Лінгвостилістика епістолярію Г.П.Кочура (на матеріалі листування 60-80-х рр. ХХ століття)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Лінгвостилістика епістолярію Г.П.Кочура (на матеріалі листування 60-80-х рр. ХХ століття)
Альтернативное Название: Лингвостилистика эпистолярия Г.П.Кочура (на материале переписки 60-80-х гг. ХХ века)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.


У Першому розділі“Теоретико-методологічні засади дослідження епістолярного стилю ” – розглядається історія розвитку епістолярію в українській та зарубіжній культурі, аспекти його дослідження; визначається специфіка епістолярного стилю, зокрема розглядаються основні ознаки, сфера використання та мовностилістичні засоби, жанрова система й основні характеристики епістоли.


Виділення епістолярного стилю з-поміж інших функціональних стилів сучасної української літературної мови ґрунтується на таких ознаках: 1) сфера використання - заочна комунікація, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі епістолярію; 2) функції - обслуговує сферу заочного спілкування; відповідно до мети висловлювання та прагматичної настанови автора регулює стосунки між комунікантами; 3) жанри текстів: листи (епістоли), записки, щоденники, мемуари.


Виділення епістолярного стилю спирається як на екстра, так і на інтралінгвальні фактори Листування залежить від таких екстралінгвальних факторів: 1) комунікативна сфера суспільної діяльності, 2) орієнтація повідомлення на певного адресата, 3) цільова настанова мовного спілкування, 4) обставини і умови комунікативної діяльності, 5) предмет повідомлення і предметне оточення, 6) кількість учасників мовного спілкування.


Основним жанром епістолярного стилю є епістола, як відображення епістолярної діяльності. Вона має характерні ознаки на всіх мовних рівнях: специфічну архітектоніку; прагматичні часово-просторові координати; особливий епістолярний етикет – формули письмового спілкування, що підтримують контакт в обраній тональності, визначеній взаємними офіційними / неофіційними стосунками.


За  функціонально-стилістичним ознаками виділено такі типи епістол: офіційні (службові, ділові), наукові, публіцистичні, художні, неофіційні (приватно-побутові), електронні.


Ознаками епістолярних текстів є: реалізація комунікативно-прагматичної осі “я–ти”, діалогізація; ситуація особистісного спілкування комунікантів; співвіднесеність з іншими функціональними стилями та їх взаємопроникність; наявність власних мовних засобів; конвенційність; наявність етикетних формул.


Для епістоли характерні такі функції: комунікативна, когнітивна, експресивно-емоційна, метамовна, фатична  та прагматична.


Архітектоніка конкретної епістоли залежить від суб’єктивних чинників, зокрема, настрою автора під час написання листа, бажання / небажання писати в цей момент, ставлення до адресата, оцінки автором стану стосунків з адресатом, часових та просторових відстаней між комунікантами, їх ставлення до епістолярного спілкування.


Для епістолярного дискурсу характерні: сюжетність; залежність від фактора адресата та фонових знань; непрямий і непостійний контакт між комунікантами через їх віддаленість у просторі та часі; вплив фактора безпосередніх зустрічей; полідискурсивність епістоли; вияв індивідуальної творчості; застосування синтаксично-стилістичних фігур.


Індивідуальність мовної творчості знаходить вияв в архітектоніці листа, де кожний структурний компонент виконує свою роль залежно від наміру автора. Епістолярній діяльності властиві специфічні комунікативно-мовні формули, визначені соціокультурним статусом комунікантів. Вони охоплюють мовні формули-кліше, стилістично забарвлені мовні засоби, готові й зручні у використанні одиниці, що несуть експресивне та образне навантаження.


Залежно від особи адресата етикетні формули можуть бути різними. Кожне мовне звертання характеризується певною тональністю щодо соціальних  ролей комунікантів, їх позицій, взаємостосунків в офіційних та неофіційних обставинах.


Адресованість конкретній особі - найважливіша конститутивна ознака будь-якого епістолярного тексту. Фактор адресата та адресанта репрезентується лексичними, граматичними, символіко-графічними, композиційними та структурними засобами. Від адресата, його стосунків з адресантом, від обставин спілкування, залежить рівень інтимізації епістолярних текстів.


У  Другому розділі“Мовні параметри індивідуального стилю епістолярію Г.П.Кочура” – висвітлюється значення мовно-літературної, перекладацької, епістолярної діяльності Г.П.Кочура в культурному житті України другої половини ХХ століття; епістолярій Г.П.Кочура розглядається як предмет лінгвостилістичного аналізу, результатом якого є поданий опис мовних засобів індивідуального епістолярного стилю Г.П.Кочура.


Аналіз епістолярної спадщини Г.П.Кочура за фактором адресованості дав підстави виокремити приватно- ділове та приватно- товариське листування.


В приватно-діловому епістолярії перекладача тексти листів витримано в межах офіційності та етикетності, в ньому збережені всі правила та вимоги, що застосовуються до приватно-ділової та наукової епістоли. Під час характеристики структурних та стилістичних особливостей епістол офіційно-ділового типу підкреслювалась закономірність розміщення мовного матеріалу, зокрема початкових та прикінцевих формул: “Дорогі Ліє Наумівно і Євгене Антоновичу! (До Дроб’язків; 05.1958 р.). “Оце, здається, і все. Бувайте здорові - вітання усім.”(До Б.М. Рильського; 24.03.1988 р.). Ужиті в іншому контексті, елементи офіційності змінюють свою первинну функцію. виступаючи засобом створення гумору та іронії: “Іра Лію Наумівну цілує, а відносно Євгена Антоновича - утримується, каже, що досить з нього привітання буде.” ( До Дроб’язків; 30.05.1958 р.).


Аналіз приватно-товариського епістолярію виявив залежність тексту епістоли від прагматичної мети автора листа, яка актуалізує індивідуальний та текстовий досвід адресанта. У структурі приватно-товариських епістол , яким властива відносно вільна структурна будова, може бути відсутній один із компонентів рамки листа. Мовні формули-кліше автор поширює й майстерно обігрує: “Миколо! І де тебе чорти носять? (До М.Лукаша; 1965 р.). “Але дуже прошу Вас зробити для мене такий виняток: узяти листівку й на ній “начертать сім найлапідарніших відповідей (типу так - ні) на сім питань.”(До М.Лукаша; 01.10.1958 р.).


Чергування дискурсів у приватно-діловому та приватно-товариському епістолярії зумовлене індивідуальними нахилами автора. Перевага того чи іншого виду дискурсу визначається змістом листа, формою викладу інформації, манерою індивідуально- авторського стилю.


До тем приватно-ділового спілкування Г.П.Кочура з іншими комунікантами, належить передусім стан перекладацтва: обговорюють те, що перекладається, як, де, ким, стан друкування, віршову техніку, різні естетичні категорії тощо: Війона різними мовами в мене чимало - він мене особливо цікавить.” (До Б.Олексадрова; 15.07.1967 р.). “Маєш у Спілці трьох ворогів… Прочитав і решту перекладів… У Вас усі чотири вийшли добре.”(До М.Лукаша;03.04.1966 р.).


До обговорюваних тем належать повідомлення про себе переважно як перекладача, про спільних знайомих, про професійні та побутові справи: “Швидко має з’явитись збірочка поезії Лорки в Лукашевому перекладі (уже розкритикованому там у Вас), та й книжечка моїх вибраних перекладів має з’явитись десь незабаром. Вислав я рецензії київської “Зари” й половину “Гамлета в постолах.”(До Б.Олександрова; 15.07.1967 р.).


Різні за жанрами, листи відзначаються поліфонічністю, жвавістю, розкутістю і безпосередністю викладу, охопленням різних сфер - подійних, емоційних, інтелектуальних. Їм властива стилістична багатоманітність, поєднана в текстах розмовного, художнього, публіцистичного, наукового стилів.


Приватно-товариський епістолярій Г.Кочура вирізняється політематичністю, що найяскравіше представлена в листуванні з М.Лукашем. Тон комунікації або жартівливо-приятельський (деякі епістоли містять дотепи, жарти, каламбури та афоризми), або дуже серйозний, коли йдеться про професійні питання: “Миколо! Листа твого одержав, дуже добре зрозумів, бо й сам такий: у мене та сама депресія, і вона теж ускладнюється тим, що треба “ходить среди живых и притворяться непогибшим.”. “Я ще симулюю діяльність, - рясно виступаю, оце навіть в університеті лицедійствовав, пишу, напружуючи всі сили, їжджу і т.д. А творчого настрою чи навіть просто нормального настрою – катма.” (До М.Лукаша; 12.12.1965 р.).


Визнаючи таланти адресата, значення його  листів для автора, активність адресата, стимулюючи відповідні дії, участь у влаштуванні матеріального стану адресата та інше, автор у спілкуванні з цим адресатом обирає роль доброго товариша та опікуна: “Найбільш мене радує твій поворот до Сервантеса. Дай боже, щоб ти втримався і не збочив знов.” (До М.Лукаша; 01.1968 р.).


Архітектоніка листів впливає на семантичну та синтаксичну організацію, особливий вид епістоли диктує вибір Г.П.Кочуром мовних засобів, що мають прояв у його ідіостилі. Для перекладача характерні граматичні засоби, спрямовані на творення певного стилістичного ефекту відповідно до мети й призначення епістоли. Листи Г.Кочура засвідчують його перекладацький, поетичний, науковий професіоналізм: Вірш - зосереджений роздум. Розмір дуже наближений до гекзаметра з незначними порушеннями. Рима: перший рядок римує з четвертим, в обох строфах одна рима, причому четвертий рядок кінчається в обох строфах одним словом (jednako). А піввірш другого рядка римує з кінцем третього рядка.”(До Дроб’язків; 12.05.1958 р.).


Епістолярій містить примітки, ремарки, вставки, іншомовну лексику тощо: “А я виписую ще одне книжкове замовлення, що йде від А.О.Білецького: Elements of General Linguistics by Andre Martinet (translated), (The University of Chicago Press, 1966).”(До В. Бургардта; 07.1966 р.). “… твій Dragovani sevic і його Igra bogova ili pustinige Ljabavi не висилаю…” (До М.Лукаша; 01.1968 р.).


Приватно-діловому епістолярію Кочура властива відносна стандартизація мовних засобів. Для вживаної лексики характерні кліше та штампи офіційно-ділового стилю, а також слова та звороти з елементами розмовності та художності, які виконують крім називання, оцінну функцію, виявлючи ставлення автора до навколишнього та до повідомлюваної інформації: “Я став переглядати своє тувімівське господарство.”(До Дроб’язків; 12.05.1958 р.). “Після Вас пристойно виглядає навіть продукція лівої ноги… тепер доводиться пускати переважно верстати лівоножні. ”(До М.Т.Рильського;24.04.1963 р.).


У текстах приватно-товариського листування переважає розмовно-побутова та просторічна лексика та фразеологія: “Ну, і ще чимало цікавого і повчального, про що писати ліньки, а погомоніти можна б.”(До М.Лукаша; 13.12.1965 р.). “З газет знаєш, що мороки було до дідька…” (До М.Лукаша; 05.1966 р.).  


Мова епістол Кочура багата на експресеми, серед яких слова з використанням словотворчих засобів – префіксів урочистості, зменшеності, пестливості, згрубілості. Їхнє функціональне призначення полягає в потребі знайти нове, емоційно–оцінне вираження суб’єктивного ставлення мовця до зображуваного: “Наступне збіговисько буде під знаком 50 лет Советского перевода… а там тобі,серденько…” (До М.Лукаша; 02.1968 р.).


У приватно-товариському епістолярії Г.П.Кочура спостерігаємо майстерне використання поетизмів, новотворів, нетранслітерованої лексики, тропів, перифраз, постійних народнопісенних епітетів, порівнянь, метафор, народнорозмовних висловів: Збірочка не блискуча.”(До З.Геник-Березовської; 08.04.1964 р.). “Посувається праця поволеньки… Але як підсумувати, то виходить – чимало часу на розмовоньки йде.” (До Н.В. Суровцової; 16.03.1973 р.). У текстах листів звичні прислівя, цитування визначних класиків, зокрема Т.Г.Шевченка, М.Ю.Лєрмонтова: “А то у Вас там і Ван Кліберн , і Орманді, і (сподіваюсь) Стоковський, нехай же в мене буде хоч Тувім (А я в попа обідала…).”(До Дроб’язків; 30.05.1958 р.).“Додому приїхали вчора і це перший лист с милого севера в сторону южную.” (До Дроб’язків; 13.10.1956 р.)


У листах до колег перекладачу властиве використання високої лексики для створення комічного ефекту, зіткнення різностильових слів у контексті: “Наслухавшись панегіриків на Вашу адресу від Ірини Михайлівни, що Вас “сопричислила к лику ангельському”, аки оборонця її і моїх інтересів…” (До М.Лукаша; 01.10.1958 р.). “Ірина Михайлівна клопочеться на кількох фронтах. Аз многогрішний маю один фронт – писання та перекладання. Але й з цим єдиним фронтом ніяк не дам ладу.”(До М.Т.Рильського; 1963 р.).


З інтимізацією тексту пов’язані вислови, що передають ставлення перекладача щодо процесу, використання експресивно забарвленої й просторічної лексики та конструкцій: Збаламутив моє гірке існування лист від спілки словацьких письменників.” (До М.Т. Рильського; Ф. 137 №5039).


Специфіка приватно-ділового листування зумовлює обмеження мовних засобів: “Одержали вашу напіввітальну, на чверть обіцяльну і на чверть ділову листівку.” (До Дроб’язків; 12.05.1958 р.). “Отже, все обмежилося кількома свіжими, хоч і не новими стилізаціями народних пісень (ну, от, хоч би “Прощання” - “Не сумуй одна, не журись одна”) і скінчилося страшним словоблудством останньої поеми про Шевченка.”(До З.Геник-Березовської; 04.08.1963 р.).


Синтаксична своєрідність приватно-ділового епістолярію Г.П.Кочура виявляється в наявності  композиційної рамки епістоли, унормованому розташуванні мовного матеріалу, рубрикації:


1.Поздоровляю з “Гамлетом”. Якраз тоді з’явився тритомовий Шекспір- у другому томі був мій “ Гамлет”…


2.Віршики Верлена, про які пише М.Т. такі: ...


3.Особливості в римуванні … - йдеться про вірш “ Таке небо над дахом”.


4.А.Чеботаревская - перекладачка, дружина Сологуба….


5.Після Словацької Антології словаки (Спілка письменників) запропонували упорядникам приїхати…


6.Наказ моєї дружини. Вона жартома якось сказала Максимові Тадейовичу: “Я Вам забороняю хворіти”. То оцей наказ він і намагався виконати..


7. М.Т. забув, що “Гаспара  Гаузера” він “поновляв” для Ільченка…


8. Справді, тоді нас було троє, а книжка Верлена одна, то я ще позичав у Білецького один примірник…


Здається, все. Ваш Г.К.” ( До Б.М.Рильського; 26.12.1987 р.).


Приватно-товариському епістолярію притаманний синтез розмовних та книжних конструкцій, закріпленість деяких типів речень за певною композиційною частиною. Вокативні речення найчастіше розташовані в зачині листа, запитальні речення – в кінці епістоли: Дорога Надіє Віталіївно!” (До Н.Суровцової; 16.03.1963 р.). “Ну, чимало новин є, але писати ліньки. Може б отак над’їхав?” (До М.Лукаша; 02.1968 р.) “Чи Ви “День поэзии” дістали? А Хафіза? А ще що? Лія Наумівна, а де мій Пастернак?”( До Дроб’язків; 09.12.1956 р.).


Особливість приватно-ділового спілкування полягає у синтаксису також має прояв у використанні особливих словосполучень із дієсловами наказового способу, різноманітних етикетних формул: Передавайте вітання синові, а також усім, хто мене запам’ятав, приходячи до Вас. Іра вітає. ”(До Дроб’язків; 09.12.1956 р.). “Отримав обидва листи. Починаю відповідь з другого, бо він легший.”(До М.Т.Рильського;1961 р.).


Для синтаксису листування характерне функціонування приєднувальних конструкцій; що відтворюють невимушеність, безпосередність у вираженні емоцій: “Бідолашні мадяри. Ще бідолашніший я. Лукаш - ні, бо щодня ходить на Дніпро й прикидається, що перекладає Гавлічка..”(До М.Т. Рильського; 03.07.1963 р.). “У четвер о дванадцятій буду. У мене також є про що гомоніти – в “Дніпрі” ( колишній Держлітвидав) обговорювали план, - є чим поділитися. Знов же таки Верлен. Також мої перитрактації з т. зв. Керівництвом про Словаччину. Та й про “Декамерона” Лукашевого.”(До М.Т.Рильського; Ф 137№5040).


До семантико-синтаксичних особливостей ідіостилю приватно-товариського листування Григорія Кочура належить також зміна семантики слова, що трактується як гра слів: “Приїхав би та послухав міркування на тему “Що Лукашеві можна, того Лукашенятам (чи Лукашенкам, чи щоб не українізувати – Лукашідам) – зась.” (До М.Лукаша; 03.04.1966 р.); політематичність та фрагментарність надфразових єдностей; особливості мовного етикету; поліфункціональність: “Дещо нового вийшло, - Петрарка (Солоповича), Кохановський (цікавий – Мартинова – Самойлова)…” (До М.Лукаша; 26.03.1971 р.).


Функція інтимізації приватно-ділового листування реалізується в граматичних (переважно синтаксичних) засобах вираження: еліпсисі, пробах та помилках щодо вибору синтаксичної структури, які Ш.Баллі називав непрямими засобами: …що він думає робити?… Статейку хочу нашкрябати. Може він потроху буде містити, серіями? А над критичним відділом хто управитель? А що взагалі вже цей Всесвіт зробив? Який він вигляд має чи матиме?” (До Дроб’язків; 12.05.1958 р.). “Дві папки антології словацької з виправ. Це, мабуть, дві третини всього матеріалу. Де решта – не знаю. (До М.Т.Рильського; 06.10.1961 р.).


 Крім публіцистичних, офіційно-ділових стильових вкраплень у розмовно-розповідну мову епістолярію трапляються як невеличкі власні літературні експерименти, так і цитати з усної народної творчості, з класики української і світової літератури: “Обидва хлопці хороші, стилісти добірні, і школа твоя: ти їх породив, ти їм рекомендації пиши” (До М.Лукаша; 01.1968 р.). “Отсюда его, як каже гробар з Гамлета в перекладі Лозинського: Я шлю тобі свої міркування (вони як і наші міркування), а ти підпиши і негайно висилай хоч  мені…” (До М.Лукаша; 1964 р.).


У Третьому розділі“Мовна особистість Г.П.Кочура на тлі його епістолярію” висвітлюються категорії контексту та підтексту в соціальному й мовному вимірі, розглядається явище аури автентичності в епістолярному тексті, відображення перекладацького процесу та мовні питання в листах Г.П.Кочура, індивідуально-авторські мовні засоби, що використовувались під час написання листів.


Епістолярна спадщина Г.П.Кочура дає уявлення про мовну індивідуальність автора. Реалізована в ідіостилі конкретного комуніканта, мовна компетенція виявляється в його фонетичних та інтонаційних характеристиках, доборі лексем, синтаксичних конструкцій, власне індивідуальних нахилах до використання мовних ресурсів для  самовираження та самоідентифікації. Зовнішній пласт епістолярію Г.П.Кочура має надзвичайну автобіографічну цінність: у ньому відбито всі аспекти громадського, творчого, особистого життя майстра: “Між іншим, я знову придбав хоч поганеньку, але адресу.”(До М.Т.Рильського; 06.10.1961 р.). “Настрій не дуже райдужний - через усякі обставини, на додаток і хатні: Ірина Михайлівна раптом захворіла (серце)…”(До М.Лукаша; 1971 р.).


До другого пласту епістолярію Григорія Кочура  належать описи  літературно-критичної, перекладацької,  громадської діяльності, література, мова, журналістика: Нетерпляче очікую повідомлення про те, що ви отримали Зерова. Цікавлять мене і відгуки в пресі про це видання, якщо такі з’являться.”(До В.Бургардта; 07.05.1966 р.).“Напишіть, як закінчилась спроба атентату на Рильського з метою вирвати рецензію.” (До М.Лукаша; 01.10.1958 р.).


До найглибиннішого пласту епістолярію входить самоаналіз, розкриття потаємних механізмів своєї вдачі. В листах Г.Кочур постає уважним та щирим другом, який постійно цікавиться й переймається життєвими клопотами, сам ділиться найпотаємнішим, найсокровеннішим, найделікатнішим: “31 січня - 1 лютого в Москві сидить Совет по художественному переводу. Дістав я виклик, спершу злякався, а потім заплющив очі й дав телеграму, що приїду. Якщо вже так, то, мабуть, я таки примушу себе написати їм статтю про Рильського.”(До М.Лукаша;01.1968 р.)


Елементи камуфляжу, пов’язаного з певними історичними і життєвими  ситуаціями, є обов’язковими елементами листування доби тоталітаризму: “Якщо взяти до уваги, що скоро, не зважаючи на відомі ускладнення в світі, наша справа таки дійде до кінця, то просто боятимусь довірити свою долю видавничим примхам.”( До Дроб’язків; 09.10.1956 р.).


Справжній зміст листа Г.П.Кочур приховує в контексті та підтексті за допомогою таких прийомів, як “евфемізми високого”, блазнювання, гра слів та змістів, авторські ремарки, графічні підкреслення, скорочення, алюзії та метафоричні образи: “Отакі мої міркування, глибоко, як бачите, провінціальні. А як там міркують по столицях - Вам видніше. Може, там думають, що читачеві потрібен не творчий шлях, а тільки прикінцева зупинка…”(До Дроб’язків; 30.05.1958 р.). “Видавництво в стані кризи. Чумака, мабуть, знімуть, а що за люди туди прийдуть - або невідомо, або надто добре відомо.” (До М.Лукаша; 03.04.1966 р.).


Автентичність образу автора в епістолярних текстах простежується за умови співвіднесеності останніх з усім комплексом об’єктивних біографічних відомостей про автора, з його творчістю та історичними обставинами. Усі ці фактори дають змогу відтворити справжній контекст та підтекст епістолярію.


Досліджуваний епістолярій відзначається тим, що в ньому відбито весь процес перекладу - від задуму до оцінювання результатів: Хочу переробити давніші свої переклади…Якоюсь мірою цікавлять мене ваганти.. По давньому цікавлюсь також історією перекладу. Розбудовую тему про переклади з античних авторів.” (До Й.Кобіва;  21.11.1981 р.). “Вірш цей переклав не з любові, а з розрахунку. Він видається мені все ж таки  надміру математичним, розміреним та розміченим, похмура атмосфера-вміло зорганізованою. Звичайно, поезія – словесна штука і має бути штучною, але тут цього занадто… Переклав з міркувань престижу - чому б українській літературі , поруч із застарілим перекладом Грабовського, не мати перекладу сучаснішого! Я тоді не знав про переклад Св. Гординського… Загалом, я невдоволений.. ” ( До М.Лукаша; 1969 р.).


 У листуванні висвітлено проблеми, з якими зіткнувся автор, шляхи їх  розв’язання, публікація творів та висловлення вражень від власної та творчості колег: “Вірш “Циганська біблія” – один з найулюбленіших моїх віршів в усій Тувімовій спадщині, отже, прикро особливо, що перекласти його добре не пощастило, - деякі деталі з перекладу безнадійно вислизнули. Ритм місцями легко навертається на хореїчну схему, місцями ще легше - на анапест, часом з домішкою паузника.. В трьох місцях рядки довші (третій рядок четвертої і п’ятої строфи, а також останній рядок). Мені в хореїчному варіанті не випадало здовжувати, хотілось тільки останній рядок зробити довший, щоб природніше звучав.” ( До Дроб’язків; 30.05.1958 р.).


Епістолярій багатий на детальний аналіз віршованої техніки на усіх мовних рівнях із погляду нормативного чи ненормативного вживання лексики, звукосполучень, граматичних форм, милозвучності: “Те, що надсилаю, викликає деякі заперечення в мене самого, викличе в інших. Дещо випало, дещо не точно, дещо не гладко. Там рима не ідеальна, там не цілком доброзвучно. Я, наприклад, уявляю, яке обурення викличе в вірші “До простої людини” “табун диких баб” - адже збірка про питання перекладу виявляє дуже рішучу бабофобію, в більшості випадків цілком слушну й актуальну, а інколи трохи й пуристично-педантичну. У мене череда диких молодиць і в рядок не влізла, та крім того баба в нас така має, окрім значення “старуха” іще й той вульгарний відтінок, який власне й потрібен Тувімові. Натомість торжество ідеї маємо в поезії “Ao ntoe conoila” - там навіть “oaoina” Тувімова обійшлась у мене без баби…” (До Дроб’язків; 12.05.1958 р.). “Я не знаю, може, треба було  докласти зусиль, щоб перші й треті рядки в кожній парі строф були на одну риму. Як в оригіналі (le toit-on voit, est la-voila)- я колись так і пробував зробити. Але боюсь, що це піде на шкоду невимушеності вислову.” (До М.Т. Рильського; Ф. 137 №5039).


 У листах знайшла відображення педагогічна діяльність Г.П.Кочура - обмін досвідом та надання консультацій і порад: La novicella delmio ingegno - звичайно, краще був би “човник мого духу”, трохи гірше - “мого розуму.””(До Ю.Мушака; 14.08.1969 р.).


Рекомендації та поради виявляють фаховий мовознавчий підхід до фонетичних, лексичних, морфемно-словотвірних, граматичних та інших характеристик тексту: “Треба бути дуже великим майстром і новатором, щоб перекладати Данте силабікою і щоб це було добре. Єдине, про що можна сперечатися, це римування. Чоловіча рима в італійській - це рідкість, бо там не так багато слів з наголосом на останньому складі. Отже, у Данте закінчення  (майже без винятку) жіночі. Так перекладав Карманський, так і Порембович (для) польської це природно). Рильський залишив так, а потім дуже шкодував і казав, що переробляючи далі, запровадить чергування чоловічих і жіночих рим. Так зробив і Дроб’язко.”(До Ю.Мушака; 26.03.1969 р.)


Чимало з міркувань, пропозицій Г.П.Кочура не втратили своєї ваги і в наш час.


Особистість Григорія Порфировича Кочура – талановитого перекладача та відомого громадського діяча названої доби позначилась і на його індивідуальному-авторському стилі епістолярію. Досліджувані тексти виявляють творчий підхід автора до народної мови, зумовлений талантом, особливостями світогляду, життєвого досвіду, загальної культури. В індивідуальному світосприйманні та психології мовотворчості трансформується загальновживана розмовна мова: “У мене також є про що гомоніти…” (До М.Т.Рильського; Ф. 137№5040). Але не кваптеся з дріб’язковими причіпками, щоб не наробити ляпсусів.”(До Ю.Мушака; 14.08.1969 р.).


В епістолярії досліджуємо індивідуально-авторські засоби Г.Кочура: специфічну лексику, різноманітні тропи, що розкривають багатство асоціативних зв’язків, посилюють та увиразнюють емоційне й оцінне забарвлення вислову: Запарився з усім і зовсім…”(До М.Лукаша; 13.12.1965 р.). “…щоб хоч якось подолати опір того словесного матеріалу, убгати непокірні слова в терцини..”( До Ю.Мушака; 14.08.1969 р.). “У перекладацькому болоті недавно вимазували І.І.Стешенко...” (До М.Лукаша; 03.04.1966 р.).


Індивідуальністю позначені процеси номінації й метафоризації, в яких відбивається інтелектуальне та емоційно-експресивне, офіційно-ділове й інтимно-ліричне забарвлення слів: “ Збірка про питання перекладу виявляє дуже рішучу бабофобію..” (До Дроб’язків; 12.05.1958 р.). “Я люто лукашую: нічого, неспроможність повнісінька.” (До М.Лукаша; 02.1967 р.).


Епістоли багаті на новотвори, зокрема на позначення діяльності Спілки письменників, з якою Кочура пов’язували складні взаємини. Діяльність Спілки Кочур порівнював із піратством, а співпрацю з нею - ренегатством: “Ходив я уже в завальництво. Веселі роджери кажуть, що їх влаштовує тільки твоя рецензія на Родарі.” (До М.Лукаша; 1964 р.). “…тебе включено в число премієпросців.” (До М.Лукаша; 12.1967 р.).


В новотвори, складені з двох-трьох семантично далеких коренів автор вкладає сатиричний або іронічно-дошкульний зміст “…Маршаколукашобернські теми…” (До М.Лукаша; 10.01.1971 р.). “…дістати для мене бажанівсько-італійську скороспілку.”(До М.Лукаша; 01.10.1958 р.)


 Показове вживання новотворів з переосмислених прізвищ: Злукашіння його…скінчиться.” (До М.Лукаша; 10.01.1971 р.).“…плоди запоїв - Лорчаного і горілчаного.”(До М.Лукаша; 02.1967 р.).“Що Лукашеві можна, того Лукашенятам (чи Лукашенкам, чи щоб не українізувати – Лукашідам) – зась.” (До М.Лукаша; 03.04.1966 р.). “А тепер сюди ще долучився Лівшиць, який  будет отнюдь не лифшид…” (До М.Лукаша; 26.03.1971 р.).


Листи Г.Кочура містять переосмислені відомі цитати, влучні авторські вислови: “Я з фортеп’яном змагатися закінчив.” (До М.Лукаша; 16.03.1971 р.). “Прочитай, засвой гарненько й чимдуж висідай з карети минулого, бо в ній нікуди не приїдеш” (До М.Лукаша; 01.1968 р.).


 В епістолярії перекладачів головною є ідея збереження та розвитку  української мови. Мовні поради Г.Кочура, висловлені в листах, стосуються звукової, морфемної, словотвірної будови слів, правильного їх уживання, семантичного тлумачення. У досліджуваних текстах чимало рекомендацій щодо вживання синтаксичних та морфологічних варіантних форм: Уникати непомітної модернізації української лексики… “угостити” і  “підчинених” – русизми…”(До Й.Кобіва;  21.11.1981 р.) Евфонічного принципу все таки раджу дотримуватись.” (До Й.Кобіва;  21.11.1981 р.). “… роман Smierc Wergiliego”(чомусь саме так, а не  Wergiliusza)...”(До М.Т.Рильського; Ф. 137 №5040). “У примітці треба, очевидно, пояснити грімницю - свячену свічку, яку запалюють під час грози, чи коли хто помер, а часом намагаються вмирущому встромити в руку. Погляньте, до речі, як виглядає це слово в 1 томі Укр. Рос. Словника. Сказано: редк., а прикладу жодного… В останній строфі миготять і вібрують не рядки, а версети, оті самі позначені цифрами речення біблії. Я не насмілився написати “стихи”, думаю, що тут вистачить і нейтральних рядків…Слово “чарує” треба, ясно, сприймати не в сучасному “очаровательном смысле”,  а в розумінні таки прямому, - чари, як “колдовские манипуляции”. ” (До Дроб’язків; 30.05.1958 р.).


 


Епістолярій Г.П.Кочура та інших перекладачів становить багате джерело мовних, стилістичних, образних засобів, які поповнюють сучасну українську літературну мову.


 


 


Висновки


 


У загальних висновках підсумовано основні результати дослідження:


Протягом всієї історії української мови, літератури, культури листування відігравало важливу комунікативну роль обміну інформацією, сприяло поширенню прогресивних ідей серед багатьох діячів української культури та певним чином впливало на мовотворчий процес. Піднесення значення епістолярію серед української творчої еліти у ХХ столітті було спричинене складними суспільно-політичними обставинами, зокрема, пануванням суворої цензури на друковану продукцію та відсутністю достатньої кількості спеціальної української періодики. В епістолярії відбито погляди багатьох культурних діячів, зокрема мовознавців, на перспективи розвитку української літературної мови.


Виокремлення епістолярного стилю з-поміж інших функціональних стилів сучасної української літературної мови ґрунтується на таких ознаках: специфічна сфера використання; функція заочного спілкування; регулювання стосунки між комунікантами відповідно до мети висловлювання та прагматичної настанови автора –; жанрова специфіка текстів: листи (епістоли), записки, щоденники, мемуари.


Епістола є відображенням епістолярної діяльності, що вирізняється характерною будовою: специфічною архітектонікою; прагматичними часово-просторовими координатами; етикетними-формулами письмового спілкування (офіційними/ неофіційними). Виділено такі функціонально-стилістичні типи епістол: офіційні (службові, ділові), наукові, публіцистичні, художні, неофіційні (приватно-побутові), електронні. Для епістоли характерні такі функції: комунікативна, когнітивна, експресивно-емоційна, метамовна, фатична та прагматична.


Адресованість конкретній особі є найважливішою конститутивною ознакою будь-якого епістолярного тексту. Аналіз епістолярної спадщини Г.П.Кочура за ознакою адресованості дав підстави диференціювати її на приватно-товариське та приватно-ділове листування.


Приватно-діловий епістолярій перекладача має чітку рамку, в ньому збережені всі правила та вимоги, що застосовуються до приватно - ділової та наукової  епістоли. Тексти епістол витримано в рамках офіційності та етикетності. Для приватно-товариських епістол характерна вільніша структурна будова, де може бути відсутній один із компонентів рамки листа. Мовні формули-кліше поширюються та майстерно обігруються.


Чергування дискурсів у приватно-діловому та приватно-товариському епістолярії зумовлене індивідуальними нахилами автора. Перевага того чи іншого дискурсу визначається змістом листа, формою викладу інформації, індивідуально-авторською манерою висловлювання. Листам Григорія Кочура властива жанрова та стилістична різноманітність, вони поєднують ознаки розмовного, художнього, публіцистичного, наукового стилів.


Мовна особистість Г.П.Кочура визанчає характер його ідіостилю. Автор майстерно використовує граматичні засоби, спрямовані на творення певного стилістичного  ефекту  відповідно до мети й призначення епістоли. Приватно-діловий епістолярій Кочура характеризується відносною стандартизацією мовних засобів. У приватно-товариському листуванні переважає розмовно-побутова та просторічна лексика, тропи. Інтимізація виявляється в ставленні до предмета, використанні емоційно забарвленої й просторічної лексики та експресивних конструкцій. Мовні засоби образності завдяки специфіці приватно-ділового листування представлені в ньому в значно меншому обсязі.


Синтаксичну своєрідність приватно-ділового епістолярію підкреслюютьв  композиційна рамка епістоли, унормоване розташування мовного матеріалу, рубрикація, синтез розмовних та книжних конструкцій, закріпленість деяких типів речень за певною композиційною частиною, використання в кличному відмінку звертань, наявність у тексті епістол характерних словосполучень із дієсловами наказового способу, відповідних етикетних формул. Вокативні речення найчастіше розташовані в зачині листа, запитальні речення – в кінці епістоли.


До індивідуальних стилістичних ознак синтаксису приватно-товариського листування Григорія Кочура належать: зміна семантики слова, завдяки грі слів; використання приєднувальних конструкцій; невимушеність у доборі емоційно забарвлених мовних засобів; політематичність та фрагментарність надфразових єдностей, визначальних для епістолярного стилю; відображення особливостей мовного етикету. Функція інтимізації виявляється і в граматичних (переважно синтаксичних) засобах вираження: еліпсисі, у виборі синтаксичної структури. Крім публіцистичних, офіційно-ділових стильових вкраплень у розмовно-розповідній мові епістолярію трапляються невеличкі авторські літературні експерименти, цитати з усної народної творчості, з класики української і світової літератури.


Епістолярній спадщині Г.П.Кочура притаманна аура автентичності. Зовнішня інформативна оболонка листування містить значно глибинніший зміст - літературно-критичний аналіз та самоаналіз, які часто приховані в контексті та підтексті, що створюються, зокремаза допомогою як: “евфемізмів високого”, блазнювання, гри слів та змістів, авторських ремарок, графічних підкреслень, скорочень, алюзій та метафоричних образів.


У досліджуваному епістолярії відбито весь процес перекладу та детальний аналіз віршованої техніки на всіх мовних рівнях із погляду нормативного чи ненормативного вживання лексики, звукосполучень, граматичних форм, милозвучності.


 Листи також відображають педагогічну діяльність Г.П.Кочура - обмін досвідом та надання консультацій і порад; у листах відзначено наявність конкретних рекомендацій щодо фонетичних, лексичних, морфемно словотвірних, граматичних та інших засобів.


Неповторний ідіостиль Г.Кочура: формується вживанням специфічної лексики, різноманітних тропів, що передають різноманітність асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють емоційне і оцінне забарвлення слова, динамізують процес авторської номінації й метафоризації, репрезентують інтелектуально й емоційно-експресивне, офіційно-ділове та інтимно-ліричне забарвлення слів, закріплене в суспільній мовній практиці.


В досліджуваному епістолярії простежується ідея збереження та розвитку  української мови. Мовні поради Г.Кочура, висловлені в листах, стосуються звукової, морфемної, словотвірної будови слів, правильного їх вживання, тлумачення семантики, рекомендації щодо синтаксичних та морфологічних  варіантних форм.


 Епістолярій Г.П.Кочура та інших перекладачів є важливим джерелом мовного, стилістичного, образного збагачення української літератуної мови.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины