Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції : Литературно-художественный антропонимикон П.Кулиша состав, источники, функции

Краткое содержание

У „Вступі” обґрунтовано актуальність, з’ясовано стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, методи, об’єкт, предмет, матеріал дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи.

       Перший розділ дисертації – „Сутність літературно-художньої антропонімії П.Куліша” – складається із шести підрозділів. Перший підрозділ присвячено кількісній характеристиці літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Загальна кількість власних назв персонажів та їх варіантів у художніх творах П.Куліша перевищує 1500  одиниць. Окрім ЛХА, у літературних текстах П.Куліша вживається значна кількість реальних антропонімів, які не називають персонажів, а письменник вживає їх принагідно, наприклад, у складі фразем. Пор.: создатель Адама, лоно Авраама, скринька Пандори тощо.

          Найбільша  кількість  ЛХА вживається у таких літературно-художніх текстах П.Куліша, як поема „Україна” – 119 ЛХА, роман „Чорна рада” – 70 ЛХА, поема “Маруся Богуславка” – 48 ЛХА,  драма „Цар Наливай”  - 36 ЛХА, драма  „Петро Сагайдачний”  - 34 ЛХА, драма „Колії” – 18 ЛХА, оповідання „Яків Якович” – 16 ЛХА, поезія „Титани” – 11 ЛХА.

  Вивчення кількісної дистрибуції ЛХА П.Куліша спростовує поширені уявлення про вживання ЛХА у літературних творах різних жанрів. Так, наприклад, поема “Україна” за кількістю ЛХА (119) переважає всі Кулішеві епічні та ліро-епічні твори. Кількість ЛХА в літературних текстах П.Куліша зумовлюється не лише жанром твору, а й специфікою авторського задуму та особливостями індивідуального онімного стилю письменника.

     У  другому підрозділі подається характеристика ЛХА П.Куліша з погляду їх мовного походження. Більша частина літературно-художнього антропонімікону П.Куліша має українське мовне підґрунтя. Так, прізвищеві назви, прізвиська та імені варіанти, якими П.Куліш іменує персонажів-українців, запозичені письменником з українського народнорозмовного антропонімікону. Пор.: Черевань, Голка, Загірний, Шрам, Невільник, Піддубень, Сурмач; Михайло, Іван, Петро, Петрусь, Петрик, Настуся, Леся, Василь, Ганна, Гнат, Павло, Павлусь тощо.

    Помітний відсоток у літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша складають запозичення із таких чужомовних антропонімійних систем:

               а) із західноєвропейської антропонімії доби Середньовіччя та Відродження: Дон-Жуан, донна Інеза, Антонія, Альфонс,  Лавуронька, Лір, Гаррик, Лойола,  Поссевін, Пізон, Кромвель, Дант, Шекспір  та ін.;

              б) з античної грецької та латинської антропонімії: Зевс, Бріарей, Енкелад, Харон, Аполлон, Овідій, Вергілій  та ін.

              в) з польської антропонімії: Касилда, Ігнась, Антось, пані Пузинська, Марися, Криштоф, Януш  та ін.;

              г) з російської антропонімії: Хлопотова, Померанцев, Селезньов, Аннушка, Філька тощо;

              г) з тюркської та арабської антропонімії: Заїра, Абаз-баша, Кантемір, Ахмет, Реджід-баша, Магомет, Хадиза, Аеша  та ін.;

              д) з єврейської антропонімії:  Лейба, Хаїм, Аврум, Іуда, Сруль та ін.

  У третьому підрозділі досліджується джерельна база літературно-художнього антропонімікону П.Куліша. Орієнтуючись на класифікацію Л.О.Белея, запропоновану у монографії „Нова українська літературно-художня антропонімія”, ми також поділили Кулішеві ЛХА щодо походження на первинні, секундарні і терціальні. Первинні ЛХА П.Куліша – це авторські неологізми, утворені на базі апелятивної лексики. Напр.: Женщина, Правда, Кривда, Премудрість, Туркеня, Ляхівка, Лях, Москаль  та ін. Секундарні ЛХА – це власні назви персонажів, запозичені письмеником з реальної антропонімії – української або чужомовної: Гулак, Гуня, Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Тарас, Харко, Настя, Уляна, Гомер, Шекспір,  Петро Загірний, Іван Піддубень та ін. До складу терціальних ЛХА зараховуємо такі власні назви персонажів, котрі П.Куліш запозичив із літературно-художніх антропоніміконів інших письменників, а також із літературно-художньої антропонімії Біблії, фольклору, античних міфів. Так, наприклад,  після Шевченкової “Катерини” П.Куліш у драмах “Колії” та “Байда…” використовує ЛХА Катря для називання жінок-страдниць. Разом зі сформованою онімною семантикою П.Куліш запозичує такі терціальні ЛХА, як  Каїн, Ірод, Іуда, Ганжа Андибер, Настя Горова, Мінерва, Мельпомена, Харон та ін.

  Четвертий підрозділ дисертаційного дослідження містить опис ресурсів літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Для творення певної стилістичної значущості ЛХА П.Куліш використовує одиниці усіх мовних рівнів: фонетичного, словотворчого, морфологічного, лексичного, синтансичного. Найпродуктивнішими серед них у літературно-художньому антропоніміконі письменника стали словотворчі (50%) та лексичні (39%)  засоби. Експонентами стилістичної значущості ЛХА П.Куліша одиниці інших мовних рівнів виступають лише спорадично: синтаксичні засоби – 8%,  фонетичні – 2%, морфологічні – 1%.

      У п’ятому підрозділі розглядаються структурні особливості ЛХА П.Куліша. Структура ЛХА П.Куліша відзначається багатством і різноманітністю. За будовою Кулішеві ЛХА ми поділяємо на однокомпонентні, двокомпонентні та полікомпонентні. Напр.: Вакула,  Іванець, Тарас, Мотря, Параска, Афонець,  Таволга, Грива; Петро Шраменко, Леся Череванівна, Іван Мартинович Брюховецький, Хома Пиндюр Плахта тощо.

              У шостому  дисертації підрозділі здійснена спроба періодизації розвитку літературно-художньої антропонімії П.Куліша. За нашими спостереженнями, еволюційний розвиток літературно-художньої антропонімії П.Куліша пролягає від антропонімійного натуралізму до антропонімійного реалізму, символізму та стилістичної поліфункціональності ЛХА.

                 Другий розділ дисертації – „Функціонально-стилістичні особливості вживання ЛХА П.Куліша” – складається із семи підрозділів.

У першому підрозділі аналізуються номінативні ЛХА П.Куліша, серед яких переважають іменні варіанти, позбавлені всяких емоційно-оцінних конотацій, а також ЛХА інших антропонімних класів, доонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою персонажа-денотата. Напр.: Гаврило, Грицько, Ігнат, Кирило, Петро, Маруся, Сомко, Загірний, Таволга та ін.

          Серед соціально значущих ЛХА письменника найбільний відсоток складають власні назви персонажів, які передають об’єктно-вікову значущість. Пор.: “сусідня дівчина Оленка, теж недоліток”; недоліток Ігнатко”; Шраменко, Шраменя, Череванівна, Лободівна, Череваниха, Дзвонариха та ін. Усі  ЛХА з об’єктно-віковою значущістю П.Куліш творить за зразком традиційних українських антропонімів, що функціонують як у народнорозмовному, так і фольклорному мовленні.         

    Щоб забезпечити у літературних текстах український чи чужоземний колорит, а також увиразнити українське чи неукраїнське походження персонажів-денотатів, П.Куліш використовує найтиповіші національно репрезентабельні антропоніми та антропонімійні конструкції. Загальноукраїнський національний фон у художніх творах П.Куліша, що покликаний правдиво, реалістично відображати українську антропонімійну дійсність, репрезентують традиційні народнорозмовні антропоніми різних класів – імена, прізвищеві назви, прізвиська, андроніми, патроніми. Напр.: Василь, Катруся, Оленка, Сурмач, Невольник, Тур, Карпиха, Ковбанівна, Шраменя тощо. Для номінації персонажів-неукраїнців П.Куліш використовує такі ЛХА, структура яких відповідає основним фонетичним, словотворчим, лексичним чи синтаксичним особливостям мови нації, до якої належить персонаж-денотат. Пор.: Матвей Никитович Померанцев, Николаша, Феклуша, Фекла Петровна; Криштоф, pani Puzinska, Ахмет, Магомет, Аврум, Лейба, Хаїм тощо.

   Окрему групу національно значущих ЛХА П.Куліша складають власні назви персонажів, які наділені автором двоякою національною значущістю, тобто структура таких онімів  поєднує виразні українські та неукраїнські риси. Так, наприклад, російський полководець М.Кутузов у тексті поеми “Куліш у пеклі” стає Кутузенком, а візантійський імператор Константин Порфирогенес – Багрянородненком. Поява таких ЛХА – результат невтомних (і не завжди успішних) Кулішевих пошуків адекватних способів інкультурації збутків світової культури.

    Характеристичний потенціал інформаційно-оцінних ЛХА П.Куліша часто криється в доонімній семантиці ЛХА та розкривається на тлі енциклопедичної характеристики персонажа-денотата. Так, у романі “Чорна рада” П.Куліш називає козацького полковника  Шрамом, бо на війні “пошрамовано його вздовж і впоперек”. Аналогічні характеристичні можливості має й ЛХА Чортовус, яким П.Куліш називає запорожця з “розкішними усима”. Окрім розкішних вусів, П.Куліш зауважує, що ”Чортовус був, кажуть, чарівник”. Оскільки знахарство в українській фольклорній традиції вважається даром нечистого, то ЛХА Чортовус натякає й на зв’язок денотата з нечистим.

    В історії нової української літературно-художньої антропонімії П.Кулішеві належить пріоритет у використанні інформаційно-оцінних ЛХА-символів на зразок Катря, Павло, Мадонна, Ірод тощо, чим видатний письменник, окрім іншого, засвідчив самодостатність нової української літературно-художньої антропонімії, що проявляється  в її здатності до самовідтворення.

   Емоційно-оцінні ЛХА П.Куліша можуть передавати досить широкий спектр емоцій: від здрібніло-пестливих до зневажливо-згрубілих. Найчастіше експонентами емоційної маркованості ЛХА П.Куліша виступають оцінні суфікси Пор.: Івась, Петрусь, Ганнуся, Марусенька, Мартуся, Мелася, Мотруся тощо. Нерідко емоційний потенціал ЛХА-квалітативів посилюють традиційні українські народнопоетичні звертання на зразок Настусю-серденько.

   Хронологічно значущі ЛХА П.Куліша – це  найчисленніша та чітко структурована група літературно-художніх онімів, яка творить осердя  літературно-художнього антропонімікону письменника. Оскільки П.Куліш, спираючись на численні історичні джерела, у літературних текстах прагнув легітимізувати власну візію історії України, то його ЛХА  найчастіше стають виразниками історичної, або хронологічної значущості, як раз у раз актуалізовується в літературних текстах письменика.

 До числа хронологічно значущих ЛХА, окрім літературно-художніх онімів, утворених на базі реальних імен відомих історичних осіб, належать і власні назви вигаданих персонажів, які П.Куліш запозичував з історичних документів або ж сам утворював, керуючись своїми знаннями про реальну антропонімію певної доби. Наприклад, хронологічну канву поеми “Україна” творить низка знакових хронологічно значущих ЛХА, які, окрім іншого, виступають найваживішим мовним засобом хронологізації зображуваних подій та забезпечують їх історичну достовірність. Пор.: князь Володимир, князь Гедимін, князь Ягайло, князь Дмитро Вишневецький, кошовий Нечай, гетьман Потоцький, гетьман Петро Сагайдачний та ін.

Поліфункціональні  ЛХА П.Куліша – власні назви персонажів, яким притаманні найширші виражальні можливості, адже вони слугують мовним засобом характеристики персонажів-денотатів за двома і більше ознаками: хронологічною та соціальною, соціальною та національною тощо. Наприклад, ЛХА Гвинтовка є хронологічно значущим. Окрім хронологічної значущості, ця власна назва одного з персонажів “Чорної ради” розкриває честолюбні прагнення героя. Пор.: “О, далеко наша Гвинтовка досягає!” У суспільному житті персонаж також “далеко досягає” – прагне здобути титул князя.

        Характерною рисою онімної складової ідіостилю П.Куліша є майстерне використання письменником ЛХА, утворених на базі реальних іменувань історичних осіб, у ролі поліфункціональних. Прикметно, що статусу поліфункціональних ЛХА чимало таких літературно-художніх онімів П.Куліша набувають завдяки їх майстерній стилізації у дусі українських фольклорних традицій. Так, ЛХА Хміль, яким П.Куліш називає Б.Хмельницького, володіє не лише хронологічною значущостю, а й вказує на завзятість денотата. У дусі фольклорних традицій на грунті асоціацій з однойменною рослиною письменник використовує ЛХА-прізвисько Хміль для художнього змалювання народних настроїв в період національно-визвольної війни: “Закрутилась круто Зелена хмелина,  Звившись на тичину; Огласило хлопство Шляхту брехунами На всю Україну” (“Великі проводи”); “серед кривавих куп Хміль на тичину звився” (“Уляна-клюшниця”).               

         У „Висновках” узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:

         1. У творчому арсеналі П.Куліша літературно-художні антропоніми – важливий мовний засіб з широкими виражальними можливостями. Нами зафіксовано більше 1500 ЛХА, які мають близько 7,5 тис. іменевжитків у 80% оригінальних літературних текстах П.Куліша. Тільки  близько 20%  літературних текстів П.Куліша ЛХА не містять. Випадки літературної анонімності характерні, як правило, для невеликих за обсягом ліричних поезій.

     Оскільки літературно-художній антропонімікон П.Куліша віддзеркалює еволюцію національної свідомості письменника, його візію української історії та погляди на місце української культури в колі інших європейських культур, то частота вживання багатьох ЛХА часто зумовлюється місцем та роллю персонажа-денотата в історії України. Найуживанішими власними назвами персонажів П.Куліша є ЛХА Боян, Богдан Хмельницький,  Тарас (Шевченко), які є знаковими як для політичної історії України, так і для української духовної культури. Їх автор вживає в різних 10-12 текстах.

         2. Проведені спостереження дали змогу встановити певну залежність кількісного складу ЛХА від теми, змісту та жанру твору, в якому вони вживаються. На кількість ЛХА у літературних текстах П.Куліша найсуттєвіше впливають авторський задум, тема та зміст твору. Так, невелика за обсягом поезія (2 сторінки) „Титани”, яка містить 11 ЛХА,  переважає за кількістю ЛХА великі епічні полотна  „Байда…” та „Уляна-ключниця”, в яких вживаються по 9 ЛХА. Жанр літературного тексту П.Куліша на кількісний склад ЛХА впливає лише опосередковано: різні за жанром літературні тексти містять приблизно однакову кількість ЛХА: прозові – 25%, драматичні – 24,4%, поеми – 34% та поезії – 16,6%.

         3. Структура Кулішевих ЛХА відзначається різноманітністю  і відображає характерні особливості художнього стилю епохи Романтизму, представником якої є П.Куліш. У літературних текстах письменника представлено як однокомпонентні ЛХА, так і ЛХА, утворені за двокомпонентними та полікомпонентними антропонімійними моделями. Серед однокомпонентних та двокомпонентних ЛХА домінують прізвища видатних історичних осіб та культурних  діячів,  а також імена та прізвиська головних героїв невеликих оповідань й епізодичних персонажів великих прозових творів: Гомер, Шекспір,  Дант, Мазепа, Орися, Оленка, Вакула, Мамай, Колій, Палій, Туриха, Ковбаниха та Прохор Осавуленко, Маруся Ковбанівна, Леся Череванівна, Божий Чоловік тощо. Сумарно однокомпонентні та двокомпонентні ЛХА складають 80% (приблизно по 40%  кожен з структурних типів ЛХА) від загальної кількості власних назв персонажів у творах П.Куліша. Використання одно- та двокомпонентних ЛХА у текстах П.Куліша диктується виключно ідентифікаційною доцільністю.     Полікомпонентні ЛХА становлять порівняно невелику групу – 20%  від загальної кількості ЛХА. Їх своєрідність полягає у тому, що письменник  використовує полікомпонентні ЛХА для номінації персонажів, що потребують точнішої ідентифікації або для називання персонажів-росіян, найменування яких передбачає, крім імені та прізвищевої назви, ще ім’я по батькові: Радько Гузир на прізвисько Турецький Святий, Хома Пиндюр на прізвисько Плахта, Северин Наливайко Тверезяка, Хлопотова Софія Карлівна, Селезньов Василь Павлович, Померанцев Матвій Микитович та ін.

    4. Глибоке знання П.Кулішем особливостей української антропонімії – історичної та сучасної автору народнорозмовної – підтверджується кількісним та структурним багатством народнорозмовних та фольклорних з походження ЛХА П.Куліша. П.Куліш має неабиякі заслуги і в пропаганді колоритних народнорозмовних іменних варіантів на зразок  Леся, Орися, Оксана, Одарка, які могли виноситися автором і в назви творів. Однак функціонування літературно-художньої антропонімії П.Куліша  врегульовується не лише живомовним узусом. П.Куліш суттєво розширив мовні обрії нової української літературно-художньої антропонімії, збагативши її численними ЛХА, утвореними на базі чужомовних антропонімів. П.Куліш має значні заслуги і в адаптації чужомовних з походження ЛХА до фонофорфемної структури української мови.

         5. За джерельною основою ЛХА П.Куліша можна поділити на три групи. Первинні ЛХА – це авторські неологізми П.Куліша на зразок Дід, Баба, Женщина, Знана, Туркеня, Ляхівка, Правда, Кривда, Премудрість, Мати тощо. В літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша первинні ЛХА становлять 14,4%.    Загальна кількість секундарних ЛХА П.Куліша, утворених на базі реального (українського або чужомовного) антропонімікону, складає  63%. Прикметно, що близько 70% секундарних ЛХА П.Куліша – це найменування реальних історичних осіб (Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Лобода, Жовковський, Шевченко, Шекспір, Гомер та багато ін.).

         Терціальні ЛХА – це власні назви персонажів П.Куліша, запозичені письменником з раніших фольклорних та літературних текстів з певним онімним значенням. Напр.: Маруся Богуславка, Фесько Ганджа Андибер, Морозенко, Марія Магдалина, Катря тощо. У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша терціальні ЛХА становлять 22,6% відсотків.

          6. Літературно-художня антропонімія П.Куліша – поліфункціональна, стилістично здиференційована онімійна система, яка забезпечує дуже широкі можливості для характеристики персонажів-денотатів за хронологічною, національною, соціальною ознаками, а також дозволяє передавати ставлення до найменованого героя. Узгоджуючи власні назви з образами персонажів-денотатів, П.Куліш надавав важливого значення пошуку мовностилістичних засобів характеристичної оцінки. Реалістичність та функціонально-стилістична доцільність – ось два головні чинники, що врегульовують вживання стилістично значущих ЛХА П.Куліша.

         7. За нашими підрахунками, мотиваційними ознаками для ЛХА П.Куліша послужили:

1)  відповідність ЛХА історичній добі, в якій живе найменований персонаж (для 35,3% ЛХА). Напр.: Констянтин-Василь Острозький, Дмитро Байда Вишневецький, Яків Сомко, Васюта Ніженський, Іван Брюховецький, Цар Наливай,  та ін.);

2)  соціальне походження персонажа, в т.ч. і його об’єктно-вікові характеристики (для 19,7% ЛХА). Напр.:  Іван Мартинович Брюховецький, преосвященний Методій, Череванівна, Лободівна, Ковбанівна, Череваниха, Туриха, Шраменко, Осауленко та ін.;

3)  особливості зовнішньості чи характеру персонажа-денотата (для 13 % ЛХА). Напр.: Пугач, Сурмач, Шрам, Кукса, Чортовус, Колій, Палій, Бурлій, Мовчальник тощо;

4)  національне або етнічне походження літературного героя ( для 9 % ЛХА). Напр.:  Орися, Леся, Петро, Чорногор, Криштоф, Селезньов, Хлопотова, Померанцев, Хадиза, Шмуль, Іцько, Хаїм тощо. Пор.ще: „Хто був раз Золотаревським, Золотаренком знов не буде”; „Хто був Чапля, або Проскура, або Лопата, то вже стали – Чаплинський, Проскуринський, Лопатинський”;

5)  суб’єктивне ставлення до найменованого персонажа (для 7 % ЛХА). Напр.: Оленка, Мелася, Настуся, Петрусь, Ігнатко, Ірод, Іуда та ін.

 Приблизно 15 % ЛХА П.Куліша тлумачаться двома-трьома мотиваційними ознаками. У двоознакових ЛХА П.Куліша найчастотнішими є такі комбінації: національне походження та хронологічна ознака (5,3%), хронологічна ознака то соціальне походження (4,6%), національне та соціальне походження (3,1%). Близько 2% ЛХА було штучно утворено П.Кулішем для “двоякої” національної ідентифікації персонажів-чужинців, як правило, історичних осіб. Пор.: Багрянородний, Багрянородненко, Кутузенко, донна Хозиха, Тарквіній Гордий, Нестор Цареградський  тощо.

8. З-поміж різних типів стилістично значущих ЛХА в літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша особливе місце посідають хронологічно значущі ЛХА, адже їм відводиться роль одного з основних мовних засобів у створенні авторської візії історії українського народу, яка була реалізована П.Кулішем і в літературних текстах. Особливий статус хронологічно значущих ЛХА засвідчує їх кількість: більше третини ЛХА П.Куліша – хронологічно значущі оніми. П.Куліш на прикладі власного літературно-художнього антропонімікону переконливо довів, що історично правдива репрезентація в літературному тексті певного історичного періоду  забезпечується майстерним використанням хронологічно значущих ЛХА.

                  9. Наше дослідження показало, що еволюція естетичних, політичних та ідеологічних поглядів П.Куліша позначалася на кількісному та якісному складі літературно-художньої антропонімії  його літературних текстів. Це дає нам підстави запропонувати таку періодизацію літературно-художньої антропонімії П.Куліша: перший період (1840-55рр.) – період антропонімійного натуралізму; другий період (1855-кін.60рр.)  – період створення поліфункціональних ЛХА, активне використання знакових для українців імен видатних діячів української історії; третій період (1870-90рр.) – період активного розширення мовного ареалу літературно-художньої антропонімії П.Куліша завдяки чужомовним запозиченням, а також появи символічних ЛХА.

            В історію нової української літературно-художньої антропонімії П.Куліш увійшов як автор низки новаторських прийомів використання ЛХА, а саме: використання протонімів з панхронічною стилістичною значущістю, творення ЛХА-символів тощо, які активно використовували його наступники – І.Франко, Леся Українка, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Зеров, М.Рильський та ін. Активні експерименти (не завжди вдалі) П.Куліша з передачею чужомовних з походження ЛХА також сприяли кристалізації норм передачі чужомовних онімів засобами української мови.