ГІДРОНІМІЯ БУКОВИНИ (назви непротічних вод)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено територію дослідження, подано короткі відомості з історії Буковини. Тут же визначено мету і завдання роботи, основні принципи і методи аналізу, охарактеризовано об’єкт та джерела дисертаційного дослідження, вказано на зв’язок  з науковими програмами, планами і темами кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, розкривається новизна, практичне значення одержаних результатів.

У І розділі – “Історія вивчення гідронімії Буковини”– висвітлено історіографічні аспекти досліджуваної теми.

Українська гідроніміка комплексно почала розвиватися з кінця 50-х років ХХ століття – часу, коли відбулися ІV-й (Москва, 1958) і V-й (Софія, 1963) Міжнародні з’їзди славістів, Міжнародна ономастична конференція (Краків, 1959), І-а Республіканська нарада з питань топоніміки та ономастики (Київ, 1957), Конференція з питань ономастики (Будапешт, 1958) та ін. На цих форумах утвердився погляд на гідроніміку як на органічну складову історичної та порівняльно-історичної лексикології.

Ґрунтовне вивчення української гідронімії відображено у працях: І.Муромцева “Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)” (1966), О.Стрижака “Назви річок Запоріжжя і Херсонщини” (1967) і “Назви річок Полтавщини” (1969), М.Трубачова “Названия рек Правобережной Украины” (1968),  А.Корепанової “Словотворчі типи гідронімів басейну Нижньої Десни”(1969), Є.Отіна “Гідронімія Східної України” (1977) і “Гідронімія Нижнього Подністров’я” (1981), Л.Масенко “Гідронімія Східного Поділля” (1979), З.Франко “Граматична будова українських гідронімів” (1979),”Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектник зв’язках” (за редакцією І.Желєзняк) (1981), О.Карпенко “Назви річок Нижньої Правобережної Наддніпрянщини”(1989), В.Шульгача “Гідронімія басейну Стиру” (1993), В.Лучика “Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя” (1996) та ін. Укладено “Словник гідронімів України”(1977) (укладачі: І.Желєзняк, А.Корепанова, Л.Масенко, Є.Отін, О.Стрижак та ін.).

Першою спробою дослідження гідронімії Карпат є розділ у монографії Я.Рудницького “Nazwy geograficzny Bojkowszczyzny” (1939), де подається етимологічний аналіз назв водних об’єктів Бойківщини.

Початки буковинської української топоніміки пов’язані з іменем та діяльністю історика, дійсного члена НТШ Мирона Кордуби (1876-1947). Найбільшу наукову цінність становлять його рукописні матеріали, що зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. Записи вчений проводив сам, чимало відомостей йому подали учні українсько-німецької гімназії (у 1907-1910 рр.). На 50-ти картах, які безпосередньо стосуються досліджуваної території, зафіксовано 131 гідронім. У зборі матеріалів історикові допомагали також буковинські письменники та громадські діячі Дмитро Загул, Корнило Ластівка та Іван Василашко.

Частина гідронімів, які зібрав М.Кордуба, наведена у монографії Ю.Карпенка “Топонімія Буковини” (1973). У ній вміщено словник буковинських гідронімів (902 назви). Оскільки річкові назви, на відміну від найменувань поселень, як правило, не мають усталених офіційних назв, у заголовок статей Ю.Карпенко виносив найпридатнішу для літературного вжитку лексему. Поза увагою дослідник залишив гідроніми – назви непротічних вод. У висновках монографії вчений, зокрема, відзначив, що характерною прикметою буковинської топонімії є її східнослов’янська, українська основа.

Учень Ю.Карпенка, чернівецький краєзнавець В.Великий, теж зібрав у 60-70-х роках ХХ століття у різних районах області власну картотеку гідронімів Буковини. Проте в цих матеріалах переважають назви протічних вод: річок, ручаїв, потоків тощо, значно менше зафіксовано назв непротічних вод. Спостереження над гідронімією Буковини частково викладені у тезах його виступів на наукових конференціях “Славяно-молдавские взаимосвязи в гидронимии Новоселицкого района Черновицкой области” (Чернівці, 1966) та “Семантика микротопонимов Буковины” (Дніпропетровськ, 1968).

Окремі буковинські гідроніми, які походять від народних географічних термінів, аналізуються у дисертації І.Чеховського “Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті (утворення на базі народної термінології)” (1996). Дослідник склав історико-географічний (топонімний) словник Чернівецької області (понад 10 тисяч мікротопонімів), який містить народні географічні терміни – базові назви місцевої мікротопонімії, їхні основні значення, етимологію, лексико-семантичні паралелі в інших реґіонах України.

Лише принагідно ойконімія та мікротопонімія (гідронімія) Буковини розглядалася також у працях Ф.Міклошича (“Die Bildung der Ortsnamen aus Personennamen im Slavischen”, 1865;  “Die slavischen Ortsnamen aus Appellativen” 1872), Д.Веренки (“Topographie der Bukovina zur Zeit ihrer Erwerbung durch Osterreich”, 1895), М. Кордуби (“Найдавніші оселі на Буковині”, 1905), Г.Вейганда (“Ursprung der Sudkarpathischen Flussnamen in Rumanien”, 1921), М.Сергієвського (“Топонимия Бессарабии и ее свидетельство о заселении территории”, 1946).

Таким чином, аналіз найосновніших наукових праць свідчить, що гідронімія Буковини, а особливо назви непротічних вод, вивчена недостатньо, що й зумовило науково-пошукову діяльність дисертантки.

У ІІ розділі – “Відапелятивні гідроніми Буковини” – здійснено системний лексико-семантичний опис гідронімів, базовою основою для утворення яких була апелятивна лексика. В результаті дослідження визначено, що з апелятивною лексикою можна пов’язувати походження  71 відсотка назв малих гідрооб’єктів Буковини. Семантичний зв’язок між апелятивом і гідроосновою може бути як безпосереднім – сам об’єкт цілком реально відповідає лексичному значенню апелятива, так і опосередкованим – в основу номінації мікрооб’єкта покладено принцип близкості номінованого об’єкта до певної реалії. Важливим етапом лексико-семантичного аналізу гідронімів є з’ясування можливої участі того чи іншого апелятива у називанні географічного об’єкта.

У першому підрозділі – «Гідроніми, які походять від географічних термінів» – висвітлюється генеза гідронімних утворень, базою яких є лексеми на означення географічних об’єктів. Тісний зв’язок між географічною номенклатурою і гідронімами зумовлюється тим, що географічна лексика складає основну базу для найменувань мікрооб’єктів. Зі всієї сукупності гідронімного матеріалу Чернівецької області (понад 1500 найменувань) 34 відсотки назв непротічних вод можна пов’язувати з географічними термінами, що відповідно становить приблизно 50 відсотків від усіх відапелятивних утворень гідронімів. Багатство географічної номенклатури зумовлює те, що в гідронімії часто вказується не якась ознака об’єкта, а називається сам об’єкт, тобто апелятиви використовуються у функції гідронімів без будь-яких словотвірних змін. Напр.: став Став, криниця Криниця, копанка Копанка, мочар Мочар, болото Болото, озеро Озеро та ін. Оскільки особливість географічного середовища спричиняє розмаїття варіантів назв, виділяємо відповідно кілька лексико-семантичних підгруп, які розглядаємо в окремих параграфах.

Найбільшою серед відапелятивних утворень є група назв гідрооб’єктів, які походять від географічних термінів, що позначають непротічні води (17%): Бульбона, Вікно, Волока, Безодня, Копанка, Криниця, Нора, Став, Озеро, Саджавка, Чишма. Базою для утворення  гідронімів стали географічні терміни, що позначають болото і заболочену місцевість (11%): Багно, Балта, Болото, Гнила, Грузь, Калабаня, Млака, Мочар, Руда, Топило. Особливу групу творять гідроніми, які походять від орографічної термінології (6%). У більшості назв географічні терміни, які позначають орографічні об’єкти, вказують на елементи рельєфу досліджуваної території, напр.: Гребля, Гряда, Долина, Жолоб, Кадуб, Купина, Корито, Окіп, Фоса, Шанець.

Основу гідронімії Буковини складають номінації слов’янського походження. Вони відзначаються прозорою етимологією, є досить пізніми утвореннями на базі української мови. Більшість гідронімів відображає основні лексичні особливості сучасної української мови. Однак є утворення на базі запозичених термінів, передусім з латинської, німецької, румунської мов. Деякі з цих лексем адаптувалися до системи української мови і побутують у місцевому мовленні як усталені географічні терміни, напр.: фоса, шанець, чишма, салатурі та ін.

У другому підрозділі «Лексико-семантична природа інших відапелятивних гідронімів» розглянуто 286 назв (19 %), які характеризують гідрооб’єкт за конфігурацією, об’ємом, протяжністю і глибиною, особливостями дна : болото Кругле, став Великий, криниця Широка, криниця Глибока, став Плиточний, а також характеризують якість води ( її колір, смак, ступінь чистоти, температуру): криниця Біла, став Чорний, криниця Сіркова, криниця Слатина (рум. slatina “прозора”), болото Гниловоди, криниця Студениця,  вказують на інші ознаки об’єкта, зокрема: час або спосіб його виникнення, місце та порядок розташування (став Старий, став  Верхній, став Сьомий);  наявність певних рослин, тварин, птахів, вказують на топографічні особливості або на зв’язок з іншими об’єктами  (болото  Очерет, став Рогоза, став Гусячий, став Садовий, озеро Полянське та ін.).

Серед інших відапелятивних гідронімів  вирізняємо 59, або 4% найменувань гідрооб’єктів, які містять вказівку на територіальну приналежність об’єкта, напр.: став Заводський, криниця Залізнична, криниця Солдатська, став Райкомівський, став Шкільний, став Церковний, криниця Бригадна; та назви непротічних вод, мотивовані етнонімами (1%), напр.: криниця Турецька, став Циганський, озеро  Кацапське, болото Татарське, криниця  Німецька та ін.

У нашому матеріалі засвідчено 48 гідронімів (3%), назви яких вказують на їх розташування відносно інших природних або збудованих людьми об’єктів: Кирниця коло верби, Кирничка коло грушечки, Став за селом, Ставок на очереті, Стави під лісом, Криничка коло хреста, Криниця коло церкви, Ставок коло монастиря, Став коло ферми, Кирниця коло школи та ін.

У ІІІ розділі – «Гідроніми відонімного походження» – аналізуються назви непротічних вод, походження яких слід пов’язувати з іншими класами власних назв. Установлюється зв’язок між гідронімами та їхніми твірними основами, вказується на особливості пропріальної номінації, збереженої в гідронімах, утворених від онімних основ. У залежності від онімної основи поділяємо гідроніми на чотири основні групи: відантропонімні, відойконімні, відгідронімні, відмікротопонімні. Аналізові гідронімів кожної з груп присвячено окремий підрозділ.

У першому підрозділі «Відантропонімні утворення» розглянуто гідроніми, базовими основами для утворення яких є антропоніми. Серед відантропонімних гідронімів  виокремлюємо назви, утворені: 1) від християнських особових імен (у повній офіційній, діалектній, гіпокористичній і демінутивній формах)  (2,5%): став Гаврилів, криниця Несторова, криниця Василева, став Волексів, криниця Гандратієва, криниця Нуфрейова, криниця Ваньова, криниця Думітрова, криниця  Демкова та ін.;

2) від прізвиськ (прізвищ) з християнськими іменами різної структури в основах (4%): криниця Арсенюкова, криниця Гащукова, криниця  Дани­лякова, став Миронцевий, криниця Несторякова, криниця Романюкова та ін.;

 3) від прізвищ (прізвиськ) зі слов’янськими відапелятивними іменами чи, можливо, пізнішими прізвиськами в основах (3%): криниця Баранова, криниця Вовкова, криниця Бібова, криниця Гудзова, криниця Кугутова та ін.;

4) від антропонімів (прізвищ) відпрізвиськового походження  (1,5%): криниця Бомкова, криниця Лисакова, криниця Свистянова, криниця Пріснакова та ін.;  

5) від прізвиськ (прізвищ) неслов’янського походження  (1%): криниця Гакманова, криниця Мунтянова, криниця Урсулякова, криниця Гершкова та ін;

6) від прізвищ, утворених від назв занять або професій  (1,5%): криниця Гончарева, криниця Колісникова, криниця Ковальова, криниця Рибакова та ін.

          7) від андронімів  (1%): криниця Банчишина, криниця Василишина, криниця Григоришина, криниця Грабишина та ін.

Частина гідронімів є двочленними складеними утвореннями, в яких означуваним компонентом найчастіше виступає географічний термін. Такі назви водних об’єктів у формі Genetivus singularis становлять 2,5 % досліджуваних гідронімів: Криниця Баланецького, Став Мудрицького, Озерця Владянка, Кірниця Довбуша, Кирничка Варварішки,  Криниця Жуковської та ін.

Три відсотки буковинських найменувань непротічних вод становлять складені двокомпонентні назви (антропонім + номенклатурне слово), напр.: болото Курашова Балта, Тодорошева Млака; і чотирикомпонентні утворення, основи яких мають безпосередній зв’язок з гідрооб’єктом, напр.:  Мельничукова кирниця в Когутівці,   Тодосанів став в окопі,  Франчукова криниця за Бульбоною та ін.

Усього від антропонімних основ утворилося 20 % гідронімів. Найпродуктивнішими серед них виявилися гідроніми, що походять від прізвиськ (прізвищ) з християнськими іменами різної структури в основах.

У багатьох випадках твірні основи є носіями антропонімійної спадщини, яка не зафіксована в жодних інших джерелах. Значна кількість відантропонімних утворень свідчить про відносно пізнє походження основної маси назв водойм.

У другому підрозділі “Відойконімні гідроніми” розглядаються  54 назви гідрооб’єктів,  які  походять  від ойконімів.  Відойконімні гідроніми мають просторову прив’язку до певного населеного пункту: став Михайлівський (село Михайлівка), став Білокриницький (село Біла Криниця), став Бросківецький (село Бросківці), став Южинецький (село Южинець), став Станівецький (село Станівці) та ін. Серед них вирізняються гідрооснови, семантика яких пов’язана з назвами окремих частин (кутків) населених пунктів, а також з назвами сучасних або колишніх поселень: став Карликівський (кут Карликівка), став Мартинівський (кут Мартинівка), став Калинівський (кут Калинівка),   болото   Опришанка     (колишнє

с. Опришани, тепер Дубівка).

У третьому підрозділі “Відгідронімні утворення” аналізується невелика семантична підгрупа відонімних утворень, базою яких стали назви інших гідрооб’єктів ( 3%). Відгідронімні утворення – це буквальні метонімні відповідники: болото Багна (потік Багна), мочар Багнівка (потік Багнівка), болото Вікно (річка Вікно), став Рудка (потік Рудка), криниця Чишма (ріка Чишма) (чишма - “джерело для напування худоби”) та ін. Більшість з них має семантичний зв’язок зі слов’янськими за походженням назвами річок та потоків. Аналіз цих гідронімів дозволив установити наявність і навіть продуктивність моделі “гідронім > гідронім”  у досліджуваному реґіоні.

У четвертому підрозділі “Мікротопоніми як база для утворення гідронімів” аналізуємо 40 гідронімів, твірною основою яких стали мікротопоніми. Їх етимон-онім залежить від місця, де знаходяться топооб’єкти: озеро Берда (гора Берда), став Кодени (поле Кодени), озеро Солонець (ліс Солонець), став Руда (поле Руда), став Клинянський  або  На Клиню (поле Клин) та ін.

Комплексний підхід до вивчення назв, який передбачає детальне зіставлення назв мікрооб’єктів зі всією топонімною системою реґіону, дозволяє певною мірою встановити мотиваційні ознаки номінації того чи іншого об’єкта.

Серед відонімних утворень найбільш продуктивними є гідроніми, які походять від антропонімів та ойконімів, і це є типовим для назв непротічних вод.

Традиційний поділ гідронімів на два лексико-семантичні шари  відапелятивний і відонімний з огляду на твірну основу дозволив встановити продуктивність тих чи інших базових основ у творенні гідронімікону досліджуваного реґіону. Кожна з виділених груп є цінним джерелом для мовознавчих студій, передусім у галузі ономастики, історії мови, лексичної діалектології, міжмовних зв’язків тощо.

У ІV розділі – «Словотвірна структура гідронімів Буковини» – здійснено дериваційний аналіз гідронімної лексики. Результати цього аналізу засвідчують, що деривація гідронімів Буковини в загальних рисах повторює систему гідронімного словотвору України. Укладений нами інверсійний словник дозволив визначити продуктивність словотвірних моделей гідронімів досліджуваного реґіону з тими чи іншими формантами, яка відображена в діаграмі, що додається до дисертації.

Спостереження над словотвірною структурою гідронімії Буковини підтверджує думку багатьох ономастів про найбільшу продуктивність  лексико-семантичного способу творення. Це назви гідрооб’єктів, утворені внаслідок онімізації і трансонімізації. Кожен із цих процесів концентрує в собі певні види або способи утворення назв і ділиться на семантичну і граматичну. Суть онімізації полягає в тому, що гідроніми утворюються від апелятивів без будь-яких формальних (матеріальних) змін їх структури. Онімізація охоплює два способи словотворення: лексико-семантичний і морфолого-синтаксичний (для топонімів це субстантивація). Граматична онімізація – процес, під час якого на базі апелятивів, апелятивних основ чи онімів утворюються гідроніми за допомогою морфем, основ слів чи синтаксичних засобів. Це, власне, є морфологічний (суфіксація, префіксація, конфіксація, композиція і юкстапозиція) та лексико-синтаксичний (утворення словосполучень і їх лексикалізація) способи творення. Сюди ж належить і плюралізація, тобто утворення гідронімів pluralia tantum.

 Лексико-семантичний спосіб творення найширше представлений гідронімами відапелятивного походження та назвами, утвореними від географічних термінів. Семантичної онімізації зазнають переважно афіксальні та безафіксні апелятиви у називному відмінку однини чи множини (34%): став Балта, мочар Багнина, долина, залита водою, Вертеб, став Гребля, став Гребінь, болото Грузь, мочар Трощі, болото Мочари та ін.

Онімізація апелятивів здійснюється поступово: загальна назва спочатку закріплюється за одним конкретним денотатом, а через певний час стає його власною назвою. Такий процес семантичної трансформації досить складний, оскільки на першому етапі такого перетворення семантичне навантаження nomina appellativa звужується до одиничного, потім втрачається лексичне значення загальної назви, а залишається лише номінативно-ідентифікуюча функція гідролексем.

Існує  декілька  способів  семантичних  переосмислень:

а) називання одних предметів іменами інших, що перебувають з першими у відношенні “асоціації за суміжністю” (метонімія): став  Кар’єр, став Рогоза, болото Очерет та ін.; б) онімізація видових (загальних) назв відповідних об’єктів (синекдоха): став Став, болото Болото, мочар Мочар та ін.; в) перенесення назв одних об’єктів на інші на основі зовнішньої подібності або схожості вражень, часто оказіональних (метафора): криниця Журавель, криниця Колач, мокра місцевість Корито, болото  Лунка, болото Вила та ін.

Серед досліджуваного матеріалу засвідчена як зовнішня (апелятив > онім), так і внутрішня (онім < онім) омонімія.  Зовнішня омонімія виникає внаслідок семантичної топонімізації апелятивів, зокрема, географічних термінів: багна > Багна, мочар > Мочар. Внутрішня омонімія спостерігається в основному при транстопонімізації і трансгідронімізації: поле Жолубок < криниця Жолубок, потік Вікнина < болото Вікнина. Як правило, це назви суміжних об’єктів, одне з яких виникло в результаті топонімної метонімії.

Домінуючим різновидом лексико-семантичного способу деривації  є онімізація географічних термінів.

Шляхом трансонімізації (перехід слів із одного класу пропріальної лексики в інший) на Буковині утворилися 5% назв водних об’єктів від  інших гідронімів та мікротопонімів: заболочена місцевість Кирнички (потік Кирнички), став Совиця (ріка Совиця), багно Мочарі (урочище Мочарі), криниця Кадуб (урочище Кадуб), багно Бульбона (урочище Бульбона) та ін.

Основну групу гідронімів, утворених за морфологічним способом деривації, складають відантропонімні суфіксальні деривати (20%), утворені за допомогою  суфіксів    -ів- (-ов, -ев),

-ин. Вони у більшості випадків виражають посесивність, а за формою є субстантивованими прикметниками, напр.: криниця Андроникова, криниця  Ткачева, криниця  Мотрина та ін.

Значно менше гідронімів, утворених за допомогою суфікса -ськ- (6,5%): водосховище Дністровське, став Строїнецький, став Панський, став Любительський, став Рессовський (РЕС), ставки Міліцейські, став Динамівський, криниця Талгарська, криниця Ріпенська та ін. Інші суфікси -к(а), -ець, -иц(я), -н- (разом  становлять 6%)  не є продуктивними у творенні буковинських гідронімів: озеро Глухарка, криниця Цеброванка, криниця Мальованка, криниця Мурованка, став Бугаєць, став Савинець, криниця Кремінниця, став Церковний, став Аварійний, став Колхозний та ін.

Отже, посесивні утворення можна вважати найпродуктивнішими в межах морфологічного способу творення гідронімів краю.        

Не виявлено в сучасній гідронімії Буковини префіксальних і конфіксальних  утворень.

До окремого словотвірного типу – лексикалізація і онімізація словосполучень – відносимо прийменниково-іменни­ко­ві конструкції (18%), що вказують на місцерозташування об’єктів відносно певних реалій: криниця В Яру, став У Когутівці, став Коло Опусту,  став На Водаї, криниця Під Чагром, криниця На Білици, криниця У Гайдейці, криниця У Гідрові та гідронімні словосполучення (3%). Останні, як правило, складаються з двох компонентів: препозитивного прикметника і постпозитивного іменника, який у більшості назв є географічним терміном: болото Задрімова Долина, мочар Сороханівське Мочило, болотиста місцевість Заболочений Яр, криниця Несторяків Журавель, болото Кругле Болото та ін.

Відад’єктивні гідроніми з топографічною семантикою у процесі творення (онімізації) зазнають субстантивації (3,5%): криниця Червона, криниця Солена, криниця Студена, став Горішній, став Верхній, став Крайній  та ін.  Для цього типу гідронімів характерна нерівномірна репрезентація розрядів якісних, відносних та присвійних прикметників. Якісні прикметники більш характерні для гідронімії, аніж для інших розрядів топонімів, у яких переважають відносні та відносно-присвійні назви.

Гідроніми, утворені шляхом плюралізації апелятивів, походять від географічних термінів (60 назв, або 4%): болото Бавки < балка, мокра місцевість Гриблі < гребля, криниця Нори < нора,  криниця Ізвори < ізвор та ін.

Отже, найбільшу кількість назв непротічних вод утворено лексико-семантичним способом (39%). Морфологічним способом утворено 32,5% гідронімів, лексикалізацією та онімізацією словосполучень – 21%. Значно менше гідронімних дериватів появилося в результаті субстантивації та онімізації прикметників  – 3,5 %, а також  плюралізації апелятивів –  4%.

Аналіз словотвірної структури назв непротічних вод Буковини свідчить про те, що принципи номінації в гідронімії найчастіше регулюються реальними ознаками географічних об’єктів, що, власне, і визначає відповідний спосіб творення назви.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Загальний висновок полягає в тому, що процес формування гідронімії Буковини загалом не виходить за межі тих гідронімних закономірностей, які склалися протягом століть на теренах усієї України.

Системне вивчення гідронімів Буковини дозволило чітко встановити кількісне співвідношення між дериватами відапелятивними та відонімними. Гідроніми, які походять від апелятивних основ, складають 71 відсоток усієї сукупності найменувань, від онімних основ – 29 відсотків.

Лінгвогеографічний аспект вивчення назв гідрооб’єктів реґіону підтверджує нерівномірність побутування гідронімних утворень з апелятивною та онімною базовими основами. Зокрема, нами простежується пряма залежність кількості утворень відапелятивних та відонімних назв від фізико-географічної характеристики місцевості.

Зменшення відантропонімних утворень і збільшення назв, що походять від апелятивів, передусім географічних термінів, простежується в напрямку  зі сходу на південний захід. У населених пунктах Турятка, Оршівці, Мілієво, Путила переважають відантропонімні деривати.  Серед відапелятивних утворень, локалізованих у цих селах, домінують базові основи, семантика яких відображає культурно-історичні процеси.  Гідронімія сіл Кадубівці, Веренчанка, Шипинці, Мигове характеризується значною перевагою лексико-семантичних утворень від географічних термінів. Реально простежується також залежність генези гідроніма від класу природного об’єкта номінації. Характерним є те, що від ойконімів походять переважно назви ставів, а від антропонімів – назви криниць, копанок, колодязів. Назви озер, боліт, мочарів у більшості випадків походять від географічних номенклатурних слів або лексем, які позначають ознаки або особливості гідрооб’єкта.

Найпродуктивніший шар базової лексики для утворення назв гідрооб’єктів – географічна термінологія. Гідроніми, які походять від географічної номенклатури, є важливим джерелом фіксації та реконструкції своєрідної, часто втраченої на апелятивному рівні, термінології. Апелятивна лексика в гідронімії реґіону переважно слов’янська за походженням, і в багатьох випадках семантика цих апелятивів не потребує окремого пояснення. Однак є утворення на базі запозичених термінів, передусім з тюркської, румунської, німецької, латинської мов. Деякі з цих лексем адаптувалися на україномовному ґрунті і побутують у місцевому мовленні як усталені географічні терміни.

Гідроніми, утворені від антропонімних основ, становлять 20 відсотків усієї сукупності назв непротічних вод досліджуваного реґіону і 71 відсоток відонімних утворень. Вони є цінним матеріалом для вивчення антропонімії, оскільки аналіз таких назв дозволяє сформулювати певні положення про поширеність в реґіоні того чи іншого типу власних імен та прізвищ, а також зафіксувати низку антропонімів прізвиськового характеру.

Комплексне вивчення гідронімії дозволило встановити зв’язок між різними класами топонімійної системи і з’ясувати певні закономірності утворення назв від гідронімних, ойконімних та мікротопонімних основ.

Словотворення буковинських гідронімів здійснювалося за моделями і способами, характерними й для інших реґіонів України. Серед них в межах лексико-семантичного способу творення найпродуктивнішими є гідроніми, утворені внаслідок онімізації географічних термінів (34%), а в межах морфологічного –  посесивні утворення (24%). Трохи менше гідронімів (21%), які утворилися шляхом лексикалізації і онімізації словосполучень (прийменниково-іменникові конструкції, що вказують на місцерозташування об’єктів відносно певних реалій і ад’єктивні словосполучення).