УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ (СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК)

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, її теоретичне та практичне значення, з’ясовано методи дослідження, вказано на апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Формування та розвиток української термінології державного управління в діахронії” – з урахуванням конкретних суспільно-політичних умов формування УТДУ, якісних і кількісних показників цього процесу (наявність теоретичних праць, словників – як певного результату термінологічної творчості), а також, спираючись на спроби періодизації становлення державного управління в Україні, що їх здійснили фахівці, виокремлено періоди й підперіоди формування та розвитку УТДУ:

1. Донауковий період (IX – кінець XX cт.):

1.1. Зародження і формування української термінології державного управління в період Київської Русі.

1.2. Розвиток УТДУ в Галицько-Волинській державі.

1.3. Формування управлінської термінології в литовсько-польський період.

1.4. Становлення УТДУ в козацьку добу.

1.5. Розвиток української термінології державного управління під час Гетьманщини.

1.6. УТДУ в період бездержавності.

1.7. Формування управлінської термінології на початку ХХ ст.

1.8. Розвиток української термінології державного управління в радянський період (20-80 рр. ХХ ст.).

2. Становлення УТДУ на науковій основі (90-і рр. ХХ ст.).

Лексика державного управління бере свій початок ще з докнязівської доби. Особливо інтенсивно вона формувалася в період Київської Русі, що знайшло своє відображення в писемних пам’ятках того періоду. Становлення спеціальної управлінської лексики відбувалося паралельно до формування київської української державності. Найдавніші українські пам’ятки писемності фіксують термінолексеми на позначення понять, пов’язаних з управлінням.

Після розпаду Київської Русі як державного утворення українська термінологія державного управління продовжила свій розвиток у Галицько-Волинському князівстві.

Статус української мови, яка з ІІ половини XIV ст. стала державною мовою Великого князівства Литовського, сприяв активізації формування УТДУ. У цей час управлінська термінологія активно поповнювалась іншомовними словами, що засвідчено в текстах тогочасних українських писемних пам’яток.

Інтенсивно розвивалась УТДУ під час існування Української козацької республіки. Сформоване козацьке республіканське державне утворення спиралось на організаційні військові принципи, що позначилось на тогочасній спеціальній лексиці сфери управління.

Останнім періодом активного формування УТДУ в донауковий період стала доба Гетьманщини. Гальмування державотворчих процесів після ліквідації Гетьманщини позначилось і на українській термінології державного управління. У зв’язку з поширенням на території України реформ Петра І з 20-х років XVIII ст. в українській мові починає формуватися спільний українсько-російський лексичний фонд, що відображав зміни в державному управлінні. Створення на Україні нових адміністративно-судових органів, установлення зв’язків з центральними органами державного управління Росії на правах часткового підпорядкування та субординації призвели до того, що в українську терміносистему державного управління ввійшов значний пласт російської лексики, переважно німецького походження.

Несприятливі політичні обставини в Україні стали перепоною для природного розвитку національної спеціальної лексики. Відсутність державності гальмувала розвиток УТДУ аналізованого періоду. Проте навіть за цих умов українська управлінська термінологія поповнювалася новими терміноодиницями, розширювала свої словотворчі та фразеологічні можливості. В аналізований період до зазначеної термінології активно проникали запозичення з інших мов. Процес освоєння запозичених термінів відбувався в умовах роздробленості українських земель, що викликало різного типу варіантність, якої в межах досліджуваного періоду об’єктивно не можна було уникнути.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні на початку ХХ ст. сприяла пожвавленню формування терміносистеми державного управління навіть в умовах відсутності української державності. Інтенсивний процес державотворення в 10-20-х роках минулого століття позначився на адміністративній лексиці. Особливо активними були термінотворчі процеси в терміносистемі державного управління в період “українізації” в УСРР.

Переважання у сфері державного управління російської мови в радянський період, особливо в 70-80 рр., призвело до повного застою термінотворчих процесів в УТДУ на власномовній основі. Наслідком політики “зближення мов” тогочасного періоду стала поява в терміносистемі державного управління численних росіянізмів.

Кульмінаційним періодом у розвитку УТДУ є 90-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст., що пов’язано з посиленням уваги до проблем державного управління та виокремленням державного управління як науки. У цей період інтенсифікувався процес оновлення лексико-семантичного складу сучасної УТДУ, що виявляється в активізації термінотворення, широкому проникненні до термінологічної системи запозичень з інших мов, особливо з англійської.

Діахронний аналіз розвитку УТДУ підтверджує думку про те, що інтенсивність термінотворення (як свідомого процесу) перебуває в безпосередній залежності від характеру дії позамовних чинників.

У другому підрозділі – “Національний та інтернаціональний аспекти формування української термінології державного управління” – досліджено проблему творення національної термінології, очищення наукової мови від чужомовних елементів, проаналізовано досвід українських лексикографів 20-30-х років ХХ ст. Наукові студії тодішніх мовознавців забезпечили підґрунтя для потужних нормалізаційних процесів в українських терміносистемах, у тому числі і в УТДУ. Використання термінологічних словників 20-30-х років ХХ ст. є одним із шляхів поповнення та впорядкування сучасної УТДУ. Однак використовувати матеріал цих словників треба на підставі критичного аналізу, з урахуванням кожного конкретного поняття, наявності або відсутності відповідного терміна в сучасній терміносистемі.

Другий розділ “Лексико-семантична та стилістична характеристика сучасної української термінології державного управління” присвячений аналізові лексичного складу та системної організації сучасної української термінології державного управління, особливостей вияву в УТДУ таких загальномовних явищ, як синонімія, омонімія, антонімія, паронімія. 

У першому підрозділі – “Лексико-генетична характеристика сучасної української управлінської термінології” – проаналізовано лексичний склад терміносистеми державного управління з погляду походження її одиниць.

Специфіка державного управління як виду діяльності і як галузі науки, а також тривале “вливання” в українську наукову термінологію запозичень з інших мов зумовили генетичну неоднорідність лексичного складу сучасної УТДУ.

На сучасному синхронному зрізі за лінгвістично-хронологічним критерієм виокремлюємо такі групи термінів УТДУ за походженням:

1)     спільнослов’янські терміни (закон, служба, держава, посол);

2)     давні іншомовні запозичення (акт, адміністрація, асигнація);

3)     нові іншомовні запозичення (муніципальний, омбудсмен, спікер).

У другому підрозділі – “Проблема полісемії в українській термінології державного управління” – охарактеризовано полісемію внутрішньосистемну: парламент (назва органу влади та місця його розташування); колегія (орган та сукупність осіб, що входять до нього) та зовнішньоспрямовану: конституція (термін державного управління і загальновживане слово).

Явище синонімії в українській термінології державного управління описано в наступному підрозділі – “Синонімія в українській термінології державного управління”. У межах аналізованої терміносистеми виокремлено такі типи синонімії: абсолютна (радник – консультант; місцевий – муніципальний); баластна (строк – термін, правомочний – правомірний); словотвірно-морфологічна (міськрада – міська рада, урядова криза – криза уряду, СБУ – Служба безпеки України); гіперо-гіпонімічна (ієрархічна) (державна влада – влада); поняттєва (смислова, ідеографічна) (законний – правомірний – правний); фонетично-правописна (інаугурація – інавгурація – іногурація, ранґ – ранг, декларація – деклярація). Термінологічна синонімія відрізняється від загальномовної тим, що закріпленість за поняттям практично не дозволяє термінові розвивати свої синонімічні ряди.

У четвертому підрозділі – “Антонімічні відношення між терміноодиницями УТДУ” – охарактеризовано словотвірні (віддзеркалені) (централізація – децентралізація, парламентський – непарламентський) та лексичні (зовнішня політика – внутрішня політика, імперативний метод впливу – диспозиційний метод впливу) терміни-антоніми.

Для термінологічного дискурсу характерна й контекстуальна антонімія одиниць УТДУ: партія влади – опозиція.

П’ятий підрозділ – “Паронімія в українській термінології державного управління” – присвячено характеристиці двох типів паронімів в УТДУ: власномовні одиниці (виборний – виборчий, відносини – відношення, громадський – громадянський) та паронімічні ряди іншомовного походження: кон’юнктура – кон’єктура, інтерпеляція – інтерполяція, адміністративний – адміністраторський, парламентський – парламентарний.

Явище паронімії в термінології державного управління, без сумніву, належить до дестабілізаційних чинників, проте паронімічний ефект в аналізованій терміносистемі значною мірою компенсується контекстом.

У шостому підрозділі “Лексико-семантичні та стилістичні процеси в сучасній УТДУ” на основі компаративного аналізу репрезентацій значень термінів УТДУ в різних лексикографічних джерелах XX століття виокремлено динамічні стилістично-семантичні явища, що відбуваються в сучасній УТДУ, такі, як переорієнтація номінацій управлінської сфери, зміна соціальних конотацій терміноодиниць державного управління, їх архаїзація, реактивація і пасивізація лексико-семантичних засобів УТДУ. Зазначені явища детерміновані передусім соціальними чинниками. У період кардинальних змін у політичному, економічному та духовному житті колишнього радянського суспільства, в умовах розбудови української державності діапазон мовних змін надзвичайно широкий. Семантичні трансформації в термінах залежать також від внутрішньомовних зв’язків між одиницями мови (синтагматичних, парадигматичних та словотвірних відношень) і певною мірою визначають ці зв’язки.

Сьомий підрозділ “Синтагматичні та парадигматичні відношення між терміноодиницями державного управління” присвячено трансформаціям у синтагматичному та парадигматичному вимірах лексико-семантичної системи сучасної української термінології державного управління.

У третьому розділі – “Структурно-словотвірні особливості терміносистеми української термінології державного управління” – виокремлено традиційні основні структурні типи одиниць УТДУ: терміни-однослови та терміни-словосполуки.

Аналізові термінів-однословів за структурно-граматичною будовою та за способами творення присвячено перший підрозділ – “Терміни-слова в системі української термінології”.

Терміни державного управління, оформлені у вигляді одиничних слів, неоднорідні за будовою. Сюди належать непохідні номінації (чин, апарат, блок); терміни-деривати (чиновник, апаратник, блокуватися); назви-композити (самовизначення, етноцентризм, держдепартамент) та абревіатури (СБУ, ГоловКРУ ).

У цьому підрозділі досліджено морфологічний (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, складання, абревіація), морфолого-синтаксичний та лексико-семантичний способи творення термінів УТДУ.

У системі афіксального словотвору найпродуктивнішою є суфіксація. Суфіксальні словотвірні моделі термінів-іменників поділяються за характером твірних основ, мотивованих іменниками, прикметниками, дієсловами, а також словотворчих формантів (суфіксів як власне українських, так і інтернаціональних). У межах суфіксального способу визначено та описано 15 продуктивних моделей. Префіксація як спосіб термінотворення в УТДУ за кількістю продукованих одиниць дещо поступається перед суфіксальними утвореннями. Найширше вона використовується для творення термінів УТДУ, виражених дієсловами та прикметниками, рідше – іменниками.

Префіксально-суфіксальний спосіб у творенні термінів-іменників сучасної УТДУ відзначається невисоким ступенем продуктивності. Значно продуктивнішими є моделі, за якими творяться терміни-прикметники державного управління.

У сучасній УТДУ продуктивним способом термінотворення є складання. Терміни-композити, об’єднуючи в одному слові кілька основ, характеризують предмети, явища за кількома ознаками, що є свідченням вищого ступеня конкретизації понять. Композити побудовані шляхом різноманітних комбінацій національних твірних елементів (самовизначення, законотворець) та іншомовних терміноелементів (прем’єр-міністр, прес-секретар). Комбінації з національних та іншомовних терміноодиниць у системі УТДУ практично відсутні.

Значну частину досліджуваних термінів становлять складні прикметники, наприклад: адміністративно-територіальний (устрій), адміністративно-управлінські (технології), нормативно-правовий (документ).

Серед словотворчих засобів поповнення лексичного складу сучасної УТДУ важливе місце займає абревіація. У досліджуваній термінології виділено такі структурні типи абревіатур: а) ініціальні; б) комбіновані (змішані); в) часткові.

Ініціальні абревіатури-терміни державного управління, своєю чергою, поділено на: а) ініціально-літерні, наприклад: ДПА – Державна податкова адміністрація, СБУ –  Служба безпеки України, ВР – Верховна Рада; б) ініціально-звукові: ода – обласна державна адміністрація, КРУ – контрольно-ревізійне управління; в) комбіновані: ГоловКРУ, райво, міськво.

Часткові абревіатури широко функціонують у словотвірній системі назв різного роду посад органів державного управління: помзав (помічник завідувача), оргробота (організаційна робота), заворг (завідувач організаційного відділу).

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення в УТДУ репрезентований невеликою кількістю термінів, серед яких: завідуючий, приймальна, керуючий (справами), уповноважений (з прав людини), до того ж окремі з них (приймальна, прийомна, завідуючий, керуючий) стилістично застаріли (нормативно: приймальня, завідувач, керівник).

Лексико-семантичним способом в УТДУ утворено невелике число термінів, оскільки в загальнонародній мові порівняно мало лексем, переосмислення яких дозволяє вживати їх як управлінські номінації.

Граматичним фондом УТДУ є самостійні частини мови. У досліджуваній терміносистемі найширше представлені іменникові утворення, що підтверджує загальновідому думку про високий ступінь субстантивованості наукової мови. Менш активно поняття державного управління функціонують у прикметниковому та дієслівному вираженні, ще менше – у числівниковому, займенниковому та прислівниковому.

Характерною особливістю термінотворення, порівняно з загальнолітературною мовою, є широке використання аналітичного способу словотвору. Це пояснюється потребою постійної конкретизації багатьох понять у міру розвитку науки, оскільки терміни-словосполуки точніше виражають наукове поняття, ніж однослівні терміни і, хоч суперечать вимогам короткості, займають значне місце в галузевих терміносистемах. Характеристиці складених термінів присвячено другий підрозділ третього розділу – “Терміни-словосполуки в системі УТДУ”.

За семантичною ознакою, тобто за ступенем валентності компонентів, в УТДУ наявні розкладні терміни-словосполуки двох типів: вільні словосполуки, де кожен із компонентів – термін, що може вільно сполучатися з іншими термінами всередині системи: державне управління, територіальний устрій, управлінське рішення, адміністративний акт, виконавча влада, законодавчий орган; відносно вільні утворення, де один із компонентів має нульову термінологічну валентність у системі УТДУ, тобто виражений загальновживаним словом, а решта – здатні вступати в інші термінологічні сполуки: гілка влади, місцеве самоврядування, державна таємниця, друге читання (законопроекту) тощо.

Залежно від розташування та морфологічного вираження компонентів розкладних термінів-словосполук в УТДУ вирізняємо дво-, три-, чотири та багаточленні структурні моделі останніх.

До найпродуктивніших моделей творення термінів-словосполук належать “прикметник + іменник” та “іменник + іменник”: адміністративна реформа, державна адміністрація; Адміністрація Президента, Глава Уряду. Тричленні словосполуки виникають шляхом приєднання ще одного означення до двочленного терміна, яке деталізує різновид поняття: державна адміністрація – обласна державна адміністрація, районна державна адміністрація; виборче право – активне виборче право, пасивне виборче право.

Останній роздiл – “Культура мовлення в державному управлінні” –присвячено питанням уніфікації та стандартизації терміноодиниць державного управління.

На сьогодні поки що не існує державного стандарту на визначення термінів державного управління, не уніфіковані окремі терміноодиниці УТДУ. Серед науковців немає одностайності ні щодо самого називання певних понять державного управління, ні щодо визначень цих понять. Така тенденція є характерною для періоду становлення будь-якої науки, проте вона не сприяє унормуванню і систематизації терміносистеми цієї науки. 

У дослідженні звернено увагу на найбільш характерні розбіжності щодо визначень таких стрижневих термінів державного управління та місцевого самоврядування, щодо їх трактувань у працях різних науковців, як державне управління, державна мова, децентралізація, деконцентрація, місто обласного значення.

Правописні проблеми УТДУ є віддзеркаленням загальномовних дискусій про транслітерацію запозичень з неблизькоспоріднених мов: інавгурація - іногурація - інаугурація, нейтралітет - невтралітет.

Повної системності в УТДУ, як і в кожній термінології, що формувалася за різних соціолінгвальних умов, досягти на практиці неможливо. Проте свідома термінологічна і термінознавча праця, спрямована на досягнення максимальної відповідності між понятійним планом і планом вираження УТДУ, дозволить підвищити рівень її логічної та лінгвістичної системності.

Робота має два додатки. Перший – українсько-російсько-англійсько-французький словник термінів державного управління. Другий додаток – список типових стилістичних огріхів в усному та писемному мовленні державних службовців та їх мовно-літературні відповідники.

ВИСНОВКИ

1. Результати здійснених досліджень дають підстави виокремити УТДУ як підсистему (субмову) загальнолітературної мови з низкою специфічних рис. Аналіз УТДУ під цим кутом огляду дозволяє виділити певні особливості її системної організації.

2. Інтенсивність розвитку та функціювання української термінології державного управління безпосередньо пов’язана з умовами існування української державності.

3. Формування УТДУ відбувається під впливом гетерогенних чинників: внутрішньонаукових (галузевих), внутрішньомовних, міжмовних та позамовних, – визначальними серед яких є останні.

4. Процес творення термінів державного управління розпочався в епоху існування першої української держави – Київської Русі. Цей процес з різною інтенсивністю тривав протягом усієї історії нашого державотворення і був паралельним до формування державного управління як галузі людської діяльності. Кульмінаційним періодом у розвитку УТДУ є 90-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст., що пов’язано з таким вагомим позамовним чинником, як здобуття Україною політичної незалежності і, відповідно, з посиленням уваги до проблем державного управління та виокремленням державного управління як науки.

5. Формування термінології державного управління в умовах зростання наукових і міжмовних інтеграційних процесів зумовило наявність в УТДУ значної кількості іншомовних запозичень. Досліджуваній терміносистемі властива генетична різнорідність мовних одиниць, що відтворює тривалий історичний процес розвитку терміносистеми.

6. Свідомо комплектуючи сучасну УТДУ, перевагу треба віддавати власномовним одиницям. Під час складання словників термінів державного управління слід розумно використовувати досвід лексикографів 20-30 років ХХ ст.

7. Здійснений аналіз лексико-семантичної структури УТДУ свідчить, що основні загальномовні семантичні процеси в досліджуваній терміносистемі зазнають певних змін. Термінологічне запозичення тяжіє до повної відповідності назви поняттю. Явища полісемії, синонімії, антонімії, омонімії в УТДУ є вторинними щодо понятійної структури терміна.

8. Різноманітні мовні процеси, що відбувалися в терміносистемі української термінології державного управління у ХХ ст., особливо із середини 80-х років, вирізняються динамізмом. Стилістично-семантичні зміни в системі УТДУ цього періоду є віддзеркаленням аналогічних змін у загальнолітературній мові.

9. Переважна більшість терміноодиниць державного управління є словотвірно мотивованою. Термінологічна номінація базується на словотвірній системі національної літературної мови, а також на інтернаціональному арсеналі словотворчих засобів.

10. Термінотворення в УТДУ здійснюється всіма відомими в українській мові способами словотвору, щоправда, на основі обмеженої групи спеціалізованих формантів.

11. Потреба унормування УТДУ на орфографічному рівні свідчить про органічне входження аналізованої терміносистеми до української літературної мови, яка на сьогодні переживає проблемну правописну ситуацію. Унормування управлінської термінології шляхом вилучення лексичних дублетів, непродуктивних словотвірних моделей сприятиме поліпшенню системної організації УТДУ.