Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Авторские отчисления 70% |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Акция - новый год вместе! |
Каталог авторефератов / ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Медиакоммуникации и журналистика
Название: | |
Альтернативное Название: | ТЕНДЕНЦИИ СОВРЕМЕННОГО ОТЕЧЕСТВЕННОГО книгоиздания: Организационный, ТЕМАТИЧЕСКИЙ И РЕКЛАМНО-промолторский аспекты (1991-2003 гг.) |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено ступінь наукового опрацювання проблеми, встановлено зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи проведення дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значимість роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації. Перший розділ дисертації “Організаційний аспект книговидання” складається із трьох підрозділів, кожен з яких містить по три пункти. У розділі визначаються основні тенденції в організаційному напрямку книготворення. Аналізуються закони, які регулюють діяльність видавничої сфери, статистичні викладки, що характеризують становище вітчизняного друку, а також видавництва різних форм власності. У підрозділі 1.1 – “Етапи формування законодавчого поля у видавничій сфері” – розглядається суспільно-політичне становище України, в якому розвивалося книговидання років незалежності. У просторово-часовій розгортці охарактеризовано три етапи формування правового статусу друкарської галузі (зародження нової правової бази 1990–1994 рр.; криза у “книжковому” законодавстві 1995–2001 рр.; стриманий оптимізм 2001–2003 рр.) та роль у цьому процесі владних структур. Показано нелегкі взаємини видавців з державою у боротьбі за цивілізоване законодавство. На прикладі досвіду окремих країн, де видавнича справа займає одне з провідних місць у тамтешній економіці, аргументовано, що розвій книгодрукування безпосередньо залежить від державної політики у цій сфері. У підрозділі 1.2 – “Проблеми об’єктивності й повноти сучасної статистики друку” – запропоновано оцінку стану світового книговидання загалом, проаналізовано статистичні дані про випуск книжкової продукції в Україні та виявлено основні проблеми, з якими зіштовхується наукова установа “Книжкова палата України” під час збирання й опрацювання інформації про кількість видань. Особлива увага у цьому підрозділі акцентується на тому, що рівень культурного, освітнього і демократичного розвитку будь-якої держави визначається кількістю виданих щороку книг. Низькі статистичні показники випуску книг в Україні, безперечно, є принизливими для країни, яка свого часу серед перших у Європі запровадила книгописання. Авторка доводить, що вкрай критична ситуація склалася з випуском українськомовної літератури. Щороку в державі видається приблизно 60 % книг українською мовою. Майже 10-12 % усього об’єму вітчизняних видань становить література мовами нацменшин, третину – російськомовна продукція. Якщо додати до цих цифр ще й масове завезення книг з Росії, то отримаємо беззаперечний доказ того, що нині на вітчизняному книжковому ринку панує російськомовна література. Співвідношення між українськомовними та російськомовними виданнями є таким: 90 % за назвами та 70 % за накладами належить книзі, виготовленій у Росії. Це стосується, насамперед, художньої та дитячої літератури, більшість жанрових ніш яких закривається чужоземною продукцією. Авторка стверджує, що кожна країна так чи інакше зіштовхується з проблемами об’єктивності статистики друку. В Україні найважливіші з них – облік випущеної продукції за контрольними примірниками та реальні наклади видань. Висновки базуються на дослідженні архівних матеріалів Книжкової палати України та опитуванні видавців, проведеному дисертанткою на виставках “Книжковий сад – 2002” та “Книжковий сад – 2003”. Нині 25 % видавців порушують Закон “Про обов’язковий примірник видань”, що ускладнює фіксування інформації про друк. З іншого боку, видавці на вихідних відомостях часто занижують величину накладів своєї продукції. Внаслідок цього статистичний облік залишається неповним. Дисертантка констатує, що основна причина цього – економічна й полягає у прагненні накопичити тіньовий капітал. Ставиться акцент і на проблемі з визначенням ємності книжкового ринку України, тобто кількості книжок, що продаються протягом року в межах країни. Кількість видань, що завозяться у державу з близького зарубіжжя, і величина накладів, як правило, не фіксуються статистикою друку, оскільки більшість книг потрапляє до України нелегально. Для того, щоб контролювати ємність національного книжкового ринку, автор пропонує кардинально переглянути “книжкове” законодавство, а також діяльність митниці. Зокрема, надати пільгове оподаткування українським видавцям, збільшити мито на ввіз готової імпортної друкованої продукції та посилити митний контроль на кордоні, а також удосконалити закон “Про обов’язковий примірник видань” та підзаконні акти до нього. Коли видавці отримають пільги і за рахунок цього відпаде потреба працювати на тіньовий бізнес, коли митниця жорстко контролюватиме ввезення літератури з-за кордону, яка до того ж буде нерентабельною через великі податки, тільки тоді можна буде говорити про відносно об’єктивний аналіз ємності книжкового ринку. Без цього неможливо відстежувати процес “споживання” народом культурних цінностей і, що найважливіше, – вибудувати реальну державну політику в галузі книговидання. У підрозділі 1.3 – “Створення нової книговидавничої системи” – характеризуються основні тенденції у формуванні сучасної видавничої мережі, мережі книгорозповсюдження та видавничих структур нового типу. Дослідженням доведено, що на початку 90-х років у видавничій галузі відбувалася справжня революція. Нездатна адаптуватися до ринкових умов радянська книговидавнича система, що базувалася на ідеологічно суворих та жорстких планових принципах, зруйнувалася. Натомість з’явилися передумови для створення нової, яка б відповідала сучасним економічним відносинам. Зокрема, було ліквідовано цензуру, запроваджено свободу друку, спростилася процедура реєстрації періодичних і неперіодичних видань, зросла кількість видавництв, особливо приватних, розширилася географія книжкового ринку. Епоха монополії держави у видавничій справі закінчилася. Якщо за радянських часів державні видавництва випускали 100 % друкованої продукції, то у 2002 р. ці цифри становили 10,7 % за назвами і 38 % за накладами. Змінилася і вікова специфіка книжкового ринку – нині простежується тенденція до урізноманітнення українського видавничого руху за рахунок так званих молодих видавництв, які нещодавно утворилися. Однак, щороку збільшується кількість малопродуктивних видавництв, а також таких, які протягом року не надрукували жодної книги. У підрозділі робиться спроба детально структурувати видавництва різних форм власності за тематичними і типологічними ознаками. Стверджується, що в більшості українських видавництв не простежується чіткої стратегії. І як наслідок – набір книжок часто є не прогнозованим і досить хаотичним. Увага зосереджується на ще одній важливій проблемі – загострення протягом досліджуваного періоду проблем збуту видавничої продукції та формування нової мережі книгорозповсюдження. Пропонується аналіз радянської централізованої роздрібно-гуртової системи продажу, досліджуються причини, що призвели до її краху, вивчаються зміни у стосунках між видавцями та книгорозповсюджувачами. Подається умовний розподіл розвитку цих стосунків на два етапи: перший – перепрофілювання книгарень на магазини одягу, канцтоварів тощо, другий – формування нових книготорговельних структур. Нинішні видавці стали активними учасниками процесу реалізації друкованого слова, але продаж книг відбувається хаотично внаслідок знищення гуртової ланки торгівлі. Саме відсутність у державі великих гуртових книготорговельних фірм, що можуть запропонувати роздрібним продавцям якісні й оперативні послуги, і стримує розвиток роздрібного продажу. Робиться спроба прогнозу, що за умови реалізації Закону “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” багато видавців накопичать капітал для створення великих книготорговельних фірм. Тож років через п’ять Україна вступить у третій етап розвитку цивілізованої книготорговельної мережі. На основі дослідження низки активних видавництв стверджується про зміни у структурі видавництв. Пропонується схема типового українського видавництва, подаються рекомендації щодо її вдосконалення. Водночас підкреслюється: запропонована модель вважається лише орієнтовною. Вивести оптимальну структуру неможливо, оскільки вона залежить від масштабу, виду, напрямку діяльності видавництва. Розділ 2 – “Тематичний аспект книжкової продукції” – складається із двох підрозділів, кожний з яких ділиться на пункти. У ньому досліджуються характерні перетворення у книговиданні за тематикою, що відбулися внаслідок проголошення в Україні свободи видавничої діяльності. Подаються три принципи щодо поділу видань за цільовим призначенням та тематичними розділами. У підрозділі 2.1 – “Тенденції у тематичному репертуарі” – аналізуються зміни асортименту друкованої продукції (враховуючи й літературу, завезену з-за кордону) на прикладі книжкового ринку “Петрівка”, нових книжкових супермаркетів “Буква”, магазину “Світ книги”, а також низки спеціалізованих столичних та регіональних книгарень. Автор акцентує на тому, що один із основних переломних моментів друкарства років незалежності стосується трансформації ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї. Якщо за часів союзу палітра видань жорстко контролювалася “згори”, то з відродженням української незалежності акценти змістилися: визначальними у діяльності більшості видавництв стали саме читацькі смаки. Дисертантка визначає п’ятірку розділів літератури, яка має попит у нинішнього читача: 1) видання ділового змісту (право, економіка, менеджмент, комп’ютерна та ділова іноземна література); 2) художня література (традиційні та масові жанри); 3) навчальні видання; 4) дитячі книги; 5) езотерична та психологічна і парапсихологічна література. У роботі стверджується, що в залежності від читацького попиту формується і пропозиція. Наповнення сьогоднішніх книжкових розкладок в основному складається із виробничо-практичних посібників для ділових людей, довідкових видань, навчальної та літератури з психології. Констатується, що значний масив пропонованих видань належить російськомовній продукції. Особлива увага зосереджується на проблемі формування національної “літератури середньої полиці” – так званого легкого чтива, на яке стрімко зріс попит із середини 90-х років ХХ ст. Обґрунтовується, що загострення видавничої кризи в Україні призвело до того, що саме в цей час у тематичному розподілі українського книжкового ринку визначальним стало засилля чужоземної друкованої літератури. Робиться припущення, що ігнорування вітчизняними видавцями випуску масової літератури – одна з основних причин кризового становища українськомовної книжки. У розділі досліджується вплив соціальних та економічних факторів на тематику книжкового ринку. До найважливіших чинників, що відіграють роль у виборі читачами інформації на певну тематику, зараховуються вплив засобів масової комунікації, особливо телебачення і мережі Інтернет, та прагматичний підхід до читання. Йдеться про тенденцію тяжіння до взаємозалежності читацького попиту на масову літературу та розширення впливу розважальної сфери на сучасні мас-медіа. У підрозділі 2.2 – “Тенденції в основних розділах літератури” – детально досліджуються трансформації всередині окремих розділів, на яких найбільше позначилася видавнича криза і які серйозно впливають на розвиток книговидання. Це, безперечно, навчальні та наукові видання, художня і дитяча література. З’ясовується, як змінювалося протягом років незалежності співвідношення випуску книг за видами літератури, а також простежується динаміка видань за цільовим призначенням. Вивчаються стан і розвиток української художньої літератури на книжковому ринку останнього десятиліття з точки зору мистецьких і видавничих процесів. Доводиться, що затяжна видавнича криза негативно позначилася на розвитку, а відтак, і випуску художніх видань. Книжковий рух виглядає менш оптимістично у порівнянні з власне розвитком художньої літератури, оскільки кількість українців, на яких припадає одна художня книжка, нині становить приблизно 19 осіб. Низькі показники видання художніх творів можна пояснити комплексом обставин, в основі яких лежать соціально-економічні причини: нестабільність економіки, падіння життєвого рівня населення і ріст цін на книги. Аналізується динаміка випуску української художньої літератури за жанрами. Статистичні дані жанрової розкладки недвозначно вказують на домінування у випуску за назвами поезії. Однак такі відносно високі показники фігурують насамперед завдяки авторській ініціативі, тобто випуску самими авторами власним або спонсорським коштом своїх книг, які практично не потрапляють до книгарень. Тому на розвиток книжкового ринку це фактично не впливає. Динаміка друку прози за три останні роки виглядає оптимістичніше. Щоправда, в цьому контексті розрізняється власне художня й так звана “масова” проза, тобто “попса”. Констатується, що вже намітилася тенденція до пожвавлення активності низки українських видавництв у розвитку вітчизняного масового чтива. Розглядається випуск перекладної прози як важливого елемента сучасного книговидання. Її пропозиція почала дещо зростати лише у 2002 р., але конкурувати з напливом подібної літератури з Росії українське друкарство ще не може. Залишається незаповненим український книжковий ринок фольклорних текстів і драматургії. Вказується, що поступово зростає попит і на класику, але не стільки на фундаментальні та “академічні” видання, а на недорогі книжки кишенькового формату або ж оригінальні видання, в основі яких лежать цікаві концепції. Проте, пропозиція класики обмежується окремими більш-менш вдалими видавничими проектами, серед яких переважають “шкільні бібліотеки” – хрестоматії для учнів. Загалом доведено, що протягом 90-х років ХХ ст. вітчизняна ніша художньої літератури зазнала серйозних змін, обумовлених як мистецькими, так і суспільними чинниками, однак, на початку ХХІ ст. спостерігається тенденція до оздоровлення ринку й “виповнювання” української художньої літератури. Значна увага зосереджується на вивченні видань для дітей. Ситуацію, що витворилася навколо дитячої літератури в Україні, можна назвати загрозливою. По-перше, не вистачає найменувань вітчизняної книжкової продукції для дітей. По-друге, українська книжка часто програє російській за співвідношенням “ціна – якість”. По-третє, серед видань у яскравих палітурках, що заполонили книжкові полиці, більшість не має відношення до української культури, а отже, і до національного виховання та державотворення. Наскрізною проблемою дитячого книготвидання нині залишається брак цікавих авторів. Проте, дисертантка акцентує і на тому, що останнім часом спостерігається тенденція до появи конкурентноздатних вітчизняних видавництв, які можуть забезпечити українських дітей добротною, але поки що й дорогою літературою. Досліджується ринок навчальної літератури. Сьогодні це найпривабливіший сегмент вітчизняного друкарства, оскільки освітня книга в основному видається за державним замовленням. Поступово зростає кількість спеціалізованих видавництв, повільно, але нарощується динаміка назв і накладів випущених підручників. Ніша навчальної літератури розглядається за двома напрямками: ринок шкільної літератури та ринок підручників для вищих навчальних закладів. Стверджується, що сектор шкільної книги є повнішим, Визначаються характерні тенденції у галузі навчального книговидання: трансформація підручника; поява національних підручників; погіршення якості шкільної літератури; збільшення кількості контрафактних видань; вплив фактору держзамовлення на випуск підручників; співіснування обов’язкових і альтернативних видань. Сектор навчальної літератури для вищих навчальних закладів загалом розвивається за подібними принципами до шкільного. Але у випуску підручників для ВНЗ є важлива характерна відмінність – порівняно чесна конкуренція між видавцями. Серед основних негативних моментів навчального книговидання визначено щорічне зниження кількості новодруків в освітніх закладах, подовженням терміну їх дії, погіршення якості поліграфічного виконання, відсутність системи інформації про видання, критична недостатність і хаотичність фінансування, різке підвищення цін на навчальну літературу у вільному продажу. Доведено, що криза у видавничій справі негативно відобразилася і на науковій книзі. В умовах ринкової економіки нерентабельність такої літератури особливо помітна – прибутковим може бути видання, що має масовий попит. Визначено основні тенденції, характерні для цього виду друкованої продукції: зниження кількісних показників наукового книговидання, зменшення середніх обсягів видань, поступове зростання випуску творів науково-популярної літератури. Розділ 3 – “Рекламно-промоційний аспект книговидання” – складається з трьох підрозділів, кожен з яких ділиться на пункти. Він присвячується вивченню вітчизняного досвіду з просування друкованої продукції на ринок як складової книжкового маркетингу. Дослідження показує, що однією з найважливіших в українському книговиданні є проблема формування інформаційної політики видавництв, суть якої полягає в ефективній реалізації випущеної літератури. У підрозділі 3.1 – “Методи популяризації видань” – досліджується формування у видавництвах комунікаційної системи просування творів друку. Авторка доводить, що для сучасних українських книготворців це абсолютно новий і недостатньо вивчений напрямок видавничої практики, що, безумовно, гальмує налагодження цивілізованих контактів – “автор – видавець – читач”. У роботі стверджується, що основну роль у системі популяризації книги відіграють реклама та промоція друкованої літератури. Вивчається інформаційна політика низки активних видавництв, досліджуються можливі шляхи створення позитивного іміджу видавництва та популяризації книг. Констатується, що в Україні практично половина видавництв не застосовує жодних рекламно-промоційних акцій. Глибоко аналізується маркетингова діяльність одного з найуспішніших вітчизняних видавництв – харківського “Фоліо”, яке використовує найповніший пакет рекламних та промоційних акції для популяризації своїх видань. Наголошується на тому, що саме такі методи повинні використовувати усі вітчизняні видавці, аби бути успішними на сучасному ринку. Обґрунтовується, що традиційна реклама – це не завжди ефективно, але завжди дорого; широкий розголос у ЗМІ можливий тільки у випадку появи унікальних видань; на телебаченні та радіо присутність книжкової тематики стала останнім часом небажаною; якщо користуватися апробованими маркетинговими технологіями, в Україні можна продати будь-яку книгу; найефективнішим є комплекс рекламних і промоційних методів. Пріоритетними для популяризації книг є періодичні видання. Особливе місце серед них займає фахова книжкова преса. У підрозділ 3.2 – “Фахова періодика у контексті промоції видань” – аналізується книгознавча періодика та її роль у популяризації творів друку. Пропонується виділяти наукові періодичні видання, інформаційно-аналітичні та літературно-критичні часописи, що спеціалізуються на книжковій тематиці. Наголошується, що кількість книгознавчих видань в Україні назагал відповідає можливостям книжкового ринку, але жодним чином не забезпечує його запитів. Зокрема, увагою часописів охоплені далеко не всі складові видавничої справи, а найперше відчувається брак спеціалізованої періодики для продавців книги. Робиться висновок, що преса сповна не виконує одне з основних завдань – бути первинним джерелом інформації про новини у книжковій справі та новодруки. Підрозділ 3.3 – “Проблеми промоції українськомовної книги” – присвячується питанням популяризації літератури українською мовою. Акцентується на складному становищі українськомовної книги в умовах посилення позицій російських видавців. Аргументується, що українськомовну друковану продукцію необхідно популяризувати і підтримувати на державному рівні насамперед. Авторка доводить, що в умовах нерівної конкуренції в українськомовної книжки, навіть якщо вона актуальна для читача, шанси бути поміченою без промоції незначні. Зазначається, що ввезення видань з Росії, окрім економічної вигоди, передбачає продовження процесу русифікації українського народу в нових умовах. Стверджується, що промоція потрібна передусім художній літературі, оскільки саме ця ніша найбільш переповнена іноземною продукцією. Передумови для створення позитивного іміджу таких видань є. Одним із найважливіших шляхів такої промоції вважаємо літературні конкурси, які “провокують” не тільки видання українськомовних книжок, а й розвиток художньої літератури.
ВИСНОВКИ У висновках дисертації узагальнено результати дослідження, сформульовано рекомендації щодо можливості їх використання, викладено підсумкові положення. У результаті проведеного дослідження авторка дійшла таких висновків: 1. Вітчизняне книговидання у період 1991–2003 рр., позбавлене належної державної підтримки, діяло в умовах, наближених до “колапсу”. Проте, підстави для нормального розвитку друкарства були. Якщо за тоталітарної системи друкарство існувало у суворих ідеологічних рамках, то після проголошення Україною незалежності утворилися передумови для принципово нових змін. На конституційно-правовому рівні було задекларовано свободу друку, відмінено цензуру, впроваджено прозору систему отримання ліцензій на випуск продукції. В результаті розпочалось активне створення видавництв різного підпорядкування та завершення епохи монополії держави в питанні розвитку видавничої галузі. До розвалу радянської імперії в Україні діяло тільки 29 державних видавництв. На початок ХХІ ст. кількість видавництв з різними формами власності перевищила півтори тисячі. 2. Серед тенденцій, які характеризують досліджуваний період, варто виділити найголовніші: - Становлення книжкового ринку охопило всі регіони країни, причому обласні та районні видавничі структури стали активними і самодостатніми учасниками видавничого процесу. Розширення мережі книгодрукування відбулося за рахунок відкриття групи приватних видавництв, товариств з обмеженою відповідальністю і створення цілої низки видавничих організацій. - За тематикою асортимент книг став різноманітнішим, не заполітизованим, а зорієнтованим, як цього і потребує ринок, на читацький попит. Один із основних переломних моментів книговидання цього періоду стосується трансформації ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї. Такі зміни свідчать про демократичні процеси, що відбуваються у державі. З проголошенням свободи слова в Україні запрацював фактор свободи вибору для аудиторії. Важливу роль у формуванні читацьких смаків почали відігравати засоби масової комунікації. Відміна цензури призвела до захоплення не інтелектуальними творами, а детективним чтивом. Утворення за часів державної незалежності малого і великого бізнесів, потреба у використанні нових інформаційних технологій спричинили попит на ділову та довідкову літературу, а прихід інформаційної ери – появу езотеричної та парапсихологічної. - Через зміни в соціально-економічній сфері книга перестала вважатися духовною і культурною цінністю, а читання набуло функціонального та прагматичного значення. - Найперспективнішим і найприбутковішим сегментом національного видавничого ринку сьогодні стала освітня літератури. Це призвело до появи недобросовісної конкуренції і збільшення кількості піратських видань. Важливим здобутком є створення національних підручників, але якість видання їх залишається низькою. - Затяжна видавнича криза негативно позначилася на розвитку і випуску передусім художньої та наукової літератури. Тому більшість художніх жанрово-тематичних ніш закривається книжками з близького зарубіжжя, зокрема російським масовим чтивом. Дитячий видавничий сектор практично опинився у руках видавців РФ, які пропонують українській дитині російські казки та перекладну американську дісней-естетику, чужу для українського менталітету. Проте, і у книговиданні для дітей вже намітилися позитивні зрушенні. Пов’язані вони насамперед із випуском добротної та конкурентноздатної українськомовної літератури, зокрема видавництвом “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. - Водночас, попри очевидне пожвавлення книжкового руху, щороку частка реально діючих видавництв скорочується, а малопродуктивних – збільшується. У такій ситуації конкурентоспроможними можуть бути лише гнучкі, здатні до видозмін видавництва, головним принципом у роботі яких повинен стати книжковий маркетинг, а саме – дослідження видавничого ринку та створення рекламно-промоційної кампанії просування творів друку до читача. Вихід на кінцевого споживача книги є стратегічно важливим завданням кожного видавця. Сьогодні ж несформованість інформаційного поля книжкової галузі, ігнорування частиною видавців книжкового маркетингу призводить до того, що читач не отримує необхідної інформації про новодруки, а потік книжок, що не доходять до читача, росте у геометричній прогресії. У цьому контексті особливу увагу видавці повинні звертати на популяризацію українськомовної літератури. Певні позитивні тенденції у цьому напрямку уже є. Це літературні конкурси “Коронація слова”, “Золотий Бабай” та рейтингова акція “Книжка року”, які не тільки популяризують українськомовну книжку, а й, до певної міри, формують читацькі смаки. - Серед інших основних негативних тенденцій сьогочасної видавничої справи – введення високих податків на всі технологічні ланки процесу створення і розповсюдження книги; знищення державної мережі книгопоширення і як наслідок відсутність гуртової торгівлі; різке скорочення обсягів видань за накладами; підвищення цін на вітчизняну друковану продукцію; тенденція до деукраїнізації книжкового ринку. - Серйозне занепокоєння викликає становище українськомовної літератури, кількість якої щороку становить трохи більше половини усіх вітчизняних видань. Книжковий ринок України на 90-92 % окуповано дешевою російською книгою, що призводить до русифікації України. 3. Серед причин, що фактично призвели до краху цілої галузі, яка у всьому світі є високо прибутковою, можна виділити кілька: - Головним гальмом розвою книговидання є результат непомірного і нічим не виправданого податкового тиску на друковане слово й небажання державних органів покращити принизливе становище української книги. Влада не змогла об’єктивно проаналізувати сукупність усіх факторів, що впливають на формування конкурентноздатного середовища для розвитку видавничої справи, закріпивши їх у відповідних законах, урядових рішеннях та організаційних засадах. - На становищі друкарства негативно позначилися процеси поділу союзного майна, формування ринкової економіки, значне скорочення бюджетних надходжень, інфляція. - До виникнення кризової ситуації призвело скорочення наприкінці 1990 р. надходжень до України стратегічної для видавничої галузі сировини – паперу. Надто високі ціни на папір та поліграфічні матеріали, і як результат – подорожчання книг, при низькій платоспроможності більшої частини громадян стали першим кроком до майбутньої катастрофи національного книговидання. - Ситуація у видавничій справі значно ускладнилася після ліквідації гуртово-роздрібної книготорговельної мережі “Укркнига” внаслідок непродуманих реформ з розмежування форм власності на загальнодержавному та комунальному рівнях. - До кризового становища власне українськомовної книги призвела сукупність кількох чинників: недорозвиненість національного інформаційного простору та ігнорування високопосадовцями фактору багаторічного зросійщення українського народу, що призводить не тільки до насичення вітчизняного побуту іноземною масовою культурою, а й до видання в Україні значної кількості російськомовної літератури. 4. Зволікання українським урядом позитивного розв’язання проблем книговидання спричинило негативні наслідки у кількох аспектах – політичному, економічному, соціальному. - Політичний аспект. Інертність владних структур стосовно запровадження цивілізованого законодавства щодо книговидання призвело до заміщення української книги удвічі дешевшою російською. Це означає, що одна з основних складових інформаційного простору знаходиться в руках не вітчизняних, а зарубіжних чинників. Поширення дешевої російської книги в українському медіа-просторі призводить до русифікації населення України. Незадовільний стан національного книговидання позначився негативно на культурницькому іміджі країни на світовій арені. - Економічні наслідки полягають у матеріально-фінансовому занепаді українських видавництв, а також у недоступності для більшості читачів якісної книжкової продукції. Невиправдано високі податки на друковане слово призвели до скорочення накладів видань, що зумовило збільшення собівартості книги, а відтак – зменшило надходження до бюджету. - Соціальний аспект. Скоротилася кількість робочих місць у видавництвах, відбулася втрата фахівців книжкової справи. Нівелювання культурної ролі книги спричинило також негативні наслідки в духовній сфері, призвело до зниження інтелектуального потенціалу українського суспільства. У середовищі українських письменників та вчених поступово формується комплекс меншовартості, спричинений незатребуваністю їх творчих та наукових доробків. Вітчизняні видавці змушені співробітничати лише з тими авторами, книги яких гарантовано можуть бути реалізованими. Негативні наслідки спостерігаються і в освітній сфері. Недостатнє забезпечення шкіл, особливо сільських, підручниками призводить до значного зниження загальноосвітнього рівня молодих людей. Припинилася копітка та цілеспрямована робота з розвитку у населення інтересу до читання. 5. Вихід з кризової ситуації можливий за умови введення в дію довгострокового режиму пільгового оподаткування видавничої галузі. Досвід розвинутих країн світу свідчить про те, що друкарство може вийти на належний рівень розвитку тільки за умов чіткого і послідовного законодавчого забезпечення та створення цивілізованого режиму постійного сприяння. Державна підтримка національного книговидання має бути справою не одного року і втілюватися у життя одночасно на законодавчому та виконавчому рівнях. У додатках подаються таблиці та діаграми зі статистичними викладками, які відображають стан і тенденції вітчизняного книговидання у цифрах та необхідні для глибшого розуміння поданого в основній частині дисертації матеріалу.
|