| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, аналізується стан дослідження проблеми, визначається мета, завдання, методи та методологічна основа дослідження, характеризуються джерела фактичного матеріалу, розкривається новизна, практичне значення роботи.
У розділі І “Прізвища як один з антропонімних класів” вказується на місце прізвищ в антропонімії та їх зв’язок з іншими антропонімними класами.
У лексичному складі кожної мови, у тому числі й української, власні назви займають особливе місце. Це цілком закономірно, оскільки в житті суспільства антропоніми відіграють винятково важливу роль. Вони тісно пов’язані з історією народу, з його культурою. Власні імена, як і загальні назви, є продуктом історії, на них нашаровуються риси національної культури. Антропонімія є скарбницею історико-культурної спадщини, предметом спеціального вивчення загальної історії народу. Відапелятивні особові назви нерідко відображають народну мудрість, мають надзвичайну здатність узагальнити одним словом найбільш типове в людині. В антропонімах яскраво проявляється характер, дотепність їх творців, творчий дух народу, який у більш ясних і чітких формах відображений у піснях, прислів’ях і приказках.
Уся лексика української мови поділяється на власні назви (оніми) і загальні (апелятиви). Якщо апелятиви узагальнюють найменування тих чи інших однорідних предметів, то власні назви – це імена окремих осіб чи одиничних предметів, виділених із ряду однорідних. У цьому мовознавці вбачають основну різницю між цими двома пластами лексики. Але, як і апелятиви, власні назви не однорідні, а різнопланові щодо об’єктів найменування. Особливе місце серед них займають антропоніми (тобто власні назви людей), поділ яких на класи та групи є загальновизнаним в ономастиці. Власні особові імена, як і всі інші оніми, мають подвійну цінність. По-перше, маючи номінативні ознаки, вони є важливими чи навіть необхідними елементами мовного спілкування. По-друге, хоч антропоніми у своїй масі уже не є носіями лексичного значення, проте кожен з них має етимологічне значення, а лексична база багатьох із них часто виявляє цікаві семантичні особливості.
Першими для найменування особи почали використовувати імена, згодом – прізвиська, а прізвища – це наймолодший антропонімний клас. Формування прізвищ у різних народів відбулося не в один і той самий час. У росіян, як уважав О.Селіщев, прізвища формувалися у ХVІ – ХVІІ ст. Деякі з них існували, можливо, й раніше, інші ж виникли тільки в ХІХ ст. У білорусів прізвища в сучасному розумінні, на думку М.Бірили, почали стабілізуватися у ХVІІ – ХVІІІ ст. на основі власних імен та прізвиськ.
Щодо часу виникнення українських прізвищ, то в сучасній антропоніміці це питання все ще залишається дискусійним. О.Неділько вважає, що в Україні особові назви, які за своєю формою і функцією схожі на сучасні прізвища, існували вже у ХІV – ХV ст. М.Худаш доводить, що прізвища на Україні стабілізувалися в основному в кінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. Зокрема, вчений зазначає, що про утворення українських прізвищ у сучасному розумінні можна говорити (і то умовно) лише починаючи з 30-х років ХІХ ст., відколи на всій українській етнічній території були вже запроваджені кодифіковане право і відповідні правила користування особовими назвами.
Прізвища як клас онімів становлять особливу групу особових назв, які тісно пов’язані з лексикою української мови, зокрема з іменами, прізвиськами, топонімами, етнонімами, з апелятивними означеннями осіб. Це переконливо підтверджується аналізом того спільного й відмінного, що є між прізвищами й апелятивами, між прізвищами та іншими класами антропонімів, між прізвищами й топонімами.
У цьому розділі дано огляд досягнень української антропоніміки та окреслено найважливіші проблеми, які ще стоять перед ономастичною наукою.
Перспективи розвитку антропоніміки правомірно вбачають у зв’язку з іншими науками, зокрема мовознавством, історією, правом, психологією та ін. Очевидним є зв’язок антропоніміки з етнографією. Досягнення ономастичної науки мають важливе значення для вирішення проблем міфології, етногенезу народів та інших важливих теоретичних питань етнографії.
Широке коло проблем вирішує порівняння онімів та апелятивів. Воно зокрема виявляє специфічно ономастичні явища на різних рівнях мови: фонетичному, морфологічному, словотвірному, лексико-семантичному, синтаксичному.
У розділі ІІ “Лексична база прізвищ та семантика їх твірних основ” дано загальну характеристику лексичної бази прізвищевих назв та детальний аналіз основ сучасних прізвищ Західного Поділля.
У пункті 1 другого розділу подано аналіз твірних основ прізвищевих назв, який дозволяє прослідкувати, які саме розряди лексики послужили базовими назвами для творення прізвищ. Вирішальну роль у процесі творення прізвищ відіграли власні імена (особові і прізвиськові, автохтонні та церковно-християнські). Крім того, базовими назвами прізвищ стали найрізноманітніші апелятивні означення людей – за місцем проживання чи походження, етнічною приналежністю, заняттям і т. п.
Використавши класифікацію М.Худаша, прізвищеві назви кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст. за семантикою твірних основ розглядаємо в межах таких класифікаційних груп: 1) власне антропонімні прізвищеві назви; 2) апелятивні прізвищеві назви; 3) апелятивно-антропонімні прізвищеві назви.
В основі власне антропонімних прізвищевих назв засвідчено імена-композити (Bogdan, Каzymyrczuk), відкомпозитні імена (Baleczko, Błazkow, Bоrejko, Bоrys, Hudyma, Lubak, Sobko, Sulimko, Jarusz), християнські імена у різних структурних варіантах (Antonczak, Dorosz, Dusyn, Dymyd, Fedio, Proć), давні слов’янські відапелятивні імена та пізніші прізвиська (Baran, Makohon, Moroz, Noga, Zawierucha).
В основах прізвищевих назв Західного Поділля кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст. досить часто виступають апелятивні найменування, що вказують на професію чи заняття (Honczaryk, Furman, Kosar, Kramar, Kusznir, Tracz, Czaban), соціальне становище та родинні стосунки (Bidak, Bidny, Bidula, Bogacz, Prystajow), етнічну приналежність (Hucuł, Litwin, Polak, Rusnak, Czech, Woloszyn), місце проживання і походження (Dereniwski, Napolny, Zadoroźny, Zahorodniuk).
Група апелятивно-антропонімних прізвищевих назв представлена іменами та іменами-прізвиськами, даними їх носіям за певною рисою характеру, поведінки (Brawy, Cichy, Horłan, Kanuka, Luty, Rochman (порівн. рахманний “смирний, тихий” – СГ, ІV, 7), Snowyda), за певною ознакою, зовнішнім виглядом особи (Bezpalko, Bidny, Brudnyj, Dziobany, Dziubaty, Gładki, Głuchy, Hodowany, Łysy, Malowany, Rudy, Czerewaty).
Аналіз антропонімного матеріалу ЙМ і ФМ показує, що ці документи відображають характерні й закономірні для кінця ХVIII – поч. ХІХ ст. ономастичні явища: практику ідентифікації особи різними іменуваннями, фонетичну і словотвірну варіантність антропонімів, зміну якісного і кількісного складу антропонімів протягом кількох десятків років.
У пункті 2, розглядаючи лексичну основу сучасних прізвищ Західного Поділля, ми брали до уваги семантику тих назв, які послужили базою для творення спершу прізвиськ, а потім і прізвищ. Аналіз прізвищ досліджуваного реґіону показав, що в їх основі лежать: а) церковно-християнські імена; б) давньослов’янські автохтонні (композитні та відкомпозитні) імена; в) давньослов’янські відапелятивні імена або пізніші прізвиська; г) апелятивні означення особи.
Церковно-християнські імена, засвідчені в основах сучасних прізвищ Західного Поділля, репрезентують репертуар іменника українців і найпоширеніші в народі власні особові імена та їх структурні варіанти (Ваньо, Гриців, Грицюшко, Дацько, Демків, Дець, Зень, Кіндрат, Мацькула, Мих, Несторак, Нич, Олексів, Паш, Романець, Савуляк, Сень, Сех, Фрей, Хомич, Ярема).
Багатство словотвірної варіантності демонструється гніздами імен. Як і в інших реґіонах України, повні імена в основах прізвищ Західного Поділля представлені здебільшого іменами православного календаря. До найбільш продуктивних імен в основах прізвищ належать: Михайло (від різних варіантів цього імені утворено 87 прізвищ), Григорій і Федір (81), Іван (61), Семен (55), Степан (44), Василь (40).
Роль жіночих особових імен у формуванні сучасних прізвищ є значно меншою, що пояснюється екстралінґвальними факторами – традицією називати дитину за батьком і обмеженою роллю жінки в суспільстві в період становлення прізвищевої системи. Церковно-християнські чоловічі та жіночі імена різної словотвірної структури засвідчено у 2480 сучасних прізвищах (25,87%).
У розділі аналізуються давньослов’янські автохтонні імена та пізніші прізвиська, які мотивують лексичну базу сучасних прізвищ Західного Поділля. Вони репрезентують такі групи: а) давньослов’янські імена-композити (Богдан, Казимир), б) відкомпозитні утворення (Бала, Барик, Гудима); в) відапелятивні імена та прізвиська розрядів nomina personalia (лексеми, що характеризують людину за психічними та фізичними особливостями) та nomina impersonalia (неособові назви, пов’язані з оточенням людини).
Сучасні прізвища Західного Поділля, в основах яких лежать відапелятивні автохтонні імена та прізвиська, мають великий ступінь історичної та етнографічної інформативності, оскільки в семантиці їх основ відтворюються побут, культура й духовний світ населення досліджуваного реґіону. Сучасні прізвища, в основі яких лежать nomina personaliа, займають особливо помітне місце в антропоніміконі Західного Поділля: Горбатий, Гультяй, Кудла, Ласкавий, Мручак (мрук “буркотун” – ЕСУМ, ІІІ, 528), Сліпкевич, Тихонюк (1064 прізвища - 11,1%). Найповніше в основах сучасних прізвищ групи nomina impersonalia представлена лексика на означення фауни та флори: Бик, Дереш (дереш “чалий кінь” – СГ, І, 370), Їжак, Карп, Кіт, Куниця, Лис, Риба, Румак (румак “бойовий кінь” – СГ, І, 87), Сова, Трусевич (трусь “кролик” – СГ, ІV, 290), Тхір, Хаба (хаба “кляча” – СГ, ІV, 382), Щур; Буряк, Вільха, Гриб, Диня, Кісіль, Ковбаса, Крохмаль, Редька, Соя; назв предметів домашнього вжитку та знарядь праці: Батіг, Барило, Бомба, Бричка, Вилка, Дошка, Кіш, Кочерга, Мотуз, Нитка, Підкова, Сабан (сабан, заст. ”примітивний дерев’яний плуг із металевим лемешем” – СУМ, ІХ, 7), Саган (саган “великий горшок, взагалі посуд” – СГ, ІV, 95), Шайда (порівн. шайда “частина ткацького верстату” – СГ, ІV, 450), Шило, Щітка. Групу прізвищ відпрізвиськового походження доповнюють антропоніми, утворені за зразком давніх слов’янських композитних імен: Давибіда, Семирозум, Тригуб, Шестипал
Цікавими і важливими для вивчення історії, соціально-економічного життя, культури є прізвища, лесичною базою яких виступають апелятивні характеристики особи: а) назви осіб за заняттям, професією, соціальним станом, етнічною приналежністю тощо: Боярин, Вівчар, Внук, Волиняк, Вуйко, Гетьман, Депутат, Жидик, Закриничний, Князь, Корнет, Лахмай (лахмай “обідранець” – СГ, ІІ, 348), Лях, Піддубний, Скрипник, Ставовий, Татарин, Українець, Француз, Цар, Черевичник, Чех; б) антропоніми у формі відтопонімних прикметників: Бучацький, Гермаківський, Краківський.
Тут і далі див.: Словарь української мови / Упорядкував, з додатком власного матеріалу Б.Грінченко: У 4-х т. – К., 1907-1909. – Т.1-4 (у дужках римською цифрою вказуємо том, а арабською - сторінку). Тут і далі див.: Етимологічний словник української мови: У 7-и т. / За ред. О.С.Мельничук. – К.: Наук. думка, 1982-1989. – Т. 1-3 (у дужках римською цифрою вказуємо том, а арабською – сторінку). Словник української мови. – К., 1970-1980. – Т. І-ХІ (у дужках римською цифрою вказуємо том, а арабською – сторінку). |
