Газета “Волинь” ТА ОДНОЙМЕННЕ ВИДАВНИЦТВО (1941-1944 рр.): ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ І ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ : Газета \"Волынь\" и одноименное издательство (1941-1944 гг.): Организационный и проблемно тематическую АСПЕКТЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, поставлено мету та основні завдання, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, зазначено джерельну базу, об’єкт, предмет, матеріал, наукові принципи й методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, подано відомості про особистий внесок здобувача, його публікації, апробацію й структуру роботи.

У першому розділі – “Газета “Волинь” як предмет журналістикознавчого дослідження” – аналізується джерельна база з досліджуваної проблеми, з’ясовуються суспільно-політичні передумови заснування газети, розкривається організаційний аспект роботи редакції, програмні цілі газети та способи їх реалізації.

У підрозділі 1.1 – “Історіографія та джерела дослідження” – наголошується на тому, що в сучасній журналістикознавчій науці не було відведено належного місця дослідженню періодичних видань, які виходили в Рівному під час німецької окупації, та публіцистиці багатьох журналістів газети “Волинь”. Про них згадується лише дотично в контексті наукових досліджень, що стосуються літературної творчості У. Самчука.

Найоб’єктивнішими є наукові розвідки з цього питання зарубіжних публіцистів, літературознавців А. Власенко-Бойцун, М. Білоус-Гарасевич, О. Моха, О. Лятуринської, Ю. Клинового, Л. Луціва, Г. Костюка, О. Тарнавського, Ю. Шевельова (Шереха).

Починаючи з 1991 року, літературна та публіцистична спадщина У. Самчука стає об’єктом зацікавлення українських вчених, письменників, журналістів. Серед них варто виділити праці Ю. Г. Шаповала, С. Пінчука, Р. Мовчан, А. Жив’юка, Н. Паскевич, Ю. Безхутрого, Г. Штоня, Ю. Мариненка, А. Фасолі, С. Павличко, О. Пастушенко, Н. Бернадської.

Науковий інтерес для дослідження даної теми мають дисертаційні роботи А. Жив’юка та Ю. Мариненка.

У книзі В. Косика “Україна і Німеччина у Другій світовій війні” надруковано документи, пов’язані з арештом У. Самчука німецькою владою в Рівному 22 березня 1942 року.

Значною мірою дається оцінка редакторської роботи У. Самчука в низці наукових досліджень, присвячених Олегу Ольжичу, Олегу Штулю та Олені Телізі, з якими він тісно був пов’язаний літературною та громадсько-політичною діяльністю.

Варто окремо проаналізувати праці радянських істориків і письменників, які, ігноруючи об’єктивний фактологічний аналіз, цілеспрямовано ставили за мету сфальсифікувати літературну, редакторську, громадсько-політичну діяльність У. Самчука. У радянській публіцистиці велася спланована пропаганда щодо розвінчування “українського буржуазного націоналіста” Уласа Самчука. Її здійснювали Ю. Мельничук, М. Раєвський, Д. Цмокаленко, Б. Харчук, Ю. Омельчук. В їхніх памфлетах У. Самчук був названий “чорнильним рабом Гітлера”, “гітлерівським лакузою”, “волинським Геббельсом”, “людомором”, “дегенератом від пера”, “фашистським борзописцем”, а редагована ним “Волинь” – “фашистською рептилькою”, “органом українських націоналістів”.

Джерельною базою розробки наукової проблеми послужили виявлені нами архівні та документальні матеріали. У 1994 році з Канади до України був переданий особистий архів У. Самчука, який з 1988 р. перебував у його музеї-архіві в Торонто. В Україні архів був розподілений так: бібліотека й особисті речі письменника зберігаються в музеї Уласа Самчука в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області, рукописна спадщина – у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ. Архів газети “Волинь” частково зберігається в Державному архіві Рівненської області, там же знаходиться повний комплект газети, редагованої У. Самчуком, С. Скрипником, А. Мисечком, П. Зінченком, а також книжкові видання, які друкувало видавництво “Волинь” та всі примірники журналів “Орленя” й “Український хлібороб”.

Таким чином, опрацювання зазначених архівних джерел, які введено до наукового обігу, опублікованих документів, мемуарної літератури, періодики, творчої спадщини У. Самчука й багатьох інших журналістів та їх критичний аналіз дали можливість досягти поставленої в дисертації мети й виконати всі окреслені завдання.

У підрозділі 1.2 – “Суспільно-політичні передумови заснування” – досліджуються умови, в яких відбувалося становлення газети “Волинь”. Метою Гітлера у Другій світовій війні було позбутися принизливого версальського договору і нав’язати його перегляд – з одного боку, з іншого – об’єднати німців у “Великому Райху” і завоювати “Lebensraum” – великий життєвий простір на Сході.

У підрозділі наголошується на тому, що з початком Другої світової війни значно активізувався український національно-визвольний рух. У цей час діяла легально не лише в Україні, а й в еміграції Організація Українських Націоналістів (ОУН), яку очолював полковник Євген Коновалець. Після його вбивства 23 травня 1938 року в Роттердамі агентом НКВС за особистим наказом Сталіна справу Коновальця продовжив Голова Проводу Українських Націоналістів (ПУН) Андрій Мельник. У критичний для України час в ОУН відбувся розкол між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко, Барановський, Сеник, Сціборський та ін.) та молодими революціонерами (Бандера, Стецько, Шухевич, Тимчій-Лопатинський, Ленкавський та ін.).

Розкол ОУН на ОУН-Б і ОУН-М вдарив по лавах національно-визвольного руху. Саме неузгодженість дій, амбіції, боротьба за владу всередині націоналістичного руху були часто на користь його противникам. Перед багатьма членами ОУН постала дилема: до якого крила приєднатися? Улас Самчук вибрав ОУН-М. Завдяки Олегу Кандибі (Ольжичу) більшість національно свідомої інтелігенції залишилася на старих позиціях, тобто при мельниківцях.

Уже в перші дні німецької окупації України конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН-Б (за підтримки “Нахтігалю”) без узгодження з німцями проголосила 30 червня 1941 р. встановлення в щойно захопленому Львові Української держави. Цього ж дня у Львові був проголошений “Акт відновлення української держави”, який підписав Провідник Національних Зборів Ярослав Стецько.

ОУН-М не підтримала проголошення Акта незалежності у Львові, вважала, що їхні суперники здійснили цю акцію непродумано й поспішно.

Однак дві організації ОУН з початком війни готувалися до того, щоб політично заволодіти територією України відразу після того, як пройде фронт. З цією метою в еміграції велася підготовка похідних груп для проведення в Україні культурницької пропаганди. До однієї з таких похідних груп, яку очолював О. Ольжич, входили Улас Самчук та Олена Теліга. Метою її був Київ, де на початку війни значно активізувалася діяльність національно свідомих патріотів з налагодження всіх ділянок українського життя, до цього хотіли долучитися й українці-емігранти. З Кракова У. Самчук та О. Теліга вирішили потрапити в Україну через “зелену границю”: 16 липня 1941 року вони в Сосницях перейшли річку Сян і дісталися Львова. Звідти Улас Самчук приїхав до Рівного, де випадково зустрівся зі Степаном Скрипником – відомим громадським діячем. Степан Скрипник порадив Уласу Самчуку не поспішати до Києва, а в Рівному організовувати роботу редакції газети та книжкового видавництва.

У підрозділі 1.3 – “Організаційний аспект діяльності газети, програмні цілі та способи їх реалізації” – йдеться про налагодження роботи редакції в умовах війни, добір кадрів, концепцію газети “Волинь”.

31 серпня 1941 року (з датою 1 вересня) перше число “Волині” побачило світ. Формат А2, обсяг – 4 сторінки. Газета задекларувала своє призначення як “Часопис для Волині”. Незважаючи на поліграфічні труднощі, слабку матеріально-технічну базу, видавці газети “Волинь” в умовах радянсько-німецької війни досягли значної популярності. Її читали не лише на Рівненщині, а й у Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Волинській, Кіровоградській, Миколаївській областях, у столиці України Києві та сусідній Білорусії.

Розбудовуючи свою інформаційну діяльність у “столиці” райхскомісаріату “Україна” – Рівному, журналісти взяли сміливий курс на утвердження українського народу як самодостатньої нації, висунули неодмінну вимогу її мовного об’єднання, відродження української державності шляхом заволодіння українцями всіма ділянками народногосподарського й культурного життя. Газета ставила за мету сприяти пробудженню й нагромадженню національно-патріотичних сил.

У редакції працювали талановиті журналісти: Євген Лазор, Василь Штуль, Олег Штуль, Роман Бжеський, Андрій Мисечко, Антін Кучерук, Петро Колесник, Петро Зінченко.

Для “Волині” писали Олена Теліга, повстанський художник Ніл Хасевич, директор Рівненського міського театру Анатоль Демо-Довгопільський, просвітянський діяч Неофіт Кибалюк, священики о. Юрій Шумовський та о. Михайло Носаль, колишній міністр УНР, агроном Євген Архипенко, архітектор, дослідник народно-церковної архітектури Волині Леонід Маслов, поет і драматург Авенір Коломиєць, громадська діячка Харитина Кононенко. З Галичини надсилали свої твори письменники Василь Щурат, Уляна Кравченко, Іван Филипчак, Федір Дудко; з Кременеччини – Сергій Даушков; з Києва – Євген Яворівський та Петро Олійник; з Луцька – Микола Книш; письменники Зінаїда Мірна, Анатоль Курдидик, Євген Маланюк, Юрій Горліс-Горський, Тодось Осьмачка, Віталій Юрченко. Кореспондентами видання в інших країнах були такі відомі літератори, як Євген Онацький (Рим), Богдан Осадчук (Берлін), Володимир Приходько (Прага).

На чолі редакції стояли: вересень 1941 р. – березень 1942 р. – Улас Самчук, березень – травень 1942 р. – Степан Скрипник, травень 1942 р. – липень 1943 р. – Андрій Мисечко, липень 1943 р. – січень 1944 р. – Петро Зінченко.

Хронологічно історію газети “Волинь” можна поділити на три періоди: перший – вересень 1941 р. – березень 1942 р.; другий – березень 1942 р. – липень 1943 р.; третій – липень 1943 р. – початок січня 1944 р.

Свого журналістського піку видання досягло за редакторства У. Самчука. Під боком райхскомісаріату “Україна” “Волинь” творила інфраструктуру громадсько-політичних, культурних, господарських українських інституцій (Українська Рада Довір’я на Волині, “Просвіта”, Жіноча Служба Україні, Суспільна опіка, Український Червоний Хрест, “Сільський Господар”, “Центросоюз” та ін.), вона стала також пропагандистським речником населення не лише Рівненщини, а й багатьох областей України, пробуджуючи національну свідомість і об’єктивно готуючи ґрунт для виникнення Української Повстанської Армії.

У перший період існування газети “Волинь” на її сторінках друкувалися матеріали під систематичними рубриками “Українське життя”, “Хроніка”, “Господарське життя”, “Огляд преси”, “Театр”, “На злобу дня”, “Правду в очі”, “Господарський огляд”, “Про працю міських підприємств”, “Повідомлення з фронту”, “Вісті зі світу”, “З Головної Кватири Фірера”, “Спорт”.

На шпальтах “Волині” за редагування Уласа Самчука була широко представлена вся палітра газетних жанрів. Газета була інформаційно насиченою. Кожне її число відкривала передова стаття. Друкувалися замітки, звіти, репортажі, інтерв’ю, аналітичні, науково-популярні статті, матеріали з мистецтвознавства та етнографії, кореспонденції, рецензії, нариси, етюди, есе, вірші, уривки з художніх творів, фейлетони, усмішки, оповідання, бувальщини, анонси, оголошення, вітання, розпорядження, цінники, некрологи, подяки, реклама. Вміщувалися також ілюстрації – фото, фоторепортажі, карикатури, рубрики-заставки (кліше). Значно уніфікувалася система жанрів у ІІ і ІІІ періодах діяльності газети, причиною цьому була жорстка цензура з боку райхскомісаріату та відтік з редакції талановитих журналістів і позаштатного активу.

Періодичність виходу “Волині” була такою: з 1 вересня 1941 року до 19 жовтня 1941 року один раз на тиждень, з 19 жовтня 1941 року до 7 січня 1944 року – двічі на тиждень (у четвер і неділю). Вартість при цьому зросла за один примірник з 50 копійок до 1 карбованця.

З 1 вересня 1941 року до 4 червня 1942 року “Волинь” виходила форматом А2, з 4 червня 1942 року до останніх днів існування газета друкувалася форматом А3.

З 19 квітня 1942 року “Волинь” набуває статусу “Український часопис”. У номері від 9 вересня 1943 року за вказівкою німецького видавничо-друкарського товариства з обмеженою відповідальністю “Преса України” типологічну ознаку “Український часопис” було знято. Без цих слів газета виходила до 7 січня 1944 року.

20 листопада 1941 року Еріх Кох видав “Тимчасове зарядження охорони порядку в пресових справа”, яким запроваджувалася жорстка цензура преси.

У другому розділі – “Видавництво “Волинь”: діяльність в окупаційних умовах” – аналізуються передумови виникнення в Рівному в роки Другої світової війни найбільшого, найвпливовішого українського видавництва, окреслюється тематичний репертуар його книжкової продукції та періодичних видань.

У підрозділі 2.1 – “Структура, управління, функціонування” – досліджується діяльність видавництва “Волинь” у Рівному під час Другої світової війни та з’ясовуються завдання, які ставили перед собою його працівники.

З 1 вересня 1941 року дирекцію видавництва “Волинь” очолював Степан Скрипник, який одночасно виконував обов’язки головного керманича всіх редакцій. З 15 жовтня 1941 року видавництво очолив Іван Тиктор. На чолі його адміністрації стояв Олександр Петлюра. Видавництво випускало газету “Волинь”, журнали “Орленя” (для дітей) та “Український хлібороб”, а також українські книжки й календарі. Воно також займалося розповсюдженням усієї друкованої продукції, проводило фінансову діяльність, яка підлягала жорсткому контролю з боку німецької адміністрації – товариства “Преса України”, яке знаходилося в Луцьку, та Уряду Праці при райхскомісаріаті “Україна”.

У підрозділі 2.2 – “Тематичний репертуар книжкової продукції видавництва “Волинь” – йдеться про ті книжкові видання, які вдалося видавництву видати чи перевидати з 1941 року по 1942 рік (протягом наступного 1943 року видавництво видавало лише газету “Волинь”).

У 1941 році видавництво перевидало роман У. Самчука “Марія”, надрукувало стінний календар та кишеньковий календарець на 1942 рік. На початку 1942 року побачили світ “Новий український колядник (давні колядки і щедрівки та нові патріотичні колядки з додатком святочних побажань)” обсягом 64 сторінки, який упорядкував У. Самчук, та “Новий Український вертеп (з хати до хати)” Ф. Ремезівського обсягом 15 сторінок.

Видавництво “Волинь” започаткувало одночасно дві серії видань: “Бібліотеку “Антикомуніст” та “Театральну Бібліотеку”. З середини березня до середини квітня 1942 року побачили світ три “кишенькові книжечки” (форматом А6) “Бібліотеки “Антикомуніст”: “Правда про наше минуле” (95 сторінок), “Сталінська Конституція” спереду і ззаду” (46 сторінок), “Пушкін і ми” (52 сторінки). Автором був Роман Бжеський, але підписував їх відповідно так: Іван Мазепинець, М. І., Характерник.

Із запланованих видань серії “Театральна Бібліотека” видавництво в 1942 році видало п’єсу Т. Шевченка “Назар Стодоля” (форматом А5).

У підрозділі 2.3 – “Дитячий журнал “Орленя” – аналізується тематика видання, що реалізована в різноманітних жанрових формах.

Редагував журнал Петро Зінченко. Перше число часопису вийшло друком у жовтні 1941 року форматом А4 обсягом 32 сторінки, але у червні 1942 року він вже мав 16 сторінок. З цього часу й до останнього числа, яке побачило світ у листопаді 1942 року, кількість сторінок не збільшувалася. Всього було надруковано 14 чисел журналу “Орленя”, який користувався великою популярністю в читачів як Західної, так і Східної України.

Ідея побудови незалежної, самостійної України й місце та роль у цій нелегкій справі молоді – концепція видання.

На сторінках журналу друкувалися розповіді про видатних діячів України, матеріали з історії визвольної боротьби українського народу, біографії українських письменників і поетів та уривки з їх творів. Новини в журналі подавалися під рубрикою “Що нового в світі”, рубрика “Творчість наших читачів” презентувала талановитих молодих дописувачів часопису. Публікувалися матеріали й на спортивну тематику та інтелектуальна інформація під рубрикою “Гри та розваги”. У кожному числі щомісячника вміщувався “Історичний календар”, який розповідав про найвизначніші події в історії України та її видатні історичні постаті.

У підрозділі 2.4 – “Питання професійної культури на сторінках “Українського хлібороба” – розкривається призначення видання, його специфіка, тематичне спрямування.

Перше число щомісячника “Український хлібороб” вийшло друком у січні 1942 року форматом А4 на 32 сторінках. Видання було призначене для трудівників усіх сфер сільського господарства. З червня 1942 року й до останнього номера (жовтень 1942 р.) часопис друкувався обсягом 16 сторінок. У світ вийшло 10 чисел “Українського хлібороба”. Журнал редагував Петро Колесник.

Перевага на сторінках видання надавалася матеріалам фахівців. У часописі були постійні рубрики за такими напрямами діяльності трудівників села: “Рільництво”, “Тваринництво”, “Меліорація”, “Рибальство”, “Бджільництво”, “Садівництво й городництво”, “Ветеринарія”, “Сільське будівництво”, “Кооперативне молочарство”, “Хліборобство”, “Ремесло”, “Хліборобська культурно-освітня робота”, “З досвіду для досвіду”, “Птахівництво”, “Волинські скарби – лікарські рослини”.

У третьому розділі – “Улас Самчук – редактор газети “Волинь” – йдеться про становлення У. Самчука як письменника та журналіста, досліджуються публіцистичні твори автора, надруковані на сторінках газети “Волинь”, аналізуються їх тематичні й стильові особливості, розкривається вплив редактора в непростий час німецької окупації на формування в читачів національної свідомості та його внесок у справу боротьби за відродження української державності.

У підрозділі 3.1 – “Становлення У. Самчука як письменника та журналіста” – простежується сходження У. Самчука до вершин літератури та журналістики. Наголошується на тому, що він не мав вищої освіти, але завдяки самоосвіті зумів досягти вже в молодому віці визнання в багатьох країнах Європи.

Вперше вийшло друком оповідання У. Самчука “На старих стежках” у варшавському часописі “Наша бесіда” (редактор Володимир Островський) 20 квітня 1926 року.

У серпні 1927 року У. Самчук дезертирував з польського війська й опинився в німецькому місті Бойтен, оселився в родині Германа Блюме. Тут він переклав новелу Томаса Манна “Залізнична катастрофа”, написав новели “Образа”, “Собака у вікні”, “Четвертий чоловік”, “Мадонна цвітучого саду” і надрукував їх у “Літературно-науковому вістнику”, редактором якого був Дмитро Донцов.

У 1929 році з Німеччини Самчук переїжджає до Праги, де на той час було багато української інтелігенції. Саме Празі він завдячує тим, що тут “визрів як письменник”. У перші роки свого перебування в Празі продовжує друкуватися в “Літературно-науковому вістнику” (пізніше “Вістнику”). У Празі автор написав романи “Кулак”, “Марія”, роман-хроніку в трьох частинах “Волинь”.

Початок публіцистичної творчості У. Самчука припадає на 1931-1932 роки, протягом яких у нелегальному часописі УВО-ОУН “Сурма” він опублікував цикл фейлетонів “Местники”.

Журналістське перо Самчука значно відшліфувалося на Закарпатті, де у проголошеній незалежній Карпатській Україні з осені 1938 року до весни 1939 року був референтом пропаганди Українського Національного Об’єднання в Хусті. Про ці події він писав до нью-йоркської “Свободи” та паризького “Українського слова”.

Упродовж усього свого життя У. Самчук поєднував письменництво з журналістикою. Цю спорідненість яскраво охарактеризував Юрій Клиновий у статті “Улас Самчук – його сімдесятиріччя”: “У його творчій натурі існує дуалізм, дві споріднені музи постійно зводять боротьбу під час його творчого горіння: одна муза епосу Калліопа, муза великого письменника, друга – модерна її сестра, муза широкого спілкування зі своїм народом, муза знаменитого журналіста. Обидві вони, ці музи, нерозривно сплетені в його душі і в його літературному доробку”.

У підрозділі 3.2 – “Тематичні й стильові особливості публіцистики У. Самчука на сторінках “Волині” – аналізується фактичний матеріал, подається його інтерпретація в контексті доби, відзначається актуальність проблематики творів публіциста, широкий діапазон його загального та фахового досвіду, висока ерудиція й глибина мислення.

У газеті “Волинь”, за нашими підрахунками, Улас Самчук з 1 вересня 1941 року до 21 листопада 1943 року опублікував 31 передову статтю, 4 блоки репортерської публіцистики загальною кількістю 35 публікацій, 3 уривки з художніх творів, 42 різножанрові матеріали (кореспонденції, огляди, рецензії, замітки, фейлетони, відповіді), що в загальній сумі становить 111 публікацій.

Журналістську діяльність У. Самчука в Рівному під час війни умовно можна поділити на два періоди: перший – 1 вересня 1941 р. – 22 березня 1942 р. (до арешту німцями); другий – червень 1942 р. – серпень 1943 р. Під час першого періоду У. Самчук був головним редактором газети “Волинь”, під час другого – кореспондентом німецької пресової служби Дойчес Нахріхтен Дінст.

Аналіз публіцистичних виступів У. Самчука на сторінках газети “Волинь” дав можливість стверджувати, що журналіст в умовах німецької окупації сміливо порушував українське питання: здобуття державності, об’єднання національно-патріотичних сил для боротьби за незалежну Україну, національне самоствердження, відродження рідної мови, культури, організації й розбудови міст і сіл України, вітчизняної промисловості й сільського господарства. Автору належить низка різножанрових матеріалів, у яких він розвінчував культ особистості Сталіна, аргументовано доводив недосконалість радянської влади, колгоспної системи господарювання, розповідав про злочинні дії цієї влади стосовно українського народу: розкуркулення, винищення господарів, спланований голодомор у 1932-1933 роках.

У цьому тематичному контексті підкреслюється, що проукраїнська налаштованість численних публікацій головного редактора, таких, як “22 січня”, “Крути”, “Шевченко”, “Слово письменника”, “Так було – так буде”, “Свідомо жити”, “Перед найбільшим вирішенням”, “Героїзм наших днів”, “Завойовуймо міста”, “Молодь”, “Київ – серце України”, суголосна з духом творів борців за українську державність Д. Донцова, С. Петлюри, В. Липинського, М. Міхновського.

Переважній більшості публікацій У. Самчука притаманні емоційна насиченість, аргументованість, доказовість. В умовах цензури з боку райхскомісаріату “Україна” автор вдавався у своїй творчості до езопової мови, натяків, історичних паралелей.

Проаналізовані публікації У. Самчука дають підставу стверджувати, що головний редактор найбільш плідно зреалізував свій творчий потенціал в аналітичних жанрах. Значна частина матеріалів автора – це передові, проблемні, полемічні статті, коментарі, кореспонденції, рецензії. Особливе місце в жанровій палітрі автора займають інформаційні жанри, зокрема репортаж.

Мова публіцистичних виступів У. Самчука грамотна, вишукана, добірна, зрозуміла, хоча не позбавлена слів іншомовного походження.

У підрозділі 3.3 – “У. Самчук і райхскомісаріат “Україна” – обґрунтовуються взаємини головного редактора з райхскомісаріатом “Україна”.

На основі архівних джерел, документів, праць зарубіжних і вітчизняних учених доведено, що вони були зумовлені кількома чинниками: по-перше, сподіванням на початковому етапі війни на те, що німці дадуть можливість українському народу здобути незалежність; по-друге, бажанням видавати газету, в якій би значно переважала українська тематика і таким чином сприяла пробудженню українського національного життя й організації українських національних сил в усій Україні в роки Другої світової війни.

У четвертому розділі – “Проблематика газети “Волинь”: від українського питання – до держави” – досліджується масив публіцистичних творів журналістів газети та позаштатного активу, їх внесок у боротьбу за розв’язання в складний період німецької окупації України злободенних суспільних проблем та здобуття незалежності України.

У підрозділі 4.1 – “Ствердження державотворчих ідей у газеті “Волинь” – розкривається проблематика численних публікацій тогочасних відомих журналістів. В основі їхньої творчості – прагнення відродити українську державність, незважаючи на несприятливі для цього історичної умови – німецька окупація. Проблематика української державотворчості в концепції “Волині” брала витоки з національно-визвольної боротьби. Цій тематиці присвячено багато публікацій, зокрема Мазепинця І. “З буряних днів”, Мисечка А. “В річницю Крутянського епосу”, Маланюка Є. “Крути”: Народити нового українця”, “Балада про Василя Тютюнника”, “Дума”, Штуля В. “Герої Базару” та інші.

По-особливому зазвучали на сторінках газети матеріали, що порушували проблему політичного державотворення в умовах війни. Це такі, як: Бжеський Р. “Моя хата скраю”, Олійник П. “Україна вступає на новий шлях”, “Національна дисципліна”, Штуль В. “Демократія чи націоналізм”, “Брак інтелігенції”, “Наша сила”, “Україна в цифрах”.

Концептуальні засади й принципи національно-державного відродження українського суспільства журналісти “Волині” вбачали передусім у консолідації національно свідомих сил. Ідеї української державності на сторінках газети звучали переконливо, сміливо, незважаючи на різні заборони, цензуру райхскомісаріату. Газета закликала відроджувати українську державність, розбудовувати всі ділянки народногосподарського життя. Водночас її журналісти та позаштатний актив сміливо розповідали про злочинну державу, якою є СРСР. Уже в 1941-1943 роках зі сторінок “Волині” до українського народу промовлялися такі слова, як “система”, “геноцид”, “етноцид”, “більшовицькі катівні”, “голодомор”. Ще в 1942 році газета почала розвінчувати “культ особистості Сталіна”.

У контексті українського державотворення значну роль відіграє публіцистика Олени Теліги на сторінках газети “Волинь”, де вона опублікувала вірш “Поворот” (21 вересня 1941 р.), публіцистичні роздуми – “Перед брамою столиці” (21 вересня 1941 р., ч. 4-а), “Розсипаються мури” (5 жовтня 1941 р.), “Братерство в народі” (12 жовтня 1941 р.), “Прапори духа” (16 листопада 1941 р.), “Нарозстіж вікна” (18 січня 1942 р.). Під криптонімом “О.Т.” у “Волині” був 27 грудня 1942 року вміщений матеріал “Нариси вуглем”. Чи належить він Олені Телізі – стверджувати важко.

У підрозділі 4.2 – “Національно-духовні надбання українства” – охарактеризовано проблемно-тематичні аспекти публікацій газети “Волинь”, в яких порушуються питання національно-духовних надбань.

Чільне місце на сторінках газети зайняли насущні проблеми рідної мови, національного театру, художньої літератури та критики, видавничої справи й преси, мистецтвознавства та етнографії, української школи і виховання нового покоління, Української автокефальної православної церкви, історії архітектури та храмів.

У дослідженні аналізуються численні статті на подібну тематику. Зразком публіцистичності є, зокрема, такі: Штуль В. “Чистота мови”, Ель-Бе “Українська мова”, Характерник “Три правописномовні шкідники”, “Мова – як джерело душі та знаряд культури”, “Політичне шкідництво на мовному фронті”, Волинський Ф. “Про українську церкву”, Кибалюк Н. “Большевизм і Церква”, Скрипник С. “На часі”, Мисечко А. “Сила Шевченкового духа”, Полтавець М. “Т. Г. Шевченко та церква”, без підпису “Жертва большевизму – Микола Хвильовий”, Зайцев П. “Микола Зеров”, Сивенький П. “Жінка в творах О. Кобилянської”, Бжеський Р. “Поет, що прийшов зарано”, Олена П. “Комплекс меншевартості”, Маслов Л. “Волинські замки”, Зінченко П. “Наш театр”, Н. Б. “Театр у Дубні” й інші.

Редакція газети “Волинь” відіграла значну роль у відродженні та розвитку “Просвіти” на Волині в роки німецької окупації.