ДИСТРИБУЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ФОНЕМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ДИСТРИБУЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ФОНЕМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: ДИСТРИБУЦИЯ согласных фонем   В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У „Вступі” обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт і предмет, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено джерельну базу дисертації, з’ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, а також подано відомості про їх апробацію.


Перший розділі „Теоретичні основи дослідження дистрибуції приголосних фонем” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі „Система приголосних фонем в українській мові” з’ясовано склад приголосних фонем, сполучуваність яких є об’єктом дослідження в дисертації.


Серед мовознавців немає єдиного погляду на фонологічний статус довгих приголосних, а також пом’якшених губних, шиплячих, задньоязикових і фарингального [г]. У роботі прийнято за основу систему приголосних фонем, обґрунтовану в працях П.Коструби. Відповідно до цього розрізняємо 22 тверді фонеми: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /Z/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /Z Ü/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 10 м’яких: /д'/, /т'/, /з'/, /с'/, /ц'/, /л'/, /н'/, /Z'/, /р'/, /й/.


Дотримуємося погляду, що довгі фонеми не характерні для української мови. Довгі  приголосні звуки виникають або в процесі словотворення (словоскладання, префіксація, суфіксація), або в результаті асимілятивних змін, що відбулися в минулому або відбуваються зараз. Українській мові не властива категорія довгих приголосних у протиставленні коротким не на межі морфем, тому з фонологічного погляду кожний довгий звук розглядаємо як реалізацію двох фонем.


Не мають фонологічної самостійності і м’які губні, шиплячі, задньоязикові і фарингальний [г], оскільки вони не протиставляються твердим у смислорозрізнювальній функції. Спроби надати таким пом’якшеним приголосним фонологічного статусу і намагання підвести їх під поняття окремих фонем периферійної підсистеми не мають під собою достатніх підстав, бо фонологічну опозицію в таких випадках будують на основі українських і запозичених слів (порівн.: бюро – буро, ревю – реву тощо). Тверда чи м’яка вимова приголосних в таких іншомовних словах зумовлена, по-перше, чинною орфографією, а остання, як відомо, може з часом змінюватися (порівн., наприклад, останню пропозицію правописної комісії писати б’юро,п’юре, г’яур, к’юре); по-друге, „розв’язувати питання про фонологічну систему української мови, спираючись на факти поза її системою, взагалі неправомірно; а такими фактами є запозичені слова, що не піддалися ще фонетичному освоєнню, не повністю пристосувалися до її фонетичних норм”.


У другому підрозділі „Дистрибуція приголосних фонем як об’єкт наукового вивчення” розкрито зміст понять „сполучуваність”, „дистрибуція”, „валентність”, узагальнено погляди мовознавців на проблему сполучуваності приголосних фонем в українській мові.


Прийнято вважати, що сполучуваність – це поєднуваність мовних елементів одних з одними, а дистрибуція – це сукупність усіх оточень, у яких може зустрічатися певна одиниця мови. Відповідно до цього поняття дистрибуції вважають ширшим, загальнішим порівняно з поняттям сполучуваності, бо воно охоплює всі можливі сполуки одного мовного елемента з іншим, а поняття сполучуваності є конкретнішим і характеризує поєднуваність однієї мовної одиниці з конкретною другою. Проте в залежності від того, одиницею якого рівня виступає мовний елемент, поняття сполучуваності і дистрибуції можуть дещо змінюватися. Зокрема, на фонологічному рівні поняття дистрибуції і сполучуваності збігаються (В. Перебийніс, М.Кочерган), тобто вони позначають „безпосереднє оточення” фонем і їх звукових виявів. З огляду на це термінологічні сполучення „дистрибуція фонем” і „сполучуваність фонем” уживаємо в дисертаційній роботі як синонімічні.


Поняття дистрибуції і сполучуваності тісно пов’язані з поняттям валентності, під якою розуміємо здатність фонем (звуків) сполучатися з іншими фонемами (звуками). Валентність фонем і їх звукових виявів реалізується за певними правилами їх поєднання у мові (мовленні) і залежить від об’єктивних чинників, наприклад, від місця чи способу творення певної фонеми, її твердості / м’якості тощо. У роботі  розрізняємо лівобічну валентність, яка відображає множину фонем, здатних передувати певній фонемі, і правобічну валентність, що фіксує множину фонем, можливих після цієї фонеми.


Українська мова накладає найбільше обмежень на сполучуваність саме приголосних фонем і їх звукових виявів. Щоб об’єктивізувати закономірність їх сполучуваності, доцільно розмежовувати функціонування певних консонантних структур у межах одного складу, однієї морфеми, на стику морфем тощо.


Аналіз досліджень, проведених у галузі синтагматичної фонології, переконує, що повний опис консонантних структур можливий лише тоді, коли брати до уваги факти сполучуваності приголосних фонем як на синхронному, так і діахронному зрізі. Послідовне врахування їх звукових реалізацій на сучасному етапі дає матеріал для висновків про характер фонетичної структури слова і складу в українській мові, дозволяє докладніше висвітлити особливості її орфоепічних норм.


Другий розділ „Дистрибутивні структури приголосних фонем в українській мові” складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано початкові, інтервокальні і кінцеві дистрибутивні структури приголосних фонем.


За походженням ці консонантні групи неоднорідні. Частину з них українська мова успадкувала ще з праслов’янської доби, інші виникли внаслідок тих фонетичних процесів, що відбулися в фонологічній системі староукраїнської мови. Зокрема, на характері сполучуваності приголосних позначився процес занепаду зредукованих голосних у слабкій позиції. Після занепаду зредукованих значно розширився діапазон сполучуваності приголосних: /пт/ ← пътица, /дм/ ← дъму, /вн/ ← вънук, /жд/ ← жьдати, /жн/ ← жьньць, /пх/ ← пьхати, /пхн/ ← пьхнути, /чхн/ ← чьхнути. Занепад зредукованих зумовив і скорочення фонемного складу окремих груп приголосних: /стл/ → /сл/: стьлати → стлати → слати; /сткл/ → /скл/: стькло → сткло → скло; /мгл/ → /мл/: мьгла → мгла → мла тощо, а також став причиною асимілятивно-дисимілятивних змін, що вплинули на появу нових консонантних груп: / бZÜ/ ← бZÜола ← бъчела; /шн/ ← /чн/ ← чьн/: рушник ← ручьникъ та ін. 


Частина консонантних груп з’явилася в українській мові лише в складі запозиченої лексики: ґвалт, кпити, ґрати, кшталт, ксерокс тощо.


Характер консонантних груп, що виступають у різних позиціях слова, значною мірою залежить від морфемної структури слова і обумовлюється загальною тенденцією до милозвучності, що діє в українській мові. Розрізняємо типові для української мови групи приголосних, які функціонують у словах, що формують центр її лексичної системи, і нетипові дистрибутивні структури, які наявні в новозапозичених загальних і власних назвах та рідковживаних лексемах, що перебувають на периферії лексичної системи української мови.


Аналіз початкових консонантних структур засвідчив, що в українській мові їх кількість обмежена. У цій позиції найчастіше виступають двофонемні структури (60,49%), рідше – трифонемні (35,48%), а чотирифонемні трапляються лише в окремих словах (4,03%).








Коструба П. Фонологічна система української літературної мови // Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. – К., 1969. – С. 240. 




 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины