СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ЛЕКСИКА У ПРЕСІ 90-их РОКІВ ХХ ст. (СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, її актуальність, розкривається сутність і стан наукової розробки, визначається наукова новизна, формулюються мета і завдання дослідження, теоретичне значення та практичне використання результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Суспільно-політична лексика як специфічна лексична категорія” проаналізовано проблематику, пов’язану з дослідженням суспільно-політичної лексики як мовної підсистеми.

У методологічному плані опис політичного дискурсу споріднений із проблематикою теорії мовних підсистем. Належність тексту до певної предметної сфери, жанру, регістру, стилю тощо виявляється у своєрідності лексики, яка використовується в ньому. Визначення місця суспільно-політичної лексики в системній організації лексики публіцистичного стилю потребує розмежування понять “лексика суспільно-політичного дискурсу”, “публіцистична лексика”, “суспільно-політична лексика”. Критеріями віднесення лексичної одиниці до одного з названих вище лексичних розрядів є: уживання в суспільно-політичному дискурсі (лексика суспільно-політичного дискурсу); часте і переважне вживання в дискурсі суспільно-політичного характеру (публіцистична лексика); позначення словом поняття з галузі політичного або соціального життя (суспільно-політична лексика).

Суспільно-політична лексика становить таку частину словника, яка особливо гостро реагує на зміни, що відбуваються у світі реалій. Своєрідність суспільно-політичних реалій, відображуваних фактичним мовним матеріалом дослідження, виявляється в їхній безпосередній віднесеності до конкретного екстралінгвального фрагмента дійсності, який із геополітичного погляду обмежується територією сучасної України та з хронологічного – першим десятиліттям новітньої української історії, що в багатьох випадках зумовлює необхідність залучення фонових соціокультурних знань для адекватного сприйняття досліджуваних мовних одиниць.

Суспільно-політична лексика – відкрита система, яка постійно поповнюється одиницями інших лексичних розрядів. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових слів відповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем (розбудова, місіонер, могильник та ін.). Можливість такого переосмислення зумовлена актуалізацією супровідних побічних семантичних, денотативних і конотативних елементів лексичного значення. Отже, структурні одиниці різних соціально-функціональних підсистем мови можуть позначати поняття суспільно-політичного характеру. Це є внутрішньомовним фактором генетичної та семантичної близькості слів суспільно-політичної семантики до загальновживаної лексики.

Переважну більшість визначень суспільно-політичної лексики об’єднує, по-перше, те, що вони є соціологічними, по-друге, те, що вихідним положенням  дослідники вважають систему понятійно-смислових сфер, на яких вона базується (А.А.Бурячок, І.Ф.Протченко, Т.Б.Крючкова, Ю.А.Бєльчиков, Т.П.Клімушенко, А.С.Бєлая, В.М.Туркін, Т.Д.Савенко, О.Г.Аксьонова та ін.). Беручи до уваги наявні в лінгвістичній літературі дефініції, у ролі робочого визначення досліджуваної  категорії слів було прийнято таке: суспільно-політична лексика – неоднорідна за складом макроструктура одиниць різного походження, спрямованих ідеологічно та спеціалізованих лексично, семантично і фразеологічно для вираження понять із галузі суспільного, політичного, соціального, економічного, морально-етичного життя соціуму.

При віднесенні слова до суспільно-політичної лексики враховувалися такі критерії:

-        наявність спеціальних ремарок у тлумачних словниках сучасної української мови;

-        наявність пояснень або дефініцій слів у довідковій літературі – галузевих енциклопедіях, термінологічних словниках, загальнополітичних довідниках;

-        частотність використання, функціональне навантаження лексеми (при відповідній поняттєвій співвіднесеності);

-        щодо мовних одиниць, які не входять до термінологічних словників і довідників, ураховувалося їхнє контекстуальне значення, а також характер суспільно-політичних ілюстрацій до них.

В умовах одного соціального устрою та єдиної ідеології забезпечується спадковість суспільно-політичної лексики і збереження її ядра. Проте таке твердження не є справедливим стосовно періоду 90-их років ХХ ст., оскільки він позначений переорієнтацією ідеологічних настанов суспільного буття. Ядро української суспільно-політичної лексики новітнього періоду формують мовні одиниці світоглядно-філософського змісту, пов’язані з вираженням аксіологічних ідеологічних понять і категорій суспільної свідомості (бездержавність, відродження, голодомор, деколонізація, демократія, держава, державотворення, етноцид, консолідація, націоналізм, незалежність, православ’я, самостійність, соборність, українізація тощо). До периферії належать детермінологізовані одиниці з галузі міжнародного права, економіки, військової справи тощо. Встановлення кіл ядерної та периферійної лексики є досить умовним, тому що спостерігається рух з ядра на периферію практично на одному часовому зрізі.

Розглянута мовна підсистема не є термінологією, оскільки, функціонуючи у складі суспільно-політичної лексики, значення слова передає лише найбільш характерні ознаки денотата, а вживання в ролі терміна передбачає вираження точного наукового поняття і належність до системи аналогічних термінів.

У рамках дослідження створено тематичну модель суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. Її стрижень складають опорні категорії політичного дискурсу (“Суспільство. Держава”, “Політика”, “Соціальні класи та верстви”, “Право”, “Економіка”, “Мораль”), виділення яких зумовлено ієрархічністю системи влаштування суспільно-політичного життя України. На рівні опорних категорій виділяються тематичні групи. У них слова об’єднані на основі спільної теми, що відображає певну комунікативну ситуацію. На основі ієрархічного групування тематичні групи послідовно членуються на тематичні підгрупи та тематичні ряди від ширших до вужчих категоріальних значень. Із урахуванням корелятивного об’єднання в межах тематичних підгруп і рядів виникають синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, асоціативні відношення. Наприклад, тематична група “Номени суб’єктів політики” має таку структуру:

I.         Номени суб’єктів політики.

1. Безпосередні суб’єкти політики:

а) назви виконавчо-розпорядчих органів державного апарату: апарат, відомство, департамент, державна канцелярія, інституція, міністерство, парламент, спецслужба, уряд та ін.;

б) номени представників владних структур. Цей тематичний ряд складається з суто понятійних найменувань представників виконавчих (президент, прем’єр-міністр, міністр) та адміністративних (депутат, парламентар, податківець, радник, силовик, спікер, спічрайтер, урядовець та ін.) структур, а також слів із соціально-оцінним значенням (владець, вугільний (промисловий, аграрний) генерал, державний муж, достойник, клерк, можновладець, номенклатурник, олігарх, сановник, служивий, функціонер, чиновник та ін.) і номінацій зі збірним значенням або семантикою сукупності (бюрократія, верхівка держави, депутатський корпус, команда, номенклатура, чиновництво та ін.).

2. Вторинні суб’єкти політики:

а) номени політичних організацій, об’єднань, угруповань: нейтральні найменування (альянс, блок, група впливу, коаліція, опозиція, партія, партія влади, політичний провід, фінансово-політична група, фракція та ін.) і пейоративні оцінні номінації (клан, партократія, політична тусовка, політичний гарем, політичний холдинг та ін.);

б) номени суб’єктів політики за характером і способами діяльності: диктатор, дисидент, західник, націонал-демократ, ортодокс, опозиціонер, правозахисник, реваншист, реформатор та ін. До цього тематичного ряду належать також метафоризовані найменування з оцінним значенням: політичний кілер, політичний кон’юнктурник, політичний рекрут та ін.;

в) номени суб’єктів політики за партійною належністю або прихильністю до певної ідеології: антикомуніст, бандерівець, громадівець, есдек, жовто-блакитний, компартієць, комуніст, консерватор, ліберал, націоналіст, прогресист, просвітянин,  рухівець, червоний  та ін.

Таким чином, тематична модель суспільно-політичної лексики створена за схемою: “опорна категорія – тематична група – тематична підгрупа – тематичний ряд”.

Другий розділ “Основні процеси семантико-функціонального розвитку суспільно-політичної лексики у пресі 90-их років ХХ ст.” присвячений аналізу змін у складі розглянутого шару лексики внаслідок перерозподілу на часовому відрізку та запозичень із соціально-функціональних підсистем. Основну увагу приділено опису механізмів семантичних модифікацій двох основних типів: 1) характер змін семантичної структури одиниці суспільно-політичної лексики. Лексико-семантичний варіант (далі ЛСВ) слова з суспільно-політичною семантикою (далі СП) змінюється в напрямку розширення або звуження семантичного обсягу: ЛСВ СП 1 → ЛСВ СП 2;  2) характер змін у семантичній структурі слова, яке генетично не належить до суспільно-політичної лексики, при утворенні суспільно-політичного значення: ЛСВ 1 → ЛСВ СП 2.

Аналіз процесів перерозподілу структурних одиниць в окремих сферах дослідженої мовної підсистеми (фронтальних змін) дозволяє стверджувати, що зміни в українському суспільно-політичному словнику 90-их років ХХ ст. відбувалися внаслідок дії таких механізмів: архаїзації (пасивізації), переорієнтації, актуалізації (ревіталізації, відновлення, реактивації) лексичних одиниць.

Пасивізація слів суспільно-політичного змісту є процесом цілком закономірним: певна кількість реалій і понять переходить на периферію суспільного життя чи повністю зникає, а разом із цим набуває пасивного статусу лексика на їх позначення. Основними тематичними групами, навколо яких концентруються історизми, є: 1) політико-ідеологічна лексика на позначення політичних доктрин, концепцій, рухів, течій: гласність, застій, комунізм, перебудова, соціалізм, соціалістична система та ін.; 2) номени світоглядних понять: інтернаціоналізм, колективізм та ін.; 3) соціально-економічна лексика і лексика, що стосується аграрної політики: колгосп, п’ятирічка, планова економіка, радгосп, соціалістичне змагання та ін.

У процесі функціонування у пресі 90-их років ХХ ст. хронологічно маркована лексика суспільно-політичного змісту підлягає впливові таких якісних семантико-функціональних процесів: 1) редукція нейтрального лексичного кола; 2) зміна семантичного обсягу слів; 3) використання новомови як елементу пародіювання, іронізації. Наприклад, у 90-их роках функціональною активністю позначений номен система. Він співвідноситься, з одного боку, з політичним терміном система політична, який означає сукупність державних і суспільно-політичних організацій, об’єднань, політико-правових принципів; з іншого – публіцистичні тексти аналізованого часового періоду експлікують це слово з вужчим значенням – “соціалістична (радянська) система”, тобто “форма державної влади при соціалізмі”. Номен система є еліптичним утворенням у межах номінативного словосполучення соціалістична (радянська) система. Пропуск атрибутивного члена цієї синтаксичної конструкції легко відновлюється в контексті: Побувши за кордоном, я зрозуміла не тільки те, що відстань – це мука для української душі, а й що ми не вміємо себе цінувати й подавати. Так нас навчила Система – нещира, неправдива, фарисейська (Україна, 1993, 8, 10). Слово система, яке не має внутрішньої форми, експліцитно пов’язаної з оцінністю, розвиває аксіологічні конотації. Процес адаптації цієї лексеми до нових умов функціонування полягає в тому, що на компонентах, які складають семантику слова, формується негативна соціальна оцінка.

Під переорієнтацією одиниць суспільно-політичного словника розуміється така зміна в уживанні, при якій слова, що позначали раніше зарубіжну або дорадянську дійсність, почали вживатися для номінації понять і явищ українського суспільно-політичного життя. Такі лексеми функціонували в українській мові попереднього періоду як назви реалій, що офіційно вважалися непритаманними радянській дійсності. У їхніх тлумаченнях обов’язковою була примітка “у капіталістичних країнах”.

Найбільшою тематичною групою переорієнтованої лексики є соціально-економічна лексика, оскільки перехід до ринкової економіки потребував нових номінацій, таких як: акціонування, бізнес, демпінг, дефолт, дилер, капітал, комерціалізація, тендер, холдинг тощо. Значний вплив на визначення сфер концентрації переорієнтованих мовних одиниць має розвиток парламентаризму, розбудова законодавчої й судової гілок влади, формування національного класу професійних політиків. Отже, однією з центральних сфер концентрації переорієнтованої лексики є тематична група політем діяльності та станів (імпічмент, інавгурація, лобіювання, опозиція, популізм тощо), а також мовні одиниці групи ідеологем суспільно-політичної сфери (антикомунізм, геополітика, капіталізм, консерватизм, лібералізм тощо).

В аналізований період зазнають актуалізації (функціонально-маркованої переоцінки) одиниці суспільно-політичної семантики, які в лексикографічних тлумаченнях мають обмежувальні позначки заст., рідко. Після здобуття Україною незалежності можна констатувати явище повернення до активного вжитку значної кількості лексичних одиниць, що активізувалися у зв’язку з поверненням інтересу до національної історії, створенням власної самостійної держави, пошануванням її атрибутів.

Найбільш динамічно процес повернення до активного вжитку відбувався в таких тематичних групах суспільно-політичної лексики: номени етнічних спільностей (громада, спільнота, суспільність, українство тощо); номени державних перетворень (державність, державобудування, самостійництво тощо); номени сфери соціально-гуманітарної політики держави (благодійництво, доброчинність, меценатство тощо); номени світоглядних понять (соборність, українізація тощо). Зняття табу на обговорення ряду тем, створення в суспільстві різнопланової ідеологічної системи інтерпретації явищ суспільно-політичного життя сприяли актуалізації таких мовних одиниць, як голодомор, етноцид, лінгвоцид, національна ідея, українська ідея тощо.

Вивчення складу суспільно-політичної лексики свідчить про наявність загальновживаних слів, що набувають у суспільно-політичній комунікації специфічних відтінків значення. У ході роботи здійснено об’єднання загальновживаних слів у лексико-семантичні групи з наявною в них архісемою. У складі суспільно-політичної лексики функціонують такі лексико-тематичні групи загальновживаних слів: 1) слова на позначення предметів (архісема “предмет”): (політична) арена, гілка (влади), (валютний) коридор, (політична) могила, (виборчий) поріг  тощо; 2) слова на позначення осіб (архісема “світ людей”): кон’юнктурник, ліквідатор, миротворець, переселенець тощо; 3) слова на позначення кольорів (архісема “колір”): жовто-блакитний, зелений, червоний, коричневий тощо; 4) слова на позначення процесів і дій (абстрактна лексика): акція, відродження, розбудова  тощо; 5) слова на позначення якостей, характеристик: перефарбований, прозорий, тіньовий тощо.

Зміни в семантиці загальновживаних слів відбуваються переважно на рівні диференційних (потенційних, асоціативних) сем. Формами семантичної еволюції при утворенні лексико-семантичного варіанта з суспільно-політичним значенням є метафоричне перенесення (наявність однієї спільної семи) та звуження значення слова (експлікація видової семи), причому набір категоріальних сем змінюється лише при метафоричному перенесенні. Наприклад, формою еволюції значення іменника миротворець є його звуження, тобто експлікація видової семи “політичний”: миротворець:  ЛСВ 1 – “той, хто сприяє встановленню миру, усуває ворожнечу, сварки” (СУМ, IV, 715) →  ЛСВ 2 СП – “той, хто сприяє усуненню політичних (військових, етнічних) конфліктів”: Серби не стерпіли, виникла кривава бійка, яку загасили лише французькі миротворці (ПІК, 1999, 27, 24).

Спеціальна лексика (науково-технічні термінології, а також мовні одиниці з галузі мистецтва, спорту тощо) широко представлена у складі суспільно-політичного словника. Уживання такої лексики в суспільно-політичній комунікації супроводжується перетвореннями в семантичній структурі її одиниць. Детермінологізація має місце, по-перше, при функціонуванні номінативних одиниць – генетично термінів – зі спрощеним компонентним складом термінологічних значень (валютний ринок, громадянське суспільство, менталітет, репатріація, тоталітаризм, фемінізм та ін.). Перехід терміна зі спеціального в загальний ужиток супроводжується тим, що наукова дефініція замінюється семантичним визначенням: Та не в останню чергу до такого занепаду наше суспільство призвела маргіналізація, тобто масована репродукція так званих “проміжних” особистостей, породжених міграцією (Україна, 1991, 10, 10). По-друге, детермінологізація має місце при асиміляції термінів загальновживаною лексикою – внаслідок використання в мовних актах вторинної номінації (сегрегація у традиційні жіночі професії, референдумна буфонада, фобія української людини тощо). Образно переосмислюючись, детермінологізовані лексичні одиниці суттєво змінюють набір сем. Зокрема, прикладом використання “театральної” лексики для створення розгорнутої метафори є такий: Вже глядачі кричать “не віримо!”, а пленарні спектаклі проходять за тією ж схемою (ПІК, 1999, 8, 1). Створюється “театральний” контекст, який підтримує вживання метафори пленарні спектаклі.

При утворенні лексико-семантичного варіанта з суспільно-політичним значенням у одиниці, яка звичайно функціонує в ролі терміна, виокремлюється специфічна риса – нейтралізація семи “термінологічність”.

Виявлення особливостей функціонування у складі суспільно-політичної лексики елементів “нестандартної мови” дозволяє об’єднати під терміном “нестандартна мова” лексичні одиниці, різнорідні з погляду  їхньої стилістичної характеристики: 1) соціолекти (жаргони різного роду професійних і соціальних угруповань); 2) колоквіалізми (розмовну “субстандартну” лексику); 3) контекстуальне значення слів, яке виникло внаслідок застосування окремих стилістичних прийомів (перифрази, евфемізму, евфемістичної перифрази).

З огляду на основний принцип публіцистичного стилю – чергування експресії та стандарту – одними з домінуючих у ньому є перифрастичні одиниці. У політиці аналізований період  позначений сплеском прізвиськофілії. Це пов’язано з підвищеною політичною активністю в суспільстві, з передвиборчими кампаніями, з появою колоритних особистостей. Найбільш актуальною тематичною сферою, в якій відбувається перифразування, є агентивні імена суб’єктів політики (архітектор оксамитової революції –  В.Медведчук, сірий кардинал Руху – О.Лесюк, мер-будівельник – О.Омельченко, газова леді, леді Ю. – Ю.Тимошенко). Перифрази примушують реципієнта інтелектуально осмислювати кваліфікативні параметри денотата, моделювати оцінку певного суб’єкта політичного життя.

У третьому розділі “Функціональний аспект суспільно-політичної лексики з оцінною семантикою” проаналізовано лексеми з соціально-ідеологічною оцінністю шляхом опису способів експлікації оцінки.

Соціальна оцінність є інтегральною властивістю суспільно-політичної лексики. Вона може бути меліоративною або пейоративною, формуючись під впливом соціальної позиції, світогляду, відповідності принципам і нормам моралі.

Широке розуміння терміна “соціально-оцінна лексика” дозволяє розглядати її на двох рівнях: парадигматичному (абсолютна соціально-оцінна лексика, зафіксована в словниках) та синтагматичному (релятивна соціально-оцінна лексика – слова, що є аксіологічно конотованими лише в конкретному контексті). Інваріантним оцінним значенням цієї мікросистеми лексики є таке: “оцінка з погляду соціально-ідеологічних позицій”.

Серед способів експлікації соціально-ідеологічної оцінки основними є:

– актуалізація потенційних сем. Аксіологічні конотації слів такого типу виступають у їхніх системних значеннях у вигляді потенційних сем і актуалізуються в мовленні. Так, аналіз лексики тематичної підгрупи номенів державних перетворень (державність, незалежність, розбудова, самостійність, соборність тощо) дозволяє визначити процес актуалізації соціально-оцінного значення, який полягає в інтенсифікації потенційної схвальної семи, перетворенні її в меліоративну (при цьому набір категоріальних сем залишається незмінним);

– наведення (навіювання) оцінних сем. Цей процес має місце в тих випадках, коли в структурі значення наявні автономні семантичні ознаки “емоція” та “оцінка”. Такі семи можуть бути факультативно наведені в значенні будь-якої лексичної одиниці з нульовою оцінною та ядерною дескриптивною семами. Дослідження масиву суспільно-політичної лексики дозволяє виділити групу політем із наведеними соціально-оцінними семами – це переважно номени суб’єктів політики (достойник, емісар, можновладець, номенклатурник, функціонер та ін.). Наприклад, у політемі функціонер власне денотативні ознаки “партійний або профспілковий діяч”, “виконання певних функцій” становлять фон загального знання. У фокус повідомлення, як правило, потрапляє те, що це виконання некомпетентне, безвідповідальне – і це оцінюється негативно: Кравчук ніяк не може перебороти в собі стереотипи компартійного функціонера, який навіть до букви закону ставиться зі зневагою, а звичка ні за що не відповідати у нього в крові (Україна, 1993, 8, 5).

– переосмислення сем. Соціально-оцінне значення формується на основі двох елементів (вихідної семи та її оцінки) за такими моделями: 1) актуалізується оцінка, яка міститься у вихідному значенні (політичний кілер, геноцид православної церкви, депортація з політики тощо); 2) оцінному переосмисленню підлягає нейтральне вихідне значення або нейтральна сема вихідного значення (місіонери МВФ, фінансово-політичний клан тощо). У процесі аксіологічного переосмислення сем полюс та вид оцінки можуть зберігатись або змінюватись. Цей механізм використовується для формування метафори;

– індукування (амеліорація, пейорація)  та редукування (нейтралізація)   аксіологічного значення. Пейорація з’являється, як правило, у результаті співвіднесеності лексеми з іншими елементами контексту. Так, прагнення до вживання іронічних позначень із соціальною оцінкою зумовило створення на основі слова патріотизм негативно конотованої метафори ковбасний патріотизм: Багато пишеться про так званий ковбасний патріотизм мас. Чи й справді економічні негаразди й очевидне зубожіння населення в перехідний період мусять наставити населення проти демократії? (Сучасність, 1995, 6, 71). В основі утворення цієї соціально-оцінної метафори лежить принцип синестезії (синергії): експресивний ефект досягається в результаті суміщення двох гетерогенних сутностей та усвідомлення адресатом їх контрастності. Отже, соціально-оцінні конотації можуть формуватися на рівні смислової структури індивідуального дискурсу. Процес редукування оцінної семантики тісно пов’язаний із переорієнтацією номінацій і зняттям ідеологічних нашарувань;

– словотворча номінація. Серед її типів найбільшою активністю позначені афіксація, складання та мовний закон аналогії. Для вираження пейоративної соціально-ідеологічної оцінки використовуються префікси ультра–, супер– зі значенням найвищого ступеня інтенсивності (ультракомунізм, супернаціоналізм), квазі–, псевдо– із семантикою неістинності, несправжності (квазідержавність, псевдоеліта). Серед соціально-ідеологічно оцінних слів, утворених способом складання, найбільше іменників, які об’єднують переважно два корені (комунофашизм, комуношовінізм і т. ін.). Аналогійні процеси приводять до того, що компоненти однієї тематичної, лексико-семантичної групи на основі певної подібності розвивають співвідносні значення (сіонгейт, рашагейт, укргейт).

У “Висновках” узагальнено результати дослідження:

1. Преса є писемним вираженням суспільно-політичного дискурсу з властивим йому синкретичним способом відображення дійсності (єдністю раціонально-понятійного й емоційно-оцінного). Сфера суспільно-політичної комунікації вирізняється з-поміж інших комунікативних сфер своєрідністю лексики, яка використовується в ній. У системній організації такої лексики розмежовуються поняття: лексика суспільно-політичного дискурсу, публіцистична лексика, суспільно-політична лексика. Лексику суспільно-політичного дискурсу складають усі лексичні одиниці, які вживаються в ньому. Критерієм віднесення слова до публіцистичної лексики є часте та переважне вживання слова в суспільно-політичному дискурсі. Позначення словом поняття з галузі політичного або суспільного життя є властивістю суспільно-політичної лексики.

2. Інтегральними ознаками суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. є, по-перше, нестабільний характер її складу; по-друге, соціально-ідеологічна оцінність; по-третє, здатність до переосмислення семантики загальновживаних слів, одиниць спеціальної лексики тощо. У суспільно-політичному словнику  розмежовуються ядро та периферія. Ядро утворюють концепти – лексичні одиниці світоглядно-філософського змісту, пов’язані з вираженням ціннісних ідеологічних понять і категорій суспільної свідомості. Периферію формують слова та словосполучення, що позначають поняття з галузі політики, соціології, військової справи, міжнародного права тощо, навіть якщо словникова дефініція не дає експліцитної вказівки щодо віднесення лексичної одиниці до суспільно-політичної лексики.

3. Мовні одиниці дослідженої лексичної підсистеми в процесі відображення дійсності вступають у парадигматичні та синтагматичні відношення, на основі яких об’єднуються в лексико-семантичні групи, які є частиною тематичних груп. У рамках дослідження створено тематичну класифікацію суспільно-політичної лексики. Тематична модель створена за схемою: “опорна категорія – тематична група – тематична підгрупа – тематичний ряд”. У результаті її конструювання виділено 6 опорних категорій, 16 тематичних груп, 23 тематичні підгрупи, 23 тематичні ряди, у межах яких за структурно-семантичним принципом розміщено фактичний матеріал. У принципах групування лексем, у способах встановлення залежності між ними відображаються уявлення про про картину суспільно-політичної екзистенції.

4. У сфері суспільно-політичної лексики можна виділити такі основні механізми мовних змін: актуалізацію (реактивацію, відновлення), переконотацію та функціонування семантично переосмислених слів. Їх виникнення пов’язане з руйнуванням у другій половині 80-их – на початку 90-их років тоталітарних і напівтоталітарних режимів у країнах Східної Європи (і в Україні зокрема), що викликало глибинні зміни в суспільній свідомості й, як наслідок, у мовах. Змiна iдеологiї та полiтичних оцiнок, економiчнi перетворення активiзували у складі суспільно-політичної лексики процеси перерозподілу на часовому відрізку (“фронтальні” зміни), унаслідок яких слова розширили семантику похiдної основи й функцiональне поле. Характерною особливістю дослідженого шару лексики є те, що його одиниці за нової політичної ситуації можуть набувати нових конотативних і семантичних відтінків у значенні. При цьому порушуються традиційні асоціативні зв’язки та виникають інші, не супроводжуючись зміною матеріальної форми мовних знаків.

5. На історичному етапі кінця ХХ ст. має місце не лише пасивізація елементів суспільно-політичного словника, але й контрастне розташування їх у політичному дискурсі досліджуваного періоду. За нових історико-політичних умов відбулася переорієнтація його частини на українську дійсність 90-их років ХХ ст. Найбільша кількість переорієнтованої лексики концентрується в таких тематичних групах і підгрупах: соціально-економічні номени, лексика передвиборчих кампаній, назви виконавчо-розпорядчих органів державного апарату, номени соціальних конфліктів, номени соціальної стратифікації суспільства. Дефініції переорієнтованих мовних одиниць на сучасному етапі нейтралізовані, а в словниках радянської епохи були ідеологізовані. Після здобуття Україною незалежності можна констатувати процес актуалізації лексичних одиниць суспільно-політичного змісту, які відновилися у зв’язку з поверненням інтересу до національної історії, створенням самостійної держави, пошануванням її атрибутів. На хвилі екстралінгвальних впливів такі політеми та ідеологеми внаслідок динамічних лексичних процесів з маргінальних сфер лексики потрапили до активно вживаної частини словника.

6. Аналіз процесів інтервокабулярних змін засвідчив особливу роль контекстуальної співвіднесеності слів, яка є необхідною умовою виникнення семантичних перетворень, появи суспільно-політичного змісту. Уживаючись у пресі, слова загальновживаної мови позначають суспільно-політичні поняття та явища або самостійно, або в поєднанні з іншими компонентами у складі словосполучення. При цьому зміни в семантиці лексичних одиниць частіше відбуваються на рівні диференційних (потенційних, асоціативних), ніж категоріальних сем. Використання термінів у складі суспільно-політичної лексики спричиняє втрату ними номінативно-дефінітивної функції, моносемічності, стилістичної нейтральності. Швидкий процес демократизації суспільства позначився на тому, що суспільно-політичного значення набувають “нестандартні” елементи мови. Дослідження вживання перифрастичних висловлювань у політичному дискурсі 90-их років ХХ ст. дозволило виділити сферу найбільш активного перифразування – тематичну групу номенів суб’єктів політики. Враховуючи те, що перифрастичні одиниці як явища вторинної номінації не є результатом прямого відображення дійсності, а спираються на значення вихідного слова, описова назва персоналії підкреслює риси особистості, не відображені в її імені.

7. Результатом семантичної модифікації як наслідку “фронтальних” та інтервокабулярних змін у суспільно-політичній лексиці є розширення значення слова (усунення видової семи) і його звуження (експлікація видової семи). Процес розширення семантичного обсягу слова є найбільш характерною формою модифікації значення одиниць суспільно-політичної лексики та відбувається, як правило, засобом усунення компоненту “в капіталістичному суспільстві” або “часового” компоненту. Набір категоріальних сем змінюється лише у випадку метафоричного перенесення. При переносному вживанні слова потенційні семи актуалізуються, набуваючи статусу диференційних. Аналізуючи механізми утворення одиниць суспільно-політичної семантики внаслідок процесів мовної інтерференції, слід відзначити провідну роль метафорики. Активне використання метафоричних моделей зумовлене здатністю їхніх поняттєвих сфер-джерел сприяти розумінню політичних процесів. Найбільш потужний пояснювальний потенціал мають сфери “медицина”, “театр”, “спорт”.

8. Прагмасемантична категорія соціально-ідеологічної оцінки є інтегральною властивістю лексем суспільно-політичного змісту. Їх аксіологічна маркованість виявляється у двох варіантах (пейоративному і меліоративному), які характеризуються градуальністю. Оцінність цього шару лексики поєднує соціально-оцінні, емоційно-оцінні, раціонально-оцінні ознаки, які перебувають у взаємодії та зумовлюють одна одну. Соціально-ідеологічного оцінного забарвлення в процесі суспільно-політичної комунікації можуть набувати як такі слова, що мають оцінні конотації у вихідних значеннях, так і лексеми, що цих конотацій не містять.

Додатки до основної частини дисертації являють собою: 1) словник політем та ідеологем, що становлять ядро суспільно-політичної лексики 90-их років ХХ ст. (Додаток А). Словникова стаття побудована таким чином: лексична одиниця – тлумачення – приклад; 2) перелік словосполучень суспільно-політичної семантики, зафіксованих у пресі 90-их років ХХ ст. (Додаток Б).