| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, практичну та теоретичну значущість роботи, визначено об’єкт, предмет і напрямки дослідження, подано методи аналізу фактичного матеріалу, наведено дані про апробацію роботи.
У першому розділі “Теоретичні основи дослідження аналітичних термінів” з’ясовано зміст та обсяг понять, необхідних для вирішення поставлених завдань. У першому параграфі “Термін. Термінологія. Терміносистема” наголошено на неоднозначності тлумачення у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві названих понять. Перелік властивостей, які, на думку сучасних учених, повинен мати термін (номінативність, системність, наявність дефініції, моносемія в межах свого термінополя, стилістична нейтральність, точність семантики та ін.) засвідчив необхідність застосування різнобічного підходу до цього складного й багатоаспектного поняття. Пріоритетними для терміна вважаємо номінативно-дефінітивну функцію та системність. У розділі наголошено на тому, що українська економічна терміносистема охоплює спеціальну лексику багатьох підсистем: “Біржі та біржова діяльність”, “Бухгалтерський облік і аудит”, “Макроекономіка”, “Маркетинг і торгівля”, “Мікроекономіка”, “Підприємництво та менеджмент”, “Статистика”, “Страхування”, “Фінанси, банки, інвестиції”, “Фондовий ринок”, “Цінні папери” та ін. Простежено, що досліджувана терміносистема характеризується двома видами системності – логічною та мовною. Логічна системність передбачає ієрархію понять – наявність гіпонімічної парадигми. Мовна системність – це структурна типологія термінів (синтез простих, складних і складених номінацій), а також системні відношення (полісемія, синонімія, антонімія).
У другому параграфі “Термін. Номен. Професіоналізм” відзначено таку властивість субмови економічної галузі, як паралельне формування термінології та професійної лексики, функціонування спеціальної лексики в межах однієї теорії. Зроблено акцент на необхідності розмежовувати аналітичні терміни та професіоналізми, в окрему групу виділяти прагмоніми (комерційні номени). Диференційними ознаками професіоналізмів для проведення демаркаційної лінії між ними та термінами взагалі й неоднослівними термінами зокрема вважаємо: а) відсутність чіткої наукової дефініції; б) обмежену сферу використання. На рівні термін – прагмонім основними критеріями диференціації є відповідно понятійність термінів та предметність прагмонімів. Визначені параметри розмежування термінів, номенів та професіоналізмів дозволили окреслити власне об’єкт нашого дослідження.
У третьому параграфі “Синтетичний та аналітичний термін” відзначено, що сучасна українська економічна терміносистема репрезентована двома типами конструкцій – однослівними та неоднослівними, із кількісним переважанням останніх (вони, за спостереженнями науковців, становлять приблизно 80% аналізованої терміносистеми). Доведено, що на номінативному рівні немає принципової різниці між синтетичними та аналітичними термінами. Усі вимоги, які науковці висувають до термінів узагалі, стосуються й термінологічних словосполучень. Але, зважаючи на те, що аналітичний термін – це синтаксична конструкція, яка складається із двох чи більше слів, говоримо про наявність структурної різниці між цими двома класами термінологічних одиниць, що спричиняє появу додаткового переліку тих норм, яким повинно відповідати термінологічне словосполучення. Серед провідних граматичних та семантичних параметрів аналітичних термінологічних номінацій називаємо такі: а) неоднослівні терміни – це переважно субстантивні словосполучення (виділяємо також вербальні терміносполучення, мотивуючи це тим, що термін може бути представлений двома номінаціями: номінацією ознаки [процесу] у статиці й номінацією ознаки [процесу] у динаміці); б) складові компоненти терміносполучення пов’язані між собою за допомогою одного з різновидів підрядного зв’язку – узгодження, керування, прилягання, іменного прилягання або кореляції; в) терміносполучення повинні мати постійний порядок складників, характеризуватися відтворюваністю, стійкістю, семантичною цілісністю, нездатністю членуватися на самостійні терміни без утрати значення, яке вони виражають.
Четвертий параграф “Термінологічне словосполучення та фразеологічна одиниця” присвячено розглядові питання мовного статусу неоднослівних термінів, оскільки термінологічні словосполучення нерідко відносять до сфери фразеології, а не термінології. Основними аргументами у вченні про фразеологічність аналітичних термінів є їх стійкість, відтворюваність, семантична цілісність та різний ступінь смислової нерозкладності компонентів. Справді, названі ознаки властиві як термінологічним словосполученням (далі ТС), так і фразеологічним одиницям (далі ФО). Але цілісне значення фразеологізму, як і його стійкість та семантична цілісність, є результатом тривалого процесу метафоризації, десемантизації компонентів, який може супроводжуватися втратою окремих частин фрази та зміною граматичної структури. В основі фразеологізму звичайно лежить вільний мовний вираз, який лише завдяки названому процесові перетворюється на фразеологічну одиницю. Причиною стійкості, відтворюваності та семантичної цілісності аналітичних термінів є їх зв’язок із поняттям. Але навіть ті дослідники, які усвідомлюють дискусійність питання віднесення всього корпусу ТС до фразеологічної системи, пропонують розглядати як фразеологізми терміноодиниці, які містять у своїй семантиці елементи конотації (джентельменська угода, зняття вершків, податковий притулок та ін.). Уважаємо, що немає підстав сумніватися в термінологічності ТС з емоційно-експресивним забарвленням. На сучасному етапі розвитку термінознавства науковці все частіше декларують погляд на терміни і як на особливі слова, і як на слова в особливій функції. Даючи назву спеціальним поняттям, термінологи-практики не відмовляються від нетрадиційних або стилістично маркованих одиниць. Наголошуємо на тому, що конотативність семантики не заважає цілісному сприйняттю словосполучення як терміна. Крім цього, аналіз чинників, які визначають вибір ознаки для метафоричного або метонімічного найменування, демонструє, що, як правило, це чинники об’єктивного характеру: аналогії, стійкість зв’язків між реаліями, намагання мовця адекватно відобразити якості та властивості понять, що називаються. Таким чином, аналітичні терміни та фразеологізми належать до різних рівнів мовної системи.
У другому розділі “Граматична та семантична структура аналітичних номінацій економічної терміносистеми“ здійснено комплексний структурний аналіз неоднослівних економічних термінів, визначено шляхи їх утворення, запропоновано класифікацію аналітичних номінацій в економічній терміносистемі за ступенем семантичної цілісності. У першому параграфі “Граматична структура термінологічних словосполучень” відзначено, що серед усього масиву досліджуваних термінологічних словосполучень кількісно переважають двокомпонентні ТС. Нами зафіксовано 3020 таких одиниць, що становить 75% від загальної кількості проаналізованих аналітичних конструкцій. Залежно від частиномовної належності стрижневого слова двокомпонентні ТС поділяються на три основні групи: субстантивно-субстантивні, субстантивно-ад’єктивні та вербально-субстантивні ТС. Найпоширенішими серед двокомпонентних ТС є субстантивно-ад’єктивні сполуки – 2044 одиниці, або 68% від загальної кількості двокомпонентних ТС. Це поєднання іменника із простим, похідним та складним прикметником або дієприкметником. Тип синтаксичного зв’язку – узгодження. Означенням переважно є відносний прикметник, який конкретизує, уточнює родове значення терміна-іменника, надаючи всій терміносполуці видового термінологічного значення, у таких, наприклад, ТС: банківський дисконт, валютний демпінг, інвестиційний аудит, тарифна квота. Якісні прикметники наявні в аналізованій терміносистемі в значно меншій кількості (усього 49 одиниць), наприклад: гарячі гроші, простий вексель, чистий коносамент (дохід, прибуток, акредитив). Приклади використання в ролі атрибутів якісних прикметників у всіх проаналізованих лексикографічних джерелах кількісно не є значними.
За своєю будовою прикметники-компоненти ТС переважно прості, одноосновні. Складні прикметники використовуються значно рідше, наприклад: зовнішньоторговельний арбітраж, інвестиційно-комерційний банк, кошторисно-фінансові розрахунки (54 одиниці).
Серед атрибутивних бінарних ТС окремо виділяємо сполучення іменника з дієприкметником, найчастіше пасивним: забезпечений вексель (борг, кредит), захищена акція, підтверджений акредитив. У складі аналізованих ТС нами зафіксовано 39 пасивних дієприкметників. Активні дієприкметники вживаються рідше (усього 14 одиниць), що властиво й загальнолітературній мові. У сучасних термінографічних джерелах вони репрезентовані поодинокими номінаціями: відмиваючий продаж, діюча конкуренція, падаюча валюта, плаваюча ставка, протидіючий маркетинг, функціонуючий капітал. Спостереження над цими ТС дозволяють стверджувати, що всі вони є кальками з російської мови. Уважаємо, що існування більшості таких “термінів” є неправомірним. У галузевих перекладних словниках знаходимо більш коректні переклади із залученням власне українських слів, пор.: падающая валюта – знецінювана валюта, плавающая ставка – змінна ставка. Проте за умови відсутності в українській мові рівноцінного за понятійним обсягом питомого терміна можливе, на нашу думку, використання скалькованих термінологічних одиниць типу діюча конкуренція, протидіючий маркетинг.
На другому місці за кількісним показником перебувають субстантивно-субстантивні ТС – 840 одиниць, що становить 27,5% від загальної кількості двокомпонентних ТС. Субстантивно-субстантивні ТС представлені двома кількісно та якісно неоднорідними комплексами: генітивними та прийменниковими термінологічними словосполученнями.
Генітивні ТС побудовані за моделлю “іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку”. Тип синтаксичного зв’язку в 318 таких ТС (10,5% від загальної кількості двокомпонентних ТС) – іменне прилягання, наприклад: засоби виробництва, коефіцієнт ліквідності, кон’юнктура (глибина, ніша) ринку, мінімум споживання. Окрему групу генітивних ТС становлять сполуки з віддієслівними іменниками (390 одиниць, або 13%). У таких ТС найчіткіше виражено об’єктні відношення (тип синтаксичного зв’язку – керування), наприклад: блокування експорту, депонування коштів, індексація вкладів, нагромадження капіталу.
Відомо, що ядро будь-якої термінології становлять загальні назви. Проте використання і власних назв у термінологічних номінаціях має сталу традицію. В аналізованій терміносистемі виділяємо 33 терміносполучення з епонімами у своєму складі, що становить 1% від усієї кількості двокомпонентних ТС (тип синтаксичного зв’язку – іменне прилягання). Це субстантивно-субстантивні словосполучення, постпозитивними компонентами яких є прізвища вчених, пов’язаних із певною ділянкою економічних знань, наприклад: індекс Доу-Джонса, закон Коперника-Грешема, модель Курно.
Прийменникові ТС нечисленні (99 одиниць – 3%). Найуживаніші прийменники в, у, з, за, із, без, від, до, про, під; тип синтаксичного зв’язку в таких ТС – іменне прилягання, наприклад: акція на подавця, втеча від грошей, декларація про доходи, коносамент із застереженням. Як зауважують науковці, такі ТС в сучасних східнослов’янських мовах мають тенденцію до заміни їх безприйменниковими конструкціями, наприклад: договір про найм – наймовий договір, кредит під заставу – іпотечний кредит.
Неоднозначно в сучасному вітчизняному та зарубіжному мовознавстві взагалі та термінознавстві зокрема трактуються бінарні сполуки, побудовані за моделлю прикладки (61 одиниця, або 2% від загальної кількості двокомпонентних ТС). Серед бісубстантивних економічних терміноодиниць, особливістю яких є дефісне написання, пропонуємо виділяти юкстапозити та словосполучення. До складних слів (22 одиниці) відносимо конструкції, у яких:
1) неможливо виділити стрижневий компонент та прикладку: купівля-продаж;
2) один із компонентів не відмінюється: виторг-нетто, спред-доручення, траст-компанія.
До термінологічних словосполучень, побудованих за моделлю прикладки (39 одиниць), відносимо сполуки, обидва компоненти яких відмінюються і в яких можна виділити стрижневий компонент та елемент-прикладку: виробник-монополіст, виставка-продаж, країна-дебітор.
Вербально-субстантивні ТС побудовані за моделлю “дієслово + іменник”. Тип синтаксичного зв’язку в таких сполуках – керування (акцептувати вексель, випускати позику, знімати ембарго) та іменне прилягання (купувати в кредит). Одиниці такого плану в основному використовуються в мовленні, лексикографічні джерела, за незначними винятками, їх практично не подають, хоча вербальні словосполучення й обслуговують економічну сферу, вони наявні у фахових підручниках, статтях, монографіях. Нами зафіксовано 75 вербально-субстантивних ТС, або 2,5 % від загальної кількості двокомпонентних ТС.
У досліджуваній терміносистемі досить поширеними є трикомпонентні аналітичні терміни. Трикомпонентні ТС представлені 734 одиницями, що становить 18,4% від загальної кількості проаналізованих неоднослівних номінацій. Побудовані вони за такими моделями:
1. “Іменник + прикметник + іменник”: біржа відкритих торгів, депозитарій інвестиційного фонду, сальдо торгового балансу. Цю модель репрезентують 283 ТС, або 38,5% від загальної кількості трикомпонентних терміносполук. Вона є найпродуктивнішою серед трикомпонентних термінів, утворюється шляхом поширення іменником двокомпонентного ТС, побудованого за моделлю “прикметник + іменник”, причому бінарна сполука стоїть у формі родового відмінка, пор.: марка + акцизний збір = марка акцизного збору, стандарт + товарний рух = стандарт товарного руху. За цією ж моделлю будуються ТC із прийменниками. Таких терміносполучень ми нараховуємо 69 одиниць, або 9,4% від загальної кількості трикомпонентних ТС: акція без номінальної вартості, компанія з обмеженою відповідальністю, контракт на компенсаційних умовах. Зауважимо, що кількісно прийменникові термінологічні сполуки значно поступаються безприйменниковим ТС.
2. “Прикметник + прикметник + іменник”: валовий національний продукт, внутрішній міжбанківський кліринг, єдиний економічний простір. За кількісним показником (153 одиниці) ТС, побудовані за цією моделлю, перебувають на другому місці і становлять 21% від загальної кількості трикомпонентних терміносполучень. Дериваційною базою для творення таких ТС (як і в попередній моделі) є сполука прикметника з іменником, яка уточнюється, конкретизується за допомогою ще одного прикметника або дієприкметника, наприклад: валютний курс – змінний валютний курс, контрольований валютний курс, нестабільний валютний курс, обмінний валютний курс, офіційний валютний курс, реальний валютний курс, ринковий валютний курс, фіксований валютний курс, центральний валютний курс.
3. “Прикметник + іменник + іменник”: державний сектор економіки, експортна вартість товару, контрольний пакет акцій. Аналізована модель є результатом атрибутивного поширення двокомпонентних субстантивно-субстантивних ТС. За кількісним показником (107 одиниць, або 14,5%) вона перебуває на третьому місці. Ця ж модель із прийменниками репрезентована такими прикладами: довгі хвилі в економіці, прибутковий податок з населення (8 одиниць, або 1%).
4. “Іменник + іменник + іменник”: вартість одиниці продукції, індексація доходів населення, час обігу капіталу. Ці терміносполуки утворюються шляхом розширення домінантного компонента субстантивною конструкцією, яка виконує атрибутивну функцію. Нами зафіксовано 84 ТС такого типу, що становить 11,5%. Та ж модель із прийменниками: коносамент без права передання, платіж у формі інкасо, ціна входу до ринку (18 одиниць, або 2,5%).
Усі проаналізовані конструкції належать до продуктивних типів ТС. Малопродуктивних трикомпонентних ТС, до складу яких входять дієслова, дієприкметники та прислівники, зафіксовано 12 одиниць, що становить 1,6% від загальної кількості трикомпонентних терміносполучень, наприклад: конвертовані цінні папери, монополізувати зовнішній ринок, суспільно необхідна праця.
Словосполучення, які містять у своєму складі чотири та більше компонентів, відносимо до багатокомпонентних. Таких ТС у нашому реєстрі 224 одиниці, або 5,6% від загальної кількості досліджуваних терміносполучень.
Чотирикомпонентних ТС зафіксовано 194 одиниці (86,6% від загальної кількості багаточленних ТС). Найпродуктивнішою серед чотирикомпонентних ТС є модель “прикметник + іменник + прикметник + іменник” – 57 одиниць (29% від загальної кількості чотирикомпонентних ТС), наприклад: золотий вміст грошової одиниці, інвестиційна компанія закритого типу. Механізм творення таких ТС є досить прозорим: до трикомпонентного ТС додається прикметник, який звужує значення вихідної сполуки, пор.: вартість основних фондів – відновна вартість основних фондів, залишкова вартість основних фондів, ліквідаційна вартість основних фондів. Ще один спосіб творення аналізованих терміноодиниць – об’єднання двох двокомпонентних ТС в одне смислове та структурне ціле, наприклад: номінальна вартість цінних паперів (номінальна вартість і цінні папери). Прийменникові ТС, побудовані за цією моделлю, нечисленні – 6 одиниць (3,1%): оборотні засоби за ощадними вкладами, поточний рахунок в іноземній валюті.
Інші моделі чотирикомпонентних ТС також творяться шляхом ускладнення трикомпонентних ТС прикметниками, іменниками, рідше – дієсловами та прислівниками: договірна вертикальна маркетингова система, мінімальний споживчий бюджет сім¢ї, облігація внутрішньої державної позики, суспільно необхідний робочий час, цикл життя класу продуктів.
П’ятикомпонентних ТС нараховуємо 22 одиниці, що становить 9,8% від загальної кількості багаточленних терміносполучень: індекс цін валового національного продукту, лінія надійності ринку цінних паперів, твердий офіційний курс національної валюти.
Шестикомпонентних ТС нами зафіксовано 6 одиниць, або 2,6% від загальної кількості багатокомпонентних терміносполучень: категорії фінансових засобів системи національних рахунків, інституціональні моделі світового ринку робочої сил.
Терміносполучення, що складаються із семи та восьми компонентів, представлені двома номінаціями: закон відповідності виробничих відносин характерові продуктивних сил (0,4%), модель розрахунку ринкової вартості основних типів цінних паперів (0,4%) .
Зазначено, що наявність полікомпонентних ТС викликає з боку науковців суттєві зауваження. Але такі ТС – невід’ємна частина аналізованої терміносистеми. Наголошено на тому, що дилему “точність – короткість” у термінологічній сфері необхідно вирішувати на користь першої. Багатокомпонентні ТС не повинні викликати заперечень, оскільки вони здатні з максимальною точністю та повнотою відображати суттєві ознаки складних економічних понять.
Компоненти будь-якого словосполучення, термінологічного зокрема, пов’язуються між собою за допомогою підрядного зв’язку. Але в аналізованій терміносистемі зафіксовано також 39 терміноодиниць (0,96% від загальної кількості досліджуваних ТС), у яких, крім підрядного, наявний сурядний зв’язок, наприклад: закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, оренда машин і обладнання, пільговий кредитний і податковий режим. Продуктивними є три- та чотирикомпонентні структури, усі інші репрезентовані поодинокими прикладами.
На наш погляд, потреби у функціонуванні таких термінологічних конструкцій немає, оскільки майже кожна з аналізованих терміносполук досить легко розпадається на окремі терміни та ТС без значної втрати смислу. Наприклад, фахові словники фіксують як номінацію міжнародна кооперація праці і виробництва, так і окремо термін міжнародна кооперація праці і термін міжнародна кооперація виробництва. Пор. також: диверсифікація інвестиційного та споживчого попиту – диверсифікація інвестиційного попиту, диверсифікація споживчого попиту.
Поодинокими є випадки функціонування сполук із підрядними сполучниками: країни, що розвиваються, ризики, що не підлягають страхуванню. Наголошено, що ці одиниці швидше за все заміняться словами-термінами або терміносполученнями.
У другому параграфі “Семантична структура термінологічних словосполучень” основний акцент зроблено на розглядові того, яким чином формується семантика досліджуваних одиниць: чи становить вона просту суму значень складників, чи можливі інші типи відношень. Апріорним уважаємо те, що будь-яке термінологічне словосполучення є семантично цілісною конструкцією, але виділяємо кілька ступенів семантичної цілісності. Зважаючи на те, що запропонована класифікація ТС за цим чинником ґрунтується на опозиції термін-нетермін, значну увагу приділено лексико-семантичному способові творення термінів. Його сутність полягає у використанні в ролі терміна готового слова або словосполучення, запозиченого з іншої лексичної підсистеми. Відомо, що у слова-нетерміна, яке починає виконувати термінологічну функцію (самостійно або у складі терміносполуки), відбувається переосмислення значення, перегрупування сем. Відповідно до співвідношення ознак спеціального та неспеціального поняття, виділено декілька різновидів лексико-семантичного способу творення термінів:
1. Спеціалізація, або звуження значення загальновживаних слів: біржова гра, валютні цінності, цінова дискримінація.
2. Метафоричне перенесення: вічнозелений кредит, заморожування заробітної платні, парасолька цін.
3. Метонімічне перенесення: вексельний портфель, споживчий кошик.
4. Ретермінологізація: податковий імунітет, фінансові санкції.
За нашими спостереженнями, переважна кількість проаналізованих терміносполучень, утворених унаслідок вторинної номінації, є лексико-семантичними варіантами стосовно твірних слів, а не омонімами, оскільки між неспеціальним словом та утвореним на його основі терміном збережені семантичні зв’язки.
На матеріалі двокомпонентних терміносполучень досліджуваної терміносистеми за ступенем семантичної цілісності виділено три групи. До першої належать ТС, які мають найнижчий ступінь семантичної цілісності, характеризуються формальною розкладністю і зовні нагадують вільні словосполучення. Обидва компоненти таких терміноодиниць ужиті в термінологічному значенні, наприклад: банківський чек, девальвація валюти, олігополістичний ринок.
Спостереження над цими терміносполученнями дозволяють твердити, що їм не властива лексична неподільність слів-компонентів. Кожен член аналізованих структур – показник суттєвих рис позначуваного поняття, у кожному з них реалізується частина цілісної смислової єдності, основою якої є семантика всіх членів сполуки.
До другої групи відносимо ТС, у яких один компонент є власне економічним терміном, а другий запозичений з іншої лексичної підсистеми. Унаслідок часткового або повного переосмислення, якого зазнає другий компонент сполуки, значення термінологічного словосполучення не сприймається як сума значень складових. Стосовно таких ТС можемо говорити про вищий ступінь семантичної цілісності, порівняно з ТС першої групи. Серед субстантивно-ад’єктивних ТС виділяємо терміносполучення, в яких:
1) іменник має термінологічне значення, а прикметник належить: а) до загальновживаної лексики (гаряча позика, тверда валюта, чорний ринок); б) до лексики обмеженого вживання, зокрема книжної (негативний попит, пікове ціноутворення, серцеподібний капітал);
2) прикметник має термінологічне значення, іменник належить: а) до загальновживаної лексики (валютний кошик, грошовий голод, податкова парасолька); б) до лексики обмеженого вживання:
– розмовної (валютна лихоманка);
– книжної, до якої належить як загальнотермінологічна лексика (немонополістичний сектор, ринковий механізм), так і вузькофахова (інвестиційні барометри).
У складі субстантивно-субстантивних ТС також фіксуємо компоненти, які належать: а) до загальновживаної лексики (глибина ринку, ножиці цін, таємниця вкладу); б) до лексики обмеженого вживання: загальнотермінологічної (концентрація капіталу, мінімум споживання) і вузькофахової (сегментація ринку).
Максимальною семантичною цілісністю характеризуються ТС третьої групи, обидва компоненти яких не належать до економічної термінолексики і лише в поєднанні стають терміном. Такі терміносполучення непродуктивні, підставою для номінації дуже часто буває якась випадкова ознака. До складу ТС цієї групи входять: 1) загальновживані слова (агресивний портфель, вороже поглинання, ділова ніша, захищений бик, робоча сила); 2) лексика обмеженого вживання:
– розмовна (жирний кіт);
– книжна, зокрема термінологія інших наук (мертва точка, повітряна яма, шокова терапія).
Семантичну структуру три- та багатокомпонентних ТС аналізуємо з тих же позицій, що й двокомпонентних. До першої групи відносимо ТС, які характеризуються формальною розкладністю; усі складові таких ТС – терміни, наприклад: депозитний рахунок грошового ринку, дефіцит платіжного балансу, податок на доходи від грошових капіталів. Спостереження над цими ТС дозволяють твердити, що їхня семантична структура становить суму значень складових компонентів.
До другої групи належать ТС, які характеризуються більшим ступенем семантичної цілісності порівняно з ТС першої групи. Це зумовлено тим, що один чи кілька компонентів таких ТС не є власне економічними термінами. Так, у їх складі виділяємо: а) загальновживану лексику (вартість мінімального споживчого кошика, заморожування заробітної платні, режим фінансового оздоровлення); б) лексику обмеженого вживання, переважно книжну, яка поділяється на:
– загальнотермінологічну (аналіз портфеля напрямків діяльності фірми, раціональний бюджет сім’ї, система часткового резерву в банківській справі);
– вузькофахову (коефіцієнт “лакмусового папірця”, інвестиційний клімат країни).
Ці словосполучення утворені лексико-семантичним способом: один чи кілька їх компонентів шляхом звуження обсягу значення, метафоричного або метонімічного перенесення починають функціонувати як економічні терміни.
Наголошуємо на тому, що опозиція “термін-нетермін” є визначальною для дво- та трикомпонентних терміносполучень. Стосовно багаточленних ТС зауважуємо, що їхня цілісність залежить не тільки від належності компонентів до термінологічної або нетермінологічної лексики, важливою також є кількість членів ТС. За нашими спостереженнями, ступінь семантичної цілісності в багатокомпонентних ТС буде нижчий, ніж у дво- та трикомпонентних.
У третьому розділі “Системні відношення в економічній термінології” розглянуто гіперо-гіпонімію, полісемію, синонімію, антонімію, а також варіантність. Наголошено, що гіперо-гіпонімічні відношення репрезентують аналізовану термінологію не тільки як структуровану, але і як ієрархізовану систему, і тому свідомо конструюються в термінології. Аналіз мікрополів аналітичних термінів із домінантами акція, баланс, дохід, капітал, податок, позика, ринок, ціна продемонстрував, наскільки розгалуженими є родо-видові відношення. Найчастіше гіпероніми, утворені від одного гіпоніма, належать не до однієї, а до кількох підсистем. Одним з обов’язкових атрибутів аналізованої терміногрупи є антонімія. У сфері аналітичної номінації, як правило, родові назви виражають єдність протилежних понять, видові – їхні протилежні ознаки. Зважаючи на те, якою частиною терміна передається протиставне значення, виділяємо різнокореневі та спільнокореневі антоніми. Різнокоренева антонімія реалізується шляхом семантичного протиставлення коренів, наприклад: приватна власність – суспільна власність, негативне сальдо – позитивне сальдо, змінна відсоткова ставка – фіксована відсоткова ставка. Спільнокоренева антонімія репрезентована такими номінаціями: ліквідні кошти – неліквідні кошти, цінова конкуренція – нецінова конкуренція, відзивний акредитив – безвідзивний акредитив. У досліджуваній терміносистемі наявні пари змішаного зразка, де антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів при однакових других: односторонній кліринг – багатосторонній кліринг, довгострокове авансування – короткострокове авансування. До особливостей економічної терміносистеми можна віднести поодинокі випадки функціонування ТС, які утворилися внаслідок поєднання двох протилежних понять в одне, наприклад: купівля-продаж товару, акт приймання-передавання. Явище полісемії у сфері аналітичних економічних термінів має обмежений вияв (порівняно з однослівними термінами). Як свідчить аналізований матеріал, багатозначність виявляється передусім серед двокомпонентних ТС, семантична структура яких складається переважно з двох термінологічних значень, пор.: відкритий рахунок – 1) форма розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем; 2) факт відкриття особистого розрахункового рахунку фізичної або юридичної особи в банку. За нашими спостереженнями, із зростанням кількості компонентів термінологічного словосполучення зменшується його здатність до полісемії; багаточленні ТС (від п’яти і більше компонентів) характеризуються моносемічністю. В аналізованій терміносистемі представлені також синонімічні відношення. Констатуємо наявність трьох різновидів синонімів: абсолютних (експортне мито – вивізне мито, банківський трансфер – банківський переказ, взаємозамінювані товари – субститути) понятійних (білонна монета – розмінна монета, контрактна ціна та ціна купівлі-продажу) та синонімів з елементами конотації (валютний демпінг – “валютна війна”, поновлений кредит – “вічнозелений” кредит), із кількісним переважанням перших. Відзначаємо, що синонімія – це можливість вибору найоптимальнішої номінації, але погоджуємося з тим, що в термінологічній сфері це явище є небажаним. Варіантність, зокрема синтаксична (яка не належить до системних відношень), має певною мірою позитивне значення, оскільки полегшує оперування полілексемними термінами, пор.: закон адекватності виробничих відносин рівню продуктивних сил – закон адекватності, баланс виробництва, розподілу і кінцевого використання національного доходу – баланс національного доходу.
Розглянуті системні відношення у сфері неоднослівної термінологічної номінації підтвердили системність досліджуваної економічної термінології.
У висновках узагальнюються результати роботи.
Проведене дослідження засвідчило питому вагу аналітичних термінів у складі спеціальної економічної лексики. Переважання в сучасних терміносистемах термінологічних словосполучень підтверджується не лише нашим дослідженням, але й багатьма авторитетними джерелами, численними роботами вітчизняних та зарубіжних авторів. Активність синтаксичного способу термінотворення зумовлена як лінгвальними, так й екстралінгвальними чинниками: а) термінологічні словосполучення, на відміну від термінів-однословів, виявляють більшу здатність до конкретизації значень завдяки залежним словам; вони здатні до систематизації за певними моделями, гнучкішої класифікації; б) сучасний стан розвитку наук, економічної в тому числі, досяг такого рівня, що синтетичні терміни відходять на другий план; за своїми номінативними можливостями вони значно поступаються аналітичним конструкціям.
Дисертаційне дослідження дозволило провести межу між власне термінологічною та професійною лексикою; між термінами, які характеризуються понятійністю, та прагмонімами, диференційною ознакою яких є предметність. Порівняльний аналіз структурно-семантичних особливостей неоднослівних термінів та фразеологізмів довів неправомірність ототожнення цих одиниць, що дало можливість певною мірою з’ясувати мовний статус аналітичних термінологічних номінацій. Важливим для подальшого нормування економічної терміносистеми є наведений у роботі перелік критеріїв термінологічності словосполучень, що сприятиме виділенню класу одиниць, які адекватно відображатимуть систему понять досліджуваної галузі знань.
Розгляд граматичної структури терміносполучень засвідчив багатоманітність моделей (90 різновидів), за якими будуються економічні аналітичні терміни. Більшість стосуються дво- та трикомпонентних сполук. Окремі вади багатокомпонентних ТС (громіздка структура, отже, незручність у користуванні) не применшують їхньої ролі у формуванні досліджуваної терміносистеми, відмітною ознакою якої є значна кількість складних понять. Наголошено на наявності безпосереднього зв’язку між продуктивністю тієї чи тієї моделі ТС та кількістю компонентів у її складі: продуктивність обернено пропорційна кількості.
У роботі запропоновано класифікацію термінологічних словосполучень за ступенем семантичної цілісності. Визначальною для класифікації є опозиція “термін-нетермін”. На всіх структурних рівнях (від двокомпонентних до багатокомпонентних) кількісно переважають ТС, у складі яких містяться як власне терміни, так і слова неспеціальної лексики. Меншою кількістю одиниць представлені терміносполучення, усі компоненти яких є термінами; мінімальною поширеністю характеризуються ТС, жоден із компонентів яких не є терміном. Терміносполучення, у складі яких є слова-нетерміни, відзначаються зв’язаністю значень; формальна розкладність є ознакою ТС, усі складові яких – терміни. Наявність значної кількості складених термінів із словами, які не є економічними термінами, пояснюється, очевидно, етапом становлення та нормалізації економічної терміносистеми: далеко не всім поняттям цієї галузі знайдено відповідне власне термінологічне найменування.
У результаті аналізу економічних ТС встановлено наявність прямого зв’язку між семантикою та граматичною структурою терміносполучень. Так, терміни зі складною семантичною структурою представлені багатокомпонентними ТС (від чотирьох і більше членів). Семантична структура дво- та трикомпонентних ТС є простішою. Таким чином, наголошуємо на тому, що семантична та граматична структури ТС тісно пов’язані між собою.
Розгляд системних відношень економічної терміносистеми дає підстави стверджувати, що до ядра досліджуваної термінології належать словосполучення на позначення родо-видових відношень. Релевантними для аналізованої лексики є антонімічні та синонімічні стосунки, багатозначність властива меншою мірою.
Отримані результати сприятимуть подальшому впорядкуванню досліджуваної терміносистеми, удосконаленню термінографічних праць економічної галузі.
|
