СТРУКТУРНІ І КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю (на матеріалі телепередач 2000 – 2004 років)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНІ І КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю (на матеріалі телепередач 2000 – 2004 років)
Альтернативное Название: СТРУКТУРНЫЕ И КОММУНИКАТИВНЫЕ ПАРАМЕТРЫ ЖАНРА СВОБОДНОГО ИНТЕРВЬЮ (на материале телепередач 2000 - 2004 лет)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується  актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.


У першому розділі“Телевізійне мовлення як об’єкт дослідження у сучасному мовознавстві” –  розглянуто системні властивості  українського телевізійного діалогічного мовлення з позицій лінгвістики тексту і аналізу дискурсу, уточнено поняття телевізійного дискурсу, з’ясовано вплив екстра- та інралінгвістичних чинників на його формування, окреслено особливості співвідношення усної і писемної форми у телевізійному діалогічному дискурсі, визначено місце вільного інтерв’ю серед діалогічних жанрів у структурі телевізійного дискурсу.


Телевізійне мовлення кваліфікується як дистанційне, ідеологічно зв’язане, реалізоване у специфічних студійних умовах, спрямоване на розосередженого кількісно невизначеного адресата і застосовуване ЗМІ з метою впливу на думки і вчинки масової аудиторії.


Телевізійний діалогічний дискурс у структурі засобів масової інформації може бути визначений як одиниця етно-, соціо-, психолінгвістичної комунікації, що характеризується смисловою і мотиваційною цілісністю і становить систему елементів, призначених для вирішення конкретних ієрархічно організованих завдань спілкування за посередництва відповідних телевізійних жанрів. Діалог у структурі телевізійного дискурсу формують: комунікативна ситуація, інтенція комунікантів і структурно-комунікативні параметри жанру. Діалогічна ситуація є стандартною за своїми параметрами і регулюється  композиційними схемами відповідних телевізійних жанрів. Діалогічність телевізійного дискурсу виявляється не лише у певних жанрових формах, а пов’язується із взаємодією у телевізійному просторі різних свідомостей, смислових позицій, культур.


Усна форма мовлення реалізується  в умовах телевізійної діалогічної комунікації як дистанційне спілкування, опосередковане технічними знаковими системами, які здійснюють відчуження повідомлення від комунікантів. Спонтанне телевізійне діалогічне мовлення наближається до усно-розмовного завдяки можливості відтворення міміко-жестових, кінетичних та інших засобів. Різниця між розмовним і усним телевізійним діалогічним мовленням  частково виявляється: у тематичному плані (побутова тематика властива відповідно розмовному мовленню, а  суспільно значуща – телевізійному); у плані розгортання мовлення (у розмовному діалозі переважають короткі репліки,  телевізійному властиві розгорнуті  репліки); у ситуативному плані (неофіційне оточення розмовного мовлення протистоїть умовам телевізійної студії). Телевізійному діалогу притаманне застосування прийомів інтимізації мовлення, які покликані оживити розмову, зробити її ближчою до глядачів, а це, у свою чергу, сприяє появі цілого ряду явищ, які зближують телевізійне мовлення з розмовним, зокрема: 1) Використання частки ну, особливо на початку речення: “Ну, якщо Вам так відверто сказати…”(“СТ”10.01.200 р.). 2) Можлива відсутність  чітко окреслених меж речення, повтори, перебудова фрази – те, що  викликане спонтанністю мовлення: “Ну… я… е… мені важко казати про моїх колег… я хочу сказати, що Міністерство охорони здоров’я… ми завжди з  розумінням і повагою ставилися  до профільного нашого комітету...” (“СТ”16.06.2001р.). 3) Велика кількість незакінчених та неповних речень типу: Більше нічого...”; “Ні, можливо, Ви б це сприйняли як-небудь…”; “Розумію...”. 4) Логічне членування мовного потоку за допомогою прислівників – по-перше, -по-друге і т. д.: “(…)І не лише Міністерство веде таку роботу і творить нові підручники. Це – по-перше. По-друге, ми маємо можливість використовувати альтернативні підручники...” (“СТ”17.06.2001р.). 5) Велика кількість розмовної, експресивної лексики, залучення тропів, стилістичних фігур з метою увиразнення мови, невелика  кількість  прикметникових та дієприкметникових зворотів, заміна мовцем великих цитат їх переказуванням, пояснення маловідомих термінів, округлення цифр тощо.


До писемної форми телевізійне мовлення наближують офіційні умови, за яких відбувається спілкування, та попередня підготовка, що  передує будь-якій передачі навіть в умовах прямого ефіру. Образ процесу комунікації, створений телебаченням, найбільш наближений до об’єктивної дійсності, але не тотожний їй. Зміст телевізійного діалогу  формується шляхом інтеграції інтра- та екстралінгвістичних чинників. Перші становлять матеріальну основу вираження повідомлення, а другі – виконують допоміжну функцію як засоби заповнення лексично не представлених позицій у структурі діалогу.


У лінгвістиці поняття жанру мовлення розглядається не лише як вид мовленнєвого твору (М.Г. Подолян), вид цілісного висловлення (М.М. Бахтін), але і як динамічна структурна модель, яка втілюється  у деякій множині конкретних мовленнєвих творів (Л.І. Мацько, О.С. Троянська), як суцвіття об’єднаних в єдине ціле мисленнєвих актів (А. Вежбицька). Специфіка телевізійного інтерв’ю як жанру виявляється в тому, що факт,  подія та їхнє суспільне значення висвітлюються через повідомлення, думки та судження співрозмовника, який є спеціалістом у відповідній галузі і володіє актуальною інформацією. Жанр вільного інтерв’ю (ВІ) протиставляється за рівнем стандартизованості жанрам інтерв’ю-анкети, бліц-інтерв’ю, протокольного інтерв’ю та інтерв’ю-допиту, оскільки відрізняється різноплановою тематикою запитань, які композиційно пов’язані між собою, можливістю коментарю, уточнення або висловлення свого погляду з боку інтерв’юера. ВІ залежно від предмета обговорення розшаровується на конкретніші різновиди: інформаційне інтерв’ю (мета – одержання суспільно значущої інформації за допомогою авторитетної особистості як носія цієї інформації), портретне інтерв’ю (мета – всебічне висвітлення запрошеної видатної особистості), проблемне інтерв’ю (мета – виявлення  різноманітних аспектів (позитивних і негативних) явища (події, факту), що обговорюється). Цілісність цього типу  дискурсу базується на взаємодії статичних і динамічних властивостей його структури. Статичний  каркас вільного інтерв’ю полягає у незмінності його зовнішньої композиції: це завжди форма діалогу, що складається зі стимулювальних реплік ведучого і відповідей респондента, які послідовно чергуються. Динаміка  структури визначається рухомістю комунікативно-прагматичного контексту ВІ,  що виявляється у послідовному ланцюгу мовленнєвих дій.


У другому розділі – “Мовноструктурні параметри жанру вільного телеінтерв’ю – описано формальні структурні елементи жанрово-композиційної системи ВІ, на основі аналізу фактичного матеріалу кваліфіковано функціональні типи реплік та охарактеризовано особливості їх мовного вираження.


Структура ВІ у своєму формальному  вираженні виявляється як своєрідна конструкція, утворювана двома рівнями комунікативної системи. Перший рівень – це жанрово-композиційна складова системи, яка зорієнтована на проектування мовного жанру інтерв’ю як функціонального об’єкта. Ця складова виявляється у композиційних ланках: “введення в тему”, “експлікування” і “резюмування”. Зазначені композиційні ланки співвідносяться  з такими рівнями так званої зовнішньої композиції: заголовком, вступом, основною частиною і кінцівкою. Другий рівень – це  композиційно-функціонально-стилістична складова системи, яка пов’язана з функціонуванням  жанру  ВІ, тобто здійснює його внутрішню організацію. Перший і другий рівні підпорядковуються  цілісній архітектоніко-мовленнєвій формі діалогу.


У ВІ заголовок виконує специфічні  глобальні функції, оскільки об’єднує  під однією назвою передачі цілу низку окремих діалогів. Назва циклу телепередач цього жанру суттєво відрізняється від заголовків газетного різновиду інтерв’ю, зокрема, у ній відсутні відомості щодо теми майбутньої бесіди. Заголовок у жанрі ВІ виконує передусім  рекламну функцію, закріплюючи за назвою час виходу передачі в ефір, образ ведучого і особливості запрошених (видатні особистості, фахівці з певної галузі, пересічні громадяни тощо). Вступна частина (зачин) ВІ, залежно від  предмета обговорення, репрезентована чотирма моделями. Залежно від виконуваної функції, зачин може бути  проспективно чи ретроспективно спрямований, констатувальний, оцінний та безоцінний. Структурне компонування елементів основної частини ВІ представлене трьома топікальними конструкціями: ланцюговою, ланцюгово-блоковою та блоковою. Найпоширенішою і найприроднішою для жанру ВІ є ланцюгова конструкція, прийнятною – ланцюгово-блокова, невластивою – блокова. Характерною особливістю заключної частини ВІ є її безпосередня залежність від предмета розмови. Заключна частина у жанрі ВІ  представлена такими типами висновків (класифікація Л.І. Мацько): елегантний фінал (характерний для портретного і проблемного різновидів ВІ), апелювальний різновид доцільного висновку (переважає у проблемному різновиді ВІ), підсумковий доцільний висновок (властивий переважно інформаційному різновиду ВІ). Схема “зачин – основна частина - кінцівка” забезпечує єдність і цілісність ВІ, а також можливість функціонування цього жанру як  незалежної форми комунікації.


Структурні одиниці другого рівня системи (внутрішньої композиції) різними способами забезпечують адекватну передачу інформації і її оптимальне сприйняття. Їх розмежування у структурі ВІ здійснюємо дотримуючись традиційного визначення діалогічної єдності як сукупності двох і більше реплік, пов’язаних відношенням “стимул-реакція”. Зокрема, виділяємо стимулювальні, реагувальні та реагувально-стимулювальні групи реплік. У межах першої групи виділяються репліки звернення-питання, звернення-повідомлення і звернення-спонукання. Репліка звернення-питання, у свою чергу, вміщує такі функціональні різновиди: власне питання (комунікативна функція) і метакомунікативні питання (фатична функція). Останні поділяються на уточнювальні (питання-відлуння і питання-перепитування), допоміжні (питання-підказки і експозитивні), риторичні (власне риторичні та етикетні). Власне питання за характером інформації, запит якої здійснюють, поділяються на  відкриті (спрямовані і неспрямовані) і закриті (сугестивні, альтернативні і питання, що потребують від співрозмовника чіткого визначення своєї позиції). Репліка звернення-повідомлення, як засіб введення нової або уточнення вже відомої інформації, виступає у жанрі ВІ у різноманітних комбінаціях, поєднуючись з усіма іншими різновидами ініціювальнї репліки,  містить  позитивну, негативну або нейтральну інформацію щодо теми і наближається за частотністю застосування до репліки звернення-питання. Репліка звернення-спонукання здійснює вплив на респондента, безпосередньо або опосередковано закликаючи до фізичної (рухи, жести), психічної (запам’ятовування, розмірковування, негативні чи позитивні емоції) і, передусім, мовленнєвої реакції.


За особливістю лексичного  наповнення усне мовлення інтерв’юера, репрезентоване ініціювальною реплікою, слід віднести до розмовно-літературного різновиду, який включає: а) нейтральну лексику, б) розмовну лексику, в) незначну кількість просторічної лексики. Значний прошарок у мовленні учасників передач становить суспільно-політична та загальнонаукова лексика. Однак навіть в стимулювальних репліках інтерв’юера фіксується підвищена частотність уживання вузькоспеціальних термінів (їх кількісний і якісний склад у передачі залежить від теми діалогу  і фаху запрошеного). Подібне явище сприяє поширенню  термінологічної лексики серед пересічних громадян завдяки її  багаторазовому повторенню і тлумаченню. Таким чином, під впливом телебачення, що здійснює популяризацію спеціальних наукових знань, відбувається збільшення лексичного запасу носіїв мови, підвищення їх освітнього рівня. Інтерв’юер  нерідко використовує в ініціювальній репліці неологізми, а прагнення до оригінальної  і образної передачі інформації спонукає його до індивідуальної мовотворчості: “... нас чекає спікеріада, прем’єріада, а от потеріада?...” (“СТ”16.04.2002р.). Слова “спікеріада” і “прем’єріада” є неологізмами, за аналогією до яких утворено оказіоналізм “потеріада”. Подібні лексеми передають нові семантичні, стилістичні, функціонально-експресивні відтінки, яких немає у загальновживаних словах, створюють ефект несподіванки. У репліках інтерв’юера  фіксуються також неологізми, що є запозиченнями з інших мов, зокрема з англійської. Деякі з таких запозичень стають надзвичайно популярними, наприклад: “Знов у Вас бренд використали?” (“ЗБ”18.02.2004р.). Лексичне наповнення репліки-стимулу вирізняється більшим ступенем клішованості,  порівняно з реплікою-реакцією, бо саме на інтерв’юера покладено відповідальність за реалізацію етикетної стратегії, тобто право розпочинати і завершувати діалог, а також обов’язок контролювати його перебіг, повертаючи, у разі потреби, співрозмовника до основної теми бесіди.


Незважаючи на те, що мовлення інтерв’юера у жанрі ВІ має вищий ступінь підготовленості, ніж мовлення респондента, проте і у його репліках спостерігається велика кількість  хезитаційних пауз, які зазвичай заповнюються звуками типу [ā], [ē], [ū], [гм], а також різноманітними вставними словами та виразами: тобто, саме, ось, ну, так би мовити, як би це сказати тощо. Подібні слова не прикрашають мовлення, однак постійно зустрічаються навіть в ініціювальних репліках інтерв’юера, заповнюючи проміжки у мовленнєвому потоці. Частки і більшість інших слів-заповнювачів пауз відносяться до так званої міжтематичної лексики і у більшій або меншій кількості зустрічаються в усіх передачах ВІ незалежно від теми розмови. Особливу роль у діалогічній взаємодії відіграють також сигнали підтримки комунікативного контакту, у ролі яких  виступають  невербальні (міміко-жестові) і вербальні, зокрема лексичні, засоби. Майстерність інтерв’юера залежить від уміння слухати співрозмовника і постійно підбадьорювати його, сигналізуючи про свою увагу і зацікавленість. Найчастотнішими вербальними засобами підтримки контакту інтерв’юером у жанрі ВІ є слова: так, угу, ага, розумію, чудово, добре, звичайно, цікаво, надзвичайно тощо. Фіксуються також кількісно та якісно неоднорідні вкраплення  жаргонної лексики (“сачкувати”, “суперкласний”, “крутий” тощо). В ініціювальній репліці представлені такі різновиди фразеологічних одиниць: народні (“мати гаманець за спиною”), книжні, зокрема парадокси: (“...будемо чекати чергового скандалу, який стане рушієм розвитку українського мистецтва...” (“СТ”10.08.2001р.)), фраземи іншомовного походження (“джентльменська угода”).


Репліки-реакції відіграють важливу роль у моделюванні діалогічної єдності, визначаючи її кордони і сигналізуючи про комунікативну завершеність діалогічної конструкції. У жанрі ВІ розмежовуються три можливі  реакції на репліку-стимул: позитивна, негативна  і невизначена (коли прийняття рішення відкладається). Позитивну та негативну реакції ілюструють відповідно відповідь-згода і відповідь-незгода, які можуть бути ускладнені коментуванням. Невизначена реакція виявляється у репліці відповіді-коментуванні, яка не містить ані підтримки, ані заперечення поглядів ініціатора мовлення. Негативна реакція  на ініціювальну репліку, незважаючи на формальне заперечення стимулу (незгоду зі  співрозмовником),  є реакцією прийняття, оскільки в результаті як позитивних, так і негативних реактивних реплік реципієнта, комуніканти досягають основної мети  діалогічної взаємодії – розуміння позицій одне одного. У зв’язку із завданнями та інтересами учасників  ВІ, які вербально виявляються в ініціальних та реактивних репліках, розмежовуються гармонійні та дисгармонійні діалоги. Гармонійний діалог передбачає такі різновиди реагувальних реплік: відповідь-згода та відповідь-незгода у поєднанні з реплікою-коментуванням або без неї. У зв’язку зі специфікою самого жанру вільного інтерв’ю (а не стандартизованого!) у діалогах переважають  ускладнені коментуванням репліки.


Репліка відповідь-згода  відіграє надзвичайно важливу роль у створенні мовної тканини гармонійного діалогу. У межах цієї репліки-реакції реалізуються такі види прагматичних значень: згода з думкою, підтвердження, дозвіл, згода виконати прохання. Найчастотнішим  стилістично нейтральним висловленням, яке здатне передавати практично усі прагматичні значення згоди, є слово-речення ТАК. У жанрі ВІ застосовуються також такі його синоніми-еквіваленти: безумовно, звичайно, абсолютно, отож, угу, да.  Репліка відповідь-незгода регулює хід інтерв’ю, бере участь у погодженні позицій і виявленні розбіжностей у поглядах його учасників. Найбільшою частотністю застосування при потребі висловлення незгоди характеризується слово-речення НІ, яке виражає негативну реакцію у чистому вигляді. Ця лексема (за підтримки ситуативних показників) здатна передавати увесь спектр прагматичних значень цього різновиду реактивної репліки, зокрема: заперечення, власне незгоду і відмову. Всі перераховані значення  об’єднані спільним семантичним компонентом: заперечення істинності деякої повідомленої раніше інформації, констатація неправильності (неприйнятності) висловлення (питання, повідомлення чи спонукання). Репліка-незгода майже завжди ускладнена реплікою-коментуванням, оскільки відсутність аргументації з боку мовця може спровокувати напруження у комунікативних стосунках учасників ВІ. Репліка звернення-коментування виявляється у жанрі ВІ або як ускладнення (у вигляді додаткової аргументації) до інших різновидів реагувальної репліки, або самостійно. Ця репліка виконує  аксіологічні, інформативні та корегуючі функції у структурі ВІ. У межах кожного з трьох різновидів ВІ ці функції виявляються неоднаково. У портретному різновиді інтерв’юер повинен надати гостеві можливість для саморозкриття, у зв’язку з чим тут переважають найбільші за обсягом репліки-коментування, що передають оцінку мовцем змісту стимулюючої репліки. У проблемному різновиді  ВІ ведучий надає гостеві можливість для якнайповнішого  висвітлення власної позиції, тому тут переважають середні за обсягом  репліки-коментування, основою метою яких є корекція інформації, що була надана у попередній стимулювальній репліці.   Здобуття  якомога більшої кількості нової інформації зумовлює зменшення обсягу репліки-коментування в інформативному різновиді вільного інтерв’ю,  а також залучення її не лише для спроби уточнити вже відоме, але і для введення якісно нового знання.


У репліках респондентів у жанрі ВІ фіксуються випадки вживання прономіналізованих прикметників один, певний, відомий, деякий  з метою не називати прямо, а лише натякнути, замовчати, приховати певну інформацію: “...туди йдуть люди... е... ну... з певними проблемами економічними...” (“СТ”22.11.2000р.),“...стали до керма деяких політичних структур...” (“СТ”23.05.2002р.).У реагувальних репліках діячів науки і освіти більше, ніж у мовленні інших груп респондентів, представлені історизми (“сувій”, “передпарламент”), а також реактивована лексика (“злука”, “остарбайтер”). Мовлення респондентів усіх груп насичене лексичними новотворами, зокрема: неологізмами (“консалтинговий центр”, “ГУУАМ”), потенційними словами (“однотомність”, “телебудування”) та оказіоналізмами (“храм-писанка”, “школа-оболонка”, “державоздійснення”). Співвідношення зниженої (жаргонної та просторічної) лексики у різних учасників ВІ неоднакове. Найбільший за чисельністю шар названої лексики фіксується у мовленні діячів культури і мистецтва, а також державних, політичних і громадських діячів. Це пов’язане з потребою надати висловленню певного експресивного та емоційного заряду. Не зафіксовано жодної жаргонної лексеми у мовленні діячів науки і освіти. Просторічна лексика  вживається  учасниками ВІ переважно як вияв певного ставлення до предмета розмови, відповідного емоційного стану (“політикани”, “паскудити”, “дурнувата поліція”, “дурні гроші”) або при потребі надати відповідну характеристику описуваному явищу (“простак”, “неотеса”, “тварюка”). З-поміж жаргонізмів особливою частотністю уживання відрізняються такі лексеми: “крутий”, “чисто”, “попса”, “понти” тощо. Зацікавленість ЗМІ у встановленні мовленнєвого та емоційного контакту з максимально широким колом адресатів орієнтує учасників телепередач на масову, а не на елітну мовну компетенцію.


Безпосередній характер комунікації у прямому ефірі зумовлює наповнення репліки-реакції фразеологічними одиницями, значну кількість яких становлять афористичні вислови, що переважають у мовленні діячів культури і мистецтва та наукових діячів (“...музей – невеличка краплина, в якій можна побачити цілий океан...”(“СТ”17.05.2002р.)), серед них іноді трапляються парадокси (“...був колись час, це звучить парадоксально, коли часу не було...” (“СТ”26.04.2001р.)), фіксуються також поодинокі випадки вживання книжних (урочисто-піднесених) (“...честь їм і хвала...”) і, навпаки, просторічних фразем (“поставити свою людину”, “залізти у кишки”, “як таргани гризуться”), а також трансформованих фразеологізмів і літературних цитат (“...з усіх мистецтв для нас найважливішим є... фуршет...” (“СТ”08.11.2001р.)). Останні разом з афоризмами покликані посилити прагматичний ефект від репліки і втілити у досконалій і лаконічній мовній формі суспільно значущу інформацію.


Як реагувально-стимулювальні  кваліфікуємо репліки комунікантів, що сполучають мовленнєву  реакцію на екстралінгвістичну чи комунікативну ситуацію та наявну мовну дію, яка, у свою чергу,  виявляється в одному з різновидів репліки-стимулу (питанні, спонуканні, повідомленні):


Р.: (...)якщо він тільки використовує трибуну для пропаганди своїх цілей та ідей. // То до якого часу він їх може пропагувати?


І.: Доки вони не стануть набуттям цілого суспільства. (“СТ”22.11.2000р).


Окрім зазначених різновидів реагувальних реплік, першу частину реактивно-стимулювальної репліки можуть становити також одиниці мовленнєвого етикету, найуживанішими з яких у жанрі ВІ є мовні формули подяки, вітання та вибачення:


Р.: Так. Ювілей. Чотирнадцятого вересня був. Так.


І.: Зі святом! // Як Ви вважаєте, до того часу Верховна Рада прийме закон “Про Фонд державного майна”? (“СТ”12.08.2001р.).


Реагувально-стимулювальні репліки сигналізують про можливість  переходу ініціативи від одного учасника комунікативного процесу до іншого, а отже, свідчать про можливість зміни співрозмовниками комунікативних ролей.


У третьому розділі“Особливості мовно-комунікативної організації жанру вільного інтерв’ю” встановлено реєстр комунікативних стратегій і тактик, що застосовуються комунікантами у жанрі ВІ, а також з’ясовано особливості їх мовного вираження, виявлено специфіку мовленнєвої взаємодії та особливості статусно-рольових відношень між учасниками комунікації в інформаційному, портретному і проблемному різновидах ВІ.


Процес спілкування у ВІ спрямований на пошук консенсусу, і вплив мовця, відповідно, скерований на раціональну сферу психіки адресата. Жанр ВІ становить аргументативний різновид телевізійного дискурсу на противагу дискурсу мовленнєвої агресії (у термінах О.В. Фадєєвої), а отже,  враховує право будь-кого з комунікантів на незгоду, і може бути кваліфікований як нежорсткий спосіб мовленнєвого впливу (Г.М. Сагач). Мовленнєва взаємодія у жанрі ВІ відбувається за допомогою відповідного тактико-стратегічного комплексу, зумовлюється статусно-рольовими відношеннями комунікантів та відповідними типами мовних особистостей співрозмовників, а також  мовленнєвою активністю учасників комунікативного процесу.


Під стратегією у жанрі ВІ розуміється оптимальна реалізація інтенцій мовця, спрямована на досягнення конкретної мети спілкування, узгоджена з особистісними (статусно-рольовими і психологічними) характеристиками співрозмовника і зумовлена комунікативним досвідом, який передбачає підпорядкування законам і нормам відповідної (у даному випадку - телевізійної) сфери комунікації і конкретно змодельованої ситуації спілкування. Тактика мовленнєвого спілкування у жанрі ВІ визначається як одна або кілька мовленнєвих дій, метою яких є здійснення впливу на партнера по комунікації на певному етапі діалогічної взаємодії.


У жанрі ВІ як респондент, так і інтерв’юер можуть застосовувати конфліктні і неконфліктні різновиди тактик.  Зокрема, виділяються такі стратегії і тактики інтерв’юера:


етикетна стратегія, що виявляється у тактиках презентації (типовими мовними формулами цієї тактики є: “наш (сьогоднішній) гість”, “мій (сьогоднішній) співрозмовник”), відкриття (типовими мовними формулами у жанрі ВІ є: “добрий день”, “вітаю Вас”), підтримки (тактику репрезентують уточнювальні, допоміжні та риторичні різновиди метакомунікативних питань, а також згода інтерв’юера, виражена лексемами “угу”, “так”, що виконує метакомунікативну функцію) і завершення (типовими мовними формулами є: “на все добре”, “до побачення”) мовленнєвого контакту; 


стратегія запиту інформації, яка представлена тактиками прямого (виражена ініціювальною реплікою-питанням відкритого або закритого типу) та непрямого (втілюється у зверненні-повідомленні і виявляється у формі припущення, побажання або цитування) запиту інформації;


- стратегія корекції наданої інформації, репрезентована тактиками уточнення (виявляється за допомогою питань-перепитування), узагальнення (початковими маркерами якої є лексеми “отже”, “тобто”) і конкретизації (для якої типовими є питання на зразок: “чому саме?”, “для чого саме?” тощо);


- стратегія топікального контролю, представлена тактикою підтримки і розвитку теми, тактикою наполягання на відновленні попередньої теми (застосовується у тих випадках, коли респондент випадково або навмисне  відхиляється від основної теми): “Ми з Вами про  картини розмовляли...”, “Повертаючись до механізму політичної відповідальності...”, а також тактикою зміни теми (коли зміст запиту не продовжує ані попередню ініціювальну репліку інтерв’юера, ані репліку-реакцію респондента);


- стратегія позитивної самопрезентації, що її ілюструють неконфліктні тактики маскування (інтерв’юер намагається приховати або асиметрію у знаннях, або намір змусити респондента говорити на небажану для нього тему), посилання (типовим маркером цієї тактики є дієслово “казати” у різних граматичних формах: “завжди кажуть”, “Ви мені сказали”), натякання (застосовується для того, щоб викликати у співрозмовника і глядачів певні асоціації, створити умови для здогадування, не розкриваючи справжніх намірів: “Я думаю, що настав час поставити заключний акорд...” (“ЗБ”09.08.2002р”)), запобігання (мовленнєві дії інтерв’юера  спрямовані на те, щоб не допустити, заздалегідь відвернути небажане або некоректне висловлення партнера), а також конфліктні – тактика іронізування (застосовується з метою насмішки, глузування над співрозмовником, оскільки твердження інтерв’юера набуває протилежного (до буквального) значення: Р.: (...)робимо для того, щоб кожному знайти свій шлях у краще і вічне...  І.:= у кращий світ.  Але не будемо про сумне. Чому Ви не пішли в депутати?(“СТ” 17.05.2002р.”)), тактика провокування (мета – навмисне створення конфліктної ситуації, яка б змусила респондента виявити емоції, розповісти подробиці; як провокативні кваліфікуються репліки інтерв’юера, що стосуються зовнішності,  віку, родичів та друзів, освіти, професійної відповідності, обізнаності тощо: “Як це? Ви – віце-президент Академії мистецтв України – і не бачили?”(“СТ” 10.08.2001р.); “Як це Ви не можете переконати свого кума, щоб він не їхав до Канади, що він повинен працювати тут, на свою країну?” (“СТ” 18.09.2001р.)).


Прагнучи справити враження на телеглядача, інтерв’юер  балансує на межі гармонійного і дисгармонійного різновиду діалогічної взаємодії. Переважна більшість стратегій і тактик інтерв’юера орієнтовані на співробітництво з респондентом і мають на меті спільне вирішення  завдань інформування та впливу на глядача.


Респондент у жанрі ВІ для реалізації своїх намірів використовує наступні тактики і стратегії ведення діалогу:


- стратегію інформування (неконфліктні: тактики повної (респондент надає вичерпну інформацію з усіх піднятих в ініціювальній репліці проблем) і неповної відповіді (виявляється у частковому висвітленні факту щодо якого здійснено запит); конфліктні: тактики ухиляння від відповіді (ігнорування інтерв’юентом змісту стимулювальної репліки, що виявляється у нечіткій, дуже загальній відповіді) переадресування запиту (застосовується, якщо респондент не хоче брати на себе відповідальність за надану інформацію, якщо відомості, запит яких здійснюється, можуть зашкодити його репутації або якщо мовець вважає, що компетентніше може відповісти інша людина: “... я думаю, що це запитання до прем’єр-міністра і до Президента...” (“СТ”26.01.2001р.)),  посилання на власну некомпетентність (респондент повідомляє про свою необізнаність, але не вказує до кого саме слід звернутися за необхідною інформацією: “Мені важко коментувати, оскільки я не володію інформацією...”(“СТ” 27.02.2001р.); “Я не знаю про ці секрети, оскільки тільки в понеділок приступив до роботи після відпустки...” (“СТ” 26.01.2001р.)), ігнорування запиту (респондент навмисно не помічає ініціювальної репліки співрозмовника), відмови від відповіді: “Я не буду про це більше розказувати...”(“СТ”31.01.2001р.), “Це питання, на яке я (...) не можу дати конкретної відповіді...” (“ЗБ”05.05.2003р.)); 


- стратегію топікального контролю (неконфліктні: тактики підтримки і розвитку теми (ілюструє прийняття ініціювальної репліки і свідчить про гармонійний розвиток діалогу) та корекції теми (полягає в уточненні, перефразуванні стимулювальної репліки: “Давайте говорити трохи інакше...”); конфліктні: тактика зміни теми (виявляється у пропозиції поговорити на актуальнішу, цікавішу, важливішу, на думку респондента, тему: “Я скажу Вам про інше...”, “ Давайте краще поговоримо про...”);


- стратегію позитивної самопрезентації (неконфліктні: іронізування (застосовується респондентом з метою поглузувати з якого-небудь явища, підкресливши його негативні риси, на які інтерв’юер не звернув увагу: “(...) от як сформульовано про  рівну доступність освіти, то можна було б назвати розділ: “Про рівну недоступність” (“СТ”16.10.2001р.)), натякання (респондент висловлює свою думку не прямо, а лише створює умови для здогадування: “...от я буваю на цвинтарі і буваю на заводі –  і в мене одне і те саме враження...”(“ЗБ”21.05.2002р.)), комунікативно значущого мовчання (ця тактика зазвичай містить внутрішню згоду респондента зі змістом стимулювальної репліки і, водночас, небажання давати будь-які коментарі щодо висловленого); конфліктні: перехоплення ініціативи (полягає у цілеспрямованих мовних діях, мета яких – захопити лідерство, встановити контроль над комунікативним процесом), випередження можливого питання інтерв’юера (виявляється у питаннях, що їх ставить і на які одразу ж відповідає респондент:


І.: А хтось їх (списки загиблих у Бабиному Яру –Д.Г.) підписував?


Р.: Вони були засвідчені підписами тих інспекторів, які проводили роботу – це по-перше. А по-друге, чому їх так довго шукали в архівах? Справа в тому, що  в описі вони були зазначені як списки людей, вивезених до Німеччини (...)(“СТ”28.09.2001р.)).


Найбільшою мовленнєвою активністю вирізняються учасники проблемного та інформаційного різновидів ВІ, найнижчою – учасники портретного різновиду. Порівняння середнього об’єму реплік респондентів, об’єднаних у відповідні групи за сферою діяльності, дає підстави твердити, що репліки діячів у галузі науки і освіти  є найбільш лаконічними, у той час як обсяг реплік діячів культури і мистецтва свідчить про наближення мовлення цієї категорії респондентів до монологічного. Однак слід наголосити, що діячів у галузі культури і мистецтва частіше за все запрошують  для участі у портретному різновиді ВІ, меншою мірою – у проблемному, і дуже рідко – в інформаційному, а специфіка портретного різновиду ВІ передбачає відведення більшої кількості часу для висловлення респондента. Середній обсяг реплік групи, що об’єднує державних, політичних і громадських діячів наближається до обсягу  реплік групи діячів у галузі науки і освіти.


Штучно створене місце комунікації (телестудія), мета, що полягає у здобутті інформації за посередництва обізнаного співрозмовника, систематичне чергування мовленнєвих ходів (реплік) комунікантів, а також первинна фіксація відповідних комунікативних ролей за учасниками діалогу, їх нерівний комунікативний статус, дозволяють відносити ВІ до інституційного типу дискурсу. Діалоги у жанрі ВІ, залежно від розподілу і зміни комунікативних ролей під час мовленнєвої взаємодії, поділяються на: 1) діалог, у якому “ведучим” є інтерв’юер, а респондент – “веденим”; 2) діалог, у якому з часом  “ведучим” стає респондент, а інтерв’юер – “веденим”; 3) діалог, у якому роль “ведучого” постійно переходить від одного партнера по комунікації до іншого. Первинно роль “ведучого” закріплена за інтерв’юером, але, як свідчить аналізований матеріал,  респондент може перехопити лідерство, застосовуючи відповідні тактики  ведення діалогу, зокрема: тактику зустрічного питання, тактику зміни теми, тактику випередження можливого питання, а також тактику перехоплення ініціативи у веденні діалогу. Найбільшу кількісну групу становлять інтерв’ю, здебільшого портретного різновиду, з традиційним розподілом ролей між комунікантами. Дві передачі інформаційного різновиду та чотири – проблемного ілюструють діалоги, у яких роль “ведучого” постійно переходить від одного партнера по комунікації до іншого. Одна передача проблемного різновиду є прикладом поступового захоплення респондентом ролі “ведучого”.


З’ясування структурних і мовно-комунікативних параметрів жанру вільного телеінтерв’ю  відкриває перспективи подальших досліджень, що можуть відбуватися у таких  напрямках, як моделювання структури телевізійного дискурсу,  встановлення його  видів і жанрів, розмежування типів учасників (оскільки їхні мовні характеристики обов’язково відображаються у типових моделях реалізації відповідного різновиду телевізійного діалогічного дискурсу), а також у сфері стилістичного вдосконалення телевізійного мовлення.


У висновках підсумовано результати  виконаного дисертаційного дослідження та окреслено перспективи подальших досліджень.


Додатки включають: сім передач, що ілюструють жанрові різновиди,  специфіку тематичної  побудови, особливості реплікування та лексико-фразеологічне наповнення діалогів у жанрі вільного телеінтерв’ю (А); три передачі, що ілюструють особливості  розподілу і зміни комунікативних ролей під час діалогу у жанрі вільного телеінтерв’ю (Б).


 


Загальний обсяг дисертації 353 сторінки (із них основний текст дослідження – 204 сторінки); список використаних літературних джерел становить 239 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу – 75 позицій.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины