мікротопонімія Західного поділля

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
мікротопонімія Західного поділля
Альтернативное Название: Микротопонимия Западного Подолья
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується об’єкт, визначаються предмет, мета, розкриваються завдання та методи дослідження, наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію дослідження.


Перший розділ “Мікротопонімія як об’єкт наукового дослідження” складається з трьох підрозділів: “Географія та історія Західного Поділля”; “Становлення української мікротопоніміки”; “Діалектні особливості мікротопонімів”.


У першому з них охарактеризовано географічне положення досліджуваного реґіону, оскільки довкілля та суспільно-політичні умови безпосередньо впливали на стан лісів, полів, що спочатку були приватною власністю, потім стали державними, а тепер, внаслідок роздержавлення їх, роздані в оренду фермерським господарствам, пайовикам та приватним особам.


Значні зміни в чисельності і розселенні людності краю настали в роки Другої світової війни та в післявоєнний період. За часів сталінського режиму було винищено чимало українського населення, багато людей депортовано в Сибір. Протягом 1946 – 1967 рр. на території Західного Поділля припинили своє існування 202 населені пункти внаслідок переселення їх жителів. У післявоєнний період із ідеологічних мотивів понад сто сіл області було перейменовано. В 70-і роки хутори оголосили “неперспективними” селами. Усе це порушило історично сформований онімний пласт обсервованого реґіону.


У другому підрозділі охарактеризовано здобутки дослідження мікротопонімії та визначено найважливіші проблеми, які стоять перед нею.


Зачинателем української топономастики справедливо вважається М. Кордуба, який уперше в Україні зробив висновок про час виникнення окремих поселень. Учений закликав збирати місцеві назви, доводив наукову вагомість топонімного матеріалу, регулярно друкував топонімічний питальник. Він уперше в Україні здійснив структурно-семантичну класифікацію місцевих назв, розкрив походження ряду назв населених пунктів.


На зламі ХІХ-ХХ століть географічні найменування України були об’єктом постійної уваги М. Максимовича, І. Філевича, М. Сумцова, І. Франка та ін. У газетах та журналах 20-30 років ХХ століття з’являються статті, присвячені окремим топонімним назвам, їх етимології.


Наука про географічні назви інтенсивно розвивається в середині ХХ ст. Головним завданням ономастів тоді вважалося вивчення етимологічного складу топонімії України. Позитивну роль у розвитку топонімічних досліджень відіграла праця
К. Цілуйка “Топоніміка Полтавщини як джерело історії краю”, у якій автор прагнув встановити співвідношення слов’янських і неслов’янських географічних назв цієї території, показати спільні та відмінні риси двох видів найменувань. Аналіз топонімії інших реґіонів України пропонують Д.
 Бучко, К. Галас, Ю. Карпенко, В. Лобода, О. Мельничук, Т. Поляруш, Є. Посацька-Черняхівська, Г. Шило та інші мовознавці.При інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР у 1960 р. створюється Ономастична комісія. За редакцією К. Цілуйка видаються “Повідомлення Української ономастичної комісії”, які інформують наукову громадськість про роботу вітчизняних ономастів.


Плідний науковий доробок київських топонімістів: А. Білецького, І. Желєзняк, В. Лободи, Л. Масенко, В. Німчука, О. Стрижака та ін. Вони досліджують топонімію різних реґіонів України в історичному аспекті. Вчені-ономасти Ю. Карпенко, Л. Корепанова, О. Стрижак, Л. Гумецька встановлюють моделі топонімів на основі морфолого-структурного аналізу їх граматичної будови.


Вагомим є також внесок зарубіжних та вітчизняних славістів. Уперше класифікували слов’янські назви населених пунктів Ф. Міклошич, В. Ташицький, С. Роспонд, В. Шмілауер. До цих учених ХХ ст., які зробили значний внесок у розвиток ономастики, з часом приєдналися Г. Борек, С. Грабець, М. Карась, Д. Копертовська, М. Лесів, Р. Мрузек, К. Римут, І. Рудницький, З. Штібер та ін. Ґрунтовною ономастичною працею вважаємо “Słownik рolskich wyrazów toponimicznych” (1991). Білоруську топоніміку репрезентують В. Жучкевич, Є. Адамович, А. Прищепчик, В. Ємельянович, які розглядали структурні особливості реґіональної мікротопонімімії. Важливими є дослідження В. Лемцюгової, І. Яшкіна. У 1974 р. вийшла у світ праця “Мікратапанімія Беларусі” (за редакцією М. Бірили та Ю. Мацкевіч), до якої увійшли матеріали, зібрані упродовж 1948-1972 рр.


Проблемам мікротопоніміки було присвячено Всесоюзну нараду, що відбулася 1964 р. в Москві. Вагомий вклад у дослідження російської топоніміки внесли ономасти В. Никонов, Е. Мурзаєв, Н. Подольська, О. Суперанська та ін.


В українській ономастиці неодноразово наголошувалось на потребі системного вивчення топонімії окремих реґіонів України. Синхронічно-діахронічний аналіз гідронімів здійснив Я. Редьква. Ойконімію Прикарпаття проаналізовано в дисертаційному дослідженні М. Габорака. Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті опрацьована у дисертації І. Чеховського. Мікротопонімію Підгір’я студіювала О. Михальчук. Мікротопонімію українських сіл Східної Словаччини описав М. Дуйчак.


Важливі питання української мікротопонімії порушуються у працях, присвячених топоапелятивам, географічній номенклатурі і термінології. Так, Т. Марусенко, вивчаючи назви рельєфу, опублікувала їх як матеріали до словника українських географічних апелятивів. Українські назви гідрорельєфу неодноразово висвітлювалися у роботах Й. Дзендзелівського. Над історією становлення української географічної номенклатури працював П. Чучка. Географічну термінологію Чернігівсько-Сумського Полісся дослідила Є. Черепанова. Мовознавець О. Данилюк уклала “Словник народних географічних термінів Волині”. У колективній роботі “Ономастика України та етногенез східних слов’ян” подається “Словник географічних термінів Західного Полісся”. За редакцією В. Лучика вийшов “Словник народних географічних термінів Кіровоградщини”.


У третьому підрозділі охарактеризовано особливості вокалізму та консонантизму наддністрянського говору і говірок Західного Поділля, відбиті у звуковій структурі досліджуваних онімів. Мікротопоніми виникають у розмовно-побутовому мовленні і відображають особливості місцевих говорів. Більшість місцевих географічних назв ЗП своєю морфемною структурою та фонетичною будовою повторюють відповідні лексеми сучасної загальнонаціональної української мови або лексеми, які вже архаїзувалися.


Мікротопонімія ЗП формувалася на базі лексики наддністрянського говору української мови, що є органічною частиною південно-західного діалектного масиву. Місцеві географічні назви загалом зберегли специфічні, передусім фонетичні та морфологічні, особливості цього говору. Проте не всі діалектні риси говірок ЗП засвідчені у назвах мікрооб’єктів. Наприклад, характерне “укання” представлене лише в кількох назвах, які збігаються з апелятивами, як-от: [дурóга], [жóлуб]. Мікротопоніми спонтанно народилися в парадигмі діалектної системи. Це простежується насамперед на фонетичному та лексико-семантичному рівнях.


У другому розділі “Семантика твірних основ мікротопонімів” – мікротопонімний матеріал розглядається у межах двох класів, визначених з погляду семантики твірних основ: мікротопоніми, утворені від апелятивів, та мікротопоніми, утворені від онімів.


Сучасні мікротопоніми ЗП є звичайними асемантичними мовними знаками. Однак на етапі становлення, виникнення кожного з них мотивувалось певною індивідуальною семантикою, апелятивною або онімною. Апелятивні твірні лексеми мікротопонімів тоді виконували не лише номінативну, але й характеризуючу функцію. Пропріальним твірним притаманною була тільки перша з указаних функцій, а їх семантика зводилася до словотвірного значення відповідного похідного оніма.


У цьому розділі мікротопоніми інтерпретуються з погляду тієї семантики, яку виражали їхні твірні основи до часу усталення співзвучних мікротопонімів. Під терміном твірна основа в цій праці розуміємо основу тієї базової назви, від якої утворився відповідний мікротопонім, а під семантикою – те лексичне значення (пряме чи метафоричне), з яким уживалася відповідна базова лексема доти, доки вона не стала власною назвою мікрооб’єкта.


Мікротопоніми, що утворені від апелятивів, складаються із лексем, які вказують на об’єкти натурогенного чи антропогенного походження.


Основи мікротопонімів ЗП, які послужили для найменування об’єктів натурогенного походження, за мотивами номінації співвідносяться з лексемами чотирьох тематичних розрядів, які характеризують: 1) рельєф; 2) структуру чи властивості ґрунту; 3) особливості флори; 4) фауну відповідного денотата.


 Серед основ, що характеризують рельєф, при цьому виділяємо такі, що відображають: а) додатній рельєф; б) від’ємний рельєф; в) рівнинну місцевість.


Перші є найчисельнішими на ЗП. Ця група охоплює деривати, співвідносні з лексемами: баба, бердо, берег, бурт, вал, верх, вивіз, вила, віднога, говда, гора, горб, гріб, жбир, збіч, кемпа, копа, копичка, круча, курган, лаз, лоб, могила, обіч, скала, скеля, стінка, стос, товтри, шкарп, шпиль, шпіц, щовб. Мікротопоніми, основи яких відображають додатній рельєф, поширені на всій території ЗП. Поняття ¢гора¢, ¢горб¢, ¢верх¢ тощо у різних місцевостях обстежуваного краю позначають різні за розміром об’єкти. На півдні (Борщівський район) – це вищі точки, на центральній території (Тернопільський, Збаразький, Зборівський райони) – нижчі, але в очах мешканців вони все-таки є підвищеннями.


До основ, що відображають від’ємний рельєф, належать деривати, мотивовані такими лексемами, як: бавка, безодня, вертеб, викіп, вир, вирва, вовківня, дебра, діра, діл, долина, жолоб, завалина, западня, зарінок, кадуб, корито, левада, лонка, луг, лука, облог, окіп, оболоня, печера, провал, рів, урвище, ущелина, шанець, яма, яр, яруга. Назви на позначення від’ємного рельєфу у мікротопонімії ЗП представлені досить широко, а найуживанішими є мікротопоніми, утворені від основи долина. Продуктивними виявилися також мотивувальні лексеми жолоб, вертеп, левада.


Лише 5 основ указує на рівнинну місцевість, а саме: лан, площа, рівнина, ровень, степ.


З-поміж основ, які вказують на структуру чи властивості ґрунту, виділено ті, що вказують на: а) корисні копалини, б) гідролітичні властивості ґрунту, в) водні реалії. Першу групу представляють лексеми: вопак, гіпс, глина, камінь, кремінь, пісок, торф. Друга група – це апелятиви: байора, болото, вимок, грязь, калабаня, калабатина, ковбанька, млака, моклєк, моклявина, мочар, поплави, руда, рудка, сага, сплав, топилиско, трясовина та деякі ін. Треті утворені від апелятивів, що називають водні мікрооб'єкти: гуркало, озеро, озерце, потік, став, ставок.


Основи, пов’язані з флорою, поділяємо на дві семантичні групи: а) ті, що позначають ліс, гай, указують на рослинний покрив; б) ті, що пов’язані з окремими видами рослин. Перша група охоплює основи, пов’язані з характеристикою лісового ландшафту чи рослинного покриву поверхні (бір, бор, гай, запуст, корч, ліс, пустиня, пустир, стінка, чигор), а також основи, базові лексеми яких вказують на місця, де рослинність відсутня або вирізняється на фоні сусідніх об’єктів (галява, дичина, лаз, лазинка, лаканець, лиса, лисиця, лисоня, поляна, пустиня, пустка). На теренах ЗП виявлено мікротопоніми, які мотивуються назвами рослин (дерев, кущів, трав). Серед цих онімів панівними виявилися найменування, похідні від назв дикоростучих дерев. Найпоширенішими лексемами, що лягли в основу мікротопонімів обстежуваного реґіону, є береза, верба, вільха, граб, дуб, липа, сосна. Менш поширеними – берест, бузина, бук, вишня, груша, калина, лоза, льопа, ліщина, малина, осика, смерека, терен, тополя, яблуня, явір, ясен. Лише зрідка трапляються мікротопоніми, що співвідносяться з основами апелятивів акація, базник ‘бузок‘, виноград, глід, горіх, клен, модрина, морва, слива, шипшина та інші. Зустрічаються й мікротопоніми, мотивовані назвами однорічних культурних рослин (біб, гірчиця, жито, капуста, коноплі, овес, ріпак, цибуля). Найменше мікротопонімів, похідних від основ, які первісно означали трави: балабан, барвінок, вівсянка, волошка, вовчинець, кропивка, лопух, осока, очерет, реп’ях, спориш, травка, тростина, троща ‘очерет‘, хопта.


В основах мікротопонімів ЗП відображені і назви фауни реґіону, зокрема лісових та степових видів тваринного світу. Засвідчені мікротопоніми містять 28 основ із значенням різних видів істот. Мікротопонімні основи співвідносні з лексемами, що позначають: а) свійських та диких тварин (баран, бик, вивірка ’білка’, вовк, заєць, кінь, кобила, коза, корова, лось, ведмідь, пес, свиня, тур, цап); б) птахів (ворона, гуска, дятел, журавель, качка, сова, крогулець ’вид яструба’, сорока); в) комах (комар, оса); г) земноводних (жаба, рак). Однак не можна категорично стверджувати, що кожна з подібних назв прийшла у мікротопонімію безпосередньо від загальної назви відповідної тварини. Окремі з них, очевидно, були антропонімами.


Незважаючи на те, що антропогенні географічні об’єкти ЗП за часом їх появи є молодшими, ніж місцеві натурогенні, загальна кількість мікротопонімів, основи яких характеризують антропогенні географічні денотати значно більша. Та й набір самих сематичних груп основ мікротопонімів цього типу різноманітніший. Усі мікротопонімні основи відапелятивного походження, вживані на позначення антропогенних географічних мікрооб’єктів ЗП, поділяємо на дев’ять семантичних розрядів. Існує небагато основ, які вказують на спосіб освоєння земельних ділянок: заруб, згарище, зруб, карчунок, пасіка, порубка, теребіж, сторчаки, чертіж.


Найпоширенішими основами мікротопонімів, що вказують на умови заснування поселень, є основи апелятивів: колонія, місто, село, слобідка, хата, хутір. Менш поширеними виявилися основи лексем волиця, халупа. Найпродуктивнішою є основа апелятива село, що позначає, зазвичай, центральну (головну) частину чи вулицю населеного пункту, вона іменує понад 30 мікрооб’єктів.


Основи мікротопонімів, що вказують на призначення та використання площі, представлені лексемами вигін, город, грядка, дендропарк, нива, обліг, парна, пасовиско, пастівник, поле, посадка, пріска, сад, саджівка, сіножать, толока.


Розряд основ мікротопонімів, що вказують на різні промисли, пов'язані з: а) лісовим промислом (мазарня, майдан); б) виробництвом соди (буда, вуглярка, полельня, поташня); в) скляною і паперовою промисловістю (гута, гутиско, папірня); г) виноробством, пивоварінням та виробництвом горілки (броварня, винниця, гуральня, ґуральня, солодівня); ґ) харчовою промисловістю (волівня, млин); д) виробництвом цегли та інших будівельних матеріалів (вапнярка, каменоломня, цегольня).


Найбільшу кількість серед топооснов, що позначали антропогенні географічні об’єкти, становлять ті, що пов’язані з назвами різних споруд. У цьому розряді виділяються групи топооснов, які вказують на різні споруди: а) господарські та побутові (бригада, водокачка, гребля, двір, клуб, конюшня, корчма, кузня, курник, магазин, митниця, ринок, стадарня, стадіон, стадниця, тік, торговиця, фільварок, школа); б) культові (каплиця, костел, монастир, фіґура, хрест, церква, цвинтар); в) фортифікаційні (город, городище, замок, казарма, стражниця, стрільниця, фортеця).


Розряд основ мікротопонімів, що вказують на шляхи сполучення, охоплює 13 лексем, а саме: брід, бручевиця, гостинець, дорога, лінія, мурованка, переправа, розсохи, стежка, тор, траса, шлях та штрека.


Розташування поселення, його загальний вигляд, розміщення житлових будинків у межах населеного пункту стали вирішальними чинниками при творенні мікротопонімів, в основу яких лягли апелятиви, пов’язані з просторовими ознаками об’єкта. Розряд основ, які визначають орієнтацію об’єкта в просторі, становлять основи лексем: бік, зад, кінець, край, кут, причепа, середина, рука, центр.


Основи мікротопонімів, які вказують на народну метрологію, є своєрідним відображенням давніх способів вимірювання площ, наділів, парцелювання землі. Такі основи вказують на: а) розмір площі, її величину (ар, гектар, гін, морґ, шнур); б) частину від цілого (дільниця, додаток, кавалок, квадра, міра (мірок), парцела, півторак, помірок, придаток, чверть); в) кордони земельних наділів, їхні межі (віха, границя, кордон, лінія, межа, суголовок, тарифа); г) форму об'єкта (клин, кривуля, круг, поперек, ріг); ґ) спосіб отримання наділу його власником (викуп, довжок, контроверс). Форму чи розмір об'єкта виражають також лексеми безденний (довгий), великий, високий, вузький, глибокий, горбатий, довгий, кривий, широкий. При іменуванні земельних ділянок місцеві жителі часто використовували апелятиви, що є назвами частин тіла людини чи тварини, як-от: клешня, коліно, перешийок, писок, потилиця, роги, серце, хвіст, шия. На форму денотата вказували й назви предметів побуту, зокрема лексеми бинда ’стрічка’, вила, горшок, грабельки, косичка, коцюба, лопата, макітра, макітриско, риза ’предмет культового одягу’, сани, тюльпан, цимбали, яйце.


Порівняно високий відсоток основ, відображених у мікротопонімії ЗП, становлять апелятиви з первісним значенням особи. З морфологічного погляду, переважна більшість цих основ – це присвійні, рідше – відносні прикметники і тільки іноді – іменники, які виступають означеннями до опорних назв відповідних мікротопонімів, виражаючи індивідуальну або колективну належність іменованого об’єкта колишньому його власникові чи громаді. Цей семантичний розряд охоплює такі групи основ, що вказують на : а) відношення до етносів (австрієць, волох, єврей, жид, мазур, німець, поляк, ромун, татарин, турок, циган, шваб);
б) соціальний стан особи (дяк, князь, ксьондз, пан, піп, староста, цісар, шляхта); в) власника за родинними чи свояцькими стосунками (баба, батько, дід, невістка, син, стрийко).


Крім апелятивів, базою творення мікротопонімів ЗП віками виступали й власні назви, передусім антропонімні і топонімні. У ряді випадків уже наявні реальні імена, прізвища та прізвиська людей, назви макрооб’єктів, населених пунктів, найменування менших географічних об’єктів, у тому числі й гідрооб’єктів, переживали процес трансонімізації чи, точніше, вторинної номінації.


Базовими одиницями, від яких утворювалися відантропонімні мікротопоніми були імена, прізвища та прізвиська людей.


Аналіз відпропріальних мікротопонімів показує, що власні імена людей, відображені у мікротопонімах ЗП, належать головним чином до імен християнського календаря східного обряду. В основі мікротопонімів лежать, передусім, чоловічі імена православного календаря чи їх гіпокористичні варіанти, наприклад: Андрій, Андріян, Андрух, Архип, Валько, Василь, Василечко, Василько, Васько, Волександр, Гаврило, Гілько, Гнатко, Гнатуньо, Гриньо, Гриць, Демко, Данило, Данилко, Дмитро, Зінько, Іван, Іваночко, Іванцьо, Івась, Івасько, Йван, Йвасько, Йосип, Карпо, Касько, Кирило, Кіндрат, Кузьо, Ксенько, Лесьо, Лук’ян, Макар, Максим, Марко, Мартин, Мар’ян, Миколай, Миронко, Митрофан, Михаленько, Назар, Нітефор, Олекса, Онофер, Павло, Панько, Петро, Роман, Романко, Романьо, Савко, Софат, Семен, Семенко, Семко, Стефко, Стефцьо, Стах, Тарас, Только, Федір, Хома, Юрко. Серед них трапляються і повні імена та варіанти імен католицького календаря: Адась, Антон, Тадеуш, Юзик, Юзьо, Якуб, Ян. Поряд із християнськими в основах мікротопонімів представлені й єврейські імена: Берко, Борух, Гершко, Лейба, Мошко, Сруль, Хаїмко, Шоломко.


Рідше використовувалися для творення мікротопонімів ЗП жіночі імена: Анна, Варвара, Варварка, Верка, Волена, Галька, Гандзя, Гануська, Дарина, Ганя, Ганька, Єва, Єлена, Іванка, Катерина, Катеринка, Марина, Маринка, Марійка, Марія, Михайлінка, Ніна, Оксана, Олена, Павліна, Пазя, Паранька, Поліна, Руся, Таньочка, Текля, Феська, у тому числі й жіночі імена католицького календаря: Бронька, Зося, Кася, Каська, Марися, Рузя.


Ми зафіксували сотні мікротопонімів, побудованих на базі основ прізвищ та прізвиськ. Більшість їх свідчить про тісний зв’язок відповідних людей із землею. Серед місцевих назв, утворених від онімів, переважають присвійно-прикметникові назви, які вказують, кому саме належала, чиєю власністю була певна місцевість, хто на ній проживав чи господарював: Баболенка (пасовище), Вільчинського (поле), Горішного (вулиця), Ліщинських (кут села), Марчукове (озеро), Олійникова (гора), П'ялова (вулиця), Яциків (поле). Деякі з таких іменувань не мають посесивного форманта, а виступають у формі називного відмінка однини відповідного іменника: Білофощик (ліс), Веприк (вулиця). У групі основ мікротопонімів, співвідносних з прізвищами й прізвиськами, наявна велика кількість двослівних назв, наприклад: Беркова Руда (поле), Бобрикове Озеро (пасовище), Ваців Ліс (ліс), Войткова Долина (поле) та ін. Десятки відпрізвищевих та відпрізвиськових мікротопонімів ЗП виступають у формі множини. Власні назви такого типу є дериватами від родових назв, як от: Бурдилі (горб), Германи (частина села).


Частину мікротопонімів утворено від різних розрядів топооснов, а саме: макротопонімних, ойконімних, мікротопонімних, гідронімних. Макротопонімні основи відображені в мікротопонімах – Аляска (кут міста), Грузія (частина села), Канада (частина села, пасовище) та ін. Серед топонімних основ найчисленнішими є ойконімні, наприклад: Бедриківський (ліс), Лошнівське (поле) та ін. Мікротопоніми такого типу походять від назв сусідніх населених пунктів, у кадастрах яких знаходиться опорний денотат. Мікротопонімні основи менш частотні: За Млакою (поле) < мікр. Млака (болото), Замогила < мікр. Могила (могила), Скали (потік) < мікр. Чорна Скала та ін. Усе ж найменшою є група гідронімних основ. Цей розряд містить власні назви річок, ставів, потоків, струмків, джерел, які мотивують певні мікротопоніми: Закоропець (частина села) < гідр. Коропець, Збруч (в’їзд) < гідр. Збруч, Надсерет (поле) < гідр. Серет, Стрипа (луг) < гідр. Стрипа.


Третій розділ – “Структура мікротопонімів” – складається з двох підрозділів: “Прості (однослівні) мікротопоніми”, “Складені мікротопоніми”.


Словотвірні відношення у сучасних мікротопонімах можуть відрізнятися від тих, що діяли під час первинної номінації об’єкта. При словотвірному аналізі виходимо з того, що назви ніколи не функціонують ізольовано: вони завжди співвідносяться одні з одними, а кожна назва виникає лише серед інших найменувань.


У цій частині роботи розглядається словотвірна структура онімів. Аби з’ясувати, як виникла кожна назва і яким було співвідношення її морфем у момент виникнення, встановлюються способи і засоби творення мікротопонімів ЗП.


За структурою назви поділяються на прості (однослівні) та складені. До простих (однослівних) відносимо лексеми, які мають просту чи складну основу, оформлену за лексико-граматичною моделлю іменника або прикметника в чоловічому, жіночому, середньому роді або у формі однини чи множини.


Однослівні мікротопоніми об’єднують: а) лексеми з неподільною основою, яка збігається з коренем або кореневі слова (Жолоб, Кут, Луг); б) структурно непохідні назви з подільними основами (Березина, Залісся, Липник, Підліс); в) композити, що виникли на базі апелятивів або онімів (Новосілка, Суходіл); г) похідні афіксальні деривати (Борисівна, Качурина).; ґ) назви, що утворилися шляхом основоскладання (Сімочверть).


Твірними основами простих (однослівних) мікротопонімів ЗП виступають апелятиви, антропоніми та топоніми. Вказані мікротопоніми належать до первинних (лексико-семантичних) або до вторинних (морфологічних) дериватів..


Серед первинних мікротопонімів виділяємо дві групи: а) мікротопоніми з неподільними основами; б) мікротопоніми з подільними основами, співзвучні з афіксальними апелятивами.


Мікротопоніми з неподільними основами – це назви, фонематична структура яких відповідає апелятивам. Серед них значна кількість мікротопонімів має форму однини: Акація (пасовище), Болото (частина села), Вертеб (балка), Гора (вулиця), Горб (частина села), Майдан (вулиця), Писок (поле) та ін. Якась частина таких онімів уживається в множині: Безодні (джерело), Берести (ліс), Бесаги (поле).


Найпоширенішими серед мікротопонімів, співзвучних із афіксальними апелятивами, є суфіксальні назви. У своїй структурі вони містять форманти:
-к(а, и), -ок, -ищ (е, а), -иськ(о) (-иск(о), -ц(е), -ик,, -ник, -ечок, -очок, -ець, -няк,
-ул(я):
Брідок
(вулиця, поле), Болотище (поле), Гірка (кут села), Клинець (ліс) Кривуля (поле), Куточок (вулиця), Жолубина (поле), Містечок (вулиця), Пільце (пасовище, поле), Селисько (кут села), та ін.


До первинних належать і мікротопоніми, які містять у своїй структурі префікси та суфікси. Вважаємо, що вони постали внаслідок топонімізації давніх апелятивів залісся, міжріччя і подібних, які фіксують словники всіх слов’янських мов. Досі в ономастичній літературі такі назви кваліфікувалися як утворення топонімного рівня деривації. Проте префікси за-, між-, над-, під- та суфікс -ьjе в них виконали свою словотвірну функцію на рівні апелятивів. Без структурних змін їх було перенесено до мікротопонімів. Загіря (гора, кут села, частина села), Заріжя (поле), Підліся (вулиця) зазнали звичайної онімізації апелятиви розмовно-побутового мовлення: загіря, загуменя, заліся, запотічя, заріжя, надрічя, підгородя, підлісє.


На ЗП засвідчено мікротопоніми, базові назви яких утворено способом складання основ. Такі лексеми мають у своїй структурі прикметникові, дієслівні, рідко – прислівникові основи у поєднанні з іменниковою основою у формі називного відмінка однини чи множини, наприклад: Верхоголови (поле), Дерилози (поле), Дивигони (поле), Заваликут (хутір), Маливоди (поле), Мечихвости (поле), Сухорудка (поле,) Сухостави (поле). Серед композитних мікротопонімів пропонуємо розрізняти іменування, утворені від готових складних апелятивів (сухостав) та іменування, похідні від складних антропонімів (Мисколизи).


 З-поміж простих (однослівних) прикметникових утворень виділяємо дві групи: мікротопоніми з неподільними основами; мікротопоніми, співзвучні з афіксальними прикметниками та онімами. До першої групи зараховуємо назви на зразок Біла (вулиця), Велика (вулиця), Лиса (вулиця) і под. Серед мікротопонімів, співвідносних з афіксальними прикметниками, кількісно виділяються назви на -ск(ий), -цк(ий): Берем’янский (в’їзд), Кровенецкий (ліс).


Морфологічні (вторинні) утворення ділимо на: суфіксальні, префіксальні та композитні. Дериваційна система назвотворення ґенетично пов’язана з формальними засобами апелятивного словотворення. Однак топоніми мають і специфічний набір формантів, особливі моделі, для кожної з яких властива своя продуктивність. Аналіз мікротопонімів ЗП засвідчує, що у межах назв, утворених морфологічним способом, найпродуктивнішими є суфіксальні моделі.


Похідні мікротопоніми з суфіксом -івк(а) в українській топонімії, як відомо, досить поширені і давні. Серед суфіксальних мікротопонімів ЗП переважають утворення з формантом -івк(а), основною функцією якого є посесивна. Мікротопоніми з формантом -івк(а) на ЗП творилися від власних імен, прізвищ та прізвиськ власників полів, лісів, садів і т.п. чи від іменувань перших поселенців засновників вулиць, хуторів, сіл: Андрухівка (криниця), Їжаківка (частина села), Кисилівка (куток села), Косівка (частина села), Лопатівка (частина села), Мазурівка (вулиця, частина лісу), Паничівка (поле), Шандарівка (поле).


Близькими до попередніх за первісною функцією є спеціальні мікротопонімні структури на -ччин(а), -щин(а), як-от Баранеччина (вулиця), Бікерщина (поле), Вербіччина (поле), Воліндарщина (поле), Волощина (вулиця), Восиччина (вулиця), Калинівщина (вулиця), Моравщина (поле), Нагаївщина (вулиця).


Можливо, здатність виражати належність спочатку була властива і мікротопонімам із формантами -инець, -овець, які додавалися до антропонімів, наприклад, Бабинець (частина села), Васьковець (урочище), Дудинець (пасовище), Раковець (кут села), хоча більш імовірно, що значення належності було притаманне таким структурам лише на етапі творення антропонімів цього типу (тобто прізвиськам Бабинець ’бабин син’, Васьковець – ’Васьків син’, Дудинець –’Дудин син’, Раковець – ’Раків син’), а не на етапі творення відповідних мікротопонімів.


Формант -их(а) представлений у назвах жіночого роду. Він приєднується до основ іменників, указуючи на жіночу стать. Суфікси -их(а), -іх(а) засвідчені у мікротопонімах: Алексеїха (поле), Бакаїха (ліс), Бенцалиха (поле), Баблиха (поле), Блавутиха (поле) та ін. Базовими назвами мікротопонімів були антропоніми.


Префіксальний тип деривації в українській мікротопонімії, як відомо, належить до непродуктивного. У досліджуваному реґіоні він маніфестований невеликою кількістю утворень. Тут зафіксовано сім моделей. Серед них найпродуктивнішою є модель із префіксом за-. Продуктивною в утворенні мікротопонімів є й модель із префіксом під-. Базовими назвами префіксальних дериватів виступають назви географічних об’єктів, споруд, видів дерев тощо: Закоропець (вулиця) < річка Коропець, Підліщинка та ін.


Композитні мікротопоніми ЗП утворені за моделлю “числівникова основа + інтерфікс (або без нього) + ціле слово (іменник)”, наприклад: П’ятихатки (частина села), Сімочверть (поле), Стоморги (поле), Шестихатки (куток села). Правдоподібно, в аналізованих назвах треба вбачати кількісну характеристику об’єкта: поле, яке має сто моргів (Стоморги), поле, яке складає сім чвертей (Сімочверть), куток села, в якому є шість хаток (Шестихатки).


До складених мікротопонімів відносимо дослівні, багатослівні назви та прийменникові словоформи.


За частиномовною характеристикою двослівні мікротопоніми ЗП представляють п’ять моделей, у яких другим, опорним словом виступає іменник, а першим – прикметник, числівник, займенник, іменник: Біла Гора (кут села), Велика Вулиця (вулиця), Весела Криниця (місце розваги), Два Кути (вулиця), Дванадцять Паль (частина лісу), Три Кінці (поле), Сорок Потоків (ліс), Тамтой Бік (кут села), Долина Луги (долина), Середина Села (частина села). Трапляються і назви, що складаються з трьох слів: Ліс Великої Марії (ліс), Сад Селянської Спілки (сад).


Серед мікротопонімів ЗП виявлено прийменникові словоформи. У науковій літературі їх іменують назвами-орієнтирами. Вони вказують на місце розташування одного об’єкта стосовно іншого. Серед прийменникових виділяємо: власне прийменникові та номінативно-прийменникові конструкції. Власне прийменникові конструкції – це утворення, що складаються із прийменника і загальної (власної) назви. Наші матеріали засвідчують утворення з прийменниками в, від, до, за, коло, на, над, під, наприклад: В Куті (долина), Від Гостинця (в’їзд), До Гаю (дорога), До Границі (поле); За Асфальтом (поле), Коло Вежі (поле); На Болоті (пасовище), Над Залізницею (ліс), Під Скалою (пасовище). Найменш продуктивними виявились конструкції з прийменниками біля, межи, перед, поза, понад, попід, при: Біля Яблунки (поле), Межи Лісами (поле), Перед Мочарами (поле), Поза Городи (стежка), Понад Гору (вулиця), Попід Ставок (стежка), При Камені (луг). Ця ж група містить і трикомпонентні конструкції, що складаються з прийменника та загальної (власної) назви, яка є двослівною: В Добрім Полі (пасовище), За Глибоков Долинов (поле), За Камінним Хрестом (поле). Нами виявлено і складніші структури, що містять по дві прийменникові словоформи: Від Фігури До Моста (частина села), Коло Івана З-під Греблі (стежка). До номінативно-прийменникових конструкцій належать назви, в яких опорним словом виступає географічний номен, а диференціювальним знаком – неузгоджене означення в називному відмінку однини або множини, наприклад: Брід Коло Пасіки (брід), Вивіз Коло Панчихи (балка), Вигін На Голятин (пасовище), Дорога На Біле Поле (поле). Серед прийменникових конструкцій продуктивнішими є власне прийменникові утворення.


Комплексне дослідження мікротопонімії Західного Поділля дозволяє зробити такі висновки:


Мікротопоніми ЗП є невід’ємними компонентами онімної системи. Маючи свої структурні особливості, мікротопонімія Західного Поділля є складовою частиною загальнонаціональної мікротопосистеми української мови. Разом з тим склад мікротопонімів значною мірою залежить від історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного укладу, культурних і мовних традицій народу.


Виявлено, що словотвірною базою мікротопонімів ЗП послужила апелятивна та онімна лексика. Апелятиви, які лягли в основу творення мікротопонімів, з погляду семантики діляться на натурогенні та антропогенні. До натурогенних відносимо основи, що характеризують рельєф, указують на структуру чи властивості ґрунту, пов’язані з флорою та фауною. Аргументовано, що найбагатшим є розряд основ, які маніфестують додатній, від’ємний та рівнинний рельєф. Окремий розряд об’єднує основи, які характеризують структуру ґрунту, водні реалії та корисні копалини досліджуваного реґіону. Основи, які пов’язані з флорою, засвідчують перевагу дубових, букових, березових лісів. Поширеними є назви, мотивовані лексемами березина, бучина, дубина, кожна з яких іменує понад 10 мікрооб’єктів. Найменшу кількість налічує розряд, основи якого вказують на фауну.


У результаті лексико-семантичного аналізу твірних основ виявлено, що антропогенні лексеми становлять дев’ять семантичних розрядів. При цьому базові назви мікротопонімів указують на спосіб освоєння земельних ділянок (зруб, пасіка, теребіж), умови заснування поселень (кольонія, осада, слобідка, футір), призначення та використання площі (вигін, воблоги, пріска, толока), різні промисли (буда, гуральня, солодовня, цегольня), господарські, культові та інші споруди (монастириско, стадарнє, фільварок), шляхи сполучення (гостинець, мурованка, штрека), орієнтацію об’єкта в просторі (зади, причепа), різні одиниці виміру площ, наділів (гони, суголовок), відношення об’єкта до людей (жидівський, циганський).


Семантичний аналіз базових основ мікротопонімів засвідчує, що при їх творенні найширше використано онімну лексику (близько 60 %). Отримані результати аналізу мікротопонімії ЗП дозволили встановити зв’язок між різними класами онімної системи і змусили пояснити закономірності утворення назв від антропонімів, макротопонімів, ойконімів, мікротопонімів та гідронімів.


Словотворчі засоби мікротопонімії, як і лексико-семантичний склад твірних основ, є відображенням специфіки словотвору української мови та місцевого говору. За структурними особливостями виділяються дві групи найменувань: прості (однослівні) та складені мікротопоніми. Серед простих – первинні (лексико-семантичні) і вторинні (морфологічні) утворення. Найпродуктивнішим способом словотворення мікротопонімії ЗП є лексико-семантичний. З-поміж морфологічного способу творення продуктивним виявився суфіксальний. Такі суфікси, як -івк(а),
-ччин(а), -щин(а), -их(а)
можна вважати власне топонімними: Жеребеччина (поле), Мушарівка (частина села), Тарасівка (вулиця), Шпачиха (хутір). Найпродуктивнішою є модель із суфіксом -івк(а). При деривації мікротопонімів спостерігається певна закономірність сполучуваності твірних основ і формантів. Виокремлено композитні утворення, які виявилися непродуктивними в мікротопонімії обстежуваного реґіону: усього чотири назви (П’ятихатки, Сімочверть, Стоморги, Шестихатки).


Дослідження підтверджує, що складені мікротопоніми є словосполученнями, в структуру яких входять два або декілька вербальних компонентів. Специфіка їх полягає у тому, що будучи аналітичними утвореннями, вони є більш конкретними найменуваннями, які точніше характеризують той чи інший мікрооб’єкт. За частиномовними особливостями вирізняються такі типи складених мікротопонімів: “прикметник +іменник”, “числівник + іменник”, “займенник + іменник”, “іменник + іменник”, “іменник + іменник (іменник прикметникового походження) + іменник”.


Численними є прийменникові словоформи, які виражені власне прийменниковими (За Двором (поле), За Лозами (поле), Коло Млинів (частина села)) та номінативно-прийменниковими конструкціями (Долина Біля Річки Стрипи (луг)).


Характерною рисою мікротопонімії ЗП є перенесення назв одного об’єкта на інший, суміжний із ним: Буркач (частина села) ¬ Буркач (джерело), Синій Хрест (поле) ¬ Синій Хрест (споруда) та ін. В окремих випадках воно викликало розбіжність граматичного роду мікротопоніма з граматичним родом загальної назви позначуваного мікрооб’єкта: Середній (гора), Затінкова (поле) та ін.


 


Переважна більшість мікротопонімів ЗП виникла на базі української апелятивної лексики. В окремих назвах простежуються риси польської мови: Ксьондзова (вулиця), Парцеляція (поле), Оґруд (поле), Оґрудок (поле) та ін.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины