| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й основні завдання, розмежовано предмет і об’єкт, окреслено теоретичну і практичну цінність отриманих результатів, описано методи, зазначено джерельну базу й аргументовано наукову новизну дослідження.
У першому розділі – “Прихований вплив публіцистичного тексту як предмет дослідження” – аналізуються загальнотеоретичні та галузеві (комунікаційні, психологічні, літературознавчі і структурні) підходи до вивчення прихованого впливу. Узагальнення сучасних наукових поглядів на поняття впливу дало змогу сформулювати дефініцію поняття, складену з урахуванням зазначених підходів; описано перцептивний механізм впливу; запропоновано класифікацію типів впливу.
У підрозділі 1.1. – “Прихований вплив як процес зміни поведінки, емоційних станів, переконань і установок реципієнта” – аналізуються психологічні закономірності впливу загалом і прихованого зокрема. Розмежовано три його види: вплив 1 (влияние) – процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо під час взаємодії з нею; вплив 2 (воздействие) – цілеспрямоване перенесення руху, інформації чи інших (зокрема матеріальних) агентів від одного учасника взаємодії до іншого; вплив 3 – навіювання (внушение, суггестия) – процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний із зниженням рівня усвідомлення і критичності при сприйманні і реалізації навіюваного змісту за відсутності цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого аналізу й оцінки у співвідношенні з минулим досвідом і даним станом суб’єкта. У дослідженні сформульовано таку дефініцію прихованого впливу: прихований (імпліцитний) вплив – це процес неусвідомлюваної зміни поведінки, емоційних станів, переконань і установок комуніканта, зумовлений мовленнєвими діями комуніката. У дисертації описано механізми прихованого впливу з погляду законів сприймання. Показано, що перцептивний механізм впливу детермінується наявними стереотипами, схильністю мозку до репродукції, існуванням домінанти чи подомінантних стереотипів, культурним спадком і соціальним досвідом реципієнта.
У підрозділі 1.2. – “Текст у процесі комунікації: умови активації прихованого впливу” – досліджуються умови активації прихованого впливу у комунікаційних процесах. Аналізуючи різні підходи і моделі комунікації, було визначено залежність ефективності прихованого впливу від умов сприймання. Прихований вплив публіцистичного тексту вповні реалізується лише в процесі комунікації. Структура, змістові нашарування, які спричиняють вплив, формуються на рівні адекватності вираження ідеї мовними засобами – з урахуванням соціального статусу комуніката і комуніканта, умов комунікації й закономірностей сприймання реципієнта, що знову ж таки виражається на рівні мовного знака і його втілення в тексті. Публіцистичний текст не просто органічно/неорганічно включається в комунікативний процес: за допомогою певних чинників він має можливість створювати контекст комунікації. Ці чинники, їх місце і роль у тексті зумовлюють існування прихованого впливу, оскільки репрезентують комплекс взаємозв’язків соціальної дійсності та проектують його на свідомість реципієнта. Водночас, комунікативний аспект дії тексту визначає, подекуди й детермінує ефективність використаних прийомів, не нівелюючи при цьому впливогенності тексту, взятого поза комунікацією. Саме тому дисертаційне дослідження зосереджено на вивченні прихованого впливу на рівні тексту, оскільки комунікаційні чинники впливу виступають вторинними з позиції функціонування закладених у текст впливогенних структур.
У підрозділі 1.3. – “Особливості текстової локалізації прихованого впливу” – описується специфіка його формування за допомогою оперування структурними компонентами та вплив на читача за допомогою активізації підтексту. Експліковано способи формування підтекстової інформації у художньому тексті та їх реалізацію у тексті публіцистичному. Доведено, що процес сприймання тексту передбачає оперування інформацією на різних смислових рівнях. Пласт смислу, винесений за межі речення, не лише створює передумови для адекватного сприймання цього речення-висловлювання, але й певним чином детермінує сприймання наступних речень. У цій функції подвійного смислового шару виразно виявляється дія закону апперцепції. Ефективність закладених у тексті впливогенних компонентів залежить також від чіткості і ясності викладу, обраного вектора логічного розгортання теми (дедуктивний, індуктивний, тридуктивний) та спродукованої автором структури тексту. Варто відзначити, що аморфна структура викладу призводить до непередбачуваного впливу, водночас вона виступає детермінантом емоційного сприймання.
У четвертому підрозділі – “Підходи до класифікації прихованого впливу” – запропоновано авторську класифікацію типів впливу. На підставі кваліфікації кінцевого результату прихованого впливу, пошукувачем виділено такі його типи: повний, частковий, апперцепційний. Залежно від способу активізації уваги реципієнта прихований вплив представлено такими типами: зосереджуючий, деструктивний, деструктивний фоновий, конформуючий. Подана класифікація базується на результативності впливу відповідно мети автора та способу активізації уваги реципієнта. Текст може змінити поведінку, переконання, установки і стереотипи завдяки спеціальним прийомам організації інформації.
Другий розділ – “Прийоми формування прихованого впливу” – присвячений аналізові прийомів формування впливу. У розділі з’ясовуються теоретичні моделі та практичне втілення прийомів створення впливогенності публіцистичного тексту. Розглядаються окремі способи структурної організації тексту, його семантичного наповнення, емоційного насичення та, використовувані в рекламі й public relations, засоби структурно-семантичного оперування реципієнтом. У розділі подано результати експериментальних досліджень ефективності впливу, спродукованого з використанням названих підходів.
У підрозділі 2.1. – “Структура твору і прихований вплив” – проаналізовані прийоми формування прихованого впливу на рівні структури, виявлені елементи, які продукують зміни у свідомості реципієнта. Мета такого підходу – створення моделі аналізу, яка давала б змогу коригувати використані журналістом прийоми викладу думок і прихований вплив згідно з вимогами якісного інформування.
У підпункті 2.1.1. – “Структурні прийоми формування прихованого впливу” – докладно аналізується залежність між текстом та його сприйманням. Дослідження співвіднесеності декодованого матеріалу зі змістом тексту виявляє якісний бік інформування, тобто відповідність поданої інформації запитам аудиторії. Прихований вплив засобами структурування тексту здійснюється переважно через пресупозиціювання та різного типу імплікацій. Під пресупозицією розуміються фонові знання, контекст повідомлення, під імплікацією – виявлення у структурі тексту умовно-наслідкової залежності та її вплив на сприймання. Дослідження імплікування змісту визначають, наскільки вміщення наступного факту вмотивоване попереднім. У окремих випадках імплікація є різновидом конструкції домислювання. Виявлено, що пресупозиціювання (апеляція до фонових знань реципієнта) може породжувати додаткові смисли, але сприймання тексту відбувається у заданому комунікантом напрямку. З’ясовано, що в основі декодування прихованого впливу реципієнтом лежать закономірності перцепції, які виявляються у логічності використаних підходів до організації структури подання інформації, і саме ця логічність дає змогу реципієнтові відтворити повний зміст повідомлення, “розгортаючи” його структури на базі фонових знань.
У підпункті 2.1.2. – “Ефективність формування прихованого впливу засобами структури (експериментальне дослідження)” – проаналізовано дві моделі впливу: функціонально-рольову (реалізація залежності “автор – газета”) та комплексну (поряд з функціонально-рольовою реалізується індивідуально-специфічна модель – авторський світогляд, переконання і установки, асоціативні парадигми стилістики тексту тощо). Проведене експериментальне дослідження передбачало перевірку ефективності формування прихованого впливу за допомогою використання імплікації та пресупозиціювання у конкретному публіцистичному тексті. Результати засвідчують, що формування впливу посередництвом функціонально-рольової моделі апріорно передбачає врахування імплікатур ситуації, які, за своїми функціональними характеристиками, здатні доповнюватися і поширюватися включеними до структури тексту шпаринами, внаслідок чого виникає додатковий зміст, формуючи додатковий смисл. Експеримент передбачав аналіз засвоєння фактичного матеріалу відповідно до розміщення фактів у ключових місцях тексту, а також аналіз результатів активного сприймання (“додумування”) його. Експериментальні дані дали підстави стверджувати: розірвана структура тексту зумовлює досить низький рівень відтворення фактажу; краще запам’ятовуються факти тих підтем, які деталізують головну. Водночас, результати експериментального дослідження засвідчують високий рівень включення опитуваних у тематично-ідейний комплекс тексту, що детерміновано соціальною важливістю теми. Аналіз функціонування впливогенних елементів публіцистичних текстів показав:
- в одному тексті можуть співіснувати відношення імплікації та пресупозиції;
- кількість текстів з чіткою структурою мінімальна;
- 3) у текстах переважає індуктивний та тридуктивний тип розгортання думки.
У підрозділі 2.2. – “Формування прихованого впливу за допомогою актуалізації семантики” – досліджуються особливості прихованого впливу семантичними засобами. Особливу увагу звернено на експлікацію наявних у сучасній періодиці прийомів оперування смислом.
У підпункті 2.2.1. – “Емоціогенна структура та емоційна насиченість тексту як засіб прихованого впливу” на основі зіставлення впливогенних елементів теоретично обґрунтовується прагматичний потенціал тексту, розкриваються умови, в яких він здатний реалізуватися. Дослідження базується на окресленні прихованого впливу інформем та прагмем, а також визначається залежність ефективності тексту від використання мовних та мовленнєвих прагмем, що мають різну силу впливу на реципієнта (це пояснюється частотністю їх вживання). Доведено, що впливогенний (прагматиний) потенціал тексту детермінований функціонуванням констант, які є згорнутими структурами значення й експресії. Аналіз прихованого впливу на рівні лексико-семантичних утворень дає підстави стверджувати, що ефективність впливу, продукованого шляхом оперування фактами та виокремлення лексично фіксованої емоціогенної структури, зумовлена встановленням параметрів такої структури під час сприймання тексту. Емоціогенна структура передбачає керування емоційним сприйманням тексту. У праці експліковано ступені наростання впливу за наростанням:
- експресії;
- емоційної оцінки;
- ступеня здивування (включення в емоцію);
- категоричності спонуки.
Продукування прихованого впливу шляхом актуалізації семантики передбачає використання специфічних впливогенних елементів: універсальних квантифікаторів, модальних операторів можливості і модальних операторів необхідності. У дослідженні експліковано функціональне призначення цих елементів у процесі продукування прихованого впливу публіцистичного тексту. Вони використовуються для того, щоб: оминути питання про істинність пропагованих положень; шляхом узагальнень створити ситуацію, в якій реципієнт мимовільно ототожнює себе з певною групою і її цінностями , знімаючи індивідуальні бар’єри сприймання; замінити факти апелятами до соціальної дійсності, стимулюючи формування висновку реципієнта на основі потрібних автору припущень. Результати аналізу сучасної періодики засвідчують також, що паралельне існування емоціогенної структури та елементів, які в неї не включені, знижує прагматичний потенціал тексту.
У підпункті 2.2.1. – “Продукування прихованого впливу з використанням емоціогенної структури та емоційної насиченості тексту (експериментальне дослідження)” – проаналізовано результати експериментальної перевірки ефективності впливу засобами емоційного оперування читачем у процесі сприймання тексту. Аналіз сприймання публіцистичного тексту читачами показав, що у переважній більшості випадків він здатен змінити емоційний стан реципієнта, тобто певним чином вплинути. Експеримент дав змогу експлікувати причини зміни емоційного стану: уведення маркованої лексики, створення емоціогенної структури (чи виокремлення окремих елементів, які свідчать про її наявність), емоційне насичення тексту.
У підрозділі 2.3. – “Формування прихованого впливу публіцистичного тексту з використанням прийомів реклами і public relations” – розглянуті прийоми впливу, які передбачають використання комплексу чинників – і структурного, і лексико-семантичного плану. Виявлено специфіку застосування таких прийомів:: авторитетна термінологічність, ефект краю, еталон (зрозумілий, завищений, знижений, страшний), закономірне зростання експресії, зростання закономірності і її злам, відтяжка, створення експериментального неврозу, якоріння.
Аналіз використання названих прийомів у сучасних публіцистичних текстах дав змогу виявити такі закономірності:
1) частотність використання окремих прийомів залежить від жанру видання, його позиції щодо висвітлення фактів дійсності;
2) реалізація прийомів реклами і public relations у публіцистичних текстах передбачає специфічну організацію структури та включення до неї лексико-семантичних моделей впливу;
3) окремі прийоми неможливо використати без належного синтаксичного оперування словесними моделями;
4) в одному тексті може використовуватися кілька прийомів із групи названих, до того ж ефективність тексту може і посилюватись, і послаблюватися;
5) поданий у тексті комплекс прийомів прихованого впливу може значно поширювати сферу смислових асоціацій реципієнта.
Третій розділ – “Комплексний підхід до визначення прихованого впливу публіцистичного тексту” – присвячений авторським методикам аналізу прихованого впливу публіцистичного тексту (визначення інформаційного балансу, векторного аналізу, смислово-експресивного картування) та загальній комплексній методиці, яка включає названі часткові методики). Для кожної методики розроблені алгоритми проведення аналізу з широкими коментарями кожного етапу, окреслено доцільність використання створених методик у практиці редакційно-видавничої діяльності.
У підрозділі 3.1 – “Аналіз інформаційного балансу тексту з позиції прихованого впливу” – описано методику його виявлення шляхом вичленовування реалізованого у тексті співвідношення позитивних, нейтральних та негативних підтем щодо сприймання основної теми. Загалом названо дев’ять типових станів інформаційного балансу теми: “Платформа”, “Виделка”, “Райські сходи” “Пекельні сходи” “Зброя війни”, “Сходинка вниз”, “Сходинка вгору”, “Зброя переможця”. Пропонована методика базується на теоретичних положеннях, запропонованих В. Хазіним. Авторський підхід полягає у розв’язанні низки проблем методологічного плану, пов’язаних із особливостями інформаційного аналізу. Результати використання розробленої методики для дослідження сучасних періодичних видань дають змогу стверджувати, що найчастотнішими є схеми “Зброя війни”, “Виделка” і “Сходинка вниз”, спорадично використовується “Сходинка вгору”.
У підрозділі 3.2. – “Методика векторного аналізу тексту” – детально розглядається методика дослідження направленого розгортання логіки викладу та емоційності у тексті. Вектор спрямованості теми, спродукований комунікантом у процесі творення тексту, може бути перерваним на рівні окремих текстових блоків, деякі з них можуть бути нейтральними (асоціативні підтеми), інші – суперечити загальній темі. Відступи від вектора розгортання теми, а також невідповідність між логічною і емоційною структурами – свідчать про потенційно впливогенні місця тексту. Виявлення таких місць необхідне для ефективного редагування їх з позиції оптимізації засобів, необхідних для реалізації програмованого впливу на реципієнта.
У підрозділі 3.3. – “Методика смислово-експресивного картування” – обґрунтовується залежність впливу тексту від смислової відстані між номінативами та особливостями вербальної фіксації фактажу. Розроблена методика передбачає визначення основних понять тематичного блоку та аналіз прагматичного потенціалу лексичних моделей, якими номіновані основні поняття.
У підрозділі 3.4. – “Комплексний аналіз прихованого впливу публіцистичного тексту” – реалізується комплексний підхід до виявленої впливогенності, що передбачає використання авторських методик за загальним алгоритмом. Наведено результати аналізу прихованого впливу сучасних публіцистичних текстів, виявлено кількість використаних прийомів впливу (у середньому – 4,8 на статтю); відзначено схильність журналістів до застосування структурних прийомів (майже вдвічі більше, ніж емоціогенних). Способи впливу, наявні в аналізованих текстах, за частотністю розподілилися таким чином: зосереджуючий, конформуючий, деструктивний фоновий і деструктивний. Результати дослідження вказують на необхідність редакторської корекції застосування окремих прийомів впливу: недостатньо уваги приділяється аналізу доцільності використання прийомів реклами і PR, емоційності, зрештою структури творів. Комунікативна невмотивованість використання прийомів впливу значно переважає випадки їх доцільного використання. Ефективність виявлення впливогенних елементів тексту за допомогою авторських методик підтвердив експеримент, результати якого наводяться у підрозділі. Дані експериментального дослідження засвідчують доцільність використання розроблених методик для професійної підготовки спеціалістів-редакторів.
У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.
У праці узагальнено наукові погляди на проблему прихованого впливу, проведено експериментальні дослідження сприймання публіцистичних текстів щодо їх впливогенності, проаналізовано тексти сучасних періодичних видань з метою виявлення й опису прийомів формування впливогенних елементів. Проведене дослідження дало змогу зробити ряд висновків:
1. Дисертаційна робота ґрунтується на залежності прихованого впливу від інерційності мислення, яка на рівні сприймання інформації полягає у заміні нового (невідомого) відомими згорнутими структурами, у ролі яких виступає стереотип. Прихований вплив публіцистичного тексту може реалізуватися на різних нейрологічних рівнях свідомості: духовність, ідентичність, переконання, здібності, поведінка, оточення. До того ж, зміни на вищому рівні ведуть до обов’язкових змін на нижчих.
2. У дисертації дефінітивно означене поняття прихованого впливу: прихований (імпліцитний) вплив – це процес неусвідомлюваної комунікатом зміни його поведінки, емоційних станів, переконань і установок, зумовлений мовленнєвими діями комуніканта.
3. Описано механізми прихованого впливу з погляду законів сприймання. Доведено, що перцептивний механізм впливу детермінується наявними стереотипами, схильністю мозку до репродукції, існуванням домінанти чи подомінантних стереотипів, культурним спадком і соціальним досвідом реципієнта. Реалізуючись на різних нейрологічних рівнях, прихований вплив в результаті може призвести до кардинальних змін у свідомості адресата.
4. Комунікативний підхід до вивчення прихованого впливу дав змогу виявити умови його активації, а також з’ясувати особливості текстової локалізації. Результати розв’язання поставленої проблеми дають підставу для висновку про використання впливогенних елементів у тестах різних жанрів. Доведено, що значний потенціал застосування прийомів і методів прихованого впливу мають інформаційні та аналітичні матеріали. Аналіз впливогенності публіцистичних і художніх творів засвідчує тотожність використовуваних прийомів, яка найбільш чітко виявляється у сфері передачі підтекстової інформації.
5. У праці проаналізовано різні підходи до класифікації прихованого впливу і запропоновано оригінальну класифікацію типів впливу. На підставі кваліфікації кінцевого результату прихованого впливу, пошукувачем виділено такі його типи: повний, частковий, апперцепційний. Залежно від способу активізації уваги реципієнта прихований вплив представлено такими типами: зосереджуючий, деструктивний, деструктивний фоновий, конформуючий.
6. Аналіз текстів, що становлять джерельну базу дисертації, дає змогу зробити висновок про використання різних прийомів продукування прихованого впливу для відтворення соціальної дійсності, відповідно до настанов автора (редактора). У процесі редагування впливогенність і окремого твору, і видання загалом піддається корекції на рівні структури, лексики, семантики, змістових елементів та емоційно-оцінних значень додаткового характеру.
7. У дисертації доведено, що структурні особливості публіцистичного твору лежать у сфері репрезентації теми та вираження ідеї. Включення в структуру твору побічних (зокрема асоціативних) тем чи тематичних блоків веде до появи невмотивованих асоціацій реципієнта, таким чином змінюючи його мислення чи поведінку.
8. Експериментальні дослідження прихованого впливу переконливо свідчать про те, що публіцистичний текст має значні потенції зміни емоцій, установок, асоціацій реципієнта. Проте для того, щоб справити належний вплив на реципієнта, автор (редактор) повинен певним чином організувати текст. Результати дослідження дають підставу стверджувати, що прихований вплив можливий лише за умови функціонування в тексті додаткової інформації, породженої пресупозицією, імплікацією, структурою тексту або вираженої в смислово-емоційних наголосах (тобто денотатної чи конотатної за характером).
9. Узагальнення теоретичного матеріалу, а також дані експериментів дали змогу вибудувати теоретичну модель прихованого впливу публіцистичного тексту та також перевірити відповідність запропонованої моделі механізмам сприймання й локалізації впливу в певних ланках моделі.
10. Помітну роль у процесі продукування прихованого впливу відіграють концепти емоційно-чуттєвої сфери реципієнта. Аналіз публіцистичних текстів, здійснений у процесі дослідження, переконливо показав, що активне використання емоційних станів, характерне для реклами та PR, засвідчується й у публіцистиці.
11. В окремому розділі, присвяченому комплексному аналізові прихованого впливу публіцистичного тексту, наведено три авторські методики: визначення інформаційного балансу, векторний аналізу , смислово-експресивного картування, а також комплексна методика. Подано алгоритм застосування методик, використання методик проілюстровано прикладами аналізу публіцистичних текстів. Створено моделі графічної візуалізації результатів аналізу, на основі яких можна робити висновки про наявність, характер і дієвість впливогенних елементів тексту.
12. Розроблена методика векторного аналізу тексту передбачає встановлення спрямованості логічної та емоційної структури, визначення груп тематичних блоків із замкнутим циклом сприймання й дослідження відповідності між емоціогенною та логічною структурами.
13. Методика смислово-експресивного картування спрямована на дослідження смислово-експресивних співвідношень у тексті, які зумовлюють появу додаткового смислу, що його читач може потрактувати неоднозначно.
14. Методика визначення інформаційного балансу тексту передбачає оцінку співвідношення позитивних, негативних та нейтральних підтем для виявлення характеру репрезентації теми. Усього виділено 9 основних різновидів співвідношень.
15. проведене дослідження вказало на необхідність комплексного підходу до аналізу текстів, який реалізувався у вигляді загальної методики виявлення впливогенних елементів, що передбачає використання авторських методик за загальним алгоритмом. Ефективність експлікації прихованого впливу з використанням запропонованих меток підтверджена експериментально. Аналіз отриманих даних дає підстави рекомендувати названі методики для підготовки студентів спеціальності “Видавнича справа та редагування” та спеціалізації “Редагування освітніх видань”.
|
