| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, апробацію результатів, особистий внесок здобувача, вказано джерела фактичного матеріалу.
У першому розділі “Партитивний предикат як різновид предиката відношення” розглянуто відомі на сьогодні класифікації предикатів, підходи вітчизняних і зарубіжних філософів і мовознавців до кваліфікації категорії відношення загалом і партитивності зокрема; встановлено диференційні ознаки релятивного предиката, виділено його різновиди, з’ясовано місце партитивних предикатів у спектрі релятивних значень: вони займають напівпериферійну позицію, оскільки крім абстрактних відносних сем, містять кваліфікувальні релятивні семи, за рахунок яких конкретизується тип відношення. Стверджується, що предикатами відношення частини і цілого є багатовалентні (переважно двовалентні) предикати, які виражають відношення реалії та її складників, характеризуються наявністю категорійної холо-партитивної семи (‘бути частиною чого-небудь’ / ‘становити цілісність’ залежно від прогнозованого напряму відношення), відсутністю чіткої локалізованості у часі, тривалістю, відсутністю внутрішньої межі, нефазовістю і статичністю. Обґрунтовується правомірність широкого підходу до кваліфікації партитивного предиката (М.В.Всеволодова, Р.М.Гайсина, Л.С.Зиміна, Г.О.Золотова), за яким у його межах розглядаються не тільки власне-партитивні (дієслова типу складатися, містити, предикатні сполуки типу бути комплексом, бути складником), але й класифікаційні предикати (дієслова належати, відноситись і сполучення “бути, становити + назва класу, роду, виду, групи осіб за певною ознакою”), оскільки будь-який клас реалій і певний елемент цього класу може поставати як ціле й частина відповідно. Родо-видові відношення кваліфікуються як окремий випадок відношень частини і цілого, специфіка яких полягає у тому, що вони є відношеннями між класами предметів, а не між предметами (Е.К.Войшвилло).
Виділяються типи предикатів відношення частини і цілого за формальними і семантичними критеріями:
1) дієслова партитивного відношення, які утворюють окрему лексико-семантичну групу (далі ЛСГ), до складу якої входять три семантичні підгрупи: а) дієслова складу, спільною семою яких є ‘бути складеним з чого-небудь’: вбирати 2, включати 2, вливатися 3, вплітатися1 2, входити 3, містити 1, міститися 2, належати 2, обіймати 4, охоплювати 4, складатися 1; б) дієслова членування (диференційна сема ‘поділ об’єкта на частини’): диференціюватися 1, ділитися 1, поділятися 1, розділятися 1, роз’єднуватися 1, розкладатися 1, розпадатися 2, розподілятися 1, розчленовуватися 1, розщеплюватися 1, членуватися 1 та ін.; в) дієслова об’єднання (‘об’єднання частин у ціле’): зв’язувати 8, зв’язуватися 7, зливатися, інтегрувати 2, об’єднувати, об’єднуватися, переплітатися 2, пов’язувати 3, поєднувати 1, синтезувати 1 та ін.;
2) іменники (у поєднанні із зв’язками), які репрезентовані двома групами: а) назвами частини із подальшою диференціацією на власне-партитиви, які абстрактно позначають складник (елемент 2, компонент, складник, частина 2, частка 1, рідко бік 5, сторона 6) і партитиви, у семантичній структурі яких, крім семи ‘частина’, наявні диференційні семи (кількості (більшість, відсоток 1, меншість, половина, третина), окремості, самостійності (етап 4, 5, одиниця 6), невеликого обсягу (дещиця, частинка), підпорядкування (підвідділ, підрозділ 1), значущості для цілого (основа 2, серцевина, ядро 2) та ін.); б) назвами цілого із подальшою диференціацією на власне-холоніми (єдність 1, цілісність, синтез 2, сума 2) і холоніми із додатковими семами: ‘неподільність’ (сукупність, комплекс), ‘підстава об’єднання’ (група, система 4), ‘підпорядкування’ (підсистема), ‘однорідність елементів’ (категорія, клас, розряд1 1), ‘особи’ (колектив, організація 2, спілка 2, спільність 3, угруповання 1), ‘предмети’ (зібрання, набір), ‘порядок розташування компонентів’ (комбінація, ланцюг 4, низка 2) та ін.;
3) дієприкметники (у поєднанні із зв’язками), які зберігають наведену диференціацію дієслівних значень: а) дієприкметники складу: включений, вплетений, систематизований, структурований; б) дієприкметники об’єднання: злитий, об’єднаний, переплетений, сполучений і под.; в) дієприкметники членування: диференційований, розділений, поділений та ін.;
4) прикметники (у поєднанні із зв’язками), які окреслюють ціле щодо наявності у ньому складників (еклектичний, синкретичний, фрагментарний), вказують на кількість складників загалом (багатошаровий, тричастковий 1, триярусний і под.), відображають високий ступінь взаємопов’язаності елементів (єдиний 2, неподільний, суцільний 1, 3, цілісний, цільний та ін); такі прикметники зберігають основне значення якості предмета / явища, на яке нашаровується значення суцільності (для предметів та їх сукупностей), єдності (для сукупностей осіб) або членованості.
Висвітлюються особливості реалізації лексичної (входити ↔ включати) і граматичної конверсії (містити ↔ міститися, об’єднувати ↔ об’єднуватися, складати ↔ складатися і под.) у межах предикатів партитивного відношення. Взаємозаміна конверсивів супроводжується незначними змінами формально-граматичної структури речення: заміна прийменникової конструкції на безприйменникову, зміна залежної відмінкової форми відповідно до характеру керування предикатної лексеми (входити + до / у + р.в. / з.в. ↔ включати + з.в.; містити + з.в. ↔ міститися + у + м.в. і под.).
У другому розділі “Дієслівні речення з предикатами відношення частини і цілого” з’ясовано особливості реченнєвотвірного потенціалу партитивних дієслів, встановлено основні моделі речень за референтністю / нереферентністю, об’єктивністю / суб’єктивністю, узагальненістю / конкретністю, виявлено типове значення і структурну схему для кожної моделі, з’ясовано формальне вираження і лексичне наповнення ліво- і правобічної позицій, виділено типи валентно незумовлених компонентів реченнєвої структури.
Запропонована диференціація моделей партитивних речень ґрунтується на класифікації іменних груп О.В.Падучевої за референтністю / нереферентністю та ідеях О.В.Бондарка, Т.В.Булигіної, Н.А.Козинцевої, О.Д.Шмельова про пов’язаність референційного типу іменної групи із просторово-часовою локалізованістю / нелокалізованістю. Спираючись на ці положення, виділяємо три моделі партитивних речень: узагальнено-позачасову (М1), суб’єктивну (М2), конкретно-ситуативну (М3). До М1 належать нереферентні речення, які передають об’єктивне, позачасове, постійне відношення частини і цілого, яке існує між класами реалій: ...молекула води (H2O) складається з двох атомів водню й одного атома кисню (Росоховатський 2001). М2 відображає суб’єктивне уявлення мовця про певну реалію як частину або тип цілого: Життя складається з обіцянок і погроз (Загребельний 1994, с. 415). М3 складають референтні висловлення, які позначають ситуацію холо-партитивного відношення між окремими реаліями: Родина моя складається з дружини моєї Софії Семенівни, дочок Софії, Марії та Ольги і сина Івана… (Дрозд 1984, с. 200).
З-поміж дієслівних речень виявлено три варіанти реалізації відношення частин і цілого: речення складу, об’єднання і членування (із подальшою диференціацією М1, М2 і М3). Водночас враховується напрям партитивного відношення. Серед дієслівних речень з напрямом відношення від цілого до частин розглядаються:
1. Речення складу з типовим значенням ‘характеристика цілого щодо його складників’ і структурною схемою N1Vf3N2/4: Білки картоплі містять 14 амінокислот з 20, необхідних для побудови клітин нашого тіла (Кархут 1993, с. 70) (М1); ... любов, як мистецтво, охоплює і те, що справді існує, і те, що можливе, що має колись настати (Загребельний 1983, с. 138) (М2); Північний виробничий район охоплює території трьох суміжних адміністративних районів – Роменського (Сумська область), Лохвицького і Гадяцького (Полтавська область) (Полтаванафтогаз 2001) (М3).
2. Речення членування (‘поділ цілого на частини’, N1Vf3(на)N4): Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (Кримінальний 2001, с. 8) (М1); Людство для Марії чітко і безкомпромісно ділилося навпіл: люди, що готували революцію або принаймні співчували їй, і люди, що проти революції боролися чи тишком ненавиділи її (Дрозд 1984, с. 18) (М2); За формою власності житловий фонд України поділяється на: 1) приватний житловий фонд…; 2) житловий фонд колективної власності …; 3) державний житловий фонд …; 4) комунальний житловий фонд … (Житловий 2001) (М3).
Крім валентно зумовлених позицій партитива і комплексива, у структурі речень членування наявна ще одна передбачувана, але необов’язкова позиція – підстава поділу, яка у конкретному висловленні може бути формально вираженою / невираженою. У разі її незаповнення відповідний компонент змісту легко відновлюється, напр., у реченні Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на історію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи (Філософія 1997, с. 348) критерієм поділу виступає олюдненість / неолюдненість. Для позиції критерію поділу характерним виявилось формальне варіювання. Вона може заповнюватись: а) прийменниково-іменниковою конструкцією “за+N5” (або “за+N5+N2”): Насправді за стійкістю парфуми поділяються на кілька видів – “орієнталь”, “флораль” і “шипр” (Воротинцева 2001); За сферою діяльності третейські суди поділяються на міжнародні та внутрішні (Дзеркало тижня. – 2003.– 7-13 червня (№ 21)); б) поєднанням прийменникової сполуки залежно від та іменника у р.в.: Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні... (Про природно-заповідний 2001, с. 207); в) прийменниково-іменниковим комплексом “відповідно до+N2”: Відповідно до призначення державний моніторинг вод поділяється на: фоновий моніторинг …; загальний моніторинг …; кризовий моніторинг ... (Порядок встановлення 2001, с. 155).
Провести диференціацію речень щодо об’єктивності / суб’єктивності існування відношення інколи досить складно, оскільки зміна критерію поділу зумовлює іншу кількість та якість виділених у цілому складників, та й сам вибір критерію є також суб’єктивним, пор.: Залежно від можливостей люди поділяються на простих і можних (Загребельний 1994, с. 20); І люди відповідно діляться на катів і на жертви... (Загребельний 1983, с. 282); ... люди поділяються на тих, хто слухає, і на тих, хто не слухає музику... (Паньо 2002); Людство поділяється на начальників і дурнів (Дзеркало тижня. – 29 грудня 2001 - 11 ciчня 2002 (№ 51)); Чи важать тепер назви, в час, коли людство поділилося на порядних людей і негідників (Загребельний 1971, с. 184).
За умови експлікації компонента на позначення підстави поділу позиція партитива іноді може набувати статусу необов’язкової, залишаючись незаповненою, оскільки для мовця в умовах конкретного мовленнєвого акту важливим є не перерахувати складники цілого, а наголосити критерій поділу: За його розмірами [кінескопа] насамперед і класифікуються телевізори (Богапов 2002).
3. Речення об’єднання (‘кваліфікація цілого як об’єднання складників’, N1Vf3N4 / N1Vf3N4(з)N5): ...комплексна гуманізація навчально-виховного процесу... поєднує сприятливу емоційну атмосферу в класі із заохоченням творчості учнів та їх продуктивного спілкування (Красновський 2000) (М1); Наш університет [Київський політехнічний університет] об’єднує 20 факультетів, 7 навчально-наукових інститутів, 13 НДІ, 10 інженерних центрів, технопарк (Янковий 2002) (М3). Предикати об’єднання своїм валентним потенціалом прогнозують правобічну необов’язкову позицію підстави об’єднання: В Україні діє чимало лікарських асоціацій, що об’єднують медиків за спеціальністю, – асоціації кардіологів, терапевтів, хірургів, стоматологів і т.ін. (Суржик 2002).
Дієслівні речення, які прогнозують напрям відношення від частин до цілого, репрезентовані двома типами:
1. Речення складу (типове значення ‘характеристика реалій(ї) як частин(и) цілого’, структурна схема N1Vf3(у(в)/до)N2/4/6): В олії [розмарину] міститься борнеол... (Кархут 1993, с. 121) (М1); Право на ілюзію швидше за все належить до фундаментальних людських прав (Андрухович 2002) (М2); До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ і Севастополь (Конституція 1996, с. 65) (М3).
2. Речення об’єднання (‘об’єднання складників у ціле’, N1Vf3(у/в)N4 / N1Vf3(з)N5): Первинні остеонні структури часто поєднуються з пронизними (фолькманівськими) каналами, які розташовані переважно радіально, створюючи окремі просторі порожнини для кісткового мозку (Ткачук 2001) (М1); Індустріальний комітет об’єднує лідерів медіа-бізнесу – людей із відомими іменами та прізвищами, які об’єдналися в приватному порядку (Дмитричева 2003) (М3). Назва цілого як результату поєднання може опускатися, якщо для мовця не важливо, яке саме ціле утворилося внаслідок поєднання, він не може підібрати однослівного і влучного найменування на позначення специфічного утворення або назва цілого відома із контексту: Ілюстративний ряд відіграє тут [у спеціальному випуску “Четверга”], чи не основну ігрову функцію: образ Папи колажується з рекламою сумок і валіз ... (Шумейко 2001); Авіалінії України об’єднуються. А раптом їх справді куплять? (Лазаренко 2002); Банківський трест – форма монополії, при якій власність банків, що входять до неї, об’єднується, а діяльність підпорядковується єдиному керівництву (Банківська 1993, с. 25). Відсутність назви цілого є типовою для речень із предикатами типу поєднуватися, об’єднуватися, які будуються за схемою N1Vf3(з)N5. Дієслова об’єднання передбачають також наявність факультативної правобічної позиції на позначення підстави об’єднання, яка в конкретному висловленні може залишатися не заповненою (див. попередні приклади) або набувати формального вираження: Депутати місцевої ради об’єднуються в депутатські групи за єдністю території їх виборчих округів, спільністю проблем, які вони вирішують, або іншими ознаками (Про статус депутатів 2003). За умови, що відношення частин і цілого стосується неістот, предикати об’єднання прогнозують наявність позиції способу поєднання: ... три послідовно вимовлених фрази мають однакову структуру, будуються за схемою “умова – наслідок” i з’єднуються за допомогою сполучника if...then (Корнейко 2001, с. 103).
Типовими факультативними поширювачами дієслівних речень із холо-партитивною семантикою виступають: 1) атрибутивні компоненти, які конкретизують та уточнюють значення лексем у лівобічній або правобічній позиціях: У близьке оточення лідера “НУ” [“Нашої України” – В.Ющенка] входять представники як пропрезидентських, так і антипрезидентських сил … (Черепанин 2002); УІВІ [Український інститут воєнної історії] – унікальна інституція вже хоча б тому, що об’єднує найкращих в Україні військових та цивільних фахівців з історії воєнного мистецтва (Дзеркало тижня. – 2001. – 22-28 грудня (№ 50)); 2) кількісні поширювачі: Солі фосфору в значній кількості входять до складу нервової тканини і потрібні для нормальної діяльності нервової системи (Кархут 1993, с. 186); 3) детермінанти причини: Україна силою історичних причин, подобається це нам чи ні, належить і ще довгий час належатиме до потенційного ринку російської поп-культурної продукції – з огляду на цілковиту зрозумілість мови та близькість тематики, на “розкрученість” багатьох іще радянських знаменитостей, врешті, через цінову доступність російського продукту (Гриценко 2000); 4) детермінанти умови: При збільшенні тривалості синтезу зразок вже повністю складається з VOHPO4.0,5H2O (Яременко 2000, с. 14); 5) детермінанти мети: ... організаційно оформлений позабіржовий ринок – організація, що об’єднує торговців цінними паперами для надання послуг в укладанні угод щодо цінних паперів і при цьому не має на меті отримання прибутку (Про Національну депозитарну 1998); 6) детермінанти сукупності: Найбільшої гостроти валютна криза досягає тоді, коли названі [локальні, циклічні, міжнародні] кризи зливаються воєдино в часі та просторі (Банківська 1993, с. 44); 7) детермінантні поширювачі з означувальною характеристикою: Грошовий оборот ... безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу і обміну (Банківська 1993, с. 71).
Аналіз фактичного матеріалу засвідчив наявність особливостей у сполучуваності окремих предикатів: лексеми відноситися, входити, належати, складатися мають практично необмежені сполучувальні можливості, предикати вміщувати, вміщуватися, містити, міститися передбачають поєднання із найменуваннями хімічних елементів і речовин, включати, обіймати, охоплювати – переважно із абстрактними назвами дій, процесів, а також найменуваннями одиниць територіального або адміністративного поділу. Опису реченнєвотвірних можливостей цих груп предикатів присвячено окремі підрозділи.
З-поміж усіх дієслів відношення частини і цілого тільки конверсивні пари містити – міститися, вміщувати – вміщуватися породжують речення, які мають абсолютно обернені структури, тобто не спостерігається обмежень на взаємозаміну цих предикатів. Для предикатів входити і включати наявні відхилення у сполучуваності, що стосується передусім назв хімічних елементів і речовин. Внаслідок цього такі дієслова вважаємо “частковими” конверсивами.
У третьому розділі “Субстантивні речення з предикатами партитивного відношення” проаналізовано різновиди дієслівних зв’язок у межах речень досліджуваного типу, виділено моделі речень, схарактеризовано обов’язкові компоненти структури речення за морфологічним вираженням і за особливостями лексичного наповнення, встановлено основні різновиди факультативних поширювачів, простежено напрями ускладнення семантики субстантивних речень. Стверджується, що аналогічно до дієслівних речень, типи субстантивних речень можуть бути виділені з урахуванням референтності / нереферентності, суб’єктивності / об’єктивності, узагальненості / конкретності, пор.: Одним із найважливіших елементів обліку витрат на виробництво є організація їх зведеного обліку ... (Сердюк 2000, с. 195) (М1); ...саме під час подорожі, вранці, в чужому місті, перед тим, як почне діяти друга кава, найбільше звідуєш дивність власного, напозір банального, існування. Просто подорож є відносно здоровим різновидом наркотика (Стасюк 2002) (М2); Приватизація постсоціалістичної вітчизняної економіки є невід’ємною складовою її переведення з рейок командно-адміністративної системи до ринкової (Урядовий кур’єр. – 1999. – 28 липня) (М3). Проте аналіз фактичного матераілу засвідчив, що для класифікації субстантивних речень релевантними виявилися також інші критерії.
Субстантивні речення, які прогнозують напрям відношення “частина (частини) → ціле”, відображають позамовну ситуацію, за якої певна реалія характеризується як частина / частини щодо певного цілого. До обов’язкових учасників ситуації належать партитивний предикат, партитив і комплексив, до факультативних – квалітативний і квантитативний компоненти. Наголошується, що розмежування компонентів на обов’язкові і факультативні суттєве тільки для опису структури ситуації. У реальному висловленні, яке становить одну із можливих інтерпретацій типової ситуації мовцем, факультативний поширювач може набувати статусу обов’язкового, тому у цьому розрізі всі реченнєві компоненти виявляються значущими (див. кількісно-партитивні, характеризаційно-партитивні, характеризаційно-класифікаційні, дефініційно-партитивні й дефініційно-класифікаційні речення).
У межах речень із напрямом відношення від частини до цілого виділено сім моделей.
1. Власне партитивні речення (типове значення ‘предмет / явище і його характеристика як частини цілого’, структурна схема N1Copf3N1/5N2): Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (Конституція 1996, с. 5);
2. Речення включення (‘реалія та її відношення до класу’, N1Copf3N1/5N2), у межах яких розглядаємо два підтипи: а) речення із значенням ‘підклас і його відношення до класу’: Телефонна розмова – це один із різновидів діалогічного мовлення, до того ж невізуального (Корніяка 1995, с. 30); б) речення із значенням ‘істота як представник певної сукупності’: ... А.Доманський є членом парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони (Конфлікто 2001);
3. Кількісно-партитивні речення (з типовим значенням ‘предмет / явище і його кількісна характеристика щодо цілого’ і структурною схемою N1Copf3QuantN2(від/до)N2): Маса біосфери – близько 0,05% маси Землі (Філософія 1997, с. 350); ...понад п’ять шостих від обсягу книжки [“Катарсису” О.Гончара] складають уривки з Гончаревих щоденникових записів 1943–1945 років... (Грабович Г. Сповільнені дії здобутків і втрат // Критика. – 2002. – № 5); ...у 2001 р. було працевлаштовано близько 200 випускників різних спеціальностей, що становить 74 % до поданої кількості замовлень [на працевлаштування] (Кириченко 2002, с. 53).
4. Характеризаційно-партитивні речення (‘якісна характеристика частини у складі цілого’, N1Copf3Аdj1/5N1/5N2 (на місці Аdj1/5 може бути спеціалізована підрядна частина), поліпропозитивність яких забезпечується наявністю атрибутивного поширювача як обов’язкового компонента: На жаль, так склалося життя, що це Оленина перша друкована п’єса, а написано ж їх чимало. І це ще одне свідчення того, що драматургія – і складний, і невдячний, а нерідко й жорстокий і безжальний жанр (Стельмах 1998, с. 5). У цьому висловленні активізується значення характеризації, а значення класифікації відсувається на другий план: головне, що хотів сказати автор, зводиться до наступного: Драматургія – складна, невдячна, а нерідко й жорстока і безжальна. Предикати у реченнях цієї моделі є семантично спустошеними, що уможливлює їх опущення без зміни семантики речення. При цьому атрибут виступає інформативним центром висловлення і передає значення оцінки: Духовне відродження – невід’ємна складова відродження державного (Урядовий кур’єр. – 1999. – 26 серпня) ≈ Духовне відродження невід’ємне від відродження державного.
5. Характеризаційно-класифікаційні речення (‘якісна характеристика реалії у складі класу’, N1Copf3Аdj1/5N1/5N2 (на місці Аdj1/5 може бути спеціалізована підрядна частина)): З підручників теорії літератури відомо, що найвищим родом поезії є драма (Маланюк 1995, с. 78); Депозитні банки – вид банків, які є характерними для країн з розвинутою ринковою економікою (Банківська 1993, с. 77). Для них, як і для попереднього типу, характерні наявність обов’язкового атрибутивного (переважно оцінного) поширювача і внаслідок цього семантична неелементарність: Судова влада – не “третя гілка”, а особливий вид влади (Захаров 2002);
6. Дефініційно-партитивні речення (‘поняття і його визначення як частини цілого’, N1Copf3N1N2 (N1, як правило, уточнюється підрядною частиною або напівпредикативним елементом)) – універсальні висловлення, в яких окреслюється ситуація визначення мовцем (переважно науковцем) певного предмета або явища об’єктивної дійсності через вказівку на його суттєві ознаки і характеристику як складової частини відповідного цілого: Дітородний період – це та частина життя жінки, протягом якої вона здатна народжувати дітей (Філософія 1997, с. 365-367). Висока інформативність дефініційно-партитивних речень забезпечується їх поліпропозитивністю: першу пропозицію, як правило, оформлює партитивний предикат, а друга частина речення служить для пояснення, конкретизації значення абстрактної лексеми у позиції предиката першої пропозиції. Функцію тлумачення найчастіше виконують підрядні означальні речення: Інтелігенція – це та частина службовців, яка зайнята висококваліфікованою розумовою працею і має відповідно високий рівень освіти (Філософія 1997, с. 413). Інколи дефініції можуть бути реалізовані як семантично неелементарні речення: C.lutea (L.) D.C. – південно-альпійський елемент флори із субсередземноморським типом ареалу (Пекар 2000, с. 3).
7. Дефініційно-класифікаційні речення (‘поняття і його визначення як елемента (підкласу) відповідного класу’, N1Copf3N1N2 (N1, як правило, уточнюється підрядною частиною або напівпредикативним елементом)). Ці речення подають визначення певної реалії через вказівку на її належність до класу. Для них характерною є семантична і формальна неелементарність: Боєприпаси – вид озброєння, призначений для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд, виконання інших завдань ... (Про державну 2000); Валютні кредити – різновид міжнародного кредиту, що надається у грошовій формі (Банківська 1993, с. 52). Значно рідше дефініції можуть бути оформлені як прості поліпропозитивні речення: Суспільно необхідні видання – пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб (Про видавничу 1997).
Серед субстантивних речень, які відображають напрям відношення від цілого до частин, зафіксовано три моделі:
1. Власне холо-партитивні речення (з типовим значенням ‘характеристика реалії як цілого щодо його складників’ і структурною схемою N1Copf3N1/5N2): Білий – це синтез усіх кольорів... (Корніяка 1995, с. 86).
2. Холо-характеризаційні речення (‘якісна характеристика цілого’, N1Copf3Аdj1/5N1/5N2): Етносуспільне буття – саморегульована система (Філософія 1997, с. 421). У цьому реченні однаково важливим є і той факт, що Етносуспільне буття становить систему, і те, що Ця система є саморегульованою, тобто атрибутивний і предикатний компоненти постають значущими для інтерпретації мовцем позамовного стану речей.
3. Холо-дефініційні речення (‘поняття і його визначення як множинності частин’, N1Copf3N1N2 (N1, як правило, уточнюється підрядною частиною або напівпредикативним елементом). Функцію тлумачення найчастіше виконують підрядні означальні речення: Туристична індустрія – сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів (Про туризм 1995). Значно рідше дефініції можуть бути оформлені як прості поліпропозитивні речення: Державний режим – це історично встановлена і відповідно зафіксована в конституційно-правових актах та задекларована інколи в політичних програмах система форм та методів здійснення державної влади (Козацька 2002, с. 39).
Аналогічно до дієслівних предикатів, субстантиви із значенням об’єднання передбачають наявність необов’язкової позиції підстави (критерію) об’єднання: ...Громадянське суспільство є історичним (довготривалим) об’єднанням людей на засадах рівности і добровільности ... (Заярнюк 2002).
Типовими поширювачами в субстантивних реченнях відношення частин і цілого є атрибутивні компоненти: …Донедавна п’єси писали видатні літератори, що нині майже витіснені з театру, бо на зміну їм прийшли “текстовики” (здебільшого актори і режисери), для яких текст – службовий додаток до вистави (Мірошниченко 1998, с. 353); …База даних – іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області (Про національну 1998). Інші поширювачі характерні для певної моделі речень. Зокрема, факультативними компонентами кількісно-партитивних речень є темпоральний і локативний детермінанти: Викиди автотранспорту в 90-ті роки становлять 38,5% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні (Філософія 1997, с. 365).
У висновках узагальнено результати дослідження. Семантико-синтаксична типологія речень із предикатами партитивного відношення є складником загальної типології релятивних речень, при цьому більш розмаїтими постають субстантивні речення з предикатами відношення частини і цілого.
1. Предикат партитивного відношення як різновид релятивного предиката характеризується такими диференційними ознаками: наявністю холо-партитивної семи, багатовалентністю, відсутністю чіткої локалізованості у часі, тривалістю, відсутністю внутрішньої межі, нефазовістю, статичністю.
2. Основними виразниками семантики партитивності в українській мові є дієслівні предикати: включати, входити, містити, охоплювати, складатися і под. Ці дієслова утворюють окрему лексико-семантичну групу, домінантою якої є лексема складатися. У межах лексико-семантичної групи дієслів відношення частини і цілого розмежовуємо три семантичні підгрупи: дієслова складу, спільною семою яких є ‘бути складеним з чого-небудь’, дієслова членування із диференційною семою ‘поділ об’єкта на частини’ і дієслова об’єднання, які мають сему ‘об’єднання частин у ціле’. Відношення частин і цілого передають також іменники холо-партитивної семантики в поєднанні зі зв’язками, значно рідше у ролі предикатів можуть виступати прикметники та дієприкметники.
3. Предикати партитивного відношення становлять ієрархічно організовану структуру, яка складається з центру, напівпериферії і периферії.
4. Незалежно від напряму відношення дієслова складу передбачають наявність обов’язкових позицій партитива і комплексива. Валентний потенціал предикатів членування зумовлює наявність у структурі речень позиції підстави членування, яка в конкретному висловленні може набувати формального вираження або залишатися незаповненою. За умови експлікації компонента на позначення підстави поділу позиція партитива іноді може набувати статусу необов’язкової. Предикати об’єднання, крім валентно прогнозованих ролей частини, цілого і підстави об’єднання, можуть відкривати факультативну позицію на позначення способу об’єднання за умови, що відношення об’єднання стосується неістот. Специфічною ознакою дієслівних речень об’єднання є можливість незаповнення позиції цілого. Типовими факультативними поширювачами дієслівних речень із холо-партитивною семантикою виступають атрибутивні й кількісні компоненти, детермінанти причини, умови, мети, сукупності, а також обставинно-атрибутивні детермінантні поширювачі.
5. Серед дієслівних речень із холо-партитивною семантикою виділяємо три моделі за референтністю / нереферентністю, об’єктивністю / суб’єктивністю, часовими параметрами, узагальненістю / конкретністю. До речень першої моделі належать нереферентні висловлення, що передають об’єктивне, позачасове, постійне відношення частини і цілого, яке існує між класами реалій; другу модель формують речення, які становлять суб’єктивну інтерпретацію мовцем певної реалії як частини або цілого (денотативно співвіднесені висловлення з абстрактною лексикою у право- й лівобічних позиціях, які позначають ситуацію постійного партитивного відношення, пов’язану з уявленнями мовця про структурування певних предметів або явищ позамовного світу, що не завжди відповідають об’єктивному стану речей, або сферою особистого досвіду мовця; до третьої моделі зараховуємо конкретно-ситуативні висловлення – референтні висловлення, які позначають ситуацію холо-партитивного відношення між окремими реаліями. Суб’єктивна кваліфікація відношення (М2) виявилася не характерною для речень із предикатом входити і предикатами об’єднання.
6. Лексичне наповнення позицій партитива і комплексива у межах дієслівних речень практично не має обмежень, що зумовлено універсальністю відношення частин і цілого. Водночас виявлено особливості щодо сполучуваності окремих предикатів. Найширші сполучувальні можливості має дієслово складатися як домінанта ЛСГ дієслів відношення частин і цілого, до нього наближаються входити, належати, відноситися, предикати об’єднання і членування; дієслова містити, вміщувати, міститися, вміщуватися спеціалізуються на конкретній лексиці на позначення хімічних елементів, їхніх сполук, речовин; включати, охоплювати у типових випадках передбачають поєднання із абстрактними назвами дій, процесів.
7. Виділені у роботі моделі характеризуються стилістичною маркованістю. Встановлено, що нереферентні узагальнено-партитивні речення (М1) і референтні конкретно-ситуативні речення (М3) функціонують переважно в науковому та офіційно-діловому стилях, а референтні висловлення, які становлять суб’єктивну інтерпретацію мовцем певної реалії як частини або цілого (М2) реалізуються у художньому і публіцистичному стилях (зрідка у науково-популярних текстах).
8. Факультативні компоненти не беруть участі у формуванні типової ситуації, проте вони є важливими для значення конкретного висловлення. У мовленні факультативні компоненти можуть набувати статусу обов’язкових і приводити до розмивання холо-партитивної семантики, її видозміни й ускладнень квалітативним і квантитативним значеннями, унаслідок чого в межах субстантивних речень формуються “суміщені” моделі. Субстантивні партитивні предикати продукують сім моделей речень: власне партитивні, власне класифікаційні, кількісно-партитивні, характеризаційно-партитивні, характеризаційно-класифікаційні, дефініційно-партитивні і дефініційно-класифікаційні речення. Власне партитивні і власне класифікаційні моделі виявилися нечастотними в силу їх малоінформативності. Інші моделі є прикладами “суміщених” моделей. Ситуація характеристики цілого щодо його складових частин у свідомості мовців набуває менше інтерпретацій, ніж той стан речей, за якого певна реалія об’єктивної дійсності кваліфікується як частина цілого. Серед речень, які передають напрям відношення від цілого до частини, виділяємо три моделі: власне холо-партитивні, холо-характеризаційні і холо-дефініційні речення.
9. Аналогічно до дієслівних партитивних конструкцій, з-поміж біномінативних речень диференціюємо три типи за денотативною співвіднесеністю / неспіввіднесеністю, об’єктивністю / суб’єктивністю, часовими параметрами, узагальненістю / конкретністю. При цьому простежується корелятивність цих типів із виділеними моделями: речення-дефініції завжди стосуються класу об’єктів (перший тип), кількісно-партитивні речення є конкретно-ситуативними (третій тип), суб’єктивні речення другого типу репрезентовані як власне партитивними, власне класифікаційними, так і характеризаційними висловленнями.
10. Синтаксичне поле речень із предикатами партитивного відношення охоплює синтаксичну й актуалізаційну парадигми. Типовими для партитивних речень виявилися граматичні модифікації, які зумовлені часовими параметрами існування реалій, пов’язаних холо-партитивним відношенням, або самого відношення, та гіпотетичністю, нереальністю відношення. З-поміж структурно-семантичних перетворень вихідного речення регулярними є модальні, авторизовані, заперечні й питальні модифікації. Неповнота парадигми холо-партитивних речень зумовлюється особливостями їх семантики, зокрема тим фактом, що відношення частин і цілого усвідомлюється мовцями як нефазове, тобто таке, що існує у певний момент дійсності загалом. Поодинокі видозміни реченнєвої структури, викликані введенням фазових дієслів, передають значення постійності існування відношення. Нечастотність комунікативних перетворень, пов’язаних із порушенням прямого порядку слів, відсутність емоційно-експресивних модифікацій поясюються функціонуванням речень аналізованої семантики переважно в науковому й офіційно-діловому стилях. З-поміж інтерпретаційних перетворень регулярними є описові, конверсивні і трансформаційні видозміни вихідної структури.
|
