СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЧИННИК ОПТИМІЗАЦІЇ ЖУРНАЛІСТСЬКО-РЕДАКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ



Название:
СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЧИННИК ОПТИМІЗАЦІЇ ЖУРНАЛІСТСЬКО-РЕДАКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Альтернативное Название: СОВРЕМЕННЫЕ ИНФОРМАЦИОННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ КАК ФАКТОР ОПТИМИЗАЦИИ Журналистское-редакционной деятельности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюється мета й завдання, а також теоретична і методологічна основа дослідження, ви­значається ступінь наукової розробки  проблеми та її розв’язання, коротко аналізуються праці українських та іноземних учених про способи застосування сучасних комп’ютерних і телекомунікативних технологій у ЗМІ, які допомогли авторові вивчити і проаналізувати вплив новітніх технологій на ефективність редакційно-журналістської діяльності як ланку єдиного творчо-виробничого процесу.  Крім того, у вступі  розкриваються наукова новизна здобутих ре­зультатів і можливості їх теоретичного та  практичного використання.


У першому розділі – «Інформаційні технології у журналістсько-ре­дакційній діяльності: генеза моделей» – коротко аналізуються найважливіші джерела соціальних змін і технологічні можливості засобів комунікації, про­стежуються ключові події, які впливали на їхнє вдосконалення з часів персо­нального журналізму до міжконтинентальних обмінів інформацією.


Ефективна схема функціонування редакційного колективу ЗМІ як єдиного організаційного творчого організму відпрацьовувалась приблизно сто років – до початку ХХ століття, коли вже були вироблені основні функції та принципи журналістики, закладені підвалини  організації і планування роботи редакції. Радіомовлення, телебачення, комп’ютери і бази даних спричинили зміну сталої парадигми. Перехід від друкованих до електронних засобів кому­нікації (ЗК) сформував новий тип сприйняття реальності. Поширення електронних ЗК за знаменитою «спіраллю суспільного розвитку» знову призводить до суспільства «вуха» (за М. Маклюеном), але з глобальним рівнем  суспільних перетворень. Комп’ютер дозволив людині знову стати «персональним» журналістом,     од­нак на принципово іншій технологічній основі.


Масштабне запровадження нових інформаційних технологій, чітке упоряд­ку­вання інформаційної інфраструктури стали першою необхідною передумо­вою для глобалізації міжособистісного та масового спілкування, нарощування комунікативного потенціалу ЗМІ в цілому. Йдеться про суперсучасні інформаційні технології – персональний комп’ютер (ПК), мультимедійні програмні забезпечення на компакт-дисках, мережі кабельного телебачення з високою пропускною спроможністю, теле­фонні лінії та Інтернет, які при раціональному заощадженні часу, вмілому застосуванні нових методів і прийомів функціонування редакції, постійному вдосконаленні управління нею створюють сприятливі умови як для творчості, так і для бізнесу.


Журналістика є одним із тих видів людської  діяльності, в якому чіт­кий розподіл праці та гнучка його координація виявляються в складній, діале­ктично суперечливій формі. Якщо процес журналістської творчості має гли­боко індивідуальний характер, то результати цього процесу втілюються у ін­формаційний продукт, регламентований загальними планами, намірами редак­ції, загальною точкою зору з тих чи інших питань. Дії журналіста всередині як редакції в цілому, так і відділу зокрема взаємозалежні, тому й спрямовані на виконання загальної функції ЗМІ.


У відділі як функціональній групі чітко виявляються субординаційні зв’язки, а права й обов’язки журналістів регламентуються різноманітними нор­мами діяльності, впровадженими в даній редакції. Як правило,  ці норми фа­хові (вони регламентують творчу діяльність журналістів за різними показни­ками), правові (вони регулюють правові відносини між учасниками спільної діяльності) та етичні (вони спрямовані на моральну регуляцію вчинків журна­ліста у взаємовідносинах з колегами). Таким чином, формування та реалізація творчого потенціалу журналіста здебільшого детерміновані умовами роботи в редакційному колективі. Оптимізація цих умов відкриває додаткові можливо­сті для розвитку та найповнішого розкриття здібностей журналіста.


Чинник інформаційних технологій масштабніше позначився на редак­ційній діяльності, в якій спостерігаються принципово нові методи організації роботи й планування. З другої половини 90-х років ХХ століття, коли націона­льна  журналістика в електронному форматі запрацювала в унісон зі світовою, вдалося привести у відповідність до світових стандартів редакційну структуру і штат.  Сьогодні стосунки між редакцією та журналістами будуються на жорс­ткій контрактній основі, а структура видання обумовлюється завданнями, що стоять перед ним. Завдання ж визначає тип видання.


У будь-якій редакції, як відомо,  функціонують дві ланки: одна – кері­вництва і управління,  друга – керованих підрозділів. У газеті та журналі це, з одного боку, редакторат, редколегія і секретаріат, з другого – творчі відділи, редакційні та технічні служби; а між усіма підсистемами та їх елементами в редакційному колективі неодмінно встановлюються відносини двох основних типів: субординації й координації. Основними складниками налагодження  інформаційної інфраструктури є засоби зв’язку й електронно-обчислювальної техніки та ефективне їх використання. Водночас оптимальний склад редакції, її штатна структура багато в чому залежать від поточного моменту, політичної й економічної кон’юнктури, тому вони і не можуть бути визначеними остато­чно раз і назавжди.


Стрімкий життєвий ритм і надзвичайна  прагматичність сучасного громадянина визначили нові вимоги до інформування: всебічність, комплекс­ність, вичерпність. В умовах буму електронних ЗМІ, Інтернету, відео, мобіль­ного зв’язку ці вимоги реалізуються за рахунок автоматизації виробничих процесів, коли симбіоз «журналіст плюс новітні технології»  спрямований на досягнення кінцевого результату – випуску періодичного видання.


На Заході склалися три основні моделі редакцій, що готують одноча­сно паперові й електронні версії, які розповсюджуються на сайтах, PDA (пер­сональних цифрових помічниках), на мобільні телефони, по радіо і телекана­лах (на Заході їх називають multiple media).


З огляду на те, що одному ЗМІ, навіть дуже потужному, важко конку­рувати водночас на різних ринках з різними технологіями (для Інтернет-версій видань, веб-сайтів радіо і ТБ), він задля успішного просування на інформацій­ному ринку свого проекту, повинен об'єднатися з конкурентом. Парадокса­льно, але такий альянс сьогодні виявляється досить ефективним, якщо ЗМІ, що оприлюднюють, наприклад,  інформацію про працевлаштування, об'єднуються з кадровими агентствами, а також агентствами мережевими й традиційними – інформаційними; під час такого взаємовигідного співробітництва відбувається обмін інформацією з баз даних кожного «гравця» цього ринку.


Ще один плідний шлях – створення порталів, які в одній електронній адресі об'єднують численні пропонування на будь-який смак. Як правило, та­кий портал, порівняно зі звичайними сайтами, має значно більші можливості надання  додаткових послуг  як передплатникам, так і рекламодавцям. Нови­нки з'являються і в «інтерактиві», адже чимало Інтернет-ЗМІ вже не обмежу­ються простим опитуванням своїх користувачів або аналізом розмов у чатах чи форумах, а йдуть далі, пропонуючи їм оцінювати матеріали, розміщені на сай­тах.


Лідери серед служб он-лайнових новин досягли успіхів не тільки за­вдяки власним відомим брендам, а й внаслідок вигідного співробітництва з іншими впливовими концернами (і не лише медійними). Так, всесвітньо ві­дома корпорація «Майкрософт» Б. Гейтса об'єднала свої зусилля спільно з те­лерадіокорпорацією NBC, створивши сайт «MSNBC.com», який працює за реда­кційною технологією, зокрема в газеті «Tampa Tribune».


Існує ще одна проблема, яка, будучи досі не вирішеною, створює ни­зку інших, не менш важливих проблем. Бурхливий розвиток Інтернету і відсут­ність у мережі єдиного «господаря» веде (серед численних плюсів) до величез­ного мінуса – недостовірності оприлюдненої інформації. Така ситуація є мо­жливою завдяки тому, що на законодавчому рівні ще зовсім не окреслено пра­вовий статус Інтернет-ЗМІ та їх журналістів.


Введення Інтернет-журналістики у стабільне правове поле має стати гарантом, що з порушниками журналістського принципу правдивості й об'єк­тивності, а також професійних стандартів чесності та неупередженості в ме­режі Інтернет захисники законності боротимуться так само, як і з їхніми не­розбірливими колегами з традиційних ЗМІ.


У цілому ж, як свідчить аналіз, поява новітніх, удосконалених форм інформаційних технологій позитивно вплинула на ритмічне й оперативне фун­кціонування ЗМІ в сучасному суспільно-політичному та економічному середо­вищі. Образно-виражальні можливості ЗМК інтенсифікували процеси моделю­вання номера під час редакційної роботи, вивільнивши творчих працівників від чорнової, почасти механічної праці. Завдяки вдосконаленню комплексу необхідних операцій з випуску друкованого органу ЗМІ підвищився рівень злагодженості дій творчих підрозділів і технічних служб, що, у свою чергу, сприяло  організаційному забезпеченню ефективності й привабливості преси, а також максимальному врахуванню читацьких інтересів.


У другому розділі – «Інформаційні технології – інтегральний по­казник взаємодії системи  «журналістика – суспільство» – розглядається по­двійна роль інформаційних технологій, які, слугуючи одним із чинників опти­мізації журналістсько-редакційної діяльності, змінюють соціум. Побудова громадянського суспільства, базовою цінністю якого є свобода особистості, неможлива без посилення ролі ЗМК – друкованої та електронної преси, теле­радіоефіру, інформаційної супермагістралі – Інтернету. Процес засвоєння осо­бистістю соціальних норм, відомий як соціалізація, за визнанням більшості соціологів і психологів, неможливий без активного використання новітніх ЗМК, у тому числі й Інтернету, який може брати на себе різні функції, залежно від здібностей, потреб і навичок індивіда. Інтернаціональний характер глоба­льної мережі дозволяє здобувати освіту будь-якою доступною мовою, сприяє залученню індивіда до національної та інших культур, прискорює процес його політичної і правової спеціалізації. Водночас Інтернет сьогодні контролюється в найзагальніших рисах, що не може відповідати вимогам демократичної гро­мадськості.  Він поки що представляє мало ще вивчену сферу, яка стихійно розвивається. Однак завдяки саме Інтернету вже відбувається формування ме­режевого тексту, змінюється парадигма пізнавальної діяльності індивіду. Ме­режевий текст особливий вид інформаційного процесу, який не має аналогів. Його родоначальником вважається гіпертекст, поступовий розвиток якого, доповнений появою інформаційних технологій, сприяв виникненню феномену сучасного інформаційного середовища, визначеного дослідником журналіс­тики О. Є. Проніною як «NET-мислення».  Термін «гіпертекст» уперше вжив Т. Нельсон у 1965 році, а через 22  роки він визначив його як «форму листа, що розгалужується або здійснюється за запитом», тобто це «нелінійний лист», який «більше ніж текст».


У мережевих ЗМІ гіпертекст здебільшого служить засобом організації змісту, полегшує навігацію за контент-проектом, забезпечує миттєвий перехід до інших його розділів. Гіпертекстові посилання можуть виконувати роль ко­ментарю, давати пояснення до тексту, забезпечувати можливість об’ємного бачення проблеми і дозволяють відновити контекст події, етапи її висвітлення.


Поняття гіпертексту поступово розширилось за рахунок інших інфор­маційних ресурсів, включаючи графіку, аудіо і відеоінформацію, аж до по­няття гіпермедіа. На відміну від гіпертексту, який має посилання лише на тек­стові документи, гіпермедіа дозволяє комбінувати інформацію таким спосо­бом, що користувачеві доступні текстові документи, аудіо та відеоінформа­ція, графічні зображення. Інформаційне поле глобальної мережі з появою гі­пермедійних технологій перетворилось на гіперпростір.


Система евристики – теж один із важливих складників мережевого тек­сту, що має подвійний характер: користувач звертається до Інтернету в пошу­ках уточнень для своїх знань і при цьому доповнює інформаційне поле глоба­льної мережі, відсилаючи власне повідомлення.


З евристичної системи випливає така особливість мережевого тексту, як існування проблеми достовірності повідомлення. Під час численних пере­ходів по зв’язках нерідко втрачається контекст первісної інформації, що до­зволяє стверджувати: гіпертекст – це текст, що самодеконструюється. Тому типологічні особливості мережевого тексту (самодостатність кожного розділу сайту, своєрідна асорті-композиція, специфічний темпоритм, певна стилістика інтерактивності тощо) вимагають від сучасного журналіста особливого спо­собу мислення, володіння цілим комплексом фахових навичок, умінь і знань, розуміння психологічного змісту інтерактивності, адже якщо для традиційних ЗМІ характерний так званий ефект присутності, то для мережевих цей стан перетворюється на ефект участі.


У сучасних умовах, коли комунікативна (посередницька) функція жу­рналістики набуває колосальних масштабів, саме комп’ютерні мережі надають накопиченій інтелектуальній продукції безмежних можливостей для поши­рення в усьому світі. Максимальна автоматизація редакційно-видавничих про­цесів, цілеспрямована інтеграція новітніх комп’ютерних і комунікативних сис­тем значно підвищує конструктивну функцію преси: її ефективність і діє­вість, рівень громадського контролю влади. Журналістика як галузь громад­сько-політичної діяльності розширює свої можливості, а журналіст  як суб’єкт соціального процесу дістає можливість активніше впливати на прогресивний розвиток суспільства.


З метою отримання відповіді на те, як сучасні українські редакційні колективи організовують свою роботу, залучають новітні технології (у тому числі й Інтернет), поліпшують умови творчої праці журналістів, дисертант ви­вчив діяльність деяких київських видань, які репрезентують не лише певні тематичні напрями, а й різні фінансові рівні («Президентський вісник», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «Україна молода», «Молодь України», «Сільські вісті», «Вечірний Київ», «Київський вісник», «Авто-продажа»).


Як було з’ясовано, в Інтернеті або немає потенційних споживачів їх­ньої продукції, або таких надто мало. Загальна тенденція така: значна частина сучасних друкованих ЗМІ України не вважає електронну пресу явищем, що заслуговує на особливу увагу з огляду саме на її нечисленну читацьку аудито­рію. Майже всі редакції розробляють і оновлюють свої сторінки власноручно чи за допомогою провайдера, який надав їй доступ до мережі. У деяких випад­ках розробку та підтримку сайту здійснюють фахівці, які не мають безпосере­днього відношення до редакції, але прагнуть набути досвіду в галузі веб-ди­зайну.


На сьогодні в Україні діє низка як великих провайдерів {Lucky Net, Elvisti, Global Ukraine, Infocom, Viaduk, Adamant, УкрСат, УкрТелеком, Світ Он-лайн (Golden Telecom)}, так  і  ще чимало порівняно дрібніших, що дає підстави стверджувати: Україна — на шляху інформаційної супермагістралі, тобто нарощування власних організаційно-творчих можливостей і переходу на справжні мультимедіа.


Упевнено можна вести й мову про практику української електронної газети. Чимало  видань мають власні веб-сайти, більшість з яких стають дедалі цікавішими та насиченішими інформацією, що, безумовно, свідчить про те, що ставлення до Інтернету змінилось. Мережеві технології змушують «традицій­ного» журналіста сісти за монітор і довести свої конкурентні переваги перед колегами.  Відбувається різка диференціація журналістського цеху:  на  неква­пних оглядачів (есеїстів і аналітиків) і надшвидкісних репортерів. Середина ж нинішнього спектра спеціалізацій з їх нюансами неухильно розмивається. У відомому своїм плюралізмом Інтернеті саме на веб-оглядачів має покладатися більша частина функцій головних редакторів, які проводять селекцію і збира­ють у комбінацію первісні матеріали з різноманітних джерел. Вони стають, так би мовити, «головними редакторами без підлеглих».


Утім, Інтернет в Україні ще не досяг того рівня, аби повністю задово­льняти зростаючі щодня  потреби сучасної  журналістики, тому основними її інформаційними постачальниками виступають російський та американський Інтернет. Загальна картина на сьогодні така: предметом пошуків здебільшого стають довідкові  й  розважальні матеріали; бізнесові видання зосереджені на новинах ринку, його вивченні та  прогнозах; деякі  з них  відводять частину обсягу під звичайні прайси, що значно підвищує їхню популярність; що ж до спеціалізованих видань, то вони більше за інших «відчувають» брак інформа­ційних потоків, адже  їм вкрай необхідні як ілюстрації, так і текст.


Основним мотивом підключення до Інтернету досі залишається елект­ронна пошта, як найстаріша з послуг Інтернету, бо взаємодіяти з кореспонден­тами в регіонах і за кордоном найкраще саме через неї. Вона стає чи не єдиним шансом дати в номер свіжий матеріал з глибинки чи із закордону. Така ситуа­ція, напевне, триватиме доти, поки Інтернет не буде насичений матеріалами, які відповідатимуть інформаційним і духовним запитам українського суспільс­тва.


У третьому розділі «Особливості журналістсько-редакційної дія­льності в умовах глобалізації»   визначаються шляхи оптимізації журналі­стсько-редакційної діяльності, подається порівняльний аналіз їх національної та світової моделей, розглядаються соціально-психологічні проблеми комп’ютеризації. Наголошено на тому, що глобалізація як об’єктивна тенден­ція нашого часу  уможливлює екстериторіальність інформаційних потоків,  проникнення інформації в усі куточки земної кулі, пряме спілкування людей через нові засоби електронного характеру, приводить до полікультурності, розширення й інтенсифікації комунікативних зв’язків.


Масштаби поширення та функціональні можливості новітніх інфор­маційних технологій, які відіграють головну  роль у процесі глобалізації, були абсолютно різними у першій та  другій половинах  90-х років і на початку XXI сторіччя. Перша половина 90-х років  це початок залучення українських журна­лістів до світових редакційних стандартів, друга ж – період оснащення преси нові­тніми технологіями, набуття нею нових можливостей, передовсім більшої опера­тивності та мобільності.


Сьогодні загальна картина така: у непотужних редакціях комп'ютери, як правило, зосереджені в одному місці редакційному комп'ютерному центрі; у матеріально забезпечених виданнях кожен відділ має ПК, які з'єднані локальною мережею між собою та сервером редакційного комп'ютерного центру, а всім журналістам доступні регіональні, національні, глобальні мережі та інформа­ційна супермагістраль Інтернет. Звідси й перекоси в комп'ютерній культурі жур­налістського корпусу країни: одні журналісти самі набирають, редагують, вер­стають, «полюють» у базах даних, користуються електронною поштою, мере­жами та мультимедіа, а решта, як і колись, здають рукопис оператору редакцій­ного комп'ютерного центру (як раніше друкарці у машбюро),  маючи про інфор­маційні технології теоретичне уявлення, до того ж далеко не повне.


У середині 90-х років в Україну прийшла глобальна мережа Інтернет; редакції та окремі журналісти почали широко використовувати супутні техно­логії: електронну пошту, факсимільний, багатоканальний телефонний, супутни­ковий та кабельний зв'язок. Значно поліпшилось програмне забезпечення для автоматизації рутинних редакційних операцій зі збирання, обробки, переробки, зберігання й подання інформації;  наприклад, у двох досліджених дисертантом редакціях («Урядовий кур’єр» та «Україна молода») комп’ютери Apple й досі застосовуються в традиційному варіанті робочих станцій для верстки й обро­бки ілюстрацій. У редакції газети «Голос України» такий комп’ютер служить як програмний «ріпер» для виводу плівки на фотонабірних апаратах. Решта видань для верстки й обробки ілюстрацій, а також для набору текстів відда­вали перевагу IBM-сумісним комп’ютерам.


Протягом 2002-2003 років  дисертантом було вивчено ситуацію щодо рівня комп’ютеризації низки столичних видань шляхом анкетування. Відпові­дальні працівники редакцій давали можливість безпосередньо спостерігати за роботою колективу, окремих журналістів, за використанням наявних у них інформаційних технологій. Схема роботи там приблизно тотожна:  журналіст збирає інформацію, пише текст і віддає його оператору набору, який і набирає матеріал на комп’ютері. Враховуючи матеріально-технічну базу більшості ви­дань, саме  ця схема видається цілком прийнятною. Переважна більшість реда­кцій, які вже набули певного досвіду роботи з новітніми технологіями, тільки  один раз роздруковують матеріали. А в  «Україні молодій» пішли  ще далі,  роблячи це  одразу в гранках. Кількість операторів у редакціях різна і визнача­ється періодичністю видання, його обсягом, тому загалом і коливається у ме­жах п’яти осіб, для яких встановлюється чітке чергування. Всі без винятку редакції не наполягають на використанні систем електронної перевірки орфо­графії (СЕПО), хоча в кожній з них вони є й  постійно застосовуються. Те саме можна сказати і про системи оптичного розпізнавання тексту.


Вельми необхідним для злагодженої роботи редакції є резервне копі­ювання – процес копіювання файлів чи баз даних з   метою збереження при відмові обладнання чи інших неполадок. У зв’язку з цим переважна більшість досліджуваних редакцій у той чи інший спосіб здійснює резервне копіювання, створює електронний архів – логічно та фізично структуровану сукупність даних, яка зберігається на одному чи кількох комп’ютерах.


Комп’ютеризація редакційного процесу передбачає цілу низку заходів щодо забезпечення належного рівня захисту техніки від руйнівного впливу різного походження. Необхідно звернути увагу на забезпечення стабільного живлення і вести антивірусний контроль. Якщо редакція підключена до Інтер­нету  чи іншої мережі, слід також остерігатися «мережевих» зловмисників.


Попри всю зацікавленість у належному захисті власного технічного арсеналу, більшість редакцій змушена обмежитись парольним захистом на рівні BIOS та операційної системи, а також використанням антивірусних паке­тів. Користування новітніми інформаційними технологіями, які все активніше впроваджуються в щоденному житті друкованих ЗМІ, вимагають певної спеці­альної підготовки редакційного персоналу. Саме через її брак, як свідчить ана­ліз, у деяких редакціях час від часу виникають суто технічні проблеми. Одна з досліджуваних редакцій винуватцем у більшості своїх проблем назвала неякі­сні комплектуючі. До речі, наявність кондиційних запчастин – неабиякий важ­ливий чинник для безперебійного функціонування комп’ютерної мережі. Опи­тування також показало, що під час впровадження новітніх інформаційних технологій більшість видань виходять не з нагальних потреб, а з власних фі­нансових можливостей.


Застосування комп’ютерної техніки уможливлює оперативний конт­роль діяльності редакції, перевірки виконання поточних планів усіх її підроз­ділів, що, у свою чергу, сприяє створенню цілісної картини функціонування колективу, ефективному управлінню ним. Максимально спрощується робота секретаріату, який опікувався такими редакційними службами, як коректор­ське, друкарське і стенографічне бюро, довідкова бібліотека, архів. У зв’язку зі зникненням необхідності тримати ці зайві ланки, функції яких перебрала на себе електронно-обчислювальна техніка, структура редакції стала стрункішою, зросли оперативність і рівень взаємодії окремих підрозділів. Зникнення про­міжних операцій (передрук, звірка тощо), прискорення формування і верстки шпальт, як правило, вивільнили час для творчості журналістів, що дозволило їм більше уваги приділяти організаційно-пошуковим і художнім аспектам вла­сної діяльності.


Змінилося, по суті, саме ставлення до застосування інформаційних техно­логій у ЗМІ. Для багатьох журналістів і видань,  у цілому, буденним явищем стало пересилання матеріалів з домашнього комп'ютера на редакційний сер­вер. Використовуються й інші можливі варіанти: Інтернет, електронна пошта, пейджер, мобільний і супутниковий телефони, факс, багатоканальний телефон, підкріплення написаного тексту даними різноманітних баз і банків даних, інфор­мацією відповідних (профільних) сайтів і веб-сторінок, діалогами та моноло­гами відеоконференцій, чатів і форумів.


Передова технічна база сприяє створенню у редакційному колективі ді­лової атмосфери, помітно заощаджує час, забезпечує кваліфіковане вирішення виробничих завдань. Якщо ЗМІ є добре злагодженим єдиним організмом, то його плідна життєдіяльність супроводжується неодмінно високою продуктивністю праці.


Таким чином, на основі відповідного аналізу наведених фактів і ситу­ацій  можна стверджувати, що загальні принципи випуску номера друкованого ЗМІ приблизно однакові; оперативний збір інформації відбувається як тради­ційними, так і сучасними методами; використовуються Інтернет, електронна пошта, мобільний і стільниковий  зв’язок.  В основному розроблений і діє кон­веєрний маршрут тексту від операторського дисплея до газетної шпальти, що значно підвищує рівень ефективності взаємодії підрозділів редакції на всіх етапах підготовки номера, неодмінно позначається на загальному професій­ному рівні матеріалів.


Централізація технологічного циклу відбувається завдяки існуванню і функціонуванню локальної мережі, банку даних, електронного архіву, забез­печенню творчих і технічних працівників, причетних до створення номера, персональними комп’ютерами.


Загальна вада багатьох електронних версій українських газет – це по­рівняно невисока репрезентативність Інтернет-вибірки, перенасиченість сторі­нок логотипами, непривабливість дизайну. В Україні більшість власників веб-сайтів ще на стадії планування роблять помилки і, не вміючи їх проаналізу­вати, надовго розчаровуються в кінцевому інформпродукті. Сподівання на створення інформаційного серверу, його рекламу, «наплив» відвідувачів й отримання прибутку виявилися марними в багатьох редакціях, що не мали до­свіду торгівлі інформацією й не створили для початку он-лайнову клієнтуру. І, найголовніше, сайт сприймався ледве не як одноразова подія.


Проблемою залишається і подолання сумної практики відсутності по­силань на запозичені тексти з першоджерел, яку дозволяють собі деякі україн­ські ресурси. Навіть далеко не найгірші з них беруть повідомлення світових інформаційних агентств, доповнюють їх власними архівними матеріалами і подають, як свої. Розвиткові української зони мережі Інтернет заважає також недосконалий зв’язок. Не слід забувати і про політичний чинник використання технологій, а тим більше у країнах, що тільки недавно звільнилися від тоталі­таризму.


Отже, основне завдання, що стоїть перед виданнями в мережі Інтер­нет, –це увійти в чітко окреслене правове поле, знайти  власне творче обличчя, дотримуватись загальновизнаних етичних норм. Чіткі й справедливі закони перешкоджатимуть ангажувати видання, допоможуть ЗМІ виконувати в суспі­льстві  властиві  їм  функції і стати справді «четвертою владою».


У висновках узагальнюються результати  дисертаційного дослі­дження. Наголошено на багатогранності способів розширення кола й обсягів інформаційних ресурсів ЗМІ (друкованих, аудіовізуальнх тощо), поповнення їх бінарнокодованими різновидами, які оперують обчислювальною технікою та системами комунікацій і покликані регулювати інтелектуальний обмін у сус­пільстві, забезпечувати послідовність, ритмічність, безперервність функціону­вання редакції, поліпшувати роботу як творчих підрозділів, так і технічних служб, сприяти впровадженню комплексу заходів у сфері журналістської праці, пов’язаних із глобальними  змінами технічних характеристик самого процесу виробництва  періодичного видання.


Впровадження новітніх технологій в ЗМІ позначається на: а) вдоскона­ленні системи управління редакційним апаратом; б) неодмінному зростанні оперативності та ефективності  редакційно-журналістської діяльності; в) ви­вченні, відображенні та формуванні громадської думки; г) підвищенні рівня теоретичної підготовки і професійної культури  журналістів; д) інтенсифікації зворотного зв’язку з читацькою аудиторією.


Що ж до оптимальної моделі побудови редакції, то для її вироблення необхідні: а) постійний пошук шляхів підвищення мобільності творчого коле­ктиву; б) подальша автоматизація редакційно-виробничих процесів; в) викори­стання  нових методів і прийомів редакційної діяльності з урахуванням мож­ливостей їх сучасної матеріально-технічної бази; г) перманентне оновлення власних комп’ютерних мереж, засобів зв’язку, Інтернет-ресурсів.


Інформаційні технології як один із чинників оптимізації журналістсько- редакційної діяльності завдяки своїй амбівалентності водночас змінюють со­ціум; зокрема,  глобальна мережа є одним з інструментів розвитку громадян­ського суспільства.  Суцільна комп'ютеризація людської спільноти спричинила також зміни психотехніки масової комунікації і парадигми процесу мислення, який у  журналістикознавчих працях називають NET- мисленням. 


Особливим видом інформаційного процесу, який не має аналогів, став мережевий текст, «нащадок» гіпертексту, який детермінує зміст на структур­ному, синтаксичному та лексичному рівнях. Прагнення будь-якої особистості самовиразитись і самоствердитись через масову комунікацію викликає  зміну її психічних станів. Якщо для традиційних ЗМІ характерний так званий ефект присутності, то для мережевих ЗМІ цей стан перетворюється на ефект участі.


З комп’ютеризацією редакційно-видавничої діяльності з’явились, по суті, необмежені можливості для розробки прогресивних схем планування, системи використання творчих і технічних кадрів, організації й скорочення термінів випуску кожного номера.


Цілеспрямована інтеграція сучасних засобів збирання, збереження, оброблення та друкування інформації значно підвищила продуктивність жур­налістської праці, позитивно позначилась на її якості.


В умовах, коли новітні інформаційні технології все активніше впливають на оптимізацію журналістсько-редакційної діяльності, варто врахувати такі рекомендації:


– створення ділової, творчої та соціально-психологічної атмосфери в реда­кціях, де якнайкраще розкриваються і реалізуються фахові якості журналістів, контролюється виконання ними  функціональних обов'язків;


– комплектування творчого колективу висококваліфікованими, різнобічно обдарованими професійними  кадрами, які вміють не тільки талановито пи­сати, але й знаходити шляхи підвищення мобільності творчого колективу, ор­ганізовувати ритмічне й ефективне його функціонування;


– вироблення і побудова в кожному окремому випадку такої редакційної мо­делі, яка за допомогою сучасних інформаційних технологій забезпечить мате­ріальне заохочення співробітників, високу якість їх інтелектуальної діяльності, зміцнить конкурентоспроможність видання на медіа-ринку;


– використання нових методів і прийомів редакційної діяльності з ураху­ванням кваліфікації наявних творчих кадрів і можливостей власної матеріа­льно-технічної бази;


– подальша автоматизація редакційно-виробничих процесів, підвищення ефективності праці;


– послідовне ознайомлення журналістського корпусу з перевагами елект­ронних носіїв, налаштовуючи його на прийняття NET-мислення й  оволодіння всіма тонкощами створення та використання мережевого тексту;


– перманентне оновлення комп’ютерних мереж, засобів зв’язку, Інтернет-ресурсів;


–  забезпечення власників ЗМІ професійно складеними бізнес-планами, в яких будуть передбачені та враховані фінансові й управлін­сько-­редакційні потреби;


– організація працівниками редакцій, у тому числі й  Інтернет-видань, влас­них громадських об’єднань, аби в разі конфліктних ситуацій і окремі журналі­сти, і редакційні колективи в цілому могли б відчути підтримку колег;


– наведення  порядку в етичних взаємовідносинах журналістів на міжособи­стісному, а редакцій – на міжгруповому рівні з метою недопущення компро­мату, інформаційних воєн, «брудних» політтехнологій тощо;


– унормування і регулювання юридично-правових засад функціонування ЗМІ  в умовах демократії і ринкових відносин;


– законодавче окреслення правового статусу журналістів Інтернет-ЗМІ на основі  прирівняння  видання на електронному носії до традиційної журналіс­тики.


 


Вищеперелічені рекомендації обумовлені функціональними та фахо­вими вимогами, оскільки дії журналіста всередині як редакції в цілому, так і відділу зокрема мають взаємозалежний характер і спрямовані на виконання загальної функції засобу масової інформації – створення високоякісного інфор­маційного продукту.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины