СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ПРИРОДА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ЗАКАРПАТОУКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (40-90 рр. ХХ ст.) : Семантико-функциональная природа фразеологизмов в художественной прозе закарпатоукраинских ПИСАТЕЛЕЙ (40-90 гг. ХХ в.)

Краткое содержание

У  Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визна­чається мета, основні завда­ння, об’єкт і методика дослідження, вказана джерельна база,  з’ясовується наукова новизна, теоретичне і практичне значення, визначена  роль закарпатоукраїнських письменників 40-90 рр. ХХ ст. у плані розбудови й утвердження на Закарпатті української  літературної мови. 

Перший розділ  «Теоретичні засади вивчення фразеологізмів»    є загальним  зведенням   ві­до­мостей про   сучасний стан фразеологічної науки, про виокремлення у ній  окремої галузі ­– фразеологічної стилістики, а у сфері стилістики­ – текстологічного напрямку, що дозволяє досліджувати фразеологізми як  образні засоби художності. Розділ скла­дається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Загальні проблеми фразеології на сучасному етапі» констатується, що на сьогоднішньому етапі фразеологія – це багатоаспектна дисципліна, яка має значні досягнення  у кількох напрямках: 1) семантика  фразеологічних одиниць (надалі ФО) (Л.Г.Авксентьєв, М.В.Алефіренко, Н.Д.Бабич, А.М.Баб­кін, Я.А.Баран, Л.А.Булаховський, В.П. Жуков, Г.Т.Кузь, Н.А.Мос­каленко, О.І.Мо­лот­ков, І.Г.Чередниченко, Л.А.Юр­­чук); 2) історія, етимологія й становлення ФО (М.Т.Дем­ський, Л.І.Коломієць, Ф.П.Медведєв, О.В.Назаренко, Л.Г.Скрипник, В.Д.Ужченко);         3) діалектна фразеологія (Н.Д.Бабич, М.Т.Доленко, С.С.Дудик, В.І.Ла­­вер, М.Я.Олійник, Н.В.Романюк); 4) фразеологічна стилістика (Л.Г.Авк­сеньєв, І.К.Білодід, М.М.Богдан, В.С.Ващенко, І.С.Гнатюк, І.Є. Гри­цю­тенко, С.С.Дідик, Л.І.Добр­жанська, А.П.Коваль, В.В.Одінцов, І.Й.Ощи­п­ко, П.П.Плющ, Л.М.Полюга,  І.В.Сенчук, А.П.Су­прун,  І.Г.Чередниченко,  Л.Ф.Щер­бачук, та ін.; 5) дослідження ФО як перекладознавчої категорії у системі внутрішнь­о­текстових зв’язків  (Л.Г.Зернова, Р.П.Зорівчак, В.С.Калашник, А.В.Кунін, Н.П.Щербань). У названому під­розділі  також окреслено  коло невирішених і дискусійних проблем фразеології, зокрема: 1) Чи є фразеологія окремою системою? 2) Об’єкт фразеології. 3) Ознаки фразеологізму. 4) Визначення фразеоло­гізму. 5) Відсутність чітких критеріїв у вивченні сутності, природи ФО як мовного знака вторинного утворення. 6) Класифікації ФО.

         Синтезуючи думки авторитетних учених, розглядаємо основні категоріальні ознаки ФО: фразеологічне цілісне значення, від­творюваність, відносна постійність компонентного складу та структури, експресивність.  Визначаємо універсальні і специфічні ознаки ФО, зараховуючи до перших  відтворюваність і стабільність компонентного складу, до других – семантичне перетворення фраземотворчих компонентів, смислову цілісність. Визначаємо об’єм фразеології, зара­ховуючи до неї ФО зі структурою речення і ФО зі структурою словосполучення. У цьому підрозділі подаємо робоче визначення ФО, фразеологічних синонімів, омонімів, варіантів. 

Фразеологізм – нарізнооформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Фразеологізм характеризується універсальними і специфічними ознаками. До перших належать відтво-рюваність і відносна стабільність компонентного складу, до других – семантич-не перетворення фраземотворчих компонентів, смислова цілісність та експре-сивно-емоційний характер фразеологічної семантики.  Оскільки фразеологічне значення включає експресивність, то такі нейтральні усталені сполуки, як штампи, кліше, терміни не вважаємо одиницями фразеологічної системи.

Фразеологічні синоніми, у нашому розумінні, ­– це фраземи, що позначають один і той самий клас предметів, явищ, тобто є денотативно рівнозначними мовними знаками, але відрізняються відтінками  фразеологічного значення.

Під фразеологічними варіантами розуміємо фразеологізми, які є тотожними за своїм значенням, але відрізняються яким-небудь лексичним компонетом або граматичною формою.

У другому підрозділі «Фразеологізми у спектрі лінгвоаналізу художнього тексту» намагаємося виробити науково-лінгвістичні основи дослідження ФО як образних знаків у  системі лінгвістичної організації художнього тексту, звертаючи увагу на бінарність експліцитних та імпліцитних властивостей ФО. Експліцитні властивості фіксуються словниками, імпліцитний же смисл  формується у словесному оточенні, тобто контексті.  Саме тому доводимо важливість розгляду ФО в аспекті контекстної реалізації,  розглядаємо контекст як умову повноцінного  функціонування ФО. Під контекстом розуміємо відрізок тексту, необхідного для визначення семантики і стилістичного значення ФО.

Контекст сприяє: по-перше, якнайповнішому, найефективнішому вияву семантики традиційних ФО.  По-друге, творить умови для нової сполучуваності. Традиційний фразеологізм може опинитися у незвичному для нього контекстному оточенні, що може призвести до виникнення нових відтінків у значенні. По-третє, у контексті якнайповніше виявляються такі ознаки ФО, як експресивність та емоційна  оцінність. По-четверте, контекст розкриває широке поле можливостей для різних видів трансформацій, градації, виникнення системних зв’язків ФО. По-п’яте, контекст є способом фіксації  некодифікованих ФО, які характерні для загальнонаціональної мови, але поки що не зафіксовані лексикографічними джерелами. По-шосте, контекст є сприятливим  лінгвістичним ґрунтом, семантичним фоном для виникнення авторських виразів – потенційних ФО, що в майбутньому можуть доповнити фразеологічні словники.

У вказаному підрозділі розкривається зміст узуального й оказіонального використання фразеологізмів. Під узуальним розуміємо таке використання ФО, що відповідає загальноприйнятій нормі, зафіксоване словниками; під оказіональним – таке, що не відповідає загально­прий­нятому вживанню, має поодиноке рідкісне вживання і значення.

         У третьому підрозділі «Стилістична значущість фразеологізмів»  розглядається питання про стилістичне значення, стилістичні функції, стилістичне використання ФО як основних  складових вивчення стиліс­тичних особливостей ФО. Особливу увагу звернуто на стилістичні фун­кції, серед яких виділяємо: зображально-оцінну і зображальну (номінативну), а в зображально-оцінній – додаткові різновиди: позитивної і негативної конотації, пейоративність, створення гумору, іронії, комізму, елемент пожвавлення висловлювання, засіб надання оповіді усноро­з­мовного колориту, функцію мовної характеристики персонажа.

         При дослідженні ФО як елементу художнього тексту важливо врахо-вувати і семантику ФО,  і ті системні зв’язки, у які вона вступає у тексті, а також  стилістичні особливості ФО  у конкретних текстових масивах.  У зв’язку з такою багатоаспектністю  ви­никають певні труднощі при застосуванні   класи-фікації фразеологізмів. Доводимо доцільність застосування  лексико-граматич-ної класифікації О.І.Молоткова як найбільш зручної, що апробована уже багать-ма дослідниками (М.Т.Демським, В.І.Лавером, Л.Ф.Щербачук, Г.Т.Кузь та ін.).

У другому розділі  «Узуальні фразеологізми у художніх творах  за­кар­­патоукраїнських письменників» аналізуються традиційні ФО  в кон­крет­них текстових масивах.  Багатство мови художньої прози закарпа­тоукраїнських письменників вимірюється не лише численністю фра­зеологічного матеріалу, але й тим, наскільки уміло і вправно користуються митці загальномовними надбаннями. На численних конкретних текстових ілюстраціях  досліджуємо ФО, які  є активним образотворчим чинником художнього мовлення, елементом емоційності, пожвавлення ви­слов­лювання, образності. Лінгвальна система художнього мовлення є чи не єдиною  мовною реалією, доступною для прямого спостереження над ви­ко­ристанням письменниками образних засобів. Відтворюючи у прозових творах індивідуальне бачення світу, митці вводять у художню тканину текстів різні види ФО зі структурою словосполучення і речення. Кількісно переважаючою  виявилася  група фразеологізмів, співвідносних  зі  словосполученням,  у складі якої  визначено окремі  лексико-граматичні розряди ФО: вербальні, ад’єктивні, суб­стантивні, адвербіальні, інтер’єктивні. Спостерігаємо, що провідну роль у втіленні художньої ідеї  займають вербальні фразеологізми. Ці одиниці мають віталістичний характер, зумовлений зверненням митців до світу людини, ними окреслюються: а) найрізноманітніші сторони діяльності /бездіяльності людини – дати раду, дати знати, байдики бити, викидати на вітер, сьомим потом обливатися, сунути носа; б) ставлення людей один до одного – вит­рясати душу, мати серце (у значенні ‘гніватися’), виганяти сім потів, дерти сім шкур, знати честь, обходити стороною, водити за ніс, засліплювати очі, яму копати, виводити з себе, зводити зі світу, роги обламувати, на глузи зняти, втерти носа, взяти за горло, брати за карк, заганяти в кут, баламутити голову, каламутити воду, тягнути за вуха, вивести в люди,  наводити на розум, поставити на місце;  вивести з себе,  роги обламати, на глузи зняти, шити у дурні; в) мисленнєву і мовленнєву діяльність – ламати голову, сушити голову, перебирати у пам’яті,  заговорювати зуби, засліплювати очі, кидати слова на вітер, переливати з пустого в порожнє, кістки промивати, молотити язиком, держати язик за зубами, набрати в рот води, кидати слова  через плече, пустити шпильку, приходити до розуму, перебирати у пам’яті; г) сенсорне сприйняття – впиватися очима, повести очима, повертати зір, пере­водити зір,  націлюватися очима, не зводити очей (зору), втупити очі, окинути (обвести) очима, втупити очі, обвести зором, оббігти очима, стригти очима, кинути очима, лупнути очима, пасти очима, продерти очі, нишпорити очима, пожирати очима, проводжати очима, блимнути очима, не зводити очей, не вірити очам (своїм), повести очима, припадати зором, міряти (змірювати) очима, обіймати поглядом, мигнути оком (очима), метнути оком, водити очима, побігти очима, прицілятися очима, ковзнути очима, нагострити вуха, вуха в’януть; ґ) різні стадії фізичного існування (народження, життя і смерті) – Бог привів, прийти на світ, привести на світ, Бог  дав, зелену топтати, Богу (Всевишньому) душу віддати, піти з життя, скласти голову, піти зі світу, іти на той світ, зложити кості,  Бог узяв,  накласти головою; д) внут-рішньочуттєву сферу людини –  виходити з себе, взяти себе в руки, місця собі не знаходити, близько брати до серця; е) моторну діяльність людини – дати драла, дати знати ногам, дати тягу, брати ноги на плечі, показати хвіст, був такий, клюнути носом; є) суспільне і соціальне становище людини –  йти до вінця, до ярма впрягтися, пасти задніх,  йти  в  ногу,  вийти в люди, нема місця;  ж) окремі особистісні риси або вчинки –  зуби з’їсти, знати  собі ціну, виходити з води сухим, пійматися на гачок, набивати собі ціну, взяти верх, дути проти вітру,  робити з себе дурня, лізти на рожен і ін.

 У розділі аналізуються також  адвербіальні  фразеологізми, якими   репрезентуються: а) міра і ступінь вияву ознаки ­– на макове зерно, на диво ‘дуже, надзвичайно’ – як сміття, до чортиків, до біса, від і до, ні на п’ядь; б) часові відношення – на віки вічні, з діда-прадіда, у довгий ящик;  в) психіко-моральний стан особи – не по собі,  ні в сих ні в тих; г) просторові відношення – на край світу, під рукою; ґ) образну характеристику дії – на людях, очі в очі, в чотири очі, душа в душу, крізь зуби, не своїм голосом, як теля на нові ворота, одним вухом, ніг під собою не чути, як у Бога за пазухою; д) спосіб дії – зі скрипом, у поті чола, кози цілі  і вовк ситий, з порожніми руками, чорним по білому, не з руки, не на жарти, ні з того ні з сього, ні бе ні ме, і сміх і гріх, з легкої руки, з вітерцем, за всяку ціну, як по маслу, про людське око, в ажурі. Звертаємо увагу на стильову маркованість компаративних зворотів, що є різновидом адвербіальних фразеологізмів і служать образотворчим чинником художньої мовотворчості митців – чистий як сльоза; поди­вився наче холодною водою обілляв; стояв мовчки наче відібрало мову; пропав наче корова язиком злизала; видно як на долоні; швидкий як вогонь;  блідий як смерть;  стати як стовп; став немов закам’янілий; вибіг наче ошпарений; мовчати мов риба; сам мов палець; несподіваний  мов грім  з ясного неба; звалитися як сніп; говорить як млин меле; бідний як церковна миш;  помагало як мертвому кадило;  минули роки як би луснув батогом; била собою  як риба об лід;  працювати як віл;  спати як убитий.

Піддано аналізу субстантивні фразеологізми, що вживаються як вторинні номінації, окреслюючи: а) образне найменування реалій чи абстрактних понять – бабине літо, кусень хліба  ‘засоби, необхідні для прожитку’ ,  куку в руку, іскра Божа, легкий хліб;  б) позитивні чи негативні риси людини – золоті руки, вовк в овечій шкурі, зле око; в) назву особи або міфологічної істоти – жива душа, нечиста сила.

Ад’єктивні  фразеологізми, які аналізуються в розділі, в художніх текстах функціонують на позначення: а) характеристики пер­сонажа – гострий, як бритва; вітер в голові, ходити в тяжі ‘бути вагітною’; б) фізичного і морального стану особи – сам не свій, на сьомому небі; в) вікової ознаки людини – в літах; г) негативної характеристики особи або предмета – приший кобилі хвіст, п’яте колесо до воза.

Досліджуючи ФО у плані структурної різноманітності, виділяємо фразеологізми, організовані за моделлю речення, які  репрезентують: а) душевно-моральний стан персонажів – душа болить, голова йде обертом, кров закипає, сміх розібрав, мурашва побігла спиною, мороз побіг по спині, відлягло від серця, пройняло морозом, нема дурних; б) фізичний стан людини – ледве душа держиться в тілі, сон не бере, кров грає, хміль вдарив у голову, лице горить; в) вираз очей – очі вп’ялися; г) вікову характеристику особи з негативною конотацією – молоко на губах не обсохло; ґ) характеристику людини в позитивному плані – робота горить під руками; д) оцінку ситуації – голці ніде впасти, ось де собака заритий, час не стоїть.

Важливим є спостереження над  інтер’єктивними ФО, що надають авторському мовленню  стилістичного ефекту зву­чання живого усного слова, виконують роль національно-мовного компонента в художньому відтворенні дійсності. У звер­ненні  митців до мовної стихії  своїх земляків вочевидь постає глибинне –  прагнення  показати  свій народ  частиною української нації. Бо ж, незважаючи на передані у багатьох творах своєрідні звичаї, побут, історію, релігійні  традиції закарпатців, жителі цієї території все-таки  спілкуються (вітаються, сваряться, навіть лаються) українською мовою. Інтер’єктивні фразео­логізми вживаються в основному  з метою відтворення різних емоцій: а) збудженого емоційного стану в момент мовлення – хай сказиться, бодай язики повідсихали; б) задоволення, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь – хвалити Бога, слава Богу; в) застереження від чого-небудь – Боронь Боже, не дай Боже, не дай Господи,  не приведи Господи; г) відчаю, розпачу, подиву – Боже мій. 

  У зазначеному розділі проведено спостереження щодо  таких проявів   стилістичного увиразнення ФО, як ефект деавтоматизації за­гально­вживаної мови, поглиблення семантичної місткості повторюваних, але зовсім по-іншому інтонованих компонентів ФО. Пор.: «Лариса повела головою вправо й впивалася очима під самий горизонт, де високо на горі тлів скупий вогник»  (Чендей) і « А де… Де той хліб? Скажіть, пане! – питала жінка і впивалася в нього такими очима, в яких уже спалахував холодний і пронизливий пломінь» (Чендей) (у першому випадку ФО вжита як живописна деталь з позитивною конотацією,  а в другому та ж сама ФО  –  з метою  підсилення почуття ненависті персонажа;  передає негативну конотацію).

 Досліджуються випадки  розширення семантики традиційних ФО. Так,  ФО водити за ніс ‘обдурювати кого-небудь, не виконуючи обіцяного’ в іншому  контексті набуває додаткового значення  ,керувати кимось’. 

            Величезне багатство реєстру  традиційних ФО у  художній прозі закарпатоукраїнських письменників дозволило виявити  велику кількість фразеологічних синонімів і на основі їх побудувати  синонімічні  ряди, напр.: втекти – дати драла, дати знати ногам, дати тягу, брати ноги на плечі, слід замело, був такий, показати хвіст; поставити кого-небудь  у   скрутне,   безвихідне   становище – взяти за горло, брати за карк, загнати в кут (загнати в сліпий кут).

         Третій  розділ «Актуалізація  змісту   та  авторські  інновації  фразеологізмів у  художніх текстах»  присвячений вивченню  стилістич­ного функціонування фразем  і складається з трьох підрозділів.

         У першому підрозділі «Оказіонально трансформовані фразеологізми» аналізуються  численні прояви трансформацій: 1) р о з ш и р е н н я   у с т а л е н о ї   с т р у к т у р и   (показувати білі зуби  і показувати прокурені зуби   (пор. показувати зуби ); сунути свого дурного носа   (пор.: сунути свого носа),  най буде легка верховинська земля   (пор.: хай йому земля легка), собака  глибоко зарита   (пор.: ось де собака заритий); 2) р о з г о р н у т а    м е т а ф о р а   («Знаєте, людкове чесні, що кісьба – це не великдень і не різдво, що косарів годують не пампушками.. ,– тут уже не стерпіла Манзючка, бо все лихе  з уст косарів летіло не тільки в чоловіків огород, але і в її» (пор.: камінь у город ); 3)  е л і п с и с   ф р а з е о л о г і з м у ( «...у нас треба мозолем хлібець заробляти...»  (пор.: кривавими мозолями); «Бригадир помовчав, зміряв з ніг до голови, щось хотів спитати...»  (пор.: зміряти очима );  «Антон Федорович ... умисно й інтригуюче прилипав до тексту...» (пор.: прилипнути очима ). Нерідко усічений фразеологізм створює ефект новизни,  пор.  у та­ких контекстах: «Розщедрилися ви, Анатолію Олексійовичу! Одне діло перепустка у «Юність», зовсім інше – титул міністра. Комусь треба й на периферії... – Кукурічка знав місце»  (пор.: знати своє місце) ; «Знав Митрич м’яке серце дружини. Досить не панові, а сякому-такому помітачеві тупнути, гупнути, як вона ходила не своя» (пор.: сам не свій); 4) к о н- т а м і н а ц і я     ф р а з е о л о г і з м і в – прийом, за допомогою якого нова фразеологічна одиниця виникає внаслідок взаємного накладання  вже наявних фразем  і взаємопроникнення їх словоформ: «Чому його бог дає  на білий світок? Аби мучилося від самої колиски до гробової дошки?»  (пор.:  з колиски.  До гробової дошки). «Здавалося, що ніг і землі під собою не чує. Назустріч – не бігла, летіла» (пор.: не чути ніг під собою  і не чути землі під собою); 5)  в и к о ­р и с т а н н я   ф р а  з е о л о г і ч- н и х     о д и н и ц ь  у    н о в о м у     з н а ч е н н і : стригти вухами у тексті позначає  ‘ловити чутки, прислухатися до розмов’ «Відколи в селі обрали головою колгоспу Петра Мотрюка, ходив як сам не свій. Стриг вухами – відшиють чи не відшиють з колгоспу» (пор.:  водити вухами назад і   вперед – про коней, зайців);  ФО   на руку   в тексті має   значення ‘вирішено, домовлено’ «...ви дістанете гроші, і з них дві круглі мені! На руку! Аби тільки сам чорт знав і ми з вами! Згода? – Куглицький простягнув руку» (пор.: 1.На користь кому-небудь. 2.Вигідно, зручно кому-небудь. 3. На чийсь бік, на чию-небудь сторону); 7) коли письменнику вдається к о н т е к с т у а л ь н е   «о б і г р у в а н н я»   ф р а з е о л о г і з м і в,  з’являється можливість бодай мисленої дефразеологізації словосполуки, поєднання в одному виразі гри як прямого, так і переносного (фразеологічного) значення:  «Кажи, старий, що ти їй приносив, бо сім шкур знімемо!  — ... Сім шкур здерете? Здирайте, небожата, коли є з кого, поки я тут»; «Ти уцінений товар продав з таким порушенням, за яке здирають сім шкур. — Зідри одну! – завмаг перейшов на «ти»  (пор.: здирати сім шкур‘нещадно  бити когось’). «Чого стоїш, як свічка? Світиш мені? Мені  світить, еге! – показав Петро на сонце... » (пор.:  як свічка, зі  словами  рівний, стрункий ‘дуже’ ),   «...на дорогу вибігли два вовки....   ... по хребту чую, як мурашки лізуть та лізуть одна поперед одної»;  «Мурашки пішли вгору по спині, тіло облилося потом…» , «Еге ж! – затривожився він, і наче ціла армія мурашок пробігла по його спині»  (пор.: мурашки лізуть по спині ‘комусь стає страшно’).

У другому підрозділі «Градація»  розглядаємо прикметні явища  у плані стилістичного використання ФО, а саме: градуальний комплекс і градуальну синонімію. Градація – стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення  чи зниження  їхньої емоційно-смислової значущості. Розрізняємо два види  семантичної градації: 1) градуальну синонімію і 2) градуальний комплекс. Інтегрантами градуальної синонімії є фразео­логізми-синоніми, що позначають різносферні денотати.

Найчастіше у художній прозі закарпатоукраїнських письменників зустрічається градуальна синонімія, при якій  опиняються  поряд два синонімічні фразеологізми. Вони можуть виражати найрізноманітніші відношення :

а) часові : «То значить,  звати його Іштваном ! – хрипотів Олодарко Цимботка, наче скривдили весь його рід від діда-прадіда, матері-праматері»   (пор.: з діда-прадіда; матері-праматері);

б) фізичний стан особи: «Задивився на табунище пляшок і стояв укопано. Стояв стовпом»  (пор.:  стати стовпом;  як укопаний );

в) ступінь вияву ознаки: «Зрозумійте, вельмишановна, що оте ювілейне пошанування мені рівно так потрібне, як п’яте колесо до воза або приший кобилі хвіст»  (пор.: як п’яте колесо до воза; приший кобилі хвіст ); «Міг випити Гаман чимало, та не було випадку, щоб напився до нетямки, до  чортиків»   (пор.: до нестями; до чортиків );

г) характеристику дії : «А коли думаєте брати за карк, тиснути в кут,  я вам покажу, хто тут газда! – Юра не терпів малого насилля» (пор.: брати за карк, загнати в кут).

Для посилення висловлювання прозаїки вдаються і до іншого різно­виду градації – градуального комплексу, коли фразеологізми самі по собі є різнорідними, але у конкретному контексті служать елементом характеристики однієї ситуації : «Ну, думаю, – знову габору! Знову війна! Знову пани щось не поділили між собою, чорти на цьому потішаться і поженяться, люди будуть накладати головами, а коні витягати копита» (Чендей) (пор: не поділити, накладати головою; витягнути ноги). У наведеному контексті виділені  фразеологізми вжиті для підсилення зображення ситуації –  картини воєнного лихоліття. Пор.: «Аграри нам дадуть! Не перший раз обіцяють... Заговорити зуби можуть. Обіцянками засліплять очі, а ти так і знай :  «дешевому вовку в зуби не лізь» (Чендей) (пор.: заговорювати зуби, засліплювати очі). Поряд із фраземами в мовлення селянина автор вводить і прислів’я, що теж можна трактувати як елемент градуального комплексу: «Ми  з моїм Василем не довго сваталися...Бо я би була-м пішла за ним і у вогонь і у воду. На край білого світу   пішла би-м була» (Чендей)  (пор.: у вогонь і воду; аж на край світу ).

         Третій підрозділ «Варіанти традиційних фразеологізмів» присвячений   спостереженню  над граматичними та лексичними ва­ріантами  традиційних фразем, їх стилістичного призначення і ролі в естетично організованому художньому тексті. Варіанти ФО відріз­няються від одиниць сучасної української літературної мови фонетичним і морфологічним оформленням, компонентним складом, синтаксичним оформленням, зміненим порядком компонентів  тощо. Ф о н е т и ч н і   в а р і а н т и : не дай біг  (пор.: не дай Бог); най чорт бере   (пор.: хай чорт бере ); біг з вами  (пор.: Бог з вами ); най бог простить  (пор.: хай Бог простить). М о р ф о л о г і ч н і    в а  р і а н т и : в’їстися до печінок (пор.: в’їстися в печінки); сном не бере  (пор.: сон не бере); як чорт від ладану (пор.: як чорт ладану); під сімома печатями (пор.: за сімома печатками ); за чим бог прислав (пор.: з чим Бог прислав); одного слова не пускати на вітер  (пор.: випускати слова на вітер).  Л е к с и к о – г р а м а т и ч н і   в а р і а н т и: ані ламаного грошика (пор.: ламаної копійки);  ані на ламану копійку (пор.: за ламаний гріш ).  З м і н и   в   с и н т а к с и ч н о м у   о ф о р м л е н н і: «Юрово народження, якось не вдалося… Зъ першого появлення на св±т Божий, ему нещастило»  (пор. з’явитися на світ божий); «То, синку, можна і так, щоб кози були цілі і вовк ситий був!.. Повінчатися можна і вночі» (пор.: і вовки ситі, і кози цілі); «Добре було, як робила в крамниці... Часи змінилися.  Така не раз нудьга нападає, що місця собі знайти не може»  (пор.: не знаходити собі місця); «Еге, дасть бог Христинці чоловіка, та хіба голу на сміх людський з хижі випущу?»  (пор.: людям на сміх).

         Четвертий розділ «Фразеологізми художніх текстів, не зафіксовані  Фразеологічним словником української мови (К.,1993)» аналізуються  загальнонародні та вузьколокальні ФО, виявлені в художніх творах закарпатоукраїнських письменників і не зафіксовані   найвідомішими  лексикографічними джерелами, в першу чергу академічним Фразеологічним словником української мови (К.,1993).   Наводяться паралелі з діалектною стихією,  в окремих випадках ­–аналізуються іншомовні запозичення у межах ФО, що є свідченням тривалих контактів закарпатців із сусідніми етносами.  Аналізуються також фразеологізовані словосполуки,  котрі за своїм значенням і формою нагадують фразеологізми і перебувають на межі входження до узусу.