| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт і предмет наукового аналізу, арґументовано вибір матеріалу дослідження, з’ясовано теоретичне значення роботи, її практичну цінність, наукову новизну, зв’язок із науковими програмами, планами й темами, окреслено основні методи аналізу, перелічено форми апробації результатів дослідження.
У першому розділі дисертації “Кореферентність – універсальна текстотвірна категорія” розкрито різноаспектні інтерпретації кореферентності, акцентовано на її текстотвірному характері (1.1.); висвітлено види репрезентантів об’єктів дійсності, визначено їх функціонально-стилістичні різновиди (1.2.). У цьому розділі обґрунтовуються типові й факультативні об’єкти репрезентації у художньому, науковому, епістолярному текстах, а також у друкованих текстах ЗМІ, розглядаються найчастотніші моделі їх представлень (1.3.); характеризуються референційні властивості співвказівних одиниць у кореферентних парах, встановлюються їх типи (1.4.).
§ 1.1. Іменування тотожних об’єктів цікавило не лише лінгвістів, а також і філософів, логіків (Л.Вітгенштейн, С.Кріпке, У.Куайн, Дж.Локк, Г.Фреге), які, розробляючи теорію референції, як домінантне виділяли явище тотожності – обов’язкову умову встановлення кореферентних відношень між мовними одиницями, однак категоризували його по-різному. Засновник напрямку логічної семантики Г.Фреге звертає увагу на смисловий обсяг суджень а і b, акцентуючи на способах репрезентації денотата (ідентично а = а, різноаспектно а = b), пов’язуючи теорію референції з ідентифікацією денотата. Розглядаючи теорію референції у зв’язку з проблемою ідентифікації, учені-логіки ставлять питання про види взаємовідношень між референтом та його позначуваним.
Згодом референційну тотожність мовних одиниць інтерпретують такі зарубіжні лінгвісти, як П.Адамець, З.Вендлер, М.Конова, Ч.Лі, С.Томсон, А.Шведек та ін. Учених здебільшого цікавлять окремі аспекти цієї проблеми, тому кореферентність розглядається без ґрунтовного аналізу її природи, зв’язків з іншими категоріями лінгвальної системи, а отже, трактується одноаспектно. Питання про крос-референцію як самостійне мовне явище, що полягає у спеціальному виді семантичних та формальних відношень між номінативними одиницями в тексті, у зарубіжному мовознавстві вперше ставить чеський дослідник Б.Палек, пропонуючи термінологічну базу цієї проблеми, розробляючи свою концепцію крос-референції як “гіперсинтаксичного явища”. Чеський мовознавець включає кореферентність у нову парадигму – текстову; започатковуючи широке трактування кореферентності в лінгвістиці, виводить її за межі анафори, артиклевої вказівки, дейксису.
Провідна роль у розробленні та обґрунтуванні теорії кореферентності належить російським мовознавцям. Так, одним із перших повторне називання як кореферентне кваліфікує В.Гак, трактуючи кореферентність широко: у межах тексту, речення, при частиномовних трансформаціях референційно тотожних одиниць. Учений доводить, що кореферентними відношеннями можуть бути пов’язані як іменні, так і дієслівні одиниці. М.Нікітін розглядає кореферентний зв’язок між номінативними одиницями через співвіднесення їх контенсіонального / екстенсіонального значень. Номінативний аспект референційного представлення об’єктів дійсності висвітлено у працях М.Селезньова, О.Падучевої, в яких ґрунтовно розглянуті засоби референції за їх здатністю повно / частково, однозначно / неоднозначно вказувати на об’єкт; ключову роль при цьому відведено займенникам (дейктичним словам / елементам – О.Падучева), власним іменам та дескрипціям (М.Селезньов).
В україністиці наукова інтерпретація кореферентності з погляду семантики частково розглядається тими мовознавцями, предметом наукового зацікавлення яких є повтори та інші засоби семантичного зв’язку в тексті (І.Калініченко, Л.Пишна, О.Шинкаренко). Детальніша, науково вичерпна інтерпретація семантико-синтаксичного аспекту кореферентності, відповідно до якої синтаксична система української мови подається з позиції “взаємопов’язаних кореферентними співвідношеннями однорівневих та міжрівневих номінативних знаків”, запропонована у монографічній праці Н.Гуйванюк. У названому дослідженні кореферентні співвіднесення синтаксичних одиниць аналізуються комплексно: з урахуванням їх семантики, структури, функціональних, комунікативних характеристик. Н.Гуйванюк основними ознаками кореферентності вважає “інформативно-референційну тотожність і функціональну еквівалентність”.
Незважаючи на наявність досліджень у названій галузі знань, предметом лінгвістичних дискусій були і надалі залишаються питання розмежування понять кореферентності та синтаксичної синонімії, кореферентності та анафоричної вказівки, дейксису. Як засвідчує матеріал дисертаційного дослідження, у процесі репрезентації референта співвказівні одиниці формують ширшу систему семантичних, формальних та структурних співвіднесень, де релевантною ознакою їх категоризації є референційна тотожність, оскільки представлення об’єкта здійснюється переважно полікомпонентними рядами кореферентних номінацій, які характеризуються як смисловою (сигніфікативною, поняттєвою), так і референційною тотожністю і до складу яких можуть входити синонімічні, варіативні, анафоричні, дейктичні, предикативні одиниці та різноструктурні мовні конструкції, об’єднані функцією репрезентації спільного референта. Порівняймо: “сестра ® дівчинка-пуголовок ® чи то Іванна, чи ще якась “анна”? ® моє маленьке ® місячно-бліда дівчинка ® її відторгнута дитина® ця дитина ® це крихке, як подув, існуваннячко ® те, що плавало в цинічному блискові цинкової посудини ® маленька дівчинка в білій льолі ® та дитина, що не народилась (О.Забужко).
Враховуючи різноаспектні інтерпретації кореферентності, а також результати дослідження, доцільно, на наш погляд, кваліфікувати у тексті мовні одиниці як кореферентні при будь-якій повторній репрезентації об’єкта дійсності та аналізувати їх текстотвірний характер на рівні референційно тотожних співвіднесень номінативних одиниць.
§ 2.2. Співвіднесення кореферентів є специфічним засобом репрезентації та концептуалізації інформації у тексті, де референційно тотожні одиниці формують систему топікальних покликань, утворюючи кореферентні пари (КП) і кореферентні ряди (КР). З-поміж мовних одиниць, які беруть участь у кореферентному представленні, типовими є такі засоби репрезентації референта:
1. Власні назви – частотний, семантично маркований у межах тексту засіб ідентифікаційно-кваліфікативної номінації індивідуального об’єкта. Власні номени функціонують у ролі основного, базового номінування індивідуального референта. Вони не тільки називають об’єкт, але й вводять його у поліструктурне семантично-функціональне поле поняттєвих співвіднесень референційно тотожних одиниць. Порівняймо: “І.Огієнко → д-р. Іларіон Огієнко → архиєпископ Холмський і Підляський → смиренний Богомолець за кращу долю українського народу →+ Іларіон” (із листів І.Огієнка до К.Студинського).
У тексті власні назви як індивідуальне маркування референта співвідносяться з іншими референційно тотожними одиницями – репрезентаторами сигніфікативного обсягу значення індивідуального номена (актуалізованого, семантично-функціонального). Кореферентні номінації, експлікуючи сигніфікативний обсяг власного імені, формують його КР, елементи якого розширюють, звужують, трансформують, заперечують чи підтверджують інформацію, висловлену про об’єкт, виконуючи функції індивідуалізації, ідентифікації, кваліфікації, виділяючи репрезентований об’єкт з-поміж ідентично номінованих референтів.
Важливим засобом репрезентації індивідуального референта в тексті є його перейменування новим іменем, якому притаманне фреймове чи / і асоціативно-образне наповнення. Кореферентна одиниця як асоціативно-образне перейменування репрезентує об’єкт у новому семантично і ситуативно заданому просторі, розкриває інший вимір його буття. Наприклад: “моя покровителька → жінка велична і мудра → Прекрасна (її слов’янське ім’я) → Ольга → княгиня → володарка → Олена (ім’я, дане їй при хрещенні) → благовірна княгиня → чудова свята княгиня Ольга” (“Львівська газета”). Заміна найменування індивідуального референта новою онімною одиницею як специфічний спосіб маніфестації особи символізує її образне перетворення, формує новий ракурс репрезентації об’єкта, наповнюючи при цьому текст імпліцитними смислами.
Різновидом індивідуального представлення у тексті виступає також функціонально десемантизоване власне ім’я. Воно графічно позначене як загальнономінативна одиниця, однак її індивідуальний семантичний код не стертий, є домінантною ознакою при кваліфікації референта, одночасно доповнюючись новими контекстуально актуалізованими смислами. Порівняймо: “барани зі дзвониками → в’ячеслави піховшики → вони → баранці зі дзвониками” (“Західний кур’єр”).
2. Дескрипції – найтиповіший засіб кваліфікації та індивідуалізації репрезентованого об’єкта. У межах інформаційно-комунікативного простору тексту вони вживаються при описовій, невизначеній (“моя дитина дорога → моя тривога кароока → моя гіллячка голуба → моя дитиночка → мій маленький чоловік” – М.Вінграновський) або неодиничній референції.
Окремим засобом унікально маркованої, одиничної репрезентації, виявленої нами у текстах, виступають конструкції описового характеру, формальна модель вираження яких – “той, хто…”, “той, який…”, “ти, що….” (займенник + описовий зворот), “І / ІГ, що…”, “І / ІГ, які…”, “І / ІГ, котрі …” (іменник чи іменна група із займенником + описовий зворот). Наприклад: “моя дочка Дорота → та, що минулого року вийшла заміж за мірошника” (О.Клименко), “ці люди, що всім серцем чекали твойого приходу → оті, які зважаться зватись іменням твойого народу → оті, на яких прокляття за злочин і зраду лягло” (М.Бажан).
3. Репрезентантами референційних співвіднесень можуть бути займенникові номінації – нейтральний (“економний”) чи оцінно маркований засіб кореферентного представлення, що вживається у всіх проаналізованих текстах. Порівняймо: “хтось → такі “хтосі” (“Слово і час”), “він → той, до болю невпізнаний хтось” (“Кур’єр Кривбасу”).
У процесі представлення референта в тексті використовуються і питальні номінативні одиниці з відповідним займенником. Це стосується тих випадків, коли іменований одним із комунікантів предмет є невідомим для іншого. Наприклад: “Вольтер → хто такий Вольтер? → це ім’я → воно старе” (Л.Демська), “хто вона? → ця обраниця, що полонила тебе → яка-небудь студентка? → хтось із спільних наших знайомих?” (В.Домонтович).
4. Окрему групу мовних референційних засобів утворюють синтаксичні конструкції – репрезентатори складних денотатів (комунікативних ситуацій). Порівняймо: “хтось плакав ще → хтось тихо плакав ще” (Н.Попович), “поява мертвого нареченого → він приходить” (“Слово і час”).
Серед синтаксичних моделей представлення нами виділено апелятивні кореферентні конструкції – особливий засіб репрезентації адресата в епістолярних текстах, які кваліфікують об’єкт за найвищим (зі знаком “+”) критерієм. Наприклад: “Дорогий Степане Андрійовичу! → Шановний і Дорогий Степане Андрійовичу! → Поважний і Дорогий Колего, Степане Андрійовичу!” (із листів Д.Нитченка до С.Крижанівського). Апелятивні кореферентні конструкції, представляючи адресата епістолярного дискурсу, одночасно можуть виражати і привітання. Порівняймо: “Добрий день, дорогий друже Євгене!→ Дорогий Євгене! Вітаю! → Дорогий Женю-Євгене, доброго дня!” ( із листів І.Іова до Є.Барана).
У ролі специфічного представлення, виявленого в епістолярії, виступають синтаксичні конструкції – засіб формальної “я-репрезентації” адресанта, передбачений структурною організацією епістолярного тексту. Представляючи адресанта, такі синтаксичні конструкції одночасно імплікують суб’єктивно-модальну кваліфікацію автором тексту адресата листування, повідомляючи про взаємостосунки між комунікантами. Наприклад: “Остаю з найглибшою любов’ю до Вас, все Вам вдячний Василь Стефаник → Цілую Ваші руки Вам все вдячний Василь Стефаник → Ваш найвірніший Василь Стефаник” (із листів В.Стефаника до А.Шептицького).
5. Найчисленішими репрезентантами об’єктів у текстах є загальнономінативні одиниці різного функціонального призначення і семантичного наповнення. Вживаючись у ролі кореферентного представлення об’єкта, в усіх досліджених текстах вони функціонують як текстотвірні чинники, а в художньому – виступають і важливим образотвірним засобом.
Розгляд кореферентних одиниць як специфічних засобів репрезентації та конденсації змістового простору тексту, на наш погляд, допомагає розкрити роль категорії кореферентності у процесі породження тексту, визначити її взаємозв’язок з іншими текстотвірними чинниками.
§ 1.3. В аналізованих текстах об’єкти репрезентації характеризуються як типовістю виявлення у межах певного виду тексту, так і нетиповістю. Факультативними об’єктами виступають загальні, неодиничні референти (сукупність осіб, предмети, події, явища, фрагменти репрезентованої картини світу), моделі представлення яких реалізуються у кореферентних парах, а також у три- – п’ятикомпонентних рядах.
Розглянемо детальніше типові об’єкти репрезентації.
На основі опрацьованого матеріалу у науковому тексті нами виділено такі типові об’єкти репрезентації: а) предмет розгляду наукової статті. У межах названого об’єкта репрезентації виділяємо його окремі різновиди – певне мистецьке явище, літературний твір, особа, відома у літературознавчому чи мовознавчому світі, наукова дефініція, які є основою розгортання змістового простору наукового тексту. Референційно тотожні одиниці утворюють трикомпонентні моделі (П н →У н → Д н), чотири- – семикомпонентні (П н →У н →Д н…→ І р) та полікомпонентні ряди (найбільший ряд налічує 61 одиницю – П н →У н (Д н) → П п…→ Р н…→ І р); б) авторське дослідження – монографічна праця, наукова стаття, художній твір – типовий об’єкт репрезентації у текстах рецензій, який виражається двокомпонентними парами (П н → Д н (К н), трикомпонентними моделями (П н →У н (Д н) →К н), чотири- – шестикомпонентними рядами (П н → У н (Д н) →К н…→І р).
Поширеним способом фрагментарної референції у науковому тексті виступають КП – П н →У н (Д н), (Р н), (І р). Нами виявлено 68 пар, що становлять 19,5 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць у межах наукового тексту. Співвказівні номінування відзначаються нейтральною семантикою, ілюструють різні (часто концептуально відмінні) погляди на об’єкт, виконують функції уточнення, доповнення, кваліфікації. Кореферентність у науковому тексті забезпечує семантичну єдність текстових сегментів, взаємопов’язана з іншими текстовими категоріями – референційністю, інформативністю та цілісністю.
Типовими об’єктами репрезентації в епістолярії виступають: а) адресат листування, поданий з позиції одного чи кількох адресантів; моделі репрезентації реалізовані полікомпонентними рядами, до складу яких можуть входити аксіологічно марковані одиниці (П н (К н) → К н…, П н (К н) → К н- П п…); б) “я-репрезентатор”, у ролі якого функціонує адресант епістолярного тексту, подаючи свою характеристику. Модель представлення, задана дейктичною номінацією, реалізується у трикомпонентних конструкціях (П н (Д в) → У н (Д н) → К н), у полікомпонентних рядах (П н (Д в) → У н → Д н… → К н…→ І р); в) формальна “я-репрезентація” адресанта, передбачена структурною організацією епістолярного тексту. Типовою моделлю представлення є полікомпонентні ряди (П н → Д н → І р…).
Кореферентність в епістолярії впливає на структурування тексту, підсилює його модальну тональність. Текстотвірними одиницями виступають апелятивні кореферентні конструкції, які, закладаючи початкову референцію адресата, проектують комунікативне розгортання тексту, та співвказівні номінації як засіб формальної “я – репрезентації” адресанта, які, сигналізуючи про лінійну, інформаційну завершеність епістолярного тексту, відзначаються максимально позитивною аксіологічною маркованістю.
У друкованих текстах ЗМІ, на відміну від наукового та епістолярного, об’єкти представлення не є чітко регламентованими. Ними можуть бути різноманітні ситуації, явища, події, персоналії, що здебільшого є невідомими, новими для реципієнтів, актуалізованими у визначеному хронотопічному ракурсі. Найтиповішими об’єктами у текстах ЗМІ виступають: а) особа (індивідуальний референт), відома у соціумі; б) особа (індивідуальний референт), локально включена у газетний дискурс; в) сукупність істот (неодиничний референт) – типовий об’єкт репрезентації у коротких статтях-повідомленнях; г) предмет, явище, подія.
Моделі представлення реалізуються у кореферентних парах (П н →У н (К н), П н → У н (Д н)), у трикомпонентних конструкціях (П н → У н (К н) → Д н (К н), П н → У н (Д н) → К н ) і полікомпонентних рядах (П н → У н (Д н) → К н…→ Р н… → І р). Процес репрезентації об’єктів у текстах ЗМІ відзначається ситуативністю, а кореферентні одиниці, реферуючи відомий у соціумі чи локально включений у текст об’єкт, акцентують на його ідентифікаційно-кваліфікативних ознаках, часто подаючи референт із позиції подій, що відбулися нещодавно та /або якимось чином cтосуються предмета повідомлення.
Для художніх текстів характерні різноаспектні асоціативно-образні, оцінні репрезентації об’єктів, оскільки їх інформаційно-комунікативний простір є креативним утворенням, передбачає цілісну, завершену, індивідуально-авторську інтерпретацію референта художньої дійсності. Матеріал дослідження дає підстави виділяти такі типові об’єкти представлення: а) одиничні референти – ключові образи (ліричний суб’єкт, головний персонаж, дійова особа, “я-наратор”, “я-репрезентатор”); б) неодиничні референти (ситуативний об’єкт нарації, фрагментарний образ, предмет дискутування); в) складні денотати (комунікативні ситуації). Моделі репрезентації підтверджують неоднорідність інформаційно-комунікативного наповнення художніх текстів, підкреслюють залежність процесу референції від вибраного способу представлення об’єктів, родо-видової специфіки тексту, індивідуального стилю автора.
У поетичному тексті нами виявлено 6 моделей представлення художнього образу, серед яких типовими є полікомпонентні ряди (див. поеми М.Бажана, Л.Костенко, Д.Павличка, В.Сосюри; найбільший ряд налічує 44 одиниці, зокрема у романі Л.Костенко “Берестечко”); чотири- – дев’ятикомпонентні ряди – в інших жанрових текстах; трикомпонентні моделі та кореферентні пари при фрагментарних репрезентаціях об’єктів. Представлення об’єктів у поетичному тексті здебільшого реалізується дейктичними словами (П н (Д в) → У н → Д н…→ К н…→ Р н… → І р; П н (Д в) → У н → Д н…→ К н…→ Р н… → П п… → І р.), які виступають у кореферентних рядах у ролі початкових номінувань поетичних образів, функціонуючи як самостійний засіб “я-репрезентації” ліричного суб’єкта.
Прозовий і драматургійний тексти відзначаються різноаспектною поліадресантною, кваліфікативною, зокрема й імпліцитною, референцією об’єктів, що зумовлено їх родовою специфікою. Найтиповішими моделями представлення виступають полікомпонентні ряди, сформовані за допомогою різної кількості співвказівних одиниць: у романах, повістях, оповіданнях В.Домонтовича (54), В.Шевчука (38), М.Вінграновського (34), С.Процюка (28), Д.Гуменної (27), О.Забужко (26), В.Даниленка (24), Т.Осьмачки (20); у драматургійних текстах І.Кочерги (23), О.Ірванця (12), О.Коломійця (11). Полікомпонентні ряди здебільшого оформлені за такими зразками: П н →У н → Д н…→ К н…→Р н…→ П п…→ Л п… → Ø →І р; П н →У н → Д н…→ К н…→ Р н…→І р; П н →У н → Д н…→ К н…→ Р н…→ П п…→ І р. Трикомпонентні ряди та кореферентні пари забезпечують фрагментарне представлення неодиничних референтів, складних денотатів, співвказівні одиниці яких утворюють такі моделі: П н →У н (Д н) → К н; П н (Д в) →У н → К н; П н →У н → Д н; П н →У н (І р) → К н; П н →У н ( Д н); П н → Д н; П н →У н (Д н), (І р), (К н).
Специфічністю репрезентації об’єктів відзначаються новели В.Стефаника, в яких представлення центрального образу може реалізуватися двома-трьома номінативними одиницями (“Діти”, “Лан”, “Портрет”, “Сама-саміська”), дейктичними маркерами (“Дорога”, “Моє слово”, “Нитка”), іноді й описово: індивідуальний референт прямо не називається, а його ідентифікаційно-кваліфікативне представлення імплікується у контексті. Названі способи представлення образу – одна із рис авторського індивідуального стилю, своєрідний спосіб творення В.Стефаником своєї художньо інтерпретованої картини світу.
§ 1.4. За матеріалами дисертаційного дослідження виявлено 520 прикладів кореферентних одиниць (21,7 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень, поданих у додатках до дисертації), що формують КП, серед яких виділяємо чотири групи фрагментарної репрезентації об’єктів.
1. Важливу групу становлять КП перейменування, друга номінативна одиниця яких по-іншому маніфестує об’єкт, підкреслюючи релятивну ознаку референта, не виділену при його початковій репрезентації. Названа одиниця, повідомляючи нову інформацію про об’єкт, пропонує ще один аспект референційної кваліфікації, може містити займенникову вказівку (цей/ці, той/ ті), яка забезпечує одиничність реферованого об’єкта, сприяє його адекватній рецепції у комунікативній ситуації. Співвказівні одиниці утворюють такі моделі референції: П н → Д н – “хлопчик → Наколінігопчик” (І.Калинець); П н →Д н (Д в) – “вокзал желєзнодорожний → етат двожец” (О.Ірванець).
2. Другу групу фрагментарної репрезентації утворюють КП уточнення. У названих КП замінник початкового представлення уточнює зміст попередньої одиниці; декодуючи визначеність референта, відносячи його до певного класу об’єктів, пояснює референційний зв’язок між представленим референтом та його вербальними репрезентантами або вживається у ролі пояснення певної дефініції, доповнюючи її категоріальні характеристики. Референційно тотожні одиниці співвідносяться одна з одною, як: П н → У н – “дизайнерське агентство → місцева дизайнерська студія “Мельпомена” (“Бліц-захід.Товари і ціни”), “коренева морфема → носій загальної семантичної ідеї” (“Мовознавство”).
3. Як свідчить матеріал дослідження, спеціальним засобом фрагментарної референції індивідуального об’єкта виступають КП ідентифікаційно-кваліфікативної репрезентації. У їх межах виділяємо два різновиди КП, що розрізняються за способом початкового представлення референта: у ролі першої номінації можуть виступати як загальні (П н → І н-К н), так і власні назви (П н (В н) → І н-Кн). Порівняймо: “тонкий халатик → всім халатикам халат” (І. Жиленко), “Максим Третяк → гуцул” (Р.Андріяшик). Друга співвказівна одиниця у названих КП вживається у ролі ідентифікації, індивідуалізації чи кваліфікації референта, тому двокомпонентні кореферентні моделі можуть одночасно поєднувати ідентифікаційно-кваліфікативні ознаки об’єктів або забезпечувати референцію однієї з них. Наприклад: П н (В н) → І н, П н (В н) → К н – “завжди бунтівливий Микита Шаповал → той самий Шаповал, котрий ще десь в 1910-1912 роках підірвав динамітом пам’ятник Пушкіну в Харкові” (“Кур’єр Кривбасу”), “Ірина Володимирівна → та художниця, з якою я знайома” (із листа А.Горської до батька). Співвідношення одиниць у КП ідентифікаційно-кваліфікативної репрезентації, що представляють індивідуальні референти, можуть базуватися на протиставленні загального / індивідуального (одиничного). Одна із кореферентних одиниць акцентує на референційній сутності ілюстрованого об’єкта, а інша – забезпечує його одиничність. Порівняймо: “шаланда → “Ластівка” (Ю.Яновський), “Слово Данила Заточника”→ цей чудовий поклик волаючого в пустелі” (В.Шевчук).
4. Фрагментарним способом реферування об’єктів дійсності виступають КП ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції, перша одиниця яких, репрезентуючи об’єкт, одночасно ідентифікує чи кваліфікує його, друга ж – вказує на референт чи згадку про нього у певній комунікативній ситуації. Моделі цього представлення виглядають так: П н (І н-К н) → Д н – “Ясна Пані, очі наче у сарни → Пані” (Б.-І.Антонич); П н (І н-К н) → Д н (Д в) – “лист зі змістом, щоб Ви як Голова Товариства імені Шевченка справили мені скромний похорон → цей лист” (із листа В.Стефаника до А.Шептицького). Першою одиницею у КП ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції можуть виступати займенникові маркери. Представляючи різноманітні референти, дейктичні одиниці вводять їх у певний клас об’єктів, не забезпечуючи при цьому їх ідентифікаційно-кваліфікативну чи пояснювально-уточнювальну референцію. Названі функції виконує наступна кореферентна одиниця, що декодує референційну визначеність таких предметів, ідентифікує, кваліфікує чи уточнює їх індивідуальні, специфічні якості. Кореференти при такому способі репрезентації об’єктів утворюють КП за такою моделлю: Д в (П н) → У н (Д н), (І н-К н) – “вона → смерть” (Н.Неждана), “вона → развєдьонная” (О.Ірванець).
Серед названих видів пар кореферентні конструкції як репрезентатори комунікативних ситуацій функціонують рідше: виявлено 55 одиниць, які становлять 2,3 % від загальної кількості референційно тотожних співвіднесень. Співвідносні одиниці у КП, що представляють складні денотати, розрізняються референційними смислами (за Н.Гуйванюк) та співвідносяться одна з одною, як П н → Д н; при цьому друга синтаксична одиниця кореферує із першою, базуючись на новій ситуативній актуалізації репрезентованого денотата, може відрізнятися від попередньої предикативним складом. Порівняймо: “не найкраща політична дорога → пішов добровольцем до дивізії “Галичина” (Р.Іваничук).
Висвітлення кореферентних взаємозв’язків на рівні пар відкриває додатковий аспект інтерпретації інформаційно-комунікативного простору тексту, дає можливість виявити нові способи репрезентації фрагментарних об’єктів. На відміну від КР, КП виступають специфічним способом фрагментарної перейменувально-кваліфікативної, уточнювально-пояснювальної, ідентифікаційно-кваліфікативної та ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції.
Другий розділ дисертації “Кореферентні одиниці у художньому тексті” присвячено аналізові функціонально-семантичного навантаження референційно тотожних номінативних одиниць у художніх текстах. У ньому досліджено пресупозиційний компонент значення як інтегрувальний засіб встановлення кореферентних співвіднесень (2.1.); висвітлено топіко- і образотвірну роль дескрипцій (2.2.); охарактеризовано повторні номінації об’єкта як кореферентні ряди того ж самого референта (2.3.); простежено вплив внутрішньоформних значень кореферентних одиниць на формування імпліцитного змісту тексту (2.4.).
§ 2.1. У художньому тексті референційно тотожні номінації, забезпечуючи різноаспектне представлення референта, вступають у кореферентні відношення на основі фонових і контекстуальних знань, які є важливим фактором створення і змістового наповнення образів, а за ними – і текстів. У цьому процесі стрижнева роль належить референційним пресупозиціям, які містять уявлення, знання про властивість, будову, ознаки предметної дійсності, окремий фрагмент якої представляється називними одиницями. Вони допомагають безпомилково декодувати кореферентні відношення між першим членом КП або КР та його субститутами дейктичного характеру, дають можливість правильно інтерпретувати семантичну наповненість кореферентних номінацій без попередньої вказівки на референт або при його імпліцитному вираженні. Порівняймо: “(Розмова між монахами). Це – гра бісовська. – Що ти, посоромся! – Він десь отам сидить у блекоті (....). З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо, з цікавістю спостерігає гру” (Л.Костенко).
Кваліфікативною ознакою кореферентних номінативних одиниць виступає пресупозиційний компонент значення (спільний для першої референції об’єкта та певної кількості його замінників), який базується на референційній тотожності названих одиниць (незмінних, концептуально закріплених ознаках референта) або формується контекстом. При відсутності прямого називання особи семантично значущою виступає саме концептуально закріплена ознака як однозначне і безпомилкове представлення референта. Порівняймо: “Випусковий товариш Шкіц і суворий, і булий член ЦК есерів. Був на суді – виправдали, тепер щось знає. … Шкіц дивиться на всіх трішки з презирством. І на Карла. Безумовно: одні не знають, що є ЦК, а другі – що він булий” (М.Хвильовий).
Кореферентні номінативні одиниці, що адекватно сприймаються мовцями завдяки різноманітним пресупозиціям, не тільки розширюють поняттєвий обсяг референта, але й формують асоціативні зв’язки, чим підсилюють інформативність висловлень, уможливлюють глибше сприйняття художнього образу, а за ним – і тексту. Фонові знання забезпечують також ефективність комунікативного акту, спрямовуючи його семантичне розгортання, виникненню асоціативних образів. Вони можуть бути джерелом зміни топіків, наповнюючи при цьому текст імпліцитною інформацією, репрезентуючи глибинність його змісту.
§ 2.2. Для розкриття характеру кореферентних відношень між номінативними одиницями тексту, висвітлення їх топіко- та образотвірних функцій, на наш погляд, важливо дослідити функціонально-стилістичне навантаження дескрипцій.
У дисертації дескрипції розглядаються як інтродуктивно-ідентифікаційні, кваліфікативні номінації, називні одиниці з вказівними словами, означеннями, що позначають різноманітні об’єкти; як описові конструкції, що забезпечують правильність та однозначність референції об’єктів, виділяють їх із певної групи найменувань, ідентифікуючи за релевантною, яскраво виявленою ознакою. У тексті дескриптивні одиниці функціонують поряд з іншими референційно тотожними номінаціями КР, при цьому вони можуть започатковувати репрезентацію референта, виступати як першим членом КП чи КР, так і використовуватися у ролі його замінників.
У художніх текстах описові конструкції (“той, хто ... ”, “такий, що ...”, “цей, що …”, “ти, що …”, “І / ІГ, що …”, “І / ІГ, які …”, “І / ІГ, котрі …”) вживаються насамперед при найменуванні об’єкта за зоровими, індивідуально маркованими чи іншими ознаками, коли мовець хоче виділити його з-поміж інших. Виконуючи роль засобу топіко- і образотворення, вони формують підтекст, виступають експліцитними маркерами для імпліцитного вираження суб’єктивно-модальних кваліфікацій об’єктів, по-різному представляють одиничний референт.
Матеріал дисертаційного дослідження дає підстави стверджувати, що конструкції описового характеру формують концептуальне представлення референта, виступають як ситуативні (змінні), так і релевантні, одиничні репрезентації референта, визначаючи постійні, незаперечні при будь-яких контекстах денотативні ознаки. У роботі виділено чотири групи конструкцій описового характеру за критеріями визначений / невизначений референт, ситуативне / постійне виділення референтної ознаки:
а) визначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки – “той Антін, що тягнув зуби по шустці” (В.Стефаник), “хрест, на якому страждає богочоловік” (П.Скунць);
б) визначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки – “той, хто вийшов за ними услід за цими словами” (Д.Гуменна), “цей Петро, що стояв навколішки на бережку” (М.Вінграновський), “Марія, що хмелиною в’ється навколо дужого тіла ворога” (У.Самчук);
в) невизначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки – “усі ті, хто носять білі халати” (М.Хвильовий), “ті, що в житті похилились травою” (Є.Плужник), “той, що будить мене вранці” (Л.Костенко);
г) невизначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки – “те, що ми сприйняли спочатку за мотузку” (І.Качуровський), “те, що вона вгледіла” (О.Забужко).
Функціональне навантаження дескрипцій у художньому тексті полізначеннєве. Вживаючи конструкції описового характеру, мовець виділяє тільки ту інформацію, що є необхідною для декодування його інтенцій, правильної інтерпретації висловленого, успішного протікання комунікативного акту. Дескриптивні одиниці на позначення індивідуального референта здебільшого виступають як асоціативно-образні ознаки, що стають релевантними, фреймовими, переростають в образ, функціонуючи як важливий засіб ідентифікації особи. Зауважимо: власна назва порівняно з дескрипцією виступає “порожнім” символом, семантично незначущим, не ускладненим смисловими відтінками. Наприклад: “Прийшли червоні, в дев’ятсот двадцятому, і сходку скликали: голосують, щоб багатих забрати геть, – хто за це? Уже тоді наш Лук’ян, та ви знаєте його… – Лук’ян? – той, що “за”? – Він самий! Перший підняв “за” аж дві руки і з того часу однаково голосує” (В.Барка). Описова конструкція той, що “за” інформує про події, пов’язані з особистістю об’єкта, вживається у ролі імпліцитного способу кваліфікації індивідуального референта.
§ 2.3. У процесі референції співвказівні номінативні одиниці утворюють лінійну послідовність, здатну переростати у ряд, який кваліфікуємо як кореферентний. КР відрізняється від інших типів семантичних відношень між мовними одиницями, оскільки до його складу можуть входити різні номінування, які співвідносяться на основі референційної тотожності, а не пов’язані смисловим чи тематичним зв’язком як одиниці синонімічних рядів, лексико-тематичних груп. Хоча відзначимо: у межах художнього тексту синонімічний ланцюг або лексико-тематична група слів частково можуть входити до КР, насамперед у тих випадках, коли між референційно тотожними номінантами на семантичному рівні встановлюються відношення рівнозначності, включення і перетину (за В.Гаком).
Референційно тотожні номінації, які формують КР, характеризуються омосемічністю (здатністю позначати позамовний об’єкт, дію, ознаку, ознаку ознаки чи загалом ситуацію дійсності), різноструктурністю (замінниками початкової номінації можуть бути займенники, одиниці інших лексико-граматичних розрядів, словосполучення, речення), інформаційною нееквівалентністю. Остання залежить від міжрівневих співвіднесень мовних одиниць у межах тексту та зумовлюється конотативним, асоціативно-образним чи іншим семантичним наповненням, вибір якого визначається за комунікативно-прагматичними інтенціями мовців, ситуацією мовлення, контекстом.
Важливою особливістю КР є те, що він може виділятися тільки у межах певного тексту або його фрагментів. Поза контекстом цілісність КР руйнується, оскільки втрачається тотожність референції співвказівних найменувань. Кореферентні номінації, формуючи КР, кваліфікують не тільки якості об’єктів, але й здатні ілюструвати будь-яку комунікативну ситуацію.
КР формується навколо ключового референта, семантичне розгортання якого репрезентується в інформаційно-комунікативному просторі тексту. Ключова номінація КР не завжди є семантично найпростішою, стилістично нейтральною. У ролі стрижневої здебільшого виступає та номінативна одиниця, яка найповніше репрезентує поняттєвий обсяг референта (іноді – це його початкова номінація, заголовна назва тексту), акцентує на визначальній ознаці, що стає базою створення образу, а за ним – і тексту, впливає на його тематичне розгортання. Значне смислове навантаження у КР виражають оказіональні номінації або такі одиниці, формальна і семантична структура яких вказує на новий (доповнений чи переосмислений) змістовий потенціал референта порівняно з попередніми співвказівними одиницями.
Наприклад, у новелі М.Хвильового “Кіт у чоботях” вжито такі співвказівні номінування ключового образу: “Гапка → товариш Жучок → кіт у чоботях → вона → просто Жучок → мураль революції → щось знайоме → бувша куховарка → сьогоднішній секретар ком’ячейки → кирпатенький носик → Кирпатик → паходной Ленін”.
Ідентифікація індивідуального референта починається вже на початку тексту: “Отже, про глухе слово: Гапка. Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо”. Автор пропонує читачеві два найменування особи, друге з яких сприймається як доповнення першого, інформативно виразніше, конкретизуюче, оскільки індивідуальний номен Гапка не кваліфікує об’єкт, а тільки позначає, відносить його до певного класу найменувань. Підсилення тематичної лінії новели здійснюється за допомогою кількаразових повторень різних найменувань індивідуального референта, що не тільки забезпечують єдність фрагментів тексту, але й акцентують на семантичному навантаженні номінацій, підкреслюючи типовість образу Гапки, нівелювання її індивідуальності (“товариш Жучок”), трагікомічність її самопожертви в ім’я революційної ідеї (“кіт у чоботях”, “паходной Ленін”), безпорадність маленької, непомітної людини, яку стає жаль і яка нічого не вирішує (“мураль революції”).
Кореферент “кіт у чоботях” як асоціативно-образне, оцінне номінування референта повторюється найчастіше (21 раз). Винесений у заголовок, він сприймається як ключова номінація, семантичне наповнення якої визначається іншими номінативними одиницями, що конкретизують, доповнюють та відновлюють у тексті її інформаційне навантаження. Отже, номінативна одиниця “кіт у чоботях” стає релевантною ознакою референта, яка не тільки лейтмотивно формує художній образ, але й одночасно функціонує як текстовий концепт, за яким можна сприймати інформаційно-комунікативне наповнення новели.
Представлення головних персонажів художнього твору та комунікативних ситуацій за допомогою кореферентних номінувань – одна з характерних рис ідіостилю М.Хвильового.
Аналізовані нами художні тексти дають підстави стверджувати, що КР функціонує в тексті як його інформаційний центр.
§ 2.4. Виявлення імпліцитних, вербально невиражених смислів при ідентифікаційно-кваліфікативному представленні об’єктів у художньому тексті здійснюється і завдяки актуалізації внутрішньоформних значень кореферентів.
Природа латентних значень референційно тотожних номінацій, що категоризуються нами як інформаційні маркери текстових топіків, через призму їх “внутрішньоформної концептуальної ознаки” (за М.Голянич) ще не розглядалася. Такий підхід до глибинного прочитання текстів, їх аналізу є актуальним, бо “внутрішньоформна концептуальна ознака” кореферентних номінацій, що насамперед представляє концепт, може акцентувати на текстово значущих, релевантних смислах, сприяти рецепції прихованого в художньому тексті й одночасно наповнювати його новим змістом.
Наприклад, в оповіданні Івана Франка “Отець-гуморист” ключова номінація репрезентованого індивідуального об’єкта, винесена в заголовок, зазнає семантичної трансформації, наповнюючись імпліцитними смислами. Порівняймо початковий фрагмент тексту: “Василіянин о.Софрон Телесницький мав у Дрогобичі, особливо серед отців василіян, славу гумориста. То – чесна, щира, одверта душа, що в кожне товариство вносить якийсь подув легкості, невимушеної свободи, якусь погідність та веселість”. Інтродуктивна номінація, виражена власною назвою, в аналізованому тексті замінюється “загальними” кореферентами, оскільки індивідуальне номінування (о.Софрон Телесницький) не є релевантним для змістового наповнення тексту, бо не кваліфікує предмет нарації, а тільки ідентифікує його, уводячи у певний клас об’єктів. Семантично значущою виступає інша лексема – отець-гуморист. Внутрішня форма ключової номінації тексту (“той, що має славу гумориста”) створює важливий ракурс у сприйнятті образу, закладає неоднозначну кваліфікацію референта, заперечуючись наступними кореферентами (“фігура→ не то голодний, не то хорий чоловік → страшний василіянин → злоба дня → нелюд-монах → навмисний злочинець? → чи sui generis доктринер? → чи божевільний?”), семантичне наповнення яких суперечить уже закріпленим ознакам референта (“той, хто має славу гумориста; чесна, щира, одверта душа”).
Наведені репрезентативні одиниці формують нові смислові, імпліковані їх семантикою, відтінки денотативного значення, які актуалізуються при асоціативних перенесеннях, латентно вказуючи на незвичність гумору о.василіянина. Вони відкривають додатковий ракурс ідентифікаційно-кваліфікативного представлення об’єкта, за яким внутрішня форма ключової номінації втрачає свою значущість, актуальність, оскільки для змістового наповнення тексту релевантними стають інші співвказівні одиниці.
Як бачимо, “внутрішньоформна концептуальна ознака” ключової номінації тексту (отець-гуморист), закладаючи неоднозначність при ідентифікаційно-кваліфікативному представленні образу, в процесі розгортання текстових топіків семантично трансформується, розширюючи межі лексичного значення слова, наповнюючись асоціативно-образними, оцінними компонентами, які й формують у тексті імпліцитну інформацію.
ВИСНОВКИ
Отримані результати дослідження дають підстави кваліфікувати кореферентність як важливу текстову категорію, що забезпечує його референційність, когерентність, тематичну неперервність та інформаційну завершеність. На основі комплексного, різноаспектного аналізу референційно тотожних одиниць, кореферентних пар і рядів у різнотипних текстах можна зробити такі висновки та узагальнення.
1. Як інтерпарадигмальна текстотвірна категорія, яка забезпечує вербальну різноаспектну репрезентацію об’єктів, подаючи концептуальну картину світу шляхом фрагментації її окремих компонентів, кореферентність є універсалією, що виявляється у тексті при будь-якій повторній репрезентації референта. Текстотвірна сутність кореферентності розкривається у різнотипних текстах – на рівні референційно тотожних співвіднесень номінативних одиниць, що можуть репрезентувати як одиничні / неодиничні, індивідуальні / загальні, реальні / ірреальні референти, так і складні денотати (комунікативні ситуації).
2. Результати дослідження свідчать, що різнотипні номінативні одиниці, які представляють спільний референт, забезпечуючи його всебічну характеристику, найдоцільніше категоризувати як кореферентні засоби – репрезентатори об’єктів реальної чи художньо інтерпретованої дійсності, серед яких типовими є:
а) власні назви – семантично маркований у межах тексту засіб ідентифікаційно-кваліфікативного представлення індивідуального референта;
б) номінації перейменування об’єкта як смислозначущі, асоціативно промовисті, кваліфікативні одиниці, що репрезентують багатовимірну інтерпретацію буттєвості індивідуального референта;
в) функціонально десемантизовані власні імена – специфічний спосіб представлення об’єкта, при якому індивідуальний семантичний код десемантизованого номена доповнюється новими контекстуально актуалізованими, аксіологічно маркованими смислами;
г) дескрипції (описові конструкції “той, хто…”, “такий, що…”, “І/ІГ, що…”, “І/ІГ, які…”), які функціонують у ролі унікальних, одинично маркованих репрезентантів об’єкта;
ґ) займенникові номінації – нейтральний (“економний”) чи оцінно маркований засіб кореферентного представлення, що реалізується в усіх аналізованих типах тексту; виражаючи процес становлення референційних ознак, спеціальними репрезентантами об’єктів виступають питальні номінативні одиниці, до складу яких входять відповідні займенники;
д) синтаксичні конструкції, що представляють складні денотати (комунікативні ситуації), серед яких нами виділено аксіологічно марковані апелятивні кореферентні конструкції – особливий засіб репрезентації адресата в епістолярних текстах – та співвказівні одиниці – номени формальної “я-репрезентації” адресанта;
е) загальнономінативні одиниці різного функціонального призначення та семантичного наповнення.
3. У дисертаційному дослідженні виявлено такі типові об’єкти репрезентації:
а) у науковому тексті – предмет розгляду наукової статті, монографічної праці тощо. Поширеним способом фрагментарної референції у науковому тексті виступають кореферентні пари. Нами виявлено 68 пар, що становлять 19,5 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць у межах наукового тексту. Співвказівні номінування виконують функції уточнення, доповнення, різноаспектної кваліфікації;
б) в епістолярії – адресат листування; “я-репрезентатор”; формальна “я-репрезентація” адресанта. Кореферентність в епістолярії впливає на структурування тексту, підсилює його модальну тональність. Текстотвірними одиницями виступають апелятивні кореферентні конструкції, які, закладаючи початкову референцію адресата, проектують комунікативне розгортання тексту, та співвказівні номінації як засіб формальної “я-репрезентації” адресанта, що сигналізують про лінійну, інформаційну завершеність епістолярного тексту;
в) у друкованих текстах ЗМІ – особа (індивідуальний референт), відома у соціумі; особа (індивідуальний референт), локально включена у газетний дискурс; сукупність істот (неодиничний референт); предмет, подія, явище. Процес репрезентації відзначається ситуативністю, а кореферентні одиниці, реферуючи відомий у соціумі чи локально включений у текст об’єкт, акцентують на його ідентифікаційно-кваліфікативних ознаках, часто представляють референт із позиції подій, що відбулися нещодавно;
г) у художніх текстах – одиничні референти – ключові образи (ліричний суб’єкт, головний персонаж, дійова особа, “я-наратор”, “я-репрезентатор”); неодиничні референти (ситуативний об’єкт нарації, фрагментарний образ, предмет дискутування); складні денотати (комунікативні ситуації).
Моделі репрезентації підтверджують неоднорідність інформаційно-комунікативного наповнення художніх текстів, підкреслюють залежність процесу референції від вибраного способу маніфестування об’єктів, родової та жанрової специфіки тексту, індивідуального стилю автора.
4. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що співвіднесення кореферентів у межах кореферентних пар демонструє фрагментарний спосіб репрезентації об’єктів, комунікативних ситуацій (виявлено 520 прикладів кореферентних пар, що становлять 21,7 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць; серед них 55 випадків двокомпонентних кореферентних конструкцій, які представляють складні денотати). Співвіднесення референційно тотожних номінацій у кореферентних парах формують чотири типи референції об’єктів: перейменувально-кваліфікативну, пояснювально-уточнювальну, ідентифікаційно-кваліфікативну та ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівну .
5. Контекстуально інтегрувальним засобом референційно тотожних номінацій виступає пресупозиційний компонент значення (пресупозиційна сема), спільний для початкової репрезентації об’єкта та його замінників у тексті, що базується на потенційній, актуалізованій ознаці референта. Пресупозиції, об’єднуючи у межах тексту чи його сегментів кореферентні одиниці, визначають семантичне наповнення вказівних номінацій, сприяють правильному декодуванню референційно тотожних елементів без попередньої вказівки на об’єкт або при його імпліцитному вираженні; проектують чи й обмежують вибір наступного співвказівного найменування, забезпечуючи ефективність комунікативних актів, спрямовуючи їх семантичне розгортання.
6. Дескрипції, виступаючи типовими одиницями при референційно тотожних співвіднесеннях у кореферентних парах і рядах, виконують функції топіко- і образотворення, сприяють адекватній рецепції комунікантами реферованих об’єктів, вказують на їх референційну віднесеність, виділяючи домінантні ідентифікаційно-кваліфікативні ознаки. Важливими топіко- та образотвірними властивостями у тексті відзначаються конструкції описового характеру – “той, хто…”, “такий, що…”, “цей, що…”, “І/ІГ, які…”, “І/ІГ, що…”, “І/ІГ, котрі…”. У дисертації описові конструкції поділено на чотири типи представлень об’єктів художньо інтерпретованої дійсності: а) визначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки; б) визначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки; в) невизначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки; г) невизначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки. Конструкції описового характеру, репрезентуючи індивідуальний референт, його унікальні, асоціативно-образні, релевантні ознаки, функціонують як важливий ідентифікаційний засіб.
7. На основі матеріалу дисертаційного дослідження виділено 1880 кореферентних рядів. Спостереження над референційно тотожними співвіднесеннями номінативних одиниць дають підстави стверджувати, що кореферентний ряд у художньому тексті, як і в будь-якому іншому, формується за допомогою кореферентних номінацій і функціонує в ньому як інформаційний центр, характеризуючись контекстуальною заданістю. Ключовим елементом кореферентного ряду здебільшого виступає індивідуально-авторська номінативна одиниця, що у тексті актуалізує ту частину денотативного значення, за якою воно відрізняється від інших співвказівних одиниць, кваліфікує об’єкт за новою асоціативно-образною ознакою, спрямовує напрям його референційної віднесеності; виступає у ролі текстового концепту, конденсовано репрезентуючи зміст тексту. Аналіз кореферентних рядів у художніх текстах В.Барки, Л.Костенко, У.Самчука, І.Франка, М.Хвильового, В.Шевчука та ін. підтверджує їх текстотвірний характер: у забезпеченні інформаційної неперервності тексту, конденсації його змістового наповнення, у вираженні його модальної тональності, в реалізації онімного простору тексту за індивідуально-авторськими антропонімними репрезентаціями об’єктів.
8. Ідентифікаційно-кваліфікативне представлення об’єктів значною мірою забезпечується завдяки актуалізації в тексті внутрішньоформних значень референційно тотожних номінацій, які й закладають різноаспектність, неоднозначність їх рецепції, виражають імпліцитний спосіб кваліфікації об’єкта. При ідентифікаційно-кваліфікативній репрезентації об’єкта дійсності актуалізовані внутрішньоформні значення кореферентів передають оцінну інформацію, сприяють доповненню, відновленню чи семантичній трансформації референційних ознак. Внутрішньоформна концептуальна ознака референційно тотожних номінацій як релевантне представлення образу є засобом когерентного зв’язку в багаторівневій системі контактів між мовними одиницями, виступає важливим джерелом творення у тексті імпліцитної інформації.
Здійснений аналіз кореферентних пар і кореферентних рядів як типових моделей вербальних репрезентацій об’єктів реальної та художньо інтерпретованої дійсності засвідчує універсальний текстотвірний характер категорії кореферентності.
Для вираження моделі представлення об’єкта у дисертації використані такі умовні позначення: П н – початкове номінування, Д н – додаткова номінація об’єкта, У н – уточнювальна назва чи інформація про реферований предмет, К н – кваліфікативна номінація, Р н – різноаспектна номінація (об’єкт ідентифікується за різними ознаками), І р… – інші репрезентації, які можуть включати анафоричні вказівки, додаткові, варіантні представлення, П п – поліадресантне представлення (об’єкт номінується кількома суб’єктами), Л п – латентне (імпліцитне) представлення, Д в – дейктична вказівка, Ø – об’єкт репрезентації не називається адресантом, однак його “присутність” у тексті маркують інші мовні засоби, часто асоціативно-образні порівняння. |
