Ономастикон у поетичному ідіолекті Яра Славутича

Краткое содержание

У "Вступі" проаналізовано стан наукової проблеми, обгрунтовано актуальність і новизну теми дисертації, визначено предмет і мету, завдання та методи дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі дисертації - "Теоретичні засади дослідження поетичного ономастикону" – розкрито базові поняття й положення теорії ономапоетики. Помітний внесок у розроблення загальних принципів і методів дослідження онімів, серед них – уживаних у художній літературі, зробили Ю.Карпенко, О.Білецький, В.Бондалетов, Л.Белей, В.Горпинич, Є.Отін та інші ономасти вітчизняного й зарубіжного мовознавства. У 2000 році представник Донецького ономастичного центру В. Калінкін захистив докторську дисертацію "Теоретичні основи поетичної ономастики", що стала результатом багаторічних досліджень автора й узагальнила напрацювання науковців у названій галузі знань.

Перший параграф першого розділу ("ВН як складник поетичної мови") присвячений проблемі перетворення оніма на поетонім. У ньому розглянуто співвідношення мови й мислення, зв’язок слова і поняття, зв’язок ВН із поняттям. Відомо, що ВН характеризуються вираженням трьох типів інформації: мовленнєвої, мовної та енциклопедичної. У топонімах дослідники виділяють три плани значень: дотопонімне, топонімне та відтопонімне. Ономат розглядають науковці як точку зіткнення лінгвального та екстралінгвального планів. До першого відносимо інформацію про слово (етимологія основи, історія назви, фонемний, морфемний склад, словотворення). До другого – культурно-історичні асоціації, пов’язані з ім’ям, специфіку зв’язку ВН з об’єктом найменування, ступінь відомості об’єкта і його назви, соціальні чинники.

З’ясування природи ВН як складника художньої мови передбачає розгляд питань про денотат, конотат, десигнат назви, ономастичне і соціальне поле, стилістику онімів.

Специфічним є вживання оніма в поезії, де його експресія створюється контекстним оточенням, лініями семантичних зв’язків і перегуків, тобто адгерентними чинниками, чим і зумовлена певна відмінність художнього наповнення ВН у мові поезії порівняно з мовою прози.

 На основі досліджень ономастів визначено основні функції поетонімів: номінативна, символічна, характеристична, дейктична, ідеологічна, ідентифікаційно-диференційна, емотивна, алюзійна, експресивна. В ідіолекті письменника звичайно превалює суб’єктивне значення власних назв.

У другому параграфі першого розділу ("Ідіолект письменника як мовознавча категорія") розглянуто питання авторської мовної діяльності. Як переконливо свідчать дослідження О.Потебні, Г.Винокура, В.Ващенка, І.Білодіда, Ю.Лотмана, С.Єрмоленко, В.Чабаненка та ін., поетичне слово – це не тільки образ, інструмент літературної творчості, один із параметрів професійної майстерності поета, а й відображення внутрішнього світу автора, стійкий показник ступеня духовної єдності митця з національною культурою. Особливості світогляду та естетичних принципів письменника відбиваються в його ідіолекті. Наголошуємо, що ідіолект як мовознавча категорія об’єднує насамперед авторський словник, семантичний континуум якого становить суму авторського бачення світу в контексті національної і світової культури.

У другому розділі - "Склад поетичного ономастикону Яра Славутича" –розглянуто ВН, уживані в поетичній мові автора. Беручи до уваги відомі погляди мовознавців на проблему класифікації онімів, виходимо з того, що в ономапоетиці класи онімів визначаються з урахуванням як власне мовних, так і художньо-естетичних критеріїв. В ономастиконі поета виділено такі класи поетонімів: антропоніми, топоніми, астроніми, ергоніми. Як художньо значущий елемент поезії Яра Славутича розглядаємо фразеологізми із ВН, а також ад’єктоніми, поетичне значення яких формується на основі відповідного оніма.

Антропоніми – велика група лексики в ідіолекті Яра Славутича, що нараховує близько 600 одиниць та понад тисячу їх уживань. Аналізові цього різновиду онімів присвячено окремий підрозділ ("Антропоніми"), де умовно виділено десять груп поетонімів, кожна з яких має характерні риси.

Перетворення реальних антропонімів на поетоніми зумовлено екстралінгвальними чинниками: ідеологічною спрямованістю поета, історичними відомостями про ім’я особи, її соціальний стан, психологічні, емоційні впливи, культурологічну спрямованість автора. Такі фактори особливо помітні в назвах груп: “Імена представників світових релігій”, “Міфоніми”, “Імена літературних героїв”, “Імена історичних осіб доби Київської Русі”, “ Імена історичних осіб доби козацтва”, “ Імена історичних осіб – політичних діячів”, “Імена культурних діячів України”, “Імена діячів української культури в екзилі”, “Імена митців світової культури”, “Імена сучасників із оточення Яра Славутича”.

Значне місце в художньому ономастиконі Яра Славутича належить онімам-символам. Бібліоніми з групи імен представників світових релігій та міфоніми в поетичній мові мають сталу конотацію і як символи широко вживаються у світовій літературі. Найуживаніші антропоніми з групи імен представників світових релігій: Бог, Христос, Будда, Аллах. У поезії Яра Славутича найчастіше використовуються міфоніми: Дажбог, Кассандра, Лада, Муза, Прометей, Фенікс. Традиційні поетичні символи, відображаючи новий час, нові соціально-історичні умови, в новому лексичному оточенні наповнюються новим смислом і часто передають авторську семантику.

Поетоніми – імена літературних героїв, широко відомі "готові форми", що належать до ірреальної антропонімії, набувають у повторному використанні поета символічних ознак. Вживаючи такі антропоніми, автор спирається на первинну експресію оніма і тим самим естетизує твір. Найпопулярнішим із цієї групи назв у поетичній мові Яра Славутича є Еней.

Імена історичних осіб доби Київської Русі в поезії Яра Славутича, так само, як і імена історичних осіб доби козацтва, символізують переважно славне історичне минуле України, а також деталізують історичні події давніх часів. За їх допомогою розкриваються реальні події або вчинки героїв, що декодуються в контексті поетичного твору. Найуживанішими іменами історичних осіб доби козацтва в аналізованій поезії виступають: князь Володимир, Богдан Хмельницький, Тимош, Мазепа, Іван Сірко. Використання антропонімів доби козацтва у творчому переосмисленні автора спрямоване на образне втілення національної ідеї духовного відродження сучасної української нації.

Імена на позначення історичних осіб – державних керівників, лідерів – мають широкий екстенсіонал (поле конотативного значення), що зумовлюється насамперед авторським світобаченням. Особливістю поетичного ідіолекту Яра Славутича є "літописна" точність у використанні імен державних керівників. Ономастичне поле цієї групи окреслює всі періоди існування України – від Київської Русі до сьогодні. У конотатах домінують внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, національні і соціальні характеристики відповідних антропонімів, що різною мірою виявляються в конкретному поетичному творі. Найуживаніші з поетонімів цього типу Петро Перший і Сталін. Саме з цими іменами автор пов’язує знищення української нації. У поезії Яра Славутича антропонім Сталін виступає символом найзапеклішого ворога українського народу. Численність утворених від імені Сталін ад’єктонімів указує на сталу конотацію авторського поетоніма: сталінська епоха, сталінська людва, сталінська Москва, сталінська тюрма, сталінське підніжжя.

В ідіолекті Яра Славутича наявні імена майже всіх відомих українських письменників. В авторському вживанні такі номінації здебільшого є ідеологемами. На перший план семантичної структури подібних ВН висуваються семи "патріотизм", "національність", "культурна значущість". Іноді автор використовує такі антропоніми з характеристичною метою. Часто згадуваними іменами названої групи є Тарас Шевченко, Максим Рильський. У цих іменах поет уособлює вершинні здобутки національної літератури.

У дослідженій групі імен діячів української культури в екзилі фігурують певною мірою нові для українського загалу антропоніми (Я. Рудницький, Є. Онацький та інші). Автор, залучаючи ці імена, відкриває нову сторінку в сучасній українській поезії. Просвітництво і культурні надбання численної української діаспори добре відомі в Канаді, а на материковій Україні етап знайомства з ними розпочався не так давно. Яр Славутич, палкий патріот своєї країни, закарбував у поезії образи талановитих  співвітчизників. Особливістю описуваних тут поетонімів є авторська конотація, яка не є стійкою і може бути змінена різними авторами залежно від їхнього ставлення до ономаоб’єкта.

Традиційними елементами поетичної мови є імена митців світової культури, кількість і конотації яких змінюються в різних авторів. У поезії Яра Славутича ця група поетонімів є однією з найбільших. Автор широко використовує відомі прізвища представників культури Заходу і Сходу – імена письменників, художників, скульпторів. У контекстах окремих поетичних творів вони виконують інформаційну, характеристичну, естетичну, текстотвірну функції. Остання виявляється як наслідок дії в контексті попередніх, в активному використанні антропонімів як засобів когезії (пов’язування структурних елементів тексту), а також у тому, що поетоніми стають домінантами, які внутрішньо організують текст поетичного  твору. Конотації поетонімів мають широкий асоціативний спектр, де поєднуються національні та загальнолюдські культурні цінності. Найуживанішими з виділених імен митців світової культури стали антропоніми Шекспір і Данте. Для автора Шекспір – один із взірців світової літератури. В одному з творів поет символічно показує зустріч Шевченка й Шекспіра, вбачаючи багато спільного в долі видатних митців різних культур.

Особливістю ідіолекту Яра Славутича є вживання антропонімів на позначення сучасників із оточення поета. До цієї групи ввійшли імена людей, мало відомих або й зовсім не відомих українському читачеві. Яр Славутич – сучасний поет, і нові імена в його творах можна вважати поетонімними неологізмами, бо кожне ім’я виступає з авторською конотацією. Читач стає свідком народження нових символів нашого часу, проте стійкість конотата назви перевіряється тільки в діахронічному плані.

Лінгвостилістичні ознаки антропонімів у поезії Яра Славутича визначаються такими функціями: 1) ім’я на позначення центрального героя твору, створення цілісного образу; 2) ім’я як допоміжний елемент для розкриття образу або ідеї твору; 3) ім’я, використане для відтворення колориту епохи; 4) ім’я з етимологічною інформацією; 5) ім’я для поширення семантичного поля контексту; 6) ім’я для оцінки автором різних понять, подій; 7) ім’я для узагальнення ознак одним представником або для індивідуалізації особливостей певної категорії представників; 8) ім’я з асоціативним змістом. Яр Славутич часто стирає межі між реальним і фігуральним значенням антропонімів, що є характерним явищем поетичної мови. Він оперує реальними образами як словесними фігурами. У поетичній мові це прийом зворотної реалізації.

Поетонім у контексті означає не так назву особи, як закріплені за ім’ям конотати. Зміна історико-соціального тла передбачає і зміну статусу антропоніма, зміну його оцінки в межах соціуму. Так у Яра Славутича як представника української діаспори визначаємо традиційне вживання міфонімів, імен історичних осіб доби Київської Русі, імен літературних персонажів, імен представників світової культури. Ці оніми мають стійку конотацію та давню традицію вживання їх як поетонімів.

Відзначено особливості використання антропонімів інших груп. Антропонімійні образи представників світових релігій різняться не тільки кількісним показником, а й якісною оцінкою автора. Поет не заперечує існування різних релігій, хоча християнську віру вважає за істину. Онім Бог та його лексичні варіанти (Творець, Світотворець), а також Христос (Спаситель, Месія) є художніми елементами тематично різних творів.

Імена історичних осіб доби козацтва у творчості Яра Славутича є засобом вираження національної ідеї. Порівняно з поетичними ономастиконами інших українських сучасних поетів антропоніми у мові Яра Славутича переважають кількісно. Можна сказати, що автор повертає через антропоніми в сучасну українську поезію національні образи козаків, і вони стають надбанням світової літератури.

Нетрадиційна конотація властива іменам історичних осіб політичних діячів. На конотацію цих поетонімів перш за все вплинули національна, громадянська, особистісна позиції письменника. Для декодування семантичного поля поетонімів названої групи слід враховувати названі вище чинники.

Імена культурних діячів України, а також діячів української культури в екзилі, що функціонують у творах Яра Славутича, підносять вартість його поезії не тільки в поетико-стилістичному аспекті, а й національно-інформаційному. Традиційно вживані в українській поезії антропоніми Шевченко, Леся Українка, Франко, Рильський автор доповнює іменами поетів-неокласиків, письменників різних періодів української літератури, вводячи їх у загальноукраїнський культурний контекст.

Імена сучасників поета відбивають родинні зв’язки, професійні, ідеологічні, антагоністичні стосунки. Ці поетоніми дають додаткову інформацію про самого автора, про його світогляд і позиції, що має важливе значення для декодування його віршів.

У другому підрозділі ("Топоніми") розглянуто особливості формування складу топонімів художнього твору, прийоми їх використання, ширше – авторські спроби формування й окреслення простору художнього тексту.  Художній топонімікон Яра Славутича охоплює близько 500 одиниць і понад тисячу слововживань. У топоніміконі поета виділено групи: макротопоніми, хороніми, ойконіми, гідроніми, урбаноніми, ороніми, дримоніми, інсулоніми. У кожній групі визначено характерні ознаки використаних онімів – їх кількісні показники, функціональне навантаження основних, традиційно вживаних в українській поезії топонімів.

Однією з особливостей топонімікону Яра Славутича є всеохопність географічного простору. Топоніми часто виступають домінантами у поезії Яра Славутича, завдяки чому автор досягає сконцентрованості, оформленості тексту, підкреслює в динамічних явищах статичні властивості. Статична форма топоніма в поетичному тексті Яра Славутича здебільшого наповнена динамічним рухом історії або розвитком культури.

Традиційною функцією топонімів у поетичних творах Славутича вважаємо хронотопну. Топоніми не тільки вказують на час або якусь подію, а й виступають виразниками ідей автора, мають більш широкий екстенсіонал, часто є ідеологемами (Москва, Сахалін, Соловки, Байкал, Винниця, Биківня, Харків, Рим, Ватикан). Москва в поезії Славутича виступає знаком загарбницької щодо України політики. Топоніми Сахалін, Соловки, Байкал символізують жахи заслання, насильницького відчуження українців від Батьківщини. Винниця, Биківня, Харків нагадують про масові знищення людей під час війни. Рим, Ватикан символізують напрями сучасної світової політики, якій автор намагається дати власну оцінку. Топоніми виконують функцію історизмів (Батурин, Београд, Каяла, Трипіль, Посулля) чи стають символами історичних подій (Полтава, Жовті Води). Такі топоніми зберігають конотацію, на формування якої вплинули зміни, пов’язані з історією, минулим Української держави. У поезії Яра Славутича вони мають  художньо-естетичну значущість.

Поетоніми цього класу поліфункціональні. У різних поетичних контекстах автор актуалізує один із конотатів топоніма, часто не заперечуючи при цьому інші. Іноді він використовує топоніми в локально-топографічній функції з метою надання зображуваному реалістичної точності. Серед найуживаніших топонімів: макротопоніми – Україна, Росія, Канада, Візантія, Ватикан; хороніми – Галичина, Херсонщина, Карпати, Крим, Донбас, Кубань, Сибір; ойконіми – Київ, Москва, Запоріжжя, Львів, Рим, Винниця, Січеслав, Одеса, Херсон, Банкок, Едмонтон, Манітоба, Благодатне, Великий Луг, Гурівка; гідроніми – Дніпро, Дінець, Дін, Чорне море; урбанонім – Хрещатик; оронім – Парнас.  

Поетоніми Україна, Канада, Херсонщина, Крим, Київ, Запоріжжя, Херсон, Едмонтон, Манітоба, Благодатне, Великий Луг, Гурівка, Дніпро, Чорне море асоціюються у творчості письменника із його "подвійною" батьківщиною. Українська Батьківщина й Канадська Україна – неподільний світ поета. Зазначені поетоніми у лексико-семантичному полі художніх творів Яра Славутича виступають контекстуальними синонімами.

Особливістю використання топонімів у поезії Яра Славутича, крім кількісного показника, є топонімна "насиченість" творів – відношення кількості топонімів до кількості лексичних одиниць в одному творі. У назвознавчому (за словами автора) вірші "Канадська географія" використано 22 топоніми на 60 лексем, що становить 37 відсотків. Частотність слововживання топонімів у поезії переважає над частотністю вживання антропонімів. Найпродуктивнішими є топоніми: Україна – 60 уживань, Дніпро – 43, Москва – 37, Київ – 28, Запоріжжя – 12, Львів – 11, Рим – 11, Січеслав – 10, Винниця – 9, Дін – 8, Дінець – 7,  Чорне море – 7. Активність антропонімів – до 6 вживань (крім назв: Бог – 25 позицій і Христос – 11).

В ідіолекті Яра Славутича зафіксовано архаїзми (Русь-Україна, Царгород, Лтава, Січеслав, Яр-Бористен, Хвалинське море); стилізовані топоніми (Куява, Куявська Русь, Магілеу,); топонімні перифрази (Хрещатик – Володимира хрещата криця; Луб’янка – Йвана Лютого коморя); нетранслітеровані топоніми (Магілёў, Дняпро, Pacific Grove), які надають поетонімам додаткової експресії. Автор майстерно використовує географічні назви для висвітлення певних елементів соціальної культури та підкреслення певних звичаїв (Свята Софія Царгородська, Британський музей, Єгипетський обеліск, вежі Віндзору, Кельнський собор, Спарта, Таж Магал). У поетичній мові Яра Славутича топоніми служать засобом поєднання протилежних тенденцій – абстрагування і конкретизації.

У наступних підрозділах розглядаються кількісно менші групи власних назв: астроніми, ергоніми, а також фразеологізми з онімами та ад’єктоніми. Астроніми в поетичних творах допомагають автору окреслити цілість картини світу. Свій вибір письменник зупиняє на астронімах, з якими люди пов’язують своє існування – Всесвіт, Сонце, Земля, Марс. У їх використанні автор не відступає від світових традицій.

Характерною ознакою поетичних творів Яра Славутича на політичні теми є ергоніми. Ергоніми – ВН на позначення ділового об’єднання людей, зокрема спілок, організацій, установ, корпорацій, підприємств тощо. В ідіолекті письменника зафіксовано такі ергоніми: Ліга Націй, УПА, “Галичина”, радгосп “Скотар”, Дніпрельстан, Запоріжсталь.

У поетичних творах Яра Славутича наявні фразеологічні одиниці (ФО) з традиційним уживанням  і фразеологізми, що виражають сучасні поняття, зокрема ФО з компонентами антропонімами – іменами літературних героїв (голокостів новий Одисей); історичних осіб (хоробрість Богуславки, меч Архистратига); митців (палання Лесі, вогонь Теліги). Виділено авторські ФО з топонімами: "Москва однакова… добра не жди"; "Дранг нах Зюден". На відміну від особових імен, для яких основною є функція репрезентації, онімічні компоненти фразеологізмів можуть контекстуально виражати інтерпретований у мовній свідомості асоціативний смисл, що повною мірою підтверджено фразеологічним матеріалом у поетичному ідіолекті Яра Славутича.

Численну групу поетичної лексики в ідіолекті письменника становлять апелятиви, утворені від ВН – катойконіми (іменники на позначення осіб від топонімів) й ад’єктоніми (відтопонімні прикметники). Катойконіми: бойки, буковинці, вірмени, галичани, грузини, естонці, кельти, латиші, лемки, литвини, осетин, поляни, русини, сербин, таври; іменники, утворені від власних імен: адамчук – від Адам, ленінці – від Ленін, махни – від Махно, петлюрівці – від Петлюра, нові чингісхани – від Чингісхан, роксоляни – від Роксолана. Такі апелятиви несуть смислове навантаження ВН як символа із стійким конотатом. Катойконімам властива найбільша стійкість ідентифікаторів – вони наближаються до термінів. Потрапляючи в контекст поетичного твору (див: "Хитнулась, Вільнюсе, твоя хода. Та ще бідніші латиші й естонці, Яких бере беретова орда"), вони можуть формувати семантичне поле і створювати підтекст художнього цілого.

Топоніми й ад’єктоніми, використані Яром Славутичем у поетичних творах, уважаємо мовностилістичним засобом відображення його суб’єктивного просторового світу. Автор намагається ввести українську літературу в контекст світової культури як органічну і невіддільну її частину, показуючи топологічну картину світу. Топоніми – шар лексики, за допомогою якого інтернаціоналізується поетичний світ письменника. Топоніми здатні водночас ідентифікувати об’єкт і змінювати конотації залежно від історичних умов. Сукупність різних конотацій або виокремлення певного конотата зумовлює образне та емоційно-оцінне осмислення топоніма, його семантизацію та естетизацію в контексті поетичного твору.

Розглянуті топонімні одиниці як елемент ідіолекту письменника дають можливість окреслити семантичні поля художнього світу автора. Яр Славутич використовує в поетичній мові реальні топоніми. До їх складу входять архаїчні і сучасні географічні назви; топоніми на позначення світових та українських топооб’єктів. На цьому тлі виділяються російські топоніми, які в поетичних творах автора мають переважно негативно-оцінну конотацію ідеологічного характеру.

Головною стилістичною функцією топонімів є номінативно-ідентифікаційна, коли географічна назва виступає як хронотоп. Часто топоніми вживаються для характеристики, опису подій, явищ як допоміжні елементи. Їх сукупність створює в авторській мовотворчості топонімічне поле, яке стає підґрунтям лексико-семантичного прирощення в контексті окремого поетичного твору чи всієї творчості письменника.

У третьому розділі - "Власні назви як засіб поетики Яра Славутича" – розглядаємо функціонування онімів у поетичній мові автора. Розділ складається з двох параграфів. У першому з них визначено типові словотворчі та синтаксичні особливості використання ВН. Конотативні відтінки значення, що є незначними в окремому онімі, стають домінантними в контексті поетичного твору, коли відповідний онім реалізується на тлі інших його варіантів. Крім того, кожний варіант у свою чергу стимулює конотацію компонентів свого ряду. Наприклад: Дніпро, Дняпры, Славута, Славутич, Славутиця, Бористен, Яр-Бористен. Кожна назва виявляє унікальну конотацію і прогнозує сприйняття й оцінку художнього образу.

У першому підрозділі виділено морфологічні різновиди поетонімів, синтаксичні особливості поетичного вживання ВН, а також способи семантичної актуалізації ВН. До морфологічних різновидів поетонімів відносимо нетранслітеровані оніми, деформовані ономастичні одиниці, а також словотвірні й лексичні варіанти ономаодиниць. У морфологічних різновидах спостерігається вживання різних форм антропонімів: гіпокористики, пейоративи, демінутиви, аугментативи, а також різні формули онімів: ім’я, ім’я по батькові, прізвище, прізвисько, а також їх поєднання. Зі стилістичною настановою автор уживає нетранслітеровані оніми та архаїчні форми топонімів. Явища варіативності й синонімії онімів у поетичній мові зумовлюють різну конотацію ВН.

До синтаксичних особливостей поетики ВН належать зміна порядку слів у реченні, пропуск назви об’єкта сприйняття, ампліфікація (перелічення й нагромадження ВН), сілепсис (порушення правил узгодження синтагм за родами, числами, особами або часом). Особливості семантичної актуалізації онімів визначаються в художніх тропах.

Аналіз риторичних фігур, художніх тропів у поезії Яра Славутича, домінантами яких виступають ВН, дозволяє зробити висновок про естетичну значущість останніх. Автор використовує в художніх творах антропоніми як розширюючу або звужуючу синекдоху, топоніми – як антономазію; топоніми й антропоніми вживаються у простій або розгорненій метафорі, у порівняннях, у персоніфікації, ВН виконують функції метонімії, епітета. Автор широко використовує художні прийоми повтору, звертання, в яких домінують оніми. У поезії Яра Славутича можна виділити ономастичну анафору – повторення онімів на початку строф, ономастичну епіфору – повторення кінцевих елементів строф, ономастичну анепіфору – кільце строфи. ВН актуалізують образні структури художніх тропів. Аналіз засвідчує, що художня ономастика у творах – характерний елемент поетики Яра Славутича.

Семантичну актуалізацію поетонімів визначає мікроконтекст або контекст усього твору. Розглядаємо здатність онімів до зміни семи: назва міста – народ, який проживає там, типізоване ім’я, ім’я – релігія. До засобів актуалізації семантики поетонімів відносимо апелятивацію або зворотне явище – онімізацію апелятива. Семантичні зміни спостерігаються в процесі метафоризації ВН. Виступаючи елементом порівняння в контексті, поетонім актуалізує індивідуалізований конотат. Використання ономастичних рядів, об’єднаних одним конотатом, посилює експресивно-чуттєві можливості поетоніма. Природним для онімів уважається позиція звертання. У творчості Яра Славутича це один із вагомих засобів поетики.

 У другому підрозділі розглядаємо антропоніми й топоніми як назви творів. Співвідношення заголовка, елементом якого виступає ВН,  з текстом твору Яра Славутича неоднозначні: заголовок може виділяти основну тему (Канадська географія, Гаральдів плач, Олег у Цар-граді, Розрита Винниця); наголошувати на події або сюжеті (На Купала, Полтавська битва, Похорон Василя Гавриляка, Тереля, Кенгірське повстання, Боровики); на часі і / або місці дії (До читачів Чикаго, Україна, 1960-1970, Палац у Батурині, Поблизу Кривого Рогу, Після Шеварнадзе); може вказувати на ім’я персонажа (назви портретів), а через нього на тему, ідею поетичного твору. Тобто заголовок у творчості Яра Славутича означає не лише учасників ситуації, а й саму ситуацію, нерідко те й інше одночасно і, таким чином, виступає ключем до інтерпретації поетичного тексту. Така багатоплановість заголовка є відображенням суті структурно-семантичної організації віршованого твору, яка виявляється на лексико-семантичному рівні.

Власна назва – місткий мовний засіб поетики Яра Славутича, здатний при  мінімальній довжині переосмислюватися й розширювати свою семантику до обсягу семантики поетичного твору або циклу творів. Поетоніми несуть подвійне навантаження, виступаючи в ролі заголовків. Онім функціонує як ідентифікатор художнього цілого. Водночас забезпечує внутрішній і зовнішній асоціативний зв’язок із контекстом твору.

У четвертому розділі - "Культурно-історична самобутність ономастичного тезаурусу Яра Славутича" – сформовано ономастичні поля, які окреслюють авторські картини світу. Тезаурус особистості – це система знань і понять, а також лексем, через які вони виражені. Однією з важливих особливостей тезаурусу є його здатність моделювати лексико-семантичну систему мови, давати наочну картину того, що прийнято вважати неохопленим, відкритим класом одиниць. В ідіолекті Яра Славутича таким класом виступають ВН.

Схема тезаурусу Яра Славутича становить один із варіантів авторської картини світу, зорієнтованої на відображення думки значеннями ВН. Особливість ономастичного тезаурусу письменника в тому, що поетоніми групуються навколо однієї теми, з якою вони пов’язані і смисл якої певною мірою розкривають. Аналіз смислової структури поетонімів на рівні лексико-семантичних варіантів дає можливість розкрити семантичний потенціал онімів не лише в конкретному художньому тексті, але й художньому узусі, а це є спробою осмислити загальномовну значущість ВН.

Поетоніми об’єднані в онімічний тезаурус Яра Славутича, що є складником ідіолекту поета і позначає поняттєві та лексичні зони, через які взаємодіє онімічний тезаурус особистості з реальним онімічним простором, відображаючи осіб, події, явища, які стали для поета визначальними. Авторський онімічний тезаурус виявляє системні відношення ВН із загальномовним тезаурусом.

Онімічний тезаурус Яра Славутича (ВН або словосполучення з онімами) визначаємо як модель понять, що відображають картину світу поета. Лексика онімічного тезаурусу Яра Славутича відображена за принципом укладання ВН (антропонімів і топонімів) у рубрики через системні семантичні зв’язки онімів. До лексико-семантичного поля окремої картини світу можуть входити оніми різних епох. Вони виконують характеристичні, дейктичні, асоціативні функції.

Усього визначено десять авторських картин світу, назви яких переважно подає сам поет у контекстах творів: "Віки Олега", "Віки Богдана", "Вік Тараса і Франка", "Революція 1917 р.", "Велика Вітчизняна війна", "Сталінська епоха", "Радянська і пострадянська епоха", "Подорожі", "Українська батьківщина", "Канадська батьківщина".

Основою авторського поетичого ономастикону є реальний онімічний тезаурус, художньо осмислений і перетворений письменником. Індивідуальне світосприйняття автора фільтрує його і відбирає не лише широковідомі оніми, що є традиційними символами у художніх творах, а й інші, такі, що мають полярні понятійні значення (із нестійкою конотацією).

Аналіз використання антропонімів і топонімів у поетичному мовленні Яра Славутича дає підстави для висновоку, що вони є невіддільним складником у зображенні авторських картин давньої України, козаччини, військових подій,  мандрівних вражень, сучасної політичної боротьби та культурного розвитку. Художній ономастикон у поезії Яра Славутича є своєрідним діалогом різних культур – східної і західної, давньої і сучасної. Статичний та динамічний аспект художньої ономастики зумовлює синтез статичних і динамічних рис індивідуального образу простору в поезії. Динаміка художнього простору виявляється в його здатності до трансформації, до "перетікання" одного в інше.

Дослідження системних відношень поетонімів у тематичних рубриках демонструє процес формування онімічного тезаурусу Яра Славутича. Кожна з рубрик має свої лексико-семантичні особливості. Стійкість авторської конотації онімів залежить від історичного періоду, оспіваного поетом, – чим давніший період, тим більш стійка конотація ВН і рельєфніша їх етнокультурна маркованість. У поезії Яра Славутича вона має виразно національний характер.

У "Висновках" відзначено такі положення:

1. Ідіолект Яра Славутича формувався на ґрунті української, античної та західноєвропейської літературних традицій. До складу художнього ономастикону входять антропоніми (найбільша група), топоніми, космоніми (найменша група), ергоніми, а також фразеологізми з ВН та ад’єктоніми. Ономастичний матеріал відбиває ідейно-художні настанови автора. Важливим чинником постійного звертання до ономастики стали також ситуативні обставини життя Яра Славутича. У поетичному ономастиконі Яра Славутича відзначаємо кілька культурологічних джерел: фольклорне, міфологічне, античне. Авторська ономастика виділяє українські й світові, західні і східні ВН. Публіцистичний характер значної частини поезій Яра Славутича зумовлює використання реальних антропонімів і топонімів. До екстралінгвальних факторів процесу поетизації ВН у досліджуваному ідіолекті відносимо частоту їх образного вживання та різноманітність індивідуально-авторського використання, а також історичні умови написання поетичного твору та ідеологічні й соціально-естетичні позиції автора.

2. Ономастичні одиниці у структурі художніх текстів Яра Славутича  виступають у ролі поетонімів із різними конотативними відтінками значень. Виступаючи своєрідними художніми знаками, вони часто превалюють над іншими лексичними групами, включаються в систему тропів і фігур, що посилює їх естетичні потенції як важливого чинника формування індивідуально-авторського стилю письменника, його ідіолекту.

3. Поетизація ВН відбувається в контексті поетичного твору, циклу творів або усієї творчості письменника. Основними способами перетворення онімів на поетоніми є фонетико-морфологічний (деформація, нетранслітерація, варіативність – дублети і синоніми), синтаксичний (оніми як елементи стилістичних фігур – анафори, антитези, градації, інверсії, паралелізму, риторичного звертання, питання, еліпсу, епіфори, кільця строфи, асиндетону, полісиндетону, а також тропів – алегорії, гіперболи, іронії, літоти, метафори, метонімії, уособлення, перифраза, синекдохи, порівняння, епітета). Семантична трансформація ВН у художньому тексті спирається на функціонально-граматичні та контекстуальні особливості їх уживання.

4. У порівнянні ономастикону Яра Славутича із поетичним ономастиконом Тараса Шевченка, який дослідила І.Герус-Тарнавецька (понад 1000 ВН) простежуються як спільне, так і відмінне в художньому вживанні ВН обома поетами. У Шевченка, на думку дослідниці, переважають назви з історії України (Конашевич, Наливайко, Гонта, Залізняк, Палій, Дорошенко, Мазепа, Полтава, Жовті Води, Корсунь, Берестечко та ін.) та назви, пов’язані з історією світу (Конєцпольський, Чернецький, Петро I, Катерина II, Наполеон III, Нерон, Декій, Сарданапал, Сіракузи, Альбано, Сибір та ін.). Яр Славутич також приділяє велику увагу історичній ономастиці, але ономастикони поетів у цілому мають суттєві відмінності. На дослідженому матеріалі можна спостерігати зміни використання ВН різними авторами, зміни власне ономастиконів у синхронному або діахронному планах. Це перспектива майбутніх ономастичних розвідок.

5. Сформований ономастичний тезаурус Яра Славутича відображає авторську картину світу та відбиває індивідуальність світогляду поета в мовному вираженні. Культурно-історична самобутність поетонімів письменника не тільки проходить через усю систему його художньої ономастики, але й досить виразно характеризує автора з погляду національної належності, сприйняття ним культурно-історичних надбань свого народу  й усього світу. Поетичний ономастикон митця вбирає і концентрує риси світогляду, національної ментальності, психології поета як представника української діаспори.

6. Дослідження художньої ономастики в ідіолекті Яра Славутича дає право говорити про неї як про важливий виражальний засіб творчої особистості, певну розвинену систему, динамізм якої базується на взаємозв’язку інтралінгвальних та екстралінгвальних чинників і наочно відбиває процес індивідуально-авторського пізнання дійсності.