Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Медиакоммуникации и журналистика
Название: | |
Альтернативное Название: | СОВРЕМЕННЫЕ ИНФОРМАЦИОННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ КАК ФАКТОР ОПТИМИЗАЦИИ Журналистское-редакционной деятельности |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюється мета й завдання, а також теоретична і методологічна основа дослідження, визначається ступінь наукової розробки проблеми та її розв’язання, коротко аналізуються праці українських та іноземних учених про способи застосування сучасних комп’ютерних і телекомунікативних технологій у ЗМІ, які допомогли авторові вивчити і проаналізувати вплив новітніх технологій на ефективність редакційно-журналістської діяльності як ланку єдиного творчо-виробничого процесу. Крім того, у вступі розкриваються наукова новизна здобутих результатів і можливості їх теоретичного та практичного використання. У першому розділі – «Інформаційні технології у журналістсько-редакційній діяльності: генеза моделей» – коротко аналізуються найважливіші джерела соціальних змін і технологічні можливості засобів комунікації, простежуються ключові події, які впливали на їхнє вдосконалення з часів персонального журналізму до міжконтинентальних обмінів інформацією. Ефективна схема функціонування редакційного колективу ЗМІ як єдиного організаційного творчого організму відпрацьовувалась приблизно сто років – до початку ХХ століття, коли вже були вироблені основні функції та принципи журналістики, закладені підвалини організації і планування роботи редакції. Радіомовлення, телебачення, комп’ютери і бази даних спричинили зміну сталої парадигми. Перехід від друкованих до електронних засобів комунікації (ЗК) сформував новий тип сприйняття реальності. Поширення електронних ЗК за знаменитою «спіраллю суспільного розвитку» знову призводить до суспільства «вуха» (за М. Маклюеном), але з глобальним рівнем суспільних перетворень. Комп’ютер дозволив людині знову стати «персональним» журналістом, однак на принципово іншій технологічній основі. Масштабне запровадження нових інформаційних технологій, чітке упорядкування інформаційної інфраструктури стали першою необхідною передумовою для глобалізації міжособистісного та масового спілкування, нарощування комунікативного потенціалу ЗМІ в цілому. Йдеться про суперсучасні інформаційні технології – персональний комп’ютер (ПК), мультимедійні програмні забезпечення на компакт-дисках, мережі кабельного телебачення з високою пропускною спроможністю, телефонні лінії та Інтернет, які при раціональному заощадженні часу, вмілому застосуванні нових методів і прийомів функціонування редакції, постійному вдосконаленні управління нею створюють сприятливі умови як для творчості, так і для бізнесу. Журналістика є одним із тих видів людської діяльності, в якому чіткий розподіл праці та гнучка його координація виявляються в складній, діалектично суперечливій формі. Якщо процес журналістської творчості має глибоко індивідуальний характер, то результати цього процесу втілюються у інформаційний продукт, регламентований загальними планами, намірами редакції, загальною точкою зору з тих чи інших питань. Дії журналіста всередині як редакції в цілому, так і відділу зокрема взаємозалежні, тому й спрямовані на виконання загальної функції ЗМІ. У відділі як функціональній групі чітко виявляються субординаційні зв’язки, а права й обов’язки журналістів регламентуються різноманітними нормами діяльності, впровадженими в даній редакції. Як правило, ці норми фахові (вони регламентують творчу діяльність журналістів за різними показниками), правові (вони регулюють правові відносини між учасниками спільної діяльності) та етичні (вони спрямовані на моральну регуляцію вчинків журналіста у взаємовідносинах з колегами). Таким чином, формування та реалізація творчого потенціалу журналіста здебільшого детерміновані умовами роботи в редакційному колективі. Оптимізація цих умов відкриває додаткові можливості для розвитку та найповнішого розкриття здібностей журналіста. Чинник інформаційних технологій масштабніше позначився на редакційній діяльності, в якій спостерігаються принципово нові методи організації роботи й планування. З другої половини 90-х років ХХ століття, коли національна журналістика в електронному форматі запрацювала в унісон зі світовою, вдалося привести у відповідність до світових стандартів редакційну структуру і штат. Сьогодні стосунки між редакцією та журналістами будуються на жорсткій контрактній основі, а структура видання обумовлюється завданнями, що стоять перед ним. Завдання ж визначає тип видання. У будь-якій редакції, як відомо, функціонують дві ланки: одна – керівництва і управління, друга – керованих підрозділів. У газеті та журналі це, з одного боку, редакторат, редколегія і секретаріат, з другого – творчі відділи, редакційні та технічні служби; а між усіма підсистемами та їх елементами в редакційному колективі неодмінно встановлюються відносини двох основних типів: субординації й координації. Основними складниками налагодження інформаційної інфраструктури є засоби зв’язку й електронно-обчислювальної техніки та ефективне їх використання. Водночас оптимальний склад редакції, її штатна структура багато в чому залежать від поточного моменту, політичної й економічної кон’юнктури, тому вони і не можуть бути визначеними остаточно раз і назавжди. Стрімкий життєвий ритм і надзвичайна прагматичність сучасного громадянина визначили нові вимоги до інформування: всебічність, комплексність, вичерпність. В умовах буму електронних ЗМІ, Інтернету, відео, мобільного зв’язку ці вимоги реалізуються за рахунок автоматизації виробничих процесів, коли симбіоз «журналіст плюс новітні технології» спрямований на досягнення кінцевого результату – випуску періодичного видання. На Заході склалися три основні моделі редакцій, що готують одночасно паперові й електронні версії, які розповсюджуються на сайтах, PDA (персональних цифрових помічниках), на мобільні телефони, по радіо і телеканалах (на Заході їх називають multiple media). З огляду на те, що одному ЗМІ, навіть дуже потужному, важко конкурувати водночас на різних ринках з різними технологіями (для Інтернет-версій видань, веб-сайтів радіо і ТБ), він задля успішного просування на інформаційному ринку свого проекту, повинен об'єднатися з конкурентом. Парадоксально, але такий альянс сьогодні виявляється досить ефективним, якщо ЗМІ, що оприлюднюють, наприклад, інформацію про працевлаштування, об'єднуються з кадровими агентствами, а також агентствами мережевими й традиційними – інформаційними; під час такого взаємовигідного співробітництва відбувається обмін інформацією з баз даних кожного «гравця» цього ринку. Ще один плідний шлях – створення порталів, які в одній електронній адресі об'єднують численні пропонування на будь-який смак. Як правило, такий портал, порівняно зі звичайними сайтами, має значно більші можливості надання додаткових послуг як передплатникам, так і рекламодавцям. Новинки з'являються і в «інтерактиві», адже чимало Інтернет-ЗМІ вже не обмежуються простим опитуванням своїх користувачів або аналізом розмов у чатах чи форумах, а йдуть далі, пропонуючи їм оцінювати матеріали, розміщені на сайтах. Лідери серед служб он-лайнових новин досягли успіхів не тільки завдяки власним відомим брендам, а й внаслідок вигідного співробітництва з іншими впливовими концернами (і не лише медійними). Так, всесвітньо відома корпорація «Майкрософт» Б. Гейтса об'єднала свої зусилля спільно з телерадіокорпорацією NBC, створивши сайт «MSNBC.com», який працює за редакційною технологією, зокрема в газеті «Tampa Tribune». Існує ще одна проблема, яка, будучи досі не вирішеною, створює низку інших, не менш важливих проблем. Бурхливий розвиток Інтернету і відсутність у мережі єдиного «господаря» веде (серед численних плюсів) до величезного мінуса – недостовірності оприлюдненої інформації. Така ситуація є можливою завдяки тому, що на законодавчому рівні ще зовсім не окреслено правовий статус Інтернет-ЗМІ та їх журналістів. Введення Інтернет-журналістики у стабільне правове поле має стати гарантом, що з порушниками журналістського принципу правдивості й об'єктивності, а також професійних стандартів чесності та неупередженості в мережі Інтернет захисники законності боротимуться так само, як і з їхніми нерозбірливими колегами з традиційних ЗМІ. У цілому ж, як свідчить аналіз, поява новітніх, удосконалених форм інформаційних технологій позитивно вплинула на ритмічне й оперативне функціонування ЗМІ в сучасному суспільно-політичному та економічному середовищі. Образно-виражальні можливості ЗМК інтенсифікували процеси моделювання номера під час редакційної роботи, вивільнивши творчих працівників від чорнової, почасти механічної праці. Завдяки вдосконаленню комплексу необхідних операцій з випуску друкованого органу ЗМІ підвищився рівень злагодженості дій творчих підрозділів і технічних служб, що, у свою чергу, сприяло організаційному забезпеченню ефективності й привабливості преси, а також максимальному врахуванню читацьких інтересів. У другому розділі – «Інформаційні технології – інтегральний показник взаємодії системи «журналістика – суспільство» – розглядається подвійна роль інформаційних технологій, які, слугуючи одним із чинників оптимізації журналістсько-редакційної діяльності, змінюють соціум. Побудова громадянського суспільства, базовою цінністю якого є свобода особистості, неможлива без посилення ролі ЗМК – друкованої та електронної преси, телерадіоефіру, інформаційної супермагістралі – Інтернету. Процес засвоєння особистістю соціальних норм, відомий як соціалізація, за визнанням більшості соціологів і психологів, неможливий без активного використання новітніх ЗМК, у тому числі й Інтернету, який може брати на себе різні функції, залежно від здібностей, потреб і навичок індивіда. Інтернаціональний характер глобальної мережі дозволяє здобувати освіту будь-якою доступною мовою, сприяє залученню індивіда до національної та інших культур, прискорює процес його політичної і правової спеціалізації. Водночас Інтернет сьогодні контролюється в найзагальніших рисах, що не може відповідати вимогам демократичної громадськості. Він поки що представляє мало ще вивчену сферу, яка стихійно розвивається. Однак завдяки саме Інтернету вже відбувається формування мережевого тексту, змінюється парадигма пізнавальної діяльності індивіду. Мережевий текст – особливий вид інформаційного процесу, який не має аналогів. Його родоначальником вважається гіпертекст, поступовий розвиток якого, доповнений появою інформаційних технологій, сприяв виникненню феномену сучасного інформаційного середовища, визначеного дослідником журналістики О. Є. Проніною як «NET-мислення». Термін «гіпертекст» уперше вжив Т. Нельсон у 1965 році, а через 22 роки він визначив його як «форму листа, що розгалужується або здійснюється за запитом», тобто це «нелінійний лист», який «більше ніж текст». У мережевих ЗМІ гіпертекст здебільшого служить засобом організації змісту, полегшує навігацію за контент-проектом, забезпечує миттєвий перехід до інших його розділів. Гіпертекстові посилання можуть виконувати роль коментарю, давати пояснення до тексту, забезпечувати можливість об’ємного бачення проблеми і дозволяють відновити контекст події, етапи її висвітлення. Поняття гіпертексту поступово розширилось за рахунок інших інформаційних ресурсів, включаючи графіку, аудіо – і відеоінформацію, аж до поняття гіпермедіа. На відміну від гіпертексту, який має посилання лише на текстові документи, гіпермедіа дозволяє комбінувати інформацію таким способом, що користувачеві доступні текстові документи, аудіо– та відеоінформація, графічні зображення. Інформаційне поле глобальної мережі з появою гіпермедійних технологій перетворилось на гіперпростір. Система евристики – теж один із важливих складників мережевого тексту, що має подвійний характер: користувач звертається до Інтернету в пошуках уточнень для своїх знань і при цьому доповнює інформаційне поле глобальної мережі, відсилаючи власне повідомлення. З евристичної системи випливає така особливість мережевого тексту, як існування проблеми достовірності повідомлення. Під час численних переходів по зв’язках нерідко втрачається контекст первісної інформації, що дозволяє стверджувати: гіпертекст – це текст, що самодеконструюється. Тому типологічні особливості мережевого тексту (самодостатність кожного розділу сайту, своєрідна асорті-композиція, специфічний темпоритм, певна стилістика інтерактивності тощо) вимагають від сучасного журналіста особливого способу мислення, володіння цілим комплексом фахових навичок, умінь і знань, розуміння психологічного змісту інтерактивності, адже якщо для традиційних ЗМІ характерний так званий ефект присутності, то для мережевих – цей стан перетворюється на ефект участі. У сучасних умовах, коли комунікативна (посередницька) функція журналістики набуває колосальних масштабів, саме комп’ютерні мережі надають накопиченій інтелектуальній продукції безмежних можливостей для поширення в усьому світі. Максимальна автоматизація редакційно-видавничих процесів, цілеспрямована інтеграція новітніх комп’ютерних і комунікативних систем значно підвищує конструктивну функцію преси: її ефективність і дієвість, рівень громадського контролю влади. Журналістика як галузь громадсько-політичної діяльності розширює свої можливості, а журналіст як суб’єкт соціального процесу дістає можливість активніше впливати на прогресивний розвиток суспільства. З метою отримання відповіді на те, як сучасні українські редакційні колективи організовують свою роботу, залучають новітні технології (у тому числі й Інтернет), поліпшують умови творчої праці журналістів, дисертант вивчив діяльність деяких київських видань, які репрезентують не лише певні тематичні напрями, а й різні фінансові рівні («Президентський вісник», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «Україна молода», «Молодь України», «Сільські вісті», «Вечірний Київ», «Київський вісник», «Авто-продажа»). Як було з’ясовано, в Інтернеті або немає потенційних споживачів їхньої продукції, або таких надто мало. Загальна тенденція така: значна частина сучасних друкованих ЗМІ України не вважає електронну пресу явищем, що заслуговує на особливу увагу з огляду саме на її нечисленну читацьку аудиторію. Майже всі редакції розробляють і оновлюють свої сторінки власноручно чи за допомогою провайдера, який надав їй доступ до мережі. У деяких випадках розробку та підтримку сайту здійснюють фахівці, які не мають безпосереднього відношення до редакції, але прагнуть набути досвіду в галузі веб-дизайну. На сьогодні в Україні діє низка як великих провайдерів {Lucky Net, Elvisti, Global Ukraine, Infocom, Viaduk, Adamant, УкрСат, УкрТелеком, Світ Он-лайн (Golden Telecom)}, так і ще чимало порівняно дрібніших, що дає підстави стверджувати: Україна — на шляху інформаційної супермагістралі, тобто нарощування власних організаційно-творчих можливостей і переходу на справжні мультимедіа. Упевнено можна вести й мову про практику української електронної газети. Чимало видань мають власні веб-сайти, більшість з яких стають дедалі цікавішими та насиченішими інформацією, що, безумовно, свідчить про те, що ставлення до Інтернету змінилось. Мережеві технології змушують «традиційного» журналіста сісти за монітор і довести свої конкурентні переваги перед колегами. Відбувається різка диференціація журналістського цеху: на неквапних оглядачів (есеїстів і аналітиків) і надшвидкісних репортерів. Середина ж нинішнього спектра спеціалізацій з їх нюансами неухильно розмивається. У відомому своїм плюралізмом Інтернеті саме на веб-оглядачів має покладатися більша частина функцій головних редакторів, які проводять селекцію і збирають у комбінацію первісні матеріали з різноманітних джерел. Вони стають, так би мовити, «головними редакторами без підлеглих». Утім, Інтернет в Україні ще не досяг того рівня, аби повністю задовольняти зростаючі щодня потреби сучасної журналістики, тому основними її інформаційними постачальниками виступають російський та американський Інтернет. Загальна картина на сьогодні така: предметом пошуків здебільшого стають довідкові й розважальні матеріали; бізнесові видання зосереджені на новинах ринку, його вивченні та прогнозах; деякі з них відводять частину обсягу під звичайні прайси, що значно підвищує їхню популярність; що ж до спеціалізованих видань, то вони більше за інших «відчувають» брак інформаційних потоків, адже їм вкрай необхідні як ілюстрації, так і текст. Основним мотивом підключення до Інтернету досі залишається електронна пошта, як найстаріша з послуг Інтернету, бо взаємодіяти з кореспондентами в регіонах і за кордоном найкраще саме через неї. Вона стає чи не єдиним шансом дати в номер свіжий матеріал з глибинки чи із закордону. Така ситуація, напевне, триватиме доти, поки Інтернет не буде насичений матеріалами, які відповідатимуть інформаційним і духовним запитам українського суспільства. У третьому розділі – «Особливості журналістсько-редакційної діяльності в умовах глобалізації» – визначаються шляхи оптимізації журналістсько-редакційної діяльності, подається порівняльний аналіз їх національної та світової моделей, розглядаються соціально-психологічні проблеми комп’ютеризації. Наголошено на тому, що глобалізація як об’єктивна тенденція нашого часу уможливлює екстериторіальність інформаційних потоків, проникнення інформації в усі куточки земної кулі, пряме спілкування людей через нові засоби електронного характеру, приводить до полікультурності, розширення й інтенсифікації комунікативних зв’язків. Масштаби поширення та функціональні можливості новітніх інформаційних технологій, які відіграють головну роль у процесі глобалізації, були абсолютно різними у першій та другій половинах 90-х років і на початку XXI сторіччя. Перша половина 90-х років – це початок залучення українських журналістів до світових редакційних стандартів, друга ж – період оснащення преси новітніми технологіями, набуття нею нових можливостей, передовсім більшої оперативності та мобільності. Сьогодні загальна картина така: у непотужних редакціях комп'ютери, як правило, зосереджені в одному місці – редакційному комп'ютерному центрі; у матеріально забезпечених виданнях кожен відділ має ПК, які з'єднані локальною мережею між собою та сервером редакційного комп'ютерного центру, а всім журналістам доступні регіональні, національні, глобальні мережі та інформаційна супермагістраль – Інтернет. Звідси й перекоси в комп'ютерній культурі журналістського корпусу країни: одні журналісти самі набирають, редагують, верстають, «полюють» у базах даних, користуються електронною поштою, мережами та мультимедіа, а решта, як і колись, здають рукопис оператору редакційного комп'ютерного центру (як раніше друкарці у машбюро), маючи про інформаційні технології теоретичне уявлення, до того ж далеко не повне. У середині 90-х років в Україну прийшла глобальна мережа Інтернет; редакції та окремі журналісти почали широко використовувати супутні технології: електронну пошту, факсимільний, багатоканальний телефонний, супутниковий та кабельний зв'язок. Значно поліпшилось програмне забезпечення для автоматизації рутинних редакційних операцій зі збирання, обробки, переробки, зберігання й подання інформації; наприклад, у двох досліджених дисертантом редакціях («Урядовий кур’єр» та «Україна молода») комп’ютери Apple й досі застосовуються в традиційному варіанті робочих станцій для верстки й обробки ілюстрацій. У редакції газети «Голос України» такий комп’ютер служить як програмний «ріпер» для виводу плівки на фотонабірних апаратах. Решта видань для верстки й обробки ілюстрацій, а також для набору текстів віддавали перевагу IBM-сумісним комп’ютерам. Протягом 2002-2003 років дисертантом було вивчено ситуацію щодо рівня комп’ютеризації низки столичних видань шляхом анкетування. Відповідальні працівники редакцій давали можливість безпосередньо спостерігати за роботою колективу, окремих журналістів, за використанням наявних у них інформаційних технологій. Схема роботи там приблизно тотожна: журналіст збирає інформацію, пише текст і віддає його оператору набору, який і набирає матеріал на комп’ютері. Враховуючи матеріально-технічну базу більшості видань, саме ця схема видається цілком прийнятною. Переважна більшість редакцій, які вже набули певного досвіду роботи з новітніми технологіями, тільки один раз роздруковують матеріали. А в «Україні молодій» пішли ще далі, роблячи це одразу в гранках. Кількість операторів у редакціях різна і визначається періодичністю видання, його обсягом, тому загалом і коливається у межах п’яти осіб, для яких встановлюється чітке чергування. Всі без винятку редакції не наполягають на використанні систем електронної перевірки орфографії (СЕПО), хоча в кожній з них вони є й постійно застосовуються. Те саме можна сказати і про системи оптичного розпізнавання тексту. Вельми необхідним для злагодженої роботи редакції є резервне копіювання – процес копіювання файлів чи баз даних з метою збереження при відмові обладнання чи інших неполадок. У зв’язку з цим переважна більшість досліджуваних редакцій у той чи інший спосіб здійснює резервне копіювання, створює електронний архів – логічно та фізично структуровану сукупність даних, яка зберігається на одному чи кількох комп’ютерах. Комп’ютеризація редакційного процесу передбачає цілу низку заходів щодо забезпечення належного рівня захисту техніки від руйнівного впливу різного походження. Необхідно звернути увагу на забезпечення стабільного живлення і вести антивірусний контроль. Якщо редакція підключена до Інтернету чи іншої мережі, слід також остерігатися «мережевих» зловмисників. Попри всю зацікавленість у належному захисті власного технічного арсеналу, більшість редакцій змушена обмежитись парольним захистом на рівні BIOS та операційної системи, а також використанням антивірусних пакетів. Користування новітніми інформаційними технологіями, які все активніше впроваджуються в щоденному житті друкованих ЗМІ, вимагають певної спеціальної підготовки редакційного персоналу. Саме через її брак, як свідчить аналіз, у деяких редакціях час від часу виникають суто технічні проблеми. Одна з досліджуваних редакцій винуватцем у більшості своїх проблем назвала неякісні комплектуючі. До речі, наявність кондиційних запчастин – неабиякий важливий чинник для безперебійного функціонування комп’ютерної мережі. Опитування також показало, що під час впровадження новітніх інформаційних технологій більшість видань виходять не з нагальних потреб, а з власних фінансових можливостей. Застосування комп’ютерної техніки уможливлює оперативний контроль діяльності редакції, перевірки виконання поточних планів усіх її підрозділів, що, у свою чергу, сприяє створенню цілісної картини функціонування колективу, ефективному управлінню ним. Максимально спрощується робота секретаріату, який опікувався такими редакційними службами, як коректорське, друкарське і стенографічне бюро, довідкова бібліотека, архів. У зв’язку зі зникненням необхідності тримати ці зайві ланки, функції яких перебрала на себе електронно-обчислювальна техніка, структура редакції стала стрункішою, зросли оперативність і рівень взаємодії окремих підрозділів. Зникнення проміжних операцій (передрук, звірка тощо), прискорення формування і верстки шпальт, як правило, вивільнили час для творчості журналістів, що дозволило їм більше уваги приділяти організаційно-пошуковим і художнім аспектам власної діяльності. Змінилося, по суті, саме ставлення до застосування інформаційних технологій у ЗМІ. Для багатьох журналістів і видань, у цілому, буденним явищем стало пересилання матеріалів з домашнього комп'ютера на редакційний сервер. Використовуються й інші можливі варіанти: Інтернет, електронна пошта, пейджер, мобільний і супутниковий телефони, факс, багатоканальний телефон, підкріплення написаного тексту даними різноманітних баз і банків даних, інформацією відповідних (профільних) сайтів і веб-сторінок, діалогами та монологами відеоконференцій, чатів і форумів. Передова технічна база сприяє створенню у редакційному колективі ділової атмосфери, помітно заощаджує час, забезпечує кваліфіковане вирішення виробничих завдань. Якщо ЗМІ є добре злагодженим єдиним організмом, то його плідна життєдіяльність супроводжується неодмінно високою продуктивністю праці. Таким чином, на основі відповідного аналізу наведених фактів і ситуацій можна стверджувати, що загальні принципи випуску номера друкованого ЗМІ приблизно однакові; оперативний збір інформації відбувається як традиційними, так і сучасними методами; використовуються Інтернет, електронна пошта, мобільний і стільниковий зв’язок. В основному розроблений і діє конвеєрний маршрут тексту від операторського дисплея до газетної шпальти, що значно підвищує рівень ефективності взаємодії підрозділів редакції на всіх етапах підготовки номера, неодмінно позначається на загальному професійному рівні матеріалів. Централізація технологічного циклу відбувається завдяки існуванню і функціонуванню локальної мережі, банку даних, електронного архіву, забезпеченню творчих і технічних працівників, причетних до створення номера, персональними комп’ютерами. Загальна вада багатьох електронних версій українських газет – це порівняно невисока репрезентативність Інтернет-вибірки, перенасиченість сторінок логотипами, непривабливість дизайну. В Україні більшість власників веб-сайтів ще на стадії планування роблять помилки і, не вміючи їх проаналізувати, надовго розчаровуються в кінцевому інформпродукті. Сподівання на створення інформаційного серверу, його рекламу, «наплив» відвідувачів й отримання прибутку виявилися марними в багатьох редакціях, що не мали досвіду торгівлі інформацією й не створили для початку он-лайнову клієнтуру. І, найголовніше, сайт сприймався ледве не як одноразова подія. Проблемою залишається і подолання сумної практики відсутності посилань на запозичені тексти з першоджерел, яку дозволяють собі деякі українські ресурси. Навіть далеко не найгірші з них беруть повідомлення світових інформаційних агентств, доповнюють їх власними архівними матеріалами і подають, як свої. Розвиткові української зони мережі Інтернет заважає також недосконалий зв’язок. Не слід забувати і про політичний чинник використання технологій, а тим більше у країнах, що тільки недавно звільнилися від тоталітаризму. Отже, основне завдання, що стоїть перед виданнями в мережі Інтернет, –це увійти в чітко окреслене правове поле, знайти власне творче обличчя, дотримуватись загальновизнаних етичних норм. Чіткі й справедливі закони перешкоджатимуть ангажувати видання, допоможуть ЗМІ виконувати в суспільстві властиві їм функції і стати справді «четвертою владою». У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження. Наголошено на багатогранності способів розширення кола й обсягів інформаційних ресурсів ЗМІ (друкованих, аудіовізуальнх тощо), поповнення їх бінарнокодованими різновидами, які оперують обчислювальною технікою та системами комунікацій і покликані регулювати інтелектуальний обмін у суспільстві, забезпечувати послідовність, ритмічність, безперервність функціонування редакції, поліпшувати роботу як творчих підрозділів, так і технічних служб, сприяти впровадженню комплексу заходів у сфері журналістської праці, пов’язаних із глобальними змінами технічних характеристик самого процесу виробництва періодичного видання. Впровадження новітніх технологій в ЗМІ позначається на: а) вдосконаленні системи управління редакційним апаратом; б) неодмінному зростанні оперативності та ефективності редакційно-журналістської діяльності; в) вивченні, відображенні та формуванні громадської думки; г) підвищенні рівня теоретичної підготовки і професійної культури журналістів; д) інтенсифікації зворотного зв’язку з читацькою аудиторією. Що ж до оптимальної моделі побудови редакції, то для її вироблення необхідні: а) постійний пошук шляхів підвищення мобільності творчого колективу; б) подальша автоматизація редакційно-виробничих процесів; в) використання нових методів і прийомів редакційної діяльності з урахуванням можливостей їх сучасної матеріально-технічної бази; г) перманентне оновлення власних комп’ютерних мереж, засобів зв’язку, Інтернет-ресурсів. Інформаційні технології як один із чинників оптимізації журналістсько- редакційної діяльності завдяки своїй амбівалентності водночас змінюють соціум; зокрема, глобальна мережа є одним з інструментів розвитку громадянського суспільства. Суцільна комп'ютеризація людської спільноти спричинила також зміни психотехніки масової комунікації і парадигми процесу мислення, який у журналістикознавчих працях називають NET- мисленням. Особливим видом інформаційного процесу, який не має аналогів, став мережевий текст, «нащадок» гіпертексту, який детермінує зміст на структурному, синтаксичному та лексичному рівнях. Прагнення будь-якої особистості самовиразитись і самоствердитись через масову комунікацію викликає зміну її психічних станів. Якщо для традиційних ЗМІ характерний так званий ефект присутності, то для мережевих ЗМІ цей стан перетворюється на ефект участі. З комп’ютеризацією редакційно-видавничої діяльності з’явились, по суті, необмежені можливості для розробки прогресивних схем планування, системи використання творчих і технічних кадрів, організації й скорочення термінів випуску кожного номера. Цілеспрямована інтеграція сучасних засобів збирання, збереження, оброблення та друкування інформації значно підвищила продуктивність журналістської праці, позитивно позначилась на її якості. В умовах, коли новітні інформаційні технології все активніше впливають на оптимізацію журналістсько-редакційної діяльності, варто врахувати такі рекомендації: – створення ділової, творчої та соціально-психологічної атмосфери в редакціях, де якнайкраще розкриваються і реалізуються фахові якості журналістів, контролюється виконання ними функціональних обов'язків; – комплектування творчого колективу висококваліфікованими, різнобічно обдарованими професійними кадрами, які вміють не тільки талановито писати, але й знаходити шляхи підвищення мобільності творчого колективу, організовувати ритмічне й ефективне його функціонування; – вироблення і побудова в кожному окремому випадку такої редакційної моделі, яка за допомогою сучасних інформаційних технологій забезпечить матеріальне заохочення співробітників, високу якість їх інтелектуальної діяльності, зміцнить конкурентоспроможність видання на медіа-ринку; – використання нових методів і прийомів редакційної діяльності з урахуванням кваліфікації наявних творчих кадрів і можливостей власної матеріально-технічної бази; – подальша автоматизація редакційно-виробничих процесів, підвищення ефективності праці; – послідовне ознайомлення журналістського корпусу з перевагами електронних носіїв, налаштовуючи його на прийняття NET-мислення й оволодіння всіма тонкощами створення та використання мережевого тексту; – перманентне оновлення комп’ютерних мереж, засобів зв’язку, Інтернет-ресурсів; – забезпечення власників ЗМІ професійно складеними бізнес-планами, в яких будуть передбачені та враховані фінансові й управлінсько-редакційні потреби; – організація працівниками редакцій, у тому числі й Інтернет-видань, власних громадських об’єднань, аби в разі конфліктних ситуацій і окремі журналісти, і редакційні колективи в цілому могли б відчути підтримку колег; – наведення порядку в етичних взаємовідносинах журналістів на міжособистісному, а редакцій – на міжгруповому рівні з метою недопущення компромату, інформаційних воєн, «брудних» політтехнологій тощо; – унормування і регулювання юридично-правових засад функціонування ЗМІ в умовах демократії і ринкових відносин; – законодавче окреслення правового статусу журналістів Інтернет-ЗМІ на основі прирівняння видання на електронному носії до традиційної журналістики.
Вищеперелічені рекомендації обумовлені функціональними та фаховими вимогами, оскільки дії журналіста всередині як редакції в цілому, так і відділу зокрема мають взаємозалежний характер і спрямовані на виконання загальної функції засобу масової інформації – створення високоякісного інформаційного продукту. |