СТАТУС, СЕМАНТИКА І ФУНКЦІЇ РЯДУ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТАТУС, СЕМАНТИКА І ФУНКЦІЇ РЯДУ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
Альтернативное Название: СТАТУС, СЕМАНТИКА И ФУНКЦИИ РЯДА В структуре простого предложения
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, аналізуються теоретичне значення й практична цінність роботи, визначаються мета й завдання, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження, окреслюються методи аналізу, формулюються основні положення, що виносяться на захист.


У першому розділі “Проблема ряду в сучасній лінгвістиці подано критичний огляд наукової літератури з окресленої проблеми, визначається рівень її вивченості сучасним мовознавством.


Підрозділ “Еволюція лінгвістичних поглядів на проблему ряду як мовну одиницю” присвячений аналізові постання та еволюції поняття ряду, висвітленню основних теорій вивчення структури, семантики ряду як ускладнювача простого речення. Відсутність у лінгвістичній літературі чіткої дефініції поняття ряду та його співвідношення з поняттями сурядності та однорідності зумовлює звернення до еволюції становлення поглядів щодо цих категорій, актуалізує спробу визначення статусу категорій сурядності й однорідності, засоби реалізації яких співмірні із засобами реалізації ряду, що значною мірою ускладнює аналіз і вимагає послідовного розмежування власне синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативного аспектів. Сурядність при цьому визначається як багатолінійна й багатовимірна синтаксична категорія, витворювана конфігурацією центральних і периферійних компонентів, які постають засобом вираження явищ і процесів реальної дійсності в природній послідовності їх виявів. Категорія ж однорідності – це категорія власне синтаксичної організації речення з відповідним лінійним розташуванням її компонентів. Аналіз цих теорій дозволяє констатувати, що найпереконливішим і відносно викінченим є розуміння ряду як “вихідного” поняття щодо категорій сурядності й однорідності, які репрезентують ті самі мовні факти, але в різних аспектах. Незаперечним є той факт, що ряд виражає суттєві ознаки класу певних предметів і підпорядковує менші, видові поняття.


У підрозділі “Диференційні й кваліфікаційні ознаки ряду та класифікаційні параметри” наголошено, що кваліфікаційними ознаками ряду є сурядний зв’язок між компонентами та їх спільна співвіднесеність – як обов’язкові й постійні характеристики ряду, тотожність синтаксичних функцій, логіко-семантична єдність та морфологічна однотипність, що носять вторинний характер і є факультативними. Обов’язкові й постійні ознаки ряду існують у взаємозв’язку, взаємозбагачуються й доповнюються іншими. Якщо в конструкції наявні всі ознаки, то маємо справу з гармонійним рядом, тобто рядом з однорідними членами. Оскільки неоднорідні, але сурядні члени речення втрачають повний набір ознак, притаманних ряду, їх треба кваліфікувати як напівпериферію ряду. Щодо пояснювальної конструкції, то її з упевненістю можна віднести до периферїї ряду у зв’язку з тим, що тут переплітаються ознаки сурядності й підрядності, пор.: Де стояла гармата – знівечена, обкурена й покарьожена, диміла станина (Я. Гончарук); Для кожного зі студентів сьогоднішня урочиста зустріч, тобто велично душевна зустріч, була не просто подією з-поміж інших, а вияскравлювала те внутрішнє духовне єство єднання з історичним минулим народу, з його історією, традиціями, непересічністю і неповторністю (Голос України. – 2001. – 12 травня).


Підрозділ “Власне синтаксична структура ряду: типологія форм синтаксичних зв’язків та засобів їх вираження” наголошує, що ряд характеризується зовнішніми й внутрішніми зв’язками паралельних членів. Зовнішні зв’язки членів ряду полягають у тому, що його складники формально не залежать один від одного, але об’єднані яким-небудь спільним відношенням до третього, причому це відношення не обов’язково виступає семантично однаковим. Взаємна незалежність, спільна віднесеність або однакова синтаксична позиція – тільки умова для створення рядів, але сама конструкція виникає тільки за наявності внутрішнього синтаксичного зв’язку – зв’язку між словоформами. Останній виражається службовим словом (сполучником чи його еквівалентом) або відповідною інтонацією. Співпідпорядковані словоформи, які не мають показника їх взаємозв’язку, ряду не утворюють. Крім сполучників, наявні й інші групи службових слів, що використовуються для вираження зв’язку між членами ряду та які тією чи іншою мірою наближаються до них. Це свідчить про неможливість різкого протиставлення сполучникових і безсполучникових рядів. В утворенні рядів беруть участь: а) частки (і, й, та, ж і под.); б) модальні слова, подекуди ускладнювані підсилювальними частками (звичайно, звичайно ж, очевидно, очевидно і та ін.); в) прислівники (тільки давно, наддовго тощо); г) прийменники, здебільшого ускладнювані супровідними частками, займенниками (до; до і; до того ж; для і т.ін.). Такі елементи постають у ролі службових компонентів, почасти зберігаючи власну категорійну семантику як вихідну, а почасти набувають вторинного забарвлення службовості, постаючи синкретичними. В останній функції вони виступають або як складові частини сполучника, або як його уточнювачі, або утворюють ряди самостійно. Все це ще раз переконує, що не будь-який ряд корелює з поняттям сурядності.


Ряд як конструкція має власний семантичний вимір, який формує відношення між членами ряду. Характер цієї взаємодії позначається тим чи іншим сполучником, іншим службовим словом або інтонацією. Відношення між членами ряду можна назвати внутрішньорядними семантико-синтаксичними: нульовими (суто граматичними) або семантико-змістовими. Існують три основні семантичні типи внутрішньорядних відношень: 1) єднальність, 2) протиставність, 3) розділовість. Три основних типи значень складають основу багатьох семантично складніших внутрішньорядних відношень. З-поміж них наявні такі, які не можуть бути прямо протиставлені основним семантичним типам. Такими виступають градаційні й приєднувальні відношення. Це вторинні значення, що накладаються на єднальні, розділові, протиставні.


Структура ряду утворюється потенційною кількістю членів ряду, порядком їх розташування, обов’язковістю / необов’язковістю рівнорядності членів, формальним складом сполучників та їх місцем. В українській мові наявні два типи конструкцій, що істотно розрізняються за характером внутрішньорядних відношень: 1) ряди з однорідними членами (власне сурядна конструкція), 2) ряди з пояснювально-уточнювальними відношеннями.


У підрозділі “Статус категорії сурядності і категорії однорідності” наголошено, що сурядність постає багатолінійною й багатовимірною категорією. Тому досить правомірним є питання про співвідношення категорії сурядності з іншими синтаксичними категоріями. Таке співвідношення можна порівняти із сонячним спектром, де неможливо чіткою лінією намалювати межу між двома сусідніми кольорами.


Не слід зараховувати до сурядних: 1) конструкції з тотожними словоформами, що повторюються з метою підсилення певної експресії, надання останній текстотвірного статусу: Горить сосна – од низу до гори, і злива-злива йде – вогненно-чорна...(В. Стус); 2) фразеологічні сполуки з послідовно вираженою ознакою змістової нерозкладності без втрати смислового тла: Ні риба ні м’ясо, ні те ні се, ні вперед ні назад, ні тоді, ні сьогодні; 3) поєднання дієслів, що виконують роль єдиного присудка (другий компонент характеризується ускладненням семантики, за А.П. Загнітком), при цьому постпозитивний компонент у такому утворенні характеризується послідовно вираженою семантикою мети: Взяв та й зробив, що обіцяв; Сідай посидь зі мною по­руч; Піду подивлюся, що роблять діти; 4) композитні й кратні сполуки, а також конструкції зі значенням приблизності, що в цьому статусі постають термінологізованими утвореннями: весняно-літній сезон, монтаж-демонтаж обладнання, 15-20 сторінок.


Визначити межі між сурядними й підрядними конструкціями надзвичайно важко, тому що сурядність і підрядність не постають повністю протиставленими категоріями. У класичних сурядних конструкціях сфери вияву суряд­ності й підрядності чітко розмежовані: сурядність реалізується між частинами-компонентами складносурядного речення; підрядність – між спільним членом і будь-яким із супідрядних елементів. У лінгвістиці неодноразово акцентувався той факт, що відношення між частинами складного речення або між членами речення, що пов’язані сурядним зв’язком, часто є синонімічними відношеннями в підрядних конструкціях. Сурядність і підрядність не виключають одна одну, а наявність перехідних площин між сурядністю й підрядністю свідчить про неповне протиставлення цих категорій. Взаємодія категорії сурядності й однорідності постає далеко не простою. Невизначеність понять „сурядність” і „однорідність” призводить до того, що однорідними вважаються й компоненти, поєднані однорідними відношеннями, й компоненти, поєднані відношеннями суряд­ності.


Термін „однорідність” в україністиці використовується у двох різних значеннях: 1) для вказівки на певну близькість, подібність; 2) для наголошення на включенні в сурядну конструкцію (однорідні компоненти = члени сурядної конструкції). Сурядність – це багатолінійна й багатовимірна категорія, що функціонує на різних мовних ярусах, а категорія однорідності функціонує й виявляється тільки на внутрішньореченнєвому рівні, компоненти якої на текстовому рівні можуть парцелюватися з метою надання виокремленим компонентам внутрішньотекстового комунікативного статусу: Низько вклонилися вони своїм батькам за наказ бути відданими своїй землі. Своїм матерям за тепло і любов. Рідній землі, що давала їм силу (А. Яна).


Підрозділ “Статус пояснювальних конструкцій у кореляції / некореляції з однорідністю” присвячений розгляду пояснювальних конструкцій. Пояснення, як правило, суттєво збагачує речення в змістовному плані; часто несе в собі нову інформацію, а іноді виступає носієм головного значення в комунікативній структурі висловлення: Тільки цього він не вмів – дресирувати собак.


Значення тотожності при пояснювальних відношеннях суто синтаксичне: воно випливає з конструкції, а не з лексичного значення слів. Пояснювальне значення можуть мати вставлення, деякі означення, зокрема, виражені дієприкметниковими зворотами. Пояснення ж у синтаксичному плані передбачає конкретну конструкцію.


Пояснення як конструкція – це особливий тип ряду, що складається з двох паралельних членів. Члени, пов’язані пояснювальними відношеннями, паралельно, незалежно один від одного, співвідносяться зі спільним для них третім членом. Можна констатувати той факт, що зовнішні зв’язки такої конструкції не відрізняють її від інших типів рядів, а щодо внутрішніх, то вони носять особливий характер: наявні специфічне сполучникове й інтонаційне оформлення. З функціонального боку пояснювальна конструкція відрізняється від інших типів конструкцій перш за все характером внутрішньорядних відношень, тобто паралельні члени, займаючи в реченні однакову синтаксичну позицію, різняться між собою функціонально, і ця різниця оформлена граматично. Пояснювальна конструкція може виявляти себе в позиції будь-якого члена речення, оскільки тотожність встановлюється між назвами предметів, їх ознаками, діями та обставинами.


Характер пояснювальних відношень впливає на засоби утворення пояснювальної конструкції. Повторюване позначення має на меті показати: 1) конкретизацію, 2) наведення прикладів, 3) перелік окремих різновидів, 4) точніше позначення певної реалії, 5) суб’єктивну оцінку фактів, 6) можливість подвійної назви, 7) значущу в мовленнєвій комунікації сутність явища і под. Це відбивається на виборі службових слів – показників пояснювальних відношень, а також на лексичному складі та типі інтонації. Службові слова в пояснювальних конструкціях можна поділити на два типи: 1) спеціальні пояснювальні сполучники (тобто, а саме, як от та ін.); 2) інші службові слова, які поєднують власну функцію зі сполучниковою (в першу чергу, головним чином, наприклад, як наприклад, в тому числі і под.). Службові слова другої групи виступають як самостійно, так і з сурядними сполучниками. Інтонаційне оформлення пояснювальної конструкції слід диференціювати на два типи: 1) “попереджувальний” (сильний акцент робиться на тому, що пояснюється; з відповідною тривалою паузою між членами ряду); 2) „відокремлювальний” (акцент робиться на самому поясненні). Лексичний склад пояснення загалом вільний. У деяких типах пояснювальних відношень те, що пояснюється, характеризується особливими ознаками. Слова типу одне, інше, головне, різне, все, там, давно, далеко, рідко, подія, справа і под. беруть участь у вираженні пояснювальних відношень, оформлення яких характеризується відповідною інтонацією.


За граматичними ознаками пояснювальна конструкція наближається до сурядної, при цьому ознаками сурядності є: 1) структура ряду, 2) позиція сполучника. Члени такого ряду знаходяться в однотипних семантико-синтаксичних відношеннях зі спільним членом – і в цьому розумінні вони однофункціональні. Пояснювальний сполучник характеризується інтерпозитивністю. Якщо не брати до уваги семантику відношень та інтонацію, то сполучниково-пояснювальній конструкції притаманна схема сурядності.


До кваліфікаційних і характерологічних ознак підрядності пояснювальної конструкції належать: 1) інтонаційне виділення другої частини, що свідчить про факультативність другого члена; 2) значимий порядок слів, який вказує на функціональну різницю між першим і другим членом; 3) можливе порушення паралелізму словоформ (називний відмінок при конкретизації); 4) бінарність, характерна для підрядності. Таке поєднання ознак сурядності та підрядності в пояснювальній конструкції свідчить про те, що на рівні словоформ пояснювальна конструкція має ознаки сурядності, а на більш високому, синтаксичному, – деякі ознаки підрядності. У цьому полягають найзагальніші принципи структурування рядів. На першому рівні всі ряди з граматичного боку однакові, на другому – різняться: в одних рядах принцип незалежності й рівнозначності словоформ зберігається, в інших діє принцип залежності, підпорядкованості одного члена іншому.


Другий розділ “Структурні різновиди ряду” охоплює з’ясування власне синтаксичних особливостей структурного ряду. Вивчення цього аспекту організованих компонентів реченнєвих утворень здійснюється через актуалізацію понять ряду, однорідності й сурядності в структурі простого речення; простеження структурної типології рядів; визначення семантики та функцій однорідних означень; обґрунтування специфіки синтаксичного покваліфікування конструкцій із узагальнювальними словами при однорідних членах; встановлення різновидів синтаксично нерівноправних компонентів однорідного ряду.


У підрозділі “Структурна типологія рядів” простежено вплив логічного, стилістичного та структурно-синтаксичного чинників на кількісний вияв членів ряду; констатовано визначальні критерії групування рядів: за синтаксичною функцією в реченні, за ступенем морфологічної однотипності, за кількісною характеристикою членів ряду; характером семантико-синтаксичних відношень всередині ряду, за способом поєднання словоформ, за відкритістю / закритістю ряду, за наявністю або відсутністю залежних слів. Від сполучникового, безсполучникового та мішаного (за термінологією В.М. Перетрухіна) поєднання словоформ у рядах залежить їх поділ на три великі класи: відкриті, закриті, комбіновані. Відкриті ряди, як правило, безсполучникові або полісиндетичні. Відкриті багатокомпонентні ряди з мішаним зв’язком, що розпадаються на відкриті ланки, зустрічаються рідко. Комбіновані ряди, утворені при мішаному або полісиндетичному зв’язку, постають поєднанням структурно-синтаксичної та семантичної закритості й відкритості, і є досить різноманітними за своєю структурою. Це або відкриті ряди із закритими ланками, або закриті ряди з відкритими ланками.


Нечленовані на ланки багатокомпонентні ряди можуть бути тільки відкритими або тільки закритими. Членовані ряди досить різноманітні за своєю структурою. Саме членування полікомпонентних рядів на ланки зумовлено співвіднесеністю семантики сусідніх членів, наявністю при них спільної залежної словоформи або прийменника, а також характером сполучників та порядком їх розташування. Семантична й інтонаційна цілісність / членованість визначається за типом і ступенем поширення членів ряду. Врахування семантичного наповнення ряду дозволяє, наприклад, з-поміж синтаксичних рядів єднального типу виокремити такі різновиди: 1) власне-єднальний, 2) асоціативно-єднальний, 3) результативно-єднальний, 4) актуалізаційно-кон’юнктивний, 5) єднально-перелічувальний, 6) єднально-видільний (перелічувально-видільний), 7) єднально-розподільний (перелічувально-розподільний), 8) єднально-порівняльний, 9) єднально-градаційний.


Власне-єднальні відношення характерні для синтаксичного ряду, що вміщує лексеми на позначення сумісного співпідпорядкування: Глибока криза у вітчизняному авангарді зумовлена складними внутрішньо-художніми, соціально-психологічними, культурно-політичними обставинами (ПіК. – 2002. – № 7. – С.36). Соціативним називається такий різновид єднальних відношень, коли один чи кілька предметів, явищ чи ознак виявляються одночасно: маленький та сивий чоловік; маленькі, білі зуби. Соціативні відношення часто утворюються внаслідок “складання смислів”. Результативно-єднальні відношення охоплюють бінарні синтаксичні ряди з послідовно вираженими відношеннями ієрархії, в якій перший компонент виступає причиною або мотивом, а другий окреслює наслідок або суб’єктивний висновок. Спеціалізованим засобом реалізації є слова типу тому, через це, бо, таким чином, певна річ, звичайно, звісно. Актуалізаційно-кон’юнктивні відношення властиві для синтаксичних рядів з чітко окресленим ступенем реальності / ірреальності кожного члена сполучникового ряду, типовим показником чого виступає сполучник як … так і: До лівоцентристської фракції можуть увійти депутати, незадоволені діями як більшості, так і меншості (ПіК. – 2000. – №10. – С.5). Єднально-перелічувальні відношення охоплюють синтаксичні ряди з видовими кореляціями контактних елементів, що окреслюють коло наявних / відсутніх об’єктів, обставин тощо: Ванько уважно оглядав морквинку і бурячок, диньку і цибулинку, огірочок і помідорку... (В. Підмогильний). Суттєво відрізняються від єднально-перелічувальних відношень єднально-видільні, які реалізуються також у рядах з рівнозначними видовими найменуваннями, але їх особливістю є те, що певний об’єкт, атрибут тощо виділяється як щось найважливіше, хоча при цьому включається в загальнотипологічний ряд: Марія Гнатівна уважно оглянула плакати, зошити, ручки, олівці і навіть дошку, яку знала до найменших подряпин на її пофарбованому полі (А. Яна). Єднально-розподільні відношення наявні в таких рядах, де можливе розчленування на пари чи окремі величини або ж де ознаки диференціюються за певними характеристичними прикметами: Марія Гнатівна знову подивилася пильним поглядом у відчинені двері, зітхнула і поклала на стіл гербарій з квітами і пенал, щоденники своїх вихованців і контрольні роботи, ручку для перевірки і нотатник для записів (А. Яна). Єднально-порівняльні відношення постають мало частотними й охоплюють такі ряди, в яких певні реалії порівнюються, зіставляються в реальному або ірреальному плані, при цьому останній компонент є певним додатковим тлом: Сонце дивилося на сонне село, ліс і мовби на річку, але остання була схована від нього тінню (А. Яна). До єднально-градаційних відношень належать такі, при яких наявні компоненти утворюють ієрархію в смисловому або комунікативному плані щодо їх важливості в певній мовленнєвій ситуації: Її (Марії Гнатівни – Т.Р.) погляд раптово зупинився на підвіконні, на кімнатних квітах і ... на зламаній лілії (А. Яна).


Підрозділ “Синтаксичний статус і структурні різновиди речень з узагальнювальним словом при однорідних членах” зосереджує увагу на своєрідності структурної організації таких речень, комунікативних можливостях та стилістичних особливостях аналізованих структур, зроблено детальний усебічний аналіз конструкцій із узагальнювальними словами, констатовано особливий статус речень з узагальнювальними словами при однорідних членах з-поміж формально неелементарних простих речень. Застосований спосіб розгляду конструкцій такого типу переконує в тому, що структурно зорганізовані їх сегменти є елементами складнішого, ніж просте речення, утворення. Аналізовані синтаксичні побудови кваліфікуються як об’єднання кількох речень, що реалізують мікроконтекст найбільшої семантичної й структурної цілісності.


Спираючись на думку І.С. Яремчук, вважаємо, що конструкція з однорідними членами та узагальнювальними словами при них завдяки своїм конструктивним властивостям та внутрішньорядному розташуванню значною мірою змінює реченнєву структуру. Вирішальним чинником цілісності речень у мікроконтексті виступає узагальнювальне слово, поєднуване з базовим реченням коаліційним зв’язком. У подібному мікроконтексті виділяється базове речення й речення, структурно-семантичними компонентами якого виступають однорідні члени.


Здебільшого однорідні члени утворюють неповне речення, яке є результатом уведення в конструкцію узагальнювального слова, що порушує безперервність синтаксичних зв’язків і відношень однорідного члена з іншими членами речення, при цьому саме узагальнювальне слово набуває особливого статусу опосередковувача. Залежно від характеру взаємодії з базовим реченням розрізняються: а) постпозитивні неповні речення ретроспективної тематичної й структурної зорієнтованості: І все змішалося в одну купу: непереборна втома, охлялість, сором, замилування (В. Козаченко); б) препозитивні неповні речення перспективної тематичної й структурної зорієнтованості: І материній хаті, й рідному селу, і гамазея з хлібом – усьому потрібна була зараз охорона (О. Гончар); в) інтерпозитивні неповні речення, що поєднують перспективну й ретроспективну зорієнтованість: Земля прийме усіх: своїх, чужих – усіх з однаковою байдужістю (Л. Демська). Однорідні ж члени, виражені іменниками в називному відмінку, постпозитивні щодо базового речення, слід кваліфікувати як ряд самостійних номінативних речень. У функціональному плані можливе обґрунтування аналізованих речень як перехідних, в яких поєднуються ознаки простих і складних. У таких утвореннях ознаки простих і складних речень утворюють амальгамність, в межах якої важко диференціювати прикметні риси перших і останніх.


У підрозділі “Синтаксична нерівноправність однорідних членів: статус і різновиди” простежено специфіку синтаксичної рівноправності / нерівноправності однорідних членів речення з послідовним визначенням функціонального тла вияву кожного компонента цієї опозиції.


При традиційному підході до однорідності мало звертається уваги на те, яку ж однорідність треба брати до уваги: синтаксичну (власне-структурну, семантико-синтаксичну), морфологічну (категорійно-структурувальну (формально-граматичну), лексико-семантичну (лексико-граматичну)) чи семантичну (ширше – логічну), оскільки кожна з них не дорівнює одна одній, і в практичному плані спостерігаються різноманітні розбіжності, що зумовлюється активізацією тих чи інших компонентів в антиноміях мовця / слухача, мови / мовлення, інформативності / експресивності тощо, пор.: Він (Микола Іванович – Т.Р.) зробив обґрунтований і тому справедливий висновок (ПІК. – 2000. – №7. – С.26). У цьому разі один із членів ряду (зокрема, другий) знаходиться в семантичній залежності від іншого, хоч у структурно-синтаксичному плані вони постають рівноправними, підтвердженням чого виступає їх адекватна синтаксична позиція. Логіко-смислова нерівноправність мотивована тим, що поняття обґрунтований є ширшим і включає у свій смисловий обсяг уточнювально-наслідковий компонент справедливий. На це ж спрямована й функція аналітичного сполучникового елемента і тому, маркованого приєднувальною семантикою. Висновковість як основна ознака таких структур орієнтована на відображення логіко-смислової нерівноправності заявлених структур і є репрезентацією в їх обсягах внутрішньої підпорядкованості, що формально не позначувана.


На основі ретельного аналізу мовних фактів нами виділено два різновиди снтаксичної нерівноправності однорідних членів: функціональну (ґрунтується на різниці синтаксичних функцій однорідних членів) й акцентуальну (виділення того чи іншого члена ряду) нерівноправність. Перша в сучасній українській мові зустрічається частіше та репрезентована в тих випадках, коли однорідні члени пов’язуються протиставними, розділовими або зіставними сполучниками, що виступають маркувальними засобами синтаксичних рядів закритого типу. Акцентуальна неоднорідність виникає за умов існування в реченні часток, модальних слів, градаційних та приєднувальних сполучників. Функціональна й акцентуальна нерівноправність можуть поєднуватися. Диференційні ознаки акцентуальної синтаксичної нерівноправності компонентів ряду полягають у їх різній синтаксичній значимості, що окреслюється різними способами: 1) градаційним (за ступенем значимості предмета чи ознаки; ступенем його достовірності; ступенем вияву чого-небудь): Тоді він ненавидів у ній тонку викохану талію, гарячі ноги і навіть ім’я (Гр.Тютюнник); 2) рівнем ускладнення зв’язку супровідною приєднувальною семантикою: Перші уроки новий, і я би сказав, досить досвідчений тренер присвятив тому, що вчив нас правильній постановці рук (М.Сулима // ПіК. – 2002. – № 5. – С.102); 3) типом зумовленості одного явища іншим: Їх (владних систем) співвідношення і навіть взаємодія і є проблемою влади та формою її реалізації (М.Павловський // Віче. – 2000. – № 4. – С.40); 4) специфікою різноманітної оцінки членів ряду з погляду достовірності / недостовірності або в іншому суб’єктивно-оцінному плані: У пропонованій статті використані результати досліджень американських, європейських, російських і вітчизняних політологів й окремих соціологів (М.Павловський // Віче. – 2000. – №4. – С.40); 5) особливостями семантичного уточнення і певного обмеження відношення за допомогою відповідного диференціатора: Американський соціолог Е.Етноционі звертає увагу на те, що якщо під час референдумів не проводяться дискусії відносно позиції громадян, то такі референдуми несуть на собі відбиток “імпульсивності, неграмотності і крайньої поляризації” (М.Павловський // Віче. – 2000. – №4. – С.41). Функціональна синтаксична нерівноправність має принципово відмінний характер щодо власне синтаксичної нерівноправності. Останнє зумовлюється тим, що вона виражається власне сурядними сполучниками, основне функціонально-категорійне призначення яких – сполучати автономно рівноправні компоненти. Акцентуальна синтаксична нерівноправність доповнює й ускладнює або видозмінює функціональну синтаксичну нерівноправність або рівноправність. Так, використання її засобів у сполученні з єднальними сполучниками порушує синтаксичну рівноправність однорідності членів речення, ускладнюючи значення аналогічності, пор.: Купили газети і навіть журнали; Підготували документи для акредитації і навіть освітньо-кваліфікаційні характеристики на бакалаврів, спеціалістів і магістрів (Освіта України. – 2001. – 12 жовтня). Синтаксична рівноправність / нерівноправність між членами синтаксичного ряду встановлюється залежно від подібності / неподібності конкретних відношень кожного члена ряду (предмета, ознаки) зі спільним членом (предметом, ознакою).


Однорідним членам речення притаманні два рівні семантики: 1) рівень семантики членів речення, що займають одну синтаксичну позицію; 2) рівень конкретних семантичних відношень. На першому рівні однорідні члени синтаксично рівноцінні, що підтверджується сурядним зв’язком і / або відповідною інтонацією та виконуваною синтаксичною функцією. На другому ж рівні синтаксична рівноправність необов’язкова та спостерігається лише при наявності єднальних смислових відношень. При протиставних, розділових, зіставних та інших відношеннях реалізуються різноманітні випадки синтаксичної нерівноправності, які виражаються перш за все сполучниками, а потім словами, які ускладнюють або порушують відношення синтаксичної рівноправності при єднальних відношеннях.


Третій розділ “Функціонально-семантичні типи ряду” присвячений аналізові шляхів творення функціонально-семантичних типів синтаксичного ряду; простеженню типології синтаксичних зв’язків у досліджуваних синтаксичних утвореннях; визначенню закономірностей функціонально-комунікативного навантаження різноманітних рядів; виявленню стилетвірного потенціалу ряду.


Власне сурядні відношення бувають двох типів: 1) відношення синтаксично недиференційованих членів; 2) відношення синтаксично диференційованих членів. Ця різниця виявляється в тому, що перші оформлюються за допомогою простого сполучника або парного, що складається з однакових компонентів, а іноді й за допомогою сполучника підрядності. Ряд недиференційованих членів включає в себе три самостійні типи відношень з відповідними сполучниками: єднальні (і), розділові (або), протиставні (але). Ряд синтаксично диференційованих членів охоплює відношення, які виявляють різний ступінь несамостійності. Вони спираються на відношення синтаксично недиференційованих членів, про що свідчить сполучниковий склад: сполучники, що беруть участь в оформленні відношень першого типу, часто постають компонентами парних сполучників, які виражають відношення другого типу (і – і притому, а – не…а ). Завдяки здатності сполучника поєднуватись із частками, займенниками та іншими словами з’являються більш складні, комплексні значення: градації, приєднування, зумовленості, протиставності (ускладнені додатковими значеннями) і под. Без сполучників замкнені синтаксичні ряди є також регулярними, але вони не належать до частотних утворень, при цьому їх лінеарність є мало протяжною й охоплює два, рідше три компоненти. Такі ряди можуть виражати розділове чи протиставне значення. Безсполучникові синтаксичні ряди з розділовим значенням реалізують семантику: 1) приблизності, 2) кількісного обмеження тощо. Завжди двочленні ряди з протиставним значенням, до складу яких здебільшого входить частка не: А на коні сидить охляп, у свиті – не свиті, і без шапки (Т. Шевченко). Не для слави, – для вас, мої браття, я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка). Додавання до замкнених рядів часток типу не то, не тільки надає їм не лише градаційно-зіставлювального відтінку, але й доповнювально-мотиваційного: Одпочить у бур’яні, не то під тином з твоїм святим єдиним сином спочити сісти не дадуть (Т. Шевченко), що наближає їх до сполучникових, бо в них використані елементи складених сполучників (не то…не то, не тільки…але). Подібні ряди є ситуативно комунікативними з чітко диференційованими комунікемами. Значення розділовості чи протиставності в безсполучникових рядах не таке чітке, як у сполучникових. Тільки ряди з єднальними відношеннями легко обходяться без сполучників, тоді як синтаксичні ряди з розділовими або протиставними відношеннями чітко оформляються лише за наявності сполучників.


Крім власне сурядних відношень, члени ряду можуть виражати пояснювальні відношення, що охоплюють семантику пояснення поняття, вираженого попереднім членом речення. Ряди з такими відношеннями, як правило, замкнені. За особливостями поєднання компонентів вони поділяються на сполучникові й безсполучникові. Пояснювальні відношення реалізуються за допомогою сполучників тобто, цебто, себто, або: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський). Безсполучникові пояснювальні ряди виявляються в тому разі, коли увиразнюються попередні іменники чи займенники: Вітряки завжди вабили нас, малечу, і своєю красою, і якоюсь таємничістю (М. Стельмах).


Пояснювальні відношення – це широке синтаксичне поняття, що об’єднує різні типи на основі семантичної та конструктивної спільності. Центральне місце посідають власне пояснювальні відношення, бо вони мають найбільш чітке граматичне оформлення. Слід наголосити, що суттєво відрізняється уточнення від включення, оскільки в останньому випадку постпозитивний компонент семантично включений в попередній. Для уточнення характерні такі різновиди: 1) обмежувальний (Збори відбудуться 10 лютого, о восьмій годині); 2) конкретизувальний (перший член має невиразне значення: Швидко, за декілька секунд, продивилися всю документацію); 3) додатково-уточнювальний (другий член, уточнюючи попередній, розгортає думку в новому напрямку: Ми приїхали до нього влітку, годині о сьомій вечора).


Висновки


 


Розгляд співвідношення категорій сурядності, однорідності й ряду та їх кваліфікаційних ознак зумовлює звернення до диференційних параметрів кожної з них та їх характеристики як таких, що закріплені за відповідними синтаксичними ярусами.


1. Сурядність – це синтаксична багатолінійна й багатовимірна категорія, що пов’язана з уявленням про певний умовний простір, в якому встановлюється конфігурація центральних і периферійних її компонентів, виділяються сфери перетину з синтаксичними категоріями предикативності, однорідності та ін.


2. Однорідність належить до категорій формально-граматичної організації речення, функціонуючи та постаючи тільки на внутрішньому просторі останнього. Стилістично-комунікативній специфікації підпорядковуються компоненти категорії однорідності тільки в тому разі, коли їхнє виокремлення відповідає ситуативно-комунікативним завданням.


3. Ряд являє собою універсальний тип найпростішої конструкції з паралельними членами, що включає: 1) однорідні члени речення, 2) неоднорідні члени речення, зорганізовані різними формами сурядного зв’язку (приєднування, градація); 3) пояснювальну конструкцію. До кваліфікаційних ознак ряду належать: а) сурядний зв’язок між компонентами ряду; б) загальна співвіднесеність із спільним членом речення; в) логіко-семантична схожість; г) наявність рівноправних синтаксичних відношень сурядності, коли зовнішнім виразником сурядного зв’язку виступає сполучник, рідше – інтонація; ґ) морфологічна однотипність компонентів.


4. Врахування багатоаспектності реченнєвої структури (формально-граматичний, семантико-синтаксичний, власне семантичний, комунікативний рівні) уможливлює простеження корелятивності сурядності із напрямами реалізації синтаксичних зв’язків та їх формальних виявів, однорідності – із закономірностями формально-граматичної будови речення, ряду – з тенденціями побудови синтаксичних конструкцій, специфікою їх семантико-синтаксичної організації (семантико-синтаксичний критерій), з акцентуванням спільної комунікативної значущості (комунікативний аспект) та з підпорядкуванням єдиній семантиці – у широкому розумінні (власне семантичний аспект).


5. Поняття ряду значно ємніше від понять сурядності та однорідності, які перетинаються тільки в одному з виявів ряду – типових реалізаціях синтаксичних позицій та однаковій їх семантичній репрезентації. В усіх інших випадках (неоднорідні члени речення, пояснювальні, уточнювальні конструкції) синтаксичний ряд не корелює й не може корелювати з поняттям однорідності.


6. Аналіз структурної типології синтаксичних рядів спростовує твердження щодо їх семантичної та структурної незамкненості. Врахування всіх можливих логічних, стилістичних та структурних нюансів синтаксично організованих сурядних рядів мотивувало виявлення дванадцяти основних типів, об’єднаних у три класи: відкриті, закриті й комбіновані.


7. Розгляд співвідношення конструкцій з узагальнювальними словами та особливостей побудови синтаксичного ряду засвідчив, що однорідні члени позбавлені безпосередніх смислових і граматичних зв’язків з тими членами, з якими пов’язане узагальнювальне слово. Структурно зорганізовані їхні сегменти є елементами складнішого, ніж просте речення, утворення. Останні є об’єднаннями кількох речень, що реалізують мікроконтекст найбільшої семантичної й структурної цілісності.


8. На підставі врахування дворівневої семантики однорідних членів (позиційної та власне конкретних семантичних відношень) встановлено, що виділювані протиставні, розділові та зіставні семантичні відношення часто реалізують синтаксичну нерівноправність, яка жодним чином не порушує однорідності членів того чи іншого синтаксичного ряду.


9. Функціонально-семантичні типи ряду постають репрезентативно викінченими на тлі внутрішньорядних семантико-синтаксичних відношень, що ґрунтуються на відповідних синтаксичних формах сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичних зв’язків. Загалом функціонально-семантичні типи ряду базуються на: 1) функції сполучника й характері інтонації (особливо в асиндетичних рядах); 2) наявності спеціальних актуалізаторів сурядного зв’язку, що слугують “будівельним” матеріалом ряду; 3) взаємодії лексичних значень компонентів певного ряду; 4) співвідношенні членів ряду за ознакою реальності / нереальності та за ступенем значимості в межах ряду.


10. Різні типи сурядних відношень та їхні семантико-синтаксичні різновиди суттєво різняться частотністю та продуктивністю, значною варіативністю у відповідних стилях (офіційно-діловому, публіцистичному, науковому, художньому і под.) української мови. Так, копулятивно-кон’юнктивний тип складає 61,6% від загалу аналізованих конструкцій, диз’юнктивний – 15,3%, конфронтативний – 12,2%, адверсативний – 8,7%, а полікомпонентні мішані ряди з різними типами зв’язку охоплюють тільки 2,2%, характерною особливістю яких є поділ на ланки, що зумовлено характером сполучників та порядком їх розташування, співвіднесеністю семантики сусідніх однорідних членів та наявністю при них залежних слів. Більш чіткий тип і тому більш “агресивний” включає в себе менш чіткий. У сучасному синтаксичному ладі української мови простежується певна залежність уживання того чи іншого підтипу семантико-синтаксичних відношень не тільки від функції членів ряду в реченні, але й від стильової належності того чи іншого тексту. Соціативний різновид копулятивного типу використовується виключно в художньо-белетристичному та розмовному стилях. Сильна диз’юнкція постає маркувальною ознакою наукового стилю. Результативно-єднальні відношення притаманні офіційно-діловому й науковому стилю.


 


11. Зовнішні зв’язки членів ряду ґрунтуються на структурній та смисловій внутрішньорядній автономності його компонентів та їх рівнорядному об’єднанні щодо відношення до компонента, який перебуває поза структурою ряду. Це засвідчує, що члени ряду позбавлені морфологічних обмежень. Внутрішньорядні зв’язки – це різноманітні форми сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичних зв’язків. Наявність двох останніх різновидів синтаксичного зв’язку постає ознакою, що сигналізує про похідність такого речення. Тому речення, в якому наявний будь-який тип синтаксичного ряду, є формально й семантично неелементарним. Водночас приєднувальний синтаксичний зв’язок у різноманітних формах його вияву є конститутивною ознакою співвідношення такого речення з текстом, оскільки приєднувальний зв’язок сигналізує, що певні форми, ряди форм постали як щось додаткове, що не зумовлене потребами внутрішньореченнєвої будови.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины