| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначається мета і основні завдання, об’єкт і методи дослідження, розкривається наукова новизна роботи, її теоретичне і практичне значення, характеризується джерельна база, відображається зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
У першому розділі "Стан дослідження ойконімів на -*jь (-*ja, -*je) в українському і слов’янському мовознавстві” звертається увага на основні досягнення вітчизняної і слов’янської лінгвістики у цій галузі ономастичних досліджень. Найбільший інтерес для дослідників мали б становити назви поселень, виникнення яких можна датувати початком чи серединою І тисячоліття н.е., тобто ойконіми на -* jь, -ичі ( < -* itji), -ьск, -иця та ін. Назви населених пунктів на –*jь, на думку багатьох дослідників, своїм корінням сягають ще праслов’янської доби. Проте, незважаючи на архаїчність ойконімів цього типу, їх особливу цінність для вивчення історії заселення краю та для історії мови зокрема, в українському мовознавстві такі назви поселень не були ще об’єктом спеціального монографічного вивчення.
Дотепер українські ономасти розглядали ойконіми України на -*jь лише принагідно і то здебільшого в регіональних дослідженнях. Так, Д.Бучко аналізує ойконіми цієї моделі в межах Покуття, звертаючи увагу на родові варіанти форманта -*jь: -*jа, -*jе. Дослідник зауважує, що назви поселень на -*jь відомі всім трьом групам слов’янських мов, хоча до нашого часу не в усіх мовах вони збереглися однаково повно і до того ж залишилися незміненими. Усі топоніми, локалізовані у досліджуваному регіоні, за твердженням Д.Бучка, незалежно від часу їх першої фіксації у документах, потрібно кваліфікувати як деривати, які виникли до кінця ХІІІ – початку XIV ст.
Відантропонімні утворення на -*jь теж принагідно аналізує Я.Пура у своїй книзі “Походження назв населених пунктів Ровенщини”. Автор наголошує на труднощах, які виникають при встановленні антропонімічної основи ойконімів, адже потрібні особові назви можуть не засвідчуватися в пам’ятках, тоді доводиться здійснювати їх реконструкцію.
Серед карпатських і прикарпатських відантропонімних утворень М.Худаш також виділяє посесиви на -*jь. Детально досліджуючи процес творення цих структур, він реконструює їхні твірні основи і аналізує причини виникнення тих чи інших їх фонетичних варіантів. Учений звертає особливу увагу на звукову оболонку твірних основ ойконімів на -*jь, досліджуючи антропоніми в структурно-семантичному плані.
Вивченню ойконімів на -*jь в українському мовознавстві найбільше уваги приділив О.Купчинський, який присвятив їм дві ґрунтовні розвідки. У праці “Двочленні географічні назви України на -*jь”, автор розглядає назви на -*jь, в основах яких збереглися давньослов’янські повні і частково скорочені двочленні особові назви на зразок Дроговиж (<Дроговидъ), Всеволож (<Всеволодъ), Тумир (<Тумиръ) та ін. Дослідник кваліфікує назви на -*jь як один із найдавніших типів назв на східнослов’янських землях. Автор виводить словотворчий архетип на -*jь із часу племінного співжиття слов’ян праслов’янської епохи, а формування його, на думку цього вченого, сягає праіндоєвропейської доби. Підтвердженням сказаного є не тільки структура назв, але й генезис суфікса -*jь. На думку О.Купчинського, виявлення і опрацювання ойконімів на -*jь давно стало очевидною необхідністю в науці, оскільки це могло б внести доповнення у дослідження історичних діалектів, вивчення їх розвитку і діалектного членування територій, сягаючи праслов’янської доби; локалізація топонімів досліджуваної моделі дає змогу простежити і напрямки освоєння земель, їх заселення.
У другій статті “Статистика та географія двочленних відприсвійних географічних назв України на -*jь” цей же автор порушує питання кількісної характеристики цих топонімів, а також їх прсторової локалізації. На його думку, статистична обробка топонімів допомагає з’ясувати особливості розташування назв поселень, динаміку їх розвитку в часі, розкрити невідомі сторінки мови, етнографії, давньої історії.
Вивченню ойконімів на -*jь Польщі окрему монографію присвятив Ф.Нецкуля. Ця праця характеризується не тільки багатим історичним матеріалом, а й ґрунтовним дослідженням функцій форманта, а також різних форм ойконімів названого типу.
Чи не найбільше гіпотез щодо походження назв із суфіксом -*jь знаходимо у працях С.Роспонда. У своїх дослідженнях він використовує стратиграфічний і структурно-граматичний методи. Цьому ж ономасту належить і синтетичне опрацювання ойконімів цієї моделі на території всієї Славії під назвою “Słowiańskie nazwy miejscowe z suf. -*jь”, яке на сьогоднішній день є найґрунтовнішим (але далеко не найповнішим) дослідженням усіх слов’янських назв на -*jь. У названій праці дослідник приходить до висновку, що згаданий формант був продуктивним до ХІІІ ст. включно, що пояснюється відсутністю християнських імен в основах ойконімів досліджуваної моделі. Варто відзначити, що автор згадує лише 12 найдавніших ойконімів України на -*jь, а ще 10 назв відносить до східнослов’янських, не подаючи конкретної їх локалізації. Стає очевидним, що східнослов’янські пам’ятки були опрацьовані польським вченим недостатньо.
Топоніми на -*jь неодноразово були об’єктом зацікавлень чеських мовознавців. Свого часу Ф.Палацький (один із перших дослідників типологічного аспекту слов’янської ономастики) виділив назви типу Jaromiř, Litomyśl, Třeboń та ін. серед ойконімів, мотивованих іменами власника чи засновника населеного пункту. Вагомим внеском у дослідження чеських назв на -*jь є багатотомна праця А. Профоуса “Místní jména v Čechach...”, яка не має подібних собі в жодній зі слов’янських ономастик. Учений реконструює топоніми, звертаючи увагу лише на кінцеву м’яку приголосну фонему, а не на різноманітну структуру найменувань, ігноруючи, таким чином, фонетичні і словотвірні процеси.
Вивченню ойконімів на -*jь на території Болгарії спеціальну монографію присвятив Й.Заімов.
Порівнявши досягнення української і зарубіжної ономастики в галузі ойконімії, приходимо до висновку, що українська наука про власні назви перебуває на етапі свого становлення, хоча за останні 2-3 десятиліття вивченню назв поселень України присвячено окремі монографії Д.Бучка, Ю.Карпенка, О.Купчинського, В.Лободи, Я.Пури, М.Худаша, В.Шульгача та ін. Зібраний і проаналізований дослідниками сучасний та історичний матеріал є цінним матеріалом для укладання в майбутньому слов’янського ономастичного атласу.
У другому розділі “Структурно-словотвірний аналіз ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе) з’ясовуються функції і значення форманта -*jь. О.Купчинський стверджує, що цей формант вказує у топонімах на приналежність об’єкта конкретній особі. На його думку, формування архетипу на -*jь сягає ще праіндоєвропейської доби.
Для творення присвійних прикметників, за твердженням С.Бевзенка, у слов’янських мовах найчастіше використовувалися суфікси: -овъ (за допомогою якого творилися прикметники від іменників чоловічого роду: сыновъ, дєдовъ); -ин (за його допомогою творилися прикметники від іменників жіночого роду: Ольжин, сестрин). Проте найпоширенішим суфіксом присвійних прикметників здавна був і є -овъ > ( -ів/-їв, -ова, -ове ). Творення посесивів за допомогою суфіксів –овъ, -ин витіснило давніші утворення з формантом -*jь від власних імен: Володимирь > Володимирів. Наприклад, у грамоті Мстислава від 1130 р. читаємо: се азъ Мъстиславъ Володимирь сынъ.
У другому пункті цього ж розділу розглядаються ойконіми досліджуваної моделі за типами твірних основ.
За нашими підрахунками, понад 19,5 % українських ойконімів на -*jь (-*jа, -*jе) становлять ті, що мотивовані давньослов’янськими повними двочленними чоловічими іменами. Імена-композити неодноразово були об’єктом спеціальних досліджень українських і зарубіжних учених (М.Морошкіна, Я.Свободи, М.Малець, М.Демчук). Увага дослідників спрямовувалася в основному на ті антропоніми, які фіксуються писемними історичними пам’ятками. Однак значна частина композитних імен не була зафіксована в історичних джерелах, а зберігається в основах назв населених пунктів.
В основах ойконімів України на -*jь представлені як праслов’янські, так і давньоукраїнські композитні імена. Розгляд цих антропонімів у морфолого-семантичному аспекті показує, що їх перший компонент є здебільшого віддієслівною лексемою: Радомислъ > Радомишль (Волин., Житом. обл.), рідше відприкметниковою чи відіменною: Біловидъ > Біловиж (Рівнен. обл.), Домажиръ > Домажир (Львів. обл.), а в поодиноких випадках і займенниковою: Самборъ > Самбір (Львів. обл.).
Ойконіми України на *-jь (-*jа, -*jе), мотивовані відкомпозитними антропонімами, становлять, за нашими підрахунками, понад 60 % усіх назв досліджуваного типу. Серед них виділяємо основні групи ойконімів, які мотивовані:
1) іменами з усіченням постпозиційного компонента із збереженням його початкового приголосного: Будимля (Рівнен. обл.) < Будимъ < Будим[иръ];
2) іменами з повним усіченням одного з компонентів: Бреч (Чернігів. обл.) < Бретъ < *Брет[иславъ];
3) антропонімами, які виникли в результаті усічення частини чи цілого постпозиційного компонента зі збереженням препозиційного компонента, ускладненого суфіксом: Велимче (Волин. обл.) < Велимко < Велим[иръ], Любча (Київ. обл.) < Любко < Люб[омиръ].
4) іменами з усіченням другого складу препозиційного компонента із збереженням постпозиційного компонента: Каніж (Кіровогр. обл.) < КанЬгь < * Ка[ли]нЬгъ; Тумир (Івано-Франк. обл.) < Тумирь < *Ту[ли]миръ;
Відкомпозитні слов’янські імена утворювалися шляхом різного роду скорочень: аферези, синкопи, апокопи. Складність реконструкції первісної особової назви, на думку М.Демчук, полягає в тому, що справжні мотиви виникнення скорочень уже безповоротно втрачені, необхідно бути присутнім при самому процесі творення особових імен, щоб правильно визначити їх справжній смисл, тепер, на жаль, про це ми можемо судити лише приблизно.
В основах ряду досліджуваних нами українських ойконімів представлені також автохтонні слов’янські імена відапелятивного характеру: Вірля (Житом. обл) < Орль (Мор. 144), Жабоч (Житом. обл), Жабче (Волин., Житом., Хмельн. обл.) < Жабка (Мор. 83), Коз’я (Львів. обл.) < Koza (SSNO III, 116), Коров’є (Хмельн. обл.) < Krowa (SSNO Ш, 88), Куниче (Він. обл.) < Kunica (SSNO Ш, 200), Куньє (Харків. обл.) < Кунъ (Мор. 108), Kun, Kuna (SSNO Ш, 194), Тур’є (Львів. обл.) < Туръ (Мор. 195), Голубча (Хмельн. обл) < *Голубко < Голубъ (Мор. 61), Дуб’є (Львів. обл.) < Дубъ (Мор. 80), Липча (Закарп. обл.) < Lipka, Lipko (SSNO Ш, 246).
|
