СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ІТЕРАТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ : Семантико-синтаксическая структура предложений С итеративными предикатами

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми роботи, її актуальність, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, у якій виконано працю, розкрито наукову новизну роботи, подано теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, сформульовано мету і завдання, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, окреслено методи аналізу, зазначено кількість та обсяг публікацій, які висвітлюють основні результати дисертаційної праці.

Перший розділ “Теоретичні засади дослідження” містить критичний аналіз наукових праць, присвячених вивченню явища повторюваності й способів її вираження в різних мовах, критерії розмежування видів повторюваності, огляд становлення поняття ітеративності. Проаналізовані лінгвістичні джерела дозволяють виявити основні положення, необхідні для дослідження проблеми ітеративності, низку властивостей і ознак явища неодноразової повторюваності, її місця в системі мови, обґрунтувати термінологічний і поняттєвий апарат.

Відсутність у лінгвістичній літературі чіткої дефініції ітеративності як типу протікання у часі та її співвіднесеності з іншими аспектуальними поняттями зумовлює звернення до еволюції становлення поглядів щодо цієї категорії, актуалізує спробу визначення статусу ітеративності, засобів її реалізації. Проблеми формулювання поняття ітератива як особливого виду неодноразової повторюваності, його функціонування в структурі мови, специфічні ознаки спорадично досліджували на матеріалі різних мов О. Гакен, Б. Балін, В. Барановська, С. Дольська, Г. Митрушина, Г. Панова, Ю. Хартунг, О. Грекова, Л. Рощина, Ш. Кадиров, О. Титаренко та ін. Майже всі лінгвісти, які вивчали питання кількісного повторення дій, намагалися визначити критерії їхньої диференціації. Залежно від концепції дослідника в основу поділу типів повторюваності взято різні критерії, як наслідок – маємо розмаїтість найменувань, різний вміст поняття, що позначається тим чи тим терміном.

З огляду на розвиток теорії повторюваності можна кваліфікувати її, застосовуючи поняття дієслівної множинності як інтерпретаційної категорії, що відбиває об’єктивну дійсність у зв’язку з інтерпретацією її мовцем. Не кожне значення неодноразовості подій пов’язується з ітеративністю. Специфіка ітеративної неоднократності полягає в тому, що множинність повторюваних ситуацій є нескінченною, а тому невизначеною. Особливістю змісту ітеративності є вираження дії як неоднократно повторюваної через будь-який часовий проміжок, при цьому кожна з повторюваних ситуацій відбувається в окремий відрізок часу (політемпоральність ітеративної дії), що не збігається з моментом мовлення і виконується тими самими (концептуально тотожними) учасниками у певній послідовності, напр.: Щовечора збиралися до неї гості (Л. Яновська).

Досить важливим є те, що відтворювана дія може повторитися в тому самому або частково зміненому вигляді, не впливаючи на зміст повторюваної дії. Ітеративна дія може повторюватися через різні проміжки часу, нерегулярно, регулярно, понадрегулярно, що зумовлює різновиди ітеративної повторюваності (дисконтинуатив, фреквентатив, узитатив). У цьому дослідженні використані терміни “ітеративна повторюваність”, “ітеративна неоднократність”, “невизначена повторюваність”, “необмежена повторюваність” як синоніми до терміна “ітеративність дії”, що умовно є взаємозамінними.

Повторюваності властива орієнтація на семантику предиката, тому вона створюється по-різному з урахуванням типу предиката. Проблема семантичної класифікації предикатів не має однозначного розв’язання у зв’язку з відсутністю в українському мовознавстві випрацюваних чітких критеріїв їхнього поділу. У роботі використано класифікацію І. Р. Вихованця, який на основі двох класів (предикатів дії та стану) сформував конкретизовану шестикомпонентну класифікацію, виокремивши предикати дії, стану, процесу, якості, кількості та локативні предикати (власне-локативні, процесуально-локативні, акціонально-локативні).

На наш погляд, такий поділ предикатів є найбільш дієвим та аргументованим і відбиває істотні семантичні характеристики предикатів. Типовим формально-граматичним репрезентантом ітеративного предиката є дієслово. Дієслівні предикати становлять найпоказовішу частину всієї сукупності предикатів, що дає підстави виокремлювати ітеративність як специфічну семантичну категорію в системі дієслівних значень. Названа семантична категорія має низку класифікаційних ознак, які дозволяють відмежувати її від подібних категорій.

Сучасні тенденції в розвитку теорії валентності дають підстави стверджувати, що згадане явище безпосередньо пов’язане з семантико-синтаксичною структурою речення, що предикат як конститутивний компонент речення і непредикатні складники мають свою специфіку відповідно до семантики ітеративного дієслова.

У галузі семантичного синтаксису посилений інтерес викликають ідеї типології речень та їх структурних компонентів. В україністиці такі ідеї знайшли свою реалізацію у працях Й. Андерша, В. Русанівського, І. Вихованця, К. Городенської, А. Грищенка, М. Плющ, В. Гумовської, Н. Іваницької, О. Леути, Т. Масицької, О. Межова та ін. До цього часу залишаються дискусійними питання, пов’язані з семантизацією синтаксичних структур: проблема рівнів та аспектів семантико-синтаксичного моделювання речення, характер компонентів семантичної структури речень, типологія речень з різними предикатами.

У другому розділі ”Засоби реалізації ітеративної дії у сучасній українській літературній мові” подано опис семантичних, граматичних і функціональних характеристик ітеративних дієслів, з’ясовано особливості репрезентації значення необмеженої повторюваності на лексичному, словотвірному, синтаксичному рівнях сучасної української літературної мови.

Явище ітеративності може виявлятися на різних мовних рівнях, однак найбільш типовим його виразником є морфологічний клас дієслів. За своєю сутністю дієслова є ядерним семантико-граматичним класом слів, до того ж найбільш інформативним. Аналіз фактичного матеріалу свідчить, що ітеративні дієслова характеризуються семантичними, морфолого-словотвірними, синтаксичними та стилістичними особливостями.

Більшість дієслів української мови, функціонуючи у мовленні, набуває значення невизначеної повторюваності. Семантика таких дієслів називається потенційною, оскільки виявляється у дієслівних лексемах нерегулярно. Дієслова, набуваючи ітеративного значення, вказують на процеси, неоднократно відтворювані, повторювані незалежно від того, членуються вони внутрішньо чи ні: Він зі мною здоровкається, наче нічого не сталося (В. Яворівський); З липи раз у раз падали жовті листки і нишкли при землі (Р. Іваничук). Дієслова зі значенням постійної властивості або змінного стану діючої особи не можуть набувати семантики ітеративності дії. Однак іноді ітеративна семантика виявляється і в названих дієсловах за наявності лексичних модифікаторів ітеративної повторюваності або за певних контекстуальних умов: Бондарював Яків затято, ночами (А. Тесленко).

У сукупності різнорівневих мовних засобів, що використовуються в сучасній українській мові для позначення різних вимірів кратності, домінантними є словотворчі афікси, які, приєднуючись до дієслівних основ, по-різному модифікують їхні значення, передаючи відтінки квантитативної семантики. Зокрема, спеціалізовані і неспеціалізовані афікси (префікси або суфікси) – носії семи ітеративності типу по-, попо-, пере-, -ва-, -ува- (-юва-), ‑а-, ‑ота-, -оті-: Погане, я чував, життя собаче, Недобре ж і Вовкам (Л. Глібов); Попорозказую іноді казок було хлопцям (А. Тесленко); Блискавка миготіла раз у раз (І. Нечуй-Левицький) та ін.; префіксально-суфіксальні пари, утворені, наприклад, суфіксами -ва- -ува- (-юва-), -а- та префіксами ви-, на-, пере-, під-, по-, при-: Бо він і справді цілими вечорами й по вихідних висиджував у читальні… (В. Бондар); Степан лежав поруч із Тарасом, зрідка покашлював (Є. Куртяк); Проте лише зрідка він перепитував задля годиться час… (В. Бондар); Стара Мартоня Ступачка дрібно похилитувала голівкою в чорній терновій хустині, наче весь час бідкалася за чимось (В. Бондар); префіксально-суфіксально-постфіксальні комплекси, наприклад, ті, що виражають дистрибутивно-ітеративне значення взаємної дії: Біля криниці у селі моєму жінки перемовляються лагідно-втішно (М. Сингаївський) тощо.

На семантичну класифікацію ітеративних дієслів певною мірою впливає співвіднесеність виду та способу дії, яка є підґрунтям для категорії аспектуальності. Значення ітеративної дії може передаватися дієсловами обох видів. У сучасній українській мові ітеративна дія виражається дієсловами доконаного виду переважно в кратно-співвідносних конструкціях, якщо множинність ситуацій складається з послідовних або почергово повторюваних дій, що вирізняються експресивністю: А може, з інших причин − буває ж таке: ні з того ні з сього розбудить тебе глупої ночі і ну ворушити в душі все живе, пам’ятне і навіть забуте… (Ф. Роговий). Для позначення ітеративності дієслова доконаного виду частіше, ніж дієслова недоконаного, потребують відповідних лексичних показників, які усувають значення одноразовості: Часом у небі, ще вище над журавлями, прогуркочуть велетенські птиці, пронесуться на шаленій швидкості і зникнуть, залишивши по собі білий шлейф (І. Цюпа); Прийду було з школи, сідаю, пишу (А. Тесленко). Однак, слід зауважити, що стилістично немаркованим засобом вираження ітеративності є недоконаний вид.

У вираженні значення ітеративного повторення ситуації насамперед бере участь багатократний спосіб дії, представлений непродуктивним словотвірним типом (за участю суфікса -ва- та його варіантів -ува- (-юва-), -а-): бувати, знавати, їдати, живати, чувати, пивати: Як я молодою бувала, по 40 вареників їдала (Нар. тв.). Проте в сучасній українській мові форми дієслів із названими суфіксами вживаються рідко й у лексикографічних працях подаються з позначкою “розм., рідко”. Досить часто таку семантику виражають лексико-граматичні форми дієслова “бути”: Часто під весну звичайний хліб бував ласощами (У. Самчук). Про втрату давноминулості при збереженні значення повторюваності свідчить можливість уживання цієї форми в теперішньому часі: Буває мить якогось потрясіння: побачиш світ, як вперше у житті (Л. Костенко).

На вираженні необмеженої повторюваності спеціалізуються ітеративні способи дії неграничних дієслів, пов’язані з ітеративними суфіксами -ва-, -ува- (‑юва-), -а-. Загальним значенням дієслів багатократного та ітеративного способів дієслівної дії є відсутність ознаки в момент мовлення, тобто неактуальність дії. Згадані способи дії включають спеціалізовані дієслівні видо-часові форми: перервно-пом’якшувальний, напр.: Степан лежав поруч із Тарасом, зрідка покашлював (Є. Куртяк); процесно- або тривало-пом’якшувальний: За його спиною підхихикували газетярі... (В. Дрозд); процесно-комітативний або супроводжувальний: Перше слово Іван казав там, де почував себе вище над кимось, вимовляв його зверхньо, ще й потихеньку прикахикував (П. Махнюк); процесно-тривалий або тривало-дистрибутивний: Михайло розмахував косою, гострив її, не даючи собі спочинку (М. Томчаній); ускладнено-інтенсивний: Та понаїздять було паничі, панночки до Миші, до Олі, вирегочують, бігають (А. Тесленко); тривало-взаємний: Я не хочу знати того, про що перешіптуються по закутках дворові й прислуга (С. Носань).

Важлива роль належить лексичним показникам ітеративності. В окремих контекстах ознаку ітеративності з погляду частотності, регулярності, періодичності та кратності посилюють мовні модифікатори типу багато разів, кожного разу, знову, щороку, часто, періодично і под.: Роман у доміно грав рідко (В. Бондар); Сьогодні на Україні щодня з’являються два чорнобильських хрести на свіжих могилах (В. Яворівський); в інших – вони є єдиною вказівкою на невизначену повторюваність дії, тому їх вилучення з речення спричиняє втрату значення ітеративності: У першому ряду щодня сиділа пані Суламіф (П. Гуріненко), а подекуди – втрату смислу всього речення: Цибуля – єдиний овоч, який споживають щодня (Ф. Мамчур).

На синтаксичному рівні ітеративність передається за допомогою засобів, пов’язаних із структурною організацією речення: сполучників – То замрячить дощем, то сипоне мокрим снігом (І. Цюпа); вставних слів, уточнювальних зворотів – О дванадцятій годині, як завжди, пролунали сигнали точного часу (П. Гуріненко); У кімнаті сина, як і кожного ранку, гриміла музика (В. Дрозд); дієприслівникових зворотів – Побачивши красиву жінку, він спалахує... (В. Яворівський); Думала вечорами, ждучи з підозрілих мандрів сина, думала вночі, слухаючи його дихання та неспокійний сон (Ю. Збанацький).

Усі засоби, за допомогою яких у реченні маркується повторювана множинність ситуацій, досить часто комбінуються, що зумовлює найбільш точну реалізацію цільової настанови мовця. Наприклад, у реченні Давно колись малим хлоп’ям, бувало, дивлячись на зорі, я часто-часто прагнув сам між них поринути в просторі (М. Рильський) показниками невизначеної повторюваності є: 1) вставне слово бувало, що передає повторюваність у минулому; 2) дієприслівниковий зворот, який вносить значення умови, а будь-яка умова вказує на можливість необмеженого повторення ситуацій; 3) редуплікований лексичний показник ітеративності часто-часто, що вказує на надрегулярність повторюваної ситуації, оскільки є обставиною інтервалу, яка уточнює частотність повторювань.

Третій розділ “Структурно-семантичний аналіз речень з одно- – багатовалентними ітеративними предикатами” присвячений характеристиці одно- – семивалентних ітеративних предикатів різних лексико-семантичних груп; аналізові співвіднесеності та комбінацій облігаторних і факультативних непредикатних компонентів семантико-синтаксичної структури речень, породжених цими предикатами; визначенню особливостей кореляції семантичної й формально-граматичної структури речень з ітеративними предикатами; з’ясуванню специфіки функціонування валентно-незв’язаних компонентів у структурі речень як детермінантних поширювачів із різними значеннями, що сприяють формуванню ітеративності речення.

Структурні типи речень із дієслівними ітеративними предикатами зумовлюються валентнісними особливостями предикатів, типом варіантної актуалізованості предикатних синтаксем та їх несубстанціальними характеристиками. Якісний і кількісний набір лівобічних і правобічних компонентів, їх семантичні функції залежать від валентної спроможності ітеративного предиката. Семантико-синтаксична структура таких речень переважно складна, що вмотивовано особливістю вираження значення необмеженої повторюваності.

Дієслова української мови з семантикою невизначеної повторюваності мають різну синтаксичну сполучуваність. Ітеративні дієслова дії, найбільш повно відбиваючи специфіку дієслова як предиката, мають більш широкий порівняно з дієсловами стану лексичний діапазон правобічних аргументних позицій, що є їхньою характерною ознакою. Ітеративні дієслова стану зорієнтовані більше на широку лексичну репрезентацію лівобічної суб’єктної позиції й незначні можливості їх правобічної несуб’єктної валентності.

Ітеративні предикати становлять семантично неоднорідну групу. Чільне місце з-поміж них посідають ті, у функції яких виступають дієслова зі значенням конкретних фізичних дій, розумової, мовленнєвої, психічної діяльності, почуттів та бажань, дієслова із семантикою буття, існування події, місцеперебування суб’єкта, дієслова руху та переміщення. Для ітеративних предикатів характерна належність до предикатів дії, процесу, стану, локативних предикатів.

Речення з одновалентними ітеративними предикатами мають семантико-синтаксичну структуру, в якій предикатна синтаксема дії пов’язана з лівобічною суб’єктною синтаксемою конкретної фізичної дії, мовленнєвої діяльності, що виконує функцію діяча; предикатна синтаксема процесу зумовлює наявність суб’єкта фізичного процесу в природі, суб’єкта фізіологічного процесу, емоційно-психічного процесу, функцію якого виконують іменники на позначення істот, та іменники, які вказують на конкретні неживі предмети і характеризуються послабленою активністю й пасивністю; ітеративний предикат стану у лівобічній позиції передбачає субстанціальний компонент із функцією емоційно-психічного стану чи фізичного стану, яким властива пасивність, напр.: По-особливому (вранці) тьохкають солов’ї (С. Плачинда); В пообіднішні години верхня палуба заповнюється публікою, статечно проходжуються дорослі, перегукується дітвора (О. Гончар); Інколи вона кашляє (О. Гончар); Вони, буває, лаються (О. Кучерук); Зрідка, коли налітає темна хмара, дощить (М. Хвильовий); Він все буянив, колотився, скандалячи з своїми сусідами... (І. Багряний).

До набору лівобічних і правобічних компонентів двовалентних ітеративних предикатів дії належать субстанціальні синтаксеми у функції суб’єкта й об’єкта фізичної дії; суб’єкта й об’єкта розумової, інтелектуальної діяльності; суб’єкта й об’єкта мовленнєвої діяльності: Сильний душ води... він приймав кожного ранку (М. Хвильовий); Він докопувався до кожної дрібниці (М. Хвильовий); От і Андрій завжди кепкує з неї (С. Кабачинська).

У реченнях із двомісними ітеративними предикатами процесу валентна рамка вимагає наявності синтаксем у функції суб’єкта й об’єкта емоційно-психічного процесу; суб’єкта й локатива-процесу, або суб’єкта та інструменталя при деяких дієсловах, що перебувають на периферії дієслів дії і процесу: Відколи німці зайняли місто, тьотя сердилася на всіх (О. Гончар); Оверко залюбки просиджував у кузні (К. Гордієнко); Старшина щоразу хитав головою (М. Старицький).

Трикомпонентні структури, семантико-синтаксичну вершину яких становлять предикати стану, що мають або можуть набувати значення ітеративності, складаються з двовалентного предиката і двох іменникових компонентів у функції суб’єкта й об’єкта емоційно-оцінного ставлення до об’єкта; суб’єкта і локатива статального типу: У вільні від роботи  години, і нечасті вихідні він милувався красою північного неба (В. Гжицький); Це не була загодя запланована норма його поведінки, іноді він не любив себе за це... (В. Яворівський); Дачники в їх часто бувають (А. Тесленко).

До набору лівобічних і правобічних компонентів тривалентних ітеративних предикатів дії належать субстанціальні синтаксеми у функції суб’єкта й об’єкта конкретної фізичної дії; суб’єкта й об’єкта мовленнєвої діяльності; суб’єкта й об’єкта розумової, інтелектуальної діяльності, суб’єкта й об’єкта психічної діяльності; суб’єкта й об’єкта дії-локативності. Обсяг семантико-синтаксичної структури з тривалентними ітеративними предикатами збільшується за рахунок адресатних, інструментальних, локативних правобічних субстанціальних компонентів, які можуть виражатися імпліцитно залежно від комунікативної потреби. У валентну рамку тримісних ітеративних предикатів із значенням “повідомлення”, “давання”, “називання” входять правобічні субстанціальні адресатні синтаксеми дії: Він раз у раз повторював їй про це (В. Підмогильний); Зося Дмитрівна ...при нагоді дарувала кому треба свої заворожливі усмішки (О. Гончар); Відступником він називав Неньчиного сина (О. Гончар). Тривалентні ітеративні предикати дії, виражені дієсловами конкретної фізичної дії, програмують наявність непредикатних синтаксем у функції знаряддя чи засобу дії, а ітеративні предикати, у ролі яких уживаються локативні дієслова, – субстанціальних синтаксем, що визначають вихідну й кінцеву точку локативності: Кожного ранку він обливав себе холодною водою (М. Хвильовий); Господар на ґанку роздмухує високим гумовим чоботом мідного, начищеного до блиску самовара (В. Дрозд); Він завжди клав руку на руку (П. Махнюк); Тарілку Тетяна ставила на груди, і прохолода від неї розтікалася по всьому тілу (С. Кабачинська). Обсяг і тип семантико-синтаксичної структури речень з названими предикатами залежить від комунікативної настанови мовлення.

Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними ітеративними предикатами розрізняється комбінаціями правобічних облігаторних і факультативних субстанціональних компонентів, тоді як лівобічний суб’єктний компонент у них спільний. До набору лівобічних компонентів чотиривалентних ітеративних предикатів дії належать субстанціальна синтаксема у функції суб’єкта конкретної фізичної дії; суб’єкта дії-локативності, а правобічних компонентів – субстанціальна синтаксема у функції об’єкта конкретної фізичної дії (предметно-результативного значення або на позначення джерела чи засобу дії, виду запису); об’єкта дії-локативності; інструментальна синтаксема із функцією знаряддя дії; об’єктно-локативні синтаксеми, що встановлюють вихідний і кінцевий пункти переміщення об’єкта: Потужні насоси мусили весь час відкачувати зайвину вод, скидати їх у дренажні канави... (О. Гончар); Він писав їй з Києва щодень (В. Захарченко); І коли піп відвертався до вікна…, я підсовував Галі свій аркушик, і вона швиденько списувала із дошки якусь літеру чи слово (М. Вінграновський); Часом, хоча дуже рідко, переходять сюди знайомі її й матері (О. Кобилянська). Набір облігаторних і факультативних субстанціональних компонентів семантико-синтаксичної структури речень з чотиримісними ітеративними предикатами вмотивований комунікативними потребами.

Типи семантико-синтаксичної структури речень із п’ятимісними ітеративними предикатами також розрізняються варіантами правобічних іменникових компонентів, тоді як лівобічна валентна позиція заповнюється спільним суб’єктним компонентом. До набору лівобічних компонентів п’ятивалентних ітеративних предикатів належать субстанціальна синтаксема у функції суб’єкта конкретної фізичної дії; суб’єкта дії-локативності, а правобічних (комбінації облігаторних і факультативних компонентів) – субстанціальна синтаксема, яка позначає об’єкт конкретної фізичної дії, об’єкт дії-локативності; інструментальна синтаксема із функцією знаряддя дії чи засобу дії; локативні синтаксеми, що диференціюються на вихідний і кінцевий пункти та шлях руху або переміщення: Саша щовечора мала приносити пані Катерині джерельної води (С. Носань); Прокіп... раз у раз горне під себе землю однією рукою (Ю. Яновський); Все частіше шофер Тимоха з Жовнинського маслозаводу під’їжджає сам до табору (Ф. Роговий); Щоранку служниця підвозила Роксолані візок з наїдками (С. Плачинда).

Семантичні та морфологічні варіанти суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної, локативних синтаксем при шести- та семивалентних ітеративних предикатах здебільшого є такими самими, як і при три- – п’ятимісних: до набору лівобічних компонентів шести-, семимісних ітеративних предикатів дії належать субстанціальна синтаксема у функції суб’єкта дії-локативності, а правобічних компонентів – субстанціальна синтаксема у функції об’єкта дії-локативності; адресатна синтаксема; інструментальна синтаксема із функцією знаряддя дії; об’єктно-локативні синтаксеми, що визначають вихідний і кінцевий пункти переміщення об’єкта, шляху руху: Тут батько вставав і через увесь пагорб котив велосипеда в руках (Ф. Роговий); Вона возила його в концерти і до театру... (М. Коцюбинський). Якщо лівобічні непредикатні синтаксеми є обов’язковими в семантико-синтаксичній структурі речень з одно- – полівалентними ітеративними предикатами, то правобічні компоненти диференціюються як облігаторні та факультативні (адресатні, інструментальні, локативні). Без облігаторного іменникового компонента речення втрачає граматичну й семантичну завершеність, тоді як реалізація факультативного залежить здебільшого від комунікативної настанови мовця, від конкретної ситуації.

Суб’єкт як окремий семантичний різновид субстанціальної синтаксеми у ітеративних конструкціях із одно- – семивалентними предикатами характеризується диференційними ознаками активності та пасивності, що дає змогу використовувати в ролі діячів повторюваної дії, учасників повторюваного процесу, носіїв ітеративного стану іменники – назви істот, конкретних предметів, стихійних сил природи, різноманітних обставин і ситуацій, що впливають на життя людини. Ці субстанціальні суб’єктні синтаксеми залежать від семантичної якості ітеративних предикатів дії, процесу, стану.

Ітеративним предикатам дії властиве поєднання з іменниками – назвами істот у суб’єктній позиції, активними виконавцями повторюваної дії. Предикатам процесу та стану, які здатні повторюватися, не зважаючи на їх кількісно меншу групу порівняно з предикатами дії, властиве сполучення з найрізноманітнішою іменниковою лексикою в суб’єктній позиції, що характеризується пасивністю. До морфологічних варіантів суб’єктної синтаксеми дії, процесу, стану належить називний, рідше – давальний, знахідний та родовий відмінки.

Найширші параметри семантико-синтаксичної структури в реченнях, породжених ітеративними предикатами дії. Її діапазон становить від однієї до семи субстанціальних синтаксем: Батько возить продукти матері з міста в село автомобілем через ліс. Зрозуміло, повна реалізація семантико-синтаксичної валентності шести-, семимісних дієслів у мовленні трапляється зрідка, оскільки потенційна валентність у певному контексті може бути нереалізованою. Напр.: Вона не раз сюди приїжджала... (В. Бондар) – нереалізованими є валентності з ким? чим? звідки? яким шляхом?, що заповнюються правобічними об’єктною синтаксемою у функції об’єкта повторюваної дії, інструментальною синтаксемою, що встановлює засіб повторюваної дії, локативними синтаксемами, які позначають вихідний пункт руху, шлях руху.

Семантико-синтаксична структура речень, зумовлена ітеративними предикатами стану та процесу, є мало компонентною й однотипною і не виходить за межі двовалентності: Орест малим часто хворів (В. Дрозд); Вже тридцять літ він щодня у такий час відвідував її (М. Коцюбинський).

Речення, сформовані одно- – полівалентними ітеративними предикатами, розрізняються кореляцією їхньої семантичної і формально-граматичної структур, що відбувається через посередництво семантико-синтаксичного рівня. Співвіднесеність компонентів цих структур має як симетричний (якісна й кількісна відповідність між одиницями обох рівнів), так і асиметричний характер (відсутність однозначного зв’язку між семантико-синтаксичними функціями синтаксем та формально-граматичними функціями цих компонентів).

Семантична структура, породжена одно- – семивалентними ітеративними предикатами, зазнає трансформації на семантико-синтаксичному рівні, якщо називний суб’єкта ітеративності частково нейтралізується, потрапляючи в позицію давального, знахідного, перетворюючи активну конструкцію в пасивну, напр.: По ночах йому не спиться (М. Коцюбинський); Її вражала розкішна картина осінньої природи (М. Коцюбинський). Власне-семантична структура речень, зумовлена ітеративними предикатами, унаслідок змін на семантико-синтаксичному рівні може втілюватися в односкладні формально-граматичні речення різних типів. Предикат у них виступає в позиції головного члена односкладного речення, а суб’єктна синтаксема – у нетиповій позиції керованого другорядного члена речення, напр.: Зате по ночах його мордувало (М. Коцюбинський).

Розбіжності у змістовій і формальній організації речення простежуються в конструкціях з ітеративними предикатами стану та предикатами, що належать до периферії предикатів дії і процесу й виражаються дієсловами психічної діяльності на -ся, напр.: Відтоді йому часто сниться кров… (С. Носань); Йому і зараз причувається невістчин голос... (П. Махнюк) – синтаксеми у функції об’єкта стану, дії-процесу перебувають у підметовій позиції. Причиною асиметрії обох сторін речень з ітеративними предикатами є вживання суб’єктної синтаксеми, вираженої абстрактним іменником, що позначає властивості, дії і процеси, почуття і психічні стани, та спричиняє ускладнення суб’єктної семантики, напр.: Однак її думка все частіше зверталась до нього (М. Коцюбинський) – вона думала про нього. Просте з формально-граматичного погляду речення є семантично складним.

Невідповідність у семантико-синтаксичному й формально-граматичному членуванні речення простежуємо в конструкціях, предикати яких виражені метафоричними сполуками слів, а суб’єктна синтаксема – формами знахідного, орудного відмінків. Напр.: У його голосі часто чулась радість (Є. Гуцало). Предикатна й суб’єктна синтаксеми складаються з двох елементів (особового дієслова та абстрактного іменника у називному відмінку) і співвідносяться з трьома членами формально-синтаксичної організації речення (підметом, присудком і керованим другорядним членом речення).

У дисертації досліджено асиметрію, пов’язану з переміщенням інструментальної синтаксеми із значенням знаряддя чи засобу дії або локативної синтаксеми, що вказує на шлях руху, в позицію суб’єкта дії, який зазнає редукції. Унаслідок цього з’являється компонент із значенням інструментального чи локативного суб’єкта. У двоскладному з формально-граматичного погляду реченні приприсудкові другорядні члени, поєднані із присудком слабким чи напівслабким керуванням, що співвідносяться із інструментальною синтаксемою зі значенням засобу дії або з локативною синтаксемою, яка характеризує шлях руху, потрапляють у позицію підмета. Пор: Ми мусили весь час відкачувати зайвину води насосом ® Потужні насоси мусили весь час відкачувати зайвину води (О. Гончар); На роботу батько щодня добирається на таксі ® На роботу батька щодня привозить таксі; Він завжди повертається з роботи додому стежкою понад рікою ® Знайома стежка понад рікою завжди повертає його з роботи додому. Найчастіше така кореляція виявляється у семантико-синтаксичних структурах речень, сформованих три- – семивалентними ітеративними предикатами.

Асиметрію спричиняє стискання двох і більше семантичних одиниць в одній синтаксичній структурі, що відбувається за рахунок згортання однієї з них та функціонування в реченні як обставини або означення. Найпростішою формою змістовної конденсації є означення. Прислівні узгоджені другорядні члени як виразники атрибутивних семантико-синтаксичних відношень репрезентують семантично елементарне речення в згорнутому вигляді, напр.: Андрій листає велику книгу (І. Багряний) ® Андрій листає книгу + Книга велика. Іншим різновидом об’єднання двох і більше пропозицій у синтаксично елементарній структурі є обставина, що передає додаткові характеристики суб’єкта: Вони їздили разом до міста, на храм (М. Коцюбинський) ® Вони їздили до міста, на храм + Вони їздили разом.

Асиметрія семантико-синтаксичної та формально-граматичної структури речень, утворених ітеративними предикатами, зумовлюється наявністю детермінованих компонентів, які як валентно-незв’язані компоненти семантичної структури речення одночасно становлять факультативні елементи формально-граматичної будови речення, оскільки їх елімінація не призводить до категорійних змін у формально-граматичній структурі речення. Напр.: Данило частенько по роботі зустрічається з дядиною Христею, розмовляють (Ф. Роговий). Функціонування в реченні передбачає синтаксичну й семантичну автономність детермінантів, оскільки вони належать до всього речення в цілому, не маючи синтаксичного зв’язку з будь-яким членом речення. Проте незалежність не виключає існування семантичних відношень (локативних, темпоральних тощо) між детермінантом і рештою речення. Речення як комунікативна одиниця не руйнується з вилученням детермінанта, хоча втрачає семантичну конкретність, точність. Зокрема, ітеративність речення Христя щодня брала пробіркою молоко на жирність і виливала його в чисті слоїки з наклейками (Ф. Роговий) нівелюється з вилученням валентно-незв’язаного обставинного компонента щодня. Його опущення не спричиняє категорійних змін у формально-граматичній будові речення, однак суттєво впливає на вияв у семантичній структурі значення ітеративності.

У Висновках узагальнено результати дослідження:

Вираження категорії ітеративності пов’язане зі змістовими рівнями мови, відповідно, складниками функціонально-семантичного поля ітеративності є різнорівневі мовні засоби, об’єднані спільністю семантичної функції: імпліцитні конституенти (словотворчі засоби, семантика дієслівної лексеми, лексичні показники ітеративності, семантика й синтаксичні засоби речення), а також експліцитні фактори, що зумовлюють невизначену повторюваність як широкий контекст, зміст висловлення. Функціонуючи у мовленні, зазначені засоби взаємодіють з іншими контекстуальними компонентами та один з одним, актуалізуючи семантику ітеративності.

У праці визначено низку параметрів диференціації, які допомагають простежити особливості вживання ітеративних дієслів у сучасній українській мові. Наявність у значенні дієслова базової архісеми “повторюватися багаторазово, невизначену кількість разів” вказує на ітеративність. За морфологічним критерієм ітеративні предикати є дієслівними, оскільки основним носієм предикативної семантики є дієслово. Спеціалізованими виразниками названих предикатних синтаксем є дієслова багатократного способу дії (власне-ітеративні), дієслова ітеративних способів дії, дієслова інших способів дії, семантика невизначеної повторюваності яких конкретизується різноманітними синтетичними й аналітичними засобами. Власне-ітеративні дієслова (їх група кількісно обмежена) передають значення невизначеної повторюваності системно, що є їх основною функцією, інші дієслова різних лексико-семантичних розрядів є потенційними носіями цього значення, виявляючи його за певних умов.

Ітеративні предикати – це особливий вид предикатів дії, процесу, стану, які передають невизначену повторюваність дії (ситуації), що визначає їх характеризаційну своєрідність, відмінність від інших.

Формування структурних типів речень із дієслівними ітеративними предикатами зумовлюється валентнісними особливостями ітеративних предикатів дії, стану, процесу, їхніми несубстанціальними характеристиками, для предикатів, що мають варіантну реалізацію валентності, типом варіантної актуалізованості валентності предиката. Згідно з валентними показниками ітеративні предикати диференціюємо на одно- – семивалентні. Семантико-синтаксична структура речень, породжена ітеративними предикатами стану та процесу, є мало компонентною й однотипною і не виходить за межі двовалентності. Найширші параметри семантико-синтаксичної структури речення, сформованої ітеративними предикатами дії. Її діапазон становить від однієї до семи субстанціальних синтаксем.

Характер ітеративного предиката зумовлює відповідний семантичний різновид суб’єктної синтаксеми – носія повторюваної дії (ситуації). Цій синтаксемі властиві такі диференційні ознаки, як активність і пасивність. Саме вони спричинилися до того, що носіями ітеративності бувають як назви істот, так і назви конкретних предметів чи назви абстрактних понять. Морфологічним засобом вираження семантико-синтаксичної функції суб’єкта повторюваності є переважно називний відмінок, рідше – знахідний, родовий, давальний, орудний.

Морфологічне вираження об’єктних, адресатних, інструментальних, локативних непредикатних синтаксем також характеризується варіативністю.

Виокремлення різновидів семантико-синтаксичної структури речень у межах різних типів семантико-синтаксичної структури речень з ітеративними предикатами вмотивоване комбінацією облігаторних і факультативних непредикатних синтаксем. Якщо лівобічні субстанціальні синтаксеми є обов’язковими в семантико-синтаксичній структурі речень з одно- – полівалентними ітеративними предикатами, то правобічні компоненти валентного оточення цих предикатів диференціюються як облігаторні та факультативні, реалізація яких залежить здебільшого від комунікативної настанови мовця.

До валентно-незв’язаних членів семантико-синтаксичної структури речень із семантикою невизначеної повторюваності належать компоненти, які, вступаючи в обставинні відношення причини, умови, мети, допустовості та темпоральності з предикатом-формантом, модифікують значення ітеративності. Структура, ускладнена валентно-незв’язаними членами, є результатом трансформованої форми предиката (із аргументами чи без них) у синтаксичну структуру іншого предиката.

Співвіднесеність компонентів семантико-синтаксичної та формально-граматичної структур речень, сформованих одно- – семивалентними ітеративними предикатами, має симетричний характер, ознакою якого є якісна й кількісна відповідність між одиницями названих рівнів, або асиметричний характер, що виявляється у відсутності однозначного зв’язку між семантико-синтаксичними функціями синтаксем та формально-граматичними функціями цих компонентів. Ототожнення компонентів семантичної структури речення й синтаксичних функцій цих же членів речення можна здійснювати тільки в межах елементарних двоскладних речень, де предикат співвідноситься з присудком, суб’єкт – з підметом, об’єкт – з додатком і т. д. З-поміж причин, що порушують симетрію зазначених сторін речення, можна виокремити компресію декількох пропозицій у синтаксично простому реченні, наявність детермінантів та лексичні особливості компонентів структури.