ВИСЛОВЛЮВАННЯ-ВІДМОВА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ) : ВЫСКАЗЫВАНИЯ-ОТКАЗ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧЕСКИЙ И коммуникативно-прагматический аспекты (На материале современного немецкого языка)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об¢єкт та предмет дослідження, формулюються мета та завдання роботи, розкриваються наукова новизна та практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист.         

У першому розділі  “Висловлювання зі значенням “відмова” в аспекті мовленнєвої діяльності людини” визначається комунікативна сутність висловлювання з іллокутивною силою відмови - категорія заперечення; аналізуються основні заперечні установки мовця; визначається місце відмови у множині іллокутивних потенціалів інтенції відхилення; встановлюються модифікації інваріантного значення категорії заперечення в семантичній структурі висловлювання-відмови. В результаті критичного аналізу деяких класифікацій мовленнєвих актів визначається місце мовленнєвого акту відмови в існуючих таксономіях, встановлюються види відмови та функціональна сутність висловлювання зі значенням “відмова”.

Відмова як «неприйняття пропонованого, несанкціонування вимоги, відхилення взяття до уваги певного змісту, ухилення від здійснення певної дії» (Duden) є заперечною реакцією учасника комунікації на попередні події або існуючі стани. Висловлювання відмови репрезентує наявність різниці в інтерпретації комунікантами денотативної ситуації та є результатом виникнення опозитивних відношень “ствердження – заперечення”, що реалізуються установкою непогодження (конфлікту). Загалом непогодження можна розглядати в межах логіко-граматичної категорії заперечення, яка з допомогою мовних одиниць актуалізує негативні зв¢язки між поняттями. Заперечні установки не мають іллокутивної сили, а одержують свою соціокомунікативну якість, коли інтегруються в певні іллокутивні потенціали. Одним з іллокутивних потенціалів є відмова, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця. Таким чином, загальною основоположною цільовою спрямованістю мовця при здійсненні відмови виступає заперечення, а сам акт відмови оформлює реагування мовця, що функціонує через складні процеси у свідомості, результатом яких є актуальні конфліктні установки мовця, як «відносно сталі, специфічно спрямовані позиції людської поведінки» (D. Vieweger).

Розгляд типів заперечних інтенцій (заперечення, непогодження, заборони, відхилення) сприяв визначенню логіко-прагматичної основи мовленнєвого феномена відмови і дав змогу стверджувати, що основою для розгляду цього іллокутивного потенціалу доречно вважати інтенції відхилення, оскільки лише вони передбачають директивне відхилення запропонованої партнером пропозиції (інтенційно характерне відмові як мовленнєвому акту).

Процес реалізації категорії заперечення у мовленнєвому акті з іллокутивною силою відмови може ґрунтуватися на різних принципах: - логічному, коли значення заперечення модифікує відмову значенням відсутності бажання мовця здійснити запропоновану дію, або причин, що спонукали б реалізувати/прийняти/задовольнити запропоновану дію/послу-гу/прохання; - комунікативному, коли висловлене у відмові заперечення породжує прагматичні значення заборони спонукальної поведінки партнера (актів наказу), незгоди з причинами/наслідками/способами запропонованих дій, висловлення образливих характеристик партнера.

Актні фактори є структурно-функціональними параметрами варіативності мовленнєвого акту. Аналіз акту відмови на основі актних факторів дозволив встановити, що:

- форма здійснення відмови передбачає використання як конвенційних, так і специфікованих тактик реалізації комунікативної інтенції відхилення, що виражаються у прямому (перформативному або експліцитному) або не-прямому (непрямому експліцитному або імпліцитному) способі реалізації. Зазначені способи оформлюються індикаторами іллокуції відмови або формулами, що забезпечують значення “відмови” за відсутності експлікованих маркерів негативної реакції мовця;

- основна інтенція мовця полягає в ухиленні від запропонованої послуги, відхиленні запрошення, у відмові виконати прохання або наказ. Основна інтенція може бути внутрішньою або зовнішньою та характеризуватися через «внутрішню» або «зовнішню» модифікації, коли виконавець здійснює позначену дієсловом дію за наявності/відсутності власної мотивації. Основна інтенційна установка «відхилити пропозицію реципієнта» часто супроводжується імпліцитними інтенційними мотивами враження партнера, використання власного положення або ствердження особистої влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу мовця;

- тема в секвенціях з реактивним актом відмови міститься не у внутрішньому задумі того, хто відповідає, а в ініціюючій репліці, оскільки мовець - автор відмови - говорить у відповідності з пропозиційним змістом попереднього висловлювання;

- специфіка відмови полягає у секвенційно заданому їй реактивному статусі. З цієї причини з її наслідків виключаються реактивні мовленнєві акти. Очікуваними адекватними реакціями на відмову вважаються ініціальні/продовжувальні акти зречення мети або наполягання, які втілюються у певних тактиках продовження діалогу: зміні або пересуві теми, проханні про пояснення причин відмови, дискутуванні, непрямому повторенні акту-стимулу через аргументування.

Основою для таксономізації акту відмови визначається залежність ініціально-іллокутивного та реактивно-перлокутивного (за термінологією    Е. Вайганг) актів - як двобічно детермінованих сторін комунікативної функції взаєморозуміння. Мовленнєвий акт відмови, здійснений у парах «прохання - відмова», «запрошення - відмова», «пропонування дії - відмова» та формально описаний установкою «Я сам не хочу здійснити дію», належить до класу комісивів. Мовленнєвий акт відмови, що виступає реакцією на пропонування послуги та формально являє установку «Я не хочу, щоб ти здійснив дію» - до класу директивів.

У другому розділі “Акт відмови на площині мовних засобів сучасної німецької мови” визначаються та аналізуються структурні та семантичні особливості висловлювань з компонентом “відмова”. Об’єктом дослідження стають речення у межах дискурсу, в яких компонент “відмова” знаходить вираження у прямій або непрямій формах. Результатом аналізу чіткості вираження компонента “відмова” є встановлення критеріїв розмежування чотирьох основних видів відмов: перформативного, прямого, непрямого експліцитного, імпліцитного. Розділ містить класифікацію лексико-семантичних засобів посилення та послаблення іллокутивної сили відмови.

Розгляд реалізації комунікативної функції відмови на тлі мовних засобів дав змогу виявити особливості побудови висловлювань з іллокутивною силою відмови як з погляду слова-лексеми (як “застиглої семантичної операції, що обслуговує комунікативне завдання, яке визначається лише через висловлювання або текст” (О.О. Леонтьєв), так і з погляду прагматичних особливостей поєднання певних лексем, функціонування певних граматичних форм та усталених конструкцій. Оскільки значення “відмова” експлікується лише в певній частині висловлювань, що несуть іллокутивну силу відмови, то класифікація індикаторів іллокутивної сили відмови була здійснена за традиційним класичним поділом на прямі/не-прямі акти - в залежності від відповідності/невідповідності структурно-семан-тичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції.

Іллокутивна функція перформативної відмови - відмовити адресату у виконанні його бажання, прохання, наказу - реалізується через відповідне перформативне дієслово або індикатор цієї іллокутивної функції - мовну одиницю, що містить сему “негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають перформативно вживані дієслова absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями - модально-дієслівні вирази, безособові пасивні конструкції з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми:

”Unter solchen Voraussetzungen verzichten wir auf den Gebrauch von Fertigsauer“  („Spiegel“).

У разі, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають не перформативні дієслова, а лексичні одиниці (заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які в сполученні з одиницями граматичного порядку формують сприятливі умови, що ведуть до утворення компонента “відмова” в її прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови. Лексичними індикаторами прямої експліцитної відмови є заперечення nein, заперечна частка nicht, заперечні слова keineswegs, keinesfalls, прислівники з семою заперечення unmöglich, unnötig, ausgeschlossen, genug та заперечні прислівникові речення.

“Die Ansichtskarte gibst du mir sofort zurück“.

         „Die Karte gebe ich nicht zurück” (Müller).

Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою не-прямого (nicht-direkt) мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за певною тактикою, обраною мовцем, яка є, на його думку, найоптимальнішою для досягнення мети (заперечення, критикування, оскарження, обґрунтування нелогічності якогось із компонентів або всього твердження в повному обсязі, ствердження хибності установки/дії партнера).

Проблема дефініції типів не-прямого мовленнєвого акту зумовила таке розуміння непрямої експліцитної відмови та відмови імпліцитної. Непряма експліцитна відмова містить мовні індикатори, які є маркерами «заперечно-негативної» іллокутивної сили або «протилежності» здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменники, дієслова та прикметники з семою заперечної реакції, заперечні займенники, сполучник aber, підсилювальні частки та вигуки, усталені конструкції лексичної наповненості - словосполучення з ядерним “негативним” компонентом, граматичні форми – кон’юнктив, імператив, інверсію) та вимагає від мовця здійснення певного логічного умовиводу для її коректного декодування:

„Du musst uns helfen“, sagte ein Junge.                               

„Ich habe keine Zeit“, sagte Hoppe (Lenz).  

 Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, яке мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на наявність/відсутність його словесно оформленого вираження в найближчому контексті:

Paster: Würden Sie mir jetzt ihr Fahrrad borgen?

Flint: Es ist ein atheistisches Fahrrad (Müller).

Імпліцитна відмова розуміється лише на основі об’єму та референтної стосовності контексту (тобто у межах даної ситуації спілкування). Основними тактичними варіантами імпліцитної відмови є: висловлювання, в яких пропозиційний зміст характеризує хоча б одну із складових пропозиційного змісту проспективу; висловлювання, в яких об’єкт відмови стосується “побічного” адресата; висловлювання, в яких об’єкт відмови позначається через вказівку на клас об’єктів, до якого він належить.

Розгляд питання про можливості варіювання прагматичного значення висловлювань з іллокутивною силою відмови дозволив зафіксувати випадки модифікації прагматичного значення в бік його посилення або послаблення. Модифікація іллокутивної сили здійснюється як на лексичному рівні, так і в межах мовленнєвих актів. До інтенсифікаторів прагматичного значення, які модифікують іллокутивну силу відмови в бік посилення, належать підсилювальні частки, прислівники, вигуки, мовленнєві акти прохан-ня/наказу/вимоги або несхвалення/докору/обурення/звинувачення. Засобом інтенсифікації прагматичного значення виступає «лексична атракція». Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику «втрати обличчя» для комунікантів та досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, а також мовленнєвих актів подяки/вибачення/жалкування. Незмінним засобом мітигації відмови виступає комплекс аргументації.

У третьому розділі “Комунікативно-прагматичні характеристики висловлювань відмови” речення-висловлювання з компонентом “відмова” досліджується в аспекті лінгвістичної прагматики: визначаються основні складові прагматики акту відмови (ситуативно детерміновані та ситуативно індиферентні характеристики, фактор секвенційної залежності форми відмови від форми проспективу). На основі зазначених складових досліджу-ються основні характеристики видів відмови, описуються взаємодія інтенції, ефективності іллокутивного акту та мовленнєвого портрета мовця, що здійснює акт з іллокутивною силою відмови.

Ситуативно-дискурсний розгляд акту відмови, здійснений на першому етапі прагматичного дослідження у вигляді кількісного аналізу секвенцій, визначив високий ступінь взаємодії конвенційних прямих та непрямих форм секвенційно сполучуваних мовленнєвих актів та мінімальну сполучуваність полярних типів - перформативного та імпліцитного, що вважається тенденцією до певної секвенційної рівноваги.

Дослідження на основі аналізу складових ситуативного ядра дали змогу сформулювати такі висновки. Перформативна відмова характеризується  низьким ступенем частотності (2,8%), що пояснюється загальною стратегією завуалювання «негативного» змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна відмова функціонує, насамперед, як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується переважно в певних дискурсах - юридично-правових інституціях - як унормована форма комунікації в умовах асиметричності рольових та статусних стосунків між комунікантами. Перформативна відмова є суперечливим актом, що містить, з одного боку, кооперативні, “громадсько-дружні“ (вибачення, висловлення співчуття, зустрічної пропозиції, побажання успіху), а, з іншого, - авторитарно-директивні “громадсько-ворожі” стратегії (заперечення, недопущення, заборона, відмова). Функціонування перформативної відмови легітимують безпосередньо пов’язані з психологічними факторами або соціальними характеристиками мовця умови, що спричинюють бажання з певних причин чітко відреагувати на висловлену проспективом пропозицію.

До прагматичних умов, що забезпечують конвенційне вживання прямої відмови, належить відсутність або наявність невеликої кількості факторів, під впливом яких мовець стримує або намагається приховати свої негативні емоції. Основною причиною, адекватною для розгляду в рамках ситуативно детермінованих характеристик, є необхідність здійснення однозначної заперечної реакції, яка переслідує різноманітні цілі: підкреслити категоричність та безсумнівність реакції; не допустити подвійне трактування сказаного, можливості продовження інтеракції та певного втручання у «власний світ» мовця; висловити різкий протест проти здійснення запропонованої дії; акцентувати певне ставлення до співрозмовника. Ситуативно зумовленою причиною здійснення прямої відмови є підвищений емоційний стан мовця, коли схвильованість та охоплення «негативними» почуттями змушують комуніканта без огляду на конвенції обрати пряму форму відмови та здійснити некооперативний, конфліктний мовленнєвий акт.

Ситуативно індиферентні ознаки прямої відмови зумовлюються переважно статусом учасників ситуації спілкування. За умови рівності комунікантів на горизонтальній та/або вертикальній соціальній шкалі висловлення «негативної» інтенції вимагає від мовця «вкладання» її в непряму форму з метою уникнення конфліктної ситуації. Певна залежність мовців (рольова перевага мовця над слухачем) спрямовує неприховану заперечну реакцію на підкреслення категоричності інтеракції.

Здійснюючи непрямий акт, мовець має певну причину для імплікації іллокутивної мети: пом’якшення перлокутивного ефекту «негативно» забарвленого акту з метою не образити адресата; зазначення залежності мовця від обставин, що спонукають його негативно реагувати; послаблення  емоційної напруги, що виникає внаслідок секвенційного сполучення емоційно забарвлених актів (експресії проспективу та негативності відмови). Фактор побічної інтенції - ефектно оформити основну інтенцію відхилення запропонованого змісту - виступає провідним у межах розгляду ситуативно незалежних складових непрямої відмови, оскільки забезпечується, насамперед, індивідуальними рисами характеру її автора.

Імпліцитна форма, як реалізація найважчої для продукування та розуміння форми відмови, вимагає від учасників певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а з іншого - адекватне декодування імплікованої співрозмовником інформації. Основна інтенція мовця при здійсненні імпліцитної відмови полягає у: висловленні максимально завуальованого відхилення пропозиційного змісту з ситуативно пов’язаною метою не образити співрозмовника «негативним» ставленням; закодуванні змісту акту таким чином, щоб його розуміння було недоступним для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні підвищеного емоційного ступеня здійснюваного акту; зазначенні невизначеності думки мовця з приводу пропозиційного змісту.

Специфікою функціонування акту відмови у німецькомовній етнокультурі є переважання культурно зумовлених когнітивних сценаріїв над соціальним контекстом, тобто відповідність ситуативного спілкування стереотипам, що регулюють мовленнєву поведінку німецькомовних комунікантів (принципів кооперативного спілкування,  ввічливості).

ВИСНОВКИ

Сучасні лінгвістичні тенденції, зумовлені комунікативно-функціональним підходом до вивчення людського спілкування, визначили доцільність та необхідність даного дослідження, мета якого полягала у здійсненні комплексної характеристики висловлювання з іллокутивним значенням відмови у структурному, семантичному та прагматичному аспектах.

Відмова як мовленнєва дія, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця, належить до заперечних мовленнєвих дій, оскільки репрезентує опозитивні відношення “ствердження – заперечення” наявністю різниці в інтерпретації комунікантами реальної ситуації. Ці процеси, функціонуючи у свідомості, мають результатом актуальні установки мовця. Установка конфлікту втілюється в основних заперечних інтенціях, одним з типів яких є інтенція відхилення, що реалізується в іллокутивному потенціалі відмови. Таким чином, іллокутивна сила відмови здійснює засновану на заперечних установках мовця реакцію санкціонального плану на попередньо висловлений проспективним актом пропозиційний зміст або іллокуцію мовця з метою відхилення.

При продукуванні відмови основна інтенція - відхилити пропозицію - може бути зовнішньою (полягати у відхиленні пропозиційного змісту, апелюючи до зовнішньої по відношенню до мовця інстанції чи об’єктивної причини) або внутрішньою (коли мотив до нездійснення запропонованої дії залежить виключно від індивідуальних бажань мовця). Основна інтенційна установка часто супроводжується імпліцитними мотивами: враження партнера, використання власного становища або ствердження влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу.

Спроба вирішення питання про місце акту відмови в існуючих класифікаціях, здійснена на основі секвенційної залежності ініціального та реактивного актів, дала можливість стверджувати, що: 1) мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови, який функціонує в парах «прохання - відмова», «запрошення - відмова», «пропонування дії - відмова», належить до класу комісивів; 2) мовленнєвий акт відмови, висловлений у відповідь на пропонування послуги, - до класу директивів.

На основі ознаки відповідності/невідповідності структурно-семантичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції визначені два основні види відмов (пряма та не-пряма), а також їхні підвиди (перформативна та пряма, непряма експліцитна та імпліцитна).

Розгляд висловлювань з іллокутивною функцією відмови на тлі мовних засобів дав змогу виявити її видові особливості. Перформативна відмова є мовленнєвим актом, іллокутивна функція якого знаходить втілення через відповідне перформативне дієслово або функціональний індикатор - мовну одиницю з семою “негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають дієслова з лексичною семантикою відмови absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями - модально-дієслівні вирази, безособові пасивні речення з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми. У випадку, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають лексичні одиниці (заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які в сполученні з одиницями граматичного порядку формують сприятливі умови для утворення компонента “відмова” в її прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови. Лексичними індикаторами прямої відмови є заперечення та заперечні частки, заперечні слова, прислівники з семою заперечення та заперечні прислівникові речення.

Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за тактикою, обраною  мовцем - заперечення, критикування, оскарження, обґрунтування нелогічності або хибності якогось з компонентів або пропозиційного змісту у повному обсязі або ж ствердження хибності установки/дії партнера.

Підвидами не-прямого акту визначені непряма експліцитна відмова та імпліцитна відмова. Непряма експліцитна відмова містить лінгвістичні індикатори, які є маркерами «заперечно-негативної» іллокутивної сили або «протилежності» здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменників, дієслів та прикметників із значенням заперечної реакції, заперечних займенників, сполучника aber, підсилювальних часток та вигуків) і потребує здійснення певного логічного умовиводу для її коректного дешифрування. Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, яке мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на те, має воно чи ні словесно оформлене вираження в найближчому контексті та розуміється лише на основі об’єму та референтної стосовності контексту.

Модифікації прагматичного значення акту відмови можуть здійснюватися як на лексичному рівні, так і в межах мовленнєвих актів. Інтенсифікація значення відмови досягається за рахунок підсилювальних часток, прислівників, вигуків, мовленнєвих актів прохання, наказу, вимоги або несхвалення, докору, обурення, звинувачення. Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику «втрати обличчя» для комунікантів і досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, мовленнєвих актів подяки, вибачення, жалкування, а також аргументації.

Здійснений на основі диференціації ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних складових мовленнєвої взаємодії опис комунікативно-прагматичних особливостей функціонування висловлювання відмови дав змогу констатувати наступне.

Перформативна відмова характеризується надзвичайно низьким ступе-нем частотності, що пояснюється загальною стратегією завуалювання «негативного» змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна форма функціонує, насамперед, як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується як унормована форма комунікації в юридично-правових дискурсах.

Прагматичною умовою конвенційного вживання прямої відмови є відсутність факторів, під впливом яких мовець намагається приховати свої негативні емоції. Пряма відмова зумовлюється ситуативно пов’язаними цілями: підкреслити категоричність та безсумнівність реакції; не допустити подвійного трактування сказаного; висловити різкий протест проти здійснення пропозиційного змісту; підкреслити “негативне” ставлення до співрозмовника. Ситуативно незалежні характеристики прямої відмови зосереджуються на статусній рівності мовців.

Здійснюючи непрямий акт, мовець має причину для імплікації іллокутивної мети - пом’якшити перлокутивний ефект відмови або поінформувати комунікативного партнера про обставини, що спонукають його негативно реагувати (на площині ситуативно детермінованих складових). Фактор побічної інтенції - ефектно оформити основну інтенцію відхилення - виступає основним у межах розгляду ситуативно індиферентних характеристик непрямої відмови.

Імпліцитна форма вимагає від учасників певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а, з іншого, - адекватне декодування імплікованої інформації. Основна інтенція мовця полягає у: висловленні максимально завуальованого відхилення пропозиційного змісту; кодуванні змісту акту таким чином, щоб його розшифрування було недоступним для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні емоційного ступеня здійснюваного акту; вказівці на невизначеність думки мовця з приводу пропозиційного змісту. Ситуативно індиферентною характеристикою імпліцитної відмови є наявність допоміжної інтенції мовця, що втілюється у відповідних тактиках кодування наявних у мовця (негативно забарвлених) почуттів до співрозмовника.

Одержані результати не вичерпують досліджувану проблематику і стосуються характеристики мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови у структурно-семантичному та комунікативно-прагматичному аспектах. Феномен мовленнєвого акту в цілому та відмови зокрема значно ширший, його повне розкриття потребує подальшої системи досліджень. Одержані результати про пріоритетну роль факторів ситуативного ядра у процесі функціонування секвенцій з відмовою можуть бути застосовані та продовжені шляхом зіставного аналізу функціонування секвенцій з відмовою у мовленні представників різних культур. Доцільним у подальших дослідженнях вважаємо розширення та аспектизацію спектру ймовірних факторів впливу на форму акту відмови, розробку логіко-лінгвістичних моделей секвенційних послідовностей з реактивним актом відмови, що дозволятимуть прогнозувати мовленнєву поведінку комунікантів у різноманітних проявах секвенцій “ініціальний акт – відмова” та забезпечуватимуть вибір найбільш адекватної в конкретній ситуації форми як ініціального, так і реактивного висловлювань.