ПОЕТИКА НУЛЬСУФІКСАЦІЇ : Поэтика НУЛЬСУФИКСАЦИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується доцільність лінгво-дериваційного дослідження поетичних лексем, утворених нульсуфіксальним способом, формулюється мета, визначаються основні завдання та новизна роботи, зв’язок з науковою проблематикою установи, у якій виконано роботу, визначаються методи лінгвістичного аналізу, окреслюються теоретичне значення і сфери практичного застосування результатів дослідження, вказуються джерела роботи, форми її апробації.

У першому розділі “Поетика як лінгвістична категорія” розробляються теоретичні засади розуміння лінгвопоетики, з’ясовується роль мовного складника у створенні поетичного тексту.

Поетика, будучи багатоаспектним явищем, отримала різноманітні трактування як з лінгвістичної, так і з літературознавчої позицій. Для визначення справжньої цінності поетичного тексту важлива не тільки фіксація мовного матеріалу, але й виявлення його генеративних аспектів, семантичних трансформацій у взаємодії з іншими структурними компонентами, з урахуванням належності до епохи, течії, художнього мислення митця, жанру його твору. Методологію такого дослідження дає лінгвопоетика, оскільки до її компетенції входить розгляд творчої зміни лінгвальних засобів як таких механізмів, що реалізують естетичні, експресивні, емоційні, образні потенції мови.

Поетика як лінгвістична категорія охоплює систему мовно-художніх засобів, ужитих з поетичною метою, сукупність основних лінгвостилістичних особливостей творчості того чи іншого письменника або цілого художнього напрямку. У більш вузькому розумінні поетика – це дослідження поетичної мови, з її семантико-функціональною природою в образно-поетичній системі. Тому дослідження цієї категорії базуються на таких основних властивостях поетичної системи: естетичності мовних засобів у поетичному мовленні, що створює важливу інтегральну ознаку художнього твору – естетичну функцію поетичної мови; системності мовної організації поетичного тексту, яка простежується на рівні семантичної, естетичної, образної єдності її компонентів; образності поетичного тексту, яка формує цілісний і внутрішньо єдиний образ твору, його поетичність і є втіленням ідеї автора; експресивності як засобу виразності в художньому творі; контрастності мовних компонентів вірша – результату створення повноважної поетичної системи; емоційності, що пронизує всю структуру семантичних відношень у мові художнього твору й породжує загальне емоційне тло тексту; інтенсивної мовотворчості у системі поетичного твору, що виявляє нескінченні творчі можливості мови поезії; деформованості загальноприйнятої мовної норми, яка зумовлена поетичною творчістю.

Другий розділ “Система нульсуфіксального творення – об’єкт лінгвопоетичного аналізу” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Особливості нульсуфіксальної деривації” здійснено аналіз різних концепцій нульсуфіксації, стану її вивчення у східнослов’янському мовознавстві.

Нульсуфіксацію мовознавці розуміють як такий спосіб словотворення, що характеризується значущою відсутністю фонетичного вираження афіксального елемента основи та системи флексій твірного слова (В.В. Лопатін, О.О. Земська, Л.М. Третевич, П.І. Білоусенко, Ю.С. Азарх). Виразником дериваційного та граматичного значень виступає нуль-суфіксальний елемент, який в інших випадках передається за допомогою звука чи сполучення звуків. Він виявляє активність у деривації девербатив-них, деад’єктивних утворень як самостійно, так і в поєднанні з іншими дериваційними засобами (зокрема префіксами) та може супроводжувати складання, реалізуючись, таким чином, у межах предметності, абстрактності, суб’єктності. Віддієслівні похідні, зберігаючи процесуальне значення, зумовлене їх походженням, вказують на різну тривалість та наслідок дії, означають предмет, який характеризує дію, названу мотивуючим дієсловом. Нульсуфіксальний спосіб використовується при творенні відприкметникових дериватів із семантикою абстрактної якості, опредметненої ознаки чи сукупності ознак. Структури з нульовим суфіксом відрізняються цілком очевидними специфічними структурно-семантичними ознаками та особливостями функціонування, що виявляється зокрема в їх орієнтації на мову поезії, для якої важлива стислість, економність її складників.

У другому підрозділі “Анормативні нульсуфіксальні утворення” робиться спроба визначити одну з причин порушення усталеної мовної норми, наслідком якої є поява оказіональних нульсуфіксальних утворень.

Індивідуально-авторські нульсуфіксальні інновації як результат творчих зусиль майстрів слова протиставляються усталеній мовній нормі – системно організованому цілісному явищу, що виявляється у співвідношенні загальновживаних структур і стилістично актуалізованих нульсуфіксальних неолексем, напр.: зітхання–зітх, близькість–близь. Більшість дериватів з нульовим суфіксом виникають за існуючими словотвірними моделями, які є носіями відповідного усталеного значення: бридь<бридкий (Д.Павличко), тонь<тонути (М.Вінграновський). Нульсуфіксальний оказіоналізм оновлює смисл, який міститься в категоріях дієслова, прикметника, часом прислівника, відображає нові аспекти вираженого ними явища, тому що в значенні нульсуфіксальної неолексеми взаємодіють різні семантичні комплекси: предметність і дія, предметність і ознака. Нерідко досліджувані лексеми можуть сприйматися і як множинно мотивовані, що вказує на їх полісемантичність (сліпь<сліпий, сліпнути; пропадь<пропадом, пропадати).

Реконструкція дериваційного акту нульсуфіксального утворення дозволила пояснити глибинну семантику похідних і виокремити такі лексико-словотвірні типи: віддієслівні номінації зі значенням процесуальної ознаки, які можуть визначити різні аспекти посилення та послаблення дії, а також її результативність (скок<скочити); повторюваність або перебільшення дії (перегра<переграти, перегравати); перерваність дії та її швидке зникнення (подим<подиміти); окремий акт певного процесу (харк<харкати); незакінченість процесуального акту (присуха<присушити); результативність (вигас<вигасати); віддієслівні інновації, що виражають фізичний та емоційно-психічний стан людини і відповідно до виявлення природної реакції осіб на певні явища часто називають позитивні або негативні емоції (зневидь <зненавидь<зненавидіти, злюб<злюбити); відприкметникові утворення, які вказують на ознаку особи, її внутрішню якість (наїв<наївний), психічний склад (лагідь<лагідний); вікові особливості (замолодь<замолодий); фізичні властивості (могута<могутній) тощо.

Деформацією мовного узусу є й оказіональні композити з матеріально не вираженим суфіксом. Нульовий афікс відіграє специфічну роль, власне, спресовує слово, робить зв’язок між його складовими ще щільнішим. Складна неолексема являє собою цільнооформлену структуру, у якій нульсуфіксальний компонент, вступаючи в нові, несподівані смислові зв’язки, трансформується й сприяє утворенню номінації на позначення певного сприйняття часу – часолет (Ю.Кремінь); колірної ознаки процесів – барвоспад (Я.Славутич), злотограй (О.Ющенко); якісної ознаки процесуального вияву – косопис (В.Стус); дієвої ознаки суб’єкта, об’єкта (називає особу чи предмет як носія певної дії) – словозліт (В.Коротич), тарпанолов (М.Воронько); природних явищ – дощосіч (М.Вінграновський), сонцезлив (В.Коваленко); стану – водолють (Б.Олійник); кольористичної ознаки зовнішності живих істот – волошкоокий (М.Воронько), білобровий (Я.Славутич); сконденсованої кольористичної ознаки рослин – сизостеблий (М.Рильський), сонячнокорий (Н.Гнатюк); явищ природи – срібноводий (М.Рильський); просторових понять – чорностав (В.Стус); внутрішнього стану об’єкта – сумноокий (Д.Павличко); вказують на фізичні, а зокрема силові, рухові можливості істот, реалій, визначаючи міру вияву виконуваної ними дії чи наявної якості – прудкоходий (Г.Світлична), твердорукий (І.Драч); якісну ознаку рослин – важкоколосий (Є.Маланюк); якісну характеристику ландшафту, водних просторів – бурхливоморий (В.Сосюра). Яскравим емоційно-експресивним зарядом у мовнопоетичній дійсності характеризуються метафоризовані композити з нульовим суфіксом, які визначають розумові здібності людей, моральні якості осіб, зміст суспільно-історичної події – мертводуший (С.Йовенко), голодокрай (Д.Кремінь).

До ненормативних похідних належать й індивідуально-авторські нульсуфіксальні прислівники (часто це префіксально-нульсуфіксальні деривати), які підкреслюють ступінь ознаки певного явища, процесу: взахлин (І.Світличний), всупір (Я.Славутич), нахвал (М.Семенко), наопад (В.Стус).

Семантична ідея, закладена в нульсуфіксальних утвореннях, розкривається змістом явищ реального світу, напр.: зацвітати>зацвіт “наслідок процесу розпускання квітів”: Щоб, як рожевий зацвіт груші, Дихнули ніздрі вітром гір (Д.Павличко); наколоти>накол – “ушкодження в результаті натикання на що-небудь гостре”: І між собою і добою Відчути накол, що росте (В.Стус). Анормативні деривати з нульовим суфіксом дозволяють актуалізувати ті чи інші аспекти дійсності, характер певного явища (застрик, заштрик<заштрикати, надих<надихати), напр.: Твій голий голос, мов болючий застрик (В.Стус); Це нашого кохання надих (Д.Павличко).

Нульовий афікс сприяє збагаченню лінгвообразної системи яскравими анормативними нульсуфіксальними утвореннями, які варто зараховувати до специфічних неправильностей. У поезії вони такі ж важливі, як і нормативні лексеми, оскільки є носіями не лише нової семантичної ідеї, а й особливої виразності, експресивності.

Третій розділ “Нульсуфіксальні деривати – лінгвопоетичний феномен художнього мовлення” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі “Експресивно-стилістичний потенціал нульсуфіксальних структур” з’ясовується мовнопоетична специфіка – виразові можливості нульсуфіксальних дериватів у віршованій мові досліджуваного періоду. Перша частина підрозділу – “Експресія нульсуфіксальних дериватів” – містить функціональний аналіз нульсуфіксальних одиниць. Досліджувані структури мають яскраво виражене експресивне й емоційне забарвлення, зумовлене сконденсованою структурою та семантичною інформативністю, яка є надзвичайно вагомою в поетично-естетичному відношенні. Внутрішня енергетика досліджуваних дериватів закладена в самій їх природі, оскільки вони часто є продуктом живої народної мови, і тому, зберігаючи властиву їй національну образність, містять цілий світ переживань і суспільно-історичних оцінок: омана<оманити (В.Сосюра), облуда<облудний (М.Драй-Хмара).

Значна кількість нульсуфіксальних утворень належить до поетично маркованих, тобто системно-експресивних, а відтак, має винятково особливу виразово-естетичну силу, яка не залежить від умов їх функціонування та зв’язку з контекстом, а спирається на глибоко суб’єктивну індивідуально-ситуативну основу, напр.: блакить, бран, вись, лет, линь, могуть, переблиск, пошум, цвіть, виднокруг, яснозорий, ясночолий тощо.

Помітною експресивністю у мовно-поетичній системі відзначаються нульсуфіксально-складні деривати. Це яскраво простежується на активізації функціонування зазначених структур, унаслідок чого вони ускладнюються глибинним метафоризованим значенням, створюють виразні зорові та персоніфіковані образи: Відвічний водопад сторіч; Ти виникаєш і зникаєш В жагучих чорториях сна (Є.Маланюк). Інтенсивна внутрішня виразність зумовлена не тільки особливістю будови, образністю, а й своєрідним контрастуванням у самій структурі композита. У ньому зіставляються різно-рідні в лексико-граматичному плані компоненти з притаманною їм різною семантикою. Стрижневу роль у складній структурі здебільшого виконує віддієслівний нульсуфіксальний іменник зі значенням опредметненої дії, напр.: книговість (В.Стус), словозліт (В.Коротич). Ця дієвість пронизує всю структуру слова і породжує загальний експресивний фон.

Наснаженню поетичного мовлення, посиленню його виразності сприяє введення нульсуфіксальних діалектизмів та архаїзмів. Їх експресивні нестандартні можливості, стилістична нетиповість відносно контекстного оточення є одним із основних причин цього процесу, напр.: Опадуть, наче мальви, край вікон згуки (Г.Світлична).

У другій частині підрозділу – “Нульсуфіксація як засіб контрастування” розкривається посилена поетична виразність нуль-суфіксальних одиниць у результаті їх контрастування із спільнокореневими синонімічними словами, позитивно суфіксованими чи нульсуфіксальними на основі значень або формальних ознак. У точці контакту зазначених структур народжується несподівана експресивно-змістова напруга, яка сприяє актуалізації значення нульсуфіксального компонента. Семантика деривата стає показово згущеною, рельєфнішою на тлі інших суфіксальних компонентів, що максимально точно відображає його функціональну особливість, напр.: глиб–глибина, вдяка–вдячність, пор.: Збудивши глиб земну (Д.Павличко); Тільки синь, тільки глиб, тільки спокій (Є.Маланюк).

При контрастуванні похідні з нульовим суфіксом виступають засобом створення певного ритмічного малюнка (бо повторення слова одночасно є і повтором його звукового та ритмічного устрою), використовуються як засіб деталізації, уточнення, актуалізації уваги на певному явищі, процесі тощо, підкреслюють увесь зміст висловлювання, напр.: Із дна сягаю висоти, А з висі прагну дна (В.Стус); Так, ти вгадав, знак Виродження – Ти, А не Відродження, такий підлотний вирід (І.Драч). Контрасти, компонентами яких стають слова з нульовим суфіксом, часто є композиційною основою вірша або сюжетної ситуації, напр.: Рип та рип – з рипінням шкуратяним Він махає білими крильми (П.Воронько).

Виразова сила контрасту – невід’ємного складника поетичного мовлення – ґрунтується на поєднанні іменників з їх демінутивними формами: Ти мені настояна на втечі, Втеченько-утечо-течія (М.Вінграновський), Моя ти злагодонько, лагідносте, ладо, Маленький безлад, кучерявий лад (Г.Світлична); двох нульсуфіксальних структур, одна з яких префіксована: І твій незахитаний постріл. Той стріл, що лавину зриває важку (О.Ольжич); нульсуфіксальних одиниць або нульсуфіксальних і позитивно суфіксованих, що перебувають в антонімічних відношеннях: ...уламок цей Злютованої висі й падолу (В.Стус); синонімічних утворень: Мій тобі отецький такий совіт: не гулі-гулянки, а працювать (П.Тичина), Юнь моя ромашкова, Юність яворова! Блискає за вибалком Місяця підкова (А.Малишко); омонімічних слів, одне з яких є узуальним, а інше – новоутворення: Посоловів од співу сад, Од солов'їв і од надсад (В.Стус); однотипних експресивних нульсуфіксальних утворень: Убрався обрій вороноконий У смерк, у репет, у крик, у кров (В.Стус). Контрасти, побудовані на протиставленні нульсуфіксальних структур іншим компонентам, становлять джерело збагачення мовленнєвої експресії. Їх стилістична своєрідність яскраво відображає специфіку всього твору.

Третя частина підрозділу – “Стилістична виразність нуль-суфіксальних неолексем у мові поезії”. Із прагненням митців до максималь-ного використання виразових можливостей словотворення пов’язаний пошук незвичайних, оригінальних дериваційних засобів. Підвищена концентрація змісту, високий ступінь інформативності похідних з нульовим суфіксом відкриває перед поетами безмежні можливості творчого використання згаданих дериватів. У поетичній дійсності відбувається активізація нуль-суфіксації, результатом чого стають гнучкі нульсуфіксальні оказіоналізми. Основна їх функція – посилювати експресивно-виразові можливості худож-нього вислову, напр.: Знесилившись, я падаю від змору (М.Драй-Хмара).

Нульсуфіксальні оказіоналізми, які виникли за певної ситуації, у конкретній комунікації, належать до контекстуально ситуативних. Семантична прозорість таких утворень виявляється тільки в тій причиново-логічній ситуації, у якій вони народилися, напр.:  І вслід пожарам чорними слідами пішли по трупах хлад, і глад, і мор (Ю.Клен), Не раз я був, як та підпряга (Д.Павличко). Серед цих похідних фіксуються лексеми, що характеризуються багатоплановою асоціативністю. До семантичного елемента основного значення аналізованих дериватів додається ще й асоціативно-зоровий або асоціативно-відчуттєвий образ, що часто видозмінює уявлення читача, напр.: В нас увійшов непослуху навіт (Д.Павличко), Це життя взахлин, життя на полап (І.Світличний). При контекстуальній реалізації семантики нульсуфіксальних утворень змінюється не тільки їх предметно-понятійний зміст, а й експресія, напр.: пороща<порощити “те, що сильно б’є, січе” отримує відтінок пестливості, інтимності: Чи літо на осінь або дощик-пороща, Простеляла для мене далекий обрій (А.Малишко). Потенційно експресивно забарвлені нульсуфіксальні неолексеми, які несуть як позитивний заряд (лагідь, безмеж), так і негативний (жмак, злид) характеризуються інтенсивністю вираження оцінної експресії, що актуалізується відповідною мовно-поетичною ситуацією, напр.: Та п’ючи з злотих келихів тишу і лагідь, Збережи у душі все минуле; …мов равлик, скрутивсь у черепі жмаком слизьким? (З творів Ю.Клена). Навіть стилістично нейтральні в прямому вжитку утворення (потрус, змолот, намисл) стають важливим виразовим засобом, напр.: Не розкидай без намислу по світі Думки (Д.Павличко).

У мовно-художній системі різних майстрів слова виникають однакові нульсуфіксальні новолексеми, напр.: рить (В.Стус, П.Тичина), змаг (Є.Маланюк, Я.Славутич), нестрим (Д.Павличко, Є.Маланюк) тощо. Поетична стихія створює ґрунт для безмежних можливостей появи одного й того ж поняття та його переосмислення відповідно до індивідуального художньо-образного мислення того чи іншого автора. У поетичній тканині творів ідентичні нульсуфіксальні оказіоналізми набувають смислового ускладнення, своєрідного емоційно-експресивного забарвлення. Пор.: Чи в сні набрать снаги На лютий змаг з неублаганним рухом Історії? (Є.Маланюк), І правного змагу держава – Відроджена – владно встає (Я.Славутич).

Специфічним порушенням узуальної мовної норми є сполучення нульсуфіксальних утворень із будь-якими субстантивами у структурно склад-ний комплекс – юкстапозицію. Джерелом утворення юкстапозитів з нуль-суфіксальним компонентом стала усна народна творчість, де ці структури виступають тими експресивно-емоційними поняттями, які допомагають якнайтонше передати народні уявлення про тварин (кіт-воркіт); рослини (приворот-зілля); людей (козаченько-білозоро). На сучасному етапі ці структури, пройшовши шлях творчого усвідомлення та переосмислення, увійшли в поетичну стихію як експресивно наснажені лексеми з незвичним значенням, у яких нульсуфіксальні одиниці оновлюють зміст партнерів-слів, надаючи їм нових значеннєвих нюансів (кат-ненажера, приятелі-розрада).

Безмежні мовотворчі можливості відкриває перед поетом синтетичне використання декількох способів словотворення (юкстапозиції, композиції у поєднанні з нульовою афіксацією), оскільки вони є носіями кількох інформа-цій, об’єднаних в одному нерозривному лаконічному утворенні (кат-людо-мор (Д.Білоус), орел-вогнекрил (О.Ющенко), вітер-срібнопер (Н.Гнатюк).

Другий підрозділ “Нульсуфіксальні деривати – засіб ритмомелодики”. Важливим показником поетичного тексту є його ритмізована цілісність з організованою мелодико-інтонаційною тональністю. Специфічне ритміко-фонетичне оформлення поетичної дійсності вимагає відповідних ритмічних структур, звуків, складів тощо. Значну стильову роль у комплексі ритмомелодійних засобів відіграє нульсуфіксальна форма із її стислим звуковим оформленням, семантичною спресованістю. Вона, відповідаючи вимогам формування поетичної мови, використовується для збереження гармонійності віршованої структури, що допомагає досягти надзвичайного лаконізму висловлювання, напр.: Скільки того поговору Як в борщі томату й здору (І.Драч). Досліджувані структури вживаються для перехресного, суміжного, внутрішнього римування, що надає фразі особливої ритмічної гнучкості, виняткової поетичності, напр.: Кожний атом, атом серця Оберну я в слово, в згук… О, яка велика вийде Повість радощів і мук! (О.Олесь). Переконливий тон строфи має більш виражений характер, коли всі кінцеві структури її віршованих рядків нульсуфіксальні, напр.: І я знаю, що буде біль І що буде образа і сором, І спокуси солодкий хміль, І ненависти чорний морок (Н.Холодна). Таким чином, нульсуфіксальна конструкція, яка вживається як засіб римування, несе значне емоційно-експресивне навантаження. Вона не тільки підкреслює, увиразнює зміст поетичного твору, а й виступає організуючим центром його складників.

У третьому підрозділі “Специфіка словесних комплексів з нульсуфіксальним компонентом” аналізується розгортання словотвірного гнізда нульсуфіксальних похідних у мовно-поетичній цілісності, що сприяє виявленню суттєвої характеристики деривації в її взаємозв’язку з іншими мовними рівнями. Наочно ілюстрована система творення дериватів, підпорядкована стилістичній меті, виявляє ступінь змістової близькості з твірними словами, розкриває їх семантико-поетичне наповнення.

Поєднання нульсуфіксальних структур із спільнокореневими одиницями надзвичайно поширене в народнопісенному мовленні (Даруй, братко, дари, собі дівочку бери (А.Метлинський). Особливо популярні в усній народній творчості тавтологічні щодо змісту фразеологізми, невід’ємним компонентом яких є нульсуфіксальні одиниці. Вони становлять собою цілісний поетичний образ: диву дивуватися, вік вікувати, криком кричати. Лексеми: вік, крик, уплітаючись у складну образну єдність, обростають усталеними конотаціями, напр.: вік вікувати “проводити життя” тощо. У цьому семантичному комплексі нульсуфіксальні структури набувають новизни звучання й особливої виразності, напр.: Щаслива я з тобою, Ясю, і вік вікувати (Б.Грінченко). Наявність у мові поезії аналізованих семантико-звукових пар стало своєрідною художньою традицією. Експресивні народно-поетичні звороти привертають увагу митців і набувають у їх творчому доробку оригінальних видозмін. Оновлення надає їм яскравості, піднесеності, і вони часто стають центром поетичних контекстів, напр.: Солов’ї нам ткали пісню диво-дивну (Б.Олійник), На лежанці [внучка] в цмоки цмокає аж оєчки (І.Драч). Стилістичний ефект цього художнього прийому полягає в специфічному нагромадженні спільно-кореневих слів, що інтенсифікує, динамізує зображуване. Нульсуфіксальний же компонент часто виконує в цій формулі роль фокусувального центру, уточнюючи у вислові семантику твірного компонента, напр.: Стояв, ходив осінній щем, Щеміло серце по усіх усюдах (М.Вінграновський). Іменник, модифікуючи значення твірного, ще раз підкреслює ознаку, характеризує ситуацію, вказує на результативність дії, названу твірним дієсловом, напр.: Біль білий день, що й світу вже не видно (В.Стус).

У деяких випадках нульсуфіксальні одиниці повністю або частково збігаються за своїм звуковим складом із контекстуальним партнером, утворюючи омонімічні пари. Однакові за звучанням, близькі за змістом слова здатні створювати незвичайні художні ефекти, бо сформовані з метою посилення, концентрації уваги реципієнта на зазначеному понятті, напр.: Я вірю в неї – в Україну. Вона мій Бог і поводир, Вона моєї волі зір, І хоч загину – до загину (М.Вінграновський).

Четвертий підрозділ – “Нульсуфіксація як показник ідіостилю”. Ідіостильовий аспект є одним із важливих складників аналізу поетичної мови, оскільки він зумовлює дослідження особистісної лінгвальної системи письменника як органічної частини художнього цілого. Індивідуально-авторське світобачення, уява, почуття реалізуються за допомогою сукупності мовно-виражальних засобів, які вирізняють творчість поета серед інших. У системі індивідуальних лінгвопоетичних засобів важливу роль відіграють словотворчі компоненти, які не тільки несуть семантико-естетичну інформацію, а й мають великий виразовий потенціал – сприяють становленню експресивного діапазону текстової моделі. Із активізацією генної пам’яті, яка живе в кожного справжнього майстра, інтенсифікується продуктивність народно-поетичних нульсуфіксальних структур. Вони стають важливим компонентом образної системи багатьох художників слова, зокрема Д.Павличка, О.Ольжича, Є.Маланюка, В.Стуса, В.Сосюри, І.Драча тощо. У їх творчості нульсуфіксальні деривати не просто орнаментують вислів, а становлять його образно-смислову опору, напр.: І простором розгубиться земля... О, згубо обріїв, о, хижий плиг безкраю! (Є.Маланюк), А ти – і не дружина, й ні сестра – кладеш долоню на мою зажуру (Б.Олійник).

В образній системі поетичних творів нерідко усталені нульсуфіксальні лексеми зазнають свідомої трансформації відповідно до особливостей таланту, світогляду, періоду творчої діяльності письменника. Вони не тільки відображають реальну дійсність, а й передають емоційно-оцінне ставлення поета до зображуваного. Активізація образів з негативно-оцінним змістом досить часто спостерігається в поезіях В.Стуса (хлань, цвіль, товч, тлінь, погар, гниль, рвань, каламуть), Є.Маланюка (гниль, бруд, їдь, муть), Д.Павличка (гидь, грузь, їдь, нудь, тлінь, твань, хлань, гадь, бридь, гниль), рідше – у В.Сосюри, Є.Плужника, П.Тичини, Н.Забашти.

З метою актуалізації змісту поетичного тексту митці вживають нуль-суфіксальні деривати на означення раптового, швидкоплинного чи довго-тривалого звуку, шуму тощо, які своїм фонетичним складом відтворюють звукові ознаки явищ природи і в той же час виражають певний поняттєвий зміст. В індивідуальних контекстах Є.Маланюка, В.Стуса, Т.Осьмачки, М.Драй-Хмари, І.Cвітличного, О.Ольжича зникають уявлення про конкретні природні явища, натомість з'являється символічне розкриття людської трагедії, напр.: Чиїсь зітхання, шелест, шум, І тихий стогін, тихий сум (О.Ольжич). Процес формування власного мовно-естетичного світу спонукає письменників до активного вживання таких лексем: гомін, гук, дзвін, зойк, плеск, рик, рип, рев, регіт, схлип, сик, тук, тріск, хруст, шурх, шерех.

Серед різноманітних словотвірних моделей образно-поетичної дійсності характерними для творчості поетів ХІХ-ХХ століття є нульсуфіксальні похідні з емоційно-оцінним означенням кольору. Вони міцно увійшли в художнє мовлення і стали виконувати функцію поетизмів. У віршованих текстах деривати синь, блакить, зелень, пазолоть, просинь характеризуються надзвичайною активністю, що пояснюється сконденсованістю позначуваної ними ознаки. Семантична щільність у структурі нульсуфіксальних дериватів призводить до узагальнення відтінків певного кольору, що дає можливість їх стилістичного варіювання: …глибока синь знімає зморшки довгої зажури (В.Стус); Поміж канаттям за дебаркадером, де синь стоїть (М.Лиходід); В твою далеку синь я обрій відчинив (Є.Маланюк). У мові поезії кольоризми-поняття синь, блакить, зелень нерідко зазнають певної семантичної градації від абстрактного до символічного значення (Як любив ти і гори, й поля, синь озер – всю свою батьківщину (П.Тичина).

Менш уживаними є лексеми сизь, біль (білий), багрянь, які є показником своєрідності авторського слововживання. Уведення названих одиниць до поетичного тексту стає способом створення індивідуального образного світу письменника, характерною рисою його самобутності, напр.: Окруж – лиш коридорна сизь; Прив’язана за коси до сосни, біліє, наче біль, за біль біліша (В.Стус); Може, всі ми п’яні, о багрянь моя! (В.Сосюра).

Важливе місце в системі поетичних засобів посідає група лексем на позначення внутрішніх почуттів та пов’язаних з ними ознак і станів людини: біль, мука, жаль, сум, зажура, туга, відчай, досада, острах, осмута, гнів, лють, втіха, злет, жада, забаг, хіть. Активізаторами негативних емоцій виступають слова, які передають читачеві душевні імпульси автора: втома, наруга, кара, мста (помста), відплата, покара, погроза, пересит, тлін. Структури на позначення глибоких душевних переживань пронизують усю творчість Є.Маланюка, В.Стуса, О.Ольжича, Є.Плужника, І.Світличного, Н.Холодної. Особливо яскравою в цьому плані є поезія Василя Стуса. Найбільший індекс частотності вживання в його творах виявляють деривати біль (близько 83 разів), гнів (25), жаль (58), жах (16), зажура (15), покута (11), туга (38), щем (11), лють (10), сум (11). Ці похідні створюють традиційний емоційний ореол поетичного висловлювання, напр.: Ця калабаня, ця іржа і гниль, цей сморід болю, горя спроневіри (В.Стус). Вони стають важливим компонентом образно-поетичного метафоричного вислову напр.: Зойком кривавого болю Тебе розпинає мста (Є.Маланюк), Весь світ то тільки чорна прірва скорби (Н.Холодна). Досліджувані лексеми можуть ставати компонентами складних слів-образів, де вступають у взаємодію з поняттями конкретного, а рідше абстрактного змісту (сльози-жалі (В.Сосюра); сокира-згуба (П.Тичина); сивина-досада (Н.Гнатюк).

Певною семантико-стилістичною оригінальністю в поетичному доробку ХІХ-ХХ ст. позначена нульсуфіксальна лексема цвіт. Крім вказівки на конкретне природне явище – цвіт як результат процесу цвітіння (маків цвіт (І.Багряний), це слово-образ постає символом, що асоціюється в мовленні письменників з волею, словом, мріями, щастям, молодістю тощо (волі цвіт (В.Сосюра), цвіт щастя (Д.Павличко). Художники слова глибоко й поетично розкривають семантичне багатство нульсуфіксального деривата цвіт, синтезуючи його в нову якість образного осмислення. Нульсуфіксальні одиниці квіт, цвіт, цвіть із семантикою “розквіт”, “буяння” є складовими композитних народнопоетичних утворень первоцвіт, пустоцвіт. Лаконічні, точні складні оказіоналізми з аналізованим нульсуфіксальним компонентом допомагають якнайтонше відобразити колірний процес цвітіння – багряноцвіт (І.Драч), білоквіт (М.Вінграновський); вказати на об’єкт, який знаходиться у сприятливих умовах розквіту – зорецвіть (В.Сосюра); констатувати якість відповідного явища – дивоквіт (С.Йовенко).

Виразність конкретних поетичних картин зумовлена вживанням нульсуфіксальних дериватів зі спільною семою “світло”. До них належать, зокрема лексеми спалах, заграва, блиск, жар. Вони є тими експресивно-виразними поняттями, які допомагають майстрам слова знаходити аналогії між явищами природи і людськими почуттями, виявити можливості для збагачення віршованої мови новим асоціативним досвідом. В образній системі поетичного мовлення згадані структури дають відповідну характерис-тику яскравим явищам природи, напр.: На цій дорозі в спалаху світань Один чи два лишились повороти (Є.Маланюк), Ми йдем і йдем на блиск заграв (В.Сосюра). Показником індивідуального, оригінального мовомислення митців є вживання вказаних лексем у поетичному контексті на позначення персоніфікованих понять, напр.: Немовби спалах сів як птах (В.Стус).

У процесі художнього моделювання поети широко використовують нульсуфіксальні структури, що вказують на динамічну сферу життєдіяльності людини. Семантична ідея руху реалізується митцями слова в нуль-суфіксальних формах, що позначають довготривалий руховий процес: хід, біг, лет, повз (повзти), плав та швидкоплинну одноразову дію: крок, помах, згин, мах, дотик, стиск, скок, торк, змах, плиг. Ці номінації, основними складниками значеннєвої структури яких є семи “пересування”, “дієвість”, досить часто допомагають розкрити інтенсивність зміни стану певних осіб, конкретизувати характер дії щодо її процесуальності та, відповідно, динамізу-вати внутрішню семантику поетичної фрази, напр.: Ми боролись, щоб ніякі сили не спинили наш до щастя біг (В.Сосюра). Нові грані смислової реалізації нульсуфіксальної одиниці виявляються в емоційно-смисловому полі контексту, де досліджувані структури ускладнюються переносним значенням.

Поетичне мовлення В.Стуса, Є.Маланюка, М.Вінграновського, Д.Павличка, Б.Олійника, Я.Славутича, В.Симоненка, А.Малишка, М.Драй-Хмари, І.Світличного, М.Данько, М.Зерова, Н.Холодної, С.Йовенко, Н.Забашти, І.Драча ілюструє актуалізацію нульсуфіксації. Похідні – результат зазначеного способу словотворення – є тими стрижневими одиницями, за якими упізнається ціле – індивідуальний стиль митців.

Нульсуфіксальні інновації якнайповніше розкривають особливості психології, глибину філософського мислення В.Стуса, відповідають енергійній, динамічній системі його письма. Нульсуфіксальні утворення стають наочним вираженням негативних емоцій митця: знедоля (знедолювати), смут (смутніти), стерп (стерпіти), скруш (скрушний). Вони позначені акцентованим негативним забарвленням в поетичному світі майстра. Нульсуфіксальним формам вираження емоційно-психологічного стану – стерп, витерп поет протиставляє новолексеми нестерп, невитерп із діаметрально протилежним значенням. Ці утворення є виявом закономірної реакції митця на трагічну розбіжність мрій, сподівань і навколишньої дійсності, тому вони символізують у поетичному доробку автора перехід із одного психологічного стану в інший. Спільнокореневі нульсуфіксальні оказіоналізми утворюють ланцюг протиставлень, які в сукупності є органіч-ним фрагментом складних поетично-психологічних відчуттів, напр.: стерп-натерп-нестерп, нахлюп-перехлюп, продума-передум. Посиленню передачі інформації сприяють нульсуфіксальні лексеми з символічним змістом: товч, подир, жерл. Смислова перспектива цих новотворів – викликати неприємні емоції, стає своєрідним підґрунтям у розгортанні змістової структури вірша, напр.: Чуттями править, може, дика товч. Семантика окремих оказіоналізмів поета надзвичайно специфічна, є зрозумілою лише тоді, коли реалізується в нульсуфіксальних формах посмерк, прогроз. Концептуальна структура цих неосемантів формується в процесі взаємодії інтелектуальних візій автора та відомих словотвірних інформацій – продуктивних нуль-суфіксальних моделей. Тому їх творення можна репрезентувати в пропорціях: перебір:перебрати=перезло:перезлити; поніч:поночіти=посмерк:посмерка-ти. Аналізовані новоутворення не мають семантичних відповідників у фонді літературної мови, а отже, їх значення зумовлене конкретною мовно-поетичною ситуацією, стає смислово й естетично вартісним у контексті, напр.: Та, невідомінь, чорна плівка посмерку вертає відчуття себе самого…

Нульсуфіксальні інновації В.Стуса не зафіксовані в сучасному словнику, тому часто їх внутрішня прозорість виявляється лише через зв`язок з мотивувальними дієсловами. Найпоширенішими мотиваторами творення Стусових оказіоналізмів виступають префіксальні інфінітиви доконаного й недоконаного виду. У процесі словотвірного аналізу виявлено такі основні моделі, за якими виникли неолексеми з нульовим суфіксом: заДО + о (запраг <запрагнути), наДО + о (нашепт<нашептати, нахлюп<нахлюпати), поДО + о (подир<подирати), проДО + о (прогроз<прогрозити), переДО + о (перетьох<перетьохкуватися). Розмаїття нульсуфіксальних форм як нових інформативних утворень, які стають способом вираження усталеного або невідомого поняття, засвідчує своєрідність поетичного доробку митця.

Максимальною спресованістю, лаконічністю відзначаються поетичні стилі В.Стуса, Є.Маланюка, Я.Славутича, тому у творах цих майстрів чи не найповніше реалізується прагнення до створення оригінального художнього світу за допомогою нульових формантів. Процес творення неолексем передбачає пошук авторами системи образів, уявлень про ті відомі поняття, які стають своєрідним концептом-донором для новоутворень з нуль-суфіксальною знаковою формою (близь–близькість, окрес–окреслення (Є.Маланюк). Через витворення нових нульсуфіксальних структур митці демонструють власне бачення результату існуючих подій, ситуацій, напр.: здир <здирати, брит <брити (Я.Славутич); пагуб <пагубний (Є.Маланюк).

У висновках систематизовано основні теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження.

1. Поетика в лінгвістичному аспекті – це трансформована у високоорганізовану, художньо значущу смислову даність система мовних засобів. Лінгвістичні механізми, підпорядковані поетичній організації текстової цілісності, забезпечують системність, формують естетичність, експресивність, емоційність, образність, інноваційність структури дискурсу. Тому логічним є розуміння поетики як системи систем, у якій визначальне місце займає мова поезії – сукупність взаємопов'язаних мовних елементів. Серед них поетичною маркованістю позначені засоби деривації, які виявляють потужну стилістичну виразність та широкі творчі можливості.

2. Специфіка структури й дериваційної семантики нульсуфіксальних похідних яскраво виражена. Вона визначається як у системі словотворення, так і в системі поетичного мовлення. Трансформація дієслівної, прикметникової, прислівникової форм у структури з нульовим суфіксом зумовлює концентрацію, інтенсифікацію у останніх інформації процесу, ознаки, міри ознаки тощо, які реалізуються в межах словотвірно-семантичних полів суб’єктності, предметності та абстрактності. Структурна й семантична особливості цих одиниць позначаються на можливості їх використання митцями слова та перспективи подальшої актуалізації.

3. Функціональна активність нульсуфіксальних дериватів спричинена потужною впливовою силою досліджуваних структур – їх експресивністю, яка залежить від їх внутрішньо посиленого заряду, закладеного в самій природі слів з нульовим суфіксом або актуалізованого в мовно-поетичній дійсності. Концентрація в нульсуфіксальних формах важливого виражального ефекту пов'язана зі специфічною структурою досліджуваних похідних, оскільки нульовий суфікс – значущий елемент будови – є показником їх особливої компресії, лаконічності. Він, спресовуючи слово, динамізує закладений у ньому зміст, посилює його виразову силу. Тому інтенсивність, емоційність, образність є домінантою семантики нульсуфіксальних дериватів.

4. Інтенсифіковану експресивність репрезентує художній вираз, побудований на контрастуванні нульсуфіксальних і позитивно суфіксованих спільнокореневих структур. Комбінування компонентів зазначеного стилістичного засобу обґрунтовується їх семантичною або структурною протилежностями. Взаємне протиставлення мовних одиниць – складників контрасту – спричиняє високу інформативність лексем з матеріально не вираженим формантом, оскільки в цьому разі значно зростає їх викристалі-зація. Тому різноманітність зіставлень нульсуфіксальних дериватів сприяє збагаченню мовно-художньої палітри яскравими поетичними фігурами.

5. Характерною особливістю української поезії ХІХ-ХХ століть є активізація нульсуфіксального словотворчого процесу, що зумовлює виникнення значної кількості інноваційних структур з матеріально не вираженим суфіксом. Нестандартність, незвичайність аналізованих дериватів виявляється в мовно-поетичній дійсності яскравою вибуховою експресивніс-тю, створенням оригінального словесного образу, поетизацією різноманітних явищ, предметів. Гнучкі, пластичні нульсуфіксальні форми, поповнюючи запас виразових засобів поетичного мовлення, урізноманітнюють синонімічний ряд як позитивно суфіксованих (вищ, виш, висота, височина), так і усталених нульсуфіксальних дериватів (кін, скон, покон, погиб, скін).

6. Значне емоційно-експресивне навантаження має нульсуфіксальна форма, що вживається в мові поезії як засіб римування. Для ритмізації висловлювання нульсуфіксальні структури використовуються при суміжному, перехресному та внутрішньому римуванні. Повторювані структурно ідентичні форми стають тими вузлами, у яких концентрується енергетична напруженість поетичного вислову. Динамічна коротка звукова форма похідної, відповідаючи законам поетичного мовлення, допомагає досягти лаконізму та семантичної гнучкості фрази.

7. Однією із найвиразніших лінгвостилістичних рис поетичного мовлення є семантико-звукове зближення нульсуфіксальних похідних з етимологічно спорідненими спільнокореневими словами. Унаслідок поетично цілеспрямованого поєднання цих конструкцій безпосередньо в контексті відбувається синхронна реконструкція процесу творення нульсуфіксальних слів. Етимологізація лексем не тільки реконструює словотворчий акт, а й інтенсифікує позначуване ними, сприяючи їх експресивізації. У результаті цього процесу нульсуфіксальний дериват набуває нового семантико-поетичного наповнення, інколи єдиного й нерозривного з етимологічно спорідненими мотивуючими одиницями.

8. Нульсуфіксальні утворення відображають специфічну природу ідіолекту. Вони стають показником енергійної, динамічної системи письма, задаючи жорсткі чіткі правила. Утворення з нульовим суфіксом становлять специфіку поетичного мовлення, визначаючи стиль, індивідуальну своєрідність художнього мислення майстрів, оскільки є тими інформативно-комунікативними, структурно місткими одиницями, які надають можливість об'єктивувати реальну дійсність. З погляду значень нульсуфіксальні структури характеризуються в ідіостилях широким діапазоном переосмислення – від незначної до повної зміни їх усталеної семантики в напрямку формування нового поетичного смислу.