ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПРОГРАМИ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ : ТЕХНОЛОГИЯ СОЗДАНИЯ контактной телевизионной программы В КОНТЕКСТЕ УКРАИНСКОГО ТЕЛЕВИДЕНИЯ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, новизну, практичне значення, визначено мету і завдання дослідження, його часові рамки, методи вивчення предмету, викладено історіографію проблеми.

Визначено особливості жанрових характеристик “контактної” телепрограми. Окрім погляду журналістів щодо поняття “контакт”, існує точка зору соціологів і психологів, котрі займаються дослідженням особливостей функціонування телебачення. Соціологи термін “контакт” замінюють поняттям “зворотний зв’язок”, тим самим маючи на увазі “перегляд; прийом повідомлення”. Адже шляхом встановлення залежності виникнення контакту від ряду чинників – віку, освіти, сімейного стану, статі конкретного глядача – є можливість уточнити адресат телеповідомлення, оцінити якість передачі, її популярність. Саме поняття “контакт” виявляється пов’язаним не лише з технічними можливостями ТБ, але і з оцінкою їхньої практичної реалізації. Встановлення контакту, його продовження або відмова від нього розглядаються як реакція глядачів на телепрограму, як зворотний зв’язок в елементарному його прояві.

Основна частина дисертаційного дослідження складається із трьох розділів, кожен із яких присвячено відповідному етапу роботи над створенням телевізійної контактної програми, відповідно, “довиробничому”, “виробничому” і “післявиробничому” етапу. Кожен розділ має два підрозділи, в першому із яких досліджується, власне, технологія виробничого процесу, а у другому—специфіка роботи ведучого контактної програми на кожному із етапів.

Перший розділ."Довиробничий етап створення контактної телевізійної програми" розглядає значення контактних телепрограм для суспільства (параграф І) та підготовку ведучого контактної програми до проведення телезапису (параграф ІІ).

Наголошується, що серед телепрограм глядачі виокремлюють ті, в яких ведучі або головні герої стають об’єктом співчутливої ідентифікації, об’єднуючим початком є видовищна композиція, а режисура сягає корінням традиції наслідування античного та середньовічного театру, де діє стала схема – постійні герої-маски, набір умовних декорацій, типові ситуації, що ізсередини наповнюються імпровізацією.

У сучасній контактній телепрограмі розташування сцени (аналога античної арени, середньовічної площі), де знаходяться ведучий і гості глядацького залу, дозволяє присутнім у студії відчувати себе діючими особами вистави. Глядачі у студії залучаються у дію: вони мають змогу ставити питання, висловлювати власну точку зору, тобто коригувати рух сюжету.

Крім того, театральну сцену й телеекран ріднить синтетичність засобів впливу на глядача. Прямоефірні контактні телепрограми зближує з театром просторово-часова безперервність, режим реального часу. І, нарешті, публічний емоційно-імпровізаційний діалог сцени й залу. З іншого боку, існують ментальні розбіжності сприняття телеглядачами подібного телевізійного продукту у західному (капіталістичному) і пострадянському суспільстві. І саме із урахуванням ментальних і психологічних нюансів розробка і апробація цього жанру на українському телебаченні необхідна і перспективна, а створення нових оригінальних екранних видовищ, які надаватимуть нову інформацію, спонукатимуть до інтелектуальних роздумів, сприятимуть самовдосконаленню, пропагуватимуть знання, можливе через поєднання кращих вітчизняних і зарубіжних моделей створення контактних телепрограм.

Особистість ведучого, його фахові якості та вміння разом із усвідомленням поставлених перед ним завдань часто бувають визначальними для успіху контактної програми. Збірний портрет ідеального телеведучого описується в працях психологів М. Дворяшиної, М. Андреєвої, Л. Матвеєвої та М. Шкопорова за допомогою наступних характеристик: 1) комунікативні риси; 2) “діловий” потенціал; 3) сфера інтелекту; 4) прояв темпераменту (тип вищої нервової діяльності); 5) морально-етичні характеристики. Комунікативні риси мають детальне розшифровування: установка на співрозмовника (ведучий коректний, вихований, доброзичливий, тактовний, дружній, комунікабельний, уважний, привертає симпатії); індивідуальний стиль спілкування (природний, розкріпачений, приємний, симпатичний, розкутий, з почуттям гумору, дотепний).

Не менш важливими є енергетичний і психологічний аспекти підготовки до ток-шоу. Необхідними, зокрема, вважаються такі вміння: організувати роботу (створити умови) творчій групі; входити в контакт з різними організаціями (людьми); працювати з інформаційними джерелами різного роду; “діагностувати” характери людей – героїв передачі; працювати над текстом сценарію, уявляти, утримувати в розумовому плані образ передачі протягом усього процесу її підготовки. В якості дуже важливих достоїнств телевізійного працівника експерти відзначають: вміння входити в контакт з людьми; здійснення повної інформативної підготовки до зйомки; проведення, власне, зйомки згідно із сценарним і режисерським планом, що підготовлений попередньо; підготовка програми до “монтажу”, дотримання відповідності драматургійного ходу авторському задуму.

Помилки, які заважають процесу підготовки передачі: поверхневе вивчення теми; організаційні технічні прорахунки, що позначаються на творчому втіленні креативу; творчі помилки (паузи, втрата динаміки, композиційні помилки); втрата цілісності через надмірну захопленість сюжетом або дрібність монтажу; неувага до запрошених гостей, що позначається на психологічному кліматі внутрішньостудійного простору; недосконала організація творчого процесу.

Труднощі, яких зазнають автори під час підготовки передачі: різні підходи до теми у керівництва та автора; творчі конфлікти в групі через різні погляди на тему, розбіжність у баченні методу налагодження технологічного процесу; недосягнення порозуміння між головними постатями творчого процесу (автором програми і режисером).

Фахові якості ведучого, необхідні на різних етапах підготовки телепередачі. Інтелектуальні й творчі здібності: фантазія, імпровізація; винахідливість, спритність; сприйнятливість, вразливість, емоційність, фахове чуття, уважність (властивість розподіляти увагу); цікавість; включеність; почуття гумору; властивість до художньої провокації; володіння словом; образність мислення, динамічна уява; вміння бачити ціле, властивість узагальнювати, виділяти головне; добре оперативна та довготривала пам’ять; критичність, пильність.

Ще одна із граней майстерності ведучого – правильне і доречне психологічне самопозиціонування по відношенню до гостей студіїї у межах свого телевізійного проекту.

Внаслідок активної артистичної діяльності автор даного дослідження мала можливість бути не лише інтерв’юером, а і перебувати у якості інтерв’юованого. Готуючи власні програми чи розпочинаючи цикл нових програм, авторка, водночас, була неодноразово запрошена у якості гостя практично на всіх ток-шоу вітчизняного виробництва, що дало можливість, зокрема, уникнути помилок, яких припускалися колеги і під іншим кутом подивитися на власну роботу.

Окремо слід сказати про мовну підготовку ведучого до проведення контактної телепрограми. Особливий психологічний клімат значною мірою формується за допомогою мовних засобів. Завдання ведучого – не лише визначитись у запитаннях, формулюючи їх так, аби досягти ефекту несподіванки, а й спрогнозувати емоційний тон майбутньої бесіди. Щодо підготовки запису програми за участю багатьох учасників, то варто зазначити, що метод групової дискусії є базовим для реалізації та засвоєння спілкування-діалогу. Поза контекстом групової дискусії навчитися спілкуванню-діалогу дуже проблематично. Саме дискусія дозволяє прояснити власну позицію, виявити різноманітність підходів, точок зору з будь-якого питання і в результаті обміну ними дійти до спільної (хай і різновекторної) думки щодо пропонованого предмету обговорення. Інтерв’ю – це заздалегідь прорахована тактична схема, і вдале інтерв’ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе “несподіваних” поворотів розмови.

Установка на довірливий контакт передбачає готовність ведучого прийняти на себе відповідальність за розвиток бажаних стосунків, що в свою чергу пов’язано з умінням виявити ініціативу і зробити перший крок.

У другому розділі дисертаційного дослідження "Виробничий етап створення контактної телевізійної програми" основну увагу приділено функціям ведучого ток-шоу (параграф І) та мовленнєвим завданням ведучого контактної телепрограми у контексті фактичної двомовності українського телепростору (параграф ІІ).

Апріорі контакт ведучого із глядачами здійснюється на двох рівнях – безпосереднього та опосередкованого спілкування. Ці рівні відбиваються на змісті та формі такого контакту. Від безпосереднього спілкування з гостями та глядачами в студії ведучий може перейти до опосередкованого спілкування більшою (телефон, лист, телеекран, анкетування, оцінка програми іншими ЗМІ, телеграма, оперативне соціологічне опитування через студійні можливості, голосування відвідувачів веб-сайту конкретної контактної телепрограми або телеканалу, який показує цю контактну телепрограму) чи меншою мірою (телеміст, відеотелефон, відеконференція у всесвітній мережі, трансляція контактних телепрограм через Інтернет). В останньому випадку мінімальність опосередкованого спілкування виявляється в тому, що під час розмови люди бачать, чують одне одного, безпосередній        же контакт, співіснування в єдиному телестудійному просторі є відсутнім.

Актуальною є проблема мовленнєвої етики ведучого, оскільки в сучасному українському суспільстві становлення демократичних стосунків та інститутів відбувається повільно, супроводжуючись масовим порушенням як невербальної діяльності, що втілюється у поведінці людини, так і етико-мовленнєвих норм. Зокрема, в українських контактних телепрограмах мають місце такі явища, як посилення мовної агресії, легалізація нецензурних виразів, вульгаризація мови, зростання мовленнєвого цинізму, маніпулювання свідомістю адресата.

У цілому внаслідок демократизації мови телебачення контактна телепрограма у прямому ефірі дає змогу – і гостям у студії, і глядачам у студії, і глядачам біля телеекранів, але найбільш повно ведучому – реалізувати потенціал своєї особистості. Різні види зв’язку роблять глядача потенційним учасником спонтанної розмови. Активізація безпосереднього спілкування можлива лише при посиленні його організаційної ролі, прийомів невербального безпосереднього спілкування. Однак у реальному житті неможливо відділити способи безпосереднього та опосередкованого спілкування. Останні переплітаються та доповнюють одне одного при спрямуванні на закадрову взаємодію під час відеозапису. Внаслідок цього виникає двосторонній канал контакту, який істотно впливає на інтенсивність взаємодії.

На “виробничому” етапі створення контактної телепрограми перед ведучим виникають різноманітні проблеми, під час вирішення яких формуються три групи завдань – змістовних, психологічних та організаційних. Разом вони утворюють триєдину функцію ведучого ток-шоу, від реалізації якої залежить продуктивність контактів по всіх напрямках зв’язку.

До групи змістовних відносяться завдання, пов’язані з розкриттям обраної в телепрограмі теми.

Серед організаційних завдань наважливіші охоплюють, власне, організацію внутрішньоекранного (студійного) дійства (особливо важливим це є під час проведення прямого ефіру) і вирішуються ведучим безпосередньо в кадрі, деякі з організіційних завдань ведучого стосуються телеглядачів – приміром, виклик до ведучого на сцену, запрошення до телефонних дзвінків або голосування на домашній сторінці веб-сайту контактної телепрограми. Організаційна система зв’язку з аудиторією дає змогу реалізувати психологічну активність глядачів. При цьому певні прийоми, які у записаному ток-шоу сприймаються як моменти психологічного впливу ведучого, у прямому ефірі набувають вигляду організаційної частини його діяльності.

Психологічні завдання пов’язані зі специфікою дворівневого спілкування. Безпосередній контакт з учасниками поєднується в контактних програмах із прийомами активізації глядацької “співучасті”. При цьому спостерігаються дві основні лінії поведінки. Перша з них – зосередженість на обговорюваній проблемі спільно з учасниками ток-шоу. Інша лінія поведінки передбачає психологічне об’єднання учасників і глядачів.

Персона ведучого посідає в ток-шоу центральне місце. Він виконує контактовстановлюючу, іміджеву функцію, задає загальний тон бесіді. Вибір мовленнєвих засобів усіма учасниками ток-шоу у багатьох випадках залежить від ведучого. І тут можуть виявлятися дві тенденції: тенденція до стандартизації й тенденція до експресивності. Приміром, незмінними залишаються композиція передачі, мова ведучого в зачині (початкове “всупне” слово, вітання ведучого із заявленням теми), в оформленні рекламних пауз, водночас широко використовуються розмовні конструкції для створення обстановки довірливої бесіди. Оскільки ток-шоу як жанр телевізійної публіцистики відрізняється найбільшою свободою у виборі мовленнєвих засобів та способі їхньої організації, такого роду телепередачі являють собою багатий матеріал для вивчення процесів, що відбуваються в мові. Окрім того, великий вплив на мову учасників ток-шоу здійснюють екстралінгвістичні чинники: дефіцит часу в умовах прямого ефіру, різноманітні конситуації (напружені стосунки в умовах конфлікту, несподіваний поворот подій), прагнення ведучого до інтимізації мовлення.

Ведучому контактної телепрограми необхідне водночас і вміння володіти невербальними засобами спілкування – мовою поглядів, жестів, поз, міміки, виразними засобами голосу, тактильним контактом. Важлива особливість невербальних засобів спілкування порівняно з вербальними полягає в тому, що вони, як правило, менш підконтрольні свідомості. За допомогою слів людині зазвичай неважко приховати свої справжні думки. Однак потрібні чималі зусилля, які не дають повного ефекту, для того, щоб зробити те ж саме у сфері міміки, жестів, інтонацій тощо. Невербальне спілкування у цьому смислі більш щире, аніж мовленнєве.

Значно ускладнює виконання вищенаведених правил ведучими українського телеефіру фактична двомовність переважної більшості дискусійних програм.

У національному телеефірі часто ведучий є єдиним україномовним присутнім у студії. За таких обставин дуже важко досягти психологічного контакту, а сама ситуація, крім двозначності, ніяк не виписана в законах про ЗМІ і в кодексах журналістської поведінки.

За останні кілька років в українському телепросторі було створено також і низку програм, двомовність яких є концептуальною ("Підйом" Нового каналу, ранкова програма каналу М1, "Перехрестя кохання" на "Інтері" тощо). Окрім політичного аспекту, таке явище має ще й “філологічні” наслідки, коли майже неможливо дотримуватись норм літературної мови в режимі прямого ефіру. Натомість на комерційному ТБ відбулась фактична деукраїнізація інформаційного простору. Тому варто говорити швидше про ідеальну ситуацію, за якої доречними будуть лінгвістичні параметри, що позначають мовний професіоналізм журналіста:1) образність мови; 2) лаконізм; 3) грамотність мови; 4) правильна побудова тексту з точки зору літературного редагування; 5) вміння робити акценти; 6) абстрагованість від повідомлення; 7) здатність давати оцінку явищу “між рядками”;8) переконливість мови; 9) аргументованість; 10) вмілий добір інформації; 12) відсутність мовленнєвих помилок.

Третій розділ."Післявиробничий” етап створення контактної телевізійної програми", містить період роботи над програмою після завершення зйомки і підготовку до ефіру, а також містить розгляд психологічної реабілітації ведучого ток-шоу після проведення запису (параграф І) та сприйняття аудиторією контактної телепрограми, її ведучого або його іміджу (параграф ІІ).

Післявиробничий етап контактної телепрограми характеризується роботою над відзнятим матеріалом. Для нас особливо цікавим є момент, пов'язаний з подоланням ведучим емоційного стресу, спричиненого, власне, записом. Для тележурналіста проведення будь-якої контактної програми – це величезне емоційне, енергетичне та психологічне навантаження. Напружений режим спричиняє психологічне виснаження. У загальній психології та соціальній психології серед різних психологічних методів можна виділити методи впливу, які безпосередньо орієнтовані на використання активних методів психологічної роботи. У західній психології виник і закріпився у науковому обігу та масовій свідомості спеціальний термін – аутогенне тренування або просто аутотренінг, який був по достоїнству оцінений радянськими психологами та взятий ними на озброєння іще в 70-х роках минулого століття. Але саме на телевізійному виробництві аутотренінг, як допоміжний психологічний засіб у роботі телевізійного ведучого так і не був запроваджений у масовому порядку: хоча саме аутотренінг допомагає ведучому контактної телепрограми зняти стани вираженого психологічного дискомфорту: імовірні почуття невпевненості в собі, відчуття своєї неадекватності у спілкуванні, скутості, ізольованості тощо.

Базовими методами аутотренінга для ведучих контактних телепрограм можуть стати: спостереження, самоаналіз, самонавіювання та зміна соціальної ролі в різних модифікаціях і поєднаннях.

Під комунікативною компетентністю ведучого контактної телепрограми розуміється властивість самостійно реабілітувати свій емоційний стан, відновити психологічну рівновагу, привести до нормального стану власне енергетичне поле. До складу компетентності включається деяка сукупність знань і умінь, що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу.

Діагностика комунікативної компетентності неможлива без розуміння внутрішніх засобів діяльності. Комунікативна компетентність ведучого контактної телепрограми – це, по суті, система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікативної дії і ефективної комунікативної поведінки в цілому у певному колі ситуацій після міжособистісної взаємодії.

Якщо “післявиробничий етап” для ведучого контактної телепрограми (завершення запису і, особливо, психологічну адаптацію) ми до міри можемо назвати “суб’єктивним” результатом, то “об’єктивним” – сприйняття, власне, телеаудиторією контактної телепрограми її ведучого або його іміджу.

Будь-яка контактна телепрограма розрахована не стільки на “миттєвий” результат, досягнутий у ході обговорення та (або) по його “гарячих слідах”, скільки на відкладений ефект психологічного впливу. Так, наприклад, дослідження психологів виявили більш сталий ефект групової дискусії порівняно з лекцією. Як це не парадоксально на перший погляд, “слід” дискусії у вигляді певної установки, позиції учасника, що змінилися, можуть актуалізуватись через деякий час. Тут ефект виявляється опосередкованим періодом активної внутрішньої роботи людини, на яку потрібен час.

Російські, західноєвропейські та заокеанські соціологи протягом тривалого періоду проводили комплексні соціологічні дослідження, які дозволили намалювати об’єктивну картину сприйняття телевізійною аудиторією ведучого ток-шоу або його іміджу. Внаслідок цих досліджень виявилися дві системи:

1) традиційна, що на Заході отримала назву маркетингової;

2) альтернативна першій, що називається дизайнерською.

Наступне актуальне питання: як аудиторія сприйме конкретну контактну телепрограму з урахуванням двох відзначених соціологічних систем? У будь-якому випадку головною метою є досягнення умови “резонансу”.

Резонанс – збіг глибинних очікувань глядачів і створеного іміджу ведучого та самої контактної телепрограми. Однак якщо у випадку першої соціологічної системи резонансу намагаються досягти раціональним шляхом, у другому до нього приходять ірраціонально або інтуїтивно.

Резонанс, звичайно, можна спрогнозувати. І хоча точний прогноз може дати лише творча інтуїція самого ведучого контактної телепрограми, йому може допомогти машинна обробка інформації: комп’ютер з достатньою точністю здатний прорахувати суму варіантів або суму сценаріїв відповідно до заданих умов. Справа лише за вибором того чи іншого сценарію. Тут теж є свої помічники – безпосередні та опосередковані. Йдеться про західні соціологічні методики, що являють собою достатньо серйозні дослідження громадської думки.

Більшу привабливість мають технологічні методики, пов’язані із безпосереднім впливом на масову психіку. Це методики тимчасового та постійного впливу.

Методики постійного впливу включають: 1) надмірна вираженість якої-небудь якості в іміджі ведучого; 2) гумор; 3) особисте звернення або вибірково-адресна робота; 4) недосказаність; 5) стереотипність; 6) еталонність; 7) краса; 8) сексуальна привабливість; 9) навіювання.

Методиками тимчасового впливу є: 1) провокація; 2) шок; 3) негатив; 4) гра з кольором і формою; 5) кодові знаки.

Під час провокуючої дії ведучого контактної телепрограми можна отримати велику кількість цінної інформації, відштовхуючись від якої група фахівців може скоригувати імідж ведучого. Шок теж є різновидом провокації, але його емоційна насиченість набагато перевищує саму провокацію і викликає бурхливу, часом неконтрольовану реакцію аудиторії. Спонтанність такого пориву показує глибоко приховані громадські тенденції.

Окрім того, в контактній телепрограмі, призначеній певній групі людей (скажімо, літераторам і всім, хто цікавиться літературою; науковцям і всім, хто цікавиться науковими проблемами), ведучий має відповідати очікуванням потенційного глядача і бути, водночас, ніби представником презентованої верстви.

З точки зору психології масової комунікації, телевізійна програма вважається вдалою, якщо вона має свого глядача, котрий зрозумів і прийняв як форму, так і зміст програми. Ефект популярності телепрограми і людини на телеекрані полягає в тому, що між автором і глядачем виникає єдиний емоційний простір спілкування, яке практично нівелює феномен опосередкованості в ЗМІ.

У Висновках підбито підсумки аналізу та викладено практичні рекомендації з технології створення контактної програми в контексті українського ТБ. Плюралізм думок та ідей знаходить природнє відзеркалення в широкому розвитку діалогічних форм у ЗМІ. Особливо ці діалогічні форми притаманні телебаченню, аудіовізуальна природа якого, а також здатність емоційно залучати глядача в події на екрані, технічний потенціал зворотнього зв’язку з аудиторією визначають його можливості у справі розкріпачення людей, вироблення у них вмінь і навичок демократичного та вільного спілкування.

Діалог телебачення та глядача розгортається водночас по двох основних напрямках: через екран – шляхом вдосконалення форм і каналів зворотного зв’язку з аудиторією, та на екрані – у зіткненні різних позицій і думок, що й отримує відповідне жанрове втілення.

Ставлення до контактної телепрограми не просто як до видовища, а як до процесу спільної діяльності (складової частини загального процесу спілкування телебачення з глядацькою аудиторією), розширює та ускладнює функції ведучого ток-шоу, в якому система зв’язків та взаємостосунків телеекрана та глядача є персоніфікованою.

Окрім того, в умовах збільшення кількості суджень глядачів, думок, які оприлюднює екран, посилюється координаційна роль ведучого в контактній телепрограмі, що вимагає від нього вміння, не висловлюючи однозначно свою позицію в обговоренні, висловити її в процесі діалогу.

“Розмовний” характер контактних телепрограм, роль слова у них, як основного інструменту впливу на аудиторію та взаємодію з нею, визначає особливу значимість мовленнєвої підготовки ведучого. Вербальні та невербальні компоненти мови ведучого контактної телепрограми спрямовані на подолання екранної опосередкованості. Разом з тим у контактній телепрограмі, в якій бере участь велика кількість людей, можна знайти величезну кількість прикладів різної мовленнєвої поведінки. У такій ситуації мовленнєва діяльність ведучого спрямована не лише на забезпечення конкретних завдань телевидовища як ряду послідовних телевізійних актів. Культура мовлення ведучого набуває виховного значення для тих учасників і глядачів ток-шоу, які не володіють навичками і прийомами публічного мовлення. Тому так важливе лексичне багатство, точність, ясність мови ведучого контактної телепрограми, володіння ним літературною мовою, прийомами активізації полеміки.

Реальність телевізійного контакту знаходить вираження у зміні сприйняття аудиторією екранної дії, посилює її увагу до діяльності ведучого як партнера по взаємодії. Атмосфера демократичного та вільного спілкування, активізація функціональної ролі глядачів у контактній телепрограмі, поява оприлюднених різноманітних думок – усе це створює передумови зміни драматургійної ролі ведучого в процесі створення ток-шоу.

Роль координатора, “посередника”, як виразника думок аудиторії, є результатом логічного розвитку прийомів оцінки глядачів та їхньої особистої участі. Виконуючи завдання координації дій численних учасників ток-шоу, ведучий – “посередник” не визначає власної позиції у дискусії, а лише сприяє виявленню існуючих думок з обговорюваного питання. Враження аудиторії про нього у цьому випадку складається на основі окремих елементів його діяльності.

У ситуації дискусії посилюється значимість особистої думки ведучого для глядачів, його позиції. Великого значення надає аудиторія вмінню ведучого встановлювати контакт одночасно на двох рівнях спілкування, оволодінню ним навичками контактного діалогу. У структурі якостей особистості ведучого контактної телепрограми аудиторія цінує компетентність, емоційність, достатній інтелектуальний рівень, зовнішню привабливість, добре володіння мовою, а також здатність драматургійно вибудувати діалог, підтримувати його доброзичливу атмосферу та конструктивність навіть в умовах палкої полеміки. Від вміння ведучого емоційно залучити глядачів у події телеекрану залежить рівень їхньої активності в діалозі “телебачення – аудиторія”.

На післявиробничому етапі контактної телепрограми ведучому важливо пройти емоційну реабілітацію, відновити втрачену в конфліктних ситуаціях психологічну рівновагу, а також поповнити енергетичний потенціал, зняти відчуття втоми. З цією метою пропонується авторський комплекс методів, звірений з визнаними працями авторитетних вітчизняних і зарубіжних психологів.

Будь-яка контактна телепрограма розрахована не стільки на “миттєвий” результат, скільки на відкладений ефект психологічного впливу. Існує певний взаємозв’язок сприйняття та оцінки особистості ведучого аудиторією. Гладачі сприймають ведучого конкретно-наочно, через його індивідуальність як приватної особи (при цьому вони, як правило, зіставляють особистість ведучого зі своєї особистістю або навіть ототожнюють її). Але, звичайно, остаточна оцінка особистості ведучого контактної телепрограми визначається публічністю ведучого – тобто під час проведення ток-шоу. Наскільки компетентний, професіональний, психологічно врівноважений, щирий, зрештою, чесний із глядачами ведучий контактної телепрограми, настільки він має адекватний відгук у телеглядачів. Засвідчити (або спростувати) це допомагає наявність зворотнього зв’язку, тобто відгуки аудиторії, а також методики тимчасового та постійного впливу.

Спираючись на висновки, можна сформулювати низку рекомендацій редакціям телевізійних каналів і телеведучим, які займаються організацією та проведенням контактних програм.

Успіх контактної телепрограми залежить від спільних естетичних, етичних і комерційних завдань, що їх спільно ставить перед собою весь колектив, задіяний в роботі над програмою – від ведучого до продюсера проекту.

Реальний, а не імітований діалог з аудиторією вимагає обов’язкового існування на телестудіях системи оперативної обробки інформації від тих глядачів, які дивляться в даний момент контактну програму.

Більше уваги слід приділяти розмаїттю жанрових форм контактної телепрограми, їх динаміці, видовищності. Це дозволить залучити більш широку глядацьку аудіторію до позаекранного діалогу, а також значно активізуватиме опосередкований контакт із потенційним глядачем.

Для уникнення байдужості, яку можуть виявити глядачі під час обговорення важливої, але психологічно непідготовленої теми чи проблеми, важливо привносити в драматургію ток-шоу елементи гри, змагальності. Правильна композиційна побудова студійного дійства, режисура та постановочне рішення покликані надати динаміки телевидовищу в процесі “післявиробничого” етапу роботи над програмою.

Професійність ведучого контактної програми (комунікатора, модератора та організатора) полягає у поєднанні його обізнаності в темі екранного діалогу, вмінні виобудувати дискусію згідно “стратегічних” завдань, поставлених перед певним телепроектом, здатності до імпровізації, володіння різними мовленнєвими прийомами із особистими та фаховими якостями. Важливий момент – також авторитетність особистості ведучого, а також відповідність його іміджу цільовій аудиторії, на яку розрахований конкретний телепродукт.

Для створення сприятливого психологічного клімату під час запису (“виробничий” етап), в процесі підготовки до зйомки (“довиробничий” етап), а також після її завершення (“післявиробничий” етап) ведучому слід бути знайомим із методами психологічної самоадаптації і аутотренінгу. Відповідно до цього, до навчальних програм радіо- і телеспеціалізації журналістських підрозділів вищих навчальних закладів варто включити розділи із психології спілкування та психологічний тренінг, спрямований на розвиток здібностей майбутнього ведучого контактної телепрограми діяти в умовах дискусії, в екстремальних умовах прямого ефіру.

Особливої уваги потребує мовленнєва підготовка як майбутніх телеведучих, так і журналістів. Окрім загальних знань з мови та стилістики мовленнєва підготовка ведучих контактних телепрограм повинна включати спеціальний мовленнєвий тренінг. Необхідними складовими такого тренінгу є відпрацювання навичок швидкого добору синонімів, еквівалентних мовленнєвих конструкцій, оволодіння прийомами активізації полеміки, а також набором різноманітних мовленнєвих кліше, які вживаються в частотних ситуаціях екранного спілкування.

У 19 текстових додатках наводяться типові та ексклюзивні сценарні плани щоденних, тижневих контактних телепрограм або прямоефірних щоденних, надана супроводжувальна документація: літературні сценарії, сценарні плани запису, типові анкети ймовірних гостей (для “виробничого“ етапу); режисерські та монтажні листки (для “виробничого” етапу); монтажні плани, режисерські “розкадровки” із позначеними “таймкодами”, мікрофонні папки (для “післявиробничого” етапу). Також доданий огляд існуючих контактних програм українського ТБ-простору.

У відеододатку наведені телепрограми, на основі яких робилося дослідження. Відеододатки містять як телепрограми, готові до ефіру, так і “немонтований” відеоматеріал для ілюстрації технологічних моментів “виробничого” і “поствиробничого” етапу роботи над телепрограмою. У тексті дисертації на них є відповідні посилання.

Важливість вирішення питань, пов’язаних із жанровими і тематичними змінами світового телевізійного простору, із вивченням і впровадженням на українському телебаченні жанру контактних програм, зв’язок теоретичних розробок із практичним досвідом дисертантки надає особливої актуальності даному дослідженню.