміну інформацією, використання її для розвитку і зміцнення взаєморозуміння між народами в сучасних умовах глобалізації. По-справжньому актуальною є ця проблема для вітчизняних мас-медіа – не тільки отримання зарубіжної інформації, а й розповсюдження власної, щоб не загубитися у світовому океані подій. На жаль, і джерела надходження міжнародної інформації зводяться до двох-трьох (Reuters, BBC, СNN). Тому й міжнародні програми / бюлетені новин схожі, як близнюки, не тільки за відеорядом, а й стереотипними коментарями.


Очевидним є те, що в Україні не повністю розуміють принципи міжнародного співробітництва у сфері масової комунікації, які розробляли ООН і ЮНЕСКО, а саме – незадовільно використовуються як технічні можливості обміну інформацією, так і творчі.


До цієї головної перешкоди слід віднести: 1) легальний тиск проти забезпечення та відкритості офіційної інформації; 2) самоцензуру заляканих журналістів; 3) політичний та економічний вплив на ЗМІ; 4) стандартизацію / стереотипізацію інформації за принципом “зробимо, як зробили колеги”; 5) обмеження свободи журналістів, запроваджене адміністрацією, а також і прес-службами; погані умови роботи журналістів та інших фахівців ЗМІ; 6) нерозуміння громадськістю переваг і важливості демократії, незалежних ЗМІ; 7) відсутність моральної та матеріальної підтримки розвитку журналістської етики, цінностей та навичок демократичного устрою суспільства, обмежене розуміння журналістських функцій; 8) обмежені ресурси для навчання професіоналів у сфері масової комунікації (репортерів, коментаторів, ведучих, дикторів) безпосередньо під час роботи.


 


Телебачення як особливе творче середовище висуває до його працівників специфічні умови, змушуючи до “виживання” в умовах жорсткої конкуренції. Ці вимоги диктуються такими умовами телевізійної діяльності, як: 1) колективна творча діяльність і ненормований робочий день; 2) відсутність чітко структурованих об’єктивних критеріїв оцінки результатів; 3) необхідність перебувати у стані безперервної комунікації, постійно удосконалювати творчі результати (телевізійні програми), щоб “перемагати” творчих конкурентів у “боротьбі” за глядацький рейтинг, співвідносити власні критерії творчого продукту з вимогами вищих інстанцій (випускового редактора, головного редактора програми, керівника каналу, продюсера тощо), встановлювати з колегами (і начальством) неформальні стосунки, які стають основою створення спільного творчого продукту і гарантією того, що цей продукт буде прийнятий керівництвом і вийде в ефір; 4) “творчість за необхідністю”, а не за натхненням, передбачає наявність здібностей концентрувати вольові, інтелектуальні, творчі, фізичні та інші зусилля.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины