Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Авторские отчисления 70% |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Акция - новый год вместе! |
Каталог авторефератов / ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Медиакоммуникации и журналистика
Название: | |
Альтернативное Название: | УКРАИНСКИЕ ИЗДАНИЯ В КОЛОМЫЕ (вторая половина ХIХ - ХХ вв.): историко-функциональный и тематический аспекты |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, охарактеризовано об’єкт, предмет і мету дослідження, наукову новизну, теоретичну значущість, практичне значення й апробацію результатів, отриманих у ході дослідження. У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано основні етапи розвитку української історіографії журналістики, охарактеризовано джерела досліджуваної проблеми. У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” відзначено, що першість у цілеспрямованому збиранні відомостей про видавничий процес належить І.Левицькому, який у бібліографічних працях покликався на коломийські періодичні видання. Одним із перших до теми української преси в Коломиї звернувся історик І.Кревецький (1904), який порівнював кількість часописів, які виходять у Львові, Чернівцях, Коломиї. Відомості про 22 коломийські часописи подав у праці “Бібліографія української преси. 1816-1916” (1930) В.Ігнатієнко. Окремі з коломийських видань розглядалися в статтях у часописах “Нова Зоря” (1934) та “Новий час” (1936). Є.-Ю.Пеленський (1937) у статті про українську пресу до Першої світової війни торкався питання про періодику в Коломиї. Про окремих видавців та коломийські періодичні видання подала довідки Українська Загальна Енциклопедія (1930-1935). Це не були праці, присвячені коломийській пресі як самостійному явищу. Про радянофільську коломийську періодику згадували повоєнних років, найчастіше в контексті об’єднання Західної України з УРСР 1939 р. З фахових пресознавчих досліджень на цю тему - стаття Я.Дашкевича (“Український історичний журнал”, 1959), монографії Й.Цьоха (1966) та М.Олексюка (1973). З популяризаторськими газетними статтями про братів Білоусів виступали І.Білинкевич (“Червоний прапор”, 1971), М.Костів (“Зоря Радехівщини”, 1988), М.Савчук (“Комсомольський прапор”, 1988). До початку 1990-х рр. вивчення видавничої справи в Коломиї було фрагментарним, часто тенденційним. За межами України робились спроби подати інформацію про коломийську періодику: праця з історії преси А.Животка (1937), стаття про українську періодику в загальній частині Енциклопедії Українознавства (1949). В історико-статистичному нарисі про українську пресу з перспективи 150-ліття (1974) Ю.Тернопільський подав відомості про виставки української преси, де було представлено продукцію коломийських видавництв. Дослідження В.Бачинського про пресу ЗУНР, опубліковане в “Новому часі”, передрукував у збірнику матеріалів з історії УГА Д.Микитюк (1975). Видавничій справі в Коломиї спеціальні праці присвятили А.Курдидик і Б.Романенчук (1988) у збірнику статей “Коломия і Коломийщина”, виданому НТШ у Філадельфії. Деякі невідомі з інших джерел факти подають А.Животко в книзі з історії української преси (1990; перевидана в Україні 1999) та Є.Місило в бібліографії української преси Польщі і ЗУНР (1991). Новий етап у вивченні видавничої справи в Коломиї розпочався в умовах незалежної Української держави, оскільки вільним став доступ до друкованих видань, які перебували на спецзберіганні. Першим звернув увагу суто на періодику М.Савчук у брошурі “Часописи Коломиї (1865-1939)” (1991). Цей же дослідник у серії публікацій в Енциклопедії Коломийщини опублікував статті про друкарні М.Бойчука, Ф. і М.Білоусів (1998), накреслив панораму видавничої справи в Коломиї у довідкових статтях “Видавництво” та “Видання” (2000). Він першим (1991) наголосив на тому, що Коломия - унікальний видавничий центр української провінції. Дослідник І.Монолатій у каталозі коломийських книжкових видань 1864-1941 рр. (1993) описав коломийські друки. Стислі відомості про М. і Ф.Білоусів подали М.Трегуб та П.Арсенич у збірнику “Українська журналістика в іменах” (1995). Вагомий внесок у вивчення преси на Коломийщині зробили львівські дослідники М.Романюк і М.Галушко в історико-бібліографічному дослідженні “Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.)” (1996). Праця засвідчила, яким маловартісним був пошук попередніх авторів. М.Вальо належить стаття про видавця Я.Оренштайна (“Літературний Львів”, 1994); ця стаття ввійшла в каталог видань Я.Оренштайна, який впорядкували О.Канчалаба та І.Гречко (1998 р.). М.Вальо автор статті про Я.Оренштайна в “Українській журналістиці в іменах” (1999). У дослідження видавничої справи в Коломиї зробив внесок і автор цієї праці, опублікувавши книги, статті, бібліографічні покажчики. У підрозділі 1.2. “Характеристика джерел” відзначено, що джерельну базу дослідження склали матеріали архівів, опубліковані документи, мемуари, періодичні й книжкові коломийські видання, зразки іншої поліграфічної продукції. Використано збірки коломийської періодики другої половини ХІХ-ХХ ст., які зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України, Івано-Франківському обласному державному архіві, фондах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського та Музею історії м.Коломиї. При дослідженні періодики і книговидання автор вів пошуки й у приватних збірках краєзнавців і колекціонерів, де зберігаються окремі числа часописів, яких бракує у фондах бібліотек та архівів, книги та брошури, не представлені в бібліотеках та архівах. Цінне першоджерело - матеріали рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, зокрема матеріали до біографічного словника І.Левицького. Вони дали можливість відповісти на питання про те, як зароджувались у Коломиї друкарня, книговидання. Автор 1990-2002 рр. здійснив низку польових записів і конспектів привселюдних виступів, а також спогадів старожилів Коломиї, учасників громадсько-політичного руху, людей, які 1920-х-1990-х рр. займалися журналістикою, видавничою справою. У другому розділі - “Українські друкарні в Коломиї - основа національної преси та книговидання австро-угорської доби (друга половина ХІХ ст. – 1918 р.)” – досліджується ранній етап видавничої справи в Коломиї, який обмежується періодом завершення австро-угорської займанщини в Галичині. У підрозділі 2.1. “Становлення української видавничої справи в Коломиї” (1860-і - 1890-і рр.)” автор відзначає, що друкарня тут виникла на ґрунті давніх національно-культурних традицій, які не переривались ще з 1830-х рр. Заснували друкарню брати Білоуси -Теодор, директор гімназії, та Михайло, поліграфіст з досвідом роботи у друкарнях західноєвропейських міст. Печатню М.Білоуса і Спілки зареєструвало Галицьке намісництво у Львові 19 березня 1864 р. Ця дата і є відправною точкою в історії видавничої справи в Коломиї. Першим виданням друкарні була брошура Т.Білоуса “О литературномъ русском обществђ”. У виданнях 1864-1867 рр. помітні єдині стилістичні особливості, правопис: з самого початку діяльності друкарня виконувала й функції видавництва. Для формування громадської думки, показу позицій українців у сеймі (Т.Білоус 1861-1866 рр. був послом до Галицького сейму) потрібно було періодичне видання. Початок українській журналістиці в Коломиї було покладено 7 листопада 1865 р., коли вийшов перший номер газети “Голосъ народный” (1865-1868). Газета стала першим українським періодичним виданням у провінційних містах Західної України. Редагував її М.Білоус. Видання стояло на перешкоді польської денаціоналізаційної політики на Покутті, зверталося до ідей революції 1848 р. Помітним явищем стало видання в Коломиї 1867-1868 рр. трьох випусків книги “Поезиі Юрия Городенчука Федьковича”, якій притаманні шевченківські мотиви. Наступних років у Коломиї виходили часописи “Кропило” (1869), “Наука” (коломийський період – 1871-1876 рр.), газета “Русская Рада” (1871-1912). Газету “Русская Рада” видавав М.Білоус. Вона реально відображала суспільно-політичне й господарсько-економічне життя в краї, показувала події в світі. Це була найдовговічніша газета староруського і москвофільського напряму в Галичині. У другій половині 1870-х рр. з’явилися інші часописи, які не виходили за рамки москвофільських традицій. Окрему сторінку у видавничій справі в Коломиї становить діяльність старообрядців з Буковини, які тут видавали свої часописи, календарі, брошури; першим з цих видань був часопис “Старообрядецъ” (1878-1885). Друкарня М.Білоуса протягом 1870-х рр. активно діяла як видавництво. Тут виходили різноманітні книги, які засвідчили високий рівень видавничої справи в Коломиї. У процесі видавничої діяльності помітні тенденції до соборності українських земель: у газеті “Голосъ народный” було надруковано вірш Б.Білокерницького “Береза на могилђ Тараса Шевченка” (1866), О.Терлецький 1867 р. надрукував у М.Білоуса шевченківську листівку з віршем-посвятою О.Щавинського. Переспіви Шевченкових поезій, здійснені Ю.Федьковичем і видані в Коломиї 1867-1868 рр., посилили це тяжіння. У перші десятиліття з часу появи в Коломиї друкарні тут розширювався спектр видань – виходили загальнополітичні, гумористичні, літературні, науково-популярні, педагогічні, дитячі періодичні видання. У Галичині виникли передумови для появи політичних партій, які мали змінити порівняно слабко згуртованих москвофілів і народовців. 1890 р. у Львові почав виходити орган русько-української радикальної партії “Народ” (1890-1895). Фінансувався він на кошти від передплати, пожертви прихильників, зокрема і з Великої України. Серед інших, до його фінансування була причетна Леся Українка. Коломийський період цього двотижневика – 1892-1894 рр.; видавець і відповідальний редактор - М.Павлик. Майже водночас з “Народом” почало виходити часопис “Хлібороб” (1891-1895), який у Львові редагував І.Франко; починаючи з восьмого числа “Хлібороб” друкувався в Коломиї під редакцією І.Герасимовича, С.Даниловича, М.Павлика. 1891 р. у Коломиї розпочала діяльність друкарня Я.Брука і Спілки. Вона співпрацювала з представниками різноманітних політичних партій, друкувала книги і періодику, в т.ч. часопис “Хлібороб”. Після публікації в часописі ці твори виходили окремими брошурами: “Роберт Брюс, король шотланський. Шотланська легенда” Лесі Українки (1894), “Оповідання про заздрих богів” (1894) М.Драгоманова та ін. Молодий політик К.Трильовський у друкарні Я.Брука і Спілки друкував “часопись для робучого народа” – “Громада” (1896-1897). У підрозділі 2.2. “Фахові особливості українських видань в Коломиї кінця 1890-х - 1918 рр.” наголошено, що періодиці притаманні подальший поступ, орієнтація на національні пріоритети. 1901 р. розпочала діяльність друкарня В.Бравнера. Тут друкували тижневик “Поступ” (1903-1905). Часопис стояв на позиціях Української національно-демократичної партії, яка ставила собі за мету територіально-адміністративне відокремлення українців у складі Австро-Угорщини. Тут вперше опубліковано статтю І.Франка “Що таке поступ?”, видану в цій же друкарні окремою брошурою. З друкарні В.Бравнера у світ вийшов перший номер часопису “Хлопська правда” (1909, 1909), який видавав і редагував К.Трильовський, засновник січового руху. Видавнича діяльність К.Трильовського полягала й у виданні календарів, книг і брошур, які відображали ідеї січового руху, радикалізму. Все це створювало фундамент, на якому розбудовувався січовий рух. Активно видавничою справою займався письменник, журналіст, викладач класичної філології Коломийської гімназії Ю.Насальський. У серії “Бібліотека для рускои молодежи” вийшло близько 170 видань (1894-1914). Виходили тут оригінальні та перекладні твори, серед яких “Сон літної ночі” (1903) В.Шекспіра. Я.Оренштайн видавничою справою займався професійно, заснував видавництво “Галицька накладня” (1903-1916). Першою книгою був “Начерк історії української літератури” Б.Лепкого (1905). Тут видано більш як 150 книжкових випусків серії “Загальна бібліотека”; серед оригінальних і перекладних творів художньої літератури, книг зі статистики, соціології, філософії найпомітнішим було перше українське видання книги Ф.Ніцше “Так мовив Заратустра”. Я.Оренштайн видав 364 різновиди українських поштових листівок з видами природи, портретами письменників і громадських діячів, ілюстраціями до творів Т.Шевченка, М.Гоголя та ін. Пресі передвоєнного десятиліття були притаманні станово-професійна спеціалізація, з’явились нові вчительські видання, учнівські і молодіжні часописи – “Съвітаннє” (1908), “Надія” (1909-1911), “Життя” (1911). 1903 р. у Коломиї почала діяти друкарня і літоргафія А.Мізевича. Помітним виданням була книга А.Крушельницького “Szkice z ukraińskiej literatury współczesnej” (1910), яка представляла польському читачеві І.Франка, В.Стефаника, І..Семанюка (Марка Черемшину), Л.Мартовича, М.Коцюбинського. Газета “Прапор” (1908-1912) була органом українського народного вчительства Галичини. Ширшу аудиторію мав тижневик “Покутське слово” (1912-1913), зі сторінок якого не сходили теми визволення, незалежності та національного відродження у всіх сферах життя народу. Останнім з коломийських українських періодичних видань підавстрійського періоду був часопис “Коломийське слово” (1914). Газета представляла інтереси мешканців Покуття, наголошувала на значенні української преси в згуртуванні нації. З початком Першої світової війни було перервано нормальний розвиток видавничої справи. 15 вересня 1914 р. перші бойові частини армії російського генерала О.Брусилова оволоділи Коломиєю. Окупація протривала до 17 лютого 1915 р.; друга хвиля окупації – з 12 травня до 10 червня 1915 р. Російська адміністрація заборонила в Галичині українську пресу, дозволено було лише проросійські та польські видання. З осені 1914 р. до листопада 1918 р. у Коломиї не виходило жодного періодичного видання. В умовах війни справжньою перлиною друкарства була видана в друкарні В.Бравнера поема Т.Шевченка “Гайдамаки” (1915). З’явилася вона в екстремальних умовах у проміжку між двома російськими окупаціями, перед наближенням фронту. Третій розділ - ”Роль друкованого слова в формуванні національної самосвідомості українців (1918-1939 рр.) “ - містить опис видань та аналіз діяльності видавництв у контексті суспільно-політичної ситуації. У підрозділі 3.1. “Українська періодика в добу ЗУНР-УНР (1918-1920 рр.)” відзначено, що в умовах розпаду Австро-Угорської імперії у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові українці перебрали владу в свої руки. Водночас, у Коломиї на бік української влади перейшли 24 піхотний і 36 стрілецький полки. Уже вранці 1 листопада на вулицях Коломиї було вивішено синьо-жовті прапори, розповсюджено великі чотиримовні відозви про заснування ЗУНР. Очевидно, їх надруковано в друкарні А.Мізевича під управою Ф.Долінського. Тут же 10 листопада 1918 р. було відновлено видання української преси – вийшла перша газета доби ЗУНР “Покутський вістник” (1918-1919), її видавала Окружна національна рада. Газета мала завдання заповнити інформаційний вакуум, подавала відомості про події не лише в регіоні, а й про загальноукраїнські та міжнародні. Тижневик “Січовий голос” (1918-1919) видавав Український січовий союз, газета обстоювала ідеї творення і розвитку українського війська, оскільки це було послідовним продовженням ідей січового руху. З початку грудня 1918 р. у Коломиї розпочала роботу друкарня Окружної військової команди (ОВК). Тут друкували видання державницького спрямування. Після Акту злуки ЗУНР та УНР виявом нового політичного мислення був часопис “Громадський голос” (1919), орган Української радикальної партії, згодом - орган Селянської радикальної партії. У березні було створено Центральне інформаційне бюро при Директорії УНР, почала діяти Коломийська філія інформбюро УНР, яке поширювало серед мешканців Покуття, Угорської України та Буковини офіційну інформацію про стан справ в Україні та світі. В Коломиї виходив інформаційний щоденник бюро “Новини” (1919); він подавав оперативну інформацію. Орган українського народного вчительства “Учительський голос” (1919) представляв педагогів Західної України, редагував його член Державного секретаріату ЗУНР О.Власійчук. Перед наступом румунів, які зайняли Покуття, польські повстанці захопили важливі об’єкти Коломиї, в т.ч. й друкарню ОВК. Друкарні в Коломиї не діяли, українська преса не виходила. 21 серпня 1919 р. румунське військо здало Коломию польському військові. Перед загрозою Червоної Армії недавні вороги – поляки й українці – стали союзниками. Втікаючи перед наступом Червоної Армії, в Коломиї опинилася редакція щоденної газети “Україна” (1919-1920), створеної у Кам’янці-Подільському; газета до цього виходила у Вінниці, Станіславі. Найдраматичніший період існування газети припав на Коломию, де вийшли останні чотири числа (1920). Редакція містилася на залізничній станції Коломия, у вагоні ч.19-605. Це була остання з газет доби української державності в Коломиї. У підрозділі 3.2. “Видання періоду становлення організаційних форм суспільно-політичного життя українців Галичини (1920-1926 рр.)” йдеться про те, що Галичину зайняли польські війська, українська преса не виходила. Остаточне вирішення питання про міжнародний правовий статус західноукраїнських земель відкладалося (аж 1923 р. західні держави погодилися, щоб краєм правила Польща). У Коломиї 19 червня 1921 р. відновлено видання української преси – почав виходити тижневик “Покуття” (1921). У першому ж номері газети було заявлено про витоки нового видання з преси доби ЗУНР. Газета демонструвала зразки публіцистики, просякнутої аналізом причин невдач і поразок визвольних змагань. На національно-патріотичних позиціях стояла й низка інших періодичних видань – “Молода громада” (1922), “Радикальний голос” (1922), “Українська праця” (1922), “Право народу” (1923) та ін. Ці видання здебільшого відображали певні течії в національному громадсько-політичному житті, мали добру інформаційну насиченість. Крім цих видань у Коломиї міжвоєнного періоду виділялись: часописи для жінок, станово-релігійні, торгово-промислові, молодіжні, соціалістичні. Міжнародного розголосу набув часопис “Жіноча доля” (1925-1939). Почав виходити євангелистський часопис “Віра і наука”(1925-1939). У міжвоєнний період в Коломиї нетривалий час діяли книжкові видавництва: ім. Драгоманова (1921), “Бистриця” (1921-1923), “Дрібна книгозбірня” (1923) та ін. Внесок у книговидання в Коломиї зробили видавництва “Запорожець” (1918, 1924-1934), “Трембіта” (1922-1929), ОКА (1920-1939), “Дружність” (1926-1938) та ін. Продовжували діяти “Видавнича спілка українського вчительства” (1909-1928), “Загальна книгозбірня” (1913-1942). Вони наповнювали інформаційний простір найрізноманітнішою друкованою продукцією. У підрозділі 3.3. “Видавнича справа в період загострення українсько-польських відносин (1927-1939 рр.)” розповідається про подальший розвиток видавничої справи в Коломиї. Активно розгорнув свою діяльність часопис “Жіноча доля”, який переріс у видавництво. Виходили додатки до нього – “Жіноча воля” (1932-1939), “Світ молоді” (1932-1939) та ін. “Жіноча доля” видавала серійні ілюстровані альманахи (1926-1930, 1936), оригінальні та перекладні твори художньої літератури, пізнавальні книги. Головним редактором видавництва була О.Кисілевська. Видання гуртували українське жіноцтво, мали читачок в країнах Західної Європи, США. Євангелистськими були часописи “Українська реформація” (1929-1931), “Сіяч” (1932-1934). Редакції цих періодичних видань займалися випуском книг і брошур. Дещо інакший характер мали часописи “Голос дяків” (1925-1928), “Дяківський шлях“ (1929-1930), “Дяківський прапор” (1936) – вони були своєрідними профспілковими виданнями дяків, обстоювали їхні права перед релігійною владою, за що їх офіційно забороняв єпископат греко-католицької церкви. Спробами економічно згуртувати українців були видання “Торгівля і промисл” (1929), “Український купець” (1929). Гімназійна молодь видавала журнали “Плай” (1931-1934), “Проблески” (1934, 1936), “Ми йдемо вперед…” (1937-1938). Помітною була хвиля соціалістичних, інколи відверто прорадянських видань – “Єдність Сель-Роба” (1928), “Плуг” (1932-1933), “Зеркало” (1935-1936) та ін. З поміткою “Київ-Ляйпціг-Коломия” видавав у Німеччині книги Я.Оренштайн; вони є умовно коломийськими. У Коломиї виходила найрізноманітніша література, тут видавали й літературні новинки, в т.ч. твори практично всіх лауреатів Нобелівської премії. Діяло декілька українських книгарень. Загальнонаціональне значення мало створення з ініціативи В.Микитчука в Коломиї видавничого комітету для видання тритомника Української Загальної Енциклопедії (УЗЕ, 1929-1935). Ідею коломиян підтримала група українських науковців; як місце видання в книзі зазначено “Львів-Станіслав-Коломия”, поліграфічні роботи виконували в Станіславі, Львові, Лейпцігу. УЗЕ – взагалі перша українська енциклопедія. У четвертому розділі - ”Періодичні видання в Коломиї під час Другої світової війни та в радянську добу (1939 – кінець 1980-х рр.)” - зроблено аналіз видавничої ситуації в принципово відмінних від попередніх умовах. Згідно з радянсько-німецькою домовленістю про розподіл Європи на сфери впливу та окупації, 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили на територію Західної України та Білорусії. Перестала виходити місцева преса, було зупинено книговидання. Поліграфія й видавнича справа стали державною прерогативою. Одразу ж було створено газету тимчасового управління м.Коломиї “Червоний прапор”. Після націоналізації коломийських друкарень створено державну друкарню поліграфтресту м.Коломиї. Газета була елементом радянської пропагандивної системи, діяла за тими ж законами, що й уся преса СРСР. Кожен номер підлягав цензуруванню. Газета не відображала реального стану справ, брала участь у проведенні гучних кампаній, присвячених певним подіям державного та політичного характеру. Після нападу Німеччини на СРСР, 30 червня 1941 р. у Львові проголошено Акт відновлення української держави. 3 липня в Коломиї створено Окружну управу. Державна українська друкарня видрукувала листівку ОУН про відновлення державності. 6 липня вийшов перший номер органу повітового Українського революційного проводу і ОУН - газета “Воля Покуття” (1941-1944). Газета була вільною до початку вересня 1941 р., доки фронтові угорські окупаційні частини не було замінено тиловою німецькою адміністрацією. Далі газета стала рупором окупаційної влади. В ході реформ німецької окупаційної влади 1943-1944 р. газета для Коломийщини “Воля Покуття” виходила у Львові. Нетривалим виявилося видання додатків до “Волі Покуття” – “Останні вісти” (1941) та “Українська школа” (1942). Наприкінці березня 1944 р. Радянська Армія ввійшла до Коломиї. З листопада 1944 р. відновлено видання газети міськкому і райкому КП(б)У, міської і районної рад депутатів трудящих “Червоний прапор”. 22 травня 1945 р. почала виходити газета райкому КП(б)У і райради депутатів трудящих “Червоний промінь” (1945-1959). Виходила також газета політвідділу Коломийської МТС “Більшовик” (1950-1952; нова назва – “Перемога”, 1952-1953). Видання були заідеологізовані, далекими від реального життя. Діяла строга цензурна система. В ході хрущовських реформ наприкінці 1950-х – середині 1960-х рр. намітилось послаблення цензурного тиску, в Коломиї почали друкувати наукові записки вищих навчальних закладів (Станіслав, Львів, Чернівці), книги видавництва “Радянська школа”. Було укрупнено друкарню, покращилась поліграфічна база. Виходила міжрайонна газета Станіславського обкому КПУ і облвиконкому “Радянська Гуцульщина” (1962-1963). Створилось молоде літературне середовище, яке тяжіло до Коломиї з інших районів області. Виходили книги місцевих авторів. Після завершення політичної відлиги почався тиск на українську культуру; 1971 р. за вірші було ув’язнено поета Т.Мельничука. Друкарня згорнула друк книг, виходили лише технічні та сільськогосподарські видання, плани партійно-комсомольських навчань, кінолекторіїв тощо. У 1980-х рр. багато агітаційних брошур виходили російською мовою. З початком горбачовської перебудови у Коломиї розпочався процес відродження давніх видавничих традицій. У розділі п’ятому “Новітня преса і книговидання в Коломиї (серпень 1991-2000 р.)” показано, що видавнича справа розвивалася в принципово інших умовах. Станом на 24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, в Коломиї вже було сформовано українську періодику, яка стояла на державницьких позиціях. Тут ще з 1988 р. виходила рекламно-інформаційна газета агрофірми “Прут” – “Агро” (1988-1994), яка поступово відкривала читачам правду про січове стрілецтво, розстріли і депортації, діяльність УПА. Ця газета стала провісником національно-державного відродження в регіоні. Першим з нових партійних видань була газета Української республіканської партії “На переломі” (1990-1995). Після виборів до рад усіх рівнів (1990 р.) було створено нову державну пресу – газети Коломийської міської ради “Вісник Коломиї” (з 1990) та Коломийської районної ради “Вільний голос” (з 1991 р.). На момент постання Української держави (1991 р.) в Коломиї вже було сформовано національну пресу, були необхідні кадри для подальшого її випуску. В роки державотворення в Коломиї виходили більш як двадцять різноманітних періодичних видань, які відображали багатство партій, релігійних конфесій, творчих угруповань. Відродження книговидання розпочалося з появи “Біблії для дітей” (1990), яку видала редакція “Агро”. Перше новочасне комерційне видавництво у Коломиї - “Світ” (1992-1994) - видало майже 50 книг. Найпотужніше книжкове видавництво “Вік” (з 1993) видає книги авторів з Івано-Франківщини, України, українських авторів з-за кордону. Книговиданням займалися редакції газет “Агро” (1990-1992), “Плин” (1994), “Вільний голос” (з 1998), видавництво “Енциклопедія Коломийщини” (з 1996). Найбільшим поліграфічним підприємством в регіоні є ВАТ “Коломийська друкарня ім.Шухевича”, обладнана новітньою поліграфічною технікою. У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації. 1. У ході вивчення українських видань Коломиї нагромаджено певний масив наукових праць, які торкаються різних аспектів проблеми дослідження. Однак у них не відтворено в історичній послідовності передумов виникнення, особ-ливостей розвитку і функціонування української видавничої справи в Коломиї як явища, не показано його місця в процесах національно-культурного відродження, формування державницьких устремлінь, боротьбі за здобуття та побудову власної держави. Обмежена джерельна база більшості праць, автори яких торкались питання українських видань у Коломиї, призвела до різноманітних суперечливих суджень, фактичних помилок. Дослідники, здебільшого на краєзнавчому рівні, говорячи про видавців, редакторів періодики, авторів книг, а також видавничий процес загалом, виривали їх з контексту, що призвело до не завжди правильної розстановки акцентів. 2. Поєднання різних способів аналізу українських видань Коломиї, інших джерел дозволило робити обґрунтовані наукові узагальнення. Враховано специфічність становлення і розвитку друкарень, преси, книговидання в умовах, коли українці не мали своєї держави. Відтворено в хронологічній послідовності процес зародження і становлення книговидання і газетярства в Коломиї. Виявлено характерні особливості преси як масового джерела, яке з певною мірою об’єктивності та суб’єктивності відображало дійсність. Суб’єктивний характер викликаний сприйняттям сучасних їм суспільно-політичних процесів тими, хто видавав періодику і книги. Об’єктивний характер зумовлений суспільно-політичними умовами, в яких перебувала Коломия у досліджуваний період. Лише 12 років розвиток українських видань Коломиї відбувався в умовах української державності (1918-1920, 1941, з 1991 рр.), а більш як 120 років українські видання Коломиї розвивались у політично несприятливих умовах. 3. З’ясовано суспільно-політичну значимість коломийських видань у національному відродженні та державному будівництві. Поява в Коломиї друкарні братів Білоусів пов’язана з ідеями революції 1848 р. Зі створенням друкарні братів Білоусів на практиці було доведено можливість і крайню необхідність децентралізації видавничої справи як одного з важливих факторів для піднесення освіченості народу, політичної структуризації українського суспільства. Преса і книговидання в Коломиї, тісно пов’язані з москвофільством, відобразили складний шлях формування у мешканців регіону державотворчих устремлінь. З поступовим відходом від панування москвофільства в ідеології Коломия стала базою для розвитку радикальної, січової, національно-демократичної преси, чим було засвідчено новий етап у суспільно-політичному житті. Періодика початку ХХ ст. демонструвала широкий спектр ідей - від просвітництва загалом і до постановки питань соціального і національно-політичного характеру. Завдяки розвиненій поліграфічній базі Коломия набрала ваги як центр культури та літератури, пропаганди новітньої європейської літератури й філософської думки. Важлива роль видавничої справи в Коломиї у пропаганді ідей січового стрілецтва, в побудові Української держави в роки ЗУНР-УНР. Друковане слово як засіб комунікації дало змогу створити необхідні умови для формування громадської думки про те, що українська нація - нація державна. Преса та книговидання після програних національно-визвольних змагань згуртовували українців, осмислювали уроки і ставили завдання - економічну самостійність в умовах польської окупації. У радянський час кардинально змінилися підходи до видавничої справи, яка стала виключно державною прерогативою, друковане слово перестало об’єктивно відображати життя. В роки Другої світової війни українцям не вдалося налагодити національної видавничої справи; преса цього періоду була засобом тиску окупаційної німецької влади на населення. Більшовицький та німецько-фашистський режими звели нанівець національну видавничу справу, яка мала позитивні тенденції розвитку навіть за україноненависницького польського окупаційного режиму. Новітня преса, викликана перебудовою, була фактором національно-патріотичного відродження в регіоні. Преса рад першого демократичного скликання в Коломиї стала базою для державотворчої праці після серпня 1991р., оскільки вона за своєю суттю на той час була власне державницькою. В умовах української державності всебічного розвитку набули національне книговидання та журналістика, які базувались у Коломиї на добрій поліграфічній базі. 4. Аналізуючи жанрові особливості коломийської періодики, автор дійшов висновку, що в Коломиї з самого початку прагнули мати видання, які б відповідали правилам газетярської майстерності. Жанрова різноманітність коломийської періодики постійно зростала, помітна градація за суто журналістськими жанрами. Радикальній, січовій, національно-демократичній пресі притаманні були статті, огляди, листи. Значне місце тут відводилось критиці та бібліографії, літературно-критичним та етнографічним матеріалам, споминам. Відчутна більша динаміка, прагнення досягти зворотного зв’язку. Викликано це передусім тим, що преса порушувала нові, актуальні проблеми, які не входили в коло питань москвофільської періодики. Поступ у володінні журналістською майстерністю відчувається при оцінці періодики першого десятиліття ХХ ст. Гострі інформаційно-аналітичні передові статті, виділення інформаційних жанрів спеціальними рубриками. Виданням цього періоду притаманні тенденція до зменшення обсягів аналітичних матеріалів на користь більшої насиченості видань дрібними поточними інформаціями. Багата жанрова наповненість, сусідство аналітичних та інформаційних жанрів, розподіл матеріалів на офіційні та неофіційні притаманні періодиці ЗУНР та УНР. “Гарячі” інформації про політичні та воєнні події мали телеграфний стиль викладу. Нового звучання набула публіцистика. У ході дослідження доведено, що в період між двома війнами помітніша, аніж в інші періоди, градація видань за політичною орієнтацією. Загально-інформаційні національно-патріотичні видання подавали більше інформації без коментування, бо цьому на перешкоді стояли цензурні перепони. Використовуючи гумор, гротеск, пародіювання, велася мова про засилля польських властей, недосконалість виборчої системи. Помітна майже повна відсутність фейлетонів у виданнях релігійного характеру, які могли вільніше висловлюватись на теми, які входили в коло їх інтересів. Пресі соціалістичного спрямування були характерні стилістика, лексика, тон висловлювань, близькі до більшовицької преси Радянської України, що свідчить не лише про наслідування, а й часто про механічне перенесення ідеологічних штампів на терени Галичини. Українська преса періоду німецької окупації, продемонструвавши зразки публіцистики в перших номерах, перейшла на суто інформаційні жанри. Натомість радянська преса довоєнних і післявоєнних років була наповнена різножанровими матеріалами. Чітко відстежувалась, планувалась завчасу наповненість кожного з номерів газети різножанровими матеріалами, часто, навіть, спричинюючи до штучності, навмисності. Преса періоду національного відродження і побудови Української держави про проблеми могла говорити відкрито, тому майже нема фейлетонів. Їй притаманні публіцистичні жанри, які межують з творами художньої літератури, народознавчими й історичними статтями. Помітне наповнення загальноін-формаційних газет творами інформаційно-аналітичних жанрів. Вузькоспецифічні видання, які не мали сталого ритму виходу, найчастіше не мали чіткої жанрової градації; домінують статті, зрідка – поточні інформації; основні ж матеріали – звернення з публіцистичним забарвленням, політичні заяви тощо. У Коломиї, як і в Галичині загалом, на прикладі періодики і книговидання 1860-х–1880-х рр. простежується засилля реакційного етимологічного правопису, церковнослов’янської, сполонізованої та зросійщеної лексики, які перекреслювали задекларовані “Русалкою Дністровою” ідеї рівняння на мову народну. Однак з появою радикальної, січової, національно-демократичної преси 1890-х-1890-х рр. поступово змінювалось мовне обличчя преси і книг. Цьому особливо сприяла публікація творів авторів з Великої України. Використання старого правопису сприймалося як данина консерватизму, москвофільству. Питання мовне набувало політичного характеру. У час Першої світової війни, в період ЗУНР-УНР, внаслідок об’єктивних причин мова періодики і книг стала максимально наближеною до мовного ареалу Наддніпрянщини. У міжвоєнний період хоч і був помітний вплив полонізмів, однак викликано це було потребою відображати реалії життя в складі Польщі. Це ж саме стосується і нетривалого періоду німецької окупації, коли в пресі з’явилися германізми.
Особливим був лексичний склад радянської преси в Коломиї, яка оперувала спеціальним шаром лексики, своєрідною стилістикою, мовно-стилістичними штампами, притаманними періодиці Радянської України загалом, що давало змогу випускати газету, але уникати розповідей про реальний стан справ. Помітна сепарація лексики, відбір тих слів, які найбільш наближені до мови російської. |