ФІЛОЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО : ФИЛОЛОГИЧЕСКАЯ Терминология МИХАИЛА ГРУШЕВСКОГО

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, розглядається стан вивчення наукової проблеми, визначається об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета й основні завдання роботи, визначаються методи та джерельна база дослідження, розкривається новизна, теоретичне значення та практична цінність дисертаційної роботи, подаються відомості про апробацію роботи.

У першому розділі “Сучасні проблеми термінознавства і питання вивчення історії української філологічної термінології” розглядаються теоретичні питання й проблеми термінознавства в контексті сучасних напрямків лінгвістичних досліджень, подаються найважливіші лінгвістичні поняття, що лягли в основу дисертаційної роботи. З’ясовано, що в розвиток української термінології вагомий внесок зробили І. Франко, М. Драгоманов,
М. Старицький, І. Нечуй-Левицький. Важливу роль у процесі термінотворення відіграє постать М. Грушевського. У творчій спадщині вченого, крім історичних, є філологічні праці, в яких зафіксовано значну частину літературознавчої, фольклористичної та мовознавчої термінології.

У другому розділі “Лексико-семантичний аналіз системи філологічних термінів Михайла Грушевського у світлі його теоретичних поглядів”, який складається із десяти підрозділів, розглядаються терміни на позначення різноманітних філологічних понять, зафіксованих у творчому доробку М. Грушевського. Вони пов’язані з усіма розділами літературознавчої науки і відображають стан і проблеми розвитку термінології в українській літературній мові на межі ХІХ – ХХ ст. Аналізовані терміни утворюють розгалужену систему, в межах якої виділено десять функціонально-тематичних груп.

У першому підрозділі “Терміни на позначення літератури та науки про літературу” відзначається, що для позначення сукупності писаних творів, у тому числі й художніх, уживалися синонімічні назви: писемство, письменность, письменство, словесність і література, які утворюють тематичну групу “художня творчість”. Гіперонімом цієї підгрупи став термін література. Термін література входить до складу численних номенклатур, найчастіше вживаною серед яких є номенклатура українська література. Проте з 70-х років ХІХ ст. починає активізуватися слово письменство як абсолютний синонім до слова література, таким чином звужуючи свій семантичний обсяг до значення, аналогічного значенню слова “література”, а письменность – до значення “грамотність”.

У другому підрозділі “Терміни на позначення діячів літератури” проаналізовано понад 60 найменувань. Гіперонімом цієї тематичної групи є термін літературний діяч, поряд з яким функціонує ряд гіпонімічних термінів: письменник, літературник, літерат, літератор. Зазначено, що у своїх працях вчений використовує близькі до терміна письменник слова писатель, письмак, писач. Часто вживаним є термін автор. Для найменування авторів поетичних творів вживаються терміни поет, поет-гімнограф, поет-співець. Поряд з ними функціонують терміни: критик, біограф, книжник-коментатор, що вказують на діячів з галузі критики; перекладач, перекладчик називають діяча літератури, який займається перекладацькою роботою, фольклорист, міфолог, міфологіст, кобзар, гуморист, сміхотворець, юморист, літописець, мемуарист, апокрифіст, етнограф, публіцист, що називають діячів з галузі літератури та фольклору. Серед зазначених термінів найчастіше вживається вченим термін фольклорист, коли йдеться про дослідження фольклорних матеріалів. “Прийнято було нами за аксіому , що теми казок і повістей ідуть з Індії, отже робота фольклористів зводилась на те, щоб з купи європейських варіантів вибрати найбільш зближені до індійських та вказати посередні стадії, через котрі дана тема з Індії поширилася по Європі”. До рідко вживаних термінів у творчому доробку вченого належать терміни агіограф, компілятор, панегірист. Термін панегірист іноді доповнений у працях М. Грушевського терміном біограф і творить термінологічну форму панегірист-біограф.

У третьому підрозділі “Терміни на позначення літературних напрямків і шкіл” зазначається, що наукова термінологія цієї тематичної групи відображає специфіку розвитку української літератури і часто допомагає з’ясувати  підґрунтя для розвитку того чи іншого літературного жанру. Так, вказуючи на зародження романтичної літератури, вчений зазначає: “…героїчні та романтичні епізоди і дивні пригоди, які стрічалися в біблійних і хронологічних компіляціях, так само як такі ж епізоди агіографічні, служили переходом до повістевої, романтичної літератури, досить розвиненої на візантійськім ґрунті…”. З напрямком романтизм у
М. Грушевського пов’язані поняття: романтична поезія, романтичний твір. Важливий і характерний для тематичної групи термін реалізм у вченого стає основою для творення номенклатур типу реалістичне оповідання, реалістичний твір. Поряд із терміном натуралізм у працях вченого функціонують терміносполуки натуралістична міфологія, натуралістичний образ.

Доведено, що не завжди в працях М. Грушевського спостерігається чітке розмежування понять: художній метод і стиль; напрям і школа; стиль і манера. Свідченням цього може бути наявність у нього терміна порівняльно-літературний метод з не зовсім прозорим змістом. Творчість діячів окремого історичного періоду М. Грушевський позначає сполуками літературний стиль, літературний рух і літературна хвиля.

Загалом засвідчені Михайлом Грушевським терміни цієї тематичної групи відображають активізацію літературного процесу в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а також сприяють становленню методологічних засад літературно-критичної думки в Україні.

У четвертому підрозділі “Терміни на позначення типів і різновидів літературних творів” описано понад 500 одиниць, що вживаються в працях дослідника. Гіперонімом цих термінів є твір. Термін твір часто конкретизується в номенклатурах: літературний твір, усний твір, словесний твір, дидактично-політичний твір, моралістичний твір, реалістичний твір тощо. Відзначено, що понад 400 разів у творах вченого зафіксований термін текст, а також термінологічні словосполучення, до складу яких він входить: текст автентичний, текст билинний, текст біблійний, текст євангельський, текст канонічний, текст оригінальний та ін.

Гіперонімом тематичної групи назв оповідних різновидів є термін проза, з яким творяться і словосполучення: художня проза, січена проза. Говорячи про величний твір давньоруськоукраїнського періоду “Закон і благодать” ХІ віку, вчений для характеристики його вживає терміносполуку гарна проза. Гіперонім проза охоплює гіпоніми на позначення літературних видів та жанрів: оповідання, повість, начерк, роман, новела. М. Грушевський виділяє казки-новели та чисті новели, а також творить з цим терміном похідні поняття: новелістична тема, новелістична переробка, новелістичний характер.

Навколо терміна-гіпероніма повість об’єднуються гіпонімічні терміносполуки: повість біблійна, повість воєнна, повість євангельська, повість фантастична, повість легендарна, повість поетична, повість прозаїчна та ін.

Тематична підгрупа “лірика” репрезентована відповідним терміном лірика й термінами-гіпонімами вірш, стих, поезія. Термін поезія у творчості вченого входить до складу понять, утворюючи тематичні групи:

а) за ознаками жанру: поезія драматична, поезія оповідальна, поезія лірична та ін.; б) за тематичними рисами: поезія героїчна, поезія хліборобська, поезія церковна та ін.; г) щодо національної приналежності: поезія германська, поезія скандинавська, поезія сербська та ін.

Ліро-епічні твори позначені терміном поема, що функціонує як окремо, так і в складі термінологізованих сполук: поема билинна, поема богатирська, поема дружинна, поема епічна, поема народна та ін. У тематичну підгрупу “драма” об’єднуються терміни драма, комедія (комедійка), п’єса, містерія, жарт, діалог.

На позначення “творів наукового жанру” М. Грушевський вживає терміни студія, трактат і терміносполуки апологетичний трактат і полемічний трактат.

У п’ятому підрозділі “Терміни на позначення компонентів, структурних одиниць і поетики художнього твору” аналізуються як відомі    в   українському    літературознавстві,   так  і  авторські  терміни
М. Грушевського, що відбивають основні структурні особливості творів різних родів, жанрів і видів.

Гіпонімом цієї тематичної групи є термін композиція, яким позначається будова літературного твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність. Тематичну підгрупу “структурно-сюжетні компоненти творів різних родів” складають кілька тематичних розрядів термінів. Зокрема, тематичне гніздо “структурно-сюжетні компоненти прозових творів” представлене усталеними і в сучасній українській літературній мові лексемами розділ, глава, частина, експозиція, епізод.

Тематичне гніздо “сюжетні компоненти драматичних творів” репрезентоване термінами діалог, монолог, фінал, а також словосполученнями драматична партія, драматична форма. У тематичній групі “структурні компоненти віршового твору” фіксуємо терміни двостих, двовірш, вступні вірші, фраза. Значна частина термінів об’єднується в тематичну підгрупу “текст, структурні компоненти тексту”. Серед них засвідчені: заголовок, приписка, контекст, текст, підзаголовок, псевдоепіграф.

Одним із значень терміна поетика є “художня форма”, змістовими проявами якої є: тема, ідея, конфлікт (у творі), фабула, зміст. До елементів художньої форми вчений відносить сюжет, композицію, художню форму.

У шостому підрозділі “Терміни на позначення художніх тропів” описуються терміни, які були зафіксовані в працях визначних літературних діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст. і відомі в сучасному літературознавстві. Деякі з них стали основою для творення М. Грушевським власних терміносполук. Так, наприклад, епітет функціонує в працях вченого у складі сполук: побожні епітети, золоті епітети. В окремих випадках дослідник говорить про українські епітети, античні епітети, декоративні епітети.

Зазначено, що вживані попередниками вченого терміни порівняння, метафора, іронія  також фіксуються в працях М. Грушевського. Серед метафор дослідник розрізняє артистичні метафори та міфологічні метафори. Лексема іронія функціонує у словосполученнях: тонка іронія, злобна іронія, делікатна іронія. На позначення передачі чужих текстів, думок своїми словами паралельно вживаються два терміни: парафраз і парафраза, проте надається перевага термінові у формі жіночого роду – парафраза.

У сьомому підрозділі “Терміни, пов’язані з видавничою діяльністю” виділено і проаналізовано кілька лексико-семантичних груп: а) “періодичне видання”, гіперонімом якої є термін періодика та гіпонімічні одиниці: преса, журнал, газета, тижневик, місячник, часопис, часопись; б) “назви осіб, які беруть участь у видавничій справі”, що представлені двома тематичними гніздами. Гіперонімом першого гнізда є термін публіцист і гіпоніми переписувач, справщик, писар. Друге тематичне гніздо представлене гіперонімом видавець і підпорядковує терміни-гіпоніми друкар, коректор, редактор, типограф, копіїст; в) “одиниця матеріалу в друкованому органі” і тематичні гнізда “стаття й літературно-публіцистичний твір, надрукований у періодичному виданні”. Гіперонімом першого гнізда є термін стаття, що в контекстах М. Грушевського вживається понад 40 разів. Гіпонімічними є терміни тематичного гнізда, що позначають “жанрові різновиди статті”: рецензія, замітка, лист, лист-памфлет, лист-паспорт. Виділяється підгрупа термінів на позначення книжкової продукції, гіперонімом якої є термін видання. Гіпонімічні значення мають терміни книга, книжка, книжечка. Серед книг є навчальні, що позначаються лексемами буквар, хрестоматія, підручник, граматка. Тематичне гніздо “об’єднання творів” представлене словами корпус і звод. Для позначення  сукупності  видань,  об’єднаних   тематично, у метамові М. Грушевського функціонує термін серія.

У восьмому підрозділі “Терміни з галузі фольклористики” міститься лексико-семантичний аналіз назв різновидів творів усної народної творчості та їх творців. Номен фольклор (фолькльор) виступає стрижневим компонентом у складі словосполучень атрибутивно-іменного характеру: скандинавський фольклор, український фольклор, слов’янський фольклор, світовий фольклор тощо. Поряд з лексемою фольклор значно рідше вживаються терміни-синоніми: усна література, усна словесність, народна словесність, народна творчість, усна традиція. Вагому частину термінів тематичної групи становлять такі, які вказують на творців та дослідників фольклору: кобзар, міфологіст, міфолог, фольклорист, серед яких гіперонімічну функцію відіграє термін фольклорист.

Значно більшу підгрупу складають назви родово-видових різновидів творів усної народної творчості. Тематичний різновид “твори розповідного епічного жанру усної народної творчості” представлений термінами-гіперонімами: народна повістева словесність, казковий репертуар, народний обрядовий репертуар.

Тематичний розряд “ліро-епічні жанри усної народної творчості” репрезентують терміни і терміносполуки: дума, дума народна, дума українська, дума обрядова; билина, билина великоруська, билина богатирська, билина північна та ін.

Тематичний розряд “ліричні жанри усної народної творчості” сформували терміни й сполуки, що відбивають класифікаційні ознаки творів за темами та національною специфікою. Найбільш частотним у цьому розряді є термін пісня, який вживається вченим понад 230 разів. З цим терміном дослідник творить численну кількість класифікаційних номенклатур: пісні величальні, пісні гребецькі, пісні застільні, пісні клечальні та ін. Тематичний розряд “обрядові жанри фольклору” репрезентований гіперонімом народний обрядовий репертуар. Гіпонімічний ряд створили терміни: гаївка, колядка, коляда, співанка, співаночка, щедрівка, коломийка, русалії, прокляття, закляття, заповідь, плач, голосіння, найменшу частотність вживання серед яких має термін коляда.

У дев’ятому підрозділі “Мовознавча термінологія” піддаються аналізу терміни, пов’язані з мовознавством. Найуживаніші серед мовознавчих є терміни-синоніми мова і язик. Фахівці в галузі мовознавства іменуються філологами і язикознавцями. Наявні в працях вченого терміни азбука і кирилиця, які вживаються для називання системи розташування букв у різних типах звукового письма.

В окрему тематичну групу об’єднуються лексеми, що позначають предмети, пов’язані з вивченням мови: буквар, граматка, словар, словник. На позначення науки про мову функціонує термін лінгвістика (лінґвістика). Значно рідше у цьому значенні вживається термін філологія.

На позначення зворотів чи окремих речень М. Грушевський вживає слова: вираз, вислів, фраза. Великою частотою вживання відзначається у працях вченого термін цитата. Його засвідчено понад 30 разів. Наявний у творах М. Грушевського і сучасний термін транскрипція. Зафіксовано також два мовознавчих терміни на позначення засобів письма в’язь (лігатура) та спіралі (лійки). Вчений бачить різницю між рукописами, які писалися уставом і старшим півуставом та рукописами, відтвореними за допомогою  молодшого  півуставу.    Окремими   мовознавчими   терміни
М. Грушевський характеризує мову художніх творів, вказуючи на стилістичні фігури: епітет, гіпербола, порівняння, метафора.

З погляду лексико-генетичної характеристики ці терміни неоднорідні. Серед них виділяються терміни-інтернаціоналізми (грецизми, латинізми): філологія, стиль, лінгвіст; українські терміни, спільні з російськими, або ж є запозиченнями чи кальками з російської мови: язик, словар, язикознавець, учебник; власне українські утворення: мова, буквар, словник та ін.; термінологічні словосполучення різного типу: язикова група, класична філологія, темпераментний вислів та ін.

У десятому підрозділі “Термінологія на позначення специфічних понять давньоукраїнської літератури та різновидів культових і релігійно-дидактичних творів” описуються терміни і номенклатури праць вченого, які пов’язані з назвами різновидів релігійних і релігійно-дидактичних творів. Частина цих термінів виступає стрижневим компонентом для утворення термінологічних словосполучень. Зокрема, термін апокриф та похідний від нього прикметник апокрифічний функціонує у складі таких словосполучень: апокрифічна повість, новозавітний апокриф, апокрифічне оповідання, апокрифічне євангеліє тощо. На позначення житійної літератури фіксуються терміни: акафіст, апракос, апостол (у значенні “книга”), апостольська легенда, аскетичний твір, пантеїстичне оповідання.

У працях М. Грушевського церковно-релігійні твори, збірники релігійних творів і відповідні поняття, пов’язані з ними, іменуються термінами: богословська література, богословська публіцистика, богослов, вертеп, візія, вірш різдвяний, гомілія, догматика, дуалістична легенда, дуалістична повість, духовний твір, духовний стих, есхатологічна легенда, житіє, житійний стиль, патерик.

Аналіз термінів, зафіксованих у працях М. Грушевського з галузі культової та релігійно-дидактичної літератури, свідчить про вагомий внесок вченого в утвердження української термінології.

У третьому розділі “Склад філологічної термінології з погляду походження” зазначається, що аналізовані терміни неоднорідні з погляду походження. Серед них наявні давні іншомовні інтернаціональні терміни: автор, апокриф, апракос, візія, драма, гекзаметр, гімн, граматика, діалог, епітет, інтермедія, кондак, легенда, література, міф, орація, форма, публіцист, поезія, рима та ін.; давні українські терміни: образ, повість, письмо, запись тощо.; власне українські термінологічні утворення переважно ХІХ ст.: зміст, оповідання, передмова, твір та ін.; терміни спільнослов’янського походження, що позначають специфічні літературно-фольклорні явища української та інших слов’янських мов: билина, дума, кобзар, колядка, переказ, щедрівка тощо; іншомовні терміни, які передаються графікою мови-джерела: bиrlesque; терміни-кальки: післямова ← епілог; життєпис ← біографія; рукопись ← манускрипт.

У першому підрозділі цього розділу “Терміни слов’янського походження” визначаються тематичні групи термінів слов’янського походження. Зазначається, що серед них переважають ті, які увійшли до тематичної групи “терміни на позначення творів усної народної творчості”: пісня, прислів’я, повір’я та ін., а також терміносполуки, вживані з прикметниками слов’янські, українські, усні: слов’янська мова, слов’янська казка, українські думи, усні твори, усні перекази та ін.

Спільні для російської та української мов терміни представлені чотирма тематичними групами: терміни на позначення різновидів художніх творів: писання і писаніє, переробка і перерібка, послання і посланіє ; терміни на позначення структурних елементів художніх творів: глава, розділ, оглав, заспів та ін.; терміни, пов’язані з аналізом художніх творів: образ, герої (твору), дія (у творі); терміни, пов’язані з редакційно-видавничою діяльністю: стаття, статейка, замітка, книга, рукопис, печатарство тощо. Окремі з них характеризуються фонетичною варіантністю, проте надається перевага тому терміну, який є нормативним з погляду сучасної української літературної мови.

Власне українськими є терміни письменник, письменство, діяч, перекладчик, об’єднані у тематичні групи “терміни на позначення діячів літератури й письменників” і “терміни на позначення різновидів творів”: писання, твір, байка, переклад, оповідання, жарт, співомовка. Помітне місце серед власне українських термінологічних утворень посідають лексеми для називання філологів-дослідників, філологів-практиків із суфіксом –ач– типу: оповідач (у творі), перекладач, укладач (збірки пісень), гіперонімом для яких є термін діяч; різновидів усної народної творчості: переказ, прислів’я, казка, голосіння, приповідка, утвір, притча.

У другому підрозділі “Терміни інтернаціонального походження” зазначається, що значну частину філологічної термінології М. Грушевського становлять давні іншомовні терміни, які стали інтернаціональними. Це слова, запозичені з грецької, латинської, французької, рідше – з німецької, італійської, іспанської та арабської мов. Такі терміни з погляду історії мови розглядаються як “міжмовні” синоніми і репрезентують мовно-термінологічну основу, зокрема літературознавства як інтернаціональної науки, що має давню історію. Термінами інтернаціонального походження в метамові М. Грушевського є переважно грецизми (агіографія, стих, критика) та латинізм (література), які давно адаптувалися до граматичних законів української мови.

Структурними особливостями цих термінів є вживання греко-латинського афікса – ізм (изм): реалізм, комізм, ліризм, грецького елемента – і (я): пародія, поезія, трагедія, орація, комедія. Серед термінів інтернаціонального походження значне місце посідають терміни на позначення різновидів художніх творів, тропів і віршових розмірів грецького (псалом, поема, гімн, патерик тощо), латинського (проза, інтермедія, акт, ікт, трактат тощо), французького (етюд, балада, водевіль, роман тощо)  походження, а також терміни з інших мов, що цілком засвоїлися сучасним літературознавством і мовознавством (сага, супліка, скоморохи, шутри та ін.).

У третьому підрозділі “Терміни іншомовного (не інтернаціонального) походження” піддаються аналізу філологічні терміни, які засвоювалися українською мовою в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Активно запозичувалися терміни через посередність інших мов, наприклад, з польської мови: літерат, співанка (пор. польське literаt, spiewаnkа).

Вказано на термінологічні одиниці “гібридного” словотвірного типу. Наприклад, терміни, у яких наявне поєднання латинської основи та українських суфіксів: (віршування, віршар), чи поєднання українського кореня та російського суфікса: читатель; або ж поєднання спільнослов’янського кореня та українського суфікса: – ар (книгар, писар). Одиниці “гібридного” типу найчастіше функціонують у словосполученнях. За лексико-генетичною характеристикою стрижневого компонента розрізняємо такі найуживаніші терміносполуки: греко-східнослов’янські: стих народний, стих побожний, комедія українська, епос народний тощо; латино-східнослов’янські: легенда усна, текст словесний та ін.; латино-іншомовні (латино-німецькі, латино-французькі): трактат апологетичний, трактат полемічний, варіант тексту, текст автентичний, школа літературна; східнослов’янсько-українські: билина великоруська, пісня забавна, пісня галицька, словесність народна; східнослов’янсько-іншомовні: пісня лірична, поезія германська, поезія скандинавська та ін.; українсько-іншомовні: плачі антифонні, плачі солові, діяч літературний, казка-новела та ін.; українсько-східнослов’янські: збірник народних пісень, зміст оповідання; франко-слов’янські: мотив повісті, романтичний твір.

У творах М. Грушевського вживаються термінологічні словосполучення, утворені синтаксичним способом. Це переважно сполучення іменника з прикметником. Інколи вони стають базою для утворення багатокомпонентних термінів-словосполучень: безіменні притчі, паралельні вирази, перекладні повісті, пісенний текст, нерівноскладовий рецитований ритм, панегірична церковна творчість та ін., які виконують функцію описових номенклатур. У синонімічні зв’язки з іншомовними лексемами вступають слова-кальки, які функціонують як абсолютні синоніми. Проте вони можуть відрізнятися як стилістичною маркованістю, так і семантичними відтінками. Наприклад: післямова – епілог, життєпис – біографія, рукопис – манускрипт. Паралельне вживання термінів вірш і стих призвело до утворення кальки з другим смисловим терміноелементом –роб–, –твор– для називання “бездарних поетів”: віршороб, віршотворець. Загалом, калькування та використання іншомовних термінів без транскрибування не характерне для слововжитку М. Грушевського.

Четвертий розділ “Структурно-граматична та словотвірна характеристика філологічної термінології М. Грушевського” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі аналізуються структурно-граматичні особливості філологічних термінів М. Грушевського у порівнянні з сучасними філологічними термінами. У наявних багатослівних термінах ученого переважають двослівні прикметниково-іменникові або іменниково-прикметникові утворення. У такому двослівному терміні іменник (часто й прикметник) є “термінологічного походження”, а самі двослівні терміни є назвами різновидів тих літературних понять, які представлені в двослівному утворенні іменником. Так, на основі терміна пісня засвідчено понад 70 двослівних термінів типу пісня вояцька, пісня весняна і под.; більше 50 двослівних термінів є зі словом вірш: вірш героїчний, вірш книжний та ін.; понад 50 термінів нараховується зі словом повість: повість агіографічна, повість апокрифічна і под. З терміном твір зафіксовано 60 двослівних термінів типу: твір автентичний, твір анонім та ін. Однослівні філологічні терміни в більшості випадків є сучасними як за значенням, так і за фонетико-морфологічним оформленням. Серед термінів, які зараз практично не вживаються, є, наприклад, такі: агіограф, апокрифіст, відзова, мемуарист і под. Для ряду термінів, наявних у працях ученого, характерне явище синонімії. Це, як правило, абсолютні синоніми: уривок – виривок, твір – утвір, вступ – уступ; двовірш – двостих. У творах М. Грушевського при наявності таких лексичних дублетів переважають ті терміни, які функціонують у сучасній літературній мові: уривок, твір, вступ, двовірш тощо.

У вживанні М. Грушевським термінів іншомовного походження є деякі особливості. Окремі терміни іншомовного походження мають іншомовні паралелізми: декламація і рецитація; персона і персонаж. Ряд іншомовних термінів має фонетичні варіанти: міф і міт; гумористичний і юмористичний. Деякі терміни, на відміну від тих, що вживаються в сучасній українській мові, мають паралелі в роді: рим і рима; парафраз і парафраза. Фіксується паралельне вживання вченим окремих синонімічних термінів: анекдот і сміховина, копія і відпис. Інколи поряд з питомими українськими функціонують терміни-русизми: стих, басня, начерк та ін.

У другому підрозділі “Спостереження над словотвором філологічних термінів Михайла Грушевського” визначаються основні способи творення філологічних термінів у працях вченого. Оскільки основу філологічних термінів М. Грушевського становлять іменники, то переважна їх більшість творилась морфологічним способом (афіксально). Найбільше термінів-іменників, як і в сучасній українській філологічній термінології, твориться за допомогою суфіксів: пам’ятка, казання, величанка, писання, величання, віршування, авторство, ораторство, літературність, ліризм, критицизм, книжник, тижневик, книгар, друкар, кобзар та ін. Значна частина термінів твориться способом нульової суфіксації: вступ, уступ, переклад, заспів  тощо. Суфіксально-префіксальним способом утворені філологічні терміни, уживані М. Грушевським, як на основі питомих українських, так і запозичених слів (частіше інтернаціоналізмів).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. 

Зібраний і проаналізований матеріал свідчить про вагомий внесок
М. Грушевського у формування, розвиток та становлення наукової лексики сучасної української літературної мови. Вчений торкався багатьох проблем, пов’язаних з вивченням філології. Свої наукові дослідження він будує на величезному архівному матеріалі. Аналізовані філологічні терміни та номенклатури М. Грушевського, яких зафіксовано понад 2500 одиниць, утворюють розгалужену систему, в межах якої виділено десять тематичних груп. Більшість термінів зафіксовано з галузі літературознавства, оскільки основним джерелом досліджень метамови вченого є праці з історії української літератури. Поряд з літературознавчими термінами засвідчуємо також лексеми для найменування мовних понять, які здебільшого пов’язані з вивченням та дослідженням мови.

У термінології М. Грушевського іноді наявні синонімічні вживання мовознавчих термінів: мова і язик, філологи і язикознавці, вислів і фраза. Окремі терміни з галузі літературознавства мають паралельне вживання у формі чоловічого і жіночого роду: вірш – вірша, запис – запись, літопис –  літопись, псалом – псальма, напис – напись, рукопис – рукопись, рим – рима, парафраз – парафраза тощо.

Для метамови вченого характерна лексична варіантність термінологічних одиниць: література – письменство, фольклор – усна словесність – народна творчість – народна словесність, художня література – красна словесність та ін.

У термінологічній системі М. Грушевського, як і в складі української термінологічної лексики, є компоненти, утворені на питомому ґрунті (нерідко як кальки чужих слів): часопис, правопис, прислів’я, нарис, повість, образ. Значна частина термінів є словами іншомовного походження: автор, акростих, апокриф, балада, вірш, гекзаметр, гіпербола, діалог, драма, епілог, інтермедія, композиція, лірика, метафора, новела, епопея, памфлет, рефрен, фабула, ямб, натуралізм та ін. Вчений вдало поєднує інтернаціональні й національні елементи з урахуванням фонетичних та граматичних особливостей української мови. Серед власне українських фіксуємо найуживаніші терміни: дума, гаївка, веснянка, передмова,   твір,    оповідання,    щедрівка   та   ін.   Із    запозичених   у  М. Грушевського часто функціонують давні іншомовні інтернаціональні терміни на зразок: автор, драма, поезія, рима, сатира, строфа, цезура, тема, роман та ін. Учений вживає також терміни, спільні для російської й української мови, надаючи перевагу термінам, які мають форму, властиву для сучасної української мови: писання і писаніє, послання і посланіє та ін. Про переважання у творах
М. Грушевського сучасних фонетико-морфологічних форм термінів може свідчити, наприклад, такий факт: вживання сучасного терміна уривок (твору) засвідчуємо у його творах понад 20 разів, терміна виривок лише 2 рази, а форми вривок, яка активно вживалася літературознавцями та критиками кінця ХІХ ст., не фіксуємо в працях вченого жодного разу.

Порівняння термінів М. Грушевського з відповідними термінами, вживаними в сучасній українській мові, показує, що в них виявляються загальноукраїнські тенденції формування та функціонування філологічних термінів того часу. У терміновживанні вченого значно більше багатослівних термінів, ніж їх є в сучасній термінології. Це пояснюється насамперед неусталеністю термінології, існуванням кількох лексичних паралелізмів, які виступали елементом багатослівних термінів. Лексико-семантичний аналіз термінологічних сполук показав, що серед багатослівних термінів переважають двослівні прикметниково-іменникові або іменниково-прикметникові утворення, в яких іменники (часто і прикметники) мають “термінологічне походження”, а самі двослівні терміни є назвами різновидів літературних понять, які представлені у двослівному утворенні іменником. Найчастіше такі терміни використовує М. Грушевський, коли йдеться про назви різновидів художніх чи фольклорних творів: повість агіографічна, повість історична, вірш моралістичний, вірш посвятний, пісня весільна, пісня обрядова тощо. Значно менше двослівних термінів, утворених поєднанням двох термінологічних іменників: ідея твору, збірник віршів, історія літератури. Зафіксовані двослівні терміни, що становлять собою прикладкову структуру: казка-новела, пісня-колядка та ін. Найменше засвідчено термінів, утворених на основі іменниково-прийменникових словосполучень: байки про звірів, пісні про кохання.

Однослівні філологічні терміни відповідають сучасним як за значенням, так і за фонетико-морфологічним оформленням. Оскільки основу філологічних термінів вченого становлять іменники, то переважна їх більшість утворилася морфологічним способом (афіксально). Значна частина термінів творилася за допомогою префіксів. Для окремих лексем характерним є суфіксально-префіксальний спосіб творення.

Огляд вживаних М. Грушевським філологічних термінів показує, що в переважній більшості (понад 80% усіх термінів) вони є сучасними як за змістом (значенням), так і за фонетико-морфологічним оформленням.

На  основі  проведеного  дослідження    можна   стверджувати, що
М. Грушевський займає чільне місце серед учених-філологів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Філологічна термінологія вченого є вагомим внеском не лише в термінологічну систему української мови, але і в розвиток сучасної літературної мови в цілому.