Семантико-синтаксичні і структурні аспекти цілісних словосполучень сучасної української мови : Семантико-синтаксические и структурные аспекты целостных словосочетаний современного украинского языка

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і новизна, теоретичне і практичне  значення, визначаються мета і завдання, за допомогою розкриття яких здійснюється її досягнення, називаються застосовані методи, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження.

У першому розділі дисертації „Цілісні словосполучення як синтаксична одиниця: основні підходи до кваліфікації синтаксично зв’язаних словосполучень сучасної української мови” робиться огляд вивчення синтаксично зв’язаних конструкцій як у лінгвістиці XIX століття, так і у мовознавстві XX – початку XXI століття (1.1; 1.2), визначається статус цілісних словосполучень в системі синтаксичних одиниць (1.2.1); розкривається специфіка цілісних словосполучень як аналітичних синтаксичних одиниць (1.2.3), опрацьовується семантична типологія цілісних сполук (1.2.2), а також типологія семантико-синтаксичних відношень у внутрішньо - словосполученнєвій структурі (1.2.5).

Проблема лінгвістичної цілісності взагалі й цілісних граматичних одиниць зокрема не є новою у мовознавстві. Підвалини розвитку теорії граматичної цілісності було закладено в кін. XIX – на поч. XX ст. у працях Ш. Баллі, Ф.І. Буслаєва, О.Х. Востокова, В. фон Гумбольдта, О.М. Пєшковського, О.О. Потебні, Е. Сепіра, В. Сімовича, С. Смеречинського, О.О. Шахматова, Л.В. Щерби та ін.

Е. Сепір вперше використав поняття „цілісність”, „об’єднаність у ціле” („totality” в Е. Сепіра) щодо лінгвістичних явищ. О.О. Потебня, розглядаючи цілісні конструкції, вважає, що вони становлять „один акт думки”. Складові частини таких структур вже мають формальне вираження, але у сукупності, переосмислюючись, створюють „нову форму думки”. З теорією цілісності Е. Сепіра та О.О. Потебні перегукуються теорія фракціонованого знака Ш. Баллі та теорія О.О. Шахматова про самостійні й несамостійні відношення між словами.

Лінгвісти цього періоду (О.М. Пєшковський, О.О. Потебня, С. Смеречинський, Л.В. Щерба та ін.) кваліфікували як нерозкладні такі типи цілісних словосполучень: а) кількісно-іменні сполуки; б) словосполучення зі значенням сумісності; в) словосполучення, що становлять поєднання слів з родовою й видовою семантикою; г) складені присудки.

У кін. XIX – на XX поч. ст. теорія граматичної цілісності, як і теорія словосполучення, не була розвинена. Зауваження вчених щодо зв’язаних конструкцій взагалі й цілісних  словосполучень зокрема носять епізодичний характер і, як правило, обмежуються лише констатацією факту існування таких одиниць. Системного розгляду синтаксично зв’язані конструкції набули лише, починаючи з 50-х років XX ст.

Цілісні словосполучення становлять об’єкт вивчення теорії синтаксичної зв’язаності, яка оформилась завдяки працям В.Д. Горяного, І.А. Каншина, Л.І. Коломієць, Д.М. Шмельова, Н.А. Янко-Триницької та ін. Подальшого опрацювання питання синтаксично зв’язаних структур набули в дослідженнях В.В. Бабайцевої, В.О. Горпинича, А.П. Загнітка, А.М. Кожина, Г.О. Козачук, Р.О. Орлової, І.С. Родіонової, Є.М. Смольянінової, Ю.В. Фоменка, В.В. Явір та ін.

У мовознавчій літературі визначилися два підходи до кваліфікації сполук, в яких одним з компонентів виступає синсемантичне слово (лексема релятивної семантики): а) такі конструкції не визнаються словосполученнями (пор. роботи Н.Л. Іваницької та ін.); б) утворення такого типу кваліфікуються як синтаксично зв’язані (цілісні) словосполучення (пор. праці В.В. Бабайцевої, А.П. Загнітка, Є.А. Іванчикової, І.А. Каншина, Г.О. Козачук та ін.).

Згідно з останнім поглядом, що є прийнятнішим і коректно виваженим, синтаксично зв’язані (цілісні) словосполучення розуміються як синтаксичні конструкції, в основі побудови яких лежать стійкі структурні схеми, що відтворюються в готовому вигляді; ці утворення є стійкими лише у плані своєї граматичної організації й вільно наповнюються лексичним матеріалом. Складові частини таких утворень об’єднуються в єдину синтаксичну структуру, загальне значення якої не складається безпосередньо з суми значень її складників, а закріплюється за всією структурною схемою (пор. загальне кількісне значення конструкцій типу зграя чайок, юрба народу, безліч пригод, решта зошитів і под.; загальна семантика сумісності таких сполук, як мати з донькою, кум з кумою, начальник з підлеглими, вони з учителем, ми з ним тощо.). Ступінь членованості цих утворень, як і їх лексико-семантична замкненість, може бути різним, проте спільною для них залишається заданість певної схеми побудови та її незворотність.

Крім специфічного характеру моделі цілісних конструкцій, лінгвісти (пор. дослідження Г.О. Козачук, Р.О. Орлової, Є.М. Смольянінової та ін.) акцентують увагу ще на ряді диференційних ознак цих синтаксичних одиниць: 1) збереження кожним з компонентів свого лексичного значення (пор. сім учнів, відро води, ми з братом, хтось з нас, добрий хазяїн, дещо незрозуміле, від села до річки тощо); 2) як наслідок цього, широка сполучуваність у межах груп лексично сумісних слів (пор.: сукня вільного (елегантного, модного, красивого) фасону (силуету, форми) і под.); 3) денотативність семантики, значення цілісних сполук безпосередньо спрямоване на дійсність (за винятком метафор і перифраз); 4) нечленованість на реченнєвому рівні (пор.: Щорічно прояви грипу, а головне, його ускладнення є причиною постгрипозної пневмонії, госпіталізації великої кількості людей (Освіта. – 2003. - № 3); Жив чоловік на цих зелених горах, На звозах кращого із давніх міст (М. Зеров); Давайте вип’ємо за чудовий жіночий рід, за жіночу красу…(І. Пільгук) та ін.); 5) складений характер  значення синтаксично зв’язаного словосполучення (розподіл функціонально-значеннєвої ваги між елементами сполуки: один з компонентів цілісного словосполучеення є носієм граматичного значення всієї конструкції, а інший – лексичного); 6) функціональна природа синтаксично зв’язаних словосполучень.

Цілісні словосполучень слід кваліфікувати, як вияв функціонального аналітизму, оскільки, по-перше, більшість таких конструкцій містять у своєму складі лексеми релятивної семантики (синсемантичні слова), а, по-друге, виконують у реченні функцію одного члена (спеціалізація флективних форм слів).

Найдоцільнішим постає виділення таких типів  цілісних словосполучень: 1) словосполучення з кількісним значенням (шість учнів, кілька квітів, сотня пасажирів, табун коней і под.); 2) словосполучення зі значенням вибірковості (дехто з хлопців, четверо з них, один з подорожніх тощо): 3) словосполучення зі значенням сумісності (Іван з другом, ми з викладачем, вони з нами і под.). Конструкції цього типу лише тоді є цілісними словосполученнями, коли дієслово-присудок при них має форму множини, тобто дія стосується обох виконавців. У випадку вираження присудка формою однини маємо синтаксично вільне словосполучення, оскільки дія виконується лише одним учасником (пор. батько з сином пішли до школи – батько з сином пішов до школи); 4) словосполучення, до складу яких входять форми типу з обличчям, з руками, росту, віку, поглядом, голосом тощо (дівчина з гарним обличчям, баскетболіст величезного зросту, дивитися сумними очима і под.) Сполуки, до складу яких входять компоненти з носом, з губами, з ногами тощо, лише тоді є  синтаксично зв’язаними, коли позначають органічно притаманну характеристику людини чи тварини. Так, словосполучення дід з сивою бородою, дівчина з довгою косою не є цілісними, оскільки позначають змінну характеристику (в діда може й не бути бороди, а в дівчини коси), в такому випадку словосполучення є синтаксично вільними й аналізуються на рівні речення як окремі компоненти його будови: дід (з чим?) → з бородою (якою?) → сивою; 5) словосполучення, в яких граматично головне слово своїм значенням відповідає члену речення, а залежне розкриває це значення (останніми днями, на тому тижні, літнього вечора, і под.); 6) сполучення прикметників (дієприкметників) з іменниками, що називають родові поняття (веселий чоловік, надзвичайна подія, непомітна річ і под.): Було по всьому видно, що Балаш був чоловік убогий (І. Нечуй-Левицький); Олена собі дівка бойка (Г. Квітка-Основ’яненко); 7) конструкції, утворені на ґрунті співвідносних прийменників (переліт з Києва до Львова, торба з рукава від сорочки, дівчина з родинкою над губою, зупинитися у селі поблизу річки, сидіти на лаві коло вікна і под.); 8) сполуки фазових, модальних дієслів, предикативних прикметників і предикативних прислівників з інфінітивом (почав плисти, мушу прийти, повинен підтримати, треба знайти, і под.). Щодо цієї групи словосполучень варто наголосити, що цілісними словосполученнями є лише сполуки з суб’єктним інфінітивом, тобто такі конструкції, в яких і перший, і другий елементи стосуються одного виконавця, утворюючи, таким чином, складені присудки: Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане (Д. Павличко); Та коли нам ще бракує доказів того, що нація ніколи не повинна заспокоюватися, то свідчення цьому ми маємо цілком наочне (Літературна Україна. – 1998. – 26 лютого). Сполучення дієслів з об’єктним інфінітивом не становить цілісного словосполучення, кожне слово в такій конструкції виконує функцію окремого члена, пор.: Мати попросила мене принести води; 9) сполучення фазових або деяких модальних дієслів з іменником (розпочав роботу, припинив спілкування, ненавиджу зволікання і под.); 10) словосполучення з граматично стрижневими словами що / хто або похідними від них лексемами (дещо незрозуміле, чогось незнаного, хтось непевний, когось незнайомого тощо); 11) метафоричні й перифрастичні генітивні конструкції (сурма великого горя, челюсті сіней, павутина обману, геній українського народу (=Тарас Шевченко), країна тисячі озер (=Фінляндія), легені землі (=ліс) тощо.

Синтаксично зв’язаним словосполученням, як і вільним, притаманне граматичне значення, тобто той чи інший характер відношень між складовими компонентами. У системі цілісних словосполучень  комплетивні  семантико-синтаксичні відношення виступають базовими (пор. батько з сином, ми з тобою, один з хлопців, кожен з нас, дві жінки, декілька столів, почав працювати, повинен йти, треба вчитися, від села до міста, з рушником у руках), проте вони можуть взаємодіяти з іншими типами смислових відношень, в результаті чого утворюються конструкції з синкретичними типами семантико-синтаксичних відношень: а) комплетивно-атрибутивними (одного вечора,  цього дня, гарна господиня, чудова річ, дещо незрозуміле, хтось дивний, з карими очима,  запальної вдачі,  ласкавим тоном); б) комплетивно-об’єктними (десяток мазанок, чверть століття); в) комплетивно-атрибутивно-об’єктними (блиск дотепності, хліб індустрії (=метал, камінне вугілля) тощо).

У другому розділі дисертації „Структура цілісних словосполучень” розкривається сутність методу моделювання як оптимального методу опису структурних особливостей синтаксично зв’язаних сполук (2.1), а також створюються формально-структурні конституентні моделі досліджуваних синтаксичних одиниць з детальним описом специфіки наповнення, можливостей трансформації та ускладнення кожної моделі (2.2).

Метод моделювання передбачає абстрагування від семантики складових частин синтаксичних одиниць та зосередження уваги на різноманітних способах їхнього матеріального вираження. Оскільки цілісні словосполучення становлять особливу підкатегорію в межах категорії словосполучення, специфіка якої полягає в суто синтаксичному характері зв’язаності компонентів та функціонування їх як єдиного члена речення, стає можливим опис моделей утворення синтаксично зв’язаних  словосполучень на найвищому ступені абстракції.

Традиційно для відтворення структурних особливостей словосполучень користуються поняттями стрижневого та залежного слів (пор. праці О.С. Мельничука, М.М. Прокоповича, Г.М. Удовиченка та ін.), проте щодо цілісних словосполучень цей спосіб опису структури далеко не у всіх випадках можна застосовувати, оскільки такі утворення є специфічними одиницями і в них дуже часто постає неможливим визначити головне та залежне слова, а також поставити питання від одного слова до іншого. Зв’язаність цілісних словосполучень зумовлена їхнім функціонуванням, пор.: Мати з Нимидорою порались у хаті, готували вечерю, а він усе сидів і слова не промовив (І. Нечуй-Левицький); – В дорозі до мене не стріне її нічого злого, – обізвалася Мавра.., – перелетить білу стежку від млина до гори, до мене, мов сама та пташка, а в долину пурхне і буде знов у вас (О. Кобилянська).