АВТОРСЬКЕ ПРАВО В КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ : АВТОРСКОЕ ПРАВО В КОНТЕКСТЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СРЕДСТВ МАССОВОЙ ИНФОРМАЦИИ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її новизну, виз-начено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, подано емпіричну та нормативну бази, окреслено практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Становлення та сучасний стан системи авторського права в Україні” детально аналізується вітчизняне законо­давство з авторського права в контексті його уніфікації з нормами євро-пейського права та формування ефективної системи охорони інтелек­туальної власності з моменту проголошення незалежності нашої держави до сьогодні. У розділі також з’ясовано розробленість основної тематики в науковій літературі.

За часів СРСР проблема дотримання авторських прав журна­лістів узагалі не порушувалася. Передусім це зумовлювалося тим, що самі принципи авторського права в державі, де все вважалося спільним, були значно відмінними від сучасних. Зокрема, тогочасні законодавчі доку-менти давали можливість у примусовому порядку передавати права на використання твору державі або надавати йому статусу суспільного надбання. Водночас усі спроби захисту авторами своїх прав розглядалися як прояв буржуазного мислення та відособлення від радянського народу. Єдиним порушенням авторського права, що заслуговувало на засудження або покарання, був плагіат.

Лише в останні декілька років авторсько-правовим відносинам між авторами та ЗМІ почали приділяти увагу. Однак і досі в Україні не розроблена цілісна концепція правової освіти журналістів, що негативно впливає як на фахівців, так і на майбутніх студентів, які набувають навички роботи, але не мають чіткого уявлення про обсяги своїх прав і обов’язків як творчих особистостей.

Висвітлення окремих питань охорони авторського права працівників мас-медіа зустрічаємо в теоретичних працях О. Підопригори, О. Свя­тоць-кого, С. Бондаренка, О. Бершова, В. Ситце­вого, І. Близнеця, Н. Довнар. Правовому врегулюванню авторсько-правових відносин у ЗМІ присвячені роботи М. Тимошика, С. Давтяна, А. Ріхтера, Е. Гаврилова, С. Гуревича, І. Абдуліної, В. Дроб’язка. Актуальні проблеми взаємовідносин автора та редактора, окреслені у праці В. Різуна “Літературне редагування” стали в основі вивчення цієї проблеми у рамках проведеного дослідження.

Законодавчому регулюванню діяльності нових форм ЗМІ, що функціонують у мережі Інтернет присвячені роботи В. Іванова, А. Серго та О. Мелещенка. До проблем правової незахищеності журналістів у своїх працях неодноразово зверталися В. Шкляр, А. Чічановський, Т. Присту­пенко. Проте ґрунтовних наукових праць, які б охоплювали аналіз право­вої бази з конкретними прикладами застосування, порушень норм і рекомендаціями щодо її вдосконалення не вистачає.

За останні декілька років Україна зробила значні кроки на шляху гармонізації вітчизняного законодавства з авторського права та суміжних прав із нормами ЄС. Відповідно до підписаних угод у сфері охорони інтелектуальної власності були прийняті важливі закони та підзаконні акти, що засвідчили спроможність нашої держави адекватно та своєчасно реагувати на глобальні процеси, які відбуваються у сфері авторсько-правового регулювання у світі.

До найважливіших нормативних актів, що забезпечують законо-давчу підтримку авторам та працівникам мас-медіа належать: Консти­туція України, Цивільний та Кримінальний кодекси, що значно розши-рюють можливості для захисту авторських прав у судовому порядку; закони та підзаконні акти у сфері охорони інтелектуальної власності. Важливу роль у дотриманні прав авторів відіграють спеціалізовані поста-нови та укази президента, якими прямо передбачене проведення відпо-відних заходів для боротьби із порушеннями авторських прав та розробки ефективних механізмів їх захисту.

Усталення провідної ролі авторського права, як основного стимулу для творчої діяльності та істотного чинника конкурентоспроможності сучасних ЗМІ, знайшло своє відображення у міжнародних нормативних документах: конвенціях, директивах Європейського Союзу та двосто-ронніх угодах. На сьогодні Україна є учасницею більшості міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері, що значно збільшує обсяг прав укра­їнських авторів за кордоном та водночас вимагає від країни забезпечення належного рівня охорони прав авторів та створення ефективних засобів боротьби із порушеннями.

Законодавче забезпечення авторсько-правової охорони працівників ЗМІ гарантує нова редакція Закону „Про авторське право і суміжні права”, серед основних переваг якої:

–        врегулювання правового статусу періодичних видань;

–        регламентація діяльності організацій мовлення;

–        закріплення за журналістами первинних прав на авторські мате-ріали, що дає більшу свободу для їх подальшого використання;

–        вдосконалення визначення поняття співавторства;

–        збільшення строку охорони авторського права до 70 років.

Водночас суттєвим недоліком є відсутність законодавчих актів, що регулювали б правовідносини у цифрових мережах. Неможливість поши­рення існуючих нормативних документів до нових форм передачі та отримання інформації, що їх надає мережа Інтернет, робить процес використання матеріалів неконтрольованим, а порушення залишає без покарання. А між тим найбільша кількість порушень авторських прав журналістів відбувається саме у цифрових мережах. З огляду на це, безумовно, позитивним фактом є приєднання України у 2001 році до “Інтернет-договорів” Всесвітньої організації інтелектуальної власності “Про авторське право” та “Про виконання і фонограми”, метою яких є гармонізація національних законодавств у цій сфері та правове врегу-лювання відносин, що виникають у цифрових мережах.

Цілий комплекс проблем пов’язаний із прийняттям Цивільного кодексу, окрема частина (книга четверта) якого присвячена охороні прав інтелектуальної власності. Неузгодженість цього документа із діючим законодавством України сприяє можливості двозначного трактування та довільної інтерпретації окремих положень, що стосуються захисту прав журналістів у судовому порядку.

На основі глибокого аналізу вітчизняного законодавства та з ура­хуванням досвіду зарубіжних країн у цій сфері в розділі подані реко-мендації щодо вдосконалення Закону України “Про авторське право і суміжні права” для забезпечення належного рівня охорони авторських прав журналістів та працівників ЗМІ.

Другий розділ “Охорона інтелектуальної власності у друкованих і аудіовізуальних ЗМІ” присвячений аналізу авторсько-правових відно-син у діяльності періодичної преси та організацій мовлення.

З’ясовано, що найчастіше серед об’єктів авторського права у діяль­ності ЗМІ фігурують:

–        літературні та аудіовізуальні твори, майнові права на які нале­жать авторам;

–        службові твори, майнові права на які належать роботодавцю;

–        фотографічні твори та твори зображального мистецтва (малюнки, карикатури, шаржі тощо);

–        оригінальні назви та окремі частини творів;

–        верстка, елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну.

Водночас деякі журналістські твори не отримують авторської охо-рони внаслідок можливості віднесення їх до прес-інформації, яка відпо-відно до законодавства авторським правом не охороняється. Суперечли-вим також є позбавлення правової охорони програм телерадіопередач, що на нашу думку є продуктом творчої діяльності працівників організацій мовлення та одночасно використовуються періодичними друкованими виданнями з комерційною метою.

У підрозділі 2.1.2. „Врегулювання співавторства на журна-лістський твір” окремим актуальним питанням є визначення меж втру-чання редактора у авторський матеріал. Наголошено, що вихід редактора за межі службових обов’язків є порушенням прав автора на збереження цілісності його твору.

Резонансу набуло законодавче віднесення інтерв’ю до об’єктів спів­ав­­торства. Необґрунтованість цього нормативного положення доводиться в роботі шляхом виділення окремих різновидів інтерв’ю та з’ясування рівня творчого внеску журналіста та співрозмовника у кожен із цих творів.

В умовах різкого збільшення кількості джерел інформації та, відпо-відно, зростання конкуренції звичним явищем стало запозичення видан­нями та організаціями мовлення авторських матеріалів своїх колег, що переважно відбувається з порушенням авторських прав журналістів. Активізація правопорушень зумовлюється двома основними чинниками:

–        інтенсивним зростанням вартості об’єктів авторського права і суміж­них прав, неправомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи;

–        появою нових комунікаційних технологій, зокрема мережі Інтер-нет, можливості якої значно спрощують процес поширення та викорис-тання об’єктів авторського права. За таких умов особливо привабливим стає неправомір­не відтворення і використання авторських матеріалів.

До найтиповіших порушень авторського права належать: викорис­тання авторських матеріалів без дозволу автора, без зазначення імені автора, без посилання на джерело інформації, неправомірне вико­ристання авторських матеріалів у оглядах преси, використання окремих частин твору без дотримання вимог цитування, розкриття справжнього імені автора (за наявності псевдоніму) та опублікування (сповіщення) чужого матеріалу під своїм іменем (плагіат).

Важливим чинником, що сприяє поширенню явищ піратства та плагіату в журналістиці є низький рівень правової культури журналістів. Наявність певної правової підготовки в журналістів та фоторепортерів є необхідною складовою їхніх професійних навичок та знань оскільки правова недосвідченість призводить до того, що на практиці значна час-тина законодавчих актів реально не діє або свідомо ігнорується журна­лістами та редакціями ЗМІ. З огляду на це особливо актуальним завдан­ням є ліквідація правової безграмотності серед працівників мас-медіа.

Авторсько-правові відносини в аудіовізуальній сфері побудовані на принципі колективного управління майновими правами авторів та здійснюються шляхом видачі ліцензій на використання аудіовізуальних творів. Це зумовлює відносну захищеність майнових прав авторів та урегульованість механізму виплати і отримання авторської винагороди. Водночас немайнові права авторів найчастіше стають об’єктами право-порушень у діяльності організацій мовлення.

У підрозділі 2.2.1. „Право на збереження цілісності аудіовізуаль­ного твору” наголошено на негативних наслідках прийняття нової редак­ції Закону України “Про рекламу” особливо в контексті дотримання немайнових прав автора, що зазнали суттєвих обмежень. Виділено ряд актуальних проблем, які ускладнюють захист авторських прав журна­лістів:

–        неможливість застосування принципу авторства до всіх журна-лістських матеріалів;

–        правова незахищеність позаштатних журналістів внаслідок нада­ної законом можливості укладання авторських договорів в усній формі;

–        неоднозначність трактування приналежності майнових прав на службові твори.

Результати вивчення основних тенденції у правовому врегулюванні діяльності мас-медіа засвідчують наявність позитивних зрушень, які полягають у поступовому усвідомленні авторами інтелектуальної праці як реального капіталу та зростанні популярності серед журналістів дер­жав­ної реєстрації авторських прав.

У третьому розділі – “Авторське право в діяльності інтернет-медіа” вивчаються принципи діяльності ЗМІ у мережі Інтернет та спо-соби їхнього правового регулювання.

Особливу роль у становленні вітчизняних інтернет-медіа відіграли авторські проекти, що водночас спричинили бум порушень авторських прав у Мережі. На основі аналізу українського сегменту Глобальної мережі були виділені два основні різновиди інтернет-видань: самостійні інтернет-видання (он-лайн видання) та офіційні інтернет-сайти офф-лайнових (не мережевих) видань. З огляду на дотримання прав авторів кожна з груп має свої специфічні проблеми. Серед найтиповіших порушень: бездоговірне використання твору та не зазначення імені автора й джерела інформації.

Найголовнішими чинниками, що викликали активізацію порушень авторських прав у Мережі є:

–        неврегульованість офіційного статусу електронних ЗМІ;

–        виникнення великої кількості авторських проектів і, відповідно, учасників інформаційних відносин, незнайомих із принципами та нор­мами журналістської етики;

–        низька правова культура професійних журналістів;

–        неможливість здійснення контролю за використанням матеріалу у мережі Інтернет.

Актуальним питанням є проблема повторного використання журна­лістського матеріалу на інтернет-сайті друкованого видання. Спираючись на вітчизняні нормативні документи у роботі доведено, що такі дії є неправомірними та вимагають обов’язкової виплати гонорару авторові матеріалу, що розміщений у Мережі.

У підрозділі 3.1. „Електронна публікація як об’єкт авторського права” обґрунтоване поняття електронної публікації, визначений її право-вий статус. Підкреслено, що відсутність законодавчого тлумачення цього терміну дає підстави для його двозначного трактування та можливості віднесення як до категорії літературних творів так і до комп’ютерних програм, доступ до яких є обмеженим.

Особливості функціонування ЗМІ у Мережі зумовлюють немож-ливість їхньої цілковитої регламентації за допомогою існуючих законо-давчих актів та вимагають вдосконалення окремих застарілих норма-тивних документів відповідно до специфіки функціонування Мережі. Основою цього процесу має стати: авторизація праці, перерозподіл фінансових потоків на користь творців інформаційних ресурсів та захист їхніх авторських прав.     

У підрозділі 3.3. „Механізми контролю та захисту прав авторів у мережі Інтернет” визначені сучасні вітчизняні та світові тенденції охорони авторських прав. Розробка ефективних способів захисту автор-ських прав у Мережі здійснюється у двох основних напрямах:

–         створення технічних засобів захисту електронного документа (водяні мітки, саморуйнування документа у разі його неправомірного використання тощо);

–         формування веб-депозитаріїв для реєстрації, зберігання та кон-тролю за подальшим використанням авторських творів у Мережі.

Важливим питанням є необхідність вдосконалення процедури судо-вого захисту авторських прав. Головною проблемою тут залишається доведення авторства та факту порушення прав авторів. Водночас відсут­ність спеціалізованих судів в Україні знижує якісний рівень судових розглядів у сфері авторського права, а недостатня матеріальна й інфор­маційна база, неефективність діючих механізмів проведення літера-турознавчих експертиз та збору доказів ускладнюють, а інколи, унемож-ливлюють процес захисту прав авторів у судовому порядку.

Як спосіб подолання правової незахищеності авторів матеріалів в Інтернеті можемо запропонувати модель цивілізованого ринку інтелек­туальної власності в українському секторі мережі Інтернет. Основою її мають стати організації по колективному управлінню авторськими та суміжними правами, що займатимуться видачею ліцензій на викорис-тання творів, матимуть власну базу даних та здійснюватимуть контроль за одержанням авторами винагороди. Таким чином, особа чи організація, що хоче отримати право на використання певного авторського твору, може звернутися до цього центру, який, у свою чергу, буде контактувати з авторськими товариствами. Але, звичайно, реалізація такої системи неможлива без створення відповідних депозитаріїв та обміну інфор­мацією на державному рівні.

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дисертаційне дослідження охопило різні аспекти авторсько-правових відносин між авторами, журналістами, ви-давцями, редакторами та ЗМІ, що мають місце у процесі створення та використання журналістських матеріалів – об’єктів авторського права.

Відповідно до поставлених завдань у ході всебічного аналізу сучас­ної ситуації із порушеннями авторських прав, які виникають у діяльності ЗМІ; оцінки рівня авторсько-правової охорони працівників мас-медіа та позаштатних авторів, що його надає сучасне вітчизняне законодавство та визначення основних чинників, які зумовлюють сучасний стан системи захисту авторського права в Україні, було зроблено наступні висновки:

1. Останні кілька років ознаменувалися для України активним входженням у Євроатлантичні структури в рамках обраного курсу на Європейську інтеграцію. Водночас відповідно до підписаних угод, необ-хід­ними передумовами вступу до Європейського співтовариства стали – створення ефективної системи авторського права та уніфікація вітчиз­няного законодавства з нормами Європейського Союзу. Це стало причи­ною стрімкого розвитку цієї галузі права.

У діяльності сучасних мас-медіа авторське право відіграє одну з провідних ролей як основний стимул для творчої діяльності та істотний чинник конкурентоспроможності галузі. Тому забезпечення належного рівня охорони авторських прав журналістів безпосередньо пов’язане із захистом свободи слова та прав людини. Зростаюча комерціалізація інтелектуального капіталу та актуалізація його економічної цінності спонукає журналістів переглядати свої позиції відносно авторських прав на продукти своєї праці, що підтверджено збільшенням кількості судових позовів від журналістів із приводу порушення авторських прав.

2. Розвиток інформаційних технологій поступово змінює уявлення про усталені авторсько-правові категорії та вимагає вдосконалення зако-нодавчої бази. Оперативність, з якою сучасні ЗМІ отримують та розпов­сюджують інформацію, не дає можливості вчасно відстежувати та запо-бігати порушенням, контролювати процес подальшого використання авторських матеріалів та, відповідно, отримання грошової винагороди. Неможливість застосування традиційних правових норм до діяльності сучасних ЗМІ стала причиною поступового відокремлення діючих законодавчих актів у цій сфері від основної системи права та утворення нової підгалузі – права масової інформації.

Водночас важливу роль у регулюванні діяльності мас-медіа відіграють соціальні нормативні системи, як то суди честі, етичний кодекс журналіста та професійна репутація. До регулятивних норм, що безпосередньо пов’язані із діяльністю мас-медіа, слід віднести політичні, правові, корпоративні, а також звичаї, традиції, морально-етичні імпера-тиви тощо. Законодавче закріплення за сферою масової комунікації можли­вості укладання договорів в усній формі лише підтверджує пріоритетність морально-етичних норм у авторсько-правових відносинах.

Тому значно ефективнішим методом боротьби із порушеннями є створення органів самоконтролю в межах кожного ЗМІ та спрямування їхньої діяльності на дотримання прав штатних журналістів та поза-штатних авторів. Особливо ефективний цей метод у ситуації із етико-правовими порушеннями, такими як плагіат та неправомірне цитування.

3. Результати аналізу великої кількості досудових та судових прецедентів щодо порушення авторських прав журналістів свідчать про їхню активізацію останніми роками. Особливо це стосується діяльності періодичних друкованих видань. Серед порушень домінують два: бездо-говірне використання авторського матеріалу та невиплата авторського гонорару. Використання мережі Інтернет як безкоштовного джерела інформації стало причиною масового поширення явища плагіату. Форми плагіату мають такі різновиди: за обсягом привласненого матеріалу – повний та частковий; за ступенем автентичності текстів – прямий та опосередкований; смисловий, в основі якого лежить зміна форми подачі матеріалу.

Найтиповішими порушеннями в аудіовізуальній сфері є неправо­мірне використання об’єктів авторського права – кіно-, відео- та теле-фільмів; об’єктів суміжних прав – фонограм, відеограм та передач організацій мовлення, окремих частин аудіовізуальних творів та оригі-нальних назв. Зі значно меншою кількістю порушень відбувається діяль-ність радіостанцій, що зумовлено застосуванням схеми управління пра­вами авторів на колективній основі.

4. Одразу після своєї появи мережа Інтернет опинилася поза межами дії вітчизняного законодавства, що призвело до активізації порушень авторського права внаслідок поширення неправомірного використання журналістських матеріалів у Мережі. Серед найголовніших проблем, що унеможливлюють регламентацію цієї сфери можемо виділити:

–        поява нових форм передачі та отримання інформації, що стали причиною вилучення видавця, як традиційного посередника між автором та читачем із процесу доведення інформації до користувача;

–        заперечення основних позицій авторсько-правової доктрини: необхідності контролю за використанням творів та отримання авторської винагороди;

–        виключення з економічного процесу автора інформації, що пере-дається. Уся сума, що сплачена користувачем за завантаження об’єктів авторського права без вилучень, залишається у розпорядженні про­вайдера.

В умовах низької ефективності законодавчих норм у цифрових мережах, дієвими способами захисту журналістських матеріалів є:

–        попередня публікація матеріалу на традиційному (паперовому) носії;

–        затвердження факту існування твору на певну дату (наприклад, надіслати собі лист, поштовий штемпель на якому буде підтвердженням);

–        засвідчення у нотаріуса дати створення матеріалу;

–        використання можливостей архівних служб або веб-депозитарієв шляхом запису твору на лазерному диску та його депонуванням у сховище;

–        застосування технічних методів захисту – криптографічних конвертів, “водяних знаків”, що містять службову інформацію про твір, програм із обмеженою функціональністю.

 5. Важливою законодавчою підтримкою для працівників ЗМІ стало прийняття нової редакції Закону України „Про авторське право і суміжні права”, яка повністю відповідає останнім міжнародним тенденціям у сфері охорони авторського права та приділяє значно більшу увагу журналістам, як суб’єктам авторських прав. Водночас Закон повністю не забезпечує належний рівень охорони авторських прав працівників мас-медіа та не враховує специфіку діяльності сучасних ЗМІ. Серед основних недоліків нової редакції, що ускладнюють, а інколи, унеможливлюють захист прав авторів та журналістів на результати їхньої інтелектуальної праці можна виділити:

–        неоднозначність трактування поняття “службовий твір” у вітчизняному законодавстві;

–        неможливість здійснення контролю за використанням автор­ських творів за допомогою нових форм передачі та отримання інформації;

–        неврегульованість обсягів редакторського втручання в автор-ський матеріал;

–        можливість двозначного трактування окремих понять та термінів;

–        відсутність норм, що регулювали б правовідносини, які виникають у цифрових мережах.

 Аналіз Закону України “Про авторське право і суміжні права” в світлі дотримання прав журналістів дає можливість запропонувати ряд рекомендацій стосовно його вдосконалення.

·         Засоби масової інформації на сьогодні становлять самостійну потужну галузь, в основі діяльності якої лежить інтелектуальний капітал. Тому доцільним є створення окремого розділу закону, присвяченого врегулюванню авторсько-правових відносин у цій сфері.

·         Для ліквідації можливості позбавлення окремих журналістських творів правової охорони шляхом віднесення їх до категорії повідомлень необхідно доповнити закон визначеннями понять “журналістський твір”, “прес-інформація” та включити до переліку об’єктів авторського права газети, журнали та інші періодичні друковані видання.

·         Надана законом можливість укладання договорів на викорис-тання (опублікування) творів у періодичних виданнях в усній формі суттєво ускладнює, а інколи, унеможливлює захист прав автора у судо-вому порядку. Тому необхідним є внесення відповідних змін до закону з метою забезпечення розумного балансу інтересів працівника та робо-тодавця.

·         Необхідною є ліквідація суперечностей у статтях 16 та 19 сто­совно приналежності виключних прав на використання журналістських творів. Зокрема, стаття 16 закріплює виключне майнове право на службовий журналістський твір за роботодавцем, в той час як стаття 19 зазначає, що виключні права на використання журналістських творів зберігаються за авторами. Доцільним було б доповнити статтю 16 уточненням, що її дія не розповсюджується на журналістські твори у періодичних виданнях.

·         Вдосконалення потребує визначення немайнового права автора протидіяти будь-якому посяганню на твір, що у законі поставлене в залежність від умови нанесення шкоди честі та гідності автора та може тлумачитися неоднозначно. На нашу думку, це різні  правопорушення, що не завжди одночасно мають місце, наприклад, у разі переривання аудіовізуального твору рекламою. Тому вони повинні бути відокремлені.

·         Необхідно доповнити закон положенням стосовно соціального захисту авторів. Цю функцію можуть виконувати організації, які керують майновими правами авторів, суб’єктів суміжних прав та їх правонас­тупників, на колективній основі.

·         Захист авторського права в сучасних умовах потребує певного посилення, тому варто доповнити статтю, що перелічує порушення авторського права, які дають підстави для судового захисту, надмірним запозиченням твору (порушенням умов циту­вання), привласненням чужих висловів та образів. Адже непра­вомірне використання чужих творів під виглядом цитування відкриває додаткові можливості для правопорушників.

·         З метою розширення прав авторів матеріалів, що створені у рамках службових обов’язків, варто встановити часові межі вико­ристання службового твору, після закінчення яких усі виключні права на використання твору поверталися б до автора. Ця поправка дасть можли-вість запобігти використанню роботодавцями з комерційною метою оригінальних малюнків, фотонегативів та письмових творів автора після його звільнення з місця роботи.